Archive of Our Own ^beta

Chapter Text

Вмирати було боляче. Втім, агонія тривала не довго. Вона знала, чим це все закінчиться. Всі розрахунки зводилися до того, що хтось мав померти. Це була її професія та її обов'язок, хоча вмирати не хотілося, але життя цих заручників були набагато важливіші.

Не встигла вона з полегшенням зітхнути, як її наче кудись смикнуло.

Біль раптово повернувся. Він пронизував кожну клітину тіла, здавалося, що голова ось-ось вибухне і розлетиться на маленькі шматочки. З горла вирвався тихий стогін. Щось було не так. Після таких ран не виживають.

— Здається, він прийшов до тями, — промовив поруч знайомий, але водночас зовсім чужий голос. — Цзян Чене! Цзян Чене, ти чуєш мене?

Скривившись від занадто гучного голосу, вона все ж змогла розплющити очі та подивитися на хлопця, який навис прямо над нею. Хотілося запитати, хто така/такий цей Цзян Чен і чому його/її звуть у неї прямо над вухом. Але юнак дивився прямо їй в очі. Невже це до неї так звертаються?

Здається, коїться щось зовсім дивне. Засунувши емоції куди подалі, вона вирішила спочатку проаналізувати ситуацію навколо.

У голові ніби щось клацнуло. Їй знайоме це ім'я. Нехай це абсолютно безглуздо, але якщо припустити, що... Вирішивши підтвердити свої припущення, вона озирнулася. Скромна кімната, довкола одне дерево, та й стиль зовсім інший. Не такий, до якого вона звикла вдома. Скоріше щось японське чи китайське. Паперові двері з намальованим лотосом у формі мандали. Ще кілька таких символів вишито на тканині та розвішано по кімнаті.

І цей символ також був знайомим.

Думка про те, що вона зі своєю роботою остаточно з'їхала з глузду, була насильно відкинута як недоцільна. Кому як не їй знати, що у цьому світі немає нічого неможливого. Причин сумніватися більше не залишилося, коли в кімнату забіг підліток у білому вбранні із зображенням червоного сонця на рукавах і подолі, комір прикрашали вишиті язики полум'я. Одяг, як у персонажів з ордену Цішань Вень.

— Пане Вей, я приніс ліки, — сказав підліток і продемонстрував тацю з глиняною мискою та ложкою.

Як би неймовірно це не звучало, але зараз вона точно була всередині новели під назвою Засновник темного шляху. Гм, а чи новела це? Свого часу, вона ознайомилася не лише з паперовим варіантом, а й з усілякими адаптаціями. І скрізь історія трохи змінювалася. В яку гілку реальності її занесло?

— Цзян Чене? Гей, Цзян Чене, не лякай мене! — мабуть, це був Вей Усянь.

Брат її теперішнього тіла.

Ця думка нарешті привела до тями. Потрібно зорієнтуватися з моментом потрапляння в історію. Судячи з ситуації та наявності поряд Вень Ніна, живого та здорового, зараз її справи йшли не дуже добре. Здається орден Юньмен Цзян вже знищили, а батьків вбили. Самого Цзян Чена мали схопити та знищити його золоте ядро.

Покопатися в пам'яті цього тіла для уточнення деталей не вийшло, її просто не було, або тимчасово вона була недоступна. Реагувати доведеться покладаючись тільки на власні знання і відповідно до ситуації.

— Що… Що проклятий Вень тут робить? — буквально прохрипіла вона. Горло, мабуть, зірвано після тортур. На щастя, вона спокійно говорила місцевою мовою. Головне, щоб писати та читати теж могла, інакше могли виникнути труднощі. Точно, потрібно ще ж володіти мечем!

— Це Вень Нін, він і його сестра допомогли мені врятувати тебе. Вони нам не вороги, — впевнено промовив Вей Усянь.

Така впевненість та готовність захищати інших могла зворушити будь-кого, та не її. Вона знала, що через цю свою рису характеру в майбутньому Вей Усянь чимало настраждається сам і змусить страждати всіх інших навколо.

Простягнувши руку, вона щосили штовхнула хлопця. Здається, в оригінальній історії був саме такий момент.

— Хочеш мене побити? — посміхнувся Вей Їн. — Я не проти, бий скільки хочеш.

— Ти відчув? — голос все ще погано слухався, але потрібну фразу вона зуміла вимовити.

— Відчув, що? — не зрозумів брат.

— Ти відчув мою духовну енергію? В цей удар я вклав всю свою силу, — вона підняла вгору тремтячу, явно чоловічу руку й уважно на неї подивилася. Краєм ока вона помітила, як зблід поруч Вей Їн.

— Спробуй ще раз вдарити!

Вона похитала головою.

— В цьому більше нема потреби. Мого Золотого ядра немає! Ти знаєш, чому Вень Чжулю називають Рукою, розплавлюючою ядра?

Вей Їн похитнувся й опустив погляд. Напевно, зараз він звинувачував себе, що не встиг прийти раніше. Не встиг врятувати його Золоте ядро. Їй також було цікаво, чому вона потрапила саме в цей момент. Зроби вона це трохи раніше і тоді вдалося б повністю переписати всю історію! Втім, можливо, вона тому й потрапила саме зараз. Попереду важкий вибір. Дозволити Вей Їну пожертвувати своїм ядром і піти темним шляхом, або залишитися звичайною людиною, переклавши на плечі брата і сестри обов'язки по відновленню Пристані Лотоса?

На щастя, всі її міркування Вей Їн прийняв за переживання втрати та горя. Точно, треба не забувати навіть подумки називати себе чоловіком, інакше можна помилитися у якійсь розмові.

— Помститися? — хрипло промовив він. — Як я зможу помститися, якщо зараз я звичайнісінька людина?! Вей Усянь! Навіщо ти мене врятував? Щоб я дивився на бешкет проклятих псів Вень не маючи змоги нічого зробити?!

В каноні у Цзян Чена істерика начебто була більше, та нариватися на срібні голки Вень Цін не хотілося. У майбутньому їм ще доведеться співпрацювати й невідомо, чи не здасть вона його ворогам. Та і брата звинувачувати або ображати він не збирався.

— Залиш мене, — стомлено сказав він. — Залиште мене всі!

Повернувшись до стіни, він вирішив ігнорувати присутність брата та Вень Ніна. Потрібно було подумати та ретельно проаналізувати ситуацію.

— Тобі потрібно випити ліки, — тихо промовив Вей Усянь.

Здається, втрата Цзян Ченом Золотого ядра вплинула на нього навіть більше, ніж на самого Цзян Чена.

— Вип'ю тільки якщо там отрута, — відізвався він.

— Можеш пити спокійно, до ранку не доживеш, — несподівано пролунав жіночий голос. Вень Цін. Наступна фраза адресувалася вже Вень Ніну. — Хто так готує ліки? Ти його вилікувати чи вбити хочеш? Тоді давай, виконай бажання хворого.

Вень Цін була такою саркастичною, грубою і водночас турботливою, що він не втримався й обернувся. Гарна, але характер зовсім не відповідав зовнішності. В минулому житті вона теж такою була. Втім, у цьому так само, тільки стать змінила. Цзян Чен ні разу не янголятко. Здається, в майбутньому вони зможуть порозумітися. Ось тільки як налагодити стосунки, якщо зараз вони вороги на межі війни?

— Ти прийшла мене добити?

Три срібні голки промайнули в повітрі та встромилися кудись у шию. Він все ще був у свідомості, але заговорити чи поворухнутися не міг. В принципі, це також непогано.

— Ось це я бачу подяку, — прошипіла Вень Цін і звернулася до брата. — Не вийдеш із кухні, доки не приготуєш нормальні ліки. А ти, Вей Усянь, сиди й не висовуйся, нічого з твоїм братом не станеться. Полежить трохи паралізований, може навчиться спочатку думати перед тим як заговорити.

Вень Цін пішла, забравши із собою брата. Вей Їн переклав його в зручнішу позу і присів поруч, через пів години почулося тихе сопіння. Мабуть, брат сильно втомився за останні дні та діставшись до умовно безпечного місця, відразу заснув.

Йому самому спати не хотілося зовсім. Треба було все ретельно обміркувати й прийняти кілька важливих рішень. До чоловічого тіла доведеться звикати, але нічого особливо у зміні статі не було. Головне – це життя. Ось це справді величезний подарунок. Трохи складніше буде звикнути до Стародавнього Китаю з їхніми правилами та традиціями, а ще ніякого вай-фаю та інтернету. Та й без цього можна спокійно жити. На завданнях доводилося не раз відмовлятися від всіх благ цивілізації.

До всього можна звикнути, всюди є можливість навчитися жити заново. Хвилювало, що не залишилося пам'яті попередника. Це могло створити у майбутньому чимало проблем. В оригінальній історії було не так багато інформації про цей світ, та й сам Цзян Чен не був головним персонажем в новелі. Потрібно буде звернути на це увагу трохи пізніше. Цілком можливо, що мозок зараз перевантажений іншою інформацією та пам'ять власника відійшла на задній план. Треба спробувати якось зайнятися медитацією, може тоді вдасться знайти щось корисне у своїй голові.

Тепер потрібно було визначитися з планами на найближче та подальше майбутнє. Варіантів багато. Але кинути все це і поїхати якомога далі – не варіант. Всередині зріло відчуття, що уникнути війни не вдасться. Отже, потрібно не уникати основних подій, а сміливо рухатись вперед, підлаштовуючи їх під себе. Враховуючи всі деталі та повороти сюжету.

Цзян Чен спробував скосити очі на сплячого Вей Усяня, але так і не зміг поворухнутися. Щось глибоко всередині відгукнулося теплом і чітко ідентифікувало, що це хтось рідний та дуже близький. Брат. Ім'я Яньлі викликало таку саму реакцію. Вони – його єдина родина в цьому незнайомому світі. І це відчувалося десь на підсвідомому рівні.

Відкинувши емоції, він постарався повністю оцінити ситуацію в якій опинився. Вся історія побудована на тому, що Вей Їн позбавляється золотого ядра та звертає на темний шлях. Але що буде, якщо він не втратить ядро? Питання в іншому, чи зможуть вони тоді перемогти в війні проти Вень Жоханя? Не варто знецінювати об'єднану силу орденів, але без Вей Їна та його армії мертвих вони навряд чи зможуть перемогти. Жити у світі, де всім керують Вені? Нізащо, та і його швидше за все просто стратять.

Досить великі ризики.

Отже, поки потрібно слідувати канонічним подіям, головне — не псувати стосунки з братом. Потім він знайде вирішення проблемі золотого ядра, але для цього потрібно буде зберегти життя Вень Цін, за будь-яку ціну. Навряд чи в цьому світі знайдеться ще хтось, хто так добре розуміється на тематиці пересадки золотого ядра.

План дій ставав все чіткішим.

За цими думками Цзян Чен сам не помітив, як заснув.

***

У паралізованому стані він провів ще три дні. Вей Їн багато разів просив вибачення, але витягти голки Вень Цін навіть не намагався. Воно і на краще. Весь цей час Цзян Чен просто спостерігав і обмірковував. Інколи з’являлася думка, чи не варто розповісти братові про все. Навіть про те, що він не його справжній шиді. Починати нове життя з брехні було погано, але... Потрібно.

Його головна мета – забезпечити світле майбутнє собі та своїй родині. Він не дасть померти ні Яньлі, ні Усяню. Ну, і намагатиметься не померти сам. Знову.

Весь час поки Цзян Чен пролежав у паралізованому вигляді, Вень Цін відпоювала його ліками. Взагалі виглядало кумедно, вона постійно бурчала, злилася та лаялася, але при цьому допомагала і робила багато добрих справ. Безперечно, такій людині не можна дати загинути. Вень Ніну теж, він просто дуже мила і вразлива дитина. Перетворити його на Примарного Генерала, який залякуватиме весь світ заклинателів? Та нізащо.

Вей Їн з Вень Цін часто зиркали одне на одного, так ніби безмовно про щось домовлялись. Він підозрював, що відбувається, але довелося прикинутися сліпим і глухим. Нехай поки все йде так, як заплановано.

На четвертий день Вень Нін допоміг їм втекти та влаштував у мисливському будиночку неподалік. Досить безпечне місце. Тільки після того, як хлопець пішов, Вей Їн нарешті дістав голки. Рухливість тіла поверталася повільно. Китайська народна медицина (на додачу в світі магії) – це щось неймовірне.

Хотілося розім'ятися, але, на жаль, потрібно було продовжувати відігравати роль байдужої до світу людини. Головне – не перестаратися.

— Тобі треба поїсти, інакше ти не зможеш відновити своє золоте ядро, — промовив брат, коли йому набридло мовчання.

— Я знаю, що знищене ядро вже не можна відновити, — скривився Цзян Чен.

— Тут ти не правий. Звичайним людям це й справді не під силу, та тільки не Баошань Саньжень.

Наступні пів години Цзян Чен слухав відверту маячню від Вей Усяня і розмірковував, як його попередник в оригінальній історії міг на це повестися? Будь-хто, хто хоч трохи знайомий з Вей Їном зрозумів би, що той несе повну нісенітницю. Але він лише кивав, ставив потрібні запитання та нетерпляче рвався вирушити у дорогу прямо зараз. В результаті погодився поїсти та добре виспатися перед дорогою.

Події наступного дня більше нагадували театральну постановку, хоча так воно певне й було. Тільки актор з Вей Їна вийшов поганий. Чи це просто Цзян Чен вже встиг його добре вивчити? Брат, як і раніше, жартував і пустував, але за цим глибоко всередині ховалися страх і тривога.

Коли вони дійшли до вершини гори, де нібито жила Баошань Саньжень, Цзян Чен міцно обійняв брата. Вей Їн трохи розгубився, але теж обійняв його у відповідь.

— Гей, не хвилюйся ти так, Баошань Саньжень хороша. Просто не забувай говорити, що ти Вей Їн, син Цансе Саньжень. Зрозумів?

— Зрозумів, не дурень, — відізвався Цзян Чен і ляснув брата по плечу, після чого вже подумки додав: «Пробач мені за цей вибір. Обіцяю, пізніше я все виправлю».

Цзян Чен зав'язав очі та попрямував вгору. Тепер він не мав шляху назад.

Вень Цін грала набагато краще, ніж брат. Якби він не знав всю історію, то справді повірив би, що до нього зійшла сама Баошань Саньжень. А потім свідомість поглинула темрява.

Коли Цзян Чен прийшов до тями, поруч нікого не було, а сам він лежав на вершині гори під теплим промінням сонця. Переконавшись, що крім нього навколо нікого немає, він вирішив ближче дізнатися, що таке золоте ядро. Буде зовсім невесело, якщо не вдасться ним скористатися.

Прийнявши зручну позу, Цзян Чен намагався зрозуміти, що саме змінилося всередині. Довелося навчитися повністю відчувати своє тіло та довіритися йому. Раніше Цзян Чен нехай і був трохи слабшим за Вей Їна, але все ще вважався досить сильним і обдарованим заклиначем. Деякі речі повинні для нього бути звичними.

Тепло. Раніше цього тепла всередині не було, і нехай він не помічав, але там була порожнеча. Холодна та страшна. Тепер зрозуміло, чому в каноні Цзян Чен так сильно істерив. Втратити це тепло було страшно.

Уявивши, що всередині нього сяє золота енергія (не дарма ж ядро прозвали золотим!), він змусив її розтектися по всьому тілу. Здається, він зміг навіть відчути канали, якими текла енергія. Як же вони називаються? Точно, меридіани.

Це було схоже на медитацію. Коли енергія розтеклася по всьому тілу, стало дуже тепло. Почувся дивний тріск, який Цзян Чена й повернув у реальність. З кільця на його правій руці раптом з'явився сяючий батіг, який ніби був створений із сотні маленьких блискавок.

Цзидянь.

Він сидів і з захопленням розглядав це диво. Доторкнувшись до блискавок, він не відчув жодного болю, тільки теплі іскорки між пальців. Кілька разів змахнувши рукою, Цзян Чен зрозумів, яка дивовижна зброя потрапила йому до рук. Цзидянь підкорявся будь-яким його бажанням! Він був немов продовженням його самого!

Вдосталь награвшись із батогом, він повернув його до колишнього вигляду кільця. Піднявшись на ноги, він почав розминатися. Цзян Чен навіть не помітив, як минуло кілька годин. Повернувши тілу рухливість, він спробував використати енергію, не впадаючи в той медитативний стан. Спочатку нічого не виходило, але варто було тільки розслабитися та довіритися тілу, як золоте ядро активувалося саме собою. Хоча це не зовсім правильне слово, активованим воно було постійно, просто прийшло розуміння, як саме його контролювати. Він підійшов до дерева і сконцентрував всю енергію в кулаку, після чого завдав удару. Ефект перевершив всі очікування. Величезний дуб вирвало з корінням і відкинуло на значну відстань.

У різні боки полетіли тріски.

Здається, тепер зрозуміло, чому звичайні люди так поважають і водночас бояться заклинателів.

Меча під рукою не було, але Цзян Чен вирішив перевірити свої вміння за допомогою довгої палиці, яку відламав з поваленого дерева. Навички цього тіла були досить непоганими, але для цього потрібно було розслабитися та припинити аналізувати кожен рух. Пізніше він розбереться з усім цим, але коли поверне свій меч і в нього буде вільний час. Головним було розуміння, що він не беззахисний.

Спробував він і кілька рухів, якими часто користувався в минулому житті під час затримання злочинців. Спочатку було дивно, але тіло досить швидко пристосувалося. Виняткова здатність до навчання.

Ще трохи потренувавшись в освоєнні золотого ядра, Цзян Чен відчув, що нарешті зголоднів. Довелося провести ревізію. На відміну від одягу інших кланів, у Юньмен Цзян було не заведено носити широкі рукави-кишені, тому більшість пожитків знайшлося у внутрішніх кишенях та у поясному мішечку цянькунь.

Крім кількох талісманів, призначення яких він так і не зрозумів (доведеться заново вивчити), знайшовся гаманець зі шматками срібла та бронзовими монетами. Потрібно буде потім прогулятися містом і дізнатися, багато у нього грошей чи не дуже.

А ось їжі з собою у нього не було зовсім. У мішечку на поясі знайшовся клановий одяг на зміну, щось на кшталт теплого покривала, письмове приладдя та ще багато різних дрібниць. У тому числі й лук зі стрілами. Цікаво, як воно все там вміщається? Магія, не інакше. Але штука дуже зручна.

Останнє, що він знайшов у цянькуні, був якийсь дивний брусок довгастої форми. Тільки пізніше Цзян Чен зрозумів, що це печатка ордена Юньмен Цзян, яка раніше належала його батькові. Дивно, що вдалося зберегти цей скарб. Він спробував розібратися, що це за камінь, але не дуже досяг успіху.

— Точно, — усміхнувся він і ледь не ляснув себе по лобі. — Це ж бузковий нефрит.

Сховавши всі свої знахідки назад, Цзян Чен вирішив, що настав час спуститися з гори. Була лише одна проблема, він надто сильно виділявся з натовпу. Ні, йому подобався його фіолетовий одяг, але зараз у ньому він ніби повідомляв Веням: «Піймайте мене!», тож треба було щось вигадати.

На щастя, біля самого підніжжя гори він зустрів старого, у якого за три бронзові монети виміняв старенький плащ з глибоким капюшоном. Заодно дізнався, що бронзові монети — це цяні, а срібні шматки — ляні. Цінувалися останні залежно від ваги й водилися лише у заможних людей, використовували їх для покупки дорогих товарів. Звичайні люди найчастіше користувалися цянями.

Новини були хорошими, грошей поки вистачало. Тепер можна переходити й до решти пунктів плану.

Chapter Text

На шляху до міста Цзян Чен виламав собі палицю і трохи забруднив обличчя багнюкою, тепер він був схожий на звичайного безпритульного. Навряд чи зараз хтось зможе в ньому впізнати спадкоємця ордена Юньмен Цзян, а його шукали. Портрети його, Вей Усяня та Яньлі висіли ледь не на кожному кроці.

Цзян Чен два дні тинявся містом в образі волоцюги та підслуховував розмови місцевих жителів. Багато хто обговорював знищення ордена Юньмен Цзян, ходили чутки, що зовсім нещодавно в їхньому місті загін Венів когось спіймав. Найімовірніше, це був Вей Їн. Тепер залишалося лише покластися на канон.

Втім, він теж сидіти без діла не збирався.

До крамниці письмового приладдя він зайшов перед самим закриттям. Молодий підмайстер зміряв його пильним поглядом і скривився. Швидше за все вирішив, що він сюди прийшов милостиню просити.

— Мені потрібна мапа. Та інформація, — Цзян Чен поклав на прилавок маленький шматочок срібла.

Очі хлопця ледь не полізли на чоло, але він швидко впорався з емоціями та начепив на обличчя найлюб’язніший вираз. На прилавку з'явилося кілька пергаментів із зображенням місцевих земель.

Наступну годину Цзян Чен витрушував з молодого торговця всю інформацію про знищені або якось інакше скривджені Венями ордени. Подумки він уже планував свій маршрут. Роботи було чимало, але Вей Їн повернеться лише через кілька місяців, за цей час він повинен знайти однодумців у боротьбі проти Венів. Довелося купити ще й компас. Попереду його чекала тривала подорож.

Доплативши торговцю кілька монет за мовчання, Цзян Чен поспішив залишити місто. На випадок, якщо хлопець все ж таки вирішить здати його Веням. Своїм клановим одягом він не світив, та й обличчя не відкривав, але його поведінка могла викликати зайві підозри. Провізією на кілька днів він уже запасся, тож тепер можна було спокійно рухатися далі.

Найближчою точкою був орден Жунань Лю. Він був не таким великим, як Юньмен Цзян, але досить сильним та впливовим. Ходили чутки, що лідер клану мав дуже гарну дочку. Вень Сюй, проїжджаючи через ці місця помітив дівчину і вирішив забрати з собою як наложницю. Дівчина не захотіла собі такої долі та відмовила спадкоємцю Вень, батько за неї заступився.

Наступної ночі на їхню резиденцію напали та спалили все вщент. Дівчину зґвалтували, а потім обезголовили на очах батька. Вбили майже всіх, окрім молодшого сина глави ордена Лю. Той разом з іншими молодшими учнями був досить далеко на нічному полюванні, що їх і врятувало. Саме цих людей тепер шукав Цзян Чен. Вони навряд чи захочуть залишитися осторонь.

Весь шлях він подолав за чотири дні. Йшов він пішки, продовжуючи прикидатися волоцюгою. Кілька разів добрі люди погоджувалися підвезти його на возах. Вечорами він зазвичай зупинявся подалі від дороги та займався медитацією, а потім тренував тіло. Спогади так і не повернулися, але у голові часто спливали різні ієрогліфи. Тепер він міг хоча б розуміти їхнє значення. Вчитися писати довелося також майже заново. Щоб написати те, що він хотів, потрібно було повністю розслабитися та довірити пензля руці. Спочатку він перепсував безліч аркушів, але потім все ж призвичаївся.

Місцеві жителі говорити про орден Лю відмовлялися навідріз, при цьому ще й злякано оглядалися. Цзян Чен побував біля випаленої резиденції, але жодних слідів там так і не знайшов. Виконати задум виявилося складніше, ніж йому здавалося на початку. Втім, здаватися він навіть не думав.

Цзян Чен настільки задумався, що не почув кроків за спиною і завмер тільки коли горла торкнулося холодне лезо меча.

— Хто ти й що шукаєш на цій землі? — голос явно належав юнакові та, здається, це була саме та людина, яку він шукав.

— Я так розумію, мене зустрів молодий пан Лю власною персоною, — трохи глузливо промовив Цзян Чен і скинув з плечей плащ, під яким ховався клановий одяг. — Дозвольте представитися, спадкоємець знищеного ордена Юньмен Цзян — Цзян Ваньїнь.

Кілька секунд меч продовжував холодити шкіру, після чого з гучним брязкотом повернувся на місце.

Цзян Чен обернувся. Перед ним стояв молодий хлопець не набагато старший за нього самого. На ньому був зелений одяг з вишитим листям на рукавах і комірі. Мабуть, так виглядав одяг адептів ордена Лю. Поруч із молодим паном стояло шестеро юнаків, ще кілька ховалося в заростях. Цзян Чен їх не бачив, але чув.

— Молодий пане Цзян, — хлопець ввічливо вклонився, після чого поцікавився. — І чим спадкоємець знищеного ордена Жунань Лю може вам допомогти?

Приховувати правду не мало сенсу.

— Помстою.

Наступні кілька годин Цзян Чен провів у сховищі виживших адептів ордена Лю, до яких приєдналися й адепти знищеного ще раніше ордена Люйлянь Дун. Їхні землі забрали Вені, тому їм довелося ховатися тут. Глава їхнього ордену був серйозно поранений, та і його адептів лишилося не більше двох десятків, але саме завдяки їм вижив Дун Сянцзян. Втім, без ліків та належного лікування він не протримається більше ніж тиждень.

Спочатку до Цзян Чена поставилися досить насторожено. Але про знищення великого ордена Юньмен Цзян знала вже кожна собака, тож його присутності не здивувалися. Здивувалися вони іншому — він прийшов не шукати притулку, а закликати до помсти.

Цзян Чен розумів, що має смішний вигляд. Молодий юнак, який ще навіть не досяг повноліття, закликає всіх на війну проти великого ордена Цішань Вень, що рівняється ледве не самогубству. У своїй промові він старанно тиснув на гордість заклинателів, згадував свавілля Венів та загиблих братів і сестер по ордену. Він наголошував на тому, що одна людина не зможе повалити такий величезний клан, не зможе і сотня, але якщо збереться тисяча, то у них хоча б з'явиться шанс!

— Якщо люди згуртуються, то й гору Тайшань пересунуть, — кивнув Дун Сянцзян і поплескав по руці свого племінника. — За зло треба платити справедливо.

— Так, дядечку, — кивнув юнак.

Наступного дня територію Жунаня залишило п'ять десятків людей. Мабуть, він був дуже переконливий у своїй промові. В сховищі залишилося лише п'ять осіб зі старшого покоління, вони були вже не в змозі боротися, тому вирішили залишитися наглядати за пораненим Дун Сянцзяном. Глава ордену Дун теж рвався в бій, але, на жаль, стан здоров'я вже не дозволяв. Тому він благословив їх в дорогу і передав у користування зброю, яку встигли врятувати адепти його ордену, що теж послужило чималою допомогою.

Далі вони вирішили відправитися до ордену Мейшань Юй. Вені ще не дісталися туди, але вже почали заглядатися, підозрюючи, що саме там можуть ховатися нащадки сім'ї Цзян. І в чомусь вони мали рацію. Цзян Яньлі все ще гостювала у бабусі, хоча новина про знищення ордена, напевно, досягла і її вух. Ризикувати сестрою він не збирався.

По дорозі вони зробили ще дві зупинки – в орденах Шиянь Цзе та Ченцян Чень. Обидва ордени втратили майже всі землі, які в них відібрали васальні клани Венів. Вони намагалися відновити справедливість самотужки, але ледве не постраждали ще більше. Образа лідерів кланів була великою, тому вони майже не роздумуючи приєдналися до Цзян Чена.

У Мейшань вони прибули дуже вчасно. Вень Чао відправив дві сотні адептів свого ордену, щоб обшукати орден Юй і знайти спадкоємців Цзян за будь-яку ціну. Але Мейшань Юй не збирався так просто здаватися і прийняв бій.

Цзян Чен із подивом помітив в натовпі одяг інших кланів, але найбільше виділялася висока постать у білому траурному вбранні та налобній стрічці з зображенням хмар. Лань Ванцзі точно не може бути тут, отже, це Лань Січень власною персоною.

Цзян Чен відкинув думки убік та активував Цзидянь.

— В бій! — скомандував він і першим кинувся в атаку.

Настав час перевірити свої вміння на практиці.

Спочатку було трохи страшно. Він не вперше бере участь у бою, не вперше бореться на смерть, але вперше використовує таку незвичну для себе зброю, та й тіло зовсім інше, нехай Цзян Чен вже звик до нього. Концентрацію доводилося тримати кожну мить, щоб ненароком не зачепити когось зі своїх. Тому він сміливо врізався в зборище адептів ордена Вень, тепер уже не стримуючи себе і використовуючи Цзидянь на повну силу.

Невдовзі Цзян Чену це навіть почало подобатися. Кров перетворилася на вогонь. Він повністю довірився своєму тілу й тепер буквально танцював на полі бою, ухиляючись від ворожих мечів та атакуючи у відповідь батогом. Другого удару не витримував ніхто, але більшість падала й після першого. Ніхто не підвівся.

Супротивники закінчилися дуже несподівано. Ось перед ним цілий натовп у біло-червоних шатах, а за мить він стоїть один, навколо лише розкидані по землі тіла. Тепер Цзян Чен остаточно заспокоївся, він здатний боротися у цій війні. І він не програє.

Трохи позаду так само спантеличено оглядалися інші заклиначі, що прийшли разом з ним. Багато хто кидав на нього здивовані та навіть поважливі погляди. І Цзян Чен міг їх зрозуміти, сам був чимало приголомшений. Він самотужки поклав понад три десятки ворогів.

Цзидянь неймовірно прекрасна зброя.

— Молодий пане Цзян, — поряд з ним зупинився Лань Січень і схилився у вітальному поклоні. — Чи варто вас називати глава Цзян?

Цзян Чен вклонився у відповідь і окинув його пильним поглядом. Лань Січень справді був дуже гарний, але зараз під його очима залягли темні кола, та й загалом, він мав вигляд дуже втомленої людини.

— Пане Лань. Чи варто вас називати глава Лань?

Лань Січень кілька секунд дивився на нього широко розплющеними очима, після чого тихенько засміявся.

— Один-один, — кивнув він.

— Резиденцію знищено, а землі захоплено Венями. Поки я не поверну собі території ордену Юньмен Цзян і не відновлю Пристань Лотоса, немає сенсу звати себе його главою, — уже серйозніше додав Цзян Чен.

Відповісти Лань Січень не встиг. Від воріт резиденції до них мчала невисока тендітна дівчина, за нею поспішала старша жінка, чимось невловимо схожа зовнішністю на самого Цзян Чена.

— А-Чене! — дівчина на повній швидкості врізалася в нього і міцно обняла. — А-Чене, ти живий!

— Сестро, — видихнув Цзян Чен і міцно обійняв дівчину у відповідь. Усередині звично розлилося тепло.

— А-Чене! А-Лі! — підбігла до них жінка і Цзян Чен машинально обізвався:

— Я тут, бабусю.

Почувши його слова, жінка розплакалася і кинулася обіймати їх обох. Цзян Чен насолоджувався обіймами та розумів, що тепер у нього справді є родина. Сім'я, за яку він боротиметься до кінця.

— А-Чене, а де А-Сянь? — випустивши його з обіймів, поцікавилась Яньлі. — Він… З ним все гаразд?

— Ми розійшлися, коли ховалися від переслідування Венів. Не хвилюйся, я впевнений, що з ним все гаразд. Коли все вляжеться, він сам нас знайде.

Брехати не хотілося, але так Яньлі хоча б трохи заспокоїлася. Бабуся Юй швидко розпорядилася, щоб їм виділили місце для ночівлі, настоявши на тому, що після довгого шляху та важкого бою вони мають відпочити. Лань Січень відмовлявся до останнього, довелося тиснути на те, що його люди втомилися, та й він сам виглядає не найкращим чином. Насилу, але його вдалося вмовити.

Як виявилося, Лань Січень займався тим самим, що й Цзян Чен, тільки за ним пішло вже понад дві сотні заклиначів. На військовій раді, до якої приєдналися інші члени клану Юй (дядько Ан з тіткою Сюїн, та молодша тітонька Цзисю), вони вирішили обговорити подальші плани. Внесли деякі корективи до мапи Цзян Чена, а наступного ранку знову розійшлися в різні боки.

Орден Мейшань Юй вирішили зробити тимчасовою базою, але не головну резиденцію (все ж вони сумнівалися, що Вені змиряться з поразкою і не надішлють підкріплення), а невеликий маєток у горах. Туди вирушили всі приведені ним заклиначі, а також Яньлі з бабусею. У дорогу з ним вирушили лише Лю Міншен і Дун Сюйжен, племінник глави ордена Дун. Разом вони вирушили на захід, тоді як Лань Січень вирушив на північ.

За два місяці вони пообіцяли зустрітися в гірському маєтку, що належав клану Юй.

Chapter Text

Наступні дні злилися у єдиний потік. Постійна дорога, спроби переконати ордени та мандрівних заклиначів виступити проти Венів, численні бої у спробі захистити не лише заклиначів, а й звичайних людей, які чимало страждали через безчинства ордена Цішань Вень.

Цзян Чен воював, навчався та повільно збирав власну армію.

До закінчення відведеного терміну у два місяці за ним пішло вже понад сім сотень заклиначів. У минулому житті йому ніколи не доводилося командувати такою великою кількістю людей, тож всьому доводилося вчитися з нуля. Армія багато чого потребує. Їжа, житло, зброя, ліки, навчання та багато іншого. Заклиначів завжди вчили боротися з нечистю, а не з іншими людьми.

У цьому Цзян Чен мав величезну перевагу.

Першу сотню тих, хто приєднався до нього, він пам’ятав поіменно й знав історію їх ненависті до Венів, далі запам'ятовував лише окремих видатних особистостей. Дорогою до Мейшаня вони ще двічі стикалися з адептами ордена Цішань Вень, які намагалися «навести лад» у містах. Спочатку було важко наказувати вбивати, та й від його руки гинуло чимало, але потім прийшло розуміння, що це справді війна. Або він, або його.

У Мейшань вони прибули на три дні раніше ніж домовлялися. Лань Січеня все ще не було, але маєток було вже не впізнати. На кілька лі навколо було збудовано табір. Крім наметів для воїнів, тут були намети цілителів, кухарів, ковалів та інших, не менш необхідних на війні людей.

За час його відсутності сестра, бабуся й дядько зробили все, щоб бути готовими до прийняття великої кількості заклиначів. Цзян Чен нарешті зрозумів, як добре мати підтримку сім'ї. Тепер не було необхідності постійно думати про розміщення та провізію.

Лань Січень з'явився наступного дня. Один, але з новинами.

Виявилося, що решта його людей зупинилася в Шанцю. Річ у тому, що з Лань Січенем зв'язався дядько. Він відправився до ордену Цінхе Нє та заручився підтримкою Нє Мінцзюе. Лань Ванцзі збирає воїнів у Ґусу і буде готовий виступити будь-якої миті. Загальним рішенням було схвалено вирушити до Вежі Золотого Коропа на раду кланів, щоб переконати Цзінь Ґуаншаня та інших лідерів, які звикли дослухатися до думки глави Ланьлін Цзінь. Водночас вони зустрінуться з іншими союзниками та обговорять подальші дії.

Цзян Чену не подобався Цзінь Ґуаншань, але він усвідомлював, що підтримка ордену Ланьлін Цзінь не буде зайвою. Якщо не воїнами, то хоча б фінансами та провіантом. На війну також потрібні гроші.

— Незабаром орден Цішань Вень зрозуміє, що ми не просто так все це затіяли та завдасть удару,— зітхнув Лань Січень та втомлено потер скроні. — Нам треба діяти спільно, тільки тоді ми зможемо не лише встояти, а й повалити тиранію Венів.

— Тобі потрібно відпочити,— зауважив Цзян Чен.

— Не можу, мені треба сьогодні повернутися та підготувати людей до відправлення в Ланьлін,— похитав головою Січень, майже засинаючи у своєму кріслі.

— Твої люди ближче до Ланьліна, а ось мені знадобиться два дні лише на те, щоб зібрати всіх у дорогу. Тож можеш не поспішати та сьогодні відпочити.

— М-м-м, — пробурмотів Лань Січень і тієї ж миті заснув.

Цзян Чен хмикнув і невдоволено похитав головою. Ох вже ця жертовність Ланів! Втім, йому й самому не завадило б поспати, але треба було вирішити ще кілька завдань. За цю добу він обмінявся з рідними всього кількома десятками слів. Постійно виникали якісь труднощі, які вимагали його негайного та особистого втручання. Здається, потрібно знайти собі помічника. І бажано не одного.

Він ще раз глянув на сплячого Лань Січеня та важко зітхнув. Якщо так і продовжить спати в кріслі, завтра погано почуватиметься. Будити його теж не хотілося. Ще раз зітхнувши, Цзян Чен підхопив його на руки та потягнув до найближчої вільної кімнати з ліжком у наявності.

Дивно, але Лань Січень не прокинувся, навіть коли Цзян Чен ледь не кинув його на ліжко. Попри всю свою худорлявість, легким його назвати язик не повертався. Накривши заклинача ковдрою, він нарешті розігнувся і роззирнувся. Треба ж таке, його занесло у власну кімнату, яку виділила бабуся. Ну і добре, зате тепер навряд чи хтось потурбує сон Лань Січеня.

Сестра очікувано знайшлася на кухні. Замість маленького вока перед нею стояв величезний котел об'ємом не менше шістдесяти шенів¹ . Яньлі весь цей час не лінувалася й особисто займалася забезпеченням війська їжею. На кухні їй допомагало лише кілька служниць, які перебралися сюди разом із бабусею Юй.

— Ще не стомилася?

Яньлі здригнулася, але відразу обернулася та радісно посміхнулася.

— Від А-Сяня нічого не чути? — насамперед поцікавилася вона.

Цзян Чен похитав головою, брехати сестрі не хотілося, але й правди розповісти він не міг.

— Ми допитали понад дві сотні адептів ордена Вень, але вони про Вей Усяня нічого не чули.

— Може це на краще. Якщо адепти ордена Вень нічого не знають, то він точно не потрапив їм у руки.

«Або ми питали не тих»,— подумки додав Цзян Чен, але засмучувати сестру не став.

— За два дні я відправляюся в Ланьлін. Ти зі мною? — змінив тему Цзян Чен. Почувши про Ланьлін, вона на мить завмерла, але потім впевнено кивнула.

— Моя допомога не буде зайвою, тільки треба попросити бабусю виїхати до іншого міста. Тут незабаром стане небезпечно.

Цзян Чен кивнув головою.

— Думаю переправити її в Цінчжоу. Там немає свого ордену заклиначів і землі не такі багаті, Веням немає потреби туди потикатися.

— Тоді так і зробимо,— кивнула Яньлі.

Нашвидкуруч перекусивши, він відправився повідомити своїх заклиначів про похід у Ланьлін. Після чого знайшов бабусю, щоб разом із нею обговорити поїздку до Цінчжоу. Вона була не проти. Разом із нею вирушить тітка Юй Цзисю та кілька осіб для охорони. А ось дядько Ан та тітка Сюїн братимуть участь у війні зі своїми людьми й теж вирушать на раду в Ланьлін.

Цзян Чен мало спілкувався зі своїми тітками та дядьком, він зовсім не пам'ятав цих людей, але й вони не прагнули налагодити стосунки, або просто були надто зайняті. Він міг їх зрозуміти. Добре, що вони взагалі вирішили підтримати його у цій війні.

— Ти з усім впораєшся, — намагалася заспокоїти його бабуся. — Ти взяв від батьків лише все найкраще. Впевнена, вони пишаються таким сином.

Це навряд чи. Напевно, вони вже зустрілися із душею справжнього Цзян Чена і тепер разом спостерігають за його вчинками. Іноді прокидалася совість, яка ніби шепотіла, що варто розповісти Яньлі та Вей Їну всю правду, але… Він не може, та й не хоче. Тепер саме він — Цзян Чен, і тільки йому вирішувати, як жити далі.

— Іди відпочинь, ти маєш не дуже добрий вигляд,— похитала головою бабуся.

— Після перемоги над Венями висплюсь, — пожартував Цзян Чен.

— З таким розпорядком дня, ти до цього дня просто не доживеш, — пригрозила жінка пальцем і погнала його спати.

Тільки зачинивши двері, Цзян Чен згадав про сплячого на його ліжку Лань Січеня. Шукати іншу кімнату було відверто ліньки, тому, недовго думаючи, він підсунув чоловіка до стінки й обережно примостився поряд. Місця вистачало.

Варто було на мить заплющити очі, як його одразу затягло в сон.

Вранці він прокинувся від криків за дверима. Як виявилось, уже був обід, просто він учора ліг далеко після опівночі, от і проспав так довго. Скандал влаштувала вірна служниця бабусі, яка відмовлялася їхати до Ланьліна й благала залишитися з нею. Бабуся ж наполягала на тому, що під час війни її допомога там буде більш необхідна.

Послухавши плач служниці ще кілька хвилин, він ледве сповз із ліжка і відправився вирішувати конфлікт.

— Тітонько, буду дуже радий, якщо ви супроводжуватимете свою пані в Цінчжоу. Прошу вас, подбайте про неї як слід. Бабусю, ти теж не сперечайся, твоє здоров'я для мене не менш важливе, ніж перемога в цій війні.

Почувши, що її не збираються насильно відправляти до Ланьліна, жінка радісно закивала.

— Я зроблю все, щоб захистити пані Юй!

— Добре, тоді йдіть до кімнати та зберіть речі пані. Завтра вирушите в дорогу.

Варто було служниці піти, як Цзян Чен обійняв бабусю за плечі.

— Не змушуй людей робити те, чого вони не хочуть. Впевнений, відправ ти її в Ланьлін, вона б або втекла дорогою, або погано виконувала свою роботу. Воно того не варте. А я буду радий знати, що поряд з тобою така надійна людина, яка добре дбатиме про тебе.

— О, дитино,— похитала головою бабуся. — Коли ж ти встиг так подорослішати?

— Війна змушує навіть дітей бути дорослими, а я, на щастя, вже далеко не дитина.

Бабуся похитала головою та пішла збирати речі. Цзян Чен повернувся до кімнати, щоб привести себе до ладу. Тільки зараз він згадав, що спати лягав поряд із Лань Січенем, а тепер його і сліду не було. Коли тільки пішов? Дивно, що Цзян Чен навіть не прокинувся. Мабуть, сильно стомився за останні дні.

З Лань Січенем вони зустрілися за чотири дні неподалік Ланьліна. Своїх людей спільним міркуваннями було вирішено залишити поки тут. Вони чекатимуть сигналу, але це так, запасний план, якщо закінчаться інші аргументи у спробі переконати лідерів орденів виступити проти Венів.

— Дякую, що дали виспатися тієї ночі, молодий пане Цзян,— несподівано офіційно промовив Лань Січень, коли вони удвох вирушили до Вежі Золотого Коропа.

Цзян Чен здивовано підняв брови, не розуміючи, чому Січень раптово заговорив так формально. До цього вони часто обходилися без зайвого офіціозу.

— Якби дозволив спати в кріслі, вранці боліли б усі м'язи. Та й добре виспатися виходить лише у м'якому ліжку. Шкода, що пізніше довелося трохи вас потіснити, але мені не хотілося шукати вільну кімнату глибокої ночі та турбувати інших мешканців,— вирішив пояснити ситуацію Цзян Чен, підозрюючи, що Лань Січень міг бути збентежений через пробудження з ним в одному ліжку.

— О, все гаразд. Зрештою це ж я зайняв вашу кімнату.

— Я сам тебе туди приніс, тож вина все ж таки за мною.

Цзян Чен переглянувся з Лань Січенем, незабаром обидва тихенько засміялися, а напружена атмосфера між ними повністю зникла. Але довго їхній сміх не тривав. Не те місце та не той час. Наразі їх чекали складні переговори. Навряд чи вдасться так просто переконати Цзінь Ґуаншаня та інші клани вплутатися у війну. Втім, хочуть вони чи ні, але вибору вони вже не мають. Цзян Чен подумки складав промову, яка б зачепила за живе кожного з присутніх. Це мала бути суміш погроз та заохочень, щоб уперед їх гнав не лише страх, а й вигода. Тоді вони охочіше погодяться піти у бій.

У Вежу Золотого Коропа вони потрапили безперешкодно, вже здалеку до них долинали гучні вигуки та відверта лайка. Заспокоїти всіх намагався Лань Ціжень, але виходило в нього не дуже добре.

— Давай спочатку я спробую їх переконати, — тихо промовив Лань Січень.

— Чув про твій дар, — кивнув Цзян Чен у відповідь і щільніше закутався в чорний плащ з глибоким каптуром. Його особистість теж може стати своєрідним козирем у цих переговорах. — Рано чи пізно, але їм все одно доведеться взяти участь в цій війні.

— Нехай краще буде рано,— зітхнув Січень і першим ступив у зал, де зібралася майже вся верхівка світу заклиначів.

Для Цзян Чена всі присутні були водночас знайомі та ні. Але він все ж таки постарався швидко ідентифікувати присутніх. Лань Ціженя, Лань Ванцзі, Нє Мінцзюе та Цзінь Ґуаншаня він впізнав відразу. Все-таки в новелі їхні образи були досить детально описані, але інші… Цзян Чен вирішив, що діятиме за ситуацією.

— Січеню! — Лань Ціжень щиро зрадів, побачивши племінника. — Радий бачити тебе в доброму здоров'ї. Тебе довго не було.

— Пробач, дядьку. На шляху мене затримали справи,— Лань Січень поклонився дядькові, а потім привітав решту присутніх.

Цзян Чен намагався триматися позаду і поки не привертати до себе зайвої уваги. Дасть Січеню шанс переконати цих стариганів. Бо сам він стримуватися у розмові з ними не буде, а просто прямо поставить перед вибором.

— Цзеу-цзюнь, ви теж вирішили вшанувати нас своєю присутністю? — усміхнувся Цзінь Ґуаншань.

— Звісно, перепрошую за запізнення. Але я почув ваші останні слова. Невже ваш орден готовий вже зараз скласти зброю та змиритися зі своєю долею? Думаєте, Вень Жохань вас помилує?

— Ви так просто говорите про боротьбу! — піднявся зі свого місця один із заклиначів. — Але як же орден Юньмен Цзян? Необачний опір їх і занапастив!

— Невже ви настільки злякалися їхньої жорстокості, що добровільно оберете долю рабів ордена Цішань Вень? — Цзян Чен обіцяв Січеню почекати, але не міг змовчати, коли хтось так зневажливо говорить про його орден. — Не думаєте, що саме на це Вень Жохань і розраховував?

— Ти ще хто такий? — одразу насупився заклинач у відповідь. Як Цзян Чен не намагався, але так і не міг пригадати цю людину. Мабуть, це якийсь другорядний персонаж історії.

Цзян Чен зробив кілька кроків вперед і зрівнявся з Лань Січенем, після чого одним різким рухом стягнув свій плащ. На мить у залі запанувала цілковита тиша, а потім зі всіх кутків почулися здивовані вигуки:

— Молодший Цзян!

— І я радий вас бачити, панове заклиначі, — глузливо простягнув Цзян Чен у відповідь. — Вирішили зганьбити честь ордену Юньмен Цзян за моєю спиною?

— Ти! — розлютився заклинач праворуч від Цзінь Ґуаншаня. — Цзян Чене, не перегинай палицю!

— Навіть Юньмен Цзян був стертий з лиця землі всього за одну ніч! Ви справді вважаєте, що нам нема чого боятися? — поцікавився інший заклинач, який сидів ближче до Нє Мінцзюе.

— Та ви просто хочете втягнути нас у свою помсту! — знову заговорив перший заклинатель і Цзян Чен переконався, що це і є знаменитий глава ордена Яо.

— Не заперечуватиму, що виступити проти ордена Цішань Вень мене спонукала помста, — спокійно погодився Цзян Чен і коли помітив усмішку на губах глави Яо, безжально додав: — Але не тільки. Можливо ви не помітили, але за останні десять років територія ордена Вень розширилася майже вдвічі. І не так просто. Від їхніх рук постраждало близько сотні різних кланів і храмів, більшість із них знищені та спалені. Як і Юньмен Цзян. Їхні землі захоплені та тепер офіційно належать ордену Цішань Вень.

Цзян Чен зробив паузу та виразно подивився на усіх присутніх, після чого впевнено продовжив:

— Ви хочете відсидітися у безпеці? Але хто гарантує, що завтра клану Вень не знадобляться ваші землі? Чи може хтось із нащадків Вень Жоханя захоче забрати собі в рабство ваших дочок чи синів? Кожен чомусь вважає, що це станеться не з ним. Так вважали й лідери тих кланів, які нині вже знищені!

— Свавіллю веньських псів немає меж! — обурився Нє Мінцзюе і поклав руку на свою шаблю, ніби готуючись вирушити до Безнічного міста і битися з Вень Жоханем прямо зараз.

— Орден Цішань Вень має значний вплив, — плавно підхопив промову Цзян Чена Лань Січень. — Але багатьох змусили приєднатися до ордена насильно. Варто лише показати, що є заклиначі, які не готові змиритися з тиранією Вень Жоханя та готуються дати відсіч, як вони покинуть свого підлого господаря.

— Наш обов'язок — знищити зрадників, які порушують основні закони світу заклиначів! Нехай орден Цішань Вень сильний, але він лише один. Якщо ж ми зможемо об'єднатися під єдиним прапором — Вень Жохань паде!

— Чудово сказано! — підтримав Цзян Чена глава Нє. Інші заклиначі теж почали перешіптуватися. — Орден Цінхе Нє готовий до війни!

— Орден Ґусу Лань також не залишиться осторонь, — кивнув Лань Ціжень.

— Вибір за вами, — тоном змія-спокусника промовив Цзян Чен. — Та пам'ятайте, що цей вибір вам доведеться зробити прямо тут і зараз. Не вдасться приєднатися до перемоги вже після боротьби й отримати всі привілеї.

— Вам легко говорити! — знову заговорив голова ордена Яо. — З усього ордену тільки ви й залишилися, а в мене сім'я та безліч адептів у підпорядкуванні, я не можу так просто ризикувати їхнім життям.

— Не ризикнете зараз, потім уже не буде й шансу. Настане день, коли й ваш орден стане Веням поперек горла. Якщо я не помиляюся, ваші землі відрізняються надзвичайною родючістю, зовсім як у знищеному пів року тому ордені Люйлянь Дун.

Глава Яо сидів, хапаючи ротом повітря і явно обурюючись такій неприкритій погрозі, але сперечатися на якийсь час перестав.

— Нехай ми й об'єднаємо наші сили, але цього все одно буде недостатньо. Хто ще захоче приєднатися до вас у цьому смертельному поході? — нарешті подав голос Цзінь Ґуаншань, багато заклиначів згідно закивали головами.

Цзян Чен весело усміхнувся і переглянувся з Лань Січенем. Вони чекали на ці слова. Тому він відчинив двері й пронизливо свиснув.

Кілька секунд у залі панувала цілковита тиша, коли з різних боків раптом пролунав такий самий свист. Лідери кланів піднялися на ноги, щоб визирнути назовні та здивовано завмерли, дивлячись на тисячну армію яка повільно підходила до резиденції ордену Ланьлін Цзінь.

— Хто всі ці люди? — вражено видихнув поряд Цзінь Ґуаншань.

Вперед вийшли троє. Лю Міншен — який тепер був його заступником, Ян Цюань — молодий заклинач, якого врятував кілька місяців тому Лань Січень та Яньлі.

— Це люди, які так чи інакше постраждали від свавілля ордена Цішань Вень. Усі вони готові дати їм відсіч,— пояснив Лань Січень.

Міншен непомітно підійшов до Цзян Чена і коротко відзвітував.

— Дорогою до нас приєдналося ще два десятки заклиначів. Також я перевірив їхнє озброєння, досить непогане. Але багатьох турбує, що у вас самого досі немає меча. Ніхто не заперечує силу Цзидяня, але…

— Я зрозумів,— кивнув Цзян Чен. Для заклинателів меч дорівнював честі. Його рятувало тільки те, що багатьом було відомо, де і як він втратив свій меч.

— Це питання вирішимо пізніше. Що з розміщенням та провізією?

— Я займуся цим,— втрутилася сестра. — Не хвилюйся і виконуй свої обов'язки.

— Доброта моєї сестри не знає меж, — посміхнувся Цзян Чен і, діставши пергамент, зробив кілька нотаток, приплюсувавши до кількості воїнів ще двадцять осіб. — Та який із мене буде глава ордену, якщо я не навчуся дбати про своїх людей.

— Непогано, — раптом пролунав у нього над головою громоподібний голос. Глава ордена Нє стояв у нього за спиною і через плече спокійно заглядав у сувій. — У майбутньому з вас, молодий пане Цзян, може вийти добрий полководець.

— Вважаю за краще перекласти ці обов'язки на ваші плечі, — усміхнувся Цзян Чен. Не те щоб йому так сильно не подобалася ця роль, але він і так сильно втомлюється. Ще більше відповідальності він навряд чи потягне.

Нє Мінцзюе у відповідь тільки засміявся і ляснув його по плечу. На щастя, Цзян Чен був готовий до такого розвитку подій, тому встояв на ногах, а не полетів вперед на кілька чжанів².

Цзян Чен так і не зрозумів, як отримав своєрідну опіку Нє Мінцзюе, але це йому ніяк не заважало, тому він просто з цим змирився. Глава ордена Цінхе Нє взагалі був мало схожий на інших заклиначів, він був чесний, трохи грубуватий і по-своєму благородний. Його боялися та обожнювали, тому ніхто не став сперечатися, коли його призначили полководцем.

Нє Мінцзюе теж спокійно сприйняв свою нову роль. Загальним рішенням було прийнято назвати боротьбу з кланом Вень — «Постріл в сонце».

Ще один пункт його плану було виконано, настав час переходити до наступного.

Chapter Text

Задумавшись, Цзян Чен не помітив, як до нього підійшли брати Лань. Лань Ванцзі виглядав стомленим, а на пальцях можна було помітити мозолі та рани від струн ґуціня.

— Мій брат кілька тижнів шукав молодого пана Вея усілякими способами, але так і не знайшов жодних зачіпок, — першим заговорив Лань Січень.

Цзян Чен зітхнув.

На Лань Ванцзі було шкода дивитися. Той справді хвилювався за Вей Їна всім серцем. Цзян Чен подумки дав собі обіцянку обов'язково звести цих двох, правда, для цього доведеться трохи вправити братові мізки. Водночас і співпраця з орденом Ґусу Лань зміцниться родинними зв'язками.

— Не хвилюйтеся, я певен, що з ним все гаразд. Просто втрапив у чергові неприємності й тепер усіляко намагається з них вибратися. Брата не так легко вбити, як здається. У дитинстві він самостійно виживав на вулицях, поки його не знайшов мій батько та не забрав до Юньмена. Його не зламали ні холод, ні голод. Єдиний наслідок тих часів – панічний страх собак.

— І молодий пан Цзян не боїться розповідати нам про слабкості свого брата? — з легкою усмішкою спитав Лань Січень, який швидко розкусив його план.

— Ви надто порядні, щоб використати цю інформацію йому на шкоду. А ось допомогти у разі непередбачених ситуацій зможете. В дитинстві я завжди відганяв від Вей Усяня собак, поки той ховався на дереві. З того часу минуло багато років, але майже нічого не змінилося. Навіть побачивши цуценя брат начисто забуває, що він сильний заклинач, який може впоратися з монстрами куди страшнішими за звичайну собаку. Мені здається, у нього взагалі мозок відмовляється працювати. Тож завжди потрібна допомога когось іншого.

Лань Ванцзі сам не помітив, як кивнув наприкінці його слів, а як усвідомив, миттєво зніяковів. Цзян Чен навіть трохи зворушився, зараз перед ним ще не той суворий і готовий піти на все заради свого кохання Ханьґуан-цзюнь, а лише закоханий юнак, який ще до кінця не усвідомлює силу своїх почуттів. І поки йому трохи бракує впевненості в собі.

Але Вей Їну поруч просто необхідна така людина як Лань Ванцзі, зі своїм характером він добре врівноважуватиме братика. Залишилося тільки донести цю думку до самого Вей Їна, коли той повернеться.

— Але взагалі-то я маю ідею, у кого можна запитати про зникнення Вей Їна, — помітивши зацікавлені погляди обох братів, Цзян Чен продовжив: — Вень Чао. Саме він відповідав за знищення ордена Юньмен Цзян, і саме його люди на нас полювали. Якщо Вей Їн і міг попастися, то тільки їм.

— Ви збираєтесь знайти та допитати Вень Чао? — не повірив Лань Січень.

Цзян Чен знизав плечима.

— Наскільки я чув, він рідко буває в татечковій резиденції. Тож вистежити його буде не надто складно. Для початку, я хочу навідатися до його резиденції недалеко від Їньчуаня. Саме там нас збирали для «навчання та перевиховання». Окрім інформації про Вей Усяня, нам також необхідно забрати наші мечі.

— Я відправлюсь з вами, — коротко промовив Лань Ванцзі. — Мій Бічень теж все ще там.

Цзян Чен кивнув і разом з братами Лань поспішив на чергову раду кланів. Весь цей час кожен глава визначався з кількістю заклиначів, яких буде готовий відправити на війну. Помітно виділилися Цзінь Ґуаншань та Яо Дінсін, які не поспішали кидати усі свої сили в бій. Нє Мінцзюе вже був готовий особисто їх придушити, але Лань Січеню якимось дивом вдалося утримати старого друга від вбивств.

За годину всі нарешті зібралися над мапою, на ній уже встигли позначити всі важливі населені пункти та міста, де базувалися адепти ордена Цішань Вень та вірні їм клани. Виглядала мапа не надто добре для них, але відступати було вже пізно.

Пощастило з Нє Мінцзюе, він чітко та впевнено розподіляв війська, враховуючи всі підводні камені. За кілька годин Цзян Чен зрозумів, що той безперечно геніальний воєначальник. За таким головнокомандувачем він справді готовий сміливо йти у бій.

— Молодий пане Цзян, — несподівано звернувся до нього Нє Мінцзюе. — Я встиг поговорити з вашими людьми, майже всі вони наполягають на тому, щоб залишитися під вашим керівництвом і просять не відправляти їх до інших командувачів.

Цзян Чен здивовано видихнув. Він не очікував, що всі ці заклинателі будуть готові йти за ним і далі. З військом Нє Мінцзюе вони здобули б більше пошани, або з тим самим Лань Січенем, про доброту якого вже зараз починають складати легенди.

— Ви погодитеся очолити цих людей?

— Погоджуся, — кивнув Цзян Чен. — Але для початку я хотів би вирушити до резиденції Вень Чао за зброєю, яку у нас відібрали раніше. Також я хочу спробувати дізнатися щось про місцеперебування брата.

Нє Мінцзюе кивнув.

— А далі?

— Далі я хотів би повернути собі Пристань Лотоса, небезпечно залишати ворогів за спиною, — впевнено промовив Цзян Чен. Він почуватиметься набагато спокійніше, коли відвоює рідну землю назад. Тоді можна буде думати про відновлення ордена Юньмен Цзян. — Я збираюся позбавити Вень Чао голови та відправити її Вень Жоханю у подарунок.

— Добре, — кивнув Нє Мінцзюе і ляснув долонею по столу, привертаючи загальну увагу.

Наступні дві години вони обговорювали маршрути для їхніх військ та головні об'єкти, по яких насамперед варто було завдати ударів. Після цього вони мали знову зустрітися на сході для зосередження та формування ударного угруповання. Їх чекав прямий наступ на резиденцію Вень Жоханя.

Лань Ванцзі прийшов до війська Цзян Чена сам, не взявши жодного адепта з ордена Ґусу Лань. Цзян Чен згадав, що крім брата, у того більше не було друзів. Кивнувши наостанок Лань Січеню і пообіцявши подбати про його молодшого брата, він відправився до сестри та Лю Міншена.

Вишикувавши в кілька колон всіх заклиначів, які погодилися йти за ним далі, він розділив їх на вісім цзу (по 100 воїнів) призначивши для кожного командира. Пізніше командирам доведеться самостійно розділити їх на менші загони та групи, які тут відповідно називалися лян (25 воїнів) і у (5 воїнів).

— Візьмеш керівництво над загоном чи залишишся один? — Цзян Чен вирішив поцікавитися думкою Лань Ванцзі.

— Один, — коротко озвався той.

— Тоді тримайся неподалік мене. Під час битв будеш прикривати інших. Хоча б поки не повернеш свій меч. Я обіцяв твоєму братові подбати про тебе.

Лань Ванцзі кинув на нього дивний погляд, але погодився. До Цзян Чена тільки пізніше дійшло, що взагалі Лань Ванцзі на кілька років його старше, та й заклиначем був сильнішим. Втім, Цзян Чен швидко викинув ці думки з голови та відправився на нараду з новопризначеними командирами.

Окрім вісьмох командирів були присутні сестра та Лань Ванцзі. Але ті більше мовчали, аніж брали участь у розмові. Цзян Чен збирався чесно повідомити, що не має досвіду керування військом, але потім зрозумів, що такого досвіду немає ні в кого. Заклиначі давно вже не воювали, але всі вони чомусь довірилися йому, ще зовсім юному заклинателю. Отже, вважають здібним.

Натомість Цзян Чен попередив, що готовий вислухати думку кожного і попросив командирів прислухатися до своїх підлеглих. Разом вони обговорили максимально короткий шлях до Їньчуаня, але при цьому, щоб дорогою траплялися населені пункти, де вони зможуть поповнити припаси та відпочити перед боєм. На жаль, лише трохи більше ніж половина були здатні летіти на мечах, іншим бракувало або високоякісної духовної зброї, або здібностей. Що говорити, якщо сам Цзян Чен був поки позбавлений цієї можливості.

Домовившись про маршрут, Цзян Чен дав вказівку командирам придивитися до вмілих фехтувальників серед своїх підлеглих. Йому потрібні вчителі, які могли б постійно тренувати солдат. Орден Цішань Вень славиться не лише кількістю своїх адептів, а й рівнем їхнього навчання. Щоб перемогти, потрібно стати ще сильнішими.

Відпустивши новопризначених командирів виконувати свої обов'язки, Цзян Чен вирішив обговорити з сестрою питання провізії та озброєння. Яньлі пропонувала взяти це на себе і не турбувати його зайвими проблемами, але звалювати все на плечі сестри він не збирався. Їй вистачає і тих обов’язків, які в неї вже є.

Сестра займалася вирішенням більшості господарчих питань. З Мейшаня вчасно прибуло кілька служниць, яких Цзян Чен одразу відправив допомагати Яньлі. Так само до неї в підпорядкування було відправлено кількох заклиначів і заклинательок, які не вирізнялися великими здібностями, але вже мали певний досвід у веденні господарчих справ. Пощастило їм із Лун Сяошу, раніше вона жила в гірському храмі, який Вені зруйнували заради одного цікавого артефакту. Дівчина була молодшою ученицею і більше займалася саме забезпеченням храму всім необхідним.

Вислухавши прохання Цзян Чена, Сяошу погодилася допомогти Яньлі та навчити її всього, що сама знає. Крім того, вона відправила повідомлення своїм колишнім сестрам та братам по навчанню, щоб ті теж прийшли на допомогу.

З того часу Цзян Чен лише час від часу цікавився їхніми справами, але через те, що у них все було гаразд, вирішив не втручатися. Як сказала сестра, іноді добрий лідер той, хто знаходить для виконання роботи досвідчених людей, а потім не плутається у них під ногами.

Натяк Цзян Чен зрозумів відразу.

У вільний час він навчався і тренувався разом з іншими заклинателями. Варто віддати належне Лань Ванцзі, він часто приєднувався до таких занять і навіть часто давав добрі поради.

До передмістя Їньчуаня вони дісталися лише за тиждень. Резиденція Вень Чао знаходилася всього за десять лі¹ від них.

Цзян Чен прихопив з собою Лю Міншена та вирушив у місто, а потім і до резиденції на розвідку. Як виявилося, Вень Чао поїхав буквально три дні тому і попрямував не на захід, до головної резиденції Цішань Вень, а чомусь на південь. Цзян Чен підозрював, що той вирушив до Юньмена насолоджуватися своєю перемогою над ненависним йому орденом Цзян.

Але в резиденції залишилося чимало адептів ордену Цішань Вень, тож треба було ретельно продумати тактику. Втрачати людей не хотілося, як і показувати їх точну кількість противнику.

Тому він вирішив не брати резиденцію штурмом, а спробувати потрапити непомітно.

— Я нарахував чотири слабкі місця, — поділився думками Міншен.

— Я п'ять, — похитав головою Цзян Чен і вказав на оглядову вежу. — Не знаю, хто був архітектором, але помилок він припустився чимало. Якщо приставити драбину прямо до вежі зі східного боку, он та колона перекриє весь огляд. Нас не помітять, доки ми не потрапимо всередину.

— Зміна варти відбувається на заході й на світанку.

— Нападемо за годину до світанку, — кивнув Цзян Чен.

Повернувшись до табору, Цзян Чен скликав своїх командирів та намалював схему резиденції. Після цього вказав на п'ять точок, які він позначив для проникнення на територію ворога.

— Воїнів вбити, а мирних жителів не чіпайте. Якщо намагатимуться підняти шум чи тривогу, тоді просто знешкодьте. Талісманом чи зброєю, на ваш розсуд. Але обійдемося без зайвих вбивств.

Цзян Чен перемалював схему ще кілька разів та роздав копії командирам.

— Лю Міншен, знайди мені парні кинджали. Не хочу світити Цзидянем, він надто помітний у темряві.

— У мене є, — озвався Дун Сюйжен, який зараз так само як і Лю Міншен обіймав посаду одного з командирів.

Він відстебнув від пояса два кинджали та простягнув Цзян Чену. Зброя була трохи незвичною після Цзидяня, але в руках лежала як влита.

— Дякую, тобі вони точно не потрібні?

Дун Сюйжен кивнув на свій меч:

— Я користуюся ним, а кинджали подарунок від дядька. Думаю, він був би радий дізнатися, що тобі вони знадобилися.

Цзян Чен кивнув і відправив усіх готуватися до нічної вилазки, а сам вирішив зайнятися медитацією. Він трохи нервував, тож заспокоїтися не завадило б. Завтра на них чекав не звичайний бій, він збирався перевірити свої навички планування.

Медитація не допомогла, ніяк не виходило сконцентруватися та розслабитися. Довелося заспокоюватись іншим методом. Діставши кинджали, він вирішив трохи потренуватися. У новелі Цзян Чен, здається, ніколи не користувався такою зброєю, а ось йому в минулому житті доводилося досить часто. Тепер він покладався на минулі навички та теперішнє тіло.

Попри всі острахи, вилазка до резиденції Вень Чао пройшла успішно. На думку Цзян Чена, навіть дуже. Заклиначі, попри відсутність досвіду, спрацювали дуже професійно. Люди Вень Чао навіть не встигли зрозуміти, що сталося, як були вбиті чи взяті в полон. За годину резиденцію повністю зачистили.

Адептів ордена Цішань Вень, які змогли вижити, вони з Лань Ванцзі допитували разом. Але про Вей Усяня ніхто нічого не знав, або боявся говорити. Це було дивно, адже якщо Цзян Чен не помилявся, саме тут вони мали дізнатися про падіння Вей Їна з гори Луаньцзан. Втім, можливо присутніх тоді адептів Вень Чао забрав із собою. Але невже ніхто з них не похвалився своїми вчинками перед іншими?

— Все-таки доведеться діставати Вень Чао, — зробив висновок Цзян Чен.

Лань Ванцзі кивнув, стискаючи в руках Бічень. Самому Цзян Чену простягнули одразу два мечі. Обидва відгукнулися теплом, визнаючи господаря. Потримавши в руках Суйбянь, він сховав його до цянькуня.

З резиденції вирішено було забрати все, що мало будь-яку цінність. Та головний приз цього походу – зброярня. Крім мечів, які відібрали під час перевиховання в адептів різних кланів, тут було багато іншої амуніції дуже гарної якості. Виявляється, Вень Чао був колекціонером.

Цзян Чен вирішив розібратися з усім цим пізніше та розподілити зброю між заклиначами, яким потрібно було її оновити. Та поки все складали в зачаровані мішки. Надовго затримуватись в Їньчуані вони не збиралися.

Виникло питання, як вчинити з численною прислугою, всі вони були молодими та симпатичними дівчатами, мабуть, Вень Чао довго їх збирав.

— Ми не збираємося вас чіпати, — постарався заспокоїти жінок Цзян Чен. — Ми йдемо війною проти ордена Цішань Вень, життя мирних мешканців нас не цікавить. Ви вільні чинити так, як вам хочеться, можете залишитися тут, можете втекти, а можете приєднатися до нашої армії, якщо вам цього хочеться.

— Вибачте, ви випадково не знаєте, що сталося з орденом Дун? — невпевнено запитала ще зовсім юна дівчина.

Цзян Чен пильно на неї подивився і визирнув у коридор:

— Покличте сюди Дун Сюйжена.

— Він живий? — почувши його слова, дівчина щасливо посміхнулася. На Цзян Чена посипалися численні питання про інші клани. Він не помилився, багатьох сюди привели насильно.

В результаті з сотні служниць залишилося три десятки, решта втекла. Втім, звинувачувати їх Цзян Чен не став. А решту попередив, що примушувати їх воювати ніхто не буде, та за бажання вони можуть допомагати з забезпеченням.

Кількість підлеглих Яньлі зросла на двадцять осіб, ще десятеро вирішили взяти зброю до рук і стати в стрій. Результатами Цзян Чен залишився задоволений.

За три години вони покинули резиденцію Вень Чао. Цзян Чен трохи подумав, але потім віддав наказ спалити все вщент. Усі цінні речі вони забрали, а з прислуги залишитися там все одно ніхто не захотів. Маленька помста за Пристань Лотоса.

— Командувачу, — звернувся до нього командир Фей. — Ви думаєте відпускати слуг було хорошою ідеєю? Ви не боїтеся, що вони вирушать до Безнічного міста і попередять Вень Жоханя?

— Не страшно, — похитав головою Цзян Чен. — У нього багато шпигунів, гадаю, він уже знає, що інші ордени об'єдналися проти нього. Тільки вважає, що ми не несемо серйозної загрози. Просто маленький бунт. Мине ще чимало часу, перш ніж він усвідомить, що серйозно помилився. Втім, я сумніваюся, що слуги повернуться на службу до Венів, особливо до Вень Чао. Він рідкісний виродок, про це знають всі.

Сперечатися з ним ніхто не став.

Chapter Text

Цзян Чен встиг кілька разів зіштовхнутися з Венями на шляху до Юньмена, коли надійшло термінове повідомлення від Лань Січеня. Потрібна була допомога на сході. Довелося змінювати плани та прямувати у бік Ланьліна.

Вень Жохань нарешті зрозумів, що вони налаштовані досить серйозно і послав велике військо, щоб повністю придушити заколот. Ось тільки про кількість заклиначів, які беруть участь в кампанії Постріл в Сонце, він був проінформований погано. Втім, це їм було лише на руку.

Битви щоразу ставали все жорстокішими. Потрібно було опікуватися пораненими, ліками, їжею, зброєю та багатьма іншими речами. Цзян Чен з головою занурився у турботи. Багато допомагав Лань Ванцзі, він вирішив поки слідувати за ними, сподіваючись знайти ще якийсь слід Вей Їна. Та поки було не до цього. Малою кров'ю у цій війні точно не обійтися.

До самого Юньмена вони дісталися лише за півтора місяця. Вже минуло більш як три місяці з моменту зникнення брата, і Цзян Чен дуже сподівався, що цього разу він зможе знайти Вей Їна. Канон — це добре, але він і сам уже починав хвилюватись.

Цзян Чен йшов у Юньмен напролом, змітаючи всіх Венів на своєму шляху та очищаючи рідні землі. Здавалося, він тут вперше, але водночас усередині був цілий вир емоцій. Це справді його земля! Його рідний дім! Все тут належить саме йому та народу Юньмена!

Та що ближче вони підбиралися до Пристані Лотоса, то менше вони зустрічали на шляху живих адептів ордена Цішань Вень, а ось трупів вистачало. Сестра хмурилася, командири дивувалися, Лань Ванцзі виглядав дуже незадоволеним, але сам Цзян Чен ледь стримував посмішку. Вей Їн вже тут.

Він буквально гнав своїх людей вперед, забувши про всяку обережність.

— Командувачу, — звернувся до нього командир Фей. — Здається, тут трапилося щось погане.

Цзян Чен зітхнув. Він знав правду, але інші були здивовані та розгублені, а ще починали хвилюватися через його необережну поведінку. Це погано, йому для перемоги потрібна гарна репутація та довіра людей, які погодилися піти воювати за ним.

Він скомандував ставити табір і відправив кількох людей на розвідку в окрузі, а от сам вирішив піти до міста та в резиденцію. Лань Ванцзі вирішив приєднатися, Цзян Чен був не проти. Саме місто майже не постраждало від свавілля Венів, але жителів було дуже мало. Або вони боялися виходити на вулиці після заходу сонця, або втекли подалі в страху, що вогонь з резиденції заклиначів перекинеться і на їхні будинки.

Цзян Чен обережно оглядався, а його серце чомусь стискалося від болю. Невже почуття попереднього власника тіла так сильно впливали на нього? Але він справді відчував це місце своїм домом, бачити його в такому спустошеному вигляді було фізично боляче.

На шляху до Пристані Лотоса вони зустрічали лише трупи Венів. Лань Ванцзі хмурився все більше, але нічого говорити вголос не став. Ох, для нього новий рід занять Вей Усяня стане справжнісіньким ударом. Але Цзян Чен сподівався, що зможе допомогти цим двом пройти через усі труднощі. Разом.

Біля воріт резиденції Цзян Чен завмер і кілька разів глибоко вдихнув. У пам'яті не було жодних спогадів про це місце, але водночас щось глибоко всередині корчилося в агонії, коли він бачив прапори із зображенням сонця, а не лотоса. Багато будинків було спалено вщент, а ті, що залишилися, були вкриті кіптявою та кров'ю. Кров'ю його сім'ї та його людей.

Його рідний дім.

З думок Цзян Чена вирвали несамовиті крики. Голос був водночас знайомий і ні. Здається, він має належати Вень Чао. Відкинувши емоції вбік, він недобре усміхнувся. Час цьому виродку здохнути, Цзян Чен давно обіцяв надіслати Вень Жоханю голову молодшого синочка.

Разом з Лань Ванцзі вони рушили у бік звуків, і ледь не спіткнулись об тіло, що лежало прямо на порозі. Дівчина померла від того, що надто глибоко в горло запхала ніжку стільця. Смерть Ван Лінцзяо складно назвати милосердною, але він все одно ледве втримався від того, щоб не гепнути її бездиханне тіло ще й ногою.

Нагорі пролунали чергові крики та благання про помилування. Цзян Чен навіть не намагався стримати гидливий вираз обличчя і поспішив піднятися сходами. Десь там на нього чекав Вей Їн. І голова Вень Чао.

Досягнувши кімнати на другому поверсі, вони так і завмерли на порозі. Перед ними відкрилася дуже неприваблива картина. Замотаний в плащ Вень Чао і Вень Чжулю, який трусився над ним і зі всіх сил намагався захистити. Вень Чао справді був у жахливому стані, замість ніг — обгризені кістки, на руках не було жодного пальця, а обличчя його було повністю замотане бинтами.

А потім із найтемнішого закутка ефектно з'явився Вей Усянь. Цзян Чен зиркнув на Лань Ванцзі та помітив, як той різко зблід. Так, брат сильно змінився за ці три місяці. Ось тільки зараз вони обидва бачили лише найгірший бік Вей Їна, але не варто забувати й про кращий.

Та лупити його доведеться знатно, щоб вибити всю зарозумілість та інші дурощі.

Поки Цзян Чен розмірковував над своїми подальшими діями, Вей Їн почав розмову з Вень Чжулю. А Вень Чао знову почав кричати й вити. Несподівано з-під подолу одягу Вей Їна з'явилася маленька мертва дитина, яка з гучним плямканням щось поїдала. Придивившись, він зрозумів, що то пальці. І, швидше за все, вони належали саме Вень Чао.

Сам Вень Чао відповз у самий дальній куток, намагаючись врятуватися від Вей Усяня. Але раптом зверху впала червона тінь і притиснула його до підлоги. Виявилося, що це мертва дівчина в червоній сукні та з довгим чорним волоссям. Вона розчепірила пальці й накинулася на Вень Чао, зриваючи з нього закривавлені бинти. Судячи з криків, то разом зі шкірою.

Пролунав мерзенний вереск, то в атаку кинулося мертве дитя, яке почало кусати Вень Чжулю за ноги. Той намагався відбитися, але до дитини раптово приєдналася червона тінь. Виявилося, що Вень Чао від жаху вже знепритомнів, а може й помер від переляку.

Відкинувши на мить мертвих супротивників, Вень Чжулю кинувся у бік Вей Їна. Цзян Чен розумів, що нічого братові не загрожує, але все одно не стримався і рвонув уперед. Лань Ванцзі відправився за ним слідом.

Їхній появі Вей Їн так здивувався, що ледве не постраждав від дій Чжулю, на щастя, Цзидянь швидко обхопив того за шию і підвісив на найближчій балці. Пролунав неприємний хрускіт, це зламалися хребці. Але Вень Чжулю все ще був живий, повільно задихаючись.

Вей Усянь миттєво вихопив флейту і коротким звуком відкликав своїх мертвих тварюк, ті слухняно відійшли назад і сіли біля ніг свого господаря. Цзян Чен мовчки зробив кілька кроків вперед і міцно обійняв брата, той здивовано завмер, але за хвилину розслабився.

— Дурень, міг би й раніше з'явитися, — легенько ляснув його по плечу Цзян Чен.

— Цзян Чене, — видихнув Вей Їн, він явно не знав, як реагувати на ці обійми. — Навіть не спитаєш, де я був?

— Пізніше розкажеш. У нас тепер буде багато часу на розмови, майже все життя, — Цзян Чен усміхнувся і трохи відсторонився. — А-Лі дуже хвилювалася, вона буде рада побачити, що ти цілий і неушкоджений.

При згадці сестри, Вей Їн нарешті посміхнувся, завдяки чому нервова напруга розтанула без сліду.

— І я також радий, що ти повернувся, брате.

Вей Усянь завмер і здивовано подивився на нього, але швидко впорався зі своїми емоціями.

— Ти дуже змінився, — посміхнувся він.

— Хто б казав, — відповів Цзян Чен.

— Вей Їне, — раптом заговорив Лань Ванцзі та зробив кілька кроків уперед.

— Лань Чжаню.

Цзян Чен зробив крок убік і почав спостерігати за взаємодією цих двох. Було очевидно, що вони сумували один за одним, але визнавати цього не хотіли. Два вперті віслюки.

— Вей Їне, всі ці люди ззовні, це ти їх убив?

— Звісно, — задоволено усміхнувся брат.

— Як ти керуєш цими темними істотами? — запитав Лань Ванцзі, а Цзян Чен похитав головою. Видно, що другий молодий пан Лань погано соціалізований, не розуміє, що на деякі теми з Вей Їном зараз краще не розмовляти.

З боку ці питання можна було вважати дуже грубими, ось тільки Цзян Чен знав, що Лань Ванцзі справді турбується про Вей Усяня.

— Лань Ванцзі, може не варто ставити подібне запитання тут і зараз?

— Відповідай! — Лань Чжань наче й не почув його слів.

Мерці біля Вей Усяня ніби відчули гнів спрямований на їхнього господаря і захвилювалися.

— Що буде, якщо я не відповім на це запитання? — спитав Вей Їн і ухилився від руки Лань Ванцзі. — Лань Чжаню, ми щойно зустрілися, а ти вже намагаєшся мене схопити. Тобі не здається, що це трохи неввічливо?

Цзян Чен зрозумів, що ситуація ускладнюється, тому вирішив втрутитися. І дав Вей Їну добрячого потиличника. Той не чекав такої підстави від брата, тому не встиг ухилитися. Мертві, помітивши його дії, одразу піднялися і злісно на нього вишкірилися.

— Сидіти! — ніби собакам скомандував Цзян Чен і мерці зненацька підкорилися, причому самі здивувалися цьому анітрохи не менше за інших присутніх. Якщо мертві, звісно, можуть дивуватися. Після цього він повернувся до Вей Усяня. — А тепер ти! Вважаєш його поведінку неприпустимою? Ця людина не шкодуючи свого часу та сил постійно шукала тебе ці три місяці, і така твоя подяка? Знаєш, я на його місці теж захотів би схопити тебе за шкірку та відвезти кудись подалі в безпечне місце!

Вей Їн здивовано завмер і повернувся до Лань Ванцзі, той теж ніяк не чекав, що Цзян Чен стане на його бік. І, здається, навіть трохи зніяковів після сказаних слів.

— Це правда?

— Мгм.

— Але… — почав Вей Їн, та одразу поспішив ухилитися від наступного стусана. — Гей, ти чого?

Вей Їн у цей момент виглядав настільки по-дитячому ображеним, що Цзян Чен ледве стримався від сміху.

— Просто відчув, що ти знову збираєшся сказати якусь нісенітницю. І взагалі, вам не здається, що краще поговорити в таборі?

— Таборі? — перепитав Вей Усянь.

— Потім побачиш, — відмахнувся Цзян Чен і підійшов до Вень Чжулю. Що дивно, той навіть у свідомості був, просто сказати нічого не міг, тільки хрипів. Діставши меч, Цзян Чен вже хотів відрубати йому голову, але раптово виникла інша ідея. Оголивши його груди, він швидко вирізав прямо на шкірі зображення сонця, пронизаного стрілою. Озирнувшись, він побачив у кутку сагайдак зі стрілами. Після чого встромив одну з них Вень Чжулю прямо в серце.

У порівнянні з каноном, досить легка смерть.

— Ти зможеш його підняти? — поцікавився Цзян Чен у Вей Їна і кивнув на Вень Чжулю.

Усянь спочатку розгублено завмер, а потім підніс до губ флейту. За мить Вень Чжулю трохи похитуючись підвівся на ноги. Тепер перед ними був ходячий мрець.

Лань Ванцзі зблід, а ось Цзян Чен тільки кивнув, після чого одним точним ударом обезголовив Вень Чао. Торкатися лисої закривавленої голови руками не хотілося, довелося використати першу ліпшу ганчірку і замотати голову в неї. Після чого він підняв її та передав у руки мертвого Вень Чжулю.

— Тепер можеш наказати йому відправитися до Вень Жоханя і віддати подарунок йому особисто в руки? Він часто бував у головній резиденції, тож має знати безліч таємних проходів.

Зрозумівши його задум, Вей Їн дико усміхнувся й знову заграв на флейті. За мить Вень Чжулю вискочив у вікно, міцно притискаючи до себе голову Вень Чао.

Тепер він виконав свою обіцянку.

— Повертаємось, — кивнув Цзян Чен і ляснув Лань Ванцзі по плечу, приводячи його до тями.

— Вей Їне, ти знаєш, що той, хто обрав темний шлях, дорого за це поплатиться, — несподівано сказав Лань Ванцзі повністю ігноруючи Цзян Чена. Це трохи дратувало. Він навіть подумав, чи не попросити наступного разу в Лань Січеня дозволу бити Лань Ванцзі нарівні з Вей Їном. Здається, добрячих стусанів та уроків послуху потребували обидва. — Темний шлях руйнує тіло, але ще більше він руйнує душу.

— Я готовий заплатити цю ціну, — спохмурнів Вей Їн і поглянув на Цзян Чена.

І вчасно, бо тільки так йому вдалося ухилитися від чергового потиличника.

— Гей! Може ти вже перестанеш мене бити?

— Тільки після того, як ти перестанеш верзти всяку нісенітницю, — виставив ультиматум Цзян Чен і додав, весело посміхнувшись: — Якби молодший пан Лань був моїм братом, повір, йому теж добряче перепало б на горіхи.

Лань Ванцзі здивовано подивився у відповідь.

— Темний шлях завдає шкоди залежно від методів його використання та особистих якостей заклинача. Він може дійсно зруйнувати як тіло, так і душу, але для цього потрібно творити речі набагато гірші, ніж ті, що робить Вей Усянь. Здебільшого ці залякування придумали для того, щоб праведні хлопчики та дівчатка не звертали на погану доріжку, — вирішив висловити свою думку Цзян Чен і одночасно заспокоїти обох. — Крім того, дуже важливо мати якусь опору, можна сказати якір, який утримуватиме темного заклинача від божевілля. Вей Їн не самотній, він має сім'ю, яка завжди його любить і завжди підтримає. Сподіваюся, друг теж не покине його через таку дрібницю і стане ще одним якорем.

Лань Ванцзі ненадовго замислився, після чого кивнув.

— Я буду поруч.

— От і чудово, — Цзян Чен обхопив брата за плечі та разом із ним подався до виходу. — Бачиш, що б не трапилося, поряд завжди будуть вірні та люблячі люди. Не турбуйся, брате, я не дам тебе нікому в образу.

— А ти виріс, А-Чене, — несподівано засміявся Вей Їн і обійняв його у відповідь. — Дядько Цзян і мадам Юй пишалися б тобою.

— Тобою теж. Ну, мати б тебе посварила, може навіть відшмагала дисциплінарним батогом, але зрештою змирилася. А от батько підтримав би одразу, але продовжував надмірно опікуватися, боячись, що інші люди тебе не приймуть.

— А ти про це не турбуєшся? — тихо запитав Усянь.

— Яка різниця, що скажуть інші, — знизав плечима Цзян Чен. — Нехай не лізуть до моєї родини, якщо не хочуть познайомитися із Саньду та Цзидянем особисто.

Chapter Text

У таборі на них уже чекали з нетерпінням. Лю Міншен здивовано покосився на Вей Усяня, але ще більше здивувався двом мерцям, що йшли за ним слідом. Він уже вихопив меч, але Цзян Чен встиг зупинити його і похитав головою. Дорогою про підопічних брата всі просто забули, тому й привели із собою до табору.

— Все під контролем, не хвилюйся. Краще познайомся з моїм раніше зниклим і вже знайденим братом, Вей Усянем. Вей Їн, це один із моїх командирів, а також заступник та добрий друг, Лю Міншен. Можеш спокійно йому довіряти й запитувати, якщо щось зацікавить, а мене не буде поряд.

— Радий знайомству, — Вей Їн привітно посміхнувся, а Міншен трохи розслабився.

— Чому вас так довго не було? Ми думали, що вас уже схопили!

— Пристань Лотоса безпечна, адепти ордена Цішань Вень мертві,— заспокоїв він усіх присутніх. Несподівано з крайнього намету з'явилася знайома постать, кілька секунд вона стояла на місці, а потім з неймовірною швидкістю рушила до них.

— А-Сяню! — Яньлі буквально застрибнула на шию Вей Їну. Але той був не проти, міцно обіймаючи сестру у відповідь. — Ти повернувся!

Відправивши Лань Ванцзі, Вей Усяня та Яньлі у свій намет відпочивати, Цзян Чен взяв із собою кілька десятків вільних людей і повернувся до Пристані Лотоса.

Йому хотілося якнайшвидше позбутися трупів адептів Вень та інших слідів їхнього перебування в його рідному домі. На ранок він планував перебазувати всередину своїх людей, а потім вирушити зачищати інші землі ордену Юньмен Цзян від присутності веньських псів. Далі їхній шлях лежав у Цішань, війна проти Вень Жоханя продовжиться вже на його землі.

Цзян Чен із задоволенням особисто спалив усі прапори із зображенням сонця. Заклиначі стягували та спалювали трупи. Він ходив по своєму домі та засунувши емоції подалі, підраховував завдану резиденції шкоду. Хоча, на перший погляд, здавалося, що постраждало не так багато будівель, насправді майже все доведеться ремонтувати, а деякі взагалі простіше знести та побудувати заново.

Грошей було не надто багато, але поки вистачало. І Цзян Чен збирався насамперед розпочати відновлення Пристані Лотоса. Він хотів, щоб це місце якнайшвидше повернуло свій колишній вигляд, а може навіть стало ще краще. І він знав, кому може доручити це відповідальне завдання.

Незабаром його знайшов Міншен і мало не насильно відправив назад до табору.

— Ми тут впораємося самі, а ти повертайся. Здається, ти не бачив свого брата аж три місяці, невже не хочеш поспілкуватися з ним?

— Ти правий, дякую, — Цзян Чен кивнув своєму заступнику і повернувся до свого намету.

Всередині просто неймовірно прекрасно пахло їжею. Шлунок одразу вирішив нагадати про себе. Востаннє він їв... Здається, рано-вранці, після цього якось не вистачало часу навіть на перекус. Треба більше практикувати інедію.

— Кому розкажи — не повірять, — посміхнулася Яньлі. — Командувач, який годує своїх людей тричі на день, сам ходить голодний!

— Командувач? — перепитав Вей Їн і здивовано глянув на Цзян Чена.

— Я ж казав, що ти надто довго пропадав. За цей час багато чого трапилося,— похитав він головою у відповідь.

— Тут тобі послання, — Яньлі передала йому два конверти.

Обидва почерки Цзян Чен впізнав одразу. Лань Січень і Нє Мінцзюе, з обома він уже давно не бачився, але постійно листувався. Дивно, але турбота глави Нє продовжувалась навіть на відстані. Це було навіть мило. А ось Лань Січеня він вже впевнено міг назвати другом.

У посланні обидва просили якнайшвидше прибути в Ланьлін, Вень Жохань вирішив у відповідь на їхні дії завдати удару по ордену Ланьлін Цзінь. Чому саме по ньому — невідомо, але Цзінь Ґуаншань у паніці, тому й скликає всі війська.

Крім цього, Нє Мінцзюе хотів дізнатися, як у нього справи, а також кількість поранених та вбитих. Пообіцяв під час зустрічі виділити ще людей під його командування. Лань Січень більше питав про брата і сподівався, що той прибуде до Ланьліна разом з ним.

Цзян Чен відклав листи й втомлено потер лоба, після чого розгорнув мапу. Вони відвоювали лише Пристань Лотоса, і зачистили Шеньцзя та Дан'ян. Потрібно дізнатися, що відбувається в інших містах, в основному в Юньпіні та Шаяні, але й інші населені пункти залишати без уваги не хотілося. Ще потрібно розібратися з Їліном. Поки невідомо скільки там адептів. Не хочеться постійно остерігатися удару в спину.

— Поїш спочатку, — Яньлі втиснула йому миску супу в руки.

Не відриваючи погляду від мапи, він швидко проковтнув вміст миски.

— Вей Їн, на шляху до Юньмена ти не зустрічав адептів ордена Цішань Вень?

— Зустрічав, — кивнув брат. — Пункти в Їліні та Цзянліні, а також два десятки адептів у Юньпіні.

Цзян Чен кинув виразний погляд на Вей Їна, мовчки запитуючи про виживших. Брат зрозумів його одразу і тільки похитав головою. Цзян Чен кивнув. Вже легше. Залишилося тільки навідатися в Шаян та Чуньян, з рештою він розбереться пізніше.

Через десять хвилин у намет увійшов Міншен.

— Ми очистили територію резиденції.

Цзян Чен кивнув, а командир Лю одразу отримав порцію супу від сестри.

— Яньлі, ти поїдеш зі мною в Ланьлін чи залишишся тут? І я дуже хотів би, щоб ти обрала друге.

— Я тобі більш не потрібна? — вдавано ображено промовила сестра.

— Просто відновлення Пристані Лотоса я можу довірити лише надійній людині — тобі. Вей Їн, не хочеш залишитися та допомогти сестрі?

Вей Усянь замислився.

— Якщо ти йдеш воювати, то я з тобою.

Цзян Чен важко зітхнув.

— Зараз я можу залишити тут лише один підрозділ. Боюся, якщо Вені знову вирішать напасти, цієї кількості воїнів не вистачить, щоб їх зупинити. А ти точно зможеш захистити сестру та Пристань Лотоса.

Вей Їн кивнув.

— Гаразд, я потурбуюся про безпеку резиденції, але незабаром я приєднаюся до тебе.

— Я теж,— кивнула сестра.

— Дуже добре, тоді йдіть відпочивати, сьогодні був складний день. Пане Лань, можете поки взяти Вей Усяня до себе у намет? Боюся, у мене він не зможе нормально відпочити. Не намет, а прохідний двір.

Лань Ванцзі тільки кивнув у відповідь. Випроводивши їх, Цзян Чен обернувся до Лю Міншена.

— Нас просять вирушити до Ланьліна. Поговори з рештою командирів. Спочатку я планував залишити для захисту весь шостий підрозділ, але тепер вирішив, що потрібно виокремити тих, хто не здатен до польоту на мечах. Зараз нам треба діяти швидко, а пересування по землі нас буде сильно затримувати. З рештою завтра вирушай у Ланьлін. Зробите зупинку на кордоні та відпочинете.

Цзян Чен покликав його до мапи та показав приблизний маршрут.

— А ти?

— Я наздожену вас трохи пізніше. Мені потрібно навідатися у кілька місць.

— Я піду з тобою,— не погодився Міншен. — Або візьми Дун Сюйжена з його людьми. Зараз надто небезпечно пересуватися одному!

— Одному буде швидше, — похитав головою Цзян Чен. — Можливо, я повернуся ще до світанку. Якщо ні, ти чув наказ.

Міншену все це явно не подобалося, але сперечатися він не став.

— Зрозумів, бережи себе.

Цзян Чен кивнув і накинув чорний плащ поверх кланового одягу, після чого непомітно вислизнув з намету та розчинився в ночі. Причин, через які він хотів вирушити один, було кілька. Вперше з того дня, як він повернув собі Саньду, він збирався спробувати освоїти політ. Цзян Чен багато разів бачив, як це робили інші та повністю ознайомився з теорією, але спробувати сам не міг, бо поряд постійно хтось був. Викликати підозри в його оточення не хотілося. Крім того, одна людина привертає значно менше уваги, ніж група, і сховатися так буде легше.

Та була ще одна важлива причина, яка сиділа десь дуже глибоко. Бажання побути на самоті. Усі ці місяці його постійно оточували люди, які щось від нього хотіли, просили чи просто вважали своїм обов'язком знаходитися поряд та захищати. Це стомлювало, хотілося тиші та трохи свіжого повітря.

Насамперед Цзян Чен вирушив до Чуньяну. Хоча летіти туди було трохи далі, ніж у Шаян, до якого він вирішив заглянути на зворотному шляху. Меч спочатку трохи хитало, але летів він досить швидко. Непоганий спосіб пересування, єдиний мінус — холод, довелося сильніше кутатися в плащ. Хоча певне для такого теж є якісь заклинання чи талісмани, треба буде дізнатися пізніше.

Попри пізній час, у центрі міста ще сяяли вогні, а з численних таверн долинали гучні голоси, а іноді й музика зі співами. Цзян Чен на мить розгубився, але попрямував всередину одного з таких закладів. Примостившись у темному кутку, він почав спостерігати за відвідувачами. Ті веселилися від щирого серця і ні про що не турбувалися, втім, перевірити він був зобов'язаний.

Він замовив собі гарячу вечерю і залишився чекати, поки кількість людей довкола трохи не поменшає. Після чого покликав до себе господаря та поклав перед ним кілька монет.

— Чого бажаєте, пане? — зрадів господар додатковій платі.

— Інформації, — тихо відповів Цзян Чен і уважно озирнувся, але ніхто на них не звертав уваги. — Чи не було в місті заклиначів?

Ухилятися господар не став і спокійно про все розповів. Вені в місті справді з'являлися, але більше як місяць тому пішли у сторону Їліна. Здається, когось шукали, але безрезультатно. А ще поскаржився, що через боротьбу серед заклиначів та знищення місцевого ордена Юньмен Цзян, ніхто не може позбутися ходячих мерців у найближчому лісі. Вони сильно заважають торгівлі, та й місцеві тепер намагаються меж міста після заходу сонця не залишати. Та більше моляться, щоб нечисть всередину не пробралася.

Цзян Чен кивнув.

— Розберуся з вашими мерцями, — пообіцяв він господареві й «по секрету» повідомив. — А орден Юньмен Цзян відвоював свої землі назад, тепер резиденцію відновлюватиме.

З власного досвіду Цзян Чен знав, що на ранок ця новина облетить якщо не всіх, то половину жителів міста точно.

— Не обманюєте? — не повірив господар.

Цзян Чен усміхнувся і стягнув плащ, хизуючись своїм клановим одягом.

— Орден Юньмен Цзян так просто не знищити.

— Та це ж син колишнього глави ордена,— впізнав його хтось із тих, хто сидів у залі. — Молодий пан Цзян Ваньїнь!

Цзян Чен лише посміхнувся і покинув таверну.

Поблукавши трохи по окрузі й переконавшись, що господар таверни справді не збрехав, він подався до лісу. Обіцянку варто було виконати.

На щастя, довго мерців шукати не довелося, вони самі кинулися на нього, варто було зайти трохи глибше в хащі. Всього їх було троє, і тільки один із них справді був лютим мерцем й становив хоч якусь загрозу. Швидко розібравшись з нечистю, він знову став на меч і відправився до Шаяна.

До світанку залишалося не більше двох годин, коли він прибув у портове місто. Остаточно замерзнувши, Цзян Чен поспішив увійти в першу ліпшу таверну і здивовано завмер, не вірячи своєму щастю. Єдиними відвідувачами в залі була галаслива та неймовірно п'яна компанія адептів ордену Цішань Вень. Крім них, інших відвідувачів не було.

Та й господар з прислугою виглядали так, ніби хочуть втекти, та шкода залишати рідне містечко.

Не встиг він увійти, як до нього підскочила молоденька служниця і, схопивши за руку, потягла назад на вулицю.

— Вибачте, пане. Сьогодні ми зачинені для решти відвідувачів. Для вашої ж безпеки, вам краще пошукати інше місце.

Цзян Чен усміхнувся.

— І часто у вас так буває?

Дівчина ледь не плакала від розпачу.

— Майже щодня, а найголовніше — ці заклиначі навіть не думають платити після себе! Боюся, невдовзі ми зовсім закриємось.

— Це адепти ордена Вень, які славляться своїм свавіллям, — кивнув Цзян Чен. — Багато їх у місті?

— Тут два десятки, і ще з десяток залишилися у будинку місцевого купця далі по вулиці, але ті трохи спокійніші та зазвичай не чинять неприємностей,— відповіла дівчина.

Цзян Чен кивнув.

— Не хвилюйтеся, я розберуся.

Дівчина безперечно не такої відповіді від нього чекала. Окинувши його пильним поглядом, вона лише головою похитала. Та Цзян Чен вирішив більше не звертати на неї уваги, кинджали звично ковзнули в долоні й він повернувся до таверни. Битися з п'яними зовсім не шляхетно, але навряд чи слова «Вень» та «шляхетність» сумісні.

— Ідіть, — кинув він господареві та стягнув плащ. Вені, помітивши його, спробували схопитися за зброю, але були вже надто п'яними. Розібратися з такими противниками було просто, попри їхню кількість.

Обшукавши трупи, він зняв мішечки з грошима і кинув на стійку, за якою стояв блідий господар. Чомусь він не послухався Цзян Чена і мовчки спостерігав за всім боєм зі сторони.

— Цих грошей має вистачити на оплату всіх завданих незручностей. Тут є заднє подвір'я?

Господар мовчки вказав на непримітні двері в кутку.

Трохи часу знадобилося, щоб витягнути трупи надвір і скинути їх в одну купу. Після цього він просто підпалив тіла кількома талісманами. Тепер від них навіть кісток не лишиться.

— Ви ж молодий пан Цзян? — за його спиною з'явився господар таверни. — Новий глава ордена Юньмен Цзян?

Цзян Чен у відповідь лише кивнув. Не очікував, що його справді впізнаватимуть люди. Це добре.

— Дякую за допомогу. Не очікував, що ви повернетесь до рідного краю.

— Ми повернули Юньмен і незабаром відновимо резиденцію. Якщо адепти ордена Цішань Вень знову з'являться у місті, одразу відправте гінця. Ми прийдемо на допомогу.

Господар досі був трохи розгублений, але у відповідь на його слова кивнув. Ще раз уточнивши де зупинилися інші Вені та як туди пройти, Цзян Чен покинув таверну.

Над горизонтом повільно підіймалося сонце. Вчасно встигнути в Юньмен йому навряд чи вдасться. Доведеться наздоганяти Лю Міншена пізніше.

Інших представників ордена Цішань Вень смерть застала у своїх ліжках. Цзян Чену самому це не подобалося, але витрачати час на те, щоб навести шуму та викликати їх на поєдинок не хотілося. У війні часто гинуть солдати, і не важливо наскільки їхні руки встигли побувати у крові.

Цзян Чен звично позбувся трупів і повернув господареві гроші за завдані незручності.

Після цього він вирішив трохи прогулятись. Втома брала своє, але раніше він чув, що Шаян є центром торгівлі у всьому Юньмені. Тепер його метою було поспілкуватись із кількома торговцями.

Цього разу ховати свій клановий одяг він не став. Люди його впізнавали та охоче відповідали на всі запитання. Він чесно розповів, що повернув рідні землі й тепер має намір відновити резиденцію ордена. А для цього потрібні матеріали.

Цзян Чен вперше усвідомив, наскільки люди любили заклиначів загалом, та орден Юньмен Цзян зокрема. Новини їм дуже сподобалися, і вони навіть робили йому величезні знижки. А дещо віддавали ледве не задарма.

З паном Ваном вони одразу підписали договір на постачання кращої деревини, а його племінник пообіцяв допомогти з пошуком будівельників. Пан Сюй пообіцяв за смішну ціну постачати у резиденцію продукти, а його дружина порадила торговця тканинами та гарних швачок. Всі ці люди виявилися жителями Юньмена, які втекли з міста після того, як Пристань Лотоса захопили. Вони були раді повернутись додому.

Ще дві години Цзян Чен провів спілкуючись з іншими важливими людьми, одразу укладаючи договори на постачання. Він витратив майже половину грошей, які вони взяли з резиденції Вень Чао. Навіть промайнула думка, що той за знищення Пристані Лотоса все ж таки заплатив. І не лише життям.

Торговці пообіцяли, що відправлять матеріали якщо не сьогодні, то найближчими днями. Але кілька завантажених кораблів вже були готові до відправлення у Пристань Лотоса. Спочатку Цзян Чен збирався полетіти назад на мечі, але піддався вмовлянням тітоньки Сюй і піднявся на один із кораблів. Звідси до резиденції три години вплав, він встигне трохи відпочити й може навіть подрімати. За своїх людей він не хвилювався, Лю Міншен — дуже надійний заступник.

Якась добра дівчина в останній момент встигла впхнути йому в руки кошик з їжею, її обличчя здалося Цзян Чену чомусь знайомим, а потім він згадав, що саме ця служниця намагалася його вберегти від веньських псів у таверні. Він щиро посміхнувся і вдячно кивнув їй.

— Ех, глава Цзян, досить дівчат зваблювати, краще швидше поїжте і лягайте відпочивати, — буркотливо, але водночас з доброю усмішкою промовила тітонька Сюй.

Цзян Чен у відповідь лише пирхнув.

— Не варто називати мене главою Цзян, доки Пристань Лотоса не буде повністю відновлена, я не маю права на це звання.

— Ви не праві, молодий пане, — присів поруч із дружиною пан Сюй. — У вашому віці ще розважатися треба, в різні ігри грати, але ніяк не воювати й рідний дім відбудовувати. Те, що ви зараз робите, і є обов'язками глави ордену. Тому не відмахуйтеся від цього звання, ви вже його повністю його заслуговуєте.

Цзян Чен зітхнув, але сперечатися з цією милою парою не став. Краще справді встигнути поснідати та лягти трохи поспати. Тітонька Сюй пообіцяла розбудити, коли вони досягнуть Пристані Лотоса.

Chapter Text

Пробудження було не надто приємним, але він хоч трохи відпочив. Цзян Чен потягнувся і трохи розгублено озирнувся, при світлі дня Пристань Лотоса виглядала зовсім інакше, і від цієї картини на серці стало важко. Втім, впадати у відчай часу не було. Він перестрибнув на диво вцілілий причал та покликав до себе кількох заклиначів з шостого підрозділу.

— Покличте сюди командира Жуня та молоду панну Цзян.

Довго чекати не довелося. До причалу ледь не бігла сестра в компанії Вей Їна та командира шостого підрозділу.

— А-Чене, що ти тут робиш? — розгублено запитала сестра. — Хіба ти не мав вирушити сьогодні в Ланьлін? Я думала, ти пішов і навіть не попрощався!

Цзян Чен розчув гнівні нотки в останній фразі, тому трохи винувато посміхнувся Яньлі у відповідь, після чого обернувся і допоміг зійти на берег тітоньці Сюй.

— Я справді збираюся до Ланьліна. Але до цього я мав кілька незакінчених справ.

— Звідки всі ці човни? — вражено видихнув Вей Їн.

— З Шаяна. Здається тут є все необхідне для відновлення резиденції, але якщо чогось буде бракувати, просто зверніться до цих чудових людей — пані та пан Сюй. Завтра має прибути команда будівельників, — Цзян Чен дістав із цянькуня всі договори й передав сестрі, після чого повернувся до командира Жуня. — Можете надіслати більше людей, щоб допомогли розвантажити човни?

— Звичайно, командувачу, — кивнув командир і відразу покликав до себе кількох заклиначів, коротко віддаючи накази.

— Вибач, що звалюю на тебе всі справи, але я справді не можу більше затримуватись, — Цзян Чен важко зітхнув, але потім раптово усміхнувся. — Зате ти можеш звалити всю брудну роботу на Вей Їна. Нехай тільки спробує байдики бити!

— Гей! Коли це я байдикував?! – вдавано образився брат.

— Не хвилюйся, А-Чене, ми про все тут подбаємо. Ти тільки бережи себе і швидше повертайся!

Цзян Чен обійняв найдорожчих у світі людей, а потім скочив на меч і полетів у бік Ланьліна. Як він і думав, своїх людей він зміг наздогнати лише на кордоні неподалік містечка Хецянь, де заклиначі вирішили відпочити після тривалого шляху.

Побачивши його, Міншен ледь не кинувся обійматися, та й інші командири явно зітхнули з полегшенням. Невже вони думали, що він покине їх і залишиться в Пристані Лотоса? Смішно, якщо це справді так.

Насамперед він відправив кількох здібних заклиначів у розвідку, після чого зібрав усіх командирів у себе в наметі. До речі, потрібно більше часу та уваги приділити розвідці. З минулого життя він пам'ятав, що значно важливіше було мати повну та правдиву інформацію про противника, ніж велику кількість солдат. Та з цим він розбереться трохи пізніше, коли вони відіб'ють атаку Вень Жоханя на Ланьлін. Хоча навряд чи той особисто поведе своїх адептів в бій.

У каноні Вень Жохань особисто вступив у війну лише коли вони дісталися його резиденції. Значить, навіть не варто чекати на нього раніше.

Незабаром повернулися розвідники. Армія Венів дихала їм у спини. Вони, як і люди Цзян Чена, прийшли із заходу, але підуть на Ланьлін іншим шляхом. У самому Ланьліні, крім місцевих, вже зібралися адепти Ґусу Лань та Цінхе Нє. Наскільки Цзян Чен зрозумів їхній задум, вони хочуть заманити ворогів в ущелину й атакувати там. Тоді Вені не матимуть місця для маневру та опиняться у своєрідній пастці. Непогана стратегія.

Цзян Чен кивнув.

— Чудово. Ми дочекаємось, коли ворожа армія потрапить у пастку, а потім ударимо з тилу. Їм не буде куди бігти.

Командири згідно кивнули. Цзян Чен спочатку дістав карту Ланьліна, а потім вирішив хоч здалеку подивитися на ущелину. Потрібно вирішити, як краще вести своїх людей у бій за кілька годин. Ворожа армія була величезною, цей бій однозначно не буде легким, тому треба бути дуже хитрим і обережним, щоб не погубити всіх своїх людей.

Цзян Чен завис на мечі високо над ущелиною та аналізував місцевість. Чудово, він намітив точки, де можна зробити обвал. Але треба буде встигнути зробити це до того, як люди змішаються. Він не мав наміру травмувати своїх союзників.

Відмітивши на мапі кілька місць, він поспішив до табору і знову зібрав командирів, після чого поділився оновленим планом. Міншен переглянувся з Сюйженом, обидва кивнули. Інші командири сумнівалися трохи довше, але теж погодилися.

Було б краще порадитися ще з Нє Мінцзюе, але часу вже зовсім не залишалося. Доводилося діяти на свій страх та ризик. Цзян Чен лише сподівався, що не зіпсує жодних планів союзників. Відпускати Венів з поля бою ніхто не збирався, він поховає їх всіх у цій ущелині. Чим більше ворогів знищить зараз, тим менше лишиться на потім.

— Ми візьмемо талісмани та займемо місця тут і тут, — сказав Міншен вказуючи на дві точки. — Коли вони увійдуть до ущелини, ми заблокуємо їм вихід і одночасно позбавимося ар'єргарду.

— Добре. Шенлі, збери всіх лучників, займете позиції по периметру, — Цзян Чен постукав по мапі. — Хепін, притримай поки своїх людей, будете страхувати. Відправитеся туди, де найбільше будете потрібні. Інші атакують, як тільки вщухнуть вибухи. Ми повинні застати їх зненацька.

— Так, командувачу, — хором обізвалися командири й покинули намет.

Цзян Чен на мить заплющив очі й зробив кілька глибоких вдихів та повільних видихів. Він не перший і не останній раз веде своїх людей у бій, але щоразу відчував хвилювання наче вперше. Тепер він справді захоплювався Нє Мінцзюе, який так чітко та впевнено розподіляв війська. Йому самому ще рости й рости до такого.

Він сподівався, що правильно вчинив, не попередивши про свою появу нікого із союзників. Цзян Чен підозрював, що серед своїх вже можуть бути зрадники. Він ще у Пристані Лотоса попросив усіх командирів уважно стежити за своїми підлеглими, щоб ніхто з них не виявився ворожим шпигуном. Ось тільки за такою кількістю людей було важко простежити. Тому він ніколи не діяв за одним і тим самим планом. Щосили намагався, щоб противник не міг передбачити його наступний крок.

Зробивши різкий видих, Цзян Чен підвівся на ноги й вийшов із намету. Попереду на всіх чекає важкий бій, потрібно трохи підняти бойовий дух воїнам. Дати впевненість, що їм є за що боротися. Він не вмів виголошувати промов, але все ж таки варто спробувати підбадьорити заклинателів. І він вирішив зробити це так, як вмів.

— Помрете — ноги переламаю! — багато хто відразу посміхнувся, почувши цю фразу. Та далі Цзян Чен говорив вже серйозніше. — Тож не кидайтеся напролом і прикривайте один одному спини, тому що ми — команда. Саме цим ми й відрізняємося від проклятих Венів! Ми єдині та непереможні!

— Ми єдині та непереможні! — одразу ж підхопили інші.

Цзян Чен не стримав вдоволеної усмішки. У своєму війську він знав якщо не кожного, то кожного другого точно. І не хотів втрачати нікого з них. Здається, заклиначі теж це відчували.

— Гаразд, підібрали шмарклі та зібралися! — гаркнув Цзян Чен на все горло. — Зайняти свої позиції!

Заклиначі скочили на мечі й рушили вперед під керівництвом своїх командирів. Розділившись, кожен зайняв своє місце. Цзян Чен став поруч із Міншеном. Вдалині блиснуло щось біле. Він придивився і помітив лучників із Ґусу. Зрозуміло, не він один такий геній вирішив використати перевагу ущелини.

От тільки й Вені дурнями не були. Вони впевнено увійшли до ущелини, тримаючи над головою магічні щити. Так просто їх не знести. Цзян Чен зціпив зуби й навіть дихати перестав, спостерігаючи, як повз проходить ворожа армія. Та варто було останньому підрозділу Венів увійти в ущелину, як він подав сигнал. Сюйжен та Міншен одночасно використали талісмани та підірвали скелю. Почувся страшенний гуркіт, а каміння під ногами почало вібрувати. Заклиначі поспішили стати на мечі, а вниз полетіли величезні валуни.

Як він і очікував, каменям було начхати на захист заклиначів унизу, щити ставили проти стріл, а не валунів. Дочекавшись, коли пил та кам'яна крихта трохи осяде. Цзян Чен скомандував.

— В бій!

Цзян Чен першим зістрибнув униз, прямо у центр ворожої армії, та з усієї сили вдарив Цзидянем по залишках щита. Той здригнувся й остаточно обсипався. Він посміхнувся і відразу почав танцювати з батогом. Меч слухняно літав поруч, безжально нищачи супротивників. Згори посипалися стріли.

Добре, що в Цзян Чена не цілилися. Його з Цзидянем добре було видно здалеку. Спочатку його оточували лише солдати в біло-червоній формі, тому він використовував свої сили та вміння на повну. В такі моменти інстинкт самозбереження кудись зникав і він навіть починав відчувати себе справжнім богом війни.

Тільки через годину він почав помічати в натовпі адептів інших кланів. Помітивши неподалік білий одяг і яскраві блакитні спалахи, Цзян Чен з дещо кровожерливою посмішкою рушив у той бік.

— Вітаю, пане Лань, — насмішкувато привітався він і відбив меч, який цілився Лань Січеню в спину.

— О, молодий пане Цзян, радий вас бачити в доброму здоров'ї, — таким самим тоном озвався Січень. — Ну і шуму ви навели! Вперше бачу, щоби хтось настільки ефектно з'являвся на полі бою.

— Я імпровізував, — пирхнув Цзян Чен, ледве стримуючи сміх. Він і не думав, що його дії будуть так виглядати зі сторони. Але Лань Січень правий, непогане світло-шумове дійство вони влаштували перед своєю появою.

Продовжуючи перекидатися незначними фразами та жартами, вони продовжували нищити навколо себе ворогів, прикриваючи один одному спини.

— Ви сюди воювати прийшли чи люб’язні бесіди вести? — пролунав поруч громоподібний голос Нє Мінцзюе.

— Одне іншому не заважає, — посміхнувся Цзян Чен і схилив голову в привітанні, не відриваючись від бою з супротивником. — Радий вас бачити, главо Нє. Якщо ви проти бесіди, поки справа не закінчена, то я залишу вас на деякий час.

Цзян Чен скочив на меч і трохи піднявся над полем бою. Битва була майже закінчена, але в деяких місцях з Венями було не так легко впоратися. Він вклав у Цзидянь якнайбільше енергії та зістрибнув прямо в скупчення ворогів, завдаючи удару. Ох, це було навіть красиво. Фіолетові сполохи все ще танцювали довкола, тоді як супротивники впали на землю. Цікаво, чи є межа у силі цього чарівного батога?

Ще кілька ударів мечем і Цзян Чен зрозумів, що ворогів більше не залишилося. Вони перемогли!

Струсивши з себе залишкові емоції після бою, Цзян Чен знову піднявся у повітря. Озирнувшись, він побачив Сюйжена та Шенлі, які збирали навколо себе людей. Він попрямував у їхній бік. Одночасно з ним до місця дістався і Міншен. На щастя, його командири були живі та майже неушкоджені, кілька подряпин не рахуються.

— Потурбуйтеся про поранених та загиблих, після чого повертайтеся до табору, — наказав він. — Незабаром я до вас приєднаюся.

— Командувачу, з вами все гаразд? — стурбовано спитав Міншен.

— Цілком, — усміхнувся Цзян Чен у відповідь. — Мене так просто не вбити.

— Просто ті фіолетові спалахи… — пробурмотів командир Лю, але він почув. — Ви коли вниз на щити зістрибнули, у мене мало серце не зупинилося. Це було небезпечно!

— Одним ударом розбити щити могли лише справді могутні заклиначі, — похитав головою Сюйжен. — На щастя, наш командувач — один із таких людей.

Цзян Чен лише знизав плечима. Насправді він сам не очікував, що йому вдасться з першого разу знищити щити. Якби не каміння зі скелі, таке точно не вийшло б, але йому пощастило. Втім, він досі не завжди усвідомлював, на що здатні заклиначі, тим більше він сам.

— Міншене, поки береш командування на себе.

Його заступник тільки кивнув у відповідь. Цзян Чен поспішив знайти Лань Січеня та Нє Мінцзюе, Цзінь Ґуаншань теж десь тут мав бути, але спілкуватися з ним він не мав жодного бажання. Поки він йшов, зустрічав багатьох своїх заклиначів. Загиблих майже не було, що не могло не тішити.

Перехопивши адепта Цінхе Нє, він поцікавився де шукати головнокомандувача. Його провели до табору неподалік головної резиденції Ланьліна. В центральному наметі зібралося вже чимало народу. І не всіх із них він був радий бачити.

— О, молодий пане Цзян, — першим помітив його присутність Цзінь Ґуаншань і привітно посміхнувся. Цзян Чена ледь не перекосило, але він постарався стриматися. Судячи з вигляду глави Цзінь, на поле бою він сьогодні навіть не виходив. А ось Цзисюань поряд з ним виглядав трохи неохайно і мав перебинтовану ліву руку. — Шкода, що довелося відривати вас від походу в Юньмен.

Цзян Чен здивовано підняв брови. Невже до глави Цзінь ще не дійшли чутки? Значить, шпигунів із Ланьліна чекати не варто.

— Дякую за турботу, але Пристань Лотоса перебуває під моїм повним контролем. Як і вся територія Юньмена.

Він ледве стримав самовдоволену усмішку, спостерігаючи, як витягнулося обличчя Ґуаншаня. Та й інші були здивовані не менше. Цзян Чен знав, що має привід для гордості, але багато в чому це була заслуга Усяня та Яньлі.

— Вітаю, — щиро промовив Лань Січень.

Нє Мінцзюе дружньо ляснув його по плечу. Цзян Чен на ногах встояв і навіть не похитнувся, вже потрохи звикає до цієї звички їхнього полководця. Обернувшись, він побачив за плечем глави Нє невисоку постать у непримітному одязі. Помітивши його погляд, Мен Яо ввічливо вклонився. Цзян Чен важко зітхнув і кивнув у відповідь, всередині він боровся з бажанням підійти та просто звернути цій людині шию. Просто про всяк випадок.

— Ти добре справляєшся, — вирвав його з думок голос Нє Мінцзюе.

— Багато в чому це заслуга Вей Усяня, — похитав головою Цзян Чен і нарешті відвернувся від Мен Яо.

— Молодий пан Вей виявився сильнішим за вашу армію? — глузливо спитав Ґуаншань.

Цзян Чен його гумору не поділяв. Йому взагалі ця тема не дуже подобалася.

— Побачите, коли зіштовхнетеся з ним на полі бою, — своїм тоном він дав зрозуміти, що більше не збирається про це говорити.

— Як тобі на думку спала ідея підірвати скелі, щоб пробити щит? — поцікавився Нє Мінцзюе, вправно перевівши тему.

— Щит став для нас несподіванкою, — похитав головою Цзян Чен. — Спочатку ми збиралися використати вибухи для ефекту несподіванки та щоб відрізати шлях до відступу. Ми прийшли пізніше і не знали ваших планів, тому спочатку просто збиралися вдарити з тилу, але ця місцевість дуже придатна для засідки.

— Так, лучники теж чудово впоралися, — кивнув Лань Січень. — Добре, що щит було вчасно знищено.

Цзян Чен пирхнув. Йому від такої кількості похвали ставало ніяково.

— Чи є якась інформація про подальші плани Вень Жоханя? — тихо поцікавився він у Нє Мінцзюе.

Той похитав головою. Як він дізнався, нещодавно нападу зазнав Цінхе, але Нє Мінцзюе зміг відбити атаку на свої землі та навіть убив Вень Сюя, старшого сина Вень Жоханя. Тепер він планував направити свою армію до Цішаня та зачистити землі на півночі. Адепти Ґусу Лань та Ланьлін Цзінь атакують зі сходу, а Цзян Чен має вирушити на захід, через Балін та Мейшань до самого Безнічного міста.

Цзян Чен уважно розглянув маршрути військ і важко зітхнув. Якщо все буде добре, то саме Нє Мінцзюе має першим дістатися до Безнічного міста. От тільки, здається, там на нього чекає пастка Вень Жоханя і полон. Шкода, що він не пам'ятає деталей. Крім того, Цзян Чен сумнівався чи були ці події в новелі, може це вже просто вигадка фанатів або взято з анімованої версії. Та ризикувати все одно не хотілося.

Отже, доведеться рухатися на повній швидкості до Безнічного міста. І для цього йому знадобляться усі сили. Як і здібності Вей Їна. Деякі ідеї вже почали з’являтися в голові, формуючись у повноцінний план.

— Тобі б відпочити, — пролунав за спиною голос Лань Січеня.

Цзян Чен настільки задумався, що завершення ради пройшло повз нього.

— Тобі теж, — усміхнувся Цзян Чен. — Вибач, що не привіз із собою твого брата. Я вирішив, що йому не завадило б трохи відпочити та поспілкуватися з Вей Їном. Але він передав тобі листа.

Цзян Чен ледь про нього не забув. Добре, що Лань Січень вирішив з ним заговорити, а то потім шукав би його по всьому табору, щоб віддати послання.

Лань Січень вдячно кивнув і сховав лист у рукаві.

— До речі, я хотів поставити тобі одне запитання, — згадав Цзян Чен і хитро посміхнувся.

Лань Січень заінтриговано на нього глянув у відповідь.

— Я можу побити твого брата? — треба було бачити вираз обличчя Першого Нефриту в цей момент. Таке здивування і шок. Кумедно. — Ти не подумай зайвого, це чисто з виховною метою. Просто вони з Вей Усянем іноді просто жахливо поводяться. І якщо своєму братові я не соромлюся вправляти мізки силою, то твій брат… Сам розумієш.

Лань Січень несподівано засміявся.

— Повірити в це не можу… Перша скарга за останні кілька сторіч на поведінку адепта ордена Ґусу Лань. Ще й на мого брата, якого називають зразком для наслідування. Кгм… То що ж вам не подобається у вихованні мого брата, молодий пане Цзян, якщо ви так хочете його перевиховати?

Цзян Чен усміхнувся. Лань Січень від шоку знову перейшов на офіційний стиль.

— Я знаю, що твій брат дуже дбає про мого. Та іноді він піклується таким чином, що навіть мені самому здається, що він хоче прикопати Вей Усяня під найближчим деревцем. Так, просто щоб легше піклуватися було.

Лань Січень зітхнув і похитав головою.

— Боюся, побиття тут не допоможе.

— Не спробуєш — не дізнаєшся, — обізвався Цзян Чен.

— Ох, у вас дуже радикальні методи виховання, — посміхнувся Лань Січень і додав: — Мій брат уже не маленький, тож сподіваюся він витримає суворі покарання глави Цзян.

Цзян Чен задоволено усміхнувся і потер руки.

— Чудово, скоро я виб'ю всі дурощі з цих двох! Може вони навіть об'єднаються проти спільного ворога — мене!

— Знаєте, главо Цзян, до вас краще не потрапляти в немилість.

— О, — видихнув Цзян Чен і виразно глянув на Лань Січеня. Його б він теж перевиховав, особливо щодо дружби з Мен Яо, але… Цей Лань вже зовсім дорослий і сам розбереться у своїх справах. Втім, з Мен Яо він у будь-якому разі незабаром розпрощається, Цзян Чен точно не дасть йому злетіти так високо цього разу. Він розумів, що той ще не встиг нічого серйозного накоїти і його теж можна спробувати виправити, але… Насправді йому було начхати на цю людину. Мен Яо йому не потрібен. У нього є інші більш важливі справи. Зрештою, він не Лань Січень, щоб рятувати всіх і кожного. Йому набагато простіше позбутися ворога до того як той стане достатньо могутнім. — Ти маєш рацію, зі мною краще дружити.

Перекинувшись із Лань Січенем ще кількома ввічливими фразами, вони розпрощалися. Цзян Чен мав повернутися в табір і зайнятися численними справами. За відсутності сестри на нього звалилося багато іншої роботи, і нехай у них вже було добре налагоджене забезпечення, перевірити все ще раз зайвим не буде. Краще він зараз витратить трохи свого часу, ніж одного дня у його людей закінчаться їжа, одяг чи ліки.

Несподівано Цзян Чен зустрів Цзінь Цзисюаня, який крутився неподалік його табору. Він виглядав з-за намету і безперечно когось виглядав.

— Цзян Яньлі тут немає, — сказав він за спиною Цзисюаня.

Той підскочив і різко обернувся.

— Чому ти вирішив, що я її шукаю? — Цзисюань швидко впорався з емоціями та повернув свою гординю.

— Ну не мене ж, а інших ти не знаєш, інакше хтось би тобі вже розповів, що Яньлі — господарка Пристані Лотоса і зараз займається її відновленням.

— Ти залишив її там одну? — захвилювався Цзисюань.

— Ти думаєш, що я настільки не люблю свою сестру? — підняв брову Цзян Чен. — Вона в цілковитій безпеці. Скажу більше, безпечніше за Юньмен місця зараз немає.

Зрозумівши свою помилку, Цзисюань одразу придумав виправдання.

— Моя матінка хотіла з нею зустрітися, от я й…

— І за що ти подобаєшся дівчатам? — поставив риторичне запитання Цзян Чен. — Брехати ти точно не вмієш.

— Ти! — обурився Цзисюань, але від злості так і не зміг підібрати слів.

— Я, — кивнув Цзян Чен. — У мене багато справ, тож якщо це все, що ти хотів, то я піду.

Цзян Чен розумів, що краще стосунки з Цзінь Цзисюанем не псувати, але стриматися не зміг. З його обличчя так і хотілося стерти цей зарозумілий вираз. Бажано чимось тяжким. Цей паршивець справді не заслуговує на його прекрасну сестру, може пошукати їй іншого нареченого? Той же Лю Міншен буде у тисячі разів кращим. Втім, вибирати все одно їй самій.

Спадкоємець Цзінь розвернувся і гордо пройшов повз. Якщо він стане членом його сім'ї, доведеться перевиховувати й Цзисюаня. Цікаво, Ґуаншань дозволить побити його спадкоємця? Мадам Цзінь точно погодиться. Особливо, коли дізнається про причини.

Chapter Text

Цзян Чен відвідав своїх людей та вирішив відправити поранених у Пристань Лотоса, там зараз безпечно і вони зможуть швидше відновитися. Сам він дав людям на відпочинок два дні, після чого повів їх на захід. Їхній шлях лежав у Балін, де зараз щосили намагався вистояти орден Балін Оуян. У Мейшані справи були не набагато кращі, добре, що бабуся була в безпеці. Тому спочатку допомога союзникам, а потім шлях до Цішаня.

До Цзян Чена приєднувалося все більше мандрівних заклиначів. Деякі ордени, які раніше підкорялися Веням, теж вирішили змінити бік. Війна набирала обертів і з кожним днем Цзян Чен все більше розумів, як йому не вистачає інформації. Ось тільки кому він міг довіритися?

Цзян Чен залишив свій намет і вирішив прогулятися трохи табором, щоб не привертати зайвої уваги, він звично загорнувся в плащ. Ваньїнь тинявся майже годину, доки не вийшов до лісу, що оточував табір з півдня. Він уже збирався повернутись, коли його увагу привернув відблиск багаття десь між дерев.

Намагаючись бути максимально безшумним, Цзян Чен рушив на світло. Біля багаття сиділо вісімнадцять заклиначів. З деякими він був знайомий особисто, а решту знав в обличчя. Вони перебували у підпорядкуванні Сюйжена. Командир добре відгукувався про них самих і їх здібності, тільки додавав, що вони не дуже спілкуються з іншими солдатами, тримаючись відлюдниками. Усі вони приєдналися до війська Цзян Чена після того, як Вені спалили їхній гірський монастир, де вони вдосконалювалися.

— Командувачу Цзян, — несподівано промовив один із заклиначів. — Не бажаєте погрітися біля вогню?

Цзян Чен здригнувся. Він стояв у тіні дерева, побачити його у темряві було майже неможливо. Та найголовніше — заклинач сидів до нього спиною.

— Як ви дізналися, що це я? — вийшов він на світло.

Один із заклиначів посунувся, поступаючись йому місцем.

— Ваші кроки. Ніхто не рухається настільки впевнено і твердо, але водночас майже безшумно, — відповів заклинач на його запитання. — Просто в мене хороший слух, вважайте це моєю особливістю. Мене звуть Уґуй.

Цзян Чен кивнув у відповідь, йому представлятися не мало сенсу.

— Вас щось турбує, командувачу? — спитав хлопець поруч, якщо він не помилявся, то Сюйжен називав його Ше. Цікаво, що ніхто з них не мав прізвища.

Цзян Чен кілька хвилин роздумував над відповіддю, а потім наважився. Інтуїція підказувала, що цим людям можна довіритися. А до себе останнім часом він звик дослухатися.

Тому він розповів про свій намір створити спеціальний загін для довготривалої розвідки. Але для цієї роботи не підійде звичайний заклинач, йому потрібні здібні люди, яким він зможе беззастережно довіряти. Ті, хто не стануть подвійними шпигунами й до кінця будуть віддані лише йому, Цзян Чену. Бо саме інформація керує світом.

Заклиначі слухали його уважно і жодного разу не перебили. Щоб роз’яснити свої бажання, Цзян Чен використав спогади про розвідувальні служби з минулого життя, а також поділився деякими планами щодо того, як за допомогою шпигунів обдурити Вень Жоханя і перемогти у цій війні.

Закінчив Цзян Чен лише через годину та уважно подивився на заклиначів.

— Ви хочете, щоб ми стали цим розвідувальним загоном? — за кілька хвилин тиші промовив Уґуй.

— Тільки якщо ви самі цього забажаєте. Я не збираюся нікого примушувати, — знизав плечима Цзян Чен.

Уґуй кілька хвилин розглядав своїх шиді. Цзян Чену на мить здалося, що вони розмовляють подумки. Але зрештою вони погодилися.

— Ця робота нам під силу і будьте впевнені, працювати на Венів ми не станемо ніколи!

— Я вам вірю, — кивнув Цзян Чен і дістав мапу.

Наступні три години вони обговорювали їхні подальші дії та маршрути. Усі розуміли, що робота складна та надзвичайно небезпечна, доведеться впритул підібратися до Венів й не викликати при цьому жодних підозр. Крім того, він видав кожному розвіднику чималу суму грошей та дав одне цікаве завдання. Якщо все вийде, то буде дуже весело. Цзян Чену.

Домовившись про способи передачі інформації та шифр, вони розійшлися в різні боки. Уґуй вирішив не зволікати й одразу вирушив разом зі своїми шиді на захід. Пізніше вони розділяться і вирушать до різних міст.

Цзян Чен сподівався, що він правильно вчинив. Потрібно лише Сюйжена попередити та попросити зберегти у таємниці зникнення Уґуя та його побратимів.

Поки Цзян Чен чекав перших звісток від свого розвідувального загону, час не стояв на місці. Вони рухалися вперед відповідно до наказу Нє Мінцзюе і майже постійно брали участь у боях. Балін вони очистили досить швидко, а ось із Мейшанем виникли труднощі. Веням вже вдалося захопити головну резиденцію Мейшань Юй і окопатися там, виманити їх було неможливо. Кидати людей без будь-якого плану на добре укріплений комплекс — це зазнати величезних втрат.

Добре, що Цзян Чен мав кількох знайомих адептів ордена Юй, яких з ним відправила бабуся, та й сам він непогано пам'ятав схеми будівель. Разом вони кілька годин розробляли план захоплення та зачистки резиденції. Вранці до них приєдналися заклиначі на чолі з дядьком Аном. До плану було внесено ще кілька коректив, і вже наступної ночі вони розпочали операцію.

Усіх людей із собою вести не було сенсу. Цзян Чен вибрав кількох талановитих та сильних заклиначів, після чого під керівництвом адептів ордена Мейшань Юй вони пробралися до резиденції таємними стежками. Перший загін на чолі з Цзян Ченом вирушив на розвідку, а решта під керівництвом дядька Ана мала відкрити центральні ворота. Підмога чекала неподалік.

Невдовзі Цзян Чен зрозумів, чому Вені майже забарикадувалися у резиденції Мейшань Юй. Усього їх було близько сотні, і напряму вистояти проти людей Цзян Чена вони б просто не змогли. Виявилося, що після захоплення Мейшаня, Вень Жохань майже відразу відкликав більшу частину адептів назад у Цішань. За що й поплатився.

Цзян Чен пробув у місті ще три дні лише для того, щоб поповнити запаси їжі, зброї та ліків. Ну, і дати трохи перепочити людям. Відразу після цього вони відправилися до Ханьчжоу. Нарешті вони перетнули кордон земель ордена Цішань Вень, і тепер воюватимуть на ворожій території.

Але раділи вони недовго. Вень Жохань відправив їм на перехоплення чималу армію. Цзян Чен з територією був не знайомий, тож ставити пастки не ризикнув. Просто постарався заманити ворожу армію якомога далі від мирних жителів.

Та бій все одно дався їм тяжко. Цзян Чен вже подумав, що їм уперше в житті доведеться відступати, але раптово пролунали знайомі звуки флейти. Мерці та злі духи з усією можливою швидкістю врізалися у ворожу армію. Довелося заспокоювати своїх людей і обіцяти, що мерці їх не чіпатимуть.

Слідом за флейтою пролунали ніжні переливи ґуціня. Цзян Чен як ніколи раніше був радий бачити Вей Їна та Лань Ванцзі. Та вони прийшли не одні, а привели тих людей, які відновлювалися в Пристані Лотоса після поранень. Разом їм вдалося перемогти у цьому бою. І з мінімальними втратами.

Його люди все ще підозріло косилися у бік мерців, але реагували вже набагато спокійніше. Переконалися, що атакували вони лише адептів в біло-червоному одязі ордена Цішань Вень.

Цзян Чен відправився шукати брата і насамперед поцікавився:

— З Яньлі все гаразд?

— Вона вся в турботах, — посміхнувся Вей Їн. — Не хвилюйся, я залишив надійний захист, та й твої підлеглі не такі вже й погані.

— Прояви більше поваги до людей, які підтримали твого брата і довірили йому своє життя, — похитав головою Цзян Чен і привітав Лань Ванцзі.

Вей Їн згідно кивнув.

— Людей, які довірили тобі своє життя, справді треба поважати. Мабуть, у них зовсім немає інстинкту самозбереження.

— Ах ти! — обурився Цзян Чен і спробував стукнути брата, але той з голосним реготом миттєво сховався за спину Лань Ванцзі.

Погрозивши йому пальцем, Цзян Чен посміхнувся. Весь цей час він сумував за жартами та сміхом брата.

— Дивись, бо перекладу на тебе половину своїх обов'язків! Знатимеш, як сміятися!

— Е-е-е ні, це ти у нас глава ордена Цзян, тобі й розбиратися! — Вей Усянь визирнув з-за спини Лань Ванцзі та показав йому язика.

— Яка ж ти ще дитина, — похитав головою Цзян Чен.

— Гей, я старший за тебе!

— А розумом я старший за тебе ледве не вдвічі! — хмикнув він. — Гаразд, йдіть, влаштовуйтесь у моєму особистому наметі, я трохи згодом віддам наказ, щоб вам поставили окремий. Ми затримаємось тут на кілька днів, тож можете відпочити.

Цзян Чен вирушив перевірити людей.

Поранених одразу відправили до Юньмена для лікування та відпочинку разом із кількома цілителями. Тепер, коли Пристань Лотоса перебувала під його контролем, можна було більше не хвилюватися про відсутність безпечного місця.

Перевіривши ще раз провізію, Цзян Чен вирішив зазирнути на кухню. Без сестри справи йшли не дуже добре, тож, закотивши рукави, він відправився допомагати готувати їжу для солдатів. На щастя, у минулому житті він готував якщо не чудово, то вельми непогано. Точно нікого не отруїть.

За цією справою його й застав Міншен.

— Ти знаєш, що не повинен цим займатися?

— Знаю, але для того, щоб люди йшли за мною, я маю забезпечити їх хорошими умовами. У нас не вистачає рук, охочих йти на війну не надто багато, навіть якщо лише помічником на кухню. Тому допомога тут точно не завадить.

— Ходімо. Ти сам на цей час скликав нараду. Я дам розпорядження, щоб із кожного підрозділу відправляли на кухню по кілька людей на допомогу.

— Бажано, щоб ці люди володіли хоча б базовими навичками приготування їжі, — кивнув Цзян Чен і загасив вогонь під казаном. Каша була готова.

— А смачно пахне, — підсумував Міншен. — Не знав, що ти ще й готувати вмієш. Слухай, главо Цзян, а є хоч щось, чого ти не вмієш?

Цзян Чен задумався, так просто й не згадаєш.

— Не знаю, треба пробувати. Та якщо чогось не вмієш, то завжди можна цьому навчитися.

— Ех, пішли на нараду, наш ідеальний глава.

Цзян Чен у відповідь лише пирхнув, але пішов за заступником. Командири вже чекали його в наметі, трохи осторонь сиділи Вей Їн та Лань Ванцзі.

— Командувачу!

— Сидіть.

Опустившись поряд з Вей Їном, він постукав по мапі.

— Вітаю, ми повернули землі Юньмена, Баліна та Мейшаня. Крім того, ми здобули першу перемогу на території ворога. Орієнтуючись на дані наших розвідників, на заході адепти Цішань Вень зосереджені у трьох місцях. Вони є нашою подальшою метою — Ханчон, Саншань і Шанлу. У кожному місті близько тисячі ворожих солдатів.

Командири мовчки перезирнулися між собою.

Зараз у їхній армії було понад сім сотень заклиначів, якщо не рахувати поранених. Численна перевага точно не на їхньому боці. Якщо вони зіштовхнуться напряму, то їх чекає кривава поразка. Навіть Цзян Чен не зможе самотужки вистояти проти трьох сотень супротивників. Хоча може й зможе, але для цього знадобиться час. За який його армію просто рознесуть.

— Вей Усяню, скількох мерців ти зможеш підняти?

— Мені потрібні трупи. Чим більше, тим краще, — знизав плечима брат.

Цзян Чен помітив, як кількох командирів пересмикнуло. Нічого, незабаром вони зрозуміють, як вигідно мати Вей Їна на своєму боці.

— Добре, обговоримо це трохи згодом. Три дні на відпочинок, а після вирушаємо до Шанлу, він ближче нам по дорозі й менший за розміром. Там немає умов, щоб утримувати тисячну армію. Далі спиратимемося на дані розвідників.

— Так, командувачу, — в один голос озвалися командири.

— Добре, тоді йдіть відпочивати.

Дочекавшись, поки командири покинуть намет, Цзян Чен завалився прямо на землю і втомлено потер чоло. Хотілося відпочити, поїхати кудись далеко, бажано на берег моря. Якомога далі від всіх турбот та людей, а головне — від війни. Пожалівши себе ще кілька секунд, Цзян Чен знову сів і пильно подивився на підозріло мовчазного Вей Усяня.

— Розповідай!

— Що розповідати? — якось невпевнено запитав брат і почухав потилицю.

— Я маю більше знати про твої здібності, щоб потім ефективніше використовувати їх у бою. Боюся, якщо ми справді зіткнемося з тисячною армією, від нас нічого не залишиться.

Вей Їн кивнув. Кинувши обережний погляд на Лань Ванцзі, він почав розповідати історію про те, що з ним сталося на горі Луаньцзан. І як йому вдалося підкорити та навчитися керувати темною енергією. Загалом, здібності Вей Усяня не відрізнялися від описаних у новелі.

— Ти можеш підняти будь-якого мерця, але їхня сила залежатиме від кількості прихованої злості, яку людина накопичувала все життя? Якщо людина відчувала протягом життя багато негативних емоцій, але постійно приховувала і задушувала їх, то після смерті вся ця злість вирветься назовні й вона стане сильним лютим мерцем?

— Так, — кивнув Вей Їн. — Мерці, яких я підняв цього разу, були не надто сильні. Та й трупів я не встиг знайти багато.

Цзян Чен задумливо потер підборіддя.

— А що як тобі не треба копати давно згнилі трупи? Навіщо підіймати тисячу ходячих мерців, коли можна спробувати зробити сотню лютих мерців. Ти ж ніби казав, що можеш посилювати їхню злобу.

Вей Їн подивився на нього абсолютно круглими очима. Цзян Чен навіть почав хвилюватися за брата. Невже він сказав щось не те?

— Це геніально! — Вей Усянь підскочив на ноги та почав метатися по намету. Здається, його мізки включилися на повну і тепер продумували якийсь план.

— Крім того, тобі варто вигадати щось, що допоможе тобі контролювати мерців. Занадто важко буде постійно слідкувати за ними самостійно, будь-який твій сплеск емоцій невідомо як може на них позначитися.

— Я не втрачу контроль! — відразу насупився Вей Їн, мабуть, для нього це вже болюча тема. Цзян Чен покосився на Лань Ванцзі, той звичайно намагався турбуватися про його брата, але іноді підбирав не найкращі слова.

— О так, мій брат — всемогутній небожитель, а також монах, який зрікся мирських турбот і емоцій, — уїдливо промовив Цзян Чен. — Людський фактор вельми непередбачуваний, перестраховуватися потрібно скрізь і завжди. Запам'ятай це на майбутнє, гаразд? Я вірю в тебе, я знаю, що ти сильний та здібний, але тобі самому буде легше, якщо не доведеться контролювати мерців кожної миті.

Вей Їн продовжував хмуритися, але визнав його правоту.

— Мені треба відвідати одне місце, хочу спробувати дещо зробити.

— Знову на Луаньцзан? — поцікавився Цзян Чен.

— Туди теж, але дорогою хочу заглянути ще в одне місце.

— Пане Лань, ви можете вирушити разом із братом? — вирішив поцікавитися він у Лань Ванцзі.

— Навіщо це? — не зрозумів Вей Їн.

— На відміну від Лань Ванцзі, ти не можеш користуватися мечем. Мені здається, на Бічені буде швидше.

Вей Їн завмер і пильно подивився на Цзян Чена, його очі здивовано розширились.

— Поговорімо про це пізніше, після закінчення війни, — похитав головою Цзян Чен. — Я поверну подарунок.

Вей Їн спіткнувся і ледь не впав, та Лань Ванцзі вчасно підхопив його та посадив поряд з собою. Він явно не розумів, про що вони говорять, але питати не наважувався.

— Навряд чи це можливо, — похитав головою Вей Усянь. — Та й не треба мені більше, я знайшов свій шлях. Він зробив мене навіть сильнішим.

— Давай справді поговоримо про це пізніше. Але знай, що б ти не обрав, я завжди підтримаю тебе і буду на твоєму боці. Ми — сім'я, і ніщо цього не змінить.

Вей Їн лише кивнув. Повернувшись до Лань Ванцзі, він видавив із себе посмішку і запитав:

— Підеш зі мною?

— Мгм.

— Бережіть себе,— кивнув їм Цзян Чен. — Чекатиму на ваше повернення. Ви знаєте, де нас шукати.

— Ти теж бережи себе, — кивнув Вей Усянь. — Не смій помирати, доки мене немає поряд. Інакше повернуся і зроблю лютого мерця з тебе самого!

Цзян Чен лише усміхнувся і кинув у брата мішечок цянькунь. Вей Їн спритно перехопив його в повітрі та сховав за пазуху. Всередині лежав теплий одяг, ковдра, їжа на кілька днів і трохи грошей. Брату все це незабаром може стати в пригоді.

А за три дні вони вирушили в Шанлу.

Chapter Text

За чотири дні вони дісталися до Шанлу. Дорогою прийшло повідомлення від розвідників, вони повідомляли, що половину адептів, які перебували у місті за наказом Вень Жоханя відправили до головної резиденції. У Шанлу залишилося не більше чотирьох сотень заклиначів, щоб охороняти підступи до Безнічного міста.

Одному з розвідників навіть вдалося зобразити заставу, де базувалося вороже військо. Ретельно розглянувши схематичний малюнок місцевості, Цзян Чен із командирами розробили план нападу. Вони не атакуватимуть у лоб, а як було в Мейшані, відправлять кілька груп вночі з завданням відчинити ворота зсередини.

Заставу вдалося захопити всього за кілька годин. Ніхто із людей Цзян Чена навіть серйозно не постраждав. Кілька заклиначів отримали легкі поранення, але ніхто не загинув. На його пам'яті, це була одна з найлегших перемог.

Та довго радіти їм не дали.

Цзян Чен отримав лист від Хоуцзи. Вень Жохань відправив до Юньмена тритисячну армію. Зараз на їхньому шляху лише Лань Січень, але він один не зможе протриматися довго. Чисельність його війська була не набагато більша, ніж у Цзян Чена. У місті Фен він мав приєднатися до Лань Ціженя.

Цзян Чен нашвидкуруч написав листа Цзінь Цзисюаню, який був найближче до глави Лань, після чого скомандував своїм людям приготуватися до відправлення. Навіть об'єднавши сили з Лань Січенем, вони навряд чи зможуть протриматися довго, але знову віддавати свої землі він більше не збирався. Він захистить Юньмен, навіть ціною свого життя.

Він викликав командира Фея і попросив відправити до Пристані Лотоса кілька десятків заклиначів. Вони повинні за будь-яку ціну захистити Цзян Яньлі. Якщо вони програють цю битву, то сестру треба буде забрати з резиденції та сховати у безпечному місці. Можливо разом із Вей Їном вони зможуть пізніше відвоювати рідні землі назад. Та про це Цзян Чен намагався не думати, просто запасний план на випадок його загибелі.

До кордону з Юньменом вони дісталися тільки на світанку, але військо Лань Січеня вже зіткнулося з Венями й зараз було в дуже невигідному положенні. Цзян Чен зволікати не став і відправив своїх людей в атаку. Він швидко знайшов Лань Січеня поглядом на полі бою, але впевнившись, що той поки справляється, зістрибнув у саму гущу ворогів.

На цей раз Цзян Чен не стримувався і використовував всі свої вміння та навички на повну. Перед очима була лише червона пелена, чи це був одяг ордену Цішань Вень? Чи кров? Ворогів було надто багато, але він не мав права відступити. Не міг дозволити ворогам знову ступити на рідну землю. Він має захистити дім та сім'ю. Яньлі не може постраждати.

І ці думки додавали йому сил, коли Цзян Чен майже повністю видихався. Ліва рука вже зовсім не відчувалася і просто висіла, бік теж був весь у крові, але він не міг здатися. На жаль, навіть для нього кількість ворогів була надто велика. Та варто було тільки подумати, що для нього ця битва буде останньою, як поруч промайнуло щось золотисте.

Цзінь Цзисюань прийшов на допомогу зі своїми людьми. Ще ніколи він не був такий радий бачити цього пихатого павича.

— Як тільки закінчиться війна, обов'язково пригощу тебе випивкою, — пообіцяв Цзян Чен, добиваючи чергового супротивника.

— Ловлю на слові, — кивнув Цзисюань у відповідь. — Чув, Юньмен славиться своїм лотосовим вином.

— Не повіриш, його придумав Вей Усянь, — Цзян Чен усміхнувся та ухилився від ворожого меча.

— Тоді однозначно оберу щось інше, — хмикнув Цзінь Цзисюань і випустив стрілу в противника за його спиною. — З тобою все гаразд?

— Не помру, — хитнув головою Цзян Чен і озирнувся. Поле було завалено трупами, але ворогів, які б стояли на ногах, більше не залишилося. Вони перемогли.

— Главо Цзян, спадкоємцю Цзінь! — наблизився до них Лань Січень. Виглядав він не набагато краще за Цзян Чена. Білий одяг майже повністю був залитий кров'ю, і судячи з блідого обличчя, не лише ворогів.

— Ти з цілителями? — поцікавився він у Цзисюаня.

— Там, — кивнув спадкоємець Цзінь й вказав на схід.

Цзян Чен кивнув і підхопив Лань Січеня під лікоть. Його ліва нога була в жахливому стані, а енергії на лікування не було від слова зовсім.

— Ходімо.

Поки вони йшли у бік наметів де вже метушилися цілителі, Цзян Чен уважно роззирався. Раз у раз він натикався на знайомі обличчя, які скляними очима дивилися в небеса. Тяжко. Ця битва далася їм усім дуже тяжко. Цзян Чен розумів, що тут він втратив майже половину своїх людей. Якщо не більше.

— Не дивись, — смикнув його за рукав Лань Січень.

Цзян Чен у відповідь тільки гірко усміхнувся і хитнув головою.

— На війні завжди гинуть люди, але втрачати рідних та знайомих від цього не менш боляче. Мені шкода, що стільки людей загинуло захищаючи Юньмен. І вдячний тобі. Без тебе я б знову втратив свій дім.

Цього разу Лань Січень похитав головою.

— Їхньою ціллю були Цзінань та Хмарні Глибини, Юньмен вони вирішили знищити дорогою. Вони знали, що ти та твої люди далеко. І точно не могли передбачити, що ти встигнеш. Звідки тут спадкоємець Цзінь я взагалі не маю жодного уявлення.

— Це я відправив йому звістку, коли дізнався про плани Венів.

Цзян Чен підвів Лань Січеня до старого дерева й обережно посадив на землю. Спіймавши цілительку, яка пробігала повз, він коротко попросив:

— Будь ласка, огляньте мого друга.

— Ох, вам теж потрібна допомога, — дівчина окинула його пильним поглядом.

— Спочатку главу Лань, — хитнув він головою і вказав на Січеня.

Поки цілителька перев’язувала рани Лань Січеня, Цзян Чен сидів поряд і намагався віддихатися. Короткий відпочинок перед тим, як зайнятися справами. Занадто багато ще треба було вирішити, і він навіть не знає, що сталося з його людьми.

Потрібно знайти вцілілих командирів, доставити поранених до цілителів, підрахувати кількість загиблих та подбати про тих, хто вижив.

Коли хтось торкнувся його руки, Цзян Чен здригнувся і подивився на цілительку. Виявляється, вона вже закінчила з пораненнями Лань Січеня та перейшла на його власні.

— Зі мною все гаразд, — похитав він головою.

— Я бачу, — невдоволено видихнула цілителька і, здається, навмисне натиснула на рану сильніше.

Цзян Чен тихо зашипів у відповідь на її дії, але опиратися більше не став. Дівчина швидко наклала лікувальну мазь на рани й туго перебинтувала. Зашивати вона не стала, чи то часу пошкодувала, чи то тут таке не практикують. Він тільки плечима знизав, поки й так нормально.

— Намагайтеся не напружувати руку і зайдіть до цілителів трохи пізніше, щоб змінити пов'язки, — сказала цілителька і повернулася до Лань Січеня. — У вас все те саме, бережіть ногу.

Цзян Чен подякував дівчині. Та у відповідь тільки кивнула і вирушила надавати першу допомогу решті постраждалих.

— Що з Ванцзі? — несподівано запитав Лань Січень.

— Його тут немає. Декілька днів тому я відправив його з Вей Їном на одне важливе завдання. Не турбуйся, він у безпеці.

Лань Січень видихнув і відкинувся на стовбур дерева, заплющивши очі. Чи то заснув, чи то знепритомнів, не зрозуміло. Але цілителька сказала, що рани не смертельні, отже, це просто втома.

Цзян Чен зітхнув і підвівся на ноги, не час відпочивати. Та не встиг він ступити й кроку, як почув знайомий голос.

— Ваньїню, слава Небесам, ти живий! — Міншен мав непоганий вигляд, але теж з перебинтованою рукою. Тільки правою.

— А-Чене!

Цзян Чен здригнувся й озирнувся. Серце впало у п'яти.

— А-Лі, як ти тут опинилася? Ти мала бути в Пристані Лотоса під охороною! — Цзян Чен був переляканий, розгублений і водночас злий. Що трапилося б, якби сестра прийшла сюди годиною раніше?! — Про що ти взагалі думала?!

— Невже ти очікував, що я сидітиму склавши руки в безпеці, доки ти тут геройствуєш і готуєшся до загибелі?! — сестра теж розлютилася не на жарт. — Я привела сюди командира Жуня та його людей. Нині вони допомагають пораненим.

Цзян Чен видихнув і просто міцно обійняв сестру.

— Будь ласка, більше не ризикуй так. Ти та Вей Їн — це найдорожче, що маю. Гаразд?

— Ти теж найдорожче, що в нас є, — видихнула Яньлі та поспішила витерти сльози. — Я не можу стояти осторонь, знаючи, що ти можеш загинути!

— Зі мною все гаразд. Живий і майже неушкоджений, — усміхнувся Цзян Чен. Не випускаючи сестри з обіймів, він повернувся до Міншена. — Як наші справи?

Командир Лю насупився і відвів погляд. Цзян Чен знав, що вони втратили багатьох. Але невже все так погано?

— Понад дві сотні загиблих, ще дві тяжко поранені. Невідомо, як багато з них доживе до ранку. В інших теж поранення, але не такі серйозні. Сюйжен мертвий.

Цзян Чен завмер, на мить перед очима пронеслося молоде усміхнене обличчя. Сюйжен і Міншен стали для нього справжніми друзями, братами по зброї. Він цінував те, що вони першими пішли за ним проти великого ордена Цішань Вень. І всі ці місяці вони постійно його всіляко підтримували та у всьому допомагали. Дун Сюйжен ніколи не втрачав свого оптимізму і завжди міг розвеселити вдалим жартом. Цзян Чен пам’ятав, що той після війни планував повернути свою землю та відновити резиденцію, щоб щасливо жити там зі своєю сестрою та рештою адептів ордену Люйлянь Дун.

Рука інстинктивно потягнулася до кинджалів на поясі. Останній подарунок Дун Сюйжена.

— Хто ще? — хриплим голосом запитав він, намагаючись впоратися з емоціями.

— Сюй Чже. Інші поранені, на ногах залишилися тільки Фей і Тань. Ну, і Жунь, але він прийшов із молодою панною Цзян вже після бою.

— Повернемося до Пристані Лотоса, вам усім треба відпочити, — запропонувала сестра.

Цзян Чен думав недовго. Їм справді потрібен відпочинок, а до резиденції Юньмен Цзян звідси не більше двох годин пішки. На меч зараз стати не в змозі навіть він сам, що вже говорити про решту.

— Гаразд. Міншене, можеш поки подбати про людей Лань Січеня? Перевір чи живий Ян Цюань, нехай за можливості візьме командування на себе, — Цзян Чен кивнув на непритомного главу Лань під деревом. — Запроси всіх у Пристань Лотоса.

— Добре, — кивнув його заступник і відправився виконувати доручення.

— Приглянь за Лань Січенем, — попросив він сестру. — Я скоро повернусь.

А-Лі лише кивнула.

Цзян Чен відправився шукати своїх командирів.

— Зберіть всіх вцілілих і повертайтеся до Пристані Лотоса, — звернувся він до Тань Хепіна і Фей Шенлі. Після чого повернувся до Жунь Бао. — Потурбуйся зі своїми людьми про поранених і загиблих. Влаштуємо завтра похоронну церемонію.

— Так, командувачу, — відповіли командири. Сперечатися ніхто не став.

На шляху назад він виловив Цзисюаня. Його люди в бою майже не постраждали, тому після короткого відпочинку вони мали вирушити на північ на допомогу Лань Ціженю та Цзінь Ґуаншаню, які вже об'єднали свої війська. Зараз Вень Жохань сконцентрує свою увагу на них і Нє Мінцзюе. Це добре, у них буде трохи часу на відпочинок і відновлення.

А ще Цзян Чен чекав на повернення брата. Він більше не хоче втрачати людей. Та й у пряму атаку більше не поведе своє військо, потрібно попрацювати над тактикою бою та почати використовувати різні хитрощі з пастками. Силою Венів не перемогти. Не без втрат.

Цзян Чен повернувся до сестри. Присівши біля Лань Січеня, він обережно поплескав його по плечу, але ніякої реакції не було.

— Главо Лань? Лань Січень? Лань Січеню, чуєш мене? — Цзян Чен насупився й уважно оглянув заклинача. Цілителька сказала, що нічого надто серйозного, але раптом помилилася? Поплескавши його по плечу, Цзян Чен востаннє промовив: — Лань Хуаню! Якщо не прокинешся, відправишся у Пристань Лотоса в мене на руках!

— Не можна, — несподівано прохрипів Січень і нарешті розплющив очі. — Цілителька заборонила тобі напружувати руку.

Цзян Чен пирхнув.

— Це єдине, що тебе зупиняє від такого способу пересування?

Він дістав із цянькуня бурдюк із водою і простягнув Лань Січеню. Той вдячно кивнув у відповідь.

— Чи не відмовиться глава ордену Ґусу Лань прийняти моє запрошення відвідати Пристань Лотоса?

— Мені треба подбати про моїх людей, — похитав головою Лань Січень і спробував підвестися. Цзян Чен протягнув йому здорову руку і допоміг встати на ноги. Точніше ногу.

— Міншен про них подбає, їх всіх теж відправлять до Пристані Лотоса.

Цзян Чен перевів погляд на сестру, та впевнено кивнула у відповідь. Отже, резиденція може прийняти всіх цих людей.

До Пристані Лотоса вони дісталися вже після заходу сонця, і Цзян Чен ледве впізнав це місце. Юньмен знову був сповнений життям і сяяв теплими вогнями, щокроку зустрічалися шинкарі, торговці та звичайні жителі, які були раді поверненню глави ордену Юньмен Цзян. Багато облич видавалися знайомими. Як пояснила потім сестра, повернулися всі ті, хто покинув місто після нападу Венів. А ще приїхало багато людей із Шаяна, щоб знову налагодити торгівлю між усіма містами Юньмена та Цзінаня.

Цзян Чен відчував себе просто жахливо, боліло все тіло, та під цими радісними поглядами він випростався і навіть кілька разів стримано посміхнувся.

За стінами резиденції було набагато спокійніше. Цзян Чен видихнув і зібрався віддати розпорядження командирам, але Яньлі впоралася з цим сама. Вона вправно керувала не лише його заклинателями, а й людьми Лань Січеня. І головне — ніхто навіть не думав сперечатися.

Незабаром на спорожнілому подвір'ї залишилися лише він та Лань Січень.

— Твоя кімната вже повністю відновлена, а ось гостьове крило поки зачинене, — трохи зніяковіло вимовила сестра і дуже виразно подивилася на Цзян Чена.

— Тоді я поступлюсь своїми покоями главі Лань, — кивнув він у відповідь.

— Що ви, главо Цзян, не варто. Я не можу… — почав Січень.

Цзян Чен зітхнув і далі слухати не став.

— Добре, тоді чи не погодиться глава Лань розділити кімнату зі мною? Впевнений, місця вистачить нам обом. Вибачте вже за таку гостинність.

— Все гаразд, не турбуйтесь, — похитав головою Лань Січень. — В останні кілька місяців я вдячний будь-якому даху над головою. Кімната глави Цзян для мене зараз є цілими хоромами.

Цзян Чен хмикнув і повів Лань Січеня до своєї кімнати. Ноги самі привели його до потрібних дверей. Пізніше йому доведеться переїхати до апартаментів, які протягом кількох століть займав глава ордену, але зараз він навіть заходити туди не хотів. Сестра теж поки не поспішала відновлювати покої батька, вона набагато важче Цзян Чена пережила втрату батьків.

Ліжко було досить широким, щоб дві людини могли спати на ньому спокійно, ніяк не зачіпаючи один одного. Але Цзян Чен все ж оглянув решту простору. Крім низького столика, кількох подушок та книжкової шафи не було нічого.

На ліжку лежала стопка чистого кланового одягу. Тільки зараз виникло неймовірне бажання добре вимитися. Напевно, Лань Січень відчував те саме.

— Я накажу принести бочку з водою, щоб ти міг вимитися. Тільки намагайся не зачепити свої рани.

Лань Січень явно почувався трохи ніяково, тому у відповідь лише кивнув.

Цзян Чен покинув кімнату і відправився шукати слуг, що було не так просто. Всі були чимось зайняті, а на кухні творився справжній хаос. Його навіть не помітили, коли він приніс води та поставив її грітися на вогонь. Далі він подався шукати бочку для миття. Де її знайти він навіть не уявляв. Раніше він користувався допомогою слуг або просто купався в озерах та річках.

Діжку він знайшов хвилин за десять, донести її до кімнати теж стало ще тією пригодою. Особливо якщо враховувати хвору руку. На щастя, донести воду йому вже допомогли помічники з кухні.

Залишивши Лань Січеня в кімнаті одного, Цзян Чен вирішив перевірити як влаштувалися його люди. Сестрі він довіряв навіть більше ніж собі, але відвідати підлеглих також було необхідно. Якщо чесно, він хвилювався, як заклиначі відреагують на його появу. Занадто багатьох вони втратили в цій битві, і матиме рацію той, хто скаже, що в цьому є частина його провини. Можливо якби він вигадав щось інше, не кидав всіх у пряму атаку, то...

— Командувачу! — першим помітив його Лю Міншен.

— Ти ж мусиш відпочивати, що тут забув? — насупився Цзян Чен.

— Зі мною все добре. Але я саме збирався поставити тобі те саме запитання.

Цзян Чен тільки похитав головою і попрямував до польового госпіталю, у павільйоні цілителів місця вже не вистачало. Всупереч всім його острахам, поранені зустрічали його тепло і з повагою.

— Ти не небожитель, — похитав головою Міншен, коли вони залишили госпіталь і попрямували у бік табору, де зупинилися підлеглі Лань Січеня. — Вони знають, що ти не в змозі врятувати всіх, але відчувають, що кожного разу ти б’єшся за кожного з них. На полі бою ти ніби легендарний герой з історичних повістей, та водночас ти лише людина. Не бери на себе більше, аніж можеш втримати. Ти не винен у загибелі всіх тих людей, винні веньські пси.

Цзян Чен кивнув, визнаючи правоту Міншена.

— І ми помстимось за наших братів і сестер.

— Обов'язково помстимось, командувачу!

— Добре, а тепер не дратуй мене і йди відпочивати. Завтра ми повинні гідно провести наших командирів і бійців.

Міншен збирався щось сказати у відповідь, але наткнувся на гнівний погляд Цзян Чена і лише кивнув. Дивлячись у спину заступника, він тяжко зітхнув. Їх обох сильно підкосила смерть Сюйжена, та зараз у них просто немає можливості погорювати. Потім, після війни вони обов’язково згадають та оплачуть всіх загиблих воїнів.

Ще раз зітхнувши, Цзян Чен ввійшов до табору Лань Січеня.

— Главо Цзян! — при його появі всі підірвалися зі своїх місць біля вогнища.

— Сидіть, — хитнув головою Цзян Чен і присів поруч. Він знав усіх цих заклиначів в обличчя, але майже не був знайомий особисто. Тут лише деякі носили одяг клану Ґусу Лань, інші належали до інших орденів або були бродячими заклиначами. — У вас все гаразд? Можливо щось потрібно?

— Дякуємо за гостинність, командувачу Цзян. Все гаразд, ми нічого не потребуємо, — похитав головою незнайомий заклинач у білому, точно хтось із прізвищем Лань. — Дякую, що подбали про Цзеу-цзюня.

Цзян Чен тільки кивнув у відповідь.

— Добре відпочиньте і ні про що не турбуйтеся. Якщо щось буде потрібно, тільки скажіть.

Ще трохи побродивши табором Лань Січеня та переконавшись, що його людям дійсно нічого не потрібно, він вирушив до своїх бійців. Всюди палали вогнища, лунала тиха музика та пісні. Таким чином вирішили вшанувати пам’ять загиблих та відсвяткувати перемогу в цій тяжкій битві. Заклиначі тримали бойовий дух. Попри великі втрати, їм вдалося знищити величезну армію ворога, яка ледве не вдвічі перевищувала їхню чисельність.

Що ж, у них справді є привід для гордості.

Chapter Text

Ноги самі принесли його на пристань. Зараз, коли місяць стояв високо в небі, людей тут вже не було. Цзян Чен кілька хвилин подивився на воду, а потім почав роздягатися. Йому потрібно було охолонути не тільки тілом, а й розумом. Та й змити з себе кров, піт та пил було б дуже приємно.

Тільки занурившись з головою під воду, він згадав про свої рани. Цзян Чен вже настільки звик до болю, що майже не зважав на нього. Втім, вилазити з озера все одно не хотілося. Він повністю розслабився і віддався стихії води.

Вдосталь наплававшись, він дістав із цянькуня спеціальний збір трав та ретельно промив волосся. Останніми тижнями йому рідко вдавалося це зробити, тож зараз він просто насолоджувався приємним відчуттям чистоти.

Вибравшись на берег, Цзян Чен зрозумів, що забув прихопити із собою чистий комплект одягу. Нашвидкуруч прополоскавши штани у воді, він натягнув вологу тканину з надією, що дорогою до кімнати нікого не зустріне. Крадучись по тінях, Цзян Чен відчував себе ворожим шпигуном, але аж ніяк не господарем цього місця. Втім, до цієї пори навіть слуги вже розійшлися спати.

Зазирнувши на порожню кухню, Цзян Чен прихопив трохи їжі та глек вина. Прокравшись до себе в кімнату, він полегшено зітхнув, але відразу зустрівся зі здивованим поглядом Лань Січеня. Він ледве стримав лайку, за всіма своїми клопотами Цзян Чен зовсім забув, що кімнату тепер ділить з главою Лань.

Цзян Чен зітхнув і махнув рукою на свій неналежний зовнішній вигляд. Погляд Лань Січеня пройшовся від голови й до самих п'ят, а потім зупинився десь у районі торса. Точно. Шрами від дисциплінарного батога. Їх було багато, і позбутися їх було неможливо. Та він і не хотів, кожен з них був нагадуванням про те, через що він пройшов і якою ціною став сильнішим.

— Главо Лань, ви ще не спите, — констатував Цзян Чен.

— Вас довго не було, — трохи зніяковіло відповів Лань Січень. — Все гаразд?

— Так, я просто трохи прогулявся. З вашими людьми теж все добре, тож можете за них не хвилюватися та спокійно відпочивати.

— Дякую за турботу, главо Цзян.

Цзян Чен тільки кивнув у відповідь.

Одягатися він поки не став. Пройшовши до столика, поставив на нього глек з вином, а потім поліз у цянькунь за швейним приладдям, лікувальною маззю та чистими бинтами. Обернувши руків’я кинджала чистим шматком тканини, він затис її між зубами. Не пошкодувавши алкоголю для промивання рани, він взявся за голку з ниткою. Зашивати власні рани йому вже доводилося кілька разів в минулому житті, та звикнути до цього ніяк не виходило. На жаль, поки у нього не було достатньої енергії, щоб запустити процес зцілення.

Лань Січень уважно стежив за його маніпуляціями.

— Главо Цзян, з вами все гаразд?

— Ву-гм-м, — пробурмотів він у відповідь, не виймаючи руків’я з рота.

Рани були досить глибокими, але не надто довгими. Довелося накласти лише кілька десятків швів. Закінчивши з шиттям, він наніс на рани мазь і туго перебинтував. От і до цілителя йти не довелося. Вийнявши руків'я з рота, він вирішив відповісти.

— Все гаразд. Я просто трохи необачно повівся з ранами, тож вирішив виправити ситуацію, — знизав плечима Цзян Чен. — До речі, я приніс нам трохи їжі. Обіцяю, завтра нагодую вас повноцінним сніданком.

— Дякую, — кивнув Лань Січень і перебрався до нього за столик.

Вони мовчки їли, але Цзян Чен часто ловив на собі зацікавлені погляди глави Лань.

— Якщо вас щось цікавить, то питайте. Я відповім на будь-яке ваше запитання.

— Чому ви повернулися до офіційного стилю у розмові зі мною? — майже одразу випалив глава Лань.

Цзян Чен на мить завмер. Він і сам не помітив, як почав звертатися до Лань Січеня інакше. Невже так вплинуло на нього повернення до Пристані Лотоса?

— Не знаю. А як вам комфортніше?

— Мені подобається, коли ти звертаєшся до мене на ім'я. Минулого разу ти навіть назвав мене Лань Хуанем.

— Справді? — Цзян Чен цього не пам'ятав, але кивнув. — Гаразд, тоді геть формальності. Мені теж приємно звертатися до тебе як до друга.

Січень у відповідь тільки посміхнувся.

Закінчивши з їжею, Цзян Чен почав шукати гребінець. Волосся вже трохи підсохло, тож тепер треба було його розчесати й знову заплести. Вперше розпустивши свою шевелюру, він дуже здивувався, вона виявилася навіть довшою, ніж у Вей Усяня. Якось він подумував обрізати, та поки було не до цього.

— Тобі личить розпущене волосся, — несподівано промовив Лань Січень, коли Цзян Чен почав розплутувати свої патли. Здається, на потилиці вони перетворилися на один суцільний ковтун. — Можна я?..

Цзян Чен здивовано покосився на нього, але передав гребінь.

— Коли Ванцзі був маленьким, я постійно розчісував і заплітав йому волосся, — з посмішкою пояснив Січень.

Цзян Чен вперше зрозумів, що зовсім не вміє користуватися гребінцем. Якщо раніше він вважав його знаряддям тортур, то в руках Січеня розчісування перетворилося на вельми приємний процес. Він сам не помітив, як заплющив очі, повністю віддавшись ласкавим рухам. Якби Цзян Чен був котом, точно почав би муркотіти.

Він майже заснув, коли теплі руки раптово зникли.

— Пробач, здається, я трохи захопився, — пролунав за спиною трохи розгублений голос Січеня.

Цзян Чен потягнувся за бронзовим люстерком. Волосся було заплетене у просту, але дуже гарну зачіску. Та головне — ніщо не заважатиме спати.

— Все гаразд, дякую. Для мене розчесати волосся — це справжня мука.

— Тоді звертайся, — трохи зніяковіло посміхнувся Лань Січень.

— Обов’язково, а зараз ходімо спати. Твої чарівні руки мене майже приспали.

Вони не вперше ділили одну постіль, але минулого разу Січень вже спав, тож ніяк не відреагував на це. Зараз глава Лань намагався стримати емоції, але Цзян Чен відчував його сильну стурбованість.

— Якщо тебе бентежить ця ситуація, я можу спати на підлозі.

— Ні-ні, все гаразд, — похитав головою Січень і нарешті заліз на ліжко.

Цзян Чен ледве стримувався. Лань Січень виглядав так, ніби він йому не просто поспати запропонував, а переспати. Було дуже смішно спостерігати за його діями. Він буквально втиснувся у стіну, звільняючи для Цзян Чена якнайбільше місця.

— Я не кусаюся, — він про всяк випадок попередив Січеня. — Тож досить тікати.

— О небожителі, Цзян Ваньїнь! — не витримав Лань Січень і обурено на нього подивився. — Припини мене присоромлювати!

— Я тут ні до чого! Припиняй хвилюватися. Просто уяви, що ти ночуєш у кімнаті брата.

— Добре, — намагався заспокоїтися Січень.

Цзян Чен дочекався доки той уляжеться і погасив свічки.

— На добраніч.

Відповіді Цзян Чен вже не почув, варто було голові доторкнутися до подушки, як він миттєво заснув.

Прокинувся він через тихі кроки. Спочатку Цзян Чен подумав на Січеня, але його дихання та тепло тіла все ще відчувалися поряд. Навряд чи хтось інший посмів би зайти до його кімнати без попередження. З добрими намірами.

Цзян Чен різко крутнувся та злетів з ліжка, збиваючи з ніг невідомого гостя. У світлі місяця блиснуло лезо кинджала, та він вчасно ухилився і явив Цзидянь. Фіолетові блискавки трохи освітили простір і він зміг розгледіти чоловіка, закутаного з ніг до голови в чорний одяг. Навряд чи це представник ордена Цішань Вень.

— Ваньїнь? — від шуму прокинувся Лань Січень.

Цзян Чен ухилився від чергового удару кинджалом.

— Хто ти й що тобі потрібно? — вирішив він поцікавитися про всяк випадок.

— Мені потрібна твоя голова! — криво усміхнувся незнайомець у відповідь і знову атакував.

Більше Цзян Чен терпіти не став і одним ударом знешкодив супротивника. Він хотів допитати непроханого гостя прямо тут, але потім згадав про главу Лань і передумав.

— Що відбувається? — Лань Січень намагався розгледіти чоловіка на підлозі.

— Вибач, що розбудив. Спи й ні про що не турбуйся, — Цзян Чен закинув непритомне тіло на плече і вийшов з кімнати.

Залишивши будівлю, Цзян Чен побачив двох патрульних. Недобре усміхнувшись, він попрямував прямо до них.

— Командувачу Цзян? — здивовано завмерли обидва заклиначі.

— У вас п'ять хвилин, щоб зібрати тут всіх патрульних і привести вашого командира!

Мабуть, після сну й у світлі Цзидяня він виглядав вельми загрозливо, та й тіло на плечі без будь-яких ознак життя спокою не додавало.

Молоді заклиначі вчасно впоралися із завданням, хоча командир Жунь зав'язував верхній одяг на ходу. Цзян Чен раптом пригадав, що сам він одягнутися нормально так і не встиг. Дочекавшись, поки всі вишикуються в шеренгу, він кинув до їхніх ніг незнайомця.

— Хтось може пояснити мені, що це таке? — голос Цзян Чена звучав проникливо та дуже загрозливо.

— Лю-лю-д-д-ди-н-на, — запинаючись промовив один із молодих заклиначів у строю.

— Людина, значить, — задоволено кивнув Цзян Чен і заклиначі перед ним полегшено зітхнули. Та надто рано вони розслабилися. — І яка людина вночі завітає до кімнати, де відпочиває глава ордену в спробі його вбити?

Заклиначі різко зблідли, особливо командир Жунь. Цзян Чен дав їм хвилину на усвідомлення ситуації, після чого продовжив:  

— Та головне — куди в цей час дивилися патрульні? Вам взагалі очі навіщо? Місяцем милуватися? — Цзидянь яскраво спалахнув і ледве не зачепив заклиначів, які смиренно стояли перед ним. Декілька людей здригнулися, але ніхто не відступив. — Чув, в історії вже було кілька сліпих заклиначів. Вони навіть на нічне полювання ходили. Хочете спробувати, як їм жилось?

— Винен, — командир Жунь виступив уперед і опустився на коліна. — Готовий прийняти будь-яке покарання.

Його підлеглі мовчки повторили жест командира.

— Встати, — Цзян Чен ударив Цзидянем по землі. — Ви вирішили, що якщо ми в безпечному місці, то можна розслабитися і виконувати свою роботу абияк?! Забули, що війна досі триває?

Заклиначі піднялися, але продовжували мовчати, винувато опустивши голови.

— Цього привести до тями та допитати! Витрясти з нього все, що тільки можна. Решті обшукати всю Пристань Лотоса. Затримувати будь-яких підозрілих осіб! Якщо таке повториться… — Цзидянь промайнув перед обличчями заклиначів. — Повірте, моя фантазія на покарання безмежна. На світанку чекаю результатів!

— Буде виконано! — в один голос рявкнули заклиначі, своїм криком перебудивши половину резиденції.

Цзян Чен важко зітхнув і поспішив повернутись до кімнати. До світанку залишалося менш як дві години. Організм терміново потребував сну.

Як він і думав, Лань Січень не спав.

— Все вранці, — хитнув головою Цзян Чен і впав на ліжко поруч із Січенем. Здається, він зрозумів, чому в каноні його персонаж мав дуже поганий характер. Якщо так далі продовжиться, він теж всім і кожному погрожуватиме переламати ноги. І це будуть аж ніяк не порожні слова.

На щастя, втома нікуди не зникла. Варто було лише прикрити очі, як він майже відразу задрімав. Крізь сон Цзян Чен відчув, як поруч крутиться Лань Січень у спробах заснути. Притиснувши його рукою до ліжка, він тихо прошепотів:

— Спи. Дізнаєшся про все за кілька годин.

Лань Січень лише щось тихо мугикнув, а Цзян Чен нарешті повністю поринув у сон.

Раптовий стукіт вирвав його зі сну. Якби не сіре світло за вікном, він вирішив би, що не минуло й години. Тихий і невпевнений голос пролунав прямо за дверима.

— Командувачу Цзян?

Він важко зітхнув і розплющив очі. Під рукою ворухнувся Лань Січень. Кумедно, що той так і заснув у його імпровізованих обіймах. Цзян Чен прибрав руку і повільно підвівся. Потягнувшись, він озирнувся на главу Лань. Той уже прокинувся і зараз посилено тер очі. Мабуть, його ґусуланський режим давав збій після численних безсонних ночей.

— Ти зі мною чи далі спатимеш?

— Вже встаю, — потягнувся Лань Січень.

Цзян Чен несхвально похитав головою і поспішив привести себе до ладу. Досить вже гуляти перед підлеглими в одних штанах. Та й вмитися було б добре. За хвилину вони обидва були готові до виходу.

— Веди, — наказав він молодому заклиначеві, якого відправили його розбудити. Мабуть, він чимось сильно провинився перед командиром. Про його невдоволення зранку вже знали всі.

Жунь зі своїми людьми вже стояв на місці.

— Слухаю, — похмуро промовив Цзян Чен і схрестив руки на грудях.

— Ми допитали чоловіка, — почав командир Жунь. — Він не заклинач, а звичайний найманець. Вень Жохань призначив винагороду за вашу голову.

Цзян Чен тільки глузливо пирхнув. Мабуть, до Вень Жоханя дійшла голова його синочка. Тепер він має намір помститися.

— І скільки нині вартує моя голова?

— Три скрині золота, — насупився Жунь Бао.

Цзян Чен тільки присвиснув. За такі гроші він міг збудувати ще одну Пристань Лотоса. Тепер зрозуміло, чому хтось вирішив, що безсмертний і поліз у лігво звіра. Інакше свою спальню назвати Цзян Чен не міг.

— Чимало, — кивнув він. — Нагороду призначили лише за мою голову чи ще хтось відзначився?

— Тільки ви, — хмуро відповів командир. Цзян Чен вирішив, що має цим пишатися. Дивно, що Мінцзюе спустили з рук вбивство Вень Сюя. Невже лише Вень Чао був улюбленим синочком? Навряд чи. — Ми дізналися, як найманець пробрався в резиденцію і вже посилили охорону. Такого більше не повториться.

— Сподіваюся, — кивнув Цзян Чен, хоч розумів, що за три скрині золота до нього лізтимуть всі, кому не ліньки. Тепер можна очікувати навіть зради своїх же. — Ви знаєте, чим вам загрожує невиконання своєї обіцянки?

— Так, командувачу! — одночасно прогорланили заклиначі під керівництвом командира Жуня.

— Ще якась важлива інформація?

— Ні, він звичайний найманець, ніякого відношення до ордена Цішань Вень не має, — похитав головою Жунь Бао.

— Вільні, — кивнув Цзян Чен.

Дочекавшись поки люди розійдуться, він попрямував у бік кухні. Цзян Чен не виспався, був голодним і дуже злим. Тож спочатку потрібно щось з’їсти, а вже потім займатися справами. Лань Січень мовчки йшов за ним, встигаючи роздивитись усе навколо. Вчора вночі точно було не до насолоди видами Пристані Лотоса.

— Тебе зовсім не хвилює, що за твою голову призначили таку винагороду? — не втримався від запитання Лань Січень.

— А має? — знизав плечима Цзян Чен. — Для мене це означає лише одне — Вень Жохань вважає мене серйозним супротивником, — трохи подумавши, він додав: — Або настільки злий після того, як йому вручили голову Вень Чао.

— Голову Вень Чао? — не зрозумів глава Лань.

Мабуть, Лань Ванцзі не встиг йому розповісти про той випадок. Чи не захотів.

— Довга історія, — похитав головою Цзян Чен. — Якось спитаєш у брата, якщо захочеш.

Цзян Чен майже дійшов до кухні, коли за спиною пролунало дружне:

— А-Чене!

На душі миттєво потеплішало. Він обернувся й одразу натрапив на дві такі схожі посмішки. Брат і сестра. Трохи осторонь від них стояв Лань Ванцзі.

— Вей Їн, ти повернувся, — посміхнувся Цзян Чен.

— Скучив? — хитро примружився брат. Але окинувши його пильним поглядом, одразу спохмурнів. — Вибач, я спізнився.

Цзян Чен лише головою похитав, після чого підійшов і обійняв брата.

— Все добре. Я радий, що з тобою все гаразд, — відсторонившись, він обернувся до другого Ланя. — Дякую, що наглядав за моїм братом.

— Мгм.

— Гей, це ще хто за ким наглядав! — обурився Усянь, відразу розгубивши всю свою серйозність.

— Молодий пане Вей, дякую, що наглядали за моїм братом, — з легкою посмішкою повторив його слова Лань Січень.

— Главо Лань, — вклонився йому Вей Їн. — Наглядати за Лань Чжанем одне задоволення!

Цзян Чен переглянувся з сестрою, вони обоє ледь стримали сміх. Як і Лань Січень. А от Лань Ванцзі зберігав спокій, ось тільки Цзян Чен встиг помітити, як почервоніли його вуха.

— Пропоную переміститися на кухню та поснідати, після чого обговоримо наші подальші плани.

Сперечатися ніхто не став.

Chapter Text

Цзян Чен насолоджувався компанією брата та сестри, та й братів Лань він уже класифікував якщо не як родичів чи друзів, то як добрих приятелів. Холодність Лань Ванцзі нікого не відштовхувала, а Вей Їна навіть притягувала.

На щастя, згадувати правила Хмарних Глибин під час сніданку Лані не стали. Цзян Чен уважно слухав історію подорожі брата та Лань Ванцзі. Після чого Вей Усянь подався до нього ближче і майже на вухо прошепотів:

— Я все зробив. Потім покажу.

Цзян Чен кивнув і повернувся до сестри, вона була небагатослівна і виглядала досить втомленою, попри всі лагідні та теплі посмішки.

— А-Лі, тобі треба відпочити. Я надто багато звалив на твої тендітні плечі. Вибач мені.

— Все гаразд, — похитала головою сестра. — Ти теж сильно втомлюєшся. Чула, вночі щось сталося, і ти знову не зміг нормально виспатися.

— Дрібниці, не звертай уваги, — відмахнувся Цзян Чен. — Ми затримаємося тут на кілька днів, тож ти маєш гарненько відпочити. Ми з Усянем за всім тут приглянемо.

— Шицзе, Цзян Чен має рацію, — кивнув Вей Їн. — Просто покладися на нас. Я нагляну за А-Ченом, не хвилюйся.

— Це ще хто за ким наглядатиме, — пирхнув Цзян Чен. — До речі, як у нас із матеріалами? Всі постачі вже прибули?

— Так. Робітники вже відбудували кілька споруд, ти, мабуть, і сам бачив, — кивнула Цзян Яньлі. — Тітонька Сюй і дядечко Ван дуже сильно допомогли. Я б без них не впоралася.

— Дуже добрі люди, — кивнув Цзян Чен. — Бачив, вони багато людей привезли з собою із Шаяна.

Яньлі щасливо посміхнулася.

— Вони сказали, що не повернуться, доки Пристань Лотоса не стане прикрасою всього озерного краю, гідною нового глави. Всі дуже пишаються тобою. Навіть легенди та пісні почали складати.

Цзян Чен ледь не вдавився чаєм і здивовано поглянув на сестру.

— Мені навіть питати страшно, що то за пісні такі.

Вей Усянь розреготався, у Лань Січеня теж смикалися куточки губ у спробі стримати посмішку, а ось Яньлі схоже образилася.

— Пісні про те, як глава Цзян за одну ніч усіх ворогів на своїй землі винищив!

— І хто ж такі байки вигадує? — пирхнув у відповідь Цзян Чен.

— Думаєш я не знаю? Тітонька Сюй мені все розповіла. Ти сам з усіма Венями в Шаяні розібрався. А потім такі чутки й в інших містах стали ходити.

— Оце вже точно байки. Я був лише в Шаяні та Чуньяні, — похитав головою Цзян Чен.

— Значить те, що ти один всіх Венів вбив правда, — кивнула Яньлі.

— Чому ти мені нічого не сказав? — насупився Вей Усянь.

Цзян Чен зітхнув і вирішив змінити тему.

— Січеню, пропоную затриматись у нас ще на кілька днів. Тобі й твоїм людям теж потрібен відпочинок. Та й Лань Ванцзі, напевно, втомився після мандрівки з моїм братом.

— Дякую, Ваньїню. З радістю погоджуся на твою пропозицію, — кивнув Лань Січень.

Цзян Чен наткнувся на здивовані погляди Вей Їна та Лань Ванцзі.

— Коли це ви встигли стати такими близькими? — не втримав язика за зубами Вей Їн.

— Заздри мовчки, — пирхнув у відповідь Цзян Чен, а потім хитро усміхнувся. — У тебе є свій Лань, а в мене свій. В друзях.

Вираз обличчя Вей Їна був неймовірно розгубленим. Цзян Чен переглянувся з Яньлі й вони вже не стримали сміху. Обидва Лані більше виглядали зніяковілими, ніж розвеселеними. Це було помітно навіть по Лань Ванцзі.

Закінчивши зі сніданком, Цзян Чен мало не насильно відправив Яньлі відпочивати, а братів Лань провів до табору, де залишилися їх солдати, не забувши попередити, щоб Січень і Ванцзі залишилися в його кімнаті. Він сам тимчасово перебереться до Усяня.

Варто було братам Лань піти, як Вей Їн відразу підхопив його під лікоть і повів в сторону від міста. Йшли вони досить довго, поки не зайшли до лісу. Тільки тоді брат його відпустив й відступив на кілька кроків.

Діставати флейту Вей Їн не став, тільки голосно свиснув. Кілька хвилин нічого не відбувалося, а потім з лісу, трохи погойдуючись, почали з'являтися мерці. Цзян Чен нарахував сотню, серед них були як жінки, так і чоловіки. Попадалися навіть старенькі та діти. Всі вони були різного ступеня розкладання, але об'єднувало їх одне — пекуча ненависть в очах. Вони ще не усвідомлювали себе, але були дуже близькі до цього.

— Ідеальні вбивці, — кивнув Вей Усянь. — Ти мав рацію. Вони сильніші, ніж багатотисячна армія звичайних ходячих мерців.

— А що з керуванням? — Цзян Чен уважно розглядав лютих мерців, тому ледве встиг упіймати кинутий у нього предмет. Придивившись, він завмер.

У руках він тримав відому Тигрину печатку пекла. Цзян Чен стиснув артефакт трохи сильніше і відчув, як темрява тягне до нього свої крижані щупальця. Інстинктивно відхитнувшись, він невдовзі взяв себе в руки й перестав опиратися. Темна енергія і не збиралася завдавати йому шкоди, вона ніби намагалася познайомитися і показати, що вміє. Спокусити.

Відкинувши убік непотрібні думки, Цзян Чен нарешті відчув, як від нього тягнуться тисячі ниточок у різні боки. І лише сотня з них більше нагадувала канати, ніж нитки. Виявляється, під вплив печатки підпадала вся нечисть на багато лі ¹ навколо, але тільки ця сотня мерців була міцно прив'язана до неї.

Цзян Чен прикрив очі й зосередився на контролі, не те щоб це було необхідно, але відчуття були досить незвичними. Вперед виступили двоє мерців, які відразу почали атакувати один одного.

Видовище було дуже захопливе. Один короткий наказ подумки й мерці повернулися на свої місця, наче нічого й не сталося.

— Непогано, — прокоментував Вей Усянь, який весь цей час мовчки стояв поруч. — Ти майже одразу освоїв керування. Я до цього експериментував тільки з Лань Чжанем, у нього виходило не так добре.

Цзян Чен здивовано глянув на брата. Змусити світлого та праведного Лань Ванцзі скористатися темним артефактом та керувати мерцями? Тільки Вей Їн був на таке здатний.

Він сам не мав жодної ненависті та зневаги до темного шляху, головне — використовувати цю енергію на благо і не втратити контроль. Та не дозволити втратити контроль Вей Їну.

Перекинувши печатку назад Вей Усяню, Цзян Чен знову перевів погляд на мерців. Свіжі виглядали не так погано, але решта… З ними треба було трохи попрацювати. Втім, якщо одягнути їх усіх в однаковий одяг, бажано чорний, буде цілком непогано. Пізніше він відправиться у місто і замовить для мерців уніформу. Тоді залишиться тільки одне — змусити своїх підлеглих боротися з мерцями пліч-о-пліч.

— Що скажеш? — від нетерпіння Вей Їн ледь не підстрибував на місці.

— Ти добре попрацював, — похвалив він брата. — Я думаю, як краще використати цю силу в бою. Крім них, чи можеш ти підіймати інших мерців на полі бою?

— Звичайно, — кивнув Вей Усянь. — Але навіщо? Невже думаєш цієї сотні буде недостатньо?

— Відволікаючий маневр, — хитро усміхнувся Цзян Чен. — Давай поки про цю маленьку армію не розповідатимемо нікому. Попроси Лань Ванцзі теж тримати ціль вашої подорожі в таємниці.

— О-о-о, — зрозумів Вей Їн і на його обличчі з'явилася вельми підступна усмішка.

Вони з братом чудово розуміли один одного.

Лані покинули їх через три дні. Вей Їн, прощаючись з Лань Ванцзі, виглядав справді засмученим, мабуть, звик, що той постійно з ним поруч. По обличчю Другого Нефриту прочитати нічого не вдалося. Замість нього засмученим виглядав Лань Січень, але на всі запитання Цзян Чена той лише посміхався у відповідь та намагався швидко змінити тему. Він тільки плечима знизав і вирішив більше не чіплятися.

Брати Лань вирушали на північ, де мали приєднатися до війська під керівництвом Лань Ціженя, який зараз воював разом із Цзінями.

Цзян Чен своїми планами вирішив не ділитися. По-перше, він ще не до кінця спланував свій маршрут, а по-друге, зараз він майже нікому не довіряв. І нехай Лань Січень довів свою надійність, та доки він продовжував ділитися інформацією з Мен Яо, Цзян Чен вирішив не ризикувати. Ну, а без доказів він не може недоЦзіня звинуватити у зраді. Поки це лише його здогадки.

Діставши мапу, він задумливо її вивчав. Знову переправити армію до Мейшаня та атакувати із заходу? Це витратити кілька зайвих днів на один шлях. Спочатку варто було дочекатися відомостей від розвідників.

Разом з Вей Їном вони, швидше за все, прориватимуться прямо в Безнічне місто. Якщо вбити Вень Жоханя, залишки ордена Цішань Вень вже не нестимуть загрози. Не дарма колись Вень Мао зосередився на силі клану, а не ордену. Знищити всіх носіїв прізвища Вень (крім Вень Цін і Вень Ніна, звичайно), і Цішань впаде.

Цзян Чен розумів, щоб захистити Вей Їна та Яньлі, йому потрібен статус і репутація. Попри всі свої дії, він не так багато і змінив. У каноні він, здається, бився разом з армією Ланів.

Зараз у нього своє військо, він незалежний і вже має статус глави ордену. Нехай він не має адептів, але Пристань Лотоса вже потроху відновлюється. Як тільки закінчиться війна, він багатьом своїм підлеглим запропонує залишитися в Юньмені або допоможе у відновленні їхніх кланів. Після цього почне набирати учнів.

Втім, спочатку потрібно перемогти. До того ж перемогти так, щоб імена Цзян Чена та Вей Їна прогриміли на весь світ заклиначів. Їм потрібна слава і повага. А для цього найкраще вбити Вень Жоханя власноруч.

— А-Чене, я можу з тобою поговорити? — впіймала його сестра біля будівлі, де облаштували в'язницю.

Останнім часом у Пристань Лотоса лізло дуже багато охочих здобути його голову та отримати нагороду від Вень Жоханя. Дійшло до того, що Вей Їн приставив до нього злого духа, який починав несамовито верещати щоразу, коли в межах чжана ² з'являвся хтось, хто бажав йому смерті. Спочатку Цзян Чен нервово смикався і голосно лаявся, а тепер навіть звик і змусив брата поставити такий захист довкола всієї резиденції. Поки в Пристані Лотоса триває будівництво, непроникний купол поставити не було можливості.

— Сестро, — Цзян Чен потер скроні та кивнув головою. — Щось трапилося?

— Ходімо.

Яньлі відвела його до порожнього павільйону на березі озера, який дивом уцілів під час нападу Венів. Втім, він знаходився на значній відстані від резиденції, а від сторонніх поглядів це місце приховували численні дерева та кущі. Якщо сестра привела його сюди, то розмова дійсно має бути серйозною.

— Не лякай мене, А-Лі, — напружився Цзян Чен. — Щось трапилося? В нас проблеми?

— Це ти мені скажи, — несподівано суворо промовила Яньлі й подивилася йому прямо в очі. Втім, подальші слова пролунали вже м'якше. — А-Чене, що з тобою відбувається?

Цзян Чен розгублено глянув на сестру. Останнім часом він багато працював і дуже втомлювався, але його стан був не настільки поганим.

— З моменту повернення ти жодного разу не зайшов до зали предків, — відповіла Яньлі на його німе запитання. — Ти перестав їсти улюблені страви. Більше не відвідуєш ті місця, де раніше проводив майже весь час. І таких прикладів багато. Спочатку я все списувала на те, що ти зайнятий справами ордену та війною, але…

Цзян Чен зрозумів, про що говорила сестра.

Він думав, що добре справляється, але кому як не А-Лі помітити, що з ним справді щось не так. Дивно, що Вей Їн ще нічого йому не сказав. Втім, у нього теж проблем чимало після повернення з Луаньцзан, може за своїми клопотами він справді нічого не помітив.

— Я не пам'ятаю, — він вирішив відповісти майже чесно. — Після полону у Венів моя пам'ять сильно постраждала. Щось я пам'ятаю, а деякі спогади наче хтось намагався затерти. Найбільше постраждали дитячі спогади. Щось я просто знаю, але деталей немає. І все ж таки дуже багато інформації безслідно зникло. Втім, я сподіваюся, що згодом все повернеться.

— О Небеса, А-Чене, — видихнула сестра і відразу прикрила рота долонею. Вона різко подалася вперед і міцно його обійняла. — Чому ти одразу нічого мені не сказав? А-Сянь знає?

Цзян Чен обійняв сестру у відповідь і похитав головою. Напруга нарешті зникла і він зміг полегшено зітхнути, він не знав, як Яньлі відреагує на його слова.

— Я нікому не говорив, не хотів вас турбувати. Особливо Вей Їна, він і так звинувачує себе в тому, що я потрапив до Венів.

— Не приховуй від мене більше нічого, будь ласка, я завжди тобі допоможу та підтримаю. Ти та А-Сянь єдині, хто в мене залишився. Я навіть не уявляю, що зі мною буде, якщо я втрачу ще й вас, — схлипнула Яньлі, а Цзян Чен відчув, як намокла тканина на грудях.

— І я, і Вей Їн завжди будемо поряд, не хвилюйся, — ласкаво посміхнувся Цзян Чен і заспокійливо погладив сестру по спині. Він ненавидів, коли Яньлі плакала. — Ми ніколи не залишимо тебе.

— Чим це ви тут займаєтесь? — пролунав поряд здивований голос Вей Їна.

Цзян Чен усміхнувся і простягнув руку в його бік. За мить вони обіймали Яньлі з обох боків.

— Сімейні обійми, — відповів Цзян Чен на запитання Вей Їна, після чого звернувся до сестри. — Бачиш, куди ми можемо подітися від тебе?

Яньлі засміялася і витерла сльози.

— Гей, Цзян Чене, ти що нашу улюблену шицзе до сліз довів? — обурився Вей Усянь, за що й отримав ліктем у бік. За мить вони бігали навколо Яньлі й намагалися дотягнутися один до одного. — Я помщуся за тебе, шицзе!

— Справді? Ти спочатку наздожени! — обізвався Цзян Чен.

Яньлі тільки сміялася і навіть не намагалася їх заспокоїти. Цзян Чен розумів, що це їй нагадало ті часи, коли все ще було добре, а про війну навіть ніхто не думав. Втім, всі вони просто насолоджувалися моментами, проведеними разом.

На жаль, до закінчення війни було ще далеко, і їм потрібно було знову відправлятися в дорогу. Поки ще було трохи часу, Цзян Чен перевіряв озброєння, вивчав звіти розвідників і радився з командирами.

А ось Вей Їн взяв на себе забезпечення резиденції надійним захистом. Яньлі вирішили залишити тут, тому треба було подбати про те, щоб ворог навіть близько не зміг підійти. Сестра на всі їхні потуги лише сміялася і називала параноїками, але Цзян Чен і Вей Їн ще ніколи не були такими солідарними в чомусь одному.

Пізніми вечорами Цзян Чен навчався керувати мерцями за допомогою тигриної печатки. Окрім лютих мерців на неї тепер був зав'язаний і примарний захист Пристані Лотоса. Навіть на значній відстані власник зможе відчути, якщо тут щось станеться. Вей Їн зайвих питань не ставив, лише давав добрі поради.

Іноді Цзян Чен навчався посилювати зв'язок з потрібним мерцем і починав бачити його очима. Корисна навичка для шпигунства. Ось тільки сил такий метод забирав чимало. Після численних контактів з темною енергією Цзян Чен почувався не дуже добре, але відмовлятися від такого козиря в рукаві навіть не думав.

Останній вечір у Пристані Лотоса вони з Вей Їном провели у Цзян Чена в кімнаті, обговорюючи подальший маршрут. Якось так повелося, що спочатку він обговорював все з братом, а вже потім з командирами. Не те щоб він не довіряв своїм підлеглим, просто про всяк випадок ніколи не повідомляв всієї інформації відразу. А ось Вей Їн знав майже все. Окрім його джерел інформації. Про розвідників він вирішив поки нікому не говорити, насамперед для того, щоб випадково не підставити Уґуя та його шиді.

— Як гадаєш, ми впораємося? — несподівано запитав Вей Їн.

Цзян Чен здивовано зиркнув на брата. Ніколи до цього він не помічав за ним такої невпевненості, скоріше навпаки, брат завжди був надто самовпевненим.

— Поки ми разом і нам є за що боротися — безперечно, — кивнув він у відповідь. — А ми завжди будемо разом. Нагадай, яке гасло у нашого ордену?

— Прагни досягти неможливого! — слухняно озвався Вей Їн і його очі раптово сповнилися якимсь внутрішнім світлом. Не тими червоними іскрами, які з'являються під час використання темної енергії, це було щось зовсім інше. Цзян Чен на мить навіть задивився, тож розгублено заморгав, коли почув наступні слова. — Дякую, брате.

Цзян Чен широко посміхнувся. Вперше за цей час він назвав його не на ім'я, не звичним шиді, не ласкавим А-Чен, а саме братом. Це було приємно, але помітивши, як Вей Їн зніяковів від своїх слів, він нічого не став говорити у відповідь.

Тепер вони справді одна сім'я.

— Йди спати. Завтра рано вставати. Виступаємо на світанку.

— Добре, на добраніч.

— І тобі того ж, — кивнув Цзян Чен і знову взяв у руки мапу. На ній було відзначено шість міст, в яких була зосереджена основна сила ордену Цішань Вень, якщо довіряти інформації розвідників. Діставши ще одну мапу, він відзначив лише одне місто, яке має стати їх наступною ціллю, і проклав до нього маршрут. Пізніше він передасть її Міншену та іншим командирам.

На першу мапу він наклав складне захисне закляття та сховав у свій мішечок цянькунь.

Тепер він роздумував над тим, чи варто написати Нє Мінцзюе та повідомити про свої плани. Краще не варто. Цзян Чен не знав, чи продовжує той спілкуватися з Мен Яо, але подібна інформація в поганих руках могла накоїти багато лиха. Він повинен захистити не лише своїх близьких, а й усіх підопічних.

Цікаво, Мен Яо справді засланий у Цішань Вень шпигун? Раптом насправді він був подвійним агентом і в каноні вбив Вень Жоханя лише тоді, коли зрозумів, що той програє? Цілком можливо, що Цзян Чен просто думає про цю людину надто погано, але помилка може занадто дорого йому коштувати.

Потрібно буде при нагоді попросити Вей Їна придивитися до Мен Яо, брат непогано розбирається в людях. Нехай у каноні його це не врятувало.

Наступного дня вони вирушили в дорогу. У Пристані Лотоса разом із сестрою він залишив сотню заклиначів готових до бою та ще дві сотні поранених, більшість з яких у разі потреби зможе взяти зброю в руки та стати до бою. Крім того, був ще примарний захист від Вей Їна. Та вони обидва все одно з тривогою в серці покидали рідний дім.

Chapter Text

Орієнтуючись на дані розвідників, вони від міста до міста просувалися у бік резиденції Вень Жоханя.

Спочатку його підлеглі дуже здивувалися, коли їм на допомогу прийшов загін у чорній уніформі. Не одразу вони зрозуміли, що це люті мерці. Але Цзян Чен чітко пояснив своїм людям, що краще використовувати мертвих, ніж втрачати живих.

За кілька тижнів з ним погодилися навіть найзатятіші праведники.

Втім, у бою Цзян Чен використав не лише мерців. Найчастіше перед битвами він ретельно вивчав місцевість та готував пастки. У хід йшло все. Ями з кілками, болота, вибухові суміші, механізми, які запускали арбалетні болти, та багато іншого. У більшості випадків все це використовувалося лише для того, щоб відволікти супротивників, а самі вони атакували раптово з протилежного боку.

Тактика Цзян Чена славилася своєю хитрістю та непередбачуваністю. Ніхто не знав, де і як він атакує наступного разу. Це вселяло ворогам страх, а союзникам повагу. Він звик, що Нє Мінцзюе він повідомляє тільки про досягнення і ніколи про плани. Що казати, якщо навіть його командири дізнавалися деталі безпосередньо перед битвою.

— Як тобі таке тільки на думку спадає?! — похитав головою Вей Їн, коли вони обговорювали подальший маршрут.

Цзян Чен у відповідь лише пирхнув. Не розповідати ж братові про книги з минулого життя, не повірить. Втім, якщо повірить, то буде лише гірше.

— Завтра змінюємо тактику, — повідомив Цзян Чен. — Прикличеш кількох мерців з округи й кинеш у лобову атаку. Після чого проведеш у бій заклиначів. Твоє головне завдання — покрасуватися у всіх на очах.

— А ти? — подався вперед Вей Усянь.

Цзян Чен помахав у брата перед носом печаткою, яка тепер майже завжди була в нього. До того ж Вей Їн сам її віддав, йому було ліньки слідкувати за мертвою армією та злими духами. Він з більшим задоволенням проводив вільний час, винаходячи якісь нові талісмани чи знущаючись з іншої нечисті. Після необережних слів Цзян Чена він загорівся ідеєю пробудити в мерцях свідомість. На щастя, поки в нього нічого не виходило.

Сам Цзян Чен був не проти керувати мерцями, темна енергія була холодною та колючою, він більше втомлювався, але жодних інших побічних ефектів за собою поки не помічав. Можливо від сильного впливу його захищало золоте ядро. Те, чого не було у Вей Усяня.

Він встиг навіть звикнути й часто користувався мертвою армією не лише на полі бою. Нарубати дров, наносити води, та й інші заклиначі швидше звикли до того, що поруч постійно снують люті мерці, які виконують різну важку господарчу роботу. Вей Їн, спостерігаючи за всім цим, тільки реготав і хвалив Цзян Чена за кмітливість, він сам не додумався б використовувати їх з такою метою.

Облога тренувального табору адептів Цішань Вень пройшла успішно. Поки Вей Усянь красувався перед усіма з кількома десятками слабеньких мерців і зображав штурм, Цзян Чен зайшов з тилу через невелику прогалину у захисті разом із сотнею лютих мерців. За годину він відчинив ворота для своєї армії зсередини.

Це був один із найлегших боїв для його людей.

Цзян Чен з Вей Їном звично ляснули один одного по плечу. Ще одна ціль на шляху до Безнічного міста знищена. Їм залишалося пройти не більше трьохсот лі ¹. Але що далі вони просувалися, то складнішими ставали битви. Вень Жохань вже зрозумів, що наближається кінець його правління і закликав до своїх лав все більше й більше заклиначів.

Втім, багато хто розумів, що орден Цішань Вень не встоїть, тому охочіше приєднувалися до армії Цзян Чена та інших його союзників.

— Ще три точки, четверта — Безнічне місто, — глянув на карту Цзян Чен. Він читав чергове повідомлення від розвідників і дедалі більше хмурився. — Здається, Вень Жохань готується до битви у Безнічному місті. Армія глави Нє зовсім близько. Лані теж незабаром підійдуть. Але, боюсь, вони не встигнуть.

— Змінюємо маршрут? — здивувався Вей Їн.

Цзян Чен на мить прикрив очі й потер перенісся. Здається, у каноні Нє Мінцзюе потрапив у пастку. Його схопили й доставили прямісінько до Вень Жоханя. Якби не Мен Яо, його б убили. Втім, він не відкидав думки, що саме завдяки Мен Яо глава Нє і потрапив у пастку. Навіть його розвідники після тривалих спостережень і перевірок не могли з точністю визначити на чиєму боці Мен Яо. Але те, що іноді він передавав Лань Січеню не зовсім правдиву інформацію — факт.

Їм треба було терміново випередити Нє Мінцзюе. Був план, який вони з Вей Їном обговорювали раніше, нехай брат і не був надто задоволений результатами, але... Варто ризикнути. Залишати ворогів за собою не хотілося, але він сподівався, що Лані вчасно зможуть прикрити йому спину.

Цзян Чен потягнувся до наступного листа і здивовано видихнув. Писав Уґуй. Прочитавши його коротке повідомлення, він задоволено усміхнувся. Проблема вирішилася сама собою. Діставши мапу, Цзян Чен закреслив дві найближчі до Безнічного міста точки. На здивований погляд Вей Їна він пояснив:

— Вень Жохань стягує війська до своєї резиденції для останньої битви. Збирай командирів, завтра виступаємо в Юеян. Після нього одразу попрямуємо до Безнічного міста.

— Нарешті час правління Вень Жоханя закінчується,— недобре усміхнувся Вей Усянь.

— Незабаром ми остаточно позбудемося скверни, яка отруює світ заклиначів, — кивнув Цзян Чен.

***

Облога Юеяна не задалася від самого початку.

Ще на підході Цзян Чен помітив на воротах голови своїх розвідників. Ще зовсім молодих хлопців було шкода, але гірше було те, що Вені підготувалися до його приходу та явно наставили чимало пасток.

— Що будемо робити? — зупинився поруч Вей Їн. — Я відвертаю увагу, а ти атакуєш?

— Давай цього разу навпаки, — похитав головою Цзян Чен. — Я з мерцями піду в лобову атаку, а ти використай духів для розвідки та знайди слабке місце в захисті. Поведеш за собою заклиначів. Тільки будьте обережні, я впевнений, що всередині вони встановили чимало пасток.

В голову прийшла цікава думка. Цзян Чен повернувся до Міншена:

— Ти на флейті, випадково, грати не вмієш?

— Ні, але можу знайти того, хто вміє, — друг явно здивувався, але зайвих питань ставити не став.

За п'ять хвилин до нього привели хлопця. У того при собі навіть власна флейта була. Інша річ, що на Вей Їна він був мало схожий. Втім, як виглядає брат, тут навряд чи знали.

— Дивись, бачиш той виступ? Твоє завдання — стояти там у чорному плащі та грати на флейті щось зловісне. Міншен, відправиш із ним кількох людей, нехай прикривають про всяк випадок. Решту, крім другого загону, відправляєш з Вей Їном. Командир Фей, тримайтеся позаду мене та мерців. Особливо в бій не рвіться, наше головне завдання відвернути увагу супротивників. Будеш зі своїм загоном у масовці.

Вей Усянь не витримав і розсміявся.

— Прямо не бій, а театральна постановка.

Цзян Чен знизав плечима.

— Так ми змусимо противника повірити в те, що ми обидва на полі бою і чекати каверзи з іншого боку не варто. Насправді ніхто не знає, скільки в мене людей у підпорядкуванні.

— Мій хитрий брате! — захоплено вигукнув Вей Їн.

— Досить балачок. Рухайтесь.

Командири швидко передавали накази підлеглим. За пів години Цзян Чен залишився лише з командиром Феєм та його підопічними. Темний артефакт звично нагрівся у внутрішній кишені, з-за дерев з'явилася сотня мерців.

— В бій! — гаркнув Цзян Чен.

У повітрі блиснув Цзидянь, а десь вдалині залунала уривчаста мелодія флейти. Спочатку вона звучала трохи невпевнено, а потім хлопець вочевидь вжився в роль. Від деяких мелодій навіть у Цзян Чена мурашки по шкірі пробігли.

Він не ховався і сміливо рушив прямо до воріт. Мерці спритно прикривали заклиначів із загону командира Фея, та й ті, підкоряючись наказу, у бій не рвалися. Чого він зовсім не очікував, так це того, що над їхніми головами пронесеться блакитний спалах, а поряд з ним з’явиться Лань Січень власною персоною.

— Главо Цзян, що з вашими людьми? — одразу стурбовано поцікавився він, але за мить здивовано видихнув. — Мерці?

— Якого демона ви тут робите? — гаркнув на нього у відповідь Цзян Чен, а Цзидянь спалахнув ще яскравіше. Поряд пролетів Саньду, в повітрі знешкоджуючи стріли.

Лань Січень явно розгубився і не одразу знайшовся з відповіддю.

— Я думав, ваша армія перебуває в жалюгідному становищі та…

— Мої люди зараз у засідці, — тихо прошипів Цзян Чен. — Накажіть своїм людям триматися позаду і не лізти вперед. Наше завдання — добре тут пошуміти.

Лань Січень тільки розгублено кивнув у відповідь.

Було б краще, якби Лані взагалі відступили, але це виглядало б надто підозріло. Цзян Чен замахнувся Цзидянем і з усією силою вдарив по воротах. Щит затремтів, але встояв. Зате на них посипалося вдвічі більше стріл.

До флейти несподівано приєднався ґуцінь. Хвиля енергії перетворила стріли на попіл. Зручно.

— Це не молодий пан Вей! — якось обурено промовив Лань Січень і тицьнув пальцем у хлопця, який зараз грав роль брата. Треба було хоч його ім'я запитати.

— Звичайно, ні, — глузливо пирхнув у відповідь Цзян Чен і знову замахнувся Цзидянем на ворота. — Вей Їн вже має бути всередині разом з рештою моїх людей.

Лань Січень здивовано на нього зиркнув, але промовчав. Цзян Чен направив кількох мерців до огорожі, щоб її виламати. Сам він продовжував проламувати батогом щит. Незабаром той затріщав і впав, а ворота прогнулися. Несподівано дощ зі стріл припинився.

Цзян Чен пирхнув та відійшов убік, відтягуючи з собою і Лань Січеня. Буквально за мить ворота вивалилися назовні, а за ними виявився дуже задоволений Вей Усянь. Слідом за ним йшов трохи похмурий Міншен.

— Готово! — посміхнувся брат. Вони звично ляснули один одного по плечах. — О, главо Лань, ви тут як опинилися? — але не встиг Січень відповісти, як Вей Їн підскочив на місці й одразу рвонув у інший бік. — Лань Чжань! Лань Чжаню, ти тут! Я скучив!

Цзян Чен на мить заплющив очі.

— Пробачте, главо Лань. Виховання мого брата кульгає на обидві ноги.

Лань Січень у відповідь лише засміявся.

— Все гаразд. Впевнений, що Ванцзі теж скучив за компанією молодого пана Вей.

— Можливо, але ж він не мчить через натовп із диким криком «Вей Їн»! — фиркнув у відповідь Цзян Чен, а потім представив цю картину і засміявся. Лань Січень щосили намагався стриматися, але не надто успішно.

Відсміявшись, Цзян Чен помітив Міншена, який стояв трохи осторонь, явно не бажаючи втручатися у їхню розмову. Несподівано він згадав, чим вони тут займалися та одразу посерйознішав. Посміється, коли закінчиться війна.

— Як все пройшло? — поцікавився він у заступника.

— Все гаразд. Ти мав рацію, всередині вони чекали не нас, багато пасток було створено спеціально для тебе та Примарної армії. Вони не очікували, що ти в останній момент зміниш тактику.

Цзян Чен пирхнув. Примарна армія? Серйозно? І хто це вигадав? Сумнівно, що Лю Міншен чи Вей Їн. Втім, не така вже й погана назва. Пафосу, щоправда, забагато.

— Постраждалі?

— Кілька поранених, загиблих немає, — похитав головою Міншен.

— Всередині виявилося не так багато Венів, як ми думали. Мабуть, багатьох перекинули до Безнічного міста.

Цзян Чен кивнув.

— Ви добре попрацювали, сьогодні відпочиваємо тут, а завтра знову в дорогу.

— Зрозумів, — кивнув Міншен і поспішив роздати вказівки іншим.

Цзян Чен натішитися не міг на такого помічника та заступника. Все більше турбот той звалював на свої плечі, зрідка даючи своєму командувачеві хоч трохи перепочити.

Відправивши мерців на розвідку, Цзян Чен разом із Лань Січенем попрямували у бік табору. По дорозі він перехопив хлопця, який грав роль Вей Усяня і нарешті дізнався його ім'я. Мін Хуан.

— Ти чудово впорався, Мін Хуане,— похвалив його Цзян Чен і лагідно розкуйовдив волосся. — Твоя гра була чудовою!

Хлопець явно зніяковів, але намагався гідно триматися. Цзян Чен тільки посміхнувся і вирішив більше не нервувати сяо Міна.

— Командувачу, — наздогнав його Фей. — Які будуть розпорядження?

— Дві години на відпочинок, після цього чекаю на вас у наметі на нараду. Поранених відправте до Пристані Лотоса, нехай відновлюються і ні про що не переймаються. О, і поклич до мене А-Шу.

Командир у відповідь тільки кивнув і відправився виконувати доручення.

— Нє Мінцзюе в тобі не помилився, — несподівано промовив Лань Січень.

Цзян Чен розгублено глянув на нього у відповідь.

— З тебе вийде добрий полководець.

— Дякую, та я після поразки Венів якось не планую більше воювати,— знизав Цзян Чен плечима. Він збирався запросити Січеня випити з ним чаю, але несподівано відчув, як сіпнулася одна з ниточок, яка тяглася до лютого мерця, а потім зовсім обірвалася.

— Пробач, мені терміново треба дещо перевірити.

За всі ці місяці нескінченних битв він не втратив жодного мерця в бою, то що ж могло трапитися зараз? Цзян Чен скочив на меч і полетів у той бік, де востаннє відчув пульсацію зв'язку. Лань Січень несподівано вирішив відправитися за ним.

— Будь обережний і не лізь вперед, — попередив Цзян Чен, як тільки той порівнявся з ним.

Січень у відповідь лише кивнув.

Місце події він помітив одразу. Ліс навколо палав, а на галявині близько десятка Венів боролися ще з двома мерцями. Втім, довго вони не протрималися і за кілька хвилин зламаною купою вже лежали на землі. Цзян Чен зітхнув і відкликав мерців. Варто було йому приземлитися, як вони слухняно завмерли в нього за спиною.

Цзян Чен дістав кілька талісманів і кинув у вогонь, який почав затихати. Присівши біля понівечених трупів він важко зітхнув. Адепти в клановому одязі Цішань Вень виглядали зовсім молодими. Він ще раз тяжко зітхнув і похитав головою. Іноді він забував, що й сам тепер перебуває у дуже молодому тілі.

Увагу привернув червоний конверт, який навіть після смерті міцно стискав у руках один із заклиначів. Насилу діставши клаптик паперу, він прочитав вміст. Усього дві фрази, які коштували б йому надто дорого, якби все-таки досягли адресата.

— «Командувач Цзян в Юеяні. Його шпигуни в головній резиденції».

— Ворожі розвідники,— промовив він уголос і підвівся на ноги, щоб одразу натрапити на уважний і серйозний погляд Січеня. — Що таке?

— Невже ти теж пішов Темним шляхом? — здавалося, що Лань Січень хоче зазирнути йому прямо в душу. — Ти ж знаєш, як це небезпечно! Темний шлях руйнує тіло, але ще більше він руйнує душу.

Цзян Чен не витримав і розреготався.

— Це не смішно! — вперше з їхнього знайомства Лань Січень настільки розлютився.

Цзян Чен навіть замилувався на мить. Очі повні вогню та яскравий рум'янець робили Січеня ще красивішим, але непорозуміння все-таки варто було прояснити.

— Вибач. Вам із братом випадково не писали промови, які необхідно проголошувати перед людиною, яка ступила на темний шлях? — крізь сміх спитав він, насолоджуючись розгубленим виразом на обличчі Січеня.

— Пам'ятається, Лань Ванцзі слово в слово сказав те саме, коли дізнався, що Вей Усянь використовує темну енергію. Цей шлях справді дуже небезпечний, але тільки для самотніх та озлоблених людей. Ні Вей Їн, ні я не належимо до таких категорій. У нас є сім'я та підтримка, негативні емоції не в змозі повністю нас поглинути. Але, якщо тобі буде спокійніше, ні, я не пішов шляхом пітьми. Це,— Цзян Чен кивнув на замерлих мерців,— подарунок брата.

Обличчя Лань Січеня трохи розслабилося, а очі перестали метати блискавки. І чого це він так розхвилювався? Невже їх справді в Ґусу тренують, як поводитися з людиною, яка звернула з праведного шляху? Кумедно.

— Повернімося. Нам потрібно трохи відпочити, щоб пізніше знову рушити в дорогу. До Безнічного міста залишилася лише сотня лі ¹.

Інцидент на цьому був вичерпаний, і вони повернулися до Юеяну.

— Де тебе носило?! — одразу накинувся на нього Вей Їн, варто було їм приземлитися на території табору.

— Щось трапилося? — насторожився Цзян Чен.

— Ти сам назначив зустріч і сам на неї не прийшов,— брат кивнув на Лун Сяошу, котра стояла поряд з його наметом. — Ми відправилися тебе шукати й не знайшли!

Цзян Чен зрозумів, що Вей Їн не на жарт перелякався, коли не зміг його знайти. У світлі останніх подій, будь-хто б злякався. Кілька останніх тижнів спроб підіслати до Цзян Чена вбивць стало менше, але вони все ж були. Три скрині золота нікому не давали спокою. Двічі його намагалися вбити навіть власні підлеглі. Замахи не мали успіху, а показова страта раз і назавжди відбила бажання зраджувати свого командувача у всіх інших.

— Пробач. У лісі натрапили на ворожих розвідників. У нас мінус один,— попередив Цзян Чен і перекинув йому печатку.

— Зрозумів, знайду заміну, — кивнув Вей Їн. — Більше мене так не лякай. І про всяк випадок нагадаю, що за годину запланована рада командирів.

— Пам'ятаю, — кивнув Цзян Чен і обернувся до А-Шу. — Пробач, будь ласка, що відриваю тебе від роботи.

— Все гаразд,— посміхнулася дівчина. — Але ви дійсно нас усіх налякали. Після того випадку, коли вас намагалися отруїти, всі як на голках.

Цзян Чен пирхнув. Тоді він встиг з'їсти тільки ложку каші й відволікся на лист від Нє Мінцзюе, тому не відразу відчув, що йому погано і списав все на недосип. Але їсти він більше не став і віддав кашу бродячому псу. Тваринку досі було неймовірно шкода, та вона померла майже миттєво і без страшних мук. Коли Вей Їн та Лю Міншен дізналися, навели шуму. Ще до вечора вони знайшли винного, та все одно з того часу самі перевіряли всю його їжу. На щастя, подібного більше не повторювалося, але Сяошу вважала себе винною, що не догледіла за новою помічницею.

— Мене не так просто вбити,— усміхнувся Цзян Чен і обернувся до Лань Січеня. — Пропоную приєднатися до нашої наради за годину.

— Добре, тоді побачимось пізніше,— кивнув глава Лань і відправився до своїх людей.

Цзян Чен повернувся до намету з Лун Сяошу і пів години обговорював всі господарчі питання. Вона вже наказала поповнити запаси в Юеяні. Але ліків залишалося не так багато, цілителям це не подобалося.

— Командире Фей, — покликав він помічника. — Виділіть чотирьох заклиначів, які можуть летіти на мечі ще з однією людиною. Сяошу, відправиш із ними чотирьох цілителів. Двох в Мейшань і двох в Юньмен, нехай придбають все необхідне, а наженуть нас вже біля Безнічного міста.

— Добре,— кивнула дівчина і піднялася на ноги. — Тоді з вашого дозволу я піду.

— Іди. І, А-Шу, дякую. Я не знаю, що робив би без тебе.

Погляд дівчини пом'якшав і вона тепло йому посміхнулася.

— Це я маю дякувати тобі, Ваньїню. Я не знаю, щоб ми всі робили без тебе.

— Я, звичайно, красунчик, але не настільки,— пирхнув у відповідь Цзян Чен.

Лун Сяошу засміялася і покинула намет. Ця війна подарувала йому чимало страждань, але водночас дозволила знайти добрих друзів та вірних соратників. Він не збрехав А-Шу. Навряд чи він зумів би з усім впоратися, якби не допомога та підтримка цих людей.

Chapter Text

— Про що задумався? — поруч на циновку впав Вей Усянь.

— Про те, наскільки ми близькі до мети, — усміхнувся Цзян Чен. — Залишилось зовсім небагато.

З тихим шелестом до намету влетів сокіл Няо. Він приземлився поряд на стіл і простягнув Цзян Чену лапку, до якої був прив'язаний мішечок цянькунь. Варто було відв'язати ношу, як птах відразу випурхнув на волю.

Няо рідко передавав відомості через свого вихованця, тільки якщо там було щось справді важливе, чого він не міг довірити жодному гінцю.

— Я навіть питати не буду,— пирхнув Вей Їн.

— І не треба, — кивнув Цзян Чен і дістав вміст.

Всередині виявилося два аркуші з якимись схемами, і один із нотатками та примітками. Варто було придивитися, як він вражено видихнув. На першому аркуші була схематично зображена мапа Безнічного міста та прилеглих земель з розташуванням військ та пасток. На другому був детальний план резиденції Вень Жоханя з чималою кількістю приміток. Там повідомлялася кількість охорони, час зміни варти та звичайний розпорядок дня Вень Жоханя. Цзян Чен захоплено видихнув. Всі знали, що підібратися до ворога так близько було майже нереально.

Почерк на третьому аркуші належав Уґую, мабуть, той зараз теж у Безнічному місті разом із Няо. У листі повідомлялося, що Нє Мінцзюе майже дістався міста. Лань Ціжень і Цзінь Ґуаншань рухаються разом зі сходу на допомогу, але вони ще досить далеко.

А Цзінь Цзисюань разом із союзними військами Мейшань Юй та Балін Оуян наближаються з півдня. Також розвідники підтвердили його острахи. Вень Жохань вирішив так просто не здаватися і заманював їх у пастку.

Перший удар призначався Нє Мінцзюе, йому на перехоплення вже відправили трьохтисячну армію. Наступний був спрямований проти Лань Ціженя та Цзінь Ґуаншаня, а потім добити збиралися і його із Цзисюанем. Цзян Чен важко зітхнув. Наприкінці Уґуй повідомив, що Мен Яо дійсно здає їхнє місцеположення Вень Жоханю. Єдиний, про кого він не доносить — Лань Січень. Чомусь він у цьому й не сумнівався.

Тепер треба було вирішити, що робити далі. Швидко написавши повідомлення, Цзян Чен простягнув аркуш паперу Вей Їну.

— Відправ когось у Шехун. Нехай передадуть листа особисто в руки Цзінь Цзисюаню.

— Зрозумів, — кивнув брат і покинув намет.

— Командувачу, — на порозі з'явилися командири Фей та Ся.

Цзян Чен згадав, що настав час наради. Швидко повернувши документи назад у цянькунь, він поклав мішечок у внутрішню кишеню.

— Проходьте.

Поки збиралися інші, Цзян Чен розглядав мапу. Він уже знав, як вчинити далі, але треба було продумати всі деталі.

Останніми до намету увійшли брати Лань зі своїми командирами, Вей Їн теж опинився у їхній компанії. Впіймавши погляд Цзян Чена, брат мовчки кивнув. Повідомлення надіслано.

— Безнічне місто вже зовсім близько, — усміхнувся Цзян Чен і постукав по мапі, після чого вказав на північ. За двадцять лі від міста знаходилася застава. — На жаль, нам доведеться спочатку вирушити сюди.

— Але до Безнічного міста ближче,— здивовано подивився на нього командир Тань. — Нам доведеться робити гак, щоб дістатися до цього місця.

Цзян Чен важко зітхнув і кивнув.

— Вень Жохань влаштував там засідку і незабаром до неї потрапить головнокомандувач Нє. Нас ніхто не чекає, тому ми зможемо скористатися ефектом несподіванки та задавити ворогів з двох боків.

Його командири тільки кивнули у відповідь, Нє Мінцзюе всі поважали й про те, щоб кинути союзника, навіть не йшло мови.

— Ваша інформація про засідку точно правдива? — насупився Лань Січень.

Цзян Чен пильно подивився на нього. Говорити чи ні?

— Правдива. На відміну від тих відомостей, які ви отримуєте зі свого джерела.

Лань Січень мимоволі підскочив на ноги.

— Главо Цзян, ви…

— Не буду нічого доводити, — спокійно перебив Цзян Чен. — Хочете, довіряйте, але я прошу не повідомляти цій людині нічого з того, що ви сьогодні почуєте у цьому наметі. Від цього залежать життя моїх людей. І сядьте вже!

Лань Січеню явно не сподобався тон Цзян Чена, але сперечатися не став. Ще раз кинувши незадоволений погляд у його бік, він нарешті сів поряд із Лань Ванцзі, який стурбовано дивився на старшого брата.

Раптом у повітрі промайнули золотисті іскри, а поряд із Цзян Ченом приземлився аркуш паперу. Магічний вісник від Цзінь Цзисюаня. Кинувши погляд на присутніх, він прочитав повідомлення.

Виявилося, що армія спадкоємця Цзінь не так далеко, як він думав. Тут його розвідники трохи помилились. Втім, вони більше концентрувалися на Венях, ніж на союзних військах.

Цзисюань подякував за попередження і пообіцяв вже сьогодні відправитися на допомогу батьку та Лань Ціженю. Потім вони всі разом попрямують до Безнічного міста.

Цзян Чен відклав послання і відразу зробив кілька позначок на мапі.

— Вень Жохань відправив три тисячі адептів на схід, щоб знищити Цзінь Ґуаншаня та Лань Ціженя. На щастя, поряд знаходиться Цзінь Цзисюань з об'єднаними військами інших кланів. Ми не чекатимемо завтрашнього дня. Командири Фей, Лю і Мін, займете позиції ось тут,— Цзян Чен постукав по мапі праворуч від застави. — Вей Їне, ти зайдеш ліворуч. Я поведу решту в лобову атаку. Ми не встигнемо дістатися раніше, тож цього разу обійдемося без пасток та інших маневрів. Будьте дуже обережні та бережіть себе. Поки відпочивайте, за три години до світанку вирушаємо в дорогу.

— Буде виконано, командувачу Цзян! — в один голос відгукнулися його командири.

Цзян Чен зиркнув на похмурого Лань Січеня.

— Ви вирушите на схід до вчителя Ланя чи підете разом з нами?

Глава Лань задумливо потер підборіддя. Цзян Чен переглянувся з Вей Їном і вони обоє тихо хмикнули. У цей момент той як ніколи був схожий на свого дядька. Кинувши погляд на Лань Ванцзі, Січень ледь помітно кивнув головою.

— Лань Цінвею і Ян Цюаню, — вирушите на допомогу до дядька,— вирішив він. — Усі інші вирушають разом з главою Цзян.

Цзян Чен кивнув.

— Якщо ви не проти, то я відправив би Лань Ванцзі в напарники до Вей Їна, вони досить добре працюють у парі.

Лань Січень усміхнувся і кивнув головою.

— Я згоден.

Наступні пів години вони обговорювали розставляння військ, щоб уникнути будь-яких слабких місць. Цзян Чен намагався придумати хоч якийсь план, щоб мінімізувати втрати серед своїх людей, але він жодного разу не був на тій заставі й на думку не спадало нічого путнього.

— Гей, тобі теж треба відпочити, — Вей Їн поклав руку йому на плече. — Не варто брати на себе більше, ніж можеш втримати.

— Зі мною все гаразд,— пирхнув Цзян Чен, але судячи з погляду брата, той не надто йому повірив. — Добре-добре, я відпочину. Ти теж іди, мені аж моторошно, коли ти у квочку перетворюєшся.

— Не цінуєш ти моєї доброти, брате! — награно образився Вей Їн і надув губи. — Лань Чжаню, ти ж мене ображати не будеш?

— Не буду, — слухняно відповів Лань Ванцзі.

— І підеш зі мною?

— Мгм.

Цзян Чен хмикнув, коли наступної миті брат вхопив Лань Ванцзі за руку та потягнув за собою, той навіть не опирався.

Він потер скроні та перевів погляд на Лань Січеня. Вони обидва вже відпустили своїх людей і тепер більше обговорювали облогу Безнічного міста. У Цзян Чена вже були деякі плани щодо цього, але ділитися ними він поки не збирався. Потрібно дочекатися результатів завтрашньої битви, від неї багато чого залежить.

— Ваньїню, що ти знаєш про мого інформатора? — несподівано запитав Січень.

Цзян Чен у відповідь лише важко зітхнув. Він сподівався, що не почує цього питання і все саме стане на свої місця з часом.

— Я знаю про нього майже все. Все ж він народився поблизу Юньмена, нехай і наполовину Цзінь.

— У нього може бути погана репутація, але він не зрадник! — впевнено заявив Січень.

Цзян Чен зі стогоном звалився на циновку.

— Я не хочу з тобою сперечатися чи сваритися. Якщо ти йому віриш — вір далі, але я йому не збираюся довіряти. Погодься, це моє право.

— Просто ти з ним не знайомий, насправді він добрий і дуже…

— Будь ласка, припини! — Цзян Чен різко сів і подивився прямо на Лань Січеня. — І я знайомий з ним. Ми бачилися кілька разів, коли він був помічником глави Нє. Я не…

— Командувачу Цзян, — на порозі з'явився похмурий Міншен.

Він обвів намет пильним поглядом і невдоволено зиркнув на Лань Січеня.

— Міншене, щось трапилося? — одразу насторожився Цзян Чен.

— Все добре. Вей Усянь просив упевнитися, що ти відправився відпочивати. Ваньїню, ти майже весь останній тиждень не спав, тобі треба відпочити.

— Ґуй би вас усіх вхопив, я ж не дитина, щоб зі мною так няньчитися, — Цзян Чен усміхнувся і пильно подивився на друга. — Ти не більше за мене спиш.

— Завдяки турботі командувача, я вчора чудово виспався, — уїдливо відізвався Міншен. — Замість того, щоб розбудити підлеглих на нараді, наш чудовий керівник просто укрив всіх теплими ковдрами та сам до світанку розбирався з паперами.

Цзян Чен засміявся.

— Гаразд, я зрозумів. Йди вже. Не забудь сьогодні лягти раніше спати, щоб завтра ніякого промаху. Помреш, попрошу Вей Їна зробити з тебе лютого мерця і замість чорного одягну в рожевий!

— Помилуй, командувачу, — здригнувся Міншен і коротко вклонився. Кинувши наостанок ще один невдоволений погляд на Лань Січеня, заступник пішов.

— Здається, я йому не подобаюсь,— зауважив Січень за хвилину. — У вас двох досить теплі стосунки.

— Не бери в голову, — глузливо пирхнув Цзян Чен. — Він ревнує.

— Ревнує? — спохмурнів Лань Січень і якось навіть підібрався.

— Ага, що тобі я приділяю більше уваги, ніж сну. А щодо наших стосунків… Він, як і я, втратив через Венів сім'ю та орден. І якщо в мене є Яньлі та Усянь, то в нього не залишилося нікого. Міншен перший, хто погодився піти за мною. Якось так сталося, що невдовзі ми стали друзями й навіть більше, — Цзян Чен усміхнувся та інстинктивно потер шию, згадавши як вони вперше зустрітися. — Я хотів би бачити його в ролі чоловіка для Яньлі, але ж ти знаєш, як вона ставиться до Цзисюаня.

— Ох, так ось у чому справа, — кивнув сам собі Лань Січень.

Цзян Чен лише плечима знизав.

— Командувачу, — цього разу на порозі з'явилася Лун Сяошу.

Цзян Чен не знав, плакати йому чи сміятися.

— Тільки не кажи, що тебе теж Вей Їн прислав?

— Ні, Міншен, — відповіла дівчина і поставила перед ним тацю з двома мисками супу. — Він сказав, що ти знову захопився справами та не повечеряв. Ну і попередив, що в тебе гість.

— Дякую, А-Шу.

— Будь ласка. Смачного.

Сяошу пішла, а Цзян Чен потягнувся до їжі. Він справді зголоднів, але не відчував цього, поки не почув відмінний запах наваристого супу.

— Приєднуйся,— кивнув він на другу миску. — А казав, що Міншен тебе не любить.

Січень узяв миску, але раптово завмер. Після чого взагалі розсміявся.

— Ти чого?

— Мабуть, твій друг вирішив, що я заважаю тобі відпочивати, от і сердиться на мене.

Цзян Чен знизав плечима. Цілком можливо, тільки мало хто здогадувався, що компанія Лань Січеня ніколи не заважала йому відпочивати. Ну, якщо тільки розмова не заходила за Мен Яо.

Закінчивши з вечерею, Лань Січень все ж таки поспішив повернутися до свого намету.

— Боюся, якщо я затримаюсь у тебе ще ненадовго, то наступного разу їжу мені твої підлеглі принесуть вже з отрутою.

Цзян Чен у відповідь тільки похитав головою і побажав Лань Січеню приємних снів. Після цього він збирався прогулятися табором і перевірити моральний стан підлеглих перед боєм, але прямо на порозі зіткнувся з Усянем і Міншеном.

— Зрозумів, усвідомив, пішов спати,— відразу передумав Цзян Чен і справді пішов спати.

***

Ранок настав надто швидко. Втім, до самого ранку було ще досить далеко.

За три години до світанку вони стали на мечі та рушили в дорогу. Він хвилювався, що надто заганяє своїх людей, але водночас боявся не встигнути на допомогу до Нє Мінцзюе. За останні місяці він став для Цзян Чена якщо не другом, то добрим наставником. Жодного разу той не відмовляв у пораді чи допомозі, тож тепер Ваньїнь не міг не відплатити тією ж монетою.

Та попри їхню швидкість, вони трохи запізнилися. Армія Нє Мінцзюе вже зіштовхнулася з адептами ордена Цішань Вень, останні впевнено тіснили їхнього головнокомандувача.

— В бій!

Чекати Цзян Чен не став і одразу відправив людей в атаку, самостійно врізаючись у саму гущу, розмахуючи батогом і мечем. Замість крові по тілу тепер текла лава, але голова була холодна, він обдумував кожен свій хід та удар. Мозок зі страшенною швидкістю аналізував все навколо і видавав результати, яким чином вбити якомога більше ворогів.

Противників було багато, навіть для об'єднаних військ Нє Мінцзюе, Лань Січеня та Цзян Чена. Але не для Примарної армії Вей Їна. Лань Ванцзі дезорієнтував супротивників мелодією ґуціня, тоді як мертві рвалися вперед і знищували ворогів.

Незабаром вони вже опинилися в центрі бійні, зовсім поряд із Цзян Ченом, який за звичкою танцював на самоті. Ну майже, неподалік час від часу можна було розгледіти спалах меча Лань Січеня.

Приставлений до нього злий дух вив безперестанку, але в шумі битви його майже не було чутно. Мабуть, Вей Їн віддав йому якийсь новий наказ, бо дух відчайдушно кидався на тих Венів, які вирішували напасти на нього зі спини. А таких було чимало.

У хід йшло все. Цзян Чена намагалися обезголовити, проткнути отруєною стрілою, направити на нього якийсь вбивчий артефакт, скувати талісманами та багато іншого. Всі ці спроби тільки веселили його, дозволяючи лаві в тілі текти ще швидше. Іноді самому Цзян Чену здавалося, що він давно не людина. І ці відчуття повністю глушили його інстинкти самозбереження.

— Главо Цзян! — пролунав поряд знайомий голос.

— Главо Нє, — Цзян Чен схилився у вітальному поклоні та спритно ухилився одразу від трьох ворожих атак. Наступної миті Саньду спалахнув фіолетовим сяйвом та розрубав нападників навпіл. — Раді нас бачити?

— Мушу визнати, що так, — усміхнувся у відповідь Нє Мінцзюе і своєю шаблею розрубав одразу п'ятьох. Серйозна зброя. — Як ви тут опинилися? До мене доходили чутки, що ви лише десь біля Мейшаня.

Цзян Чен усміхнувся і цього разу Цзидянем знешкодив супротивників. Це одне із завдань, яке він дав своїм розвідникам. Підкуповувати всіх та кожного, щоб вони повідомляли, ніби бачили армію командувача Цзян у різних місцях. Розвідників Вень Жоханя вбивали на підступах злі духи Вей Їна. Тому невдовзі всі почали орієнтуватися саме на такі чутки, а не на реальні дані.

Так і вийшло, що єдине місце, де на них реально чекали — був Юеян, там виявили його розвідників і зуміли зіставити факти.

— Ваші відомості помилкові, — похитав головою Цзян Чен. — Втім, як і в усіх інших. Ми були майже під Безнічним містом, коли мені повідомили про підготовку пастки, розрахованої особисто на вас.

— Розвідники, — зрозумів Нє Мінцзюе та покосився на нього з якоюсь новою повагою. Ні підтверджувати, ні спростовувати його слова Цзян Чен не став.

Кивнувши Нє Мінцзюе, Цзян Чен знову кинувся вперед. Зупинився він лише зіткнувшись із Вей Їном. Той заспокійливо поплескав його по плечу. Ворогів не залишилося, заставу всіяли трупи, більшість з яких були одягнені в біло-червоний одяг Венів.

Виявилося, що ворожі війська були не надто підготовлені, швидше за все збиралися задавити Нє Мінцзюе кількістю. Надто понадіялася на розвідку і не врахували можливості підходу союзних військ. Для Цзян Чена і його людей це було на краще, менше втрат. Втім, союзників вони все одно втратили чимало. Особливо дісталося підопічним головнокомандувача.

— Відкликай мертвих, зараз вони тут не потрібні.

Вей Їн тільки зітхнув, а потім хитро усміхнувся і перекинув йому печатку.

— Піду краще допоможу пораненим і дізнаюся, як справи у решти. Лань Чжань! Лань Чжаню, ходімо швидше!

Цзян Чен дивився вслід Вей Їну і розумів, що зовсім не злиться. Скоріше навпаки. Він пам'ятав брата після перших битв — жорстокого, озлобленого, сповненого темряви до країв. Але зараз… Чи то завдяки постійній компанії Лань Ванцзі, чи то заслуга його самого, але Вей Їн навіть на полі бою залишався самим собою і не втрачав контроль.

Нехай Цзян Чен і не збирався говорити цього вголос, але він страшенно пишався своїм чудовим братом.

Chapter Text

Цзян Чен звично перехопив контроль над мертвою армією і важко зітхнув. Як він до цього докотився? Незабаром він передумав прибирати мерців з поля, натомість скоординувавши їхні дії зі злими духами. Тепер, варто було духам знайти когось пораненого, як у те місце прямував мрець. Венів добивали, а союзників відносили до лікарів.

Зосередившись на контролі, Цзян Чен не помітив, як поруч хтось зупинився.

— Командувачу Цзян, з вами все гаразд? — голос Лань Січеня звучав дуже стурбовано. Поруч з ним стояв Нє Мінцзюе і якийсь незнайомий йому молодий заклинач, швидше за все, підлеглий глави Нє.

— Все добре, просто спостерігаю за підопічними. На жаль, зовсім без жертв не обійшлося, — хитнув головою Цзян Чен і повернувся в реальність, продовжуючи краєм свідомості відстежувати дії духів та мерців. — Можу вас привітати, командувачу Лань, з вашого боку поки найменше втрат.

Січень здивовано на нього поглянув, а потім помітив у його руках печатку. Глава Лань кивнув, приймаючи привітання, але дивився на нього все ще дуже несхвально. Здається, йому не подобалося, що Цзян Чен використовує цей артефакт.

— Главо Цзян, ви дуже змінилися з останньої нашої зустрічі, — посміхнувся Нє Мінцзюе і по-дружньому ляснув його по плечу. — До речі, знайомся, мій помічник — Чжу Лей.

— Радий знайомству, главо Цзян. Я багато про вас чув, — помічник Чжу низько вклонився і несміливо посміхнувся.

— Я теж радий знайомству, — кивнув Цзян Чен. Його ледь не пересмикнуло від тих захоплених поглядів, які кидав на нього цей хлопець.

— Вважаю, нам варто багато чого обговорити, — почав Лань Січень. — Можливо пройдемо до більш слушного для цього місця?

— Готовий надати свій намет, — в один голос промовили Цзян Чен і Нє Мінцзюе, після чого переглянулись і засміялися.

— Приймаю ваше запрошення, — кивнув Цзян Чен главі Нє, згадавши, що вони самі ще не встигли облаштувати табір.

Намет Нє Мінцзюе майже нічим не відрізнявся від його власного, хіба був трохи більше за розміром. Втім, і командирів у нього було більше, але зараз у наметі були тільки вони вчотирьох.

Цзян Чен отримав сигнал від одного з духів. Виявляється, його шукав Міншен.

— Перепрошую, я за мить повернуся, — Цзян Чен визирнув з намету і махнув рукою другу.

— Тобі послання, — кивнув Міншен і передав йому невеликий сувій. — Сьогодні залишаємось тут?

— Знайдіть зручніше місце і ставайте табором. Готуйтеся до виконання плану. Якщо щось потрібно, передавай через духів. Вони зараз під моїм контролем.

— Я помітив, — весело усміхнувся Міншен і кивнув на мерця, який обережно ніс на руках пораненого у бік цілителів, чоловік голосно лаявся, але вирватися з хватки навіть не намагався. — Ми вже всіх попередили, що вони підкоряються нашим наказам. Але для багатьох це дико.

— Розумію, — кивнув Цзян Чен і відпустив Міншена, після чого повернувся до намету. Сівши на запропоноване місце, він відкрив послання. Декілька коротких фраз змусили його посміхнутися.

План з захоплення Нє Мінцзюе дійсно належав Мен Яо. І зараз останній був у не дуже хорошому становищі. Лазівки для проникнення в резиденцію були готові, тому вже цієї ночі троє його розвідників покинуть Безнічне місто. Вони вирушать до інших міст Цішаня, щоб тримати його в курсі справ.

Залишилося лише обговорити план з Нє Мінцзюе та Лань Січенем, після чого можна було приступати до виконання. Навряд чи у них є час чекати решту союзних військ.

— Я так розумію, у тебе для нас добрі новини, — кивнув Нє Мінцзюе.

Цзян Чен задумливо потер перенісся і поглянув на Чжу Лея. Нині він не міг йому довіряти. Нє Мінцзюе зрозумів його погляд і відправив помічника за чаєм. Хлопець був трохи розчарований, але наказу підкорився.

Покликавши кількох духів, Цзян Чен розставив їх по всьому периметру намету. Тепер ніхто не зможе підслухати їхню розмову.

— Про те, що ми зараз будемо говорити, ніхто не повинен дізнатися. Навіть якщо ви вірите і довіряєте цій людині. Про цей план не повинен знати НІХТО. Швидше за все, деякі ваші люди, а не виключено, що і мої, можуть працювати інформаторами Вень Жоханя. Довіряти я можу лише дуже обмеженому колу людей.

— Невже все так серйозно? — насупився Лань Січень.

— Боюся, від цього залежатиме, наскільки кривавою вийде битва у Безнічному місті.

Нє Мінцзюе лише кивнув у відповідь. Він навіть не намагався доводити, що серед його людей зрадників немає. Лань Січень все більше хмурився, але теж погодився.

— Вень Жохань влаштував всім пастки, а решту своїх людей зібрав у Безнічному місті. Всього їх там близько двох тисяч, тому ми приблизно на рівних умовах, але... Вони на своїй території й приготували для нас чимало пасток. Вони навіть наловили монстрів, яких випустять на нас, щойно почнеться атака.

— Пропозиції? — подався вперед Нє Мінцзюе.

— Ми розділимося, — впевнено промовив Цзян Чен і дістав мапу. — Атакуємо з трьох сторін. Вей Їн візьме на себе знешкодження пасток і знищення нечисті, йому це цілком під силу. Так обійдемося без зайвих жертв. Тільки потрібно буде розчистити для нього шлях. Ось тут, — Цзян Чен постукав пальцем ліворуч від центральної брами, — у захисті вразливе місце, якщо вдарити кілька разів, весь купол паде. Мої люди займуться цим, але їм потрібна підтримка. Глава Нє — вам потрібно буде відвернути увагу основних сил Вень Жоханя. Я ж вирушу прямо сюди, — Цзян Чен постукав по центру резиденції.

— Це самогубство, — одразу підсумував Нє Мінцзюе. — Для тебе.

— Якщо все спрацює так, як я прорахував, то ні, — похитав головою Цзян Чен. — Я проберуся з Примарною армією і відкрию резиденцію зсередини. А заразом спробую якщо не вбити, то хоча б затримати Вень Жоханя.

— Тоді я теж піду, — вирішив Нє Мінцзюе.

— Ваша відсутність буде надто помітною і викличе непотрібні підозри, — похитав головою Цзян Чен.

— Як і ваше, главо Цзян, — зауважив Лань Січень. — Ви дуже виділяєтесь на полі бою з Цзидянем.

— Саме тому за три години Вень Жохань отримає повідомлення від своїх розвідників, що один із підісланих ним убивць сьогодні впорався із завданням. Глава Цзян важко поранений і отруєний, до світанку він не доживе, — посміхнувся Цзян Чен і дістав з кишені невеликий мішечок. — Всередині суміш трав, яка на дві години занурить мене у міцний сон, який у паніці можна буде легко переплутати зі смертю. Заклиначів у бій поведе Лю Міншен як мій заступник.

Цзян Чен із задоволенням спостерігав за виразами облич своїх співрозмовників. Сказати, що вони були здивовані, нічого не сказати. Цей план вони з Вей Їном продумували більше як місяць. Брату все це дуже не подобалося, але навіть він визнавав, що це може спрацювати. До Вень Жоханя можна дістатися лише через ріки крові або скориставшись хитрощами.

Він віддавав перевагу другому.

— Я в захваті, — несподівано посміхнувся Нє Мінцзюе. — Не скажу, що цей план ідеальний.  Занадто багато ризиків, але... Цілком здійсненний.

— Я піду з вами, главо Цзян, — твердо промовив Лань Січень. — Моє місце займе Ванцзі. В бою нас легко сплутати. Я зможу забезпечити прикриття.

— Главо Лань, — почав Цзян Чен, але натрапив на такий непробивний погляд, що зміг у відповідь лише кивнути. Відв'язавши від пояса цянькунь, він дістав комплект чорного одягу. — Нічого білого. Думаю, ви переживете один день без налобної стрічки. Хоча можете залишити, але там, де її ніхто не побачить. І ось, — потім він простягнув мапу резиденції, що йому надіслав Няо. Сам Цзян Чен вже встиг вивчити її напам'ять.

— Спробуйте все запам'ятати.

— Пропоную довго не тягнути й виступити завтра на світанку, — кивнув Нє Мінцзюе.

— Людям не завадило б відпочити, та й дочекатися союзних військ для перестраховки було б непогано, — тяжко зітхнув Цзян Чен. — Але я згоден. Боюся, що довше ми чекатимемо, то більша ймовірність нашого провалу. Наш план можуть розгадати. Главо Лань, з вами ми зустрінемося за дві години до світанку біля західних воріт.

Ще пів години вони обговорювали деталі плану. Цзян Чен відіслав з мерцями записки чотирьом довіреним людям — Усяню, Міншену, Сяошу та цілительці Чу.

Час починати виставу.

Він випив ліки, а потім дістав мішечок з курячою кров'ю і вилив трохи на одяг, а потім і на обличчя. Трохи розкуйовдивши волосся, Цзян Чен кивнув Лань Січеню і Нє Мінцзюе.

— Грайте правдоподібно, — попередив він союзників. — Особливо ти, главо Лань, усі знають про наші дружні стосунки.

— Розплакатися не обіцяю, але скорботу покажу професійно, — пирхнув у відповідь Січень.

Цзян Чен накинув на себе чорний плащ і залишив намет.

Потрібно відійти якомога далі та знайти найбільше скупчення заклиначів. Для гарної вистави потрібні глядачі. Втім, надто далеко відійти Цзян Чен уже не зміг. Голова почала паморочитися, а ноги підгинатися. З останніх сил він стягнув із себе плащ і голосно охнув, привертаючи увагу всіх навколо. Після чого свідомість остаточно поглинула темрява.

Прийшов до тями Цзян Чен вже в наметі цілителів. Закуток, у якому він лежав, був завчасно відгороджений ширмою. Поруч сиділа цілителька Чу та Вей Їн.

— Фух, я, звичайно, знав про план, але ти все одно мене налякав не на жарт, — зітхнув брат.

— Командувачу Цзян, як ви почуваєтеся? — відразу поцікавилася цілителька і почала мацати його пульс.

— Я напрочуд добре відпочив, — здивовано видихнув Цзян Чен. Попри легку слабкість, він справді почувався так, ніби проспав добру добу. — Непрості травки були, еге ж?

— Лише трохи заспокійливих та тонізувальні, — хитнула головою пані Чу. — Вам корисно.

Цзян Чен кивнув і попросив цілительку відвернутися. Десять хвилин пішло на те, щоб змити з себе кров і переодягнутися в непримітний чорний одяг. Свій клановий він з Вей Їном одягнув на одного з загиблих заклиначів схожої статури. Пані Чу замотала обличчя бинтами. На вигляд, як справжній Цзян Чен.

— Добре, якщо хтось захоче переконатися в правдивості чуток, то справді знайде труп глави Цзян, — тихо пирхнув Цзян Чен і розпустив волосся, переплітаючи його в косу. Тепер його мало хто зможе впізнати. — Навряд чи хтось придивлятиметься або зніматиме бинти.

— Я наглядатиму, щоб ніхто близько не підходив і надовго не затримувався, — кивнула цілителька. — Але попрощатися багато хто захотів.

Цзян Чен пирхнув. Йому певною мірою навіть шкода було всіх своїх людей, але вони з Міншеном домовилися, що той мотивуватиме заклиначів помстою за вбивство їхнього командувача. Пізніше він у багатьох попросить вибачення, але зараз потрібно, щоб у його смерть повірили всі.

Він заглянув на кухню і прихопив трохи їжі, після чого непомітно пробрався до порожнього намету Вей Усяня. Пізніше Цзян Чен домовився зустрітися тут із Міншеном та обговорити подальші плани. Але поки брата та друга не було, зараз вони мали сидіти біля «його трупа» і зображати скорботу, а потім метатись по всьому табору в пошуках вбивці.

Перекусивши Цзян Чен упав на циновку і закутався в ковдру. Пізніше йому навряд чи вдасться поспати, тож краще відпочити зараз, поки є така можливість.

— Там люди по ньому сльози ллють, а він тут собі спокійненько спить, — прокинувся Цзян Чен від буркотливого голосу Вей Їна.

Він сів і потягнувся. Окрім Вей Їна в наметі також знайшлися Міншен і Лань Ванцзі, останній зараз дивився на нього зовсім круглими очима. Виявилося Цзян Чен так заганявся, що зовсім забув посвятити молодшого Ланя у свої плани. Незручно вийшло.

Слідом у намет увійшли Нє Мінцзюе та Лань Січень.

— Офіційно, підтримати Вей Усяня та поспівчувати його втраті, а так — хочемо дізнатися про ваші подальші плани, — відповів глава Нє на його німе запитання.

— Ага, — кивнув Цзян Чен і знову потягнуся. Міншен відразу подав йому піалу з чаєм. — Дякую.

Цзян Чен дістав мапу і почав вже більш детально пояснювати Вей Усяню та Міншену, як вони завтра мають розділити війська. Вказував на всі пастки й суворо застерігав не лізти поперед батька в пекло. З братом він збирався відправити загін командира Фея, він був одним із найсильніших. Вони повинні були його прикривати та захищати. Міншен з рештою мав іти в лобову атаку, але війська Нє та Лань мали їх прикрити.

— Гарний план, але сюди краще направити більше людей, а ось там Лань Ванцзі впорається й сам, — дав кілька цінних вказівок Нє Мінцзюе. Вони внесли ще кілька змін у план, після чого головнокомандувач задоволено кивнув. Незабаром він із братами Лань покинув намет, щоб обговорити цей план вже зі своїми підлеглими.

Цзян Чен відразу підібрався.

— Вень Цін та Вень Ніна зараз тримають у в'язниці, — попередив він Вей Їна. — Крім них, там ще досить багато адептів, які відмовилися підкорятися Вень Жоханю. Нам треба їх захистити.

— А-Чене, — здивовано видихнув брат і глянув на нього круглими очима.

— Дивишся на мене так, ніби до цього безсердечним мерзотником вважав, — пробурчав Цзян Чен. — Вони чимало для нас зробили, і зараз я збираюся відплатити тим самим.

— Я пишаюся тобою, — Вей Їн ще ніколи так широко не посміхався.

— Щоки не тріснуть? — пирхнув Цзян Чен, після чого похитав головою і знову повернувся до серйозної розмови. — Після перемоги я збираюся ініціювати розслідування та довести їхню непричетність до справ Вень Жоханя. Але за першої ж нагоди, ти маєш забрати їх у Пристань Лотоса. Там вони будуть в безпеці. Вали все на мене, я розберуся.

— Ваньїню, ти певен? — насупився Міншен. — Багато хто вважатиме це зрадою.

— Ви підтримаєте мене? — Цзян Чен пильно подивився на двох важливих у його житті людей, вони тільки кивнули у відповідь. — Думка всіх інших мене не дуже хвилює.

— Ти дуже змінився, — зауважив Вей Їн.

— Ти теж, — пирхнув він у відповідь. — Завтра… Будьте обережні та не дайте нікому себе вбити.

— І ти, брате.

Міншен кивнув і додав:

— Давайте не будемо злити молоду панну Цзян.

Брати переглянулись і засміялися.

— От скажи мені, великий і безстрашний командире Лю, що моя сестра зробила, щоб так тебе залякати? — не витримав Цзян Чен.

— О, — видихнув Міншен. — Можу сказати тільки одне, лаятись вона вміє нітрохи не гірше за тебе, командувачу Цзян, а погрожує іноді навіть страшніше.

Цзян Чен переглянувся з Вей Їном, після чого вони знову розсміялися. Звідки пішли чутки, що Цзян Яньлі тиха та ввічлива дівчина з лагідним характером, вони так і не дізналися. Але всі, хто особисто був знайомий з Цзян Яньлі у хвилини її гніву, знали, що характером вона пішла зовсім не в батька. Втім, попри лайку та погрози, сестра була справді доброю і турботливою. І з надзвичайно сильним характером.

Вей Їн та Міншен вирушили на зустріч із рештою командирів, а Цзян Чен вирішив витратити трохи часу на медитацію. Завтра йому знадобляться всі його сили для того, щоб досягти неможливого. Цього разу він не може собі дозволити програти.

Chapter Text

Світанок настав надто швидко. Цзян Чен наостанок обійняв Усяня, поплескав по плечу Міншена і побажав їм обом удачі. Відпускати брата було трохи страшно, але він вірив, що той впорається.

Лань Січень вже чекав на нього біля західних воріт разом з Лань Ванцзі, який вийшов його проводити. Кивнувши Ланям, він прикликав мерців.

— Нехай щастить, — тихо побажав їм Лань Ванцзі.

— Не турбуйся, я нагляну за твоїм братом, — посміхнувся Цзян Чен. — А ти прослідкуй за Вей Їном, будь ласка. Не давай йому лізти в саме пекло.

— Сюнчжан завжди говорить про тебе так само, — несподівано промовив молодший Лань. — Я простежу за Вей Їном, обіцяю.

Цзян Чен вперше чув від Лань Ванцзі так багато слів за раз, особливо коли поруч не було Вей Усяня. Прийшло розуміння, що він почав вважати Ланів майже сім'єю, але й вони відповідали йому тим самим. Цзян Чен щиро посміхнувся Ванцзі та обережно поплескав його по плечу.

— З нами теж нічого не станеться, обіцяю.

Лань Ванцзі лише схилив голову і кинув на Лань Січеня погляд, який видавав усі його почуття з головою. Він любив брата і хвилювався за нього не менше, ніж сам Цзян Чен за Вей Їна.

Незабаром вони залишилися вдвох.

— Запам'ятав мапу?

Січень у відповідь лише кивнув.

— Тоді вирушаємо.

Лазівку в захисті вони знайшли досить швидко і безперешкодно пробралися до резиденції. Мерці, з ніг до голови обвішані захисними та приховувальними талісманами, рухалися попереду немов тіні. По дорозі до тронного залу вони кілька разів зустрічали групи адептів ордену Цішань Вень, Лань Січень вчасно ставив навколо них купол тиші, а мертвий загін без особливих зусиль і шуму позбавлявся ворогів. Цзян Чен навіть кинджали жодного разу не дістав. Світити Цзидянем та Саньду він теж поки не збирався.

Трупи довелося ховати на ходу, щоб ніхто на них випадково не натрапив у коридорі та не здійняв галасу. Втім, незабаром ззовні почувся страшний шум, тому вони лише пришвидшилися.

Підійшли їхні війська. Усіх адептів кинули на захист, тож до тронної зали вони дісталися майже нікого не зустрівши дорогою. Цзян Чен сподівався, що Вень Жохань ще всередині, а не відправився на поле бою особисто. Навряд чи тоді вдасться вбити його так просто.

Втім, просто точно не буде. Ні за яких обставин.

Вони пробралися до бокового входу, яким часто користувалися слуги й уважно прислухалися. Окрім Вень Жоханя у залі перебувало ще кілька людей. І один з голосів був їм добре знайомий. Мен Яо.

Цзян Чен знаками показав Лань Січеню мовчати та поки не поспішатиме з діями. Подумки він дав вказівки мерцям, частина з них непомітно розосередилася по залу, а друга вирушила зачищати резиденцію за стінами тронної зали, щоб відчинити головні ворота. Та все одно треба поспішити та запечатати всі виходи. А ще встановити талісмани тиші. Невідомо скільки адептів залишилося всередині резиденції для захисту Вень Жоханя. Примарна армія була майже непереможною, але ризикувати все одно не хотілося.

— Спочатку запечатаємо виходи, — одними губами промовив Цзян Чен і зник у тіні однієї з колон. Вкотре він подякував, що резиденція була оформлена у досить темних тонах. Було б тут все білим, як у Ланів, навряд чи їм вдалося б сховатись так легко.

Цзян Чен залишив Січеня запечатувати бічний вхід, а сам по тіні почав пробиратися до парадного. Тим часом він уважно прислухався до розмови.

— Ти провалився. Знову, — від холодного тону Вень Жоханя навіть у Цзян Чена дрижаки пробіглися, що говорити про Мен Яо, якому й були спрямовані ці слова. Втім, той тримався з дивовижною гідністю.

Цзян Чен обернувся на Січеня. Боявся, що той наробить дурниць, якщо побачить, що Мен Яо загрожує небезпека. Якоюсь мірою він теж відчував малесеньку частинку поваги до цієї людини, чоловік був розумним, хитрим і талановитим. Можливо, зустрінься вони за інших обставин, цілком могли б стати союзниками. Ось тільки Цзян Чену все одно не до душі той шлях, який обрав для себе Мен Яо.

У минулому житті він теж був нікому не потрібним сиротою, йому чимало діставалося, але, попри це, він залишився вірним собі та своїм принципам. Не йшов заради своєї мети по чужих головах. І тим більше не використовував тих, хто був йому близьким і дорогим. Хоча таких людей можна було перерахувати на пальцях однієї руки.

— Винен, — відповів Мен Яо. — Я не зумів прорахувати дії цього дрібного Цзяна. Шпигуни повідомляли, що він зі своїми людьми перебуває в Жунані. Втім, Цзянь Ваньїнь більше не завдасть нам клопоту. Вчора він отримав смертельне поранення. Завтра я здобуду для вас його голову. Сьогодні людей у бій веде Вей Усянь, а він не може похвалитися таким розумом і хитрощами як його шиді.

— Хочеш сказати, що цей хлопчисько Цзян обвів тебе довкола пальця? — несподівано злість Вень Жоханя вщухла і він засміявся. — Якби я знав, що в Цзян Фенмяня виросте такий син, то давно б переманив його на свій бік.

Ваньїнь тільки подумки хмикнув на ці слова й приготував усі потрібні талісмани. Ось тільки щоб запечатати вихід, потрібно або розкрити себе, або відвернути увагу присутніх.

— Втім, у нас є ще один юньменський шмаркач. Не менш цікавий. Накажи, нехай візьмуть Вей Усяня живим. Він поповнить мою колекцію.

Цзян Чен на мить завмер і стиснув кулаки, але швидко схаменувся. Він нізащо не дозволить Вень Жоханю нашкодити братові.

— Владико, боюся, він надто небезпечний, — обережно зауважив Мен Яо і злякано видихнув, коли червоний енергетичний зашморг затягнувся в нього на шиї та трохи смикнув вгору. — Я зрозумів, вам доставлять Вей Усяня живим.

Вень Жохань задоволено усміхнувся і відпустив Мен Яо.

— Що з цим виродком Нє?

— Він зумів уникнути смерті вчора, але не зможе уникнути її сьогодні,— неочікувано злісно промовив Мен Яо. — Пастки готові. Йому не дожити до вечора. Його армія впаде, як і всіх інших. Я прошу лише…

— Чого? — знову усміхнувся Вень Жохань і зненацька подався вперед. — Знову проситимеш за старшого з нащадків клану Лань?

Цзян Чен здригнувся і знову озирнувся на Січеня. Той уже впорався із завданням і тепер здивовано розглядав свого... друга?

— Так.

Довше ховатися Цзян Чен не став і вийшов із тіні, закриваючи спиною вхід і запечатуючи його талісманами.

— Боюся, глава Лань виявиться тобі не по зубах, — усміхнувся Цзян Чен, помітивши, як здригнувся Мен Яо. А ось Вень Жохань його появі, здається, тільки зрадів. — Чув, за мою голову дають аж три скрині золота. Вирішив особисто забрати нагороду.

— Юний Цзян, — посміхнувся Вень Жохань.

— Ти маєш бути мертвим! — Мен Яо виглядав трохи розгубленим і неймовірно злим.

— Ти бачив мій труп особисто? — Цзян Чен схилив голову набік і жестом показав Лань Січеню залишатися на місці.

Окрім Вень Жоханя та Мен Яо у залі було ще два десятки адептів Цішань Вень, при його появі вони дістали мечі, але атакувати поки не поспішали. Мабуть, вирішили, що він неймовірно дурний, раз прийшов сюди поодинці. Для його мерців розібратися з ними буде не важко.

— Радий, що чутки про твою смерть виявилися помилковими, — Вень Жохань поводився як найгостинніший господар, усмішка не сходила з його обличчя, але в очах не було нічого, окрім холоду та жорстокості. — Невже ти сам прийшов? Де ж твій дорогоцінний шисюн?

— О, — Цзян Чен усміхнувся. — Добиває ваших людей за межами зали й скоро буде тут.

— Неможливо, — видихнув Мен Яо. — Ти не міг вижити.

— Не чув про гасло нашого ордену? — Цзян Чен продовжував насміхатися над Мен Яо, краєм ока відстежуючи дії Вень Жоханя. Але той поки нічого не робив, тільки пильно за ними спостерігав зі свого сідала. — Ти повинен знати, що чуткам вірити не можна. Хоча, про тебе наче чутки ходять доволі правдиві. Невже ти думав, що такій людині може повірити хоч хтось, хто не Лань Січень? Але ти зрадив навіть його, єдину людину, що тобі вірила і довіряла.

— Це для його ж блага! — зненацька видихнув Мен Яо.

— О, убити його друга Нє Мінцзюе, загнати в пастку Лань Ванцзі, відправити загін на затримання Лань Ціженя. А заразом знищити все, що він любить і в що вірить. Це ти називаєш благом? Ти просто бажаєш зробити його своєю іграшкою, вирішив погратися його почуттями та життям?

Цзян Чен очікував, що зараз на нього кинуться, але Мен Яо лише неприємно усміхнувся.

— І що з того? Невже встиг потоваришувати з Цзеу-цзюнем? Ти помреш від моєї руки, а він навіть не дізнається про це. Повір, я зможу переконати його у своїй невинності.

— Справді? — Цзян Чен лише пирхнув. Повз промайнула тінь і за мить поряд з ним стояв глава Лань власною персоною. Він кинув на Січеня зацікавлений погляд. — Ти сам його вб'єш, чи мені цим зайнятися?

— Я сам його вб'ю, — крізь зуби прошипів Лань Січень. Цзян Чен вперше бачив його таким розлюченим, і лише усміхнувся, помітивши, як після цих слів здригнувся Мен Яо.

— Брате Січеню, я можу все пояснити, — почав Мен Яо, але в нього миттєво полетів сяючий Шоюе.

Цзян Чен хмикнув і перевів погляд на Вень Жоханя. Цзидянь яскраво промайнув у повітрі, але головного лиходія на троні вже не було. Глава Вень не дарма стільки років обіймав свою посаду. Він був розумним, сильним і хитрим. Небезпечний супротивник, стикнутися з ним сам на сам було б дуже небезпечно.

Втім, Цзян Чен був готовий до всього і з легкістю ухилився від кількох випадів у свій бік. А потім відправив у бій мерців. Вони швидко розправилися з рештою адептів і тепер націлилися на Вень Жоханя. Їх той точно не очікував побачити.

— Хотів розважитися зі мною та братом? — посміхнувся Цзян Чен і батіг промайнув у цуні ¹ від обличчя Вень Жоханя. — Подивимося, хто тепер із ким розважиться.

— Нахабне щеня, — посміхнувся той і одним рухом позбавився одразу двох мерців. Цзян Чен насупився, коли відчув, що окрім цих двох ниточок, обірвалося ще сім, але вже за межами зали. Втім, шкодувати мерців він точно не стане. Щоправда, поки обставини складалися не на їхню користь.

Уникаючи чергової атаки Вень Жоханя, Цзян Чен ковзнув поглядом по залі. Лань Січень тримав Мен Яо за комір і щось затято йому втовкмачував. Цзян Чен важко зітхнув і направив мерця в їхній бік. Незабаром пролунав неприємний хрускіт. Голова Мен Яо покотилася підлогою.

— Ти прийшов сюди за ним чи за Вень Жоханем? — гаркнув союзнику Цзян Чен і відскочив убік, коли меч промайнув у цуні від його шиї. — Не примушуй мене шкодувати, що я погодився взяти тебе з собою!

Лань Січень здригнувся і нарешті відкинув від себе обезголовлене тіло Мен Яо. І все одно Цзян Чен надто на нього відволікся. За що й поплатився, відскакуючи вбік і затискаючи рану на руці. На щастя, один із мерців в останній момент встиг закрити його собою, тому удар припав лише на руку.

Меч Лань Січеня пролетів зовсім поряд із головою Вень Жоханя.

Поки той відвернув увагу на нового супротивника, Цзян Чен встиг перетягнути рану і знову приєднатися до атаки. Ворог був сильним і навіть їм двом не вдавалося триматися з ним нарівні. Терміново треба було вигадати якийсь план. Можна, звичайно, дочекатися, коли Вень Жохань втомиться та ослабне, але не факт, що й вони самі на той час зможуть гідно боротися.

Мерці снували поряд і безупинно атакували супротивника, але Вень Жоханю дивним чином вдавалося ухилятися й залишатися неушкодженим. А ось ряди його Примарної армії стрімко рідшали.

Цзян Чен рушив вперед, розмахуючи батогом, тоді як меч, керований печаткою, ковзав у цуні від підлоги. Відвертаючи увагу на себе, він в останній момент ударив мечем по ногах Вень Жоханя. Той не чекав від нього такої підлості, тому ледь не звалився на підлогу. Мертві встигли його затримати лише на одну мить, тоді як Цзидянь обплів усе тіло, утримуючи на місці. Та противник все ще був надто сильний, щоб надовго його затримати.

— Бий! — голосно рявкнув Цзян Чен.

Лань Січень не підвів, і за мить голова Вень Жоханя покотилася по підлозі. Цзян Чен нарешті зітхнув і опустив Цзидянь, подумки відправляючи всіх мерців на допомогу Вей Їну та іншим. Йому теж треба було піднятися і відправитися на поле бою, але він почувався неймовірно стомленим. Рана на руці (знову лівій!) виглядала не такою невинною, якою здавалася на перший погляд.

— Звинувачуєш? — поцікавився Цзян Чен, помітивши, яким поглядом Лань Січень дивиться на труп Мен Яо.

Лань Січень здригнувся і перевів на нього погляд.

— Ні, ти був у своєму праві. Пробач, моя помилка ледве не вартувала тобі життя, — він кивнув на закривавлену руку Цзян Чена. — Тож це ти повинен мене звинувачувати.

Цзян Чен усміхнувся і похитав головою. Він знав, що Мен Яо не був таким уже великим лиходієм. Просто оступився і зробив чимало помилок. Напевно, багато в тій сцені, що побачив наостанок Лань Січень, було награного. Мен Яо не хотів, щоб Вень Жохань сумнівався у його вірності, але… Цзян Чен засунув докори сумління куди якомога далі.

У цій війні він убив чимало людей, і не всі з них були поганими, те, що одним стало більше — вже не так важливо. Втім, на невинного Мен Яо теж аж ніяк не тягнув.

Нашвидкуруч перетягнувши руку бинтами, Цзян Чен з голосним стогоном підвівся на ноги. Він не має права сидіти й відпочивати зараз, коли Вей Їн та інші його союзники борються за стінами цієї резиденції.

Chapter Text

Підхопивши голову Вень Жоханя, Цзян Чен направився до виходу. Лань Січень, кинувши останній погляд на тіло Мен Яо, мовчки пішов за ним. Коридори були порожні, тільки іноді вони знаходили переламані й розірвані тіла у біло-червоному клановому одязі. З ними розібралися ті мерці, яких він послав на зачистку.

Чим далі йшов Цзян Чен, тим більше хмурився. В останніх битвах він намагався, щоб мерці вбивали обережно, не знущаючись з тіл, але... Сьогодні вони рвали ворогів на дрібні шматочки, а це означає, що він майже втратив над ними контроль. Це йому не подобалося і дуже насторожувало.  Тигрина печатка пекла в його руках менш небезпечною бути не перестала. З нею точно треба щось робити.

Двері резиденції вже були відчинені, але союзники ще не змогли до них дістатися. На площі перед палацом бій був у самому розпалі. І нехай адепти Цішань Вень повільно здавали свої позиції, відступати вони явно не мали наміру. Втім, їм і нікуди більше відступати.

Безнічне місто — останній рубіж.

Цзян Чен кілька хвилин з висоти сходів розглядав це людське звалище, на яке перетворився двір, після чого голосно гаркнув.

— Досить!

Втім, у шумі бою його ніхто так і не почув. Лань Січень поруч сплів руками якусь хитромудру печать і направив на нього. Наступні слова Цзян Чена пролунали вдесятеро голосніше.

— Досить! Зупиніться! Вень Жохань мертвий, вам більше нема за кого битися! — на доказ своїх слів він підняв голову ворога високо вгору. — Складіть зброю і ніхто більше не постраждає!

Спочатку заклиначі завмерли, не розуміючи, звідки долинає голос, а потім Цзян Чена помітили. 

Незабаром обличчя всіх на площі були спрямовані в його бік, а з усіх сторін лунали здивовані вигуки. Багато хто повірив у його смерть і зараз намагався зрозуміти, справді він живий заклинатель або ж злий дух, який вирішив помститися за свою смерть.

Найближчі до Цзян Чена адепти Цішань Вень із гучним брязкотом кинули зброю на землю та опустилися на коліна, з них взяли приклад й багато інших. Та вистачало і тих, хто відмовлявся визнавати поразку та кидався в атаку, збираючись продати своє життя якомога дорожче. До них Цзян Чен швидко відправляв мерців і виконував їхнє останнє бажання — забирав життя.

Через деякий час битва була остаточно завершена. До Цзян Чена та Лань Січеня пробилися Нє Мінцзюе, Лань Ванцзі, Міншен і Вей Усянь.

— Ви впоралися, — посміхнувся Нє Мінцзюе і ляснув їх обох по плечу. Цзян Чен скривився від болю, який одночасно прострілив все тіло, але все ж кивнув і перекинув йому голову Вень Жоханя.

— Подарунок.

— Командувачу, вітаю, — посміхнувся Міншен.

— Поки рано, — похитав головою Цзян Чен. —  Самі цілі? Що з людьми?

— Без втрат не обійшлося, — зітхнув Вей Їн. — Але не все так погано.

— Добре, відправте поранених до цілителів. Інші нехай зв'яжуть Венів, які склали зброю. Розберемося з ними трохи пізніше. Поки замкніть їх у порожні казарми та виставте охорону, але мені потрібні списки всіх імен.

— Зрозумів, зроблю, — кивнув Міншен.

— Відправте ще людей, нехай затримують усіх підозрілих осіб поблизу. Після поразки Вень Жоханя багато хто спробує втекти. Намагайтеся не вбивати, лише затримуйте. І відряди людей у в'язницю, там мають бути ті, хто пішов проти Вень Жоханя. Їх теж під список, потім розберемося, хто винний, а хто – ні.

— Я займуся цим, — кивнув Вей Їн. — Лань Чжаню, підеш зі мною?

— Мгм.

— Глава Цзян навіть не збирається святкувати перемогу? — пролунав голос Цзінь Ґуаншаня.

Цзян Чен тільки зараз помітив, що прибули війська глави Цзінь, Цзисюаня та Лань Ціженя. Вони явно поспішали сюди як могли, але взяти участь в фінальній битві ледь встигли.

— Поки не до святкувань, — замість Цзян Чена відповів Лань Січень і схилився у церемоніальному поклоні. — Радий бачити вас у доброму здоров'ї, дядьку.

— Я теж радий, що з тобою і Ванцзі все добре, — кивнув він у відповідь.

Цзян Чен трохи похитнувся, але Січень вчасно підхопив його під лікоть.

— Тобі потрібно до цілителів, — тихо зауважив він. — Ти дуже блідий.

— Все гаразд, — похитав головою Цзян Чен і голосніше додав: — Я хочу провести розслідування. Ми затримали багатьох адептів ордена Цішань Вень, більшість із них добровільно склали зброю. Главо Лань, ви самі говорили, що багато хто вступав до лав Венів під тиском або погрозами. Я більше не збираюся вбивати невинних.

— Розумно, — кивнув Нє Мінцзюе.

— Я теж згоден, — додав Лань Січень. — Але знайдімо краще місце для подальшої розмови. І главо Цзян, ви постраждали з моєї вини, я не пробачу собі, якщо з вами щось трапиться.

Цзян Чен на це лише пирхнув. Йому б тільки присісти й він міг би сам обробити свою рану. Залишки енергії він вже направив на лікування, але цього було явно недостатньо.

В результаті відбулася позапланова рада кланів. Не встигли вони влаштуватися в тому самому тронному залі, як до Цзян Чена підійшов Міншен у компанії цілительки Чу.

— Ми обшукали резиденцію, затримали всіх слуг та підлеглих Вень Жоханя. Як ви й казали, Вень Цін та Вень Нін знайшлися у в'язниці.

— Треба вбити останніх Венів! — голосно промовив хтось із підлеглих Цзінь Ґуаншаня.

— Тільки через мій труп, — холодно відповів Цзян Чен і пильно подивився на всіх, хто тут зібрався. — Вень Цін та Вень Ніну я завдячую життям. Також вони надали неабияку допомогу після падіння Пристані Лотоса. Ніхто з них не брав участі у битвах, на їхніх руках немає крові.

— Але... Вони ж Вені! — промовив хтось з адептів ордену Цінхе Нє.

— Тепер ми вбиваємо людей за прізвища, а не за вчинки? — втрутився Вей Їн.

— Вень Жохань, як і його сини, принесли в цей світ чимало зла, — підтримав Цзян Чен брата. — Вони заслужили на смерть. Але цілителька, яка рятує життя, і безневинний підліток? Я не бачу причин для їхньої страти.

— Думаю, з цим можна розібратися пізніше, — мирно промовив Цзінь Ґуаншань. — Ви всі втомилися під час цієї битви, треба відпочити та…

Цзян Чен усміхнувся.

— Я збираюся особисто все проконтролювати.

— Молодий пане Цзян, невже ви нам не довіряєте? — промовив глава Яо.

Цзян Чен відчув, що якщо так і далі продовжиться, він не стримається та наробить дурниць. Втома давалася взнаки, йому було боляче, хотілося повернутися додому, вимитися, з'їсти миску гарячого супу від сестри й нарешті розслабитися.

Ось тільки він не міг дозволити собі проявити слабкість. Тільки не зараз, коли союзники несподівано перетворилися на зграю гієн із бажанням відгризти собі від перемоги якнайбільший шматок.

— Що ви, главо Яо, як я можу? — з глузливими нотками протягнув Цзян Чен у відповідь.

— Главо Цзян, мені здається, ви поводитеся не дуже поважно, — тихо зауважив глава Оуян.

— Занадто багато на себе бере, — підтакнув хтось зі свити Цзінь Цзисюаня, але той тільки шикнув у відповідь, решта його підлеглих миттєво принишкла. Непогано спадкоємець Цзінь своїх людей вимуштрував.

Цзян Чен тільки посміхнувся, по руках ковзнули фіолетові блискавки, але батіг поки не поспішав з'являтися.

Він нахилився до Лань Січеня і відчутно тицьнув його ліктем у бік, той знову гіпнотизував поглядом тіло Мен Яо, яке досі не прибрали із зали.

— Якщо ти зараз же не вгомониш це стадо баранів, тоді я за себе не відповідаю, — тихо прошипів Цзян Чен на здивований погляд Січеня.

Нє Мінцзюе сидів трохи далі, але все одно зумів розчути його слова і тихо пирхнув. Після чого вже голосно звернувся до решти.

— Глава Цзян має рацію, ніхто з нас не може залишатися осторонь. У цій війні загинуло і так чимало заклиначів, ми не можемо дозволити комусь померти через помилку чи недогляд.

— Я теж згоден із главою Цзян, — кивнув Лань Січень, впевнено дивлячись на всіх присутніх. — Ми перемогли у цій війні насамперед завдяки хоробрості та розуму глави Цзян, тому впевнений, що поганого він не порадить.

Декілька хвилин всі мовчки переглядалися між собою, ніхто не хотів визнавати досягнень Цзян Чена, але водночас ніхто не міг сперечатися, що саме він вийшов з головою Вень Жоханя у руках.

— Ми не можемо їх просто відпустити, — похитав головою Цзінь Цзисюань. — Що, коли після падіння Вень Жоханя вони об'єднаються, щоб помститися?

— Ти маєш рацію, — кивнув Цзян Чен, несподівано для інших. — Така ймовірність справді існує, але… Ти хочеш убити навіть жінок та маленьких дітей? Тільки тому, що з них може вирости ще один Вень Жохань?

— Ми можемо наглядати за ними, взяти на поруки, — запропонував Лань Січень і Цзян Чен знову кивнув.

— Пропоную, щоб кожен орден прийняв до себе тих адептів ордену Цішань Вень, чию невинність доведуть слідчі, щоб наглядати за ними та переконатися, що вони не задумали нічого поганого, — поділився ідеєю Цзян Чен.

Багато хто одразу почав перешіптуватися і невдоволено нарікати, але він дивився лише на Лань Січеня і Нє Мінцзюе. У результаті він все одно доб'ється свого, але з підтримкою цих двох все буде набагато швидше.

— Це непогана думка, — кивнув Лань Січень, коротко посміхнувшись. Нє Мінцзюе думав довше, надто сильна була в ньому ненависть до ордену Цішань Вень.

— Я не потерплю у себе в ордені нікого із цих клятих псів! — пролунав знайомий голос за спиною Ґуаншаня. І як Цзян Чен міг забути про главу Яо?

Цзян Чен лише знизав плечима.

— Як хочете, орден Юньмен Цзян готовий прийняти всіх. Я не хочу зайвих чуток, але якщо таке ваше рішення, сперечатися з ним ніхто не стане.

— Орден Ґусу Лань теж готовий прийняти всіх, — погодився Лань Січень.

Лань Ціжень хотів було щось сказати, але натрапив на погляд Лань Ванцзі й замовк. Певне, читати його емоції вміє не лише старший брат. На цьому суперечки й згасли. Все ж таки в ордену Ґусу Лань бездоганна репутація! А якщо до цього додати ще й круту вдачу Нє Мінцзюе, то дуже мало хто захоче сперечатися. Нічого, незабаром Цзян Чен теж попрацює над своєю репутацією. Вона в нього і так непогана, але багато хто ще озирається на його юний вік. Можна сприйняти за жарт, що у сімнадцять років він очолив свій орден, став командувачем військ та вже за рік переміг у війні.

Поки Нє Мінцзюе формував групи слідчих для допитів, Цзян Чен у віддаленому куточку дозволив цілительці Чу подбати про свої рани.

— Навряд чи ви прислухаєтеся до моєї поради відпочити, але хоч постарайтеся зайвий раз не напружувати руку, — важко зітхнула цілителька.

— Дякую, — кивнув Цзян Чен. — Будь ласка, добре подбайте про інших поранених.

— Куди ж я подінусь, — усміхнулася жінка і покинула зал.

В результаті обговорень, першими вони вирішили допитати Вень Цін і Вень Ніна, щоби першими й відпустити. Цзян Чен не збирався нікому іншому дозволити їх забрати, він не хотів хоч у чомусь повторити канон.

Вень Цін тільки спочатку здавалася гордою та неприступною. Допит по черзі вів він, Нє Мінцзюе і Цзінь Цзисюань. На щастя, йому майже відразу вдалося переконати дівчину, що вони на її боці. Бо Цзян Чен та Вей Усянь хочуть відплатити за доброту і забрати їх з собою до Юньмена.

Вень Нін на контакт пішов одразу і видавав усе, що тільки знав. За перші пів години Цзян Чен написав список із п'ятдесяти імен, які точно не були причетні до злочинів Вень Жоханя, нехай теж носили прізвище Вень чи були дальніми родичами. 

— Стариків та дітей на допит викликати не будемо, — вирішив Цзян Чен. Але навіть інших вистачило аж до пізньої ночі. Та висновок один — невинні.

Цзян Чен за годину зібрав всіх звільнених у порожній залі та роз'яснив нинішні реалії. Після чого повідомив, що хоче їх усіх забрати в орден Юньмен Цзян. Заради їхньої ж безпеки. Вей Їн теж виступив із палкою промовою. Нехай і з деякими підозрами, але Вені погодилися на його пропозицію. Втім, іншого шляху вони для себе зараз не бачили. Навіть якщо їх ведуть на страту.

Переговоривши ще раз із Міншеном, він вирішив відправити людей до Пристані Лотоса прямо зараз. З Цзян Ченом залишили Примарну армію і сотню заклиначів під командуванням Фей Шенлі.

— Будьте обережні в дорозі, — давав останні вказівки Цзян Чен. — Війна закінчилася, але до мирних часів ще далеко.

— Ти теж бережи себе, — кивнув Вей Їн, тримаючи на руках малюка. Знаменитий Вень Юань, який тепер навряд чи колись стане Лань Сичжуєм.

Прослідкувавши за тим, як його армія залишає Безнічне місто разом з Венями, Цзян Чен нарешті полегшено зітхнув. Час повертатися до в'язниці. Допити самі себе не проведуть.

Його напарники часто змінювалися, але з Цзінь Цзисюанем вони пропрацювали майже дві доби. У їхніх руках опинився головний управитель та кілька його помічників. Разом їм довелося довго писати про всі багатства ордена Цішань Вень, особливо про те, що і в кого було вкрадено. Цзян Чен додатково вирішив скопіювати всі важливі документи й для себе. Про всяк випадок.

Наступного дня знову відбулася рада.

— А де молодий пан Вей? — поцікавився Лань Січень і опустився поряд. Лань Ванцзі слідував за ним.

— Він відправився додому разом з рештою, — хитнув головою Цзян Чен. — Як тільки розберемося з проблемами, відправлю його до вас у Хмарні Глибини допомагати з відновленням, — останню фразу він сказав більше Лань Ванцзі, ніж його старшому братові. — Бачу, ваш дядько теж повернувся додому.

— Він не любить надовго залишати Хмарні Глибини, — кивнув Лань Січень. — Цього разу його змусила війна, але коли вона закінчилася, йому тут більше нічого робити. Решту справ він вирішив залишити на нас із братом.

Цзян Чен кивнув. Він би теж з радістю повернувся до Юньмена, перекидаючи всі справи на когось іншого. Але... Нікого іншого не було, подальшої боротьби він не міг нікому довірити. Недавні союзники, з якими вони щойно билися пліч-о-пліч, на їхніх нарадах перетворювалися в небезпечних хижаків. 

На щастя, Цзян Чен знав, хто і на що здатний, тому міг сміливо їм протистояти.

Chapter Text

Повернути назад вкрадені Венями під час спалення Пристані Лотоса артефакти, гроші та інші коштовності вдалося досить просто. Як і землі. Він був у своєму праві.

Труднощі почалися, коли Цзян Чен забажав забрати землі поблизу Жунаня. Його орден за площею тепер був одним із найбільших, тому багато хто боявся, що додаткові території дадуть йому можливість впливати на рішення інших заклиначів. До того ж виявилося, що на ці території вже претендує глава Яо.

Цзян Чен був непохитний і на додаток до земель зажадав ще й вкрадені раніше цінності орденів Лю, Дун, Цзе та кількох інших. Занадто багатьом пожертвували задля цієї перемоги адепти цих знищених кланів.

Він просто зобов'язаний повернути попереднім власникам хоча б землі. Особливо він старався заради Лю Міншена та родичів загиблого Дун Сюйжена.

Після цілого дня запеклих суперечок вони так і не знайшли рішення. Дійшло до того, що варто було Цзян Чену тільки поглянути на главу Яо, як у повітрі поруч із ним з'являлися маленькі фіолетові блискавки. Але жоден із них досі не збирався здаватися.

— Невже ордену Юньмен Цзян недостатньо земель? — нагнав його Лань Січень після закінчення наради. Він ні в чому його не звинувачував, швидше запитував зі звичайної цікавості.

— Ці території повернуться до колишніх власників, — похитав головою Цзян Чен. — Раніше там розташовувалися резиденції інших орденів — ближче до нас Дун і Лю, а трохи на захід ще кілька менших. Саме заклиначі з цих орденів першими пішли за мною у бій. Ці землі лише дрібниця, якою я можу відплатити за їхню хоробрість та вірність. Та й інші заслуговують на те, щоб повернутися в рідні краї.

— О, — здивовано видихнув Лань Січень. — Сумніваюся, що глава Яо так просто віддасть ці землі. Чув, що він ще раніше поклав на них око.

— Я теж не відступлюся,— впевнено усміхнувся Цзян Чен і кивнув на свій намет, до якого вони вже встигли підійти. — Зайдеш на чай, главо Лань?

Лань Січень спочатку кивнув, а потім придивившись, похитав головою.

— Здається, хтось вже прагне зустрічі з тобою.

Цзян Чен із подивом помітив помічника Нє Мінцзюе, який маячив біля його намету. Як його там звали? Чжан? Чен? Ні, здається, Чжу. Точно!

— Чжу Лей? — перепитав він, після чого обернувся до Лань Січеня і тихо додав: — Сумніваюся, що ця розмова займе багато часу. Може все ж таки складеш мені компанію за чаєм?

Лань Січень уважно подивився на Чжу Лея, після чого перевів погляд на Цзян Чена і задумливо кивнув головою.

— Главо Цзян! — помітивши його, Чжу Лей розплився в трохи дурнуватій посмішці.

— Глава Нє хотів мені щось передати? — поцікавився Цзян Чен.

У відповідь хлопець тільки зніяковів і похитав головою.

— Я тут… — Чжу Лей покосився на Лань Січеня, який стояв неподалік, і майже пошепки продовжив: — Я тут з особистого питання.

Цзян Чен здивовано підняв брови, але промовчав. Цікаво, які у цього хлопця могли бути особисті питання до нього? Не те щоб йому не подобався новий помічник Нє Мінцзюе. Зрештою, він точно не схожий на Мен Яо, досить працьовитий і щирий у своїх судженнях, нехай іноді й здавався простачком.

— Я… Я… Главо Цзян, я вами захоплююсь! — набрався хоробрості Чжу Лей і далі говорив майже скоромовкою. — Почувши вашу історію, я був просто зачарований вашою хоробрістю та мужністю! Ви стільки всього подолали та не опустили руки! Але коли я зустрів вас особисто, зрозумів, що ви ще краще ніж у всіх цих розповідях! І я… Я… Главо Цзян, я вас кохаю!

Цзян Чен здивовано завмер. Ні, весь цей час він пам'ятав, що потрапив у яойну історію і нічого проти не мав, але... Він ніяк не очікував, що якийсь хлопчисько раптово освідчуватиметься йому в коханні. Як він пам'ятав з канону, Цзян Чен так і не знайшов свого щастя. Був самотнім, хай і не таким озлобленим, як одразу після смерті сестри та брата.

Пауза затягувалась, а він так і не міг придумати відповіді. Хлопчик (хоча певне Чжу Лей був роки на два старшим) дивився на нього закоханими очима та чекав хоч якоїсь відповіді.

— Це вельми несподіване зізнання, — Цзян Чен спробував видавити посмішку, але не надто успішно. Помітивши його вищир, хлопець тільки зблід. Це привело його до тями, подальші слова він говорив спокійно і щиро. — Я не можу прийняти й тим більше відповісти на твої почуття взаємністю. Я не такий ідеальний, як ти гадаєш. Боюся, ти закоханий у якийсь вигаданий образ мене. Бо я швидше навпаки, груба, зла і дуже жорстка людина.

— Я… Я нічого не вигадував! — юнак зовсім повісив голову, але здаватися явно не мав наміру. — Я правда… Правда вас кохаю!

Цзян Чен важко зітхнув. Він не знав, що ще сказати цьому хлопчику. Грубити й цим на корені знищувати його ніжні почуття не хотілося, в принципі нічого поганого він не зробив, але ...

— Главо Цзян, мені все ще потрібно обговорити з вами одне важливе питання, — поряд пролунав суворий голос Лань Січеня. Його тон зараз як ніколи раніше нагадував Лань Ціженя.

— Прошу вибачення за очікування, главо Лань, — Цзян Чен ледве втримав холодний вираз обличчя, бо хотілося голосно розсміятися. Він був надзвичайно, від щирого серця вдячний Січеню за свій порятунок.

— Пробачте, що даремно витратив ваш час, — трохи ображено промовив Чжу Лей і поспішив піти.

Цзян Чен полегшено зітхнув і першим увійшов до намету, Лань Січень не відставав.

— Дякую.

— Главо Цзян, тобі вперше освідчуються в коханні? — хитро усміхнувся Лань Січень, а Цзян Чен зрозумів, що жартів та насмішок уникнути не вдасться.

— О, благородний Перший Нефрит хоче поділитись досвідом? Впевнений, що перший в списку молодих заклиначів вже ідеально опанував навички відмови закоханим у нього панночкам і паничам.

Лань Січень подавився чаєм і закашлявся, обурено дивлячись на Цзян Чена, який без сил розвалився на циновці.

— Главо Цзян!

— Так-так, главо Лань?

Січень не витримав і засміявся.

Складки на його лобі розгладилися, а саме обличчя, здається, стало трохи світлішим. Тільки зараз Цзян Чен помітив, наскільки той втомився. Запрошення на чай тепер не здавалося такою гарною ідеєю, главу Лань варто було терміново відправити спати, але...

— Ти погано спиш? Кошмари? — зненацька поцікавився він.

Лань Січень припинив сміятися і відразу насупився, дивлячись куди завгодно, але тільки не на Цзян Чена.

— Твоя проникливість іноді лякає, — похитав головою Лань Січень і, здається, із заздрістю глянув на його постіль.

Цзян Чен, до кінця не усвідомлюючи своїх дій, поплескав по циновці поруч із собою і з усмішкою запропонував:

— Як щодо казки на ніч?

Очі Лань Січеня смішно округлилися, Цзян Чен вже встиг пошкодувати про свої необережні слова, але несподівано отримав у відповідь трохи невпевнений кивок. За мить Січень обережно сів поруч. Чомусь зараз глава відомого ордену Ґусу Лань виглядав, як звичайнісінький втомлений юнак, якого хотілося оберігати від всіх бід й добре про нього піклуватися. У Цзян Чена з'явився комплекс старшого брата? Вей Їн, якщо про це дізнається, дуже довго сміятиметься.

Цзян Чен зітхнув і посунувся, звільняючи для Лань Січеня більше місця, зрештою, вони вже спали кілька разів на одному ліжку і нічого поганого не сталося. А ось недосип для глави Лань зараз дуже небажаний.

Для боротьби із цими хижаками потрібні сили.

Уклавши Лань Січеня поряд, Цзян Чен почав згадувати всі казки з минулого життя, адаптуючи їх під місцеві реалії. Так сталося, що з моменту його потрапляння в цей світ він не почув жодної тутешньої казки. Але згадавши, що дитинство у Січеня було не надто хороше, він сподівався, що той нічого не запідозрить.

Після китайської попелюшки та кота в чоботях Цзян Чен ненадовго перервався і подивився на Лань Січеня. Той слухав з якоюсь моторошною увагою і, здається, навіть не кліпав, пильно розглядаючи його обличчя.

— Так не годиться, — похитав головою Цзян Чен і суворо скомандував. — Якщо хочеш заснути — заплющ очі та розслабся. Не вслуховуйся в слова, просто дозволь моєму голосу тебе заколисати.

— Але мені цікаво слухати, — здивувався Лань Січень.

— Та я тобі хоч щовечора казки розповідати буду, але зараз тобі краще поспати, а то раптом позбавлять звання першого красеня через твої темні кола навколо очей?

Лань Січень тільки глузливо пирхнув і повернувся спиною, після чого слухняно заплющив очі. Він поправив на ньому ковдру та почав розказувати китайську адаптацію Лускунчика. Виходило дивно, але на щастя, Лань Січень справді не прислухався до слів і заснув досить швидко.

Цзян Чен і сам уже починав позіхати. Вставати та йти за вечерею не хотілося, тому він просто забрався до Лань Січеня під ковдру і майже миттєво заснув.

Прокинувся він від яскравого сонячного проміння, яке вперто світило прямо в обличчя. Лань Січеня під боком вже не було. Чи то піднявся у свої звичні п'ять годин, чи то ще вночі прокинувся і пішов до себе. Але Цзян Чен сподівався, що той хоч трохи поспав. Не даремно ж він вчора йому казки розповідав?

На вулиці його зустрів командир Фей і попередив, що за дві години на нього чекають на черговій нараді. Цзян Чен кивнув і вирушив до колодязя. Хотілося вмитися і привести себе до ладу, а потім і поснідати. Вчора він пропустив вечерю, тому тепер шлунок неприємними відчуттями нагадував йому про своє існування.

Раптом повз пролетіла пташка, яка непомітно скинула йому прямо в руки маленький сувій. Розвідники повідомляли про хвилювання в народі, багато хто боявся, що після повалення ордена Цішань Вень, вони займуться дрібнішими кланами та незабаром підімнуть під себе весь заклинацький світ. Цзян Чен на це лише хмуро похитав головою і пішов писати відповідь.

Ще в одному з повідомлень було прохання про зустріч із лідерами кількох малих орденів, які не брали участі у війні. Цікаво, чого вони від нього хотіли? Зустріч він призначив за два тижні. За цей час Цзян Чен встигне закінчити тут всі свої справи та повернеться до Пристані Лотоса. Втім, якщо вийде повернутися додому раніше, він буде тільки радий.

Чергова нарада майже нічим не відрізнялася від попередніх, хіба що піднялася ще одна важлива тема. Що робити з тими, чию провину довели? Нє Мінцзюе запропонував просто стратити їх всіх на головній площі Безнічного міста.

В принципі, Цзян Чен був згоден із цим рішенням, але… Були й інші варіанти.

— Заклиначів у світі не так і багато, ще менше їх стало після цієї війни. Не впевнений, що вбити ще кілька сотень – правильне рішення.

— Глава Цзян пропонує їх відпустити? — не повірив Цзінь Ґуаншань.

— Ні, вони винні, їх потрібно покарати. Просто покарання — це не завжди смертна кара. Пропоную обмежити здібності цих людей і відправити в ті ордени, які найбільше постраждали, нехай допомагають у відновленні й таким чином спокутують свою провину. Термін покарання змінюватиметься залежно від ступеня винності. Є багато орденів, знищених свого часу псами клану Вень, нехай тепер їх самі й відновлюють.

— І ви, звичайно, натякаєте на Пристань Лотоса? — неголосно, але з явною насмішкою в голосі поцікавився глава Яо. Сьогодні він поводився на подив тихо, але, мабуть, це рано чи пізно мало закінчитися.

Цзян Чен усміхнувся у відповідь і похитав головою:

— Ви помиляєтеся, главо Яо. Пристань Лотоса вже майже повністю відновлена, тож ми не потребуємо допомоги. Але менші ордени, такі як Лю, Чжоу, Хань, Цзе та багато інших, не відмовилися б від допомоги ззовні.

— Ви добре на цьому знаєтеся, — зауважив Цзінь Ґуаншань.

Цзян Чен лише знизав плечима. Якщо він збирався лізти в політику, то треба було добре в ній розібратися. Він не дасть цим хижакам обвести себе довкола пальця.

Далі перейшли до обговорення його пропозиції, яке затяглося аж до пізнього вечора. Цзян Чен вже й сам був не радий, що порушив це питання.

Вечерю їм подали прямо в залу, тож хоч ненадовго, але всі суперечки вщухли. Цзян Чен зміг трохи огледітися і з подивом наткнувся на повний ненависті погляд Чжу Лея, направлений у бік Лань Січеня, який сидів поруч.

— Слухай, главо Лань, — пошепки звернувся він до сусіда, — що такого ти сказав Чжу Лею, що він буквально пропалює тебе ненависним поглядом?

Цзян Чену на мить здалося, що Лань Січень зніяковів. Але на запитання він відповів досить спокійно.

— Так вийшло, що вчора молодий пан Чжу вирішив дочекатися, коли я покину твій намет, щоб потім повернутися і продовжити перервану розмову. Ось тільки я заснув і проспав аж до ранку, — Лань Січень опустив погляд у свою миску. — Помічник Чжу провів під твоїм наметом усю ніч, а вранці зробив свої висновки. Тепер він вважає, що я його головний конкурент у боротьбі за твоє серце.

У цей момент Цзян Чен подавився супом і відразу почав відкашлюватися. Лань Січень дбайливо поплескав його по спині. Судячи з серйозного виразу обличчя, він не жартував. Було страшно та смішно одночасно. Втім, може хоч так Чжу Лей зрозуміє, що він не має жодного шансу, і нарешті заспокоїться.

Відкашлявшись, Цзян Чен відставив тарілку з супом, який його мало не вбив, і налив собі чаю. Погляд Чжу Лея тепер був спрямований на Нє Мінцзюе, який суворо читав йому нотації.

— Як гадаєш, чим закінчиться обговорення? — поцікавився Лань Січень.

— Не знаю, — похитав головою Цзян Чен, повертаючи собі всю серйозність. — Я вже й сам думаю, що запропонований мною варіант не такий хороший.

— Чому? — до тихої розмови несподівано приєднався Цзінь Цзисюань.

Цзян Чен зітхнув і поділився своїми міркуваннями.

— Ця війна зробила нас жорстокими. Всі ми втратили близьких і дорогих нам людей, а тепер уявіть, що перед вашими очима постійно будуть винуватці цих втрат. Невже вам не захочеться помститися? Показати, що саме ми перемогли, а вони більше ніхто? Главо Лань, ви можете не відповідати, ми й так знаємо, що ви відомі своєю добротою та милосердям. Але не всі заклиначі такі. Можливо, смертна кара буде для багатьох Венів милосерднішим варіантом, ніж тривалі знущання. І не впевнений, що лише моральні.

— Главо Цзян, ви надто погано думаєте про людей, — похитав головою Лань Січень.

— Главо Лань, це ви надто добре думаєте про людей!

Цзінь Цзисюань промовчав, але про щось явно замислився.

На цьому їхня розмова затихла, незабаром з вечерею було покінчено і вони знову повернулися до обговорення. Та дійти до єдиного рішення так і не змогли. Вирішили продовжити на наступному засіданні, яке відбудеться завтра.

Цзян Чен важко зітхнув і поспішив забратися з зали якомога далі. Йому потрібне свіже повітря та холодна вода, тільки тоді він зможе знову нормально думати. Все ж таки в крижаних печерах Хмарних Глибин щось є, як і в холодних джерелах. Піднявшись на мечі, він вирушив на північ, де, як він пам'ятав, була чиста гірська річка. А головне – льодяна.

Повернувся до табору він лише за кілька годин. Холодна вода заспокоїла нерви та прочистила мізки. Перевіривши своїх людей і переконавшись, що з ними все гаразд, Цзян Чен пішов спати. План на завтра був готовий, тож тепер треба було тільки гарненько виспатися.

Chapter Text

Цзян Чен прокинувся задовго до світанку і відразу відправився до в'язниці. Швидко переглянувши списки всіх винних, Цзян Чен пішов до камер. Страти чекали майже сім сотень заклиначів. Він сам брав участь у допитах, тому пам'ятав, що крім відвертих психопатів, які до останнього були віддані Вень Жоханю, були ще й ті, кого змушували брати участь у битвах. Саме з ними він і вирішив переговорити. Вони були готові спокутувати свої гріхи смертю, але якщо є інші варіанти, то віддали б перевагу життю.

Якби вони зустрілися на полі бою, Цзян Чен без будь-яких сумнівів вбив би їх всіх, але зараз, коли війна закінчилася, він не хотів зайвої крові на своїх руках. Можливо, якби при ньому були спогади про знищення Пристані Лотоса та вбивство близьких і рідних, Цзян Чен точно не прийняв би таке рішення. 

Переговорити з усіма до наради він би фізично не встиг, але й тієї інформації, що Цзян Чен зібрав, поки вистачало. Майнула думка, що доля цих людей його не надто хвилює, але... Навіть без спогадів війна зробила його жорстоким, настав час згадати, що він теж людина. Людина, а не машина для вбивств.

На раду він трохи спізнився.

— Главо Цзян, ми думали, ви вирішили сьогодні обділити нас своєю присутністю! — глава Яо явно не зрадів його появі.

— Пробачте, — з усмішкою перепросив Цзян Чен. — Справи. Вчорашній день показав, що якщо так піде далі, наші обговорення далеко не зайдуть. Вибачте, але я не готовий тижнями обговорювати одне питання.

— У вас знову якась пропозиція? — спокійно поцікавився Цзінь Ґуаншань.

Попри всі спроби Цзян Чена вставити йому палиці в колеса, глава Цзінь продовжував залишатися авторитетом для багатьох присутніх, до його рішень прислухалися і зазвичай брали приклад. 

— Так, — кивнув Цзян Чен і вийшов у центр зали, щоб його могли добре бачити та чути всі присутні. — Сьогодні я встиг поспілкуватися з багатьма в'язнями. Частково я згоден з главою Нє, є заклиначі, які досі всім серцем вірні Вень Жоханю та його ідеології, або ті, які творили такі злочини, яких не можна пробачити. Таких я вважаю за краще стратити відразу, поки вони не створили нам додаткових проблем. Але є частка інших, ці солдати не жорстокі монстри за своєю суттю, а звичайні люди. Вони не безневинні, їм доводилося вбивати наших побратимів, але вони готові спокутувати свою провину перед світом заклиначів у будь-який спосіб.

— Ми не можемо їм повною мірою довіряти, — похитав головою Нє Мінцзюе.

— Сумніваюся, що під час наших допитів хтось міг би збрехати, — недобре усміхнувся Цзян Чен. — Але також потрібно домовитися, що якщо хтось із засуджених щось задумуватиме проти нас, всі докази ми знову розглянемо на раді кланів і винуватців чекатиме смертна кара. Але водночас я проти того, щоб засуджені Вені піддавалися насиллю просто так. Вони будуть служити на благо знищених орденів, але не повинні зазнавати морального чи фізичного насильства. Не забуваймо, що ми добрі та справедливі заклиначі, наш обов'язок захищати невинних і знищувати зло, а не навпаки.

Цзян Чен закінчив свою промову та обвів поглядом усіх присутніх. В принципі, відверто незгодних він не бачив. Цього разу він сподівався, що обговорення надовго не затягнеться.

— Думаю, варто провести голосування, — підвівся зі свого місця Нє Мінцзюе. Мабуть, йому теж набридли ці безглузді розмови. — Орден Цінхе Нє підтримує пропозицію глави ордену Юньмен Цзян.

— Орден Ґусу Лань також підтримує, — кивнув Лань Січень.

Цзян Чен у ньому навіть не сумнівався.

Він помітив, як Ґуаншань про щось перешіптується з главою Яо, але тут в розмову втрутився Цзисюань, і главі Цзінь довелося змиритися.

— Орден Ланьлін Цзінь підтримує.

Після того, як його пропозицію підтримали глави найбільших орденів,  всі інші безсумнівно рушили за ними. 

Після обіду почалися нові допити, складалися списки тих, на кого чекає страта, а на кого спокута. Цзян Чен на пару з командиром Феєм цілодобово проводив час у тюремних камерах, але вже через три дні списки були готові.

На черговій раді призначили дату страти, а глава Яо добровільно поступився йому землею поблизу Жунаня. Його мета в Безнічному місті була досягнута, тепер лише потрібно все ретельно проконтролювати.

За три дні Цзян Чен зі своїми людьми вирушив додому, майже одразу після масштабної страти, організацією якої займався Цзінь Ґуаншань. Того дня були підписані численні мирні угоди, Безнічне місто отримало статус нейтральної території, а решта земель Цішаня були ретельно розділені між рештою орденів.

Перед самим від'їздом у нього відбулася цікава розмова з Нє Мінцзюе. Той запропонував йому свою дружбу та підтримку. Відмовлятися Цзян Чен не став, йому подобався глава Нє, тому вони домовилися спілкуватися і далі, поки через листи, а згодом влаштовувати неофіційні зустрічі. Двері Нечистого володарства в Цінхе тепер були для нього завжди відчинені. Сам Цзян Чен запросив Нє Мінцзюе заглядати в Юньмен. Там будуть раді такому гостю.

Додому Цзян Чен віз коштовності, артефакти, книги та ті самі три скрині золота, які колись Вень Жохань призначив за його голову. На диво, сперечатись із ним за гроші ніхто не став, хоча сума була немаленька. 

Пристань Лотоса зустрічала його шумом, радісними криками, чудовими запахами їжі та теплими обіймами сестри.

— Я повернувся. Як і обіцяв, цілий та неушкоджений.

— Ох, А-Чене, я так рада, що ця жахлива війна нарешті скінчилася!

Цзян Чен радості своєї сестри не поділяв, війна закінчилася, але проблем від цього менше не стало. Занадто багато ще потрібно було зробити для того, щоб остаточно відновити їхній рідний дім та орден. Та й інших справ вистачало.

Насамперед Цзян Чен зібрав заклиначів, з якими пліч-о-пліч пройшов усю війну. Він щиро подякував їм за сміливість і стійкість, які вони проявляли у кожному бою. І за те, що підтримали та пішли за ним, попри юний вік і відсутність будь-якого досвіду.

Втім, лише словесною подякою не обійшлося, додатково кожен отримав непогану грошову винагороду. Багатьом він повернув рідні землі, які вони втратили через Венів. Також Цзян Чен пообіцяв допомогу в відновленні їхніх орденів або запропонував вступити до лав адептів ордену Юньмен Цзян. Щоправда, одразу попередив, що він буде дуже вимогливим главою і всім, хто залишиться, доведеться сильно постаратися, щоб відповідати цим вимогам.

Втім, не багатьох це лякало, за цей час вони встигли добре познайомитися з характером Цзян Чена. Він був надзвичайно вимогливим, але водночас справедливим. І добре винагороджував за старання та високі результати.

Того ж вечора Юньмен залишило майже три сотні заклиначів. Багато хто вирушав мандрувати й знищувати нечисть, яка сильно розплодилася після війни, інші хотіли повернутися в рідні краї та приступити до відновлення власних резиденцій. Цзян Чен тепло попрощався з усіма ними та пообіцяв, що двері Пристані Лотоса для них завжди відчинені.

Найдовше він розмовляв з Дун Сюлань, яка була молодшою сестрою Дун Сюйжена. З усього їхнього клану залишилося лише п'ятеро осіб, але це не зупинило дівчину від бажання відновити рідний орден. Цзян Чен пообіцяв усіляку допомогу і відправив із нею кілька десятків добровольців, які колись служили під керівництвом Сюйжена.

Земля та гроші у Сюлань тепер були, тож все залежало від її навичок. І нехай їй бракувало досвіду, зате наполегливості та впертості було вдосталь. Вона впорається.

Тяжче довелося з його вірними командирами. Мін Шуань та Ся Пінь вирішили покинути його і відправилися подорожувати, раніше обидва були мандрівними заклиначами та після закінчення війни збиралися повернутися до колишнього способу життя. Жунь Бао, Фей Шенлі та Тань Хепін погодилися на його пропозицію та залишилися в ордені. Найдовше думав Міншен і на його рішення Цзян Чен чекав, затамувавши подих.

Йому Цзян Чен запропонував залишитися в ордені заступником глави. Втім, якщо заклинач вирішить повернутися до рідного краю, щоб відновити свій власний орден, він не перешкоджатиме і надасть будь-яку допомогу.

Міншен думав досить довго, а також радився зі своїми колишніми шиді. В результаті він все ж таки вирішив залишитися, свої права на орден Жунань Лю він передав своєму далекому родичу, але пообіцяв брати активну участь у відновленні віддалено. Разом із Лю Кайцю до Жунаня вирушило чимало підлеглих Міншена, які вирішили не приєднуватись до Юньмен Цзян.

Але й так Цзян Чену вистачало адептів з головою. У них з Яньлі навіть серйозна розмова відбулася щодо цієї ситуації. Пристань Лотоса була великою і могла вмістити всіх цих людей, але тоді куди набирати юних учнів? Сестру він заспокоїв тим, що не всі вони залишаться у головній резиденції.

Взагалі у світі заклиначів існувала практика, що на території великих орденів розміщувалися безліч менших, які підпорядковуються тому, на чиїй землі знаходилися. Ось тільки Цзян Чену ця схема не дуже подобалася. Територія ордену Юньмен Цзян була великою, до деяких куточків навіть заклиначам на мечах потрібно було добиратися майже добу, що вже говорити про звичайних людей.

Тому Цзян Чен вирішив створити невеликі резиденції ордену Юньмен Цзян у кожному великому місті, а в дрібніших побудувати заклинательські пункти. У разі появи нечисті вони мали відреагувати першими, а у разі підвищеної загрози повідомити відразу головну резиденцію, звідки надішлють підкріплення. Жити постійно у цих пунктах було не обов'язково, тільки якщо за власним бажанням, заклиначі вирушатимуть туди позмінно. Щось на зразок відряджень.

Втім, Цзян Чен не поспішав роздавати вказівки та спочатку вирішив порадитися з довіреними людьми — братом, сестрою та колишніми командирами.

— Ти впевнений? — насупилась Яньлі. — Ми ще не закінчили відновлення Пристані Лотоса, а ти вже хочеш розпочати таке грандіозне будівництво.

— Грошей вистачає, — знизав плечима Цзян Чен. — Думаю, місцеві мешканці самі допоможуть із будівництвом, їм це вигідно.

— Ох, який у мене амбітний братик, — пирхнув Вей Їн і звично ухилився від стусана Цзян Чена. — Але загалом мені подобається твій задум.

Міншен теж кивнув. Інші думали трохи довше, але після кількох додаткових аргументів погодилися і вони. Разом вони добу просиділи над мапою, але змогли визначити ділянки, де необхідно побудувати резиденції та пункти.

— А в найвіддаленіші куточки та на прикордонні пункти відправлятимемо тих, хто найбільше провинився, — запропонував Вей Усянь.

— У такому разі, ти сам звідти вилазити не будеш, — весело усміхнувся у відповідь Цзян Чен, але одразу посерйознішав і звернувся до Тань Хепіна. — Я можу звалити це на твої сильні та надійні плечі? Дам стільки помічників, скільки попросиш.

Чоловік закотив очі, після чого посміхнувся й кивнув.

— Зроблю.

— Дякую, — кивнув Цзян Чен і повернувся до брата. — Що там з Венями?

— Поки засіли в дальній будівлі й намагаються зайвий раз не висовуватись, — невдоволено похитав головою Вей Їн. — Вони ще не вірять, що ніхто їх вбивати чи кривдити не збирається.

— Добре, я зустрінуся з ними трохи згодом і спробую розв'язати цю проблему. Я їх в орден прийняв не для того, щоб вони мені тут ледарювали.

Присутні на це лише усміхнулися.

— Яньлі, як просувається відновлення резиденції?

— Сам бачив. Половину знищених будівель відновлено. Корпус для адептів уже готовий, як і кілька гостьових будиночків. Але потрібні ще матеріали.

Цзян Чен зітхнув і кивнув. Фею він поки доручив зайнятися напливами нечисті на території Юньмена, а на Жуня знову повісив захист резиденції. Обидва були не проти.

Відпустивши людей, Цзян Чен зрозумів, що настав час зайнятися фінансами. Орден Юньмен Цзян не можна було назвати бідним, але незабаром вони мали сильно витратитися. У минулому житті він ніколи не був бухгалтером, але в математиці розумівся. Тож вести облік доходів і витрат міг спокійно.

Прибуток орден отримував, забезпечуючи на підконтрольній території безпеку від нечисті, місцеві жителі за це платили податок. І що більша територія ордену, то більше прибутку він отримує. Втім, це теж було не зовсім правильно. Якщо території незаселені, то й гроші, звісно, з повітря не з'являтимуться. Але що більше міст, селищ і сіл, то більше дохід.

Всьому цьому Цзян Чена мав навчити його батько, ось тільки проблема була в тому, що він нічого не пам'ятав. Частково допомагала сестра, але і вона сама не знала всього, тому доводилося багато вчитися самому і радитися з досвідченими людьми.

Цзян Чен взагалі останнім часом майже постійно вчився, до цього він знав лише одне — війну, але зараз на нього з усіх боків звалювалися численні проблеми, про існування яких він навіть не здогадувався. На щастя, його оточували вірні та надійні люди, яким він міг довіритись.

За всіма цими турботами знайти час на Венів було складно, тому він зустрівся з ними лише за кілька днів.  Лідером серед присутніх була Вень Цін, яка не надто доброзичливо дивилася на Цзян Чена. І він міг її зрозуміти.

— Добридень, ледарі, — глузливо промовив Цзян Чен, дивлячись, як витягуються обличчя всіх присутніх. Вей Їн тихо пирхнув за його спиною.

— Що ти хочеш, щоб ми робили? — насупилась Вень Цін.

— А що ви вмієте? Чим до війни займалися? — знизав плечима Цзян Чен. — Якщо хтось ще не зрозумів. Ви не бранці, а повноцінні адепти ордену Юньмен Цзян. Я запропонував би для полегшення життя змінити вам прізвища, але це тільки якщо ви самі того захочете.

— А якщо я захочу взяти прізвище Цзян? — підняла підборіддя Вень Цін. Мабуть, вона збиралася випробувати його терпіння і дізнатися межі дозволеного.

Брат за спиною напружився і зробив крок уперед, але Цзян Чен жестом зупинив його.

— Я не проти, якщо носіїв прізвища Цзян в ордені стане більше. Але, погодься, Цзян Цін звучить так собі, ось Цзян Сяоцін уже краще.

На щоках Вень Цін з'явився яскравий рум'янець, чи то через сором’язливість, чи то від злості. Судячи з блискавок у її очах, скоріше друге. Але Цзян Чен не дав їй вибухнути гнівною тирадою.

— Мені цікаво дізнатися, чим кожен із вас займався до цього. Так я зможу доручити вам найкращу роботу. Зараз орден справді не в тому стані, щоб просто так вас утримувати. Юньмен Цзян може подарувати вам захист і сите життя, але для цього потрібно давати щось на заміну.

Вень Цін подивилася на Вей Їна за його спиною, а потім тяжко зітхнула і кивнула.

Наступні дві години він спілкувався з колишніми адептами ордену Цішань Вень, вислуховував їхні історії та прикидав, чим би вони могли бути корисні ордену. На Вень Цін він вирішив відразу повісити павільйон цілителів, при цьому призначивши головною, але з умовою, що вона не ображатиме цілительку Чу. Вень Нін поки залишався під наглядом сестри, але Цзян Чен обіцяв пізніше знайти роботу і для нього.

В цілому, носіїв прізвища Вень було лише дванадцять і лише шестеро справді були кровними родичами Вень Жоханя. Решту нагородили цим прізвищем за якісь заслуги. Так, наприклад, Цзян Чен знайшов собі помічника-діловода. Ще трьох він відправив розбиратися в бібліотеку і попросив зробити щось типу картотеки, тож роботи у них буде багато.

Інші вирушили допомагати з будівництвом. Два десятки у Пристані Лотоса та десяток у помічники Тань Хепіну. Без діла залишилася лише бабуся Вень та троє малюків — А-Юань, А-Сін та красуня Ялін. Незрозуміло, чому в каноні з Венями була лише одна дитина, але А-Юань справді виявився наймолодшим. Вень Сіну було чотири, а Ялін — «цілих шість». Цзян Чен ледь стримав посмішку, почувши це «цілих шість». Поки у резиденції було мало дітей, але він збирався незабаром це виправити. Доглядати їх залишили бабусю Вень і тітоньку Мей.

— Щоб в майбутньому у дітей не було проблем, пропоную їм одразу змінити прізвище на Цзян, — тихо зауважив Цзян Чен, заколисуючи на руках А-Сіна. А-Юань вже давно спав на колінах Вей Їна, а ось Ялін все ще намагалася вдавати з себе дорослу і зі всіх сил боролася із позіханням. Вень Цін зиркнула на четвертого дядечка, після недовгих роздумів обоє кивнули.

Так, Цзян Чен обіцяв їм безпеку і збирався ретельно проконтролювати, щоб колишніх Венів ніхто не чіпав, але цю війну ще довго пам'ятатимуть. Дітям безпечніше бути Цзянами, аніж Венями.

— Добре, — погодилася з ним Вень Цін.

Цзян Чен кивнув і кілька хвилин милувався сплячим Цзян Сінем. Дітей він любив, але усвідомлював, що навряд чи колись заведе своїх власних — надто велика відповідальність.

— Якщо будуть проблеми, насамперед звертайтеся до мене або до Вей Усяня. Ну, є ще Міншен, ви його вже бачили, він мій друг та заступник. І постарайтеся спілкуватися більше з іншими адептами ордену, я не хочу, щоб ви в чомусь обмежували себе.

— Дякую, главо Цзян, — несподівано офіційно промовила Вень Цін.

— Ти знаєш, що не повинна мені дякувати, я лише повертаю борги. І давай без офіціозу, ти спокійно можеш кликати мене на ім'я.

Вень Цін зітхнула і похитала головою.

— Невже не образився на мої срібні голки? — посміхнулася дівчина згодом.

— Це були лише голки, а міг бути меч, який відокремив би мою голову від тіла, — знизав плечима Цзян Чен і обережно передав сплячого хлопчика до рук шостого дядечка. Після цього він підвівся на ноги. — Сподіваюся, ми зрозуміли одне одного і житимемо у злагоді. Просто знайте, що я завжди готовий допомогти.

Chapter Text

Колишні Вені виявилися справді корисними та не доставляли жодних проблем. Прізвище Вень залишили собі тільки Вень Цін та Вень Нін, на згадку про своє минуле. Цзян Чен важко зітхнув, але сперечатися не став.

Проблеми з'явилися звідти, звідки їх ніхто не чекав. У той день в Цзян Чена було заплановано кілька зустрічей із главами менших орденів, які у війні не брали участь, але від нього чогось хотіли.

— Наївні люди, — сміявся Вей Усянь крокуючи з ним поряд. — На тебе де сядеш, там і злізеш.

— Але ти чомусь все одно вирішив піти зі мною. Нудно стало? — пирхнув у відповідь Цзян Чен.

— І як ти здогадався?

— Доручити тобі якесь цікаве завдання? — Цзян Чен задумливо потер підборіддя, потім згадав, від кого заразився такою звичкою і посміхнувся. — А чи не хоче мій дорогий братик навідатися в Ґусу з дружнім візитом? Допоможеш своєму дорогому Лань Чжаню з відновленням Хмарних Глибин, а заразом і вчителю Ланю не даси занудьгувати.

Вей Їн радісно посміхнувся, але одразу насупився і підозріло подивився на Цзян Чена:

— Це ти так хочеш мене позбутися?

— Хотів би позбутися, давно б в озері притопив, — глузливо пирхнув він у відповідь.

— Ні, я краще за тебе плаваю, тож не варіант.

— Я теж про це думав, — серйозно кивнув Цзян Чен.

— Гей!

Цзян Чен не витримав і розсміявся, але швидко заспокоївся та з цікавістю поглянув на брата.

— Але якщо чесно, ти хіба не сумуєш за Лань Ванцзі?

Вей Їн деякий час мовчав, але потім з тяжким зітханням відповів:

— Сумую.

— Ну ось. Я впевнений, що він теж сумує за тобою.

— А раніше ти казав, що він мене ненавидить і просив не набридати, — хитро глянув на нього брат. — То що змінилося?

— Багато чого змінилося. Тобі весь список озвучити? — пирхнув Цзян Чен. — В першу чергу війна. Я бачив, як сильно він хвилюється за тебе, намагається бути поряд і захищати. Навіть від тебе самого. Повір, він точно не відчуває до тебе ненависті, скоріше навіть навпаки.

Якийсь час вони йшли мовчки.

— А Лань Січень?

— Що Лань Січень? — не зрозумів Цзян Чен.

— Ти теж за ним сумуєш? Здається, ви стали досить близькими під час війни.

Цзян Чен замислився.

— Я б не сказав, що маю час нудьгувати. Але посидіти й випити з ним чаю за приємною розмовою я б не відмовився.

Вей Їн збирався ще щось запитати, але вони нарешті дісталися великої зали, де зазвичай приймали гостей. Цзян Чен зайняв місце на своєрідному троні, а брат випростався за його правим плечем. Та потім усміхнувся і вмостився на підлокітник. Зганяти Усяня він не став, але під ребро тицьнув. Так, щоб не розслаблявся.

Веселощі, які витали в повітрі відразу зникли, варто було в залу увійти делегації з ордена Сан'янь Ян. Вей Їн поруч напружився і здивовано видихнув, та й Цзян Чен відчув якусь незрозумілу тривогу, ось тільки причини зрозуміти не міг.

Делегація складалася з дванадцяти заклиначів, але тільки шестеро з них були в клановому одязі ордену Сан'янь Ян. Решта була одягнена в біле, вони виглядали як справжні мудреці, але підсвідомо Цзян Чену ці люди чомусь не сподобалися. Все стало на свої місця, коли один з цих «мудреців» ступив уперед і привітно посміхнувся.

— Ваньїню! Як я радий тебе бачити в доброму здоров'ї!

Цзян Чен насупився, він не пам'ятав цю людину. Не пам'ятав нікого з усіх присутніх, крім брата. На щастя, Вей Їн і дав йому підказку.

— Вчителю Чжен?

— Вей Усяню, ти теж тут, — «вчитель Чжен» не переставав посміхатися, але Цзян Чену все більше не подобалася вся ця ситуація. Чи то посмішка була надто фальшивою, чи то прокинулися відчуття попереднього власника тіла. Але інстинкти кричали й закликали до бою.

— Я теж радий зустрічі, пане Чжен. З якою метою ви вирішили відвідати нас? — уточнив Цзян Чен.

Цей вчитель на нього дивно зиркнув, як і кілька інших членів делегації. Невже вони очікували, що Цзян Чен кинеться до них із щирими обіймами? Навряд чи. Виходить, річ в чомусь іншому. Але Вей Їн був відносно спокійним, тож нічого зайвого він точно не сказав.

— Ну, як же, — похитав головою ще один старець із делегації та вийшов до учителя Чжена. — Усі ми належимо до ордену Юньмен Цзян. Як тільки ми почули новини про відновлення Пристані Лотоса, одразу ж поспішили вам на допомогу.

— Так-так, — підтакнув ще один чоловік, цього разу трохи молодший. — Орденові не належить обходитися без своїх старійшин.

Цзян Чен потроху починав розуміти, що тут відбувається. Можливо, якби з моменту його потрапляння в цей світ пройшло зовсім мало часу, він не наважився б сперечатися з цими старими, але не зараз. Він — наймолодший глава ордену в історії, крім того, один із найкращих командувачів під час кампанії Постріл в сонце.

— А де ж поважні старійшини були, коли Пристань Лотоса атакували? — вдавано тихим і м'яким тоном поцікавився Цзян Чен. Ось тільки його підопічні вже добре знали, що нічого хорошого ця інтонація не віщує. Скоріше навпаки.

— Того жахливого дня нам пощастило бути далеко за межами Юньмена у справах, які нам доручив ваш батько, — з удаваним жалем пояснив вчитель Чжен.

— Це ж наскільки далеко ви були, що новини до вас дійшли тільки зараз? Майже півтора року минуло! — Цзян Чен недобре усміхнувся і подався вперед. — Чому я вас не побачив раніше? Наприклад, коли мені з сестрою та братом довелося ховатися від переслідування Венів? Або коли ми тільки розпочали війну? Як далеко ви були, що не прийшли того дня, як ми відвоювали Пристань Лотоса? Ні, ви прийшли тільки зараз, коли війну закінчено і більшість проблем вже вирішено. І ви ще хочете називатися старійшинами ордену Юньмен Цзян?

Всі присутні були трохи приголомшені такою відповіддю і навіть не одразу знайшли, що на це відповісти.

— Традиції наказують, що старійшини в ордені дуже важливі, їх потрібно шанувати та поважати. Навіть глава повинен прислухатися до їхньої думки! — задихаючись від обурення, сказав учитель Чжен.

— Мені не до вподоби такі традиції, — спокійно відповів Цзян Чен. — І я не можу шанувати та поважати заклиначів, які ховалися від труднощів за спинами підлітків! Ще на початку війни ми з главою Лань усіх попередили. Ті, хто приєднається до нас після війни, не отримають жодної пошани. Ви нічого не зробили задля перемоги у цій війні чи для відновлення Пристані Лотоса. Те, що зараз є — це заслуга моєї сестри, яка не побоялася війни й завжди підтримувала нас із братом. Від вас я не дочекався і цього. То яке ви маєте право називати себе старійшинами цього ордену?!

— Ваньїню, ти ще надто молодий і не розумієш… — почав другий кандидат у старійшини, імені якого він так і не дізнався.

— Для вас я тепер глава Цзян і ніяк інакше! — гаркнув Цзян Чен, у повітрі промайнули відблиски фіолетових блискавок. Втім, це миттєво привело його до тями. — Я розумію достатньо — орден Юньмен Цзян не потребує вашої допомоги. Можете повертатись туди, звідки прийшли. Якщо це все, чого ви хотіли, то прошу піти. На сьогодні у мене призначено ще кілька зустрічей.

Несподівано вперед вийшов досить молодий і симпатичний чоловік у синьому клановому одязі. Він схилився у церемоніальному поклоні та шанобливо промовив.

— Вітаю, главо Цзян. Мене звуть Ян Хесін, я глава ордену Сан'янь Ян. Перепрошую за це непорозуміння. Ці пани приєдналися до мого ордену майже рік тому, після завершення війни вони наполягали на цьому візиті та переконували, що ви будете раді зустрічі з ними. Але, певне, вони помилялися.

— Так і є, главо Ян. Та ви не винні в цьому випадку, — кивнув Цзян Чен. На тлі цих мерзенних людей, його співрозмовник виглядав зовсім молодо, але придивившись, він зрозумів, що той старший за нього років на десять, якщо не більше. — Ви теж хотіли про щось попросити?

— О ні, що ви. Я тут лише щоб виразити свою повагу. Наш орден не такий великий і знаходиться далеко на півдні, тому ця війна обійшла нас стороною. Та про ваш орден і бойові заслуги я багато чув. Ще раз перепрошую за це непорозуміння і сподіваюся, що глава Цзян не триматиме на нас зла.

— Я радий знайомству з такою розумною людиною, — кивнув Цзян Чен і обвів нестарійшин пильним поглядом. — Жодних претензій до вашого ордену в мене немає.

— Дякую, — кивнув Ян Хесін. — Сподіваюся на сприятливу співпрацю у майбутньому, можу запевнити, що орден Сан'янь Ян буде радий всіляко вам допомогти. А зараз, думаю, нам уже час.

— До зустрічі, — кивнув Цзян Чен і ледве стримав усмішку, спостерігаючи, як Ян Хесін та його супутники ледве не виштовхують за двері тих недостарійшин.

— Човен не завжди пливтиме за вітром! —  прокричав наостанок учитель Чжен. — Ти ще пошкодуєш про своє рішення, нестерпний хлопчисько!

Цзян Чен пирхнув і відкинувся на спинку крісла. Навряд чи він колись пошкодує про свій сьогоднішній вибір. Зайвого баласту потрібно позбавлятися. З такими старійшинами далеко не заїдеш.

— Так, — похитав головою Вей Їн, який майже всю розмову просидів мовчки, що було зовсім на нього не схоже. — Я пам'ятаю, як учитель Чжен бив нас за будь-яку помилку чи проступок, а ти так з ним обійшовся!

— Засуджуєш? — схвильовано поцікавився Цзян Чен. Може справді варто було спочатку порадитися з братом перед тим, як приймати рішення?

— Швидше захоплююся! — задоволена усмішка брата відразу розвіяла всі сумніви. — Мені в його присутності досі непереливки.

— Як так, ти навіть матері не боявся? — пирхнув Цзян Чен.

— Це інше, — похитав головою Вей Усянь. — Я знав, чому вона сердиться і за що мене карає. Але мадам Юй, попри свій важкий характер, ніколи не була до мене по-справжньому жорстокою, а ось учитель Чжен, мені здається, навіть насолоджувався, караючи нас якомога жорсткіше. Згадай, як він нас палицями ледь не забив тільки за те, що ми без дозволу відправилися тоді на нічне полювання до Шаяна.

Цзян Чен, звісно, цього пам'ятати ніяк не міг, але у відповідь кивнув.

— Дурнуваті традиції! Як шкода, що решта старших загинула під час нападу Вень Чао, — зітхнув Вей Їн. — Я навіть почав сумувати за довгими нотаціями учителя Лі.

— Серйозно? — не повірив Цзян Чен. Вей Їн сумує за нотаціями? Здається, треба справді відправляти його в Ґусу, хай із Лань Ціженем поспілкується. — Поки обійдемося без цих традицій. Можливо, згодом ми до них повернемося, але не зараз. Мені достатньо тебе, Яньлі, Сяошу та Міншена. На вас я точно можу покластися.

Зустрічі з главами інших орденів пройшли куди продуктивніше. Багато хто просто хотів заручитися підтримкою Цзян Чена і в якомусь сенсі прийняти васалітет. Хоча краще тут використати слово данництво. Втім, Цзян Чен не хотів зайвої влади, як і відповідальності. Йому вистачало того, що він мав зараз. Тому домовилися швидше про взаємовигідне співробітництво. Це влаштувало всіх.

Того ж вечора Цзян Чен навідався до цілителів. Як він і думав, зловити Вень Цін одну було нескладно.

— Главо Цзян? — здивувалася дівчина його візиту. — Погано почуваєтеся? Захворіли?

— Зі мною все гаразд, — похитав головою Цзян Чен і сів навпроти цілительки. — Я хотів подякувати. За те, що допомогла після того, як випалили моє ядро. Якось до цього не виходило зробити це особисто.

Обличчя Вень Цін здивовано витягнулося.

— О.

— І я маю до тебе прохання, — з усмішкою додав Цзян Чен і саме вона допомогла панні Вень прийти до тями. Вона відразу насупилась, але дивилася зацікавлено. — Я хочу, щоб ти продовжувала свої дослідження золотого ядра. Готовий виділити будь-які кошти та скільки завгодно помічників. Мені потрібно більше знати не лише про пересадку золотого ядра, а і як оптимально його формувати та вирощувати. Чи є можливість відновити його після втрати якимось іншим способом, крім пересадки? Я хочу знати все.

Вень Цін здивовано дивилася на нього якийсь час, а потім трохи відкашлялася і спитала.

— Вей Усянь розповів тобі?

— Сам здогадався, — хитнув головою Цзян Чен і важко зітхнув. — Я дам тобі рік. За цей час я встигну навести лад в ордені, якщо ми не знайдемо інший спосіб, то просто проведемо повторну пересадку.

— Робити пересадку золотого ядра один раз — уже величезний ризик, а вдруге... Шанси мізерні, — похитала головою Вень Цін.

— Тому я й говорю про пошук інших варіантів. Ти допоможеш мені? Боюся, крім тебе більше не знайдеться нікого, хто б настільки добре в цьому розумівся. І кому б я міг довіритись.

— А ти мені довіряєш? — в'їдливо пирхнула Вень Цін, але здивовано видихнула, коли Цзян Чен у відповідь просто кивнув:

— Ти можеш використовувати будь-які ресурси ордену.

Деякий час Вень Цін мовчала, але потім важко зітхнула:

— Я нічого не обіцяю.

— Більшого мені й не треба. Дякую.

Chapter Text

Після розмови з цілителькою у Цзян Чена відкрилося друге дихання. Всі свої сили він вкладав у те, щоб поставити орден Юньмен Цзян на ноги. Він особисто допомагав будівельникам вдень, розбирався з документами вночі та вивчав звіти про нічні полювання кожну вільну хвилину.

Вей Їна він вирішив відправити якомога далі, а точніше в Ґусу. Брат би точно не схвалив його новий робочий графік, вистачало стурбованих поглядів сестри, яку він за кілька днів планував відправити в Мейшань відвідати бабусю, а заразом трохи відпочити. Поки з її роботою непогано справлялася Лун Сяошу, яка чудово працювала в парі з Міншеном. Цзян Чен підозрював там наявність романтичного інтересу, але поки в них не було на все це часу.

Через брата він також передав лист для Лань Січеня. Крім офіційних фраз, він поцікавився справами друга, а також попросив поради щодо програми навчання для юних адептів. Схожий лист Цзян Чен надіслав і Нє Мінцзюе. Крім цього він сам почав пропадати в бібліотеці, намагаючись хоча б для себе зрозуміти, які знання повинен мати хороший заклинач.

Адепти ордену Юньмен Цзян повинні бути кращими, тому копіювати програму навчання інших орденів він не збирався, але ретельно проаналізувати, щоб виявити всі їхні плюси та мінуси було потрібно. Після цього Цзян Чен збирався створити на цій основі щось принципово нове. Бо поки не буде готова програма навчання, не бачити ордену нових учнів.

— Міншене, мені потрібні всі заклиначі нашого ордену, які мали хоч якийсь досвід викладання. Втім, якщо хтось захоче зайнятися навчанням юних адептів, але не має досвіду, я теж не проти з ними зустрітися.

— Ти розумієш, що не зможеш відновити орден за день? — друг виглядав похмурим і явно хвилювався за Цзян Чена.

— Я й не планую за день, а ось за рік — цілком реально, — знизав плечима і відразу посміхнувся, дивлячись на здивоване обличчя друга. — Думав, що коли війна закінчиться, то можна буде розслабитись і нічого не робити?

— Іноді мені здається, що тоді було легше, — тихо пробурмотів Міншен, але Цзян Чен все одно його почув і відразу засміявся.

— Так, мені теж іноді так здається, — хмикнув Цзян Чен. — Не хвилюйся, після того, як орден відновиться і почне нормально функціонувати, ми зможемо нарешті відпочити. Відправлю тебе у відпустку на кілька тижнів, будеш спати та грітися на сонечку.

— Ех, коли це буде, — замріяно протягнув Міншен.

— Рік. Може навіть менше, але спочатку треба попрацювати, — зітхнув Цзян Чен. Він теж хоче у відпустку, але навряд чи найближчі кілька років вдасться вирватися.

— Зрозумів. Гаразд, тримай пошту. Як ти й просив, всі листи з червоними мітками передаються тобі прямо в руки.

Цзян Чен кивнув і прийняв численні конверти та сувої. Три конверти були без підпису, але з ледь помітними червоними мітками. Зазвичай Уґуй та його шиді знаходили спосіб передати послання йому прямо в руки, але так виходило не завжди. Тому й було ухвалено рішення про ці мітки.

Відпустивши заступника виконувати доручення, Цзян Чен взявся вивчати отримані повідомлення. Прийшла відповідь від Нє Мінцзюе, яку він написав у парі з Нє Хуайсаном. Вони надіслали майже готову програму для перших трьох років навчання, далі йшла специфічна освіта, яка не підходила для ордену Юньмен Цзян, але деякі нотатки щодо цього теж були.

Цзян Чен швидко написав відповідь і подякував за допомогу. Цзисюань надіслав менше інформації про навчання свого ордену, але додав кілька цікавих книг про різні системи навчання.

Наступне повідомлення було від глави ордену Сан'янь Ян. Ян Хесін хотів налагодити торгівлю з Юньменом та пропонував досить вигідні умови. Він був не проти такої співпраці, але спочатку треба було обговорити це з самими торговцями.

Розвідники повідомляли, що зараз досить скрутні часи для всіх заклиначів, але повільно всі починають повертатися до колишнього способу життя. Уґуй питав, як йому краще розподілити людей і за чим саме потрібно слідкувати далі.

Цзян Чен задумливо потер підборіддя, після чого вирішив призначити зустріч. В Юньмені, але не в Пристані Лотоса. Краще, щоб про Уґуя та його шиді ніхто не знав. Поки. Є у Цзян Чена вже деякі плани, треба лише запитати згоди.

— А-Чене, можна? — після короткого стукоту пролунав голос сестри.

— Заходь, — усміхнувся Цзян Чен. — Як бабуся?

— З нею все добре. Передавала тобі привіт і казала, щоб ти не працював надто багато. Відпочинок теж потрібний. І я, мабуть, з нею погоджуся, — Яньлі окинула його пильним поглядом і невдоволено насупилась. — Ти зовсім не бережеш себе.

— Все гаразд, я просто хочу швидше з усім цим розібратися, і тоді відпочиватиму. Добре?

Деякий час сестра мовчала, але потім зітхнула і дістала кілька срібних дзвіночків.

— Я знайшла нового майстра, поглянь.

Цзян Чен узяв один із протягнутих дзвіночків і уважно оглянув, потім відстебнув свій і порівняв. Дивовижна робота, обидва символи ордену виглядали майже ідентично, тільки в новому зовсім не відчувалося духовної енергії, але так і має бути. Після того як адепт отримає свого дзвіночка, він буде ділитися з ним своєю Ці та остаточно перетворить на духовний предмет, який заспокоюватиме і допомагатиме з концентрацією.

Він трохи струснув обидва дзвіночки й посміхнувся, як він і припускав, власний дзвіночок звучав трохи інакше. Якось рідніше  і… тепліше? Цікаво.

— Чудова робота.

— Мені теж сподобалось. Я вже зробила замовлення для всіх наших нових адептів та ще два десятки для першої групи дітей. Так, я знаю, що ще зарано, але нехай будуть.

— Не зарано. Я думаю, через місяці чотири ми зможемо почати набирати юних учнів, — задоволено усміхнувся Цзян Чен. — До речі, мені потрібно ще шістнадцять дзвіночків, а потім може й більше. Тільки не питай для чого, я потім розповім.

— Добре, пізніше тобі принесуть, — кивнула Яньлі. — Як щодо інших?

— Дочекаємось, коли будуть готові всі дзвіночки та влаштуємо гарну церемонію посвяти в адепти ордену Юньмен Цзян.

— Чудова ідея, — посміхнулася Яньлі. — Ми з Сяошу все приготуємо.

— Дякую, — кивнув він сестрі.

Весь вільний час Цзян Чен проводив за книгами та тією інформацією, яку йому прислали з інших орденів. Він не лише намагався скласти ідеальний навчальний план для своїх адептів, а й заразом навчався сам, заповнюючи в пам'яті всі прогалини.

Він зустрівся з усіма адептами, яких зібрав для нього Міншен та влаштував суворий відбір. З двох сотень заклиначів залишилося лише чотири десятки. Це справді були гарні вчителі. Не лише з досвідом та знаннями, а й з бажанням ці знання передавати іншим. І звісно, любов'ю до дітей. Він не хоче, щоб хтось виплескував на учнів свою ненависть та самостверджувався за їхній рахунок.

Всі навчальні плани Цзян Чен тепер обговорював саме з цими заклиначами, а потім ще залучив Вень Цін та Вень Ніна. Крім науки й бойових навичок, він хотів, щоб усі адепти були навчені хоча б основам медицини.

Цілителька кілька разів висловилася на тему того, що їй ніколи займатися ще й цим, але потім під'єдналася до справи разом зі своїми новими помічницями — вже знайомою йому Чу Їцзи і юною Ван Сюлі.

За тиждень до них приєднався ще й Вей Усянь, який передав Цзян Чену листа від Лань Січеня і подарунок від нього ж у вигляді колекції рідкісних книг. Це були копії, але менш цінними вони від цього не ставали. Здебільшого це були важливі та потрібні підручники. Цзян Чен був у захваті.

Навчання в ордені Ґусу Лань сильно відрізнялося від інших, але кілька важливих порад дав не лише Січень, але і його дядько. Думка великого вчителя Ланя була майже неоціненною.

— Половину Хмарних Глибин уже відновили, — ділився інформацією Вей Їн. — Очікувано вони почали з бібліотеки. Відновили її в точності такою як була! Жодного польоту фантазії!

— Згоден, — кивнув Цзян Чен. — Ти сам за домом скучив, чи тебе таки вигнали?

— Гей, це тільки ти мене виганяєш, а Лань Чжань він...

Далі Цзян Чен вже не надто вслухався. Щоразу, після звучання імені Лань Ванцзі, братик на кілька хвилин випадав з реальності та складав все нові хвалебні оди на честь Другого Нефриту. Іноді по другому, чи навіть по третьому колу.

Раптом Цзян Чену спала на думку цікава ідея, і він пильно подивився на брата. Той здригнувся і навіть трохи позадкував.

— Ти чого на мене так дивишся?

— Що ти думаєш про дітей?

— Милі та кумедні створіння, — знизав плечима брат і трохи розслабився.

— А що думаєш про роль вчителя? — продовжував питати Цзян Чен, старанно намагаючись стримати хитру усмішку, яка так і лізла на обличчя.

— Тяжко, але весело. Вбивати в юні голови нові знання та… Стій! Стій, це ж не те, про що я думаю? Ні, ти не можеш, я не... Я не можу!

— Ось я і знайшов тобі відповідну роботу! — нарешті відкрито посміхнувся Цзян Чен і потягнув брата на чергові збори. Сьогодні вони мали стати завершальними, але навряд чи вийде, якщо врахувати, що в учителя він збирається записати не лише Вей Їна, а ще й Вень Ніна. О, це буде весело!

Як Цзян Чен і припускав, обговорення затягнулося аж до ночі. Дехто турбувався, що Вей Усянь обрав темний шлях і довіряти йому навчання дітей не варто. Багато заклиначів однозначно будуть проти. Втім, Цзян Чен вперто стояв на своєму і вмів влучно підібрати аргументи у відповідь. Основною тезою було те, що брат навчатиме не темному заклинательству, а лише основам магічної писемності.

— Цзян Чене, вони мають рацію, — похитав головою Вей Їн. — Багато хто буде проти, я не хочу завдавати тобі зайвих неприємностей.

— Ти краще за багатьох знаєшся на талісманах, — знизав плечима Цзян Чен. — Я хочу, щоб адепти нашого ордену не лише вивчили всі наявні символи, а й навчилися самостійно їх винаходити. До того ж твої вміння та характер не дозволять дітям нудьгувати на заняттях.

— Ти впораєшся, А-Сяню, — впевнено промовила сестра.

— Боюся, що багато хто неправильно тебе зрозуміє, Цзян Чене, — сумнівався брат. — Навіть якщо я навчатиму їх лише роботі з талісманами, багато хто думатиме, що ти у себе в ордені ростиш маленьких послідовників темного шляху.

Цзян Чен лише руками розвів.

— Нехай думають, що хочуть. Це моя турбота, а не твоя.

Після тривалих умовлянь, Вей Усянь погодився і пообіцяв за кілька тижнів підготувати програму навчання. Цзян Чен знав, що може на нього покластися.

— І я хотів би, щоб ти став помічником ще одного вчителя, разом проводитимете заняття стрільби з лука, — Цзян Чен впевнено подивився у бік Вень Ніна. Той почервонів і невпевнено перепитав.

— Я-я?

— Наскільки я пам'ятаю, ти був одним із найкращих лучників у Цішані. Просто трохи невпевнений, але, гадаю, під наглядом Вей Їна ти зможеш добре навчити маленьких адептів Юньмен Цзян стрільбі з лука.

Вей Їн вдоволено усміхнувся і підморгнув Цзян Чену, після чого ляснув Вень Ніна по плечу:

— Ти впораєшся, а з мене вийде хороший помічник.

Вень Цін виглядала розгубленою, але явно раділа за Вень Ніна. Цзян Чен спеціально раніше не розповідав дівчині, що має намір призначити вчителем її брата.

— Панно Вень, до тебе в мене теж є пропозиція. Ми вже говорили, що я хочу, щоб адепти ордену Юньмен Цзян вивчали цілительство. Насамперед вони повинні знати, як не померти від звичайної рани. Також повинні вивчати цілющі рослини та як їх застосовувати в екстрених ситуаціях. Ну й отруйні, щоб випадково не вмерти. Подальша програма на твій розсуд. Візьмешся?

— Я можу відмовитись? — несподівано спитала дівчина.

— Звичайно, — кивнув Цзян Чен. — Але тоді порекомендуй на цю посаду когось іншого.

— Навіть вмовляти не станеш? — здивувалася Вень Цін.

— А треба? Якщо тобі ця справа не до вподоби, то звісно ти можеш відмовитися. Примушувати тебе тут ніхто не буде. Але я вважаю тебе найкращою кандидаткою на цю посаду. Втім, це не означає, що в майбутньому ти не зможеш призначити на своє місце когось зі своїх учнів чи колег. Тобі вирішувати.

— Я згодна.

З рештою вчителів складнощів не виникло. Цзян Чен уже давно знав кого на яку посаду призначити. Юні заклиначі повинні вивчати чимало предметів, але спочатку вони вивчатимуть письмо, читання, рахунок та бойову гімнастику. Трохи пізніше додасться історія, магічна писемність (талісмани), стрільба з лука, фехтування, цілительство, ритуалістика, заклинання, медитативні практики та багато іншого.

Цзян Чен поки на себе взяв уроки математики, а потім навчатиме основ заклинацького мистецтва. Але там у нього буде помічник — вчитель Цай Ґуанмін, який пізніше навчатиме юних адептів ритуалам.

Попри те, що на кожну дисципліну Цзян Чен призначив окремого вчителя, сам він уникати навчального процесу не збирався і спочатку спостерігатиме за всіма заняттями особисто. Якщо дозволятиме час.

Розібравшись з розподілом та роздавши всім завдання про підготовку навчальних програм, Цзян Чен сконцентрувався на відновленні резиденції. Якщо незабаром він хоче прийняти учнів, то Пристань Лотоса має бути готовою до цього.

Chapter Text

Два дні Цзян Чен вивчав плани Пристані Лотоса, а потім на тиждень засів з архітекторами та будівельниками. Він збирався збільшити територію ордену, побудувати кілька додаткових навчальних класів, павільйонів, гуртожитків, ще один спеціальний полігон, а також повністю змінити оформлення урочистої зали. Юньмен Цзян повинен справляти враження на гостей і викликати в адептів гордість за свій дім. 

— Ти розумієш, скільки грошей піде на твій задум? — важко зітхнула Яньлі, але, судячи з її виразу обличчя, вже змирилася. — А ти ще з будівництвом заклинательських пунктів не закінчив.

— Гроші поки є, і потім будуть, — весело усміхнувся Цзян Чен. Він до цього місяць із фінансами не дарма розбирався, тож вирахував, що річний дохід Пристані Лотоса не такий і маленький. Якщо вміти правильно ним скористатися, то можна ще в кілька разів збільшити прибутки. У майбутньому він збирався вкласти гроші у розвиток торговельних шляхів, будівництво міст, землеробство та скотарство. Чим більше процвітатиме його рідний край, тим більше він від цього отримуватиме. Але це поки далекоглядні плани на майбутнє. — Не хвилюйся. Зараз ми повинні попрацювати на публіку, запевнити всіх, що орден Юньмен Цзян подібний феніксу — повстав з попелу ще величнішим, ніж раніше.

— Я розумію, але все одно хвилююся. Скоро зима і…

— Я вже домовився про закупівлю припасів, — кивнув Цзян Чен. — А також все по тому списку, який мені видала Сяошу. Тож не хвилюйся.

— І коли встиг? — спантеличено похитала головою сестра.

— Ну, а на що мені стільки помічників та чудовий заступник? — знизав плечима він. Втім, про продовольство Цзян Чен справді домовлявся особисто. І безпосередньо через торговельну палату. У нього все одно там справи були. Та і пан Сюй чимало допоміг.

Юньмен кілька місяців був схожим на розтривожений вулик. Гроші танули прямо на очах, але Цзян Чен бачив результат. Пристань Лотоса наче заново розквітала. Він не мав жодної хвилини вільного часу, втім, не він один. Вей Їн, Яньлі, Міншен, Сяошу та інші помічники постійно металися по всьому Юньмену з різними дорученнями. Від нічного полювання до покупки тканин необхідного відтінку для прикраси урочистої зали.

Цзян Чен облаштував собі кабінет і поряд архів. Він ввів для себе нову систему позначень для різних документів і тепер почав вчити цього двох довірених заклиначів, яких призначив на посаду архіваріусів. Всі звіти про нічні полювання, доходи, витрати та інше ретельно скріплювалися і нумерувалися, після чого відправлялися в архів на спеціально виділену полицю.

Роботи було багато, але Цзян Чен тепер навчився більше розподіляти обов'язки між своїми підлеглими, а не як раніше рвався все робити самостійно. Та навіть так часу в добі катастрофічно не вистачало.

Про зустріч зі своїми розвідниками Цзян Чен би й зовсім забув, якби Уґуй не надіслав нагадування та повідомлення, що всі вони завтра чекатимуть на нього в невеликому селищі поблизу Юньпіна.

На місце зустрічі Цзян Чен летів на всіх парах, він до останньої хвилини роздавав вказівки своїм підопічним і мало не спізнився. Для зустрічі Уґуй орендував весь гостьовий дім, у селищі він був невеликим, але місця вистачило всім. Сьогодні він вирішив не світити своїм клановим одягом, тому знову закутався в чорний плащ і накинув глибокий каптур.

— Главо Цзян! — він і не сумнівався, що Уґуй ще здалеку почує його тихі кроки.

— Доброго вечора, радий бачити вас всіх у доброму здоров'ї.

Соншу налив йому чаю і зиркнув на Уґуя.

— Я так зрозумів, у вас для мене не дуже хороші новини, — насупився Цзян Чен. Сьогодні він не знав, чого чекати від цієї зустрічі. Війна закінчилася й ці заклиначі можуть вирішити, що виконали свій обов'язок та піти. І вони мають право так зробити, але Цзян Чен дуже б цього не хотів.

— Зараз неспокійно, — обережно почав Уґуй. — Виникли деякі проблеми на східному кордоні. Там надто розгулялася нечисть. Місцеві жителі кілька разів надсилали запит до ордену Юньмен Цзян, але ніхто так і не відповів. Пізніше ми з'ясували, що послання були перехоплені та знищені.

— Населення вирішило, що коли в Юньмені їм не допоможуть, то відправлять посланця до ордену Хуян Яо. До того ж він ближче, ніж Пристань Лотоса. Та ми вчасно встигли втрутитися і відбили першу хвилю нечисті. Але кордони все ще потребують зачистки, — продовжив Хоуцзи. — Ми нагадали населенню, що ці території належать Юньмену, але історія все одно не надто приємна.

Цзян Чен насупився і потер перенісся. Йому ця історія теж не подобалася. Те, що хтось намагається йому попсувати крові — зрозуміло відразу. Комусь не дає спокою гарна репутація ордену Юньмен Цзян.

— Вам вдалося з'ясувати, хто перехоплює повідомлення?

— Ми вистежили двох найманців, але вони померли раніше, ніж ми встигли допитати їх, — похитав головою Уґуй.

— Якщо опиратися на вигоду, то до цього може бути причетний глава Яо. У нас, звичайно, були серйозні розбіжності в поглядах, але його кандидатура надто очевидна, — похитав головою Цзян Чен. Він був би радий сказати, що в нього немає ворогів, ось тільки... Вони були, і чимало.

— Але ми не повинні виключати його зі списку підозрюваних, — спохмурнів Ше. — Я був у Ланьліні. Там також не дуже спокійно. Ґуаншаню ви не подобаєтесь, а його спадкоємець не слідкує за діями свого батька.

Цзян Чен зітхнув. Цзінь Ґуаншань дуже впливовий і хитрий заклинатель, якщо він почне діяти проти ордену Юньмен Цзян, то йому буде не солодко. А ще не треба забувати про прихильність сестри до Цзисюаня, тож їм швидше за все доведеться стати родичами.

— Я відправлю людей на східний кордон і намагатимусь його зміцнити. Доведеться перенести кілька заклинательських пунктів у ту місцевість, — задумливо промовив Цзян Чен, воскрешаючи у пам'яті план будівництва. Поки пункти будувалися у великих містах, а потім планувалося будівництво у більш віддалених куточках. Отже, доведеться пришвидшитися.

— Главо Цзян, які будуть подальші розпорядження? — вирвав його з думок голос Уґуя.

Цзян Чен зітхнув і знову потер перенісся.

— Війна закінчилася, але проблеми лише додаються. Чи готові ви продовжити свою роботу? Якщо хтось проти, я прийму будь-яке ваше рішення.

Декілька секунд заклиначі переглядалися між собою, після чого Уґуй кивнув.

— Ми готові й надалі працювати під вашим керівництвом.

— Добре. Сподіваюся, ви розумієте, на що погодилися, — усміхнувся Цзян Чен і дістав із цянькуня пакунок. Усередині виявилося рівно шістнадцять дзвіночків. Гравірування на кожному з них він робив особисто та до імені додав прізвище Цзян. — Ласкаво просимо до ордену Юньмен Цзян.

— Вау, — здивовано видихнув Цаншу, приймаючи дзвіночок, і з широкою посмішкою провів по вигравіюваному прізвищу та імені. — Наш шифу колись говорив, що прізвище ми отримаємо тільки коли знайдемо своє місце у житті. Цзян Цаншу. Гарно.

Цзян Чен на це лише посміхнувся. Ще пів години він розповідав новим адептам ордену Юньмен Цзян всі властивості цього дзвіночка і показав кілька практик для заспокоєння духу та покращення концентрації. Артефакт ордену значно допомагав у медитаціях і вбирав надлишки енергії заклинача, щоб у разі потреби віддати її назад.

— Добре, тепер перейдемо до серйознішої теми. Мені дуже не подобається ситуація про яку ви мені розповіли, тому мені потрібні очі та вуха скрізь. Та я чудово розумію, що це досить важке завдання навіть для вас, — Цзян Чен знову поліз у цянькунь і цього разу дістав мапу. — Ось тут літня садиба сім’ї Цзян. Про неї майже ніхто не знає, а ті, хто знають, вважають, що її зруйнували Вені. Але будівлі цілі та неушкодженні. Це місце стане вашим штабом та школою водночас.

— Школа? — перепитав Уґуй. — Ви хочете, щоб ми взяли учнів?

— Саме так, — хитро усміхнувся Цзян Чен. — Я збираюся створити спеціалізований таємний підрозділ. Основна задача – це, звісно, розвідка, але не лише. У майбутньому, можливо, будуть інші завдання. Пане Цзян Уґую, чи готові ви прийняти мою пропозицію та очолити цей підрозділ ордену Юньмен Цзян?

— Главо Цзян, це занадто велика відповідальність, — зітхнув Уґуй, але відмовлятися не поспішав.

— Ти впораєшся, — ляснув свого шисюна по плечу Хоуцзи. — Ми всі тобі допоможемо.

— І навіть я, — кивнув Цзян Чен.

Деякий час Уґуй ще роздумував, після чого кивнув.

— Я згоден.

— Чудово, — посміхнувся Цзян Чен і почав викладати свої думки, яким він хоче бачити цей підрозділ і чого від нього очікує.

Світанок вони зустрічали в садибі сім'ї Цзян, яка мала гарну назву Ціншань — Зелені пагорби. І ця назва цілком відповідала реальності. Самі будівлі розташовувалися у невеликій долині, яку зі всіх сторін оточували невеликі пагорби, повністю вкриті різноманітною рослинністю. Ніби блискавка, всю долину перетинала невелика ріка, яка потім впадала в Юньменські озера. Краєвиди були неймовірно прекрасні. Та головне, нікого зайвого. 

Як повідомили місцеві слуги, які постійно тут жили, щоб підтримувати чистоту та порядок, за останні десять років тут бував тільки його батько, і то рідко. Мати була тут лише одного разу, їй дуже не сподобалося, ось і виявилося, що така гарна садиба майже повністю забута. Якби Цзян Чен не знайшов документів на цю землю, то й сам не згадав би.

Слуг вони вирішили залишити, тільки взяли клятву про нерозголошення. Зарплатня у них підвищилася, тому вони були не проти. 

Ще кілька годин Цзян Чен обговорював з Уґуєм набір учнів. Він пропонував брати не лише навчених мистецтву заклинання, але й звичайних людей, які можуть виявитися корисними у їхній роботі. Ордену Юньмен Цзян потрібні розумні та здібні люди, немає різниці, який у них статус. Найголовніше для Цзян Чена — вірність. Зрада каратиметься смертною карою без огляду на причини.

Крім навчання Цзян Чен попросив кількох розвідників простежити за главою Яо та главою Цзінь. Та й взагалі не втрачати зв'язку з тим, що зараз відбувається у заклинательському світі. В разі потреби відразу повідомляти йому. Садиба була майже в дні шляху від Юньмена верхи та в годині польоту на мечі, що було не надто зручно, але Цзян Чен пообіцяв пошукати ще якесь рішення для екстреного зв'язку.

У Пристань Лотоса він повернувся вже ближче до вечора і нехай попередив про свою поїздку Міншена, але всі вже починали хвилюватися. Виявилось, на те була причина.

Надійшло урочисте запрошення з Ланьліна. Цього року збиралися відновити традицію мисливських змагань, і орден Ланьлін Цзінь зголосився першими організувати таку подію. На них чекало полювання на горі Байфен. Цілком собі канонна подія, яка геть вилетіла з голови Цзян Чена. Він сподівався, що вже повністю змінив історію, але певне ще не достатньо.

Можна було відмовитися від змагань та сказати, що через зайнятість у відновленні ордену вони не зможуть взяти участь цьогоріч, але Цзян Чен вирішив поїхати. Їм треба покрасуватися на публіці та нагадати, що орден Юньмен Цзян недарма називають «великим».

Для змагання було обрано три десятки найкращих адептів. Компанію Цзян Чену склали Вей Їн та Цзян Яньлі. Брат від нудьги, а сестра через особисте запрошення пані Цзінь. Хоча він підозрював, що не обійшлося без Цзисюаня. Трохи подумавши, Цзян Чен взяв з собою ще Фей Шенлі та Вень Ніна.

— Командире Фею, ви очолите адептів. Вень Ніне, тобі варто заявити про себе, до того ж, візьмеш участь у змаганні лучників. Не дарма ж я доручив тобі посаду вчителя.

Вень Нін виглядав наляканим не на жарт, але Вей Їн відразу ляснув його по плечу і розсміявся.

— Не бійся, ми тебе образити не дамо. До того ж тобі дуже личить клановий одяг, погодься — фіолетовий краще червоного!

— То ось чому ти постійно в чорному ходиш, — пирхнув Цзян Чен. — Не хочеш хоча б на змагання одягнутися як належить?

Вей Їн на мить завмер, але потім важко зітхнув і кивнув.

— Все заради тебе, любий братику.

— Час показати нашу єдність, — хитро усміхнувся Цзян Чен. До цих змагань він готувався ледь не більше, ніж до війни.

До місця призначення вони прибули через три дні та виглядали красиво. Цзян Чен їхав попереду на вороному коні, трохи позаду праворуч їхав Вей Усянь, а ліворуч — сестра. У наступному ряду їхали Вень Нін та Фей Шенлі. Трохи на відстані трималися решта адептів, здіймаючи високо вгору фіолетові стяги з дев'ятипелюстковим лотосом.

Зустрічали їх представники сім'ї Цзінь особисто. Яньлі одразу кудись забрала пані Цзінь, а Цзян Чена та його провожатих після офіційного вітання провели до арени. Змагання розпочнеться лише за пів години, тож цей час давався учасникам на те, щоб привести себе до ладу або поспілкуватися з іншими учасниками, які прибули раніше.

Освіжатися їм не було потреби. Буквально годину тому вони зупинялися біля невеликого заїзного двору, де й привели себе до ладу, щоб з'явитися сюди вже при повному параді.

Варто визнати, що орден Ланьлін Цзінь вклав у цей захід чимало грошей та часу, організовано все було на найвищому рівні. Цзян Чен хмикнув. Вежа Золотого Коропа під час війни ніяк не постраждала, тож Ґуаншань міг собі дозволити такі витрати.

Трохи осторонь Цзян Чен помітив учасників із Ґусу. Залишивши коня, він махнув рукою Вей Їну і Вень Ніну, ті рушили за ним. Фей Шенлі мовчки кивнув, даючи зрозуміти, що догляне за тваринами, а також щоб їхні адепти поводилися порядно. Він посміхнувся у відповідь і попрямував у бік братів Лань. Вей Їн не відставав, а трохи за ними невпевнено йшов Вень Нін.

Цзян Чен порівнявся з хлопцем і заспокійливо поплескав його по плечу.

— Ти ж знаєш главу Лань, він тебе не покусає.

Вень Нін у відповідь тільки кивнув, дивлячись на нього великими зляканими очима. Вей Їн одразу прилаштувався з іншого боку. У такому вигляді їх і помітив Лань Ванцзі, а за ним і його старший брат.

— Главо Лань, Лань Ванцзі, радий зустрічі, — привітав знайомих Цзян Чен.

— Взаємно, главо Цзян, — широко посміхнувся Лань Січень. — Молодий пане Вей, маю зауважити, вам дуже личить фіолетовий. Як і вам, молодий пане Вень.

— Вітаю, главо Лань, — ввічливо привітався Вень Нін і навіть жодного разу не заїкнувся. Прогрес. Або вплив Вей Їна.

Братець, до речі, морочитися етикетом не став, тільки вклонився Січеню і майже одразу повис на плечі його молодшого брата.

— Лань Чжаню, я скучив! Ми не бачилися цілих два місяці! Ти ж сумував за мною?

— Мгм, — тільки й відповів Лань Ванцзі.

Цзян Чен пирхнув, відвернувся від цієї солодкої парочки та посміхнувся Січеню.

— До речі, я так і не подякував тобі за подарунок. Ці книги врятували мені життя. Дякую.

— Ох, не варто вдячності. Молодий пан Вей чимало допоміг нам у відновленні Хмарних Глибин, вважай це платою за його працю, — посміхнувся Лань Січень і покосився у бік Вей Їна та Лань Ванцзі, які про щось тихо перемовлялися осторонь. Точніше, говорив переважно брат, а молодший Лань час від часу кивав, але, на диво, слухав уважно.

— Підозрюю, немає жодної допомоги в тому, що він постійно відволікав від справ Лань Ванцзі, — пирхнув Цзян Чен. Він дуже добре знав свого брата.

— Тут ти не правий, главо Цзян. Якщо їм двом доручити одне завдання, вони непогано його виконують, — знизав плечима Лань Січень і хитро примружився, дивлячись на Цзян Чена.

— Хіба що так, — весело усміхнувся Цзян Чен, ніби не помічаючи хитрого блиску в очах співрозмовника. — Втім, з Ґусу брат повернувся спокійнішим, ніж зазвичай. Тому як тільки він буде вільний, обов'язково відправлю його до вас у гості знову. Якщо глава Лань, звичайно, не проти?

— Звісно, ні. Я радий, що Ванцзі знайшов собі друга в особі молодого пана Вея, — видав фразу Лань Січень і вони не змогли стримати хитрі усмішки. Вень Нін виглядав до неможливого збентеженим.

— Що, жодного разу не чув, як двоє лідерів великих орденів за спинами своїх братів перемивають їм кісточки? — пирхнув Цзян Чен і знову поплескав Вень Ніна по плечу. — Нічого, скоро звикнеш.

— Гм, — дивлячись у підлогу, Вень Нін трохи зніяковіло посміхався.

— Про що таке веселе говорите? — почувся знайомий голос.

— Вітаю, главо Нє, — привіталися вони в один голос. — Молодий пане Нє.

— Главо Лань, главо Цзян, молодий пане Вень, — привітали їх у відповідь брати Нє.

— Хтось обіцяв навідуватись у гості, але, мабуть, забув, — усміхнувся Нє Мінцзюе і ляснув Цзян Чена по плечу.

— На жаль, справи, — важко зітхнув Цзян Чен, навіть не присівши від своєрідного вітання Мінцзюе. Звик. — Боюся, у мене час розписаний наперед місяці на два. І так ледве вдалося на змагання з'явитися.

Нє Мінцзюе відразу посерйознішав і кивнув.

— Розумію. Чув, ви не лише відбудовуєте резиденцію заново, а ще й маєте багато нововведень.

— Ох, давайте не будемо хоч сьогодні про це згадувати. Не хочу решту дня мучитися головним болем, — зітхнув Цзян Чен. Він приїхав розвіятись, про справи говорити зовсім не хотілося. — Обіцяю, що як трохи звільнюся, обов'язково приїду в Цінхе.

— Доведеться звільнитися раніше, за три місяці у нас відбудеться чергова рада кланів, — нагадав Нє Хуайсан.

— Точно, ледь не забув, — тяжко зітхнув Цзян Чен, судячи з розгубленого обличчя Січеня, не він один має проблеми з пам'яттю. Втім, Хмарні Глибини зараз теж на етапі відновлення, справ не набагато менше ніж в Юньмені.

Нє Хуайсан вже збирався щось запитати, але тут до них підбіг адепт ордену Ланьлін Цзінь і попросив зайняти свої місця. Змагання розпочинаються.

Chapter Text

Першими на арену виїхали адепти ордена Ґусу Лань на чолі з Січенем та Ванцзі. Цзян Чен помітив хитру усмішку брата, і в ту ж мить у спину Лань Ванцзі полетіла квітка. Той, не обертаючись її впіймав і поїхав далі. Вей Їн виглядав трохи розчарованим.

Наступними на арену вирушили брати Нє та їхні адепти. Орден Юньмен Цзян слідував відразу за ними. Цзян Чен заспокійливо кивнув Вень Ніну і посміхнувся брату. Сьогодні вони покажуть, на що здатний їхній орден.

Піднявши погляд, брати одразу знайшли сестру на трибуні поряд із пані Цзінь. Вони про щось перемовлялися, але помітивши їхні погляди, Яньлі відразу відірвалася від розмови та помахала рукою, а потім кинула кожному по квітці.

Упіймавши фіолетовий бутон, Цзян Чен відразу пристебнув його до одягу на грудях. Вей Їн взяв з нього приклад. Інші квіти вони дружно проігнорували, чим дуже розчарували решту молодих панночок.

 Їхню увагу привернув дивний шум та галас за спиною. Слідом їхали адепти ордену Ланьлін Цзінь на чолі особисто з Цзінь Ґуаншанем, але раптово сусідній кінь встав дибки. Вершник майстерно втримався в сідлі, приборкав коня та відразу зробив коло пошани. Вереск дівчат із трибун ледь не оглушав.

— Самозакоханий бовдур, ще й вицейгокується, — буквально виплюнув Вей Їн.

— Змирись, він майбутній чоловік нашої сестри, — похитав головою Цзян Чен.

— Ти серйозно хочеш видати нашу шицзе заміж за ось це?

— Головне, що вона сама цього хоче. Тому я намагатимусь не втручатися у їхні стосунки, і тобі не раджу. Знаю тільки, що Міншен ще на початку війни намагався залицятися до Яньлі, але вона м'яко і впевнено йому відмовила.

— Он як, — Вей Їн уважніше почав вдивлятися у фігуру Цзінь Цзисюаня, який яскраво посміхався дівчатам на трибунах. — Але він мені все одно не подобається.

— Я ж не тебе за нього заміж віддати збираюся, — посміхнувся Цзян Чен і ледь ухилився від дружнього стусана. — Гаразд, знаю, що твоє серце давно й остаточно зайняте Лань Ванцзі.

— Та йди ти! — відмахнувся брат, але Цзян Чен помітив, як той трохи зніяковів. Він жодного разу в житті не бачив у Вей Їна такої реакції! Цзян Чен повернувся, щоб приховати від брата веселу усмішку, і він натрапив на уважний погляд Лань Ванцзі. Мабуть, він навіть з такої відстані почув своє ім'я і тепер підозріло на них косився.

— Тільки не обертайся, — змовницьким тоном прошепотів він братові й мало не засміявся, коли той зробив з точністю навпаки та зустрівся поглядом з Лань Ванцзі. Тепер збентеження Вей Їна міг спостерігати не лише він, а й молодший Лань.

— А-Чен!

— Я ж попереджав, — цього разу приховати веселу усмішку Цзян Чен навіть не намагався.

Тим часом учасники попрямували у бік стрільбища. Цзінь Цзисюань першим, не зменшуючи швидкості, під'їхав до мішені та вистрілив. Точно в яблучко!

— І хто не злякається, щоб вистрілити краще, ніж Цзисюань? — пролунав поруч глузливий голос Цзінь Цзисюня, двоюрідного брата Цзінь Цзисюаня.

Цзян Чен переглянувся з братом і вони обоє зиркнули на Вень Ніна. Вони не збиралися вестися на підбурювання Цзисюня, але зараз найкращий час проявити себе.

— Готовий? — про всяк випадок уточнив Цзян Чен. Він бачив, як добре стріляє Вень Нін, чи не краще за Вей Їна, але через нерви міг і промахнутися.

— Давай, ми віримо в тебе! — ляснув його по плечу брат.

Вень Нін міцно стиснув у руках вуздечку, але потім кивнув і рушив до мішеней. Порівнявшись із Цзисюанем, він скинув лук і дістав одразу п'ять стріл. Наступні його рухи були настільки швидкими, що звичайному оку навряд чи вдалося б роздивитися те, що відбувається.

Всі п'ять стріл було направлено в одну ціль, і кожна наступна розколювала попередню прямо по центру. Гарне видовище. Цзян Чен вдоволено усміхнувся і покосився на Цзисюня, той виглядав здивованим і водночас похмурим. Невже вважав, що краще за його брата ніхто не впорається? Ось сам Цзисюань враженим не виглядав і чемно кивнув Вень Ніну, похваливши його майстерність.

Ось тільки Цзян Чен насторожився і підібрався, коли глядачі на трибунах почали голосно шепотіти. Раз у раз він міг почути прізвище Вень. Здається, це змагання не буде простим.

— Постарайся не привертати до себе зайвої уваги й приглядай за Вень Ніном, — тихо прошепотів брату Цзян Чен.

Той у відповідь лише кивнув і відразу задоволено посміхнувся Вень Ніну, який повернувся до них.

— Це було неймовірно!

Вень Нін зніяковів, але теж усміхнувся у відповідь.

— Проклятий пес, — донісся до Цзян Чена голос Цзисюня.

Він важко зітхнув і покосився у бік Січеня:

— Главо Лань, а чи не навчите свого доброго друга фірмовому заклинанню вашого ордену? Тому, що роти заклеює.

Оскільки між адептами ордену Юньмен Цзян та Ґусу Лань стояли ще підопічні братів Нє, то говорив Цзян Чен досить голосно, щоб почули й всі інші. Вей Їн поряд задихався від сміху. Вень Нін остаточно зніяковів і не зводив погляду з землі перед своїм конем.

— Главо Цзян, — серйозно відповів Лань Січень, але Цзян Чен бачив, як у нього тремтять куточки губ у спробі стримати усмішку. — Це заклинання є секретом нашого ордену, — після чого теж зиркнув на Цзисюня, — втім, в знак нашої дружби я готовий вас навчити.

Цзян Чен усміхнувся і відважив вдячний уклін Січеню, навіть змігши при цьому не навернутися з коня.

— Цзян Чене, не знущайся з брата, — поряд зупинився Цзисюань.

— Не буду, — знизав плечима Цзян Чен у відповідь. — Але тільки якщо він нормально поводитиметься.

— Я поговорю з ним, — кивнув Цзисюань.

Поки вони тихо розмовляли, пролунав сигнал до початку змагань. Цзисюань на мить завмер, а потім швидко випалив:

— Я хочу запросити панну Цзян на прогулянку.

Цзян Чен насупився, а потім тяжко зітхнув і кивнув.

— Відповідаєш за неї головою. І тільки спробуй образити, я тоді тебе до неї й на лі ¹ не підпущу. Зрозумів?

Цзисюань невдоволено пирхнув, але кивнув.

Цзян Чен повернувся до своїх адептів і гордо посміхнувся.

— Я знаю, що ви найкращі. Тепер просто доведіть це решті.

— Так, главо Цзян! — дружно відізвались підопічні.

Відправивши адептів під керівництвом Фея, Цзян Чен повернувся до брата та Вень Ніна. Відпускати їх поодинці він поки побоювався, тож вирішив наглядати особисто.

— Ну що, розімнемося? — хитро посміхнувся Цзян Чен і прокрутив Цзидянь на пальці.

— Ми могли б скликати сюди всю нечисть гори та знищити на місці, — пирхнув Вей Усянь.

— Так, але тоді буде вже не так цікаво, — він знизав плечима і першим попрямував до підніжжя гори.

Завдяки інтуїції Вей Їна та чуйці Цзян Чена, яка з'явилася після тривалого використання Тигриної печатки пекла, лігво демонів Даолао вони знайшли досить швидко. Погода стояла досить сонячна, тож спочатку залишати свою печеру вони не надто хотіли, а ось потім розлютилися не на жарт.

— Допомога потрібна? — поруч майнув Шоюе, обезголовлюючи тварюку, що намагалася напасти на Цзян Чена зі спини.

— Хочете приєднатися до веселощів? — весело пирхнув він і поглянув на братів Лань. — Ласкаво просимо.

Вень Нін прикривав їх з висоти, відстрілюючи особливо завзятих монстрів з лука. Лань Ванцзі на пару з Вей Їном грали якусь цікаву мелодію, яка уповільнювала демонів і не дозволяла красти їхню Ці. Сам Цзян Чен із Лань Січенем за компанію розважалися на повну. Адже їм ще й від отруйних дротиків ухилятися доводилося.

За годину вдалося повністю вичистити гніздо, ніхто навіть подряпини не отримав.

— Гм, якщо я не помиляюся, далі на півдні розташований ліс голодних духів, — задумливо промовив Вей Їн. — Зазирнемо?

Цзян Чен знизав плечима і поглянув на братів Лань. Голодні духи були не дуже небезпечними істотами, але прогулятися можна.

— Тут все одно немає нічого надто небезпечного, — ласкаво посміхнувся Лань Січень. — Можна й помилуватися місцевими краєвидами.

Цзян Чен пирхнув і махнув рукою Вень Ніну.

— Спускайся, пташко, ти добре попрацював.

— Дякую, главо Цзян.

— Ґуй би тебе вхопив, коли ти вже звикнеш називати мене на ім'я? Тут все одно всі свої, — Вень Нін на це нічого не відповів. Цзян Чен важко зітхнув і покосився на Ланів. — До речі, Лань Ванцзі, я можу поговорити з тобою наодинці?

— Це ще навіщо? — відразу спохмурнів Вей Усянь.

— Іди, веди до голодних духів, не буду я твого Ланя ображати, — пирхнув у відповідь Цзян Чен і посміхнувся Січеню. — Не з'їм я твого брата, і навіть не покусаю.

— Я тобі довіряю, — весело усміхнувся Лань Січень і кивнув братові, після чого в компанії Вей Їна та Вень Ніна попрямував уперед.

Цзян Чен похитав головою їм услід і поглянув на похмурого Лань Ванцзі.

— Про що ви хотіли поговорити, главо Цзян?

— Ще один! Називай мене на ім'я, якщо так піде й далі, ми незабаром станемо родиною. Не дуже зручно буде постійно дотримуватись офіціозу, — пирхнув Цзян Чен і помітив, як на мить здивовано розширились очі Лань Ванцзі. — Так, про це я й збирався з тобою поговорити. Як до Вей Усяня ставиться вчитель Лань?

Цзян Чен і сам знав, що Лань Ціжень терпіти не міг його невгамовного братика, але хотів це почути від Лань Ванцзі особисто. У каноні той заради Вей Їна пішов проти сім'ї, порушив численні правила і навіть напав на старійшин. Він не збирався вимагати від хлопця таких жертв зараз, але йому треба було переконатися, наскільки Лань Ванцзі впевнений у своїх намірах щодо його брата.

— Дядько… Він… Не схвалює дій Вей Їна, — було видно, що Ванцзі розгубився від такого питання, але відповів досить спокійно.

— І як ти ставишся до цього? — Цзян Чен трохи схилив голову на бік, з цікавістю відстежуючи мікроскопічні зміни на обличчі Лань Ванцзі, які можуть видати справжні емоції. Найбільшим джерелом інформації виявилися очі.

— Мені не подобається, що Вей Їн обрав темний шлях. Це небезпечно. Але я його не залишу, — впевнений погляд Лань Ванцзі пробирав до кісток.

— Навіть якщо вчитель Лань накаже тобі перестати спілкуватися з ним?

— Не залишу, — повторив Ванцзі.

Цзян Чен широко посміхнувся і задоволено потер долоні.

— Тоді добре. Вибач за цей своєрідний допит, але мені треба було переконатися, що тобі можна довірити Вей Їна. Брат, звичайно, тугодум, але навіть він потроху починає усвідомлювати свої почуття до тебе. Незабаром дійде, що ваші стосунки не зовсім вписуються в рамки дружби. Але якщо знадобиться порада, можеш сміливо звертатись. І так, двері Пристані Лотоса для тебе завжди відчинені.

Лань Ванцзі дивився на нього круглими очима і намагався зрозуміти все, що щойно почув.

— Ви... Ти не проти? — згодом спитав він.

— Мого навіженого братика не зміг утихомирити навіть Цзидянь у руках моєї матері, що вже говорити про все інше. Але, що дивно, тебе він слухається хоча б зрідка, — знизав плечима Цзян Чен. — І… Я бачив, як багато ти для нього робиш. Це багато чого варте. Отже, і я, і Яньлі на твоєму боці, але доти, доки ти не ображаєш нашого улюбленого братика. Зрозуміло?

— Мгм.

— От і добре, — кивнув Цзян Чен і подався слідом за Вей Їном. — Ходімо, а то твій брат з моїм братом подумають, що я справді вирішив тебе десь тут прикопати.

Хвилин десять вони йшли мовчки, але коли в просвіті між деревами вони помітили білий одяг Лань Січеня, Ванцзі уповільнився і тихо промовив:

— Дякую.

Цзян Чен пирхнув і пішов уперед, щоб з кущів вистрибнути на спини Вей Їна та Вень Ніна. Наступної миті він зі сміхом ухилявся від меча і флейти.

— Щоб тебе, А-Чене! — обурився Вей Усянь.

— Ну, не тобі ж одному дурощами страждати, — знизав плечима Цзян Чен і повернувся до Січеня. — Повернув твого брата, цілим та неушкодженим. 

— А про що ви говорили? — відразу зацікавився Вей Їн.

— Тобі ще скажи. Не заслужив. До речі, а де голодні духи? — Цзян Чен тільки зараз роззирнувся і зрозумів, що ліс виглядав цілком звичайно. Жодних ознак нечисті.

— Упокоїли, поки ти десь гуляв, — пирхнув Вей Їн і одразу попрямував до Лань Ванцзі. — Лань Чжаню, а ти розкажеш мені про що ви говорили?

Ванцзі важко зітхнув і покосився на Цзян Чена.

— Мгм.

— О, правда? І про що? — одразу ж пожвавішав братик.

Відповісти Лань Ванцзі не встиг. Неподалік пролунав переляканий жіночий крик і Цзян Чен з жахом впізнав цей голос. Не особливо усвідомлюючи своїх дій, він викликав меч, вхопив за комір брата і на повній швидкості полетів у бік шуму, дивом не врізаючись у дерева.

На місці вони опинилися вже в наступну мить.

На гірській стежці Яньлі ховалася за спиною Цзисюаня, коли перед ним височів змій величезних розмірів. Поруч лежав ще один, але вже мертвий. У повітрі майнула фіолетова блискавка і тварюку буквально розмазало по скелях.

Вони з братом одночасно зістрибнули з меча і кинулися до сестри.

— Шицзе, з тобою все гаразд?

— Яньлі, ти ціла?

— Ой, — сестра трохи сором'язливо посміхнулася і кивнула у відповідь відразу на обидва запитання. — Все гаразд, просто змії з'явилися несподівано. Мені не загрожувала небезпека.

Цзян Чен зиркнув на Цзисюаня і вчасно поклав руку на плече Вей Їна, який уже збирався почати скандал.

— Ти розумієш, що я б з тобою зробив, впади з голови моєї сестри хоч одна волосинка? — спокійно поцікавився Цзян Чен.

— Розумію. Більше ніяких прогулянок навіть умовно небезпечними місцями, — слухняно кивнув Цзисюань.

Дивовижна розсудливість.

— А-Чене, зі мною справді все гаразд! — обурилася Яньлі. — Ви надто мене опікаєте!

— Ти головна коштовність всього Юньмена, — усміхнувся Цзян Чен.

— Та годі тобі!

— А-Чен правий, — кивнув Вей Їн. — Без тебе Пристань Лотоса не протрималася б і дня, що вже говорити про нас, твоїх безпорадних братиків.

— А-Сяню, ти явно перебільшуєш мої можливості, — похитала головою сестра, але трохи зашарілася. Зітхнувши, Яньлі простягнула руки, щоб погладити їх обох по голові. Цзян Чену і Вей Їну довелося сильно нахилитися, але вони були не проти.

— Анітрохи, сестро, — в один голос промовили брати та голосно засміялися. Напруга повільно відпускала обох.

Цзян Чен випростався і кивнув Вень Ніну. Він прилетів за ними слідом разом із братами Лань, всі вони стали випадковими свідками сімейної сцени. Втім, Цзян Чен ніколи й не приховував, наскільки йому дорогі брат з сестрою.

Раптом поряд пролунав якийсь шум, за мить із найближчих кущів на стежку висипалося кілька адептів ордену Ланьлін Цзінь на чолі з Цзисюнем. Ось кого Цзян Чен не хотів зустріти сьогодні знову.

— Що тут відбувається? Брате?

— Все добре, — відмахнувся Цзисюань.

— Знову цей Вей Усянь! — пробурчав Цзисюнь. — Це через тебе ми так і не змогли вполювати жодної нормальної здобичі!

Цзян Чен здивовано подивився на хлопця, а потім недобре усміхнувся і вийшов вперед, закриваючи собою одразу Вей Їна та Яньлі.

— У вас є якісь претензії до ордену Юньмен Цзян? — тихо і спокійно запитав Цзян Чен, але від його тону повіяло морозцем.

— Ні, — трохи знітився Цзисюнь, але почувши короткий смішок Вей Їна, одразу випростався. — Але Вей Усянь…

— Весь час був зі мною і навіть не використовував своїх здібностей, хоча поодинці міг знищити всю нечисть на цій горі. Глава Лань та його спадкоємець можуть підтвердити мої слова, чи їхнім словам ви теж не довіряєте?! — суворо відповів йому Цзян Чен і кілька хвилин уважно розглядав заклинача перед собою. Здається, цей хлопець ще на початку війни постраждав і більше в боях не брав участі, от і не знає, на що вони з братом здатні. Через це і наривається. — Якщо ви не змогли спіймати нормальну здобич, це свідчить лише про те, що у вас немає необхідних навичок та вмінь. Я не допущу хибних звинувачень у бік своєї родини.

— Його прізвище Вей, а не Цзян, — сказав адепт Ланьлін Цзінь поряд із Цзисюнем.

Цзян Чен примружив очі та зміряв хлопця пильним поглядом. По руці пробігли фіолетові блискавки й, мабуть, відбилися в очах.

— Спадкоємцю Цзінь, — спокійно промовив Цзян Чен, не зводячи погляду зі своєї жертви, від чого той, здається, навіть дихати перестав. — Раджу вашому ордену приділити більше уваги вихованню своїх адептів. Але все ж таки відповім на ці безглузді слова. Вей Усянь — мій брат, хай і не по крові. І я розірву на дрібнесенькі шматочки будь-кого, хто зазіхне на мою родину. Я зрозуміло пояснюю?

Адепти на чолі із Цзисюнем дружно закивали. Цзян Чен усміхнувся і відступив на крок.

— Люблю тямущих людей.

Кивнувши на прощання Цзисюаню, Цзян Чен підхопив під лікоть брата та сестру і поспішив спуститися з гори. По дорозі вони прихопили Вень Ніна та братів Лань, які так і не встигли втрутитися у конфлікт, але разом із ними вирішили закінчити полювання на годину раніше. Результатів можна дочекатися й у більш комфортних умовах.

— Іноді я забуваю, наскільки ти можеш бути грізним, — Яньлі посміхнулася й лагідно погладила Цзян Чена по плечу. — Знаєш, я пишаюся тобою. Вами обома!

Другою рукою Яньлі вчепилася в задумливого Вей Їна.

— Ми теж пишаємося тобою, сестричко, — посміхнувся Цзян Чен і тицьнув пальцем братові в бік. — Ти чого насупився?

— Та я ніяк не можу зрозуміти цього Цзінь Цзисюня. Невже я йому щось зробив?

— Не зважай на чужу заздрість, — похитав головою Цзян Чен.

— Заздрість? — Вей Їн так здивувався, що мало не спіткнувся, але завдяки підтримці сестри втримав рівновагу.

— Ну, красивий, розумний, здібний, знаменитий. У тебе чудова і любляча сім'я, — Цзян Чен підморгнув братові, а Яньлі знову засміялася. — Ти маєш все, про що інші лише мріють. Вони ж не розуміють, як глибоко помиляються.

— Про що ти? — не зрозумів Вей Усянь.

— Про те, що ти той ще дурник і бешкетник. Чому тут заздрити?

— Ах ти! — Вей Їн спробував його дістати, але Цзян Чен спритно прикрився сестрою.

— Знову поводитеся як маленькі діти! — зітхнула Яньлі, а потім знову засміялася.

Брати переглянулись і широко посміхнулись. Головне — щоб сестричка завжди була щасливою.

Chapter Text

Результатів їхня компанія чекала у відкритому павільйоні за ароматним чаєм, крім братів Лань, до них трохи пізніше приєдналися і брати Нє. Дивно, але Хуайсану якимось неймовірним чином вдалося розворушити Вень Ніна і той навіть не соромився відповідати, коли йому ставили різні запитання.

— Чув, Пристань Лотоса майже повністю відновлено? — запитав у Цзян Чена глава Нє.

— Не зовсім, — похитав головою він у відповідь. — Ми відновили лише зруйновані будівлі але…

— Брат влаштував у резиденції грандіозну перебудову, — пирхнув Вей Їн. — І тепер з ранку до ночі ганяється по всьому Юньмену.

— Ми плануємо за кілька місяців прийняти нових учнів, — зітхнув Цзян Чен, ніяк не відреагувавши на тираду Вей Усяня. — На той час я маю закінчити з будівництвом і зосередитися лише на навчальному процесі, ну і на справах ордену.

— Не чекав, що з тебе вийде такий крутий глава ордену, — сказав Хуайсан. І одразу не зрозумієш, похвалили його чи образили. Хоча, скоріше перше.

— Тобі є з кого брати приклад! — одразу насупився Нє Мінцзюе.

— Так-так, — покивав Хуайсан і одразу сховав обличчя за віялом.

Цзян Чен хмикнув і подумки пообіцяв собі поспілкуватися потім з Нє Мінцзюе наодинці, здається, він знає, як можна налагодити стосунки між братами Нє.

На відміну від інших, Цзян Чен зовсім не здивувався, коли його орден оголосили переможцем у цьому змаганні. Вей Їн поруч сяяв вдоволеною посмішкою. Нє Мінцзюе та Лань Січень першими поспішили привітати його із заслуженою перемогою. Потім підійшов Цзінь Ґуаншань, а за ним потягнулися й інші.

Цзян Чен кивав у відповідь на привітання і ледве стримував веселу усмішку. Він уже встиг почути плітки, які розносилися тут і там. Одні не вірили, що цю перемогу вони отримали чесним шляхом. Інші вважали, що це все заслуга темного заклинача Вей Усяня. А кілька заклиначок навіть заявили, що це Цзінь Ґуаншань підлаштував їх перемогу, щоб задобрити главу ордену Юньмен Цзян і він погодився видати сестру заміж за Цзисюаня. Ну хоча б перестали говорити, що це Цзян Чен шантажує главу Цзінь, щоб той погодився на цей шлюб.

Після офіційної частини розпочалася святкова. Цзян Чену різко захотілося повернутися на гору і знищити ще кілька десятків особливо небезпечних монстрів, аби тільки не спілкуватися з цією елітою заклиначів. Вей Їна він відправив до Лань Ванцзі, з ним йому буде безпечніше, а ось Вень Ніна він далеко відпускати від себе боявся. На нього й так надто часто косилися, тільки похмурий вираз обличчя Цзян Чена зупиняв численних пліткарів і задир від неприємностей.

— Чув, глава Цзян затіяв грандіозне будівництво на своїй землі, — поруч зупинився глава Яо в компанії глави Цзінь та глави Оуян. Але й інші заклиначі нібито випадково проходили повз і прислухалися до їхньої розмови.

— Все вірно, — посміхнувся Цзян Чен. — Як ви знаєте, територія мого ордену досить велика, а резиденція розташована ближче до південних кордонів. Тому коли звістки про нечисть досягають Пристані Лотоса, часто кілька мирних жителів вже знаходять свою смерть у їхніх лапах. Щоб запобігти таким випадкам, у кожному великому населеному пункті та на кордонах будуть побудовані заклинательські пункти. Адепти, які проходитимуть там службу, першими відреагують на небезпеку та у разі, якщо загроза буде надто великою, негайно надішлють повідомлення до головної резиденції.

— Цікаве рішення, — зауважив Цзінь Ґуаншань. — Але чи не надто це великі витрати?

— Жодні гроші не коштують людського життя, — знизав плечима Цзян Чен.

— Мудрі слова, — кивнув глава Оуян. Непоганий чоловік, кілька разів їм доводилося зустрічатися на полі бою, але іноді він був дуже категоричним і зазвичай посилався на древні традиції. Старого гарту, такий як і Лань Ціжень.

— Чув, ви також взялися за розширення торгових шляхів, — зауважив Цзінь Ґуаншань.

Цзян Чен ледь не пирхнув. Він із багатьма орденами на півдні уклав торгові угоди, це природно зміцнило позицію його ордену й у майбутньому принесе чималий дохід. Але водночас Юньмен став серйозним конкурентом Ланьліна.

— Ви маєте рацію, але це було прохання моїх людей. Я лише в дечому їм допоміг, — знизав плечима Цзян Чен.

Обговорюючи політику та нововведення у своєму ордені, Цзян Чен краєм ока відстежував розташування брата і сестри. Вей Їн, як і раніше, перебував у компанії братів Лань і, судячи з їх облич, розважав черговою кумедною історією. Яньлі ж постійно була під наглядом пані Цзінь та інших жінок їхнього ордену.

— Чув, ви збираєтеся довірити Вей Усяню навчання юних адептів вашого клану? — знову втрутився глава Яо.

Цзян Чен насупився. Нехай він не робив з цього жодної таємниці, але навчання ще не почалося, звідки глава Яо міг дізнатися про його рішення? Здається, після повернення доведеться перетрусити всю Пристань Лотоса на наявність ворожих шпигунів. Так, про всяк випадок. Але, судячи зі здивованих облич інших заклиначів, вони були не в курсі.

— Так. Як ви могли вже помітити, мій брат дуже розумний, а подекуди навіть геніальний. У нашому ордені він навчатиме малечу магічній писемності. Та й в артефакториці Вей Їн досить добре розуміється.

— Наприклад, у створенні Тигриної печатки пекла? — усміхнувся глава Яо.

— Наприклад, у створенні Компаса зла, — спокійно відповів Цзян Чен, вдаючи, що він не помітив, куди хилить глава Яо. Йому дуже не подобалися всі ці натяки, але водночас він розумів, що рано чи пізно хтось мав підняти цю тему.

— Але ви все ж таки розумієте, що Тигрина печатка пекла у руках Вей Усяня дуже небезпечний артефакт, — підтримав главу Яо Цзінь Ґуаншань. Цзян Чен навіть не здивувався.

— Панове, вас явно дезінформували, — весело усміхнувся Цзян Чен. — Мій брат не володіє Тигриною печаткою. Він подарував її мені ще задовго до нашої перемоги.

Цзян Чен із задоволенням спостерігав за здивованими обличчями співрозмовників.

— Все ж я вважаю, що таким артефактом не може володіти якийсь один орден, — Ґуаншань першим прийшов до тями.

— Чому ні? — він здивовано підняв брови. — За законами заклиначів винайдений артефакт належить ордену винахідника. Тільки якщо сам винахідник не вирішує передати його в руки іншому ордену.

— Главо Цзян, невже ви вирішили піти за Вей Усянем і обрали темний шлях? — вдавано занепокоївся глава Яо. — Використовувати такий темний артефакт… Це погано позначиться на вашій репутації. Вас і так уже вважають покровителем проклятих веньських псів, — важкий погляд цього разу дістався Вень Ніну, який мовчки стояв за спиною Цзян Чена.

Цзян Чен цілком міг терпіти нападки у свій бік, та й чутки його особливо не хвилювали. Але те, що вони намагаються зачепити за живе дорогих йому людей, виводило Цзян Чена з себе.

— Главо Яо, здається, у Безнічному місті ми дійшли згоди, — понизив голос Цзян Чен і навіть усміхнувся. Ось тільки блискавки, що миготіли на фіолетовому клановому одязі, видавали його справжні почуття. — Винні отримали своє справедливе покарання, а невинні мають право жити вільно і без несхвалення з вашого боку.

— Главо Цзян... — почав глава Цзінь.

— Вень Ніне, будь ласка, піди привітайся з молодим паном Нє, — Цзян Чен проігнорував співрозмовників і повернувся до підопічного.

— Але я вже ... — почав було Вень Нін, але зустрівшись з поглядом Цзян Чена, тільки кивнув і попрямував у бік Хуайсана. Той помітив його здалеку й одразу привітно замахав руками.

Переконавшись, що підопічний успішно дістався братів Нє, Цзян Чен знову приділив увагу своїм співрозмовникам. І тепер він навіть не намагався бути чемним.

— Главо Цзінь, главо Яо, я розумію, чого ви домагаєтеся, але марно. Ви можете скільки завгодно лихословити за моєю спиною, але тільки спробуйте торкнутися дорогих мені людей. Мені вистачить сил і терпіння у відповідь знищити все, що ви любите і цінуєте.

— Главо Цзян, — почав глава Яо, але Ґуаншань жестом його зупинив. Він пильно подивився на Цзян Чена, ніби тільки вперше його побачив. Після чого кивнув сам собі та дружньо посміхнувся.

— Главо Цзян, здається, ви трохи не зрозуміли нашої тривоги про ваш добробут. Перепрошую за це непорозуміння, — з Цзінь Ґуаншаня вийшов би приголомшливий актор. Якби Цзян Чен був трохи наївнішим, повівся б і навіть почувався винним. Ось тільки він не довіряв цій людині. І якби не любов сестри до Цзисюаня, Цзян Чен почав би серйозно копати проти Ґуаншаня. Втім, можна обійтись і малою кров'ю. Спадкоємець Цзінь куди кращий і чесніший за свого татечка, він гідний обійняти посаду голови ордену Ланьлін Цзінь. І він може подбати про те, щоб це сталося якнайшвидше.

— Ви мене зрозуміли, а я зрозумів вас, — кивнув Цзян Чен і завершив розмову.

Перевіривши розташування своїх близьких, Цзян Чен видихнув. Всі на місці та в цілковитій безпеці. Неймовірно хотілося напитися, а ще краще, звалити звідси кудись якомога далі. Ось тільки раніше, ніж за чотири години, банкет не закінчиться, а то й триватиме до самого ранку.

Цзян Чен вирішив зайнятися обговоренням полювання з Феєм. Впоралися вони чудово, але деякі недоліки все ж таки були. Навчати потрібно не лише юних адептів, а й старших. Ось тільки поки Пристань Лотоса остаточно не відновиться, і думати про це не варто. Та Цзян Чен дістав кілька аркушів і зробив нотатки на майбутнє. Пізніше він зробить собі нормальний щоденник для записів, а поки доводилося обходитися так.

Втім, нормально поговорити у них все одно не вийшло. До них постійно хтось підходив з кількома ввічливими словами. А потім на Цзян Чена розпочалося справжнісіньке полювання. Численні пані прагнули познайомитися з ним особисто, або відрекомендувати своїх доньок. Куди з цього гармидеру втік командир Фей, він навіть не помітив, було не до того. Він відбивався від чергової наполегливої молодої панянки, яка впевнено перераховувала свої особисті якості.

— …завдяки цьому із мене вийде гарна господиня Пристані Лотоса, — закінчила свій монолог дівчина.

— А хто вам сказав, що Пристань Лотоса потребує господині? — здивовано вигнув брову Цзян Чен і глянув на претендентку.

Дівчина знітилася, та не відступила.

— Главо Цзян, рано чи пізно вам доведеться одружитися. То навіщо відкладати?

Цзян Чен усміхнувся і трохи подався вперед.

— Ви вважаєте, що вам вистачить цих якостей, щоб стати моєю нареченою? Ви вмієте готувати? Іноді доведеться готувати одразу на всіх адептів, врахуйте це. Чи готові шити учням одяг? Допомагати будівельникам? Цілодобово читати звіти про фінанси або нічні полювання? Спати по дві-три години на добу? Садити овочі чи інші потрібні рослини? Їздити по всьому Юньмену виконуючи завдання глави ордену? А у вільний від турбот час тренуватися з ранку до ночі, бо орден Юньмен Цзян має бути найкращим у всьому. Чи готові ви досягати неможливого? Подумайте.

Після слів Цзян Чена дівчина не виглядала такою вже впевненою, та й інші панночки, що стояли поряд в очікуванні своєї черги, поспішили розійтися.

— О, братик не жартує, — повис на його плечі Вей Їн. — Він усіх в ордені майже заганяв до смерті. Втім, свіжа кров і робочі руки без мозолів нам можуть стати в пригоді.

Кандидатка в наречені невдоволено пирхнула, після чого розвернулася і гордо пішла.

— Главо Цзян, ви виглядаєте так, ніби готуєтеся зараз вбивати, — зауважив поруч Лань Січень.

— Це точно, — пирхнув Вей Їн і нарешті від нього відлип, щоб повиснути вже на плечі Лань Ванцзі. — До речі, ми з Лань Чжанем хотіли попередити, що залишаємо цей чудовий бенкет. Краще вирушимо на нічне полювання.

Цзян Чен заздрісно глянув на брата.

— Зрадник. Невже ось так кинеш мене?

— Тримайся, брате, я в тебе вірю, — пирхнув Вей Їн і одразу потягнув Лань Ванцзі до виходу.

Цзян Чен лише зітхнув. Втім, добре, що брат пішов, та ще й у компанії молодшого Ланя. Значить, ці пліткарі до нього не дістануться.

— Все так погано? — нібито поспівчував Лань Січень, але Цзян Чен бачив смішинки у його очах, та й куточки губ ледь помітно тремтіли.

— Безжальний глава Лань знущається з бідного та нещасного глави Цзян, — пробурмотів він і з докором подивився на співрозмовника, але той у відповідь тільки засміявся. Та так, що заклиначі, які стояли поруч, почали обертатися в їхній бік.

— Вас складно назвати бідним, а тим більше нещасним, главо Цзян, — засміявшись, прокоментував Січень.

— О великий і неперевершений Перший Нефрит ордену Ґусу Лань, чи не зволите поділитися своїм досвідом тікання від наречених?

Цього разу Лань Січень обмежився коротким смішком.

— Все просто, любий мій главо Цзян, — змовницьким шепотом промовив той. — Я просто вдаю, що нічого не розумію. Якщо ви пам'ятаєте, засновник нашого ордену був монахом.

— Так, навряд чи мені підійде цей варіант, — засмутився Цзян Чен. Він, звичайно, на багато не розраховував, але сподівався, що Лань Січень хоч якусь слушну ідею підкине. — Доведеться повертатися до режиму «не підходь — вб'ю». Він хоч трохи рятує, можливо згодом зможу довести виконання до ідеалу.

— Тоді можу тільки побажати тобі удачі, — усміхнувся Лань Січень і кивнув на зграйку дівчат, яка швидко до них наближалася. 

Цзян Чен щосили вчепився в лікоть Січеня.

— Ти не можеш мене покинути, — прошипів він у відповідь на всі спроби Лань Січеня відчепити руку Цзян Чена від свого одягу. — Ти ж такий добрий і співчутливий, не можеш же ти залишити свого друга на поталу.

— Пробач, друже, але на шляху цих мисливиць не встану навіть я, — похитав головою Січень і нарешті вирвався з мертвої хватки Цзян Чена. — Буду чекати запрошення на весілля.

І просто пішов.

— Скотиняка яка, — пробурмотів собі під ніс Цзян Чен і одразу скорчив максимально суворий вираз обличчя. Ще й у Цзидянь трохи енергії влив, щоб той почав іскрити. Дивно, але це спрацювало і до кінця вечора його через дрібниці більше не турбували. А ось Січеня, зрадника, він ігнорував спеціально. Ні, він анітрохи на друга не ображався, якби Цзян Чен був на його місці, зробив би так само. Але провчити старшого Ланя все ж таки необхідно.

Цзінь Ґуаншань вирішив скористатися тим, що вперше за останні кілька місяців усі глави кланів зібралися разом і влаштував наступного дня раду. Багато хто за це йому був особливо «вдячний», але Цзян Чен учора до вина навіть не доторкнувся, тож почувався цілком непогано.

Втім, жодних серйозних справ не обговорювали. Зараз заклиначі поспіхом зализували свої рани після війни, їм поки було не до інтриг та суперечок. Тому вже надвечір Цзян Чен поспішив покинути Ланьлін.

До цього він справді встиг переговорити з Нє Мінцзюе. Він порадив потроху вводити Нє Хуайсана в курс справ ордену, але робити це поступово та обережно, без криків і докорів. Спочатку нехай буде присутнім на важливих зборах, потім йому можна доручати якісь дрібні завдання, а ще пізніше більш відповідальні заняття. Але краще Хуайсану все ж таки спілкуватися з людьми, нехай збирає відомості або ще щось у цьому роді.

Нє Мінцзюе ідея сподобалася й він навіть пообіцяв, що спробує не тиснути на брата і не наполягатиме на тренуваннях.

— Нехай Хуайсана не можна назвати сильним заклиначем, — під кінець додав Цзян Чен. — Але він досить тямущий і вміє добиватися того, чого хоче. Як на мене, з нього може вийти чудовий управлінець. Просто потрібно використовувати його таланти у потрібному руслі. Вибач за таке порівняння, але ти будеш кулаками, а він головою.

Мінцзюе насмішкувато пирхнув, але кивнув.

— Я зрозумів, про що ти. Ніколи не думав про це в такому плані, але спробую.

— Успіхів, — усміхнувся Цзян Чен. — Бережи свого брата і хоч зрідка нагадуй, що ти його любиш. Повір мені, попри все своє бурчання та протести, він відповідає тобі взаємністю.

— То в тебе стосунки з Вей Їном, як у кішки з собакою.

— Ну, я можу його відлупцювати, посваритися, але любити від цього менше не стану, — знизав плечима Цзян Чен. — І брат знає про це. Знає, що я завжди підтримаю, захищу і буду на його боці, навіть якщо решта світу опиниться на протилежній.

— Ти сильно виріс, Ваньїню, — усміхнувся Нє Мінцзюе і на прощання ляснув по плечу. — Чекаю в гості.

— Обов'язково.

Цзян Чен уже повертався до своїх людей, коли його зловив Цзінь Цзисюань.

— Главо Цзян, я бажаю офіційно женихатися до твоєї сестри! — несподівано випалив Цзисюань.

— Можеш звертатися до мене на ім'я, — задумливо промовив Цзян Чен та серйозно поглянув на спадкоємця Цзінь. — І ти вважаєш, що гідний моєї сестри?

Цзисюань на мить завмер, а потім кивнув і вже спокійніше почав говорити.

— Так. Я спадкоємець великого ордену Ланьлін Цзінь, і якщо вона вийде за мене заміж, зможу забезпечити її всім необхідним.

Цзян Чен посміхнувся.

— Орден Юньмен Цзян ні в чому не поступається твоєму ордену. І ми також не бідуємо. Невже ти думаєш, що я, як глава ордену, не зможу забезпечити їй безбідне та комфортне життя?

— Я гарний! — трохи істерично додав Цзінь Цзисюань. Мабуть, він ніяк не очікував, що отримає таку відповідь.

— Ну, у світі чимало гарних людей, — знизав плечима Цзян Чен, ясно даючи зрозуміти, що не вважає це аргументом.

Цзисюань розгубився. Швидше за все, він наслухався різних чуток і вважав, що Цзян Чен сам з радістю віддасть йому за дружину сестру, ще й умовлятиме. Така честь для Цзян Яньлі, обділеної талантами, стати нареченою спадкоємця Цзінь! Як би не так!

Пошкодувавши співрозмовника, Цзян Чен вирішив трохи підштовхнути його у правильний напрямок. Сестра не пробачить його, якщо Цзисюань зараз зірветься з гачка.

— Тобі подобається Яньлі?

— Так, вона чудова, — не замислюючись, відповів спадкоємець Цзінь.

— І ти готовий її любити, цінувати та оберігати?

— Так, — уже впевненіше промовив Цзисюань.

— Тоді я не проти, — кивнув Цзян Чен. — Але це має бути повний цикл залицянь. Я хочу, щоб моя сестра особисто переконалася у твоїх словах. Зрештою вибирати саме їй. Тому якщо Яньлі сподобається інший залицяльник, ти вже вибач. Можу лише сказати, що Пристань Лотоса завжди відкрита для візитів.

— Дякую! — Цзисюань буквально засяяв від радості. Дійсно красивий, особливо коли не хизується цим. Цзян Чен сподівався, що сестра буде з ним щаслива. А загроза конкурентів допоможе йому подолати свою сором'язливість. Ну, можна ще й з Міншеном домовитися, нехай покрасується під час наступного візиту Цзисюаня до Юньмена.

Chapter Text

За час їхньої відсутності в Пристані Лотоса справ накопичилося чимало, тому наступні кілька днів Цзян Чен тільки те й робив, що розбирався з усім невідкладним. Зате потім звільнив собі трохи часу і попрямував до Ціншаня, щоб провідати Уґуя та інших.

Не встиг Цзян Чен переступити поріг садиби, як до його ніг кинулося троє милих цуценят. Він сам не помітив, як опинився на землі, а ці дрібні грудочки хутра окупували його коліна. Собак він любив ще з минулого життя.

— Главо Цзян, — до нього зі всією можливою швидкістю летів Цаншу. — Вибачте, главо Цзян, ця малеча така непосидюча. І… Я не знав, чи можна приносити їх сюди, але їхня мати померла і без неї вони б самі довго не протрималися. Ось і ... Але я готовий прийняти будь-яке покарання. Тільки не виганяйте їх, будь ласка.

— Не таратор, — шикнув Цзян Чен і зсадив щенят назад на землю, після чого піднявся на ноги й обтрусився. — Я люблю собак. Тож можеш їх залишити, але ти маєш добре дбати про них. До речі, як звати цих красунь?

Цаншу радісно посміхнувся, а потім похитав головою.

— Я ще не встиг дати їм імена. Але всі троє – дівчатка. Може самі придумаєте їм імена?

Цзян Чен розумів, що це дуже погана ідея, але стриматись не зміг.

— Тоді нехай будуть Юнь, Лянь та Хуа.

Навряд чи хтось наважився б сміятися з глави ордену Юньмен Цзян, але Цаншу навіть не збирався. Здається, йому імена дуже сподобалися.

— Значить, будуть Хмаринка, Лотос і Квіточка, — кивнув хлопець і задоволено погладив одразу всіх трьох.

Цзян Чен усміхнувся, він би теж був не проти повозитися з цуценятами, але, на жаль, справи не чекатимуть.

— Уґуй тут?

— Так, шисюн тільки-но повернувся, він у себе, — кивнув Цаншу, не відриваючись від цуценят. Ті виглядали дуже задоволеними.

Кабінет Уґуя Цзян Чен знайшов легко.

— Главо Цзян! — зрадів його візиту глава розвідників. — Якраз збирався вам писати.

— Що дізнався?

— Не дуже багато. Ми розслідували справу про найманців, які перехоплювали гінців до головної резиденції, і змогли встановити, що вони були вихідцями з Хуяню.

Цзян Чен насупився.

— Дедалі більше підозр у бік глави Яо, але є в цьому щось дивне. Не вірю, що цей старий жук не вміє професійно замітати сліди.

— Дозвольте з вами не погодитись, главо, — похитав головою Уґуй. — Ці відомості було досить складно роздобути. І не забувайте, ви самі наполягли на тому, щоби ми працювали в повній секретності. Ніхто не знає, що ми проводимо розслідування, тому глава Яо цілком міг проявити таку необережність. Крім того, жодних відомостей найманці не видали, якби не розписка в одного з них, ми б так нічого і не знайшли.

— Розписка?

— Мабуть, чоловік був надто азартний і програв велику суму, яку не зміг виплатити. Ми підозрюємо, що він погодився на цю роботу, щоб розплатитися з боргами.

— Гаразд. Відправте когось в орден Хуянь Яо. Нехай простежать за главою, доки не будемо приймати жодних поспішних рішень. Також мені потрібний хтось в оточенні Ґуаншаня. Прямо проти мене він зараз не піде, але каверз з тіні від нього можна очікувати, — вирішив Цзян Чен. — До речі, матимеш й інше завдання, але воно не таке термінове. Мені треба переконатися, що колишніх адептів ордену Цішань Вень утримують в добрих умовах.

— Буде зроблено, — кивнув Уґуй. — Ще якісь вказівки?

— Точно. Постарайтеся знайти хлопчика з Куйчжоу. Звати Сюе Ян. Сирота. Йому зараз має бути близько десяти чи одинадцяти років. Але поки не робіть нічого, просто простежте. Я хочу знати, чи гідний він стати адептом ордену Юньмен Цзян.

Якщо Уґуй і здивувався такому завданню, то ніяк цього не видав.

— Гаразд, поговоримо про ваші справи. Як просувається розвиток школи?

— Поки ми набрали три десятки учнів. Можливо, вас це трохи збентежить, але троє з них — це гарні жінки, викуплені з борделю. Вони досить розумні та навчені грамоті.

Цзян Чен здивовано вигнув брову, а потім засміявся.

— Чудовий вибір, здається, я навіть знаю, кого можна буде у майбутньому підіслати до Ґуаншаня. Ось тільки деякі заклиначі вміють бути чарівними, аби вони не піддалися емоціям і не зрадили нас.

— Не хвилюйтесь, главо Цзян, — посміхнувся Уґуй. — Ці жінки точно не зрадять. І їм подобається нова робота.

— Тоді я повністю довірюсь вашому вибору, шановний пане Цзян, — кивнув Цзян Чен і посміхнувся, помітивши розгублений вираз обличчя співрозмовника. Мабуть, він ще не встиг звикнути до свого нового прізвища. — Як щодо інших учнів?

— Кілька талановитих юнаків та дівчат, у минулому мандрівні актори та танцюристи. Мають чудові навички перевтілення. Вони звичайні люди, але можуть бути дуже корисними. Інші — заклинателі різного віку. Главо Цзян, можливо, ви хочете зустрітися з ними?

— Якщо є така можливість, я хотів би поспостерігати за ними зі сторони. Зустрінуся з ними особисто, коли ви вирішите, що їхнє учнівство закінчено. Я проведу церемонію посвяти та вручу кожному з них символ ордену.

— Добре, але ви повинні знати, що дзвіночки ми носимо лише у стінах цього маєтку. Ні в якому разі не хочемо образити ваші почуття, главо Цзян, але якщо когось із нас впіймають, дзвіночок може видати нашу приналежність до ордену Юньмен Цзян.

— Розумне рішення, — заспокійливо кивнув Цзян Чен. — І я не тримаю на вас образ. До речі, мало не забув, — він покопався в цянькуні й дістав документи. — Це лікарська крамниця неподалік головної резиденції. Єдиного працівника попереджено. Я не зможу занадто часто навідуватися сюди, щоб не викликати підозр, тому якщо це не терміново, то залишатиму повідомлення для вас там. Можете час від часу присилати туди когось зі своїх учнів.

— Повідомлення вам теж залишати там? — Уґуй уважно вивчав документи.

— Так, — Цзян Чен розумів, що так і до параної недалеко, але інтуїція підказувала, що зараз не час розслаблятися. Розвідники — його головний козир, до певного часу потрібно його добре приховати в рукаві.

Наступні три години Цзян Чен провів здалеку спостерігаючи за учнями Уґуя, які в майбутньому стануть адептами його ордену. Він не робитиме винятків і прийме їх усіх, незалежно від статусу та походження. Але й вимоги у нього будуть великі, про що він повідомив підлеглому. Загалом він був задоволений його вибором учнів, тепер слід подивитися на них вже після навчання і перевірити в роботі.

Перед поверненням до Пристані Лотоса він ще трохи посидів з Хмаринкою, Лотосом і Квіточкою, а потім поспішив додому. Там на нього вже чекав стривожений Міншен і похмура Сяошу. За час його відсутності до резиденції прибуло троє чоловіків, які виявили бажання вступити до ордену Юньмен Цзян. Але як сказала А-Шу, виглядали вони дивно і постійно розпитували про Вей Усяня.

Цзян Чен насупився і поспішив з ними зустрітися. Зараз орден не потребував дорослих представників, вони збираються набрати дітей і виростити їх за всіма правилами ордену Юньмен Цзян. Нове покоління, яке не знало війни. Вчити їх боротися саме з нечистю, а не з іншими заклинателями.

Зустрівшись з охочими вступити в орден, Цзян Чен зрозумів, що А-Шу не помилилася. Занадто підозріло вони себе поводили. І його появі зовсім не зраділи, ніби чекали на когось іншого, ще й за спину йому заглядали, але остаточно засмутилися, коли зрозуміли, що він прийшов один. І потроху Цзян Чен почав підозрювати, що саме тут відбувається.

— Главо Цзян, — ввічливо вклонилися чоловіки.

— Зараз орден Юньмен Цзян не потребує нових адептів, але я все ж вас вислухаю. Назвіть мені п'ять причин, через які я повинен прийняти вас і якщо я вважатиму їх гідними, то, можливо, передумаю.

Присутні розгублено переглянулись між собою. Ні, а чого вони чекали? Що Цзян Чен буде радий прийняти до ордену першого зустрічного просто так?

— Я розумний, здібний, готовий багато вчитися, дотримуватися ваших указів і виконувати навіть найбруднішу роботу, — сказав один із них, а решта згідно закивали. У них що, один розум на трьох?

— Усі адепти мого ордену мають ці якості та навіть більше, — знизав плечима Цзян Чен, ясно даючи зрозуміти, що вони його поки не переконали. — Намагайтеся додати більше чесності та індивідуальності.

— Я… Не всі будуть готові ризикнути й піти новим шляхом, — сказав другий. — Але ми готові! Готові вивчати науку пана Вея. Ми вас не розчаруємо!

Цзян Чен ледве стримався від відбірної лайки.

— Хочете сказати, що ви прийшли до ордену Юньмен Цзян вивчати темне заклинательство? — спокійно спитав він, хоч всередині все клекотіло від люті. Хоча така ситуація мала бути цілком очікуваною. Вей Їн – практикує темний шлях, Цзян Чен – його прикриває та всіляко оберігає. У багатьох могла скластися хибна думка. Ну, нічого, він із цим теж розбереться.

— Так! — кивнули всі троє.

— Мушу вас засмутити, панове, але в Пристані Лотоса ніколи не навчатимуть темному заклинательству. У вас є шанс піти звідси своїми ногами та передати мої слова решті «охочих». Всім іншим я ламатиму ноги особисто ще на вході до резиденції. Я зрозуміло пояснюю?! — гаркнув Цзян Чен, а Цзидянь яскраво спалахнув у повітрі.

Чоловіки виявилися тямущими й швидко покинули територію ордену, але Цзян Чен розумів, що це лише початок. І з цим доведеться щось робити. А ось Вей Їн напевно засмутиться. Він пішов цим шляхом тільки за необхідністю і через брак вибору, але інші…

— Ваньїню, що трапилося? — у кімнату влетів Міншен.

— Ця трійця покинула резиденцію?

— Так, але що сталося? Вони виглядали блідими та нервовими.

— О, лише пригрозив переламати їм ноги, — глузливо промовив Цзян Чен, але розумів, що ситуація насправді не дуже смішна. — Я особисто говоритиму з усіма охочими вступити в орден. Попередь, що відбір буде дуже складним. Нехай сто разів подумають перед тим, як заявлятися сюди.

— І що ці ідіоти сказали, щоб так розлютити мого братика? — на плечі Цзян Чена повис Вей Їн.

— О, все просто. Вони справді прийшли сюди вчитися, але не в мене, а в тебе. І не магічним письменам, а речам куди складнішим і гіршим, — робити з цього таємницю Цзян Чен не став. Все одно чутки в їхньому світі поширюються з неймовірною швидкістю. Хай краще брат дізнається все від нього, а не від якогось волоцюги з вулиці. А деякі особи можуть вирішити, що це чудова нагода зачепити Вей Їна за наболіле.

— Вибач, — видихнув Вей Усянь та якось різко сутулився.

— Припини, — пирхнув Цзян Чен і ляснув брата по спині. — Давай, викидай свої дурні думки з голови. Ти все одно не правий.

— Ти не можеш знати, про що я думаю.

— Пф, це досить просто. Зараз ти накручуєш себе, звинувачуєш, що приносиш мені неприємності та боїшся, як твоя репутація може вплинути на репутацію всього ордену. Так ось, забий і забудь. Згодом всі зрозуміють, як сильно помилялися. Або не зрозуміють. Але яка нам справа до всіх цих людей? Я цілком здатний постояти не лише за себе та за орден, а й за членів своєї родини. І якщо ти так хочеш когось звинувачувати, то нехай цією людиною буду я. Якщо ти не забув, саме через мої необережні дії тобі довелося обрати цей шлях.

— Ти не винен, — спохмурнів Вей Їн.

— Тоді ти тим більше, — кивнув Цзян Чен. — І давай на цьому закриємо цю тему. У нас занадто багато роботи, щоб витрачати час на порожню балаканину. Через два місяці відбудеться рада кланів у Цінхе, після повернення я збираюся прийняти перших учнів. А до цього часу ми маємо повністю відновити Пристань Лотоса та захисний купол. Міншене, з тобою ми займемося першим, а з тобою, Вей Їне, другим. Тож відклади ненадовго усі свої експерименти. Мені потрібні твої мізки.

— Своїх вже не вистачає? — глузливо пирхнув Вей Їн і вчасно ухилився від його потиличника. — Мабуть, не вистачає. Як тільки щось кажу, одразу кулаками махати починаєш!

— Ану, повтори! — насупився Цзян Чен, а Вей Усянь зі сміхом вилетів із зали.

Цзян Чен зітхнув і похитав головою. Його брат невиправний. Ще раз зітхнувши, він повернувся до мовчазного Міншена. Втім, друг ніколи не втручався в їхні з братом перепалки.

— Як справи в ордені Лю?

— Поки справляються, я збираюся їх відвідати за кілька тижнів. Даси вихідний?

— Звичайно, навіть поїду з тобою. Заодно зазирнемо і в орден Дун, — кивнув Цзян Чен і подумки почав планувати свій розклад.

Перед такою поїздкою треба зробити чимало. Якщо він справді збирається за два місяці прийняти учнів.

— Дякую, — кивнув Міншен.

— Пф, теж мені. Це я тобі дякувати повинен. Ти ж знаєш, що майже за безцінь продався мені в рабство? — Цзян Чен вигнув брову і весело усміхнувся.

— Раніше ти називав це дружбою, — скопіював його усмішку друг. — Але тут ти маєш рацію, суті це не змінює.

Перекидаючись жартами, Цзян Чен із Міншеном вирушили до будівельників. Потрібно перевірити їхню роботу, а заодно все владнати з постачанням нових матеріалів. А ще він збирався запросити кількох майстрів різьблення по дереву та досвідчених художників, щоб вони перетворили Пристань Лотоса на справжній витвір мистецтва.

Коли прибули майстри, Цзян Чен не втримався й особисто взявся за справу, вирізьбивши кілька колон. Малювати він не дуже вмів, але хотілося залишити свій слід.

— А чому не лотоси? — спитав Міншен, роздивляючись цікавий рослинний орнамент.

— Лотосів тут уже й так вистачає, а цей візерунок виглядає дуже гарно і вишукано, — знизав плечима Цзян Чен і повернув інструменти майстру. — Якщо ти тут, то в нас з'явилися справи.

— Спадкоємець Цзінь несподівано вирішив нас відвідати, — хмикнув Міншен.

— Не несподівано, до цього він просив дозволу та отримав його, але я зовсім про це забув. Втім, двері нашої резиденції дійсно завжди відчинені для Цзисюаня. Для Нє Мінцзюе та Лань Січеня, до речі, теж. Про Лань Ванцзі я вже зовсім мовчу.

Міншен тихо хмикнув і кивнув головою. Втім, вони знали, що Лані про свій візит сповіщають хоча б за кілька годин до прибуття, а то й днів.

— Гаразд, ходімо, зустрінемо нашого дорогого гостя, і треба відправити когось попередити сестру.

— Пізно, — похитав головою друг. — Так вийшло, що саме панна Цзян першою зустріла спадкоємця Цзінь. Вона поспішала в місто й налетіла на їхню делегацію.

Коли Цзян Чен дістався до місця подій, ситуація була досить напруженою. Міншен сказав, що Яньлі першою зустріла Цзисюаня, але забув додати, що на той момент вона була разом із Вей Їном. А цих двох не варто залишати наодинці, а ще краще тримати на пристойній відстані один від одного.

— Так, не знаю, що ви тут встигли не поділити, але краще розійдіться, — почав Цзян Чен. — Спадкоємцю Цзінь, радий вітати у Пристані Лотоса.

— Главо Цзян, — привітав його Цзисюань.

— Брате, прошу дозволу поговорити з ним наодинці, — несподівано офіційно і дуже зло вимовив Вей Їн. Цзян Чен уже давно не бачив брата в такому стані.

Тяжко зітхнувши, він повернувся до сестри.

— Яньлі, можеш, будь ласка, подбати про адептів ордену Ланьлін Цзінь? Мені треба поговорити із цими двома.

— Добре, — кивнула сестра, але все одно підозріло косилася в їхній бік, коли Цзян Чен потягнув Вей Їна та Цзисюаня в дальній павільйон.

— А-Міне, — дорогою він зловив слугу. — Принеси нам п'ять… ні, краще десять глеків із лотосовим вином і щось на закуску.

Тактика Цзян Чена спрацювала. Через три глеки Цзисюань розгубив всю свою пихатість, ще через два Вей Їн нарешті перестав злитися, а до дна десятого вони досягли своєрідного перемир'я. Брат не заважатиме відносинам Яньлі та Цзисюаня, але доти, доки останній не скривдить сестру. Якщо таке станеться, Цзян Чен з Вей Їном заприсяглися живцем спадкоємця Цзінь закопати, ще й на могилці його станцювати.

— Я розумію, — кивнув Цзисюань. — Клянуся, що ніколи не скривджу панну Цзян, любитиму та оберігатиму її від усіх негараздів.

Цзян Чен на це лише кивнув.

— Якщо це справді буде так, то можеш у майбутньому розраховувати на підтримку ордену Юньмен Цзян. У нас немає нічого дорожчого за сім'ю, і якщо ти плануєш стати її частиною, то отримаєш не лише обов'язки, а й привілеї.

У результаті вони прикінчили ще три глеки з вином і розповзлися спати. А вранці Яньлі всіх трьох відпоювала антипохмільним супом, Цзисюань на емоціях відразу зізнався сестрі в коханні. Цзян Чен на це лише глузливо пирхнув, але був із ним цілком згоден. Суп сестри — чудові ліки.

Наступні два дні сестра була для них втрачена. Цзисюань постійно запрошував її на різні прогулянки, обіди, чаювання тощо. Потім Цзян Чен не витримав і відправив обох працювати. Спадкоємець Цзінь навіть не обурювався і виконував усі завдання нарівні з рештою. Головне, щоб Яньлі була поруч.

Втім, довго експлуатувати спадкоємця Цзінь він не зміг. Незабаром його викликали назад у Ланьлін. Але Цзисюань пообіцяв, що тільки-но розбереться зі своїми справами, знову повернеться до Пристані Лотоса.

— Що Цзисюань вам сказав, аби настільки змінити ваше ставлення до нього? — якось ввечері поцікавилася Яньлі, коли вони разом зібралися за пізньою вечерею. Якщо враховувати, що вже було далеко за опівніч, то це була дуже пізня вечеря або скоріше ранній сніданок.

— Це скоріше ми йому сказали, а він погодився, — пирхнув Вей Їн.

— І що ж? — подалась вперед сестра.

— Ну, ми йому довго погрожували та всіляко залякували, обіцяли всі смертні кари, якщо він тебе скривдить, — знизав плечима Цзян Чен і одразу ж отримав болісного стусана від Яньлі. — Не хвилюйся, я знав, що він не відмовиться від тебе. Цзисюань вже давно просив у мене дозволу залицятися до тебе, я просто повинен був його добре перевірити. Он, якщо навіть Вей Їн змирився, значить так і бути, віддамо нашу улюблену сестричку за нього заміж. Чи ти вже передумала? Якщо так, то це також не проблема. Я йому сказав, що ти вільна сама вибирати собі нареченого.

Яньлі зніяковіла, але зізналася.

— Мені справді подобається Цзисюань.

— Ех, ніколи не зрозумію жінок, — зітхнув Вей Їн. — Втім, цей Цзисюань виявився не таким поганим, як я гадав. Особливо після п'ятого глека вина.

— Тільки давайте ви не будете так напиватися в кожну вашу зустріч, — зауважила сестричка.

— Ти ж нас не кинеш і напоїш своїм фірмовим антипохмільним супом? — мило посміхнувся Вей Усянь.

— Я ще подумаю, — насупилась сестричка і погрозила їм пальцем.

Вей Усянь картинно схопився за серце.

— Хто ти, о жорстока жінко, і куди діла нашу улюблену шицзе?!

— Ах так! Ходи-но сюди, я покажу тобі жорстоку жінку!

— А-Лі, змилуйся! Наш глава настільки жорстокий і безжальний, що від втоми я тебе так одразу й не впізнав!

— Хтось зараз договориться! — пирхнув Цзян Чен і тицьнув ліктем Вей Їна в бік. — Договориться до того, що я тебе наступним главою зроблю! Подивимося, чи будеш ти не настільки жорстоким!

— Ні-ні, куди мені до глави ордену,— одразу забрав свої слова назад Вей Усянь. — Я лише нічим непримітний вірний слуга великого і неперевершеного глави ордену Юньмен Цзян.

— Ну точно договоришся! — рикнув Цзян Чен і потягнувся до Вей Їна, але той уже встиг прикінчити свою порцію їжі та втік, не забувши наостанок показати йому язика.

Цзян Чен важко зітхнув і похитав головою. Вей Їна навіть могила не виправить, що поробиш. Залишається любити та приймати його таким, яким він є. Може його знову в Ґусу відправити? Ванцзі порадувати та вчителя Ланя позлити? Гаразд, поки в Пристані Лотоса надто багато роботи, а ось через кілька тижнів… Хоча не факт, що тоді роботи буде менше, ще стільки всього потрібно зробити.

— А-Чене, йди спати, ти втомився за сьогодні.

— Ти теж не затримуйся, — кивнув Цзян Чен і підвівся на ноги. — Доброї ночі, А-Лі.

— І тобі, А-Чене.

Chapter Text

Наступні дні злилися у єдиний потік. Цзян Чен багато працював разом з будівельниками в Пристані Лотоса, їздив з перевірками по всьому Юньмену, а у вільні вечори стирчав з Вей Їном над розробкою нового захисного купола. Цзян Чен не ризикував залучати сторонніх, боявся, що одного разу ці знання можуть використати проти них.

— Я хочу зробити ключем-деактиватором Цзидянь, — сказав Цзян Чен. — Активувати захист зможе будь-хто, хто має дзвіночок ордену Юньмен Цзян, а ось зняти — тільки я.

— Впевнений? — запитав брат.

— Війна закінчилася, але часи досі неспокійні. Боюся, я не можу довіряти нікому іншому. У випадку необхідності, я зможу передати Цзидянь тобі чи Яньлі.

— Тут з мене мало користі, — похитав головою Вей Їн. — А шицзе артефакт може й не визнати.

— І що ти пропонуєш? — насупився Цзян Чен.

— Також використовувати дзвіночки.

— Виключено, я вже давно підозрюю, що серед наших адептів є якщо не зрадники, то ворожі шпигуни. Я намагався сам з цим розібратися, але поки надто багато інших турбот.

— Ти впевнений? — Вей Їн виглядав не на жарт схвильованим.

— Не до кінця. Але ж хтось за межами Юньмена дізнався, що я планую призначити тебе вчителем. І це може бути дрібниця з того, що відомо нашому таємничому недругу.

— Я поговорю завтра з Міншеном та Шенлі, ми постараємося вистежити шпигуна, — кивнув Вей Їн. — Тож можеш поки залишити це на нас.

— До речі, щодо Міншена. Ми збираємося вирушити в Жунань. Відвідаємо орден Лю, потім заглянемо в Люйлянь Дун. Потім я одразу відправлюсь до Цінхе на раду кланів. Загалом мене не буде десь зо два тижні. А через те, що Міншен також їде зі мною, всі справи зваляться на твої плечі.

— За що ти так зі мною? — тяжко зітхнув Вей Їн, але потім кивнув. — Їдь і не хвилюйся, я за всім тут нагляну.

— Ось тепер я хвилююсь ще більше, — пирхнув Цзян Чен і вчасно ухилився від ліктя брата.

В дорогу із собою Цзян Чен взяв лише кількох адептів. Крім Міншена він вирішив взяти з собою ще й Вень Ніна. Хлопець потроху стає відкритішим і не таким полохливим. Як той одного разу зізнався, він ніколи не залишав межі Цішаня, крім того випадку, коли вони з сестрою прибули до Юньмена, і йому було б цікаво подивитися світ.

— Думаю, в майбутньому з тебе вийде добрий помічник, — зауважив Цзян Чен. — Ти ж не проти цієї поїздки?

— Я хочу поїхати, главо Цзян, — кивнув Вень Нін.

— От і добре.

— А-Чене, ти впевнений, що не хочеш взяти з собою більше адептів? — вкотре поцікавилася сестра і кивнула на чотирьох заклиначів, крім Вень Ніна та Міншена.

— Цього достатньо, — посміхнувся Цзян Чен. — І запам'ятай, якщо буде щось термінове, нехай Вей Їн використовує духів. Я взяв печатку із собою.

— Що тут може статися? — пирхнула сестра. — З нами все буде гаразд. Ти теж бережи себе.

Цзян Чен важко зітхнув і кивнув. Сестра виглядала так, ніби він не у справах на кілька тижнів зібрався поїхати, а знову йде на війну на невизначений термін. На щастя, Вей Їн був зайнятий справами в Чуньяні й пропустив їхній від'їзд.

Насамперед вони вирушили в Жунань, щоб відвідати Лю Кайцю, нового главу ордену. Наскільки він знав, Міншен та його шиді постійно переписувалися, але за останні пів року вони зустрічаються вперше. І вперше за майже три роки його друг повертається на батьківщину.

— Ти як? — спитав Цзян Чен, коли вони завмерли перед відбудованою головною брамою резиденції ордену Жунань Лю.

— Знаєш, все тут так відрізняється. Не знаю чому, але Пристань Лотоса я скоріше назву домом, аніж Обитель Люйє, — зітхнув Міншен і з якимось сумом у погляді провів кінчиками пальців по нещодавно пофарбованому зображенню зеленого листя на новеньких воротах.

— Колись я мав схоже відчуття, — хитнув головою Цзян Чен. — Відразу після того, як ми повернули Пристань Лотоса. Резиденція була майже повністю спалена і я мав дуже суперечливі відчуття, з одного боку я знав, що це мій дім, але з іншого — все виглядало таким чужим.

— І як ти впорався з цим?

— Ти думаєш, я просто так постійно проводив час разом з будівельниками? Я знову змушував себе відчути, що це мій рідний дім і відновлював його саме таким, яким хотів би бачити. Світлим, затишним, гамірним. Місце, куди б мені хотілося повертатися знову і знову. Хоч би де я не був.

Міншен деякий час мовчав, а потім штовхнув стулки воріт.

— Ти досягнув успіху. Подивімося, що треба зробити, щоб і це місце перетворити на дім, в який хочеться повертатися.

Лю Кайцю був неймовірно радий їх бачити. Хоча більшість будівель вже було відбудовано, але на повноцінний орден це місце було схоже мало. Цзян Чен переглянувся з Міншеном і вони обоє взялися до роботи. Залишивши будівництво на інших представників, вони обговорювали з новим главою Лю всі наступні кроки для відновлення ордену. Насамперед він радив налагодити зв'язок з населенням. Потрібно заслужити повагу місцевих жителів і заручитися їхньою підтримкою. Зачистити території від набіглої нечисті. І тільки після цього вже варто було задумуватись про набір нових учнів.

Поки Вень Нін допомагав кільком помічникам глави розібратися зі звітами та навчальними планами, Цзян Чен навчав Лю Кайцю правильно вести фінанси та керувати орденом. У цей час Міншен не вилазив з нічних полювань і постійно спілкувався з місцевими жителями. Незабаром контакт був встановлений і до ордену Жунань Лю потягнулися люди.

Коли настав час їхати, глава Лю відпускав їх насилу. Хороший заклинач, розумний і здібний чоловік, ось тільки харизми та впевненості у власних силах йому поки бракує. Втім, це прийде з досвідом.

За цей тиждень Цзян Чен втомився ще більше, ніж у Пристані Лотоса. Інші виглядали не краще, а попереду на них чекав орден Люйлянь Дун. Втім, там вони не могли затриматись більше, ніж на три дні. Через п'ять днів вони мають з'явитися в Цінхе на раду кланів.

Ситуація в ордені Дун була не настільки печальною. Нехай Дун Сюлань було всього дев'ятнадцять, але з обов'язками глави вона справлялася цілком непогано. В основному тому, що взяла приклад із Цзян Чена та оточила себе достатньою кількістю помічників.

Резиденція ордену Люйлян Дун була меншою за орден Жунань Лю, тому з будівництвом вони закінчили ще місяць тому. Але й інших турбот не бракувало. Знову ж таки, не вистачало досвідчених людей. Щоб встигнути допомогти розібратися Сюлань з усіма справами, Цзян Чен спав лише по кілька годин на добу, якщо вдавалося. Міншен тренував адептів та шукав досвідчених наставників для учнів, а Вень Нін допомагав цілителям.

— Здається, я до Цінхе живим не доїду, — позіхнув Цзян Чен і потер очі. Шлях до Нечистого володарства був не коротким, тому вирушати треба було заздалегідь. — Гаразд, відісплюся на раді, навряд чи там обговорюватимуть щось важливе.

Міншен пирхнув, але промовчав. А ось Вень Нін вже відключився і тихо сопів на плечі Лі Кеціна, одного з адептів, які їх супроводжували. Сюлань постійно позіхала, але ще трималася. Їй теж прийшло запрошення на раду кланів, тож вона вирішила відправитися в дорогу разом з ними.

— Ми можемо сьогодні поспати, а завтра полетіти на мечах, — зауважив Цзян Чен.

— Я поки в цьому не дуже вправна, — винувато поглянула на нього Сюлань.

Цзян Чен важко зітхнув і розбудив Вень Ніна, після чого забрався верхи на коня. Таким темпом вони дістануться Цінхе за кілька годин до ради, але поспати їм так і не вдасться. Втім, кидати Сюлань він все одно не збирався. Бачив, що дівчина дуже нервує перед своєю першою офіційною появою, як глави ордену. Присутність поряд Цзян Чена її заспокоювала та додавала впевненості у своїх силах.

Попри важкий шлях, у Цінхе вони прибули на три години раніше, ніж було заплановано. Замість того, щоб попрямувати відразу до головної резиденції, Цзян Чен скомандував зупинитися в кращому гостьовому домі міста та привести себе до ладу.

— Вень Ніне, я сказав привести себе до ладу, а не спати.

Хлопець зітхнув.

— Знаєте, главо Цзян, якби я знав, чим для мене обернеться ця подорож, залишився б у Пристані Лотоса.

Цзян Чен здивовано скинув брови. Він вперше чув від Вень Ніна таку довгу фразу без заїкань, крім того, ще й осудну. Прогрес в наявності, скоро і сперечатися з ним навчиться. Ось що означає недосип.

— Поговори мені тут, — пирхнув Цзян Чен.

— Вибач, Цюнліню, — зітхнула Сюлань. — Це через мене ви так і не змогли відпочити.

— Все гаразд, главо Дун, — одразу знітився хлопець і поспішив виконати вказівку Цзян Чена.

Цзян Чен теж пішов вмитися і змінити запилений одяг. Навряд чи це йому допоможе мати гарний вигляд, але хоча б трохи освіжиться. Він встиг тільки витертись і накинути нижній одяг, коли через вікно ковзнула темна тінь. Цзидянь яскраво спалахнув, але відразу згас, коли Цзян Чен роздивився непроханого гостя.

— Цзян Ше?

— Вітаю, главо Цзян, — одразу ввічливо вклонився чоловік. — Перепрошую, що завадив.

— Як ти мене знайшов?

— Я вирушив зі звітом до Юньмена, але там мені сказали, що ви поїхали в Жунань. Коли я прибув до ордену Лю, ви вже вирушили до Люйляня. Я хотів відправитися туди. Але Лю Кайцю повідомив, що ви збираєтеся на раду кланів у Цінхе. Тож я прибув сюди вчора і просто вирішив дочекатися вашої появи в місті. 

Цзян Чен усміхнувся і кивнув. Справді, якби Ше вирушив до Люйляня, то вже не встиг би їх там застати.

— Що там за важливий звіт, який не міг дочекатися мого повернення до Юньмена?

— Вам це не сподобається, — обличчя Цзян Ше раптово стало жорстким, а кулаки мимоволі стиснулися.

— Щось трапилось у Пристані Лотоса? — одразу ж насторожився Цзян Чен.

— Ні, у головній резиденції все гаразд. Це пов'язано з тим завданням, яке ви дали раніше. Вені.

Цзян Чен згадав, як просив Уґуя кілька місяців тому, щоб хтось простежив, як проживають колишні адепти Цішань Вень у різних кланах. Просто за всіма цими турботами він майже забув про це. І якщо Ше каже, що новини його, швидше за все, засмутять, то варто було приділити цій темі більше часу.

— Що там?

Цзян Ше дістав досить великий сувій і простягнув йому.

Він одразу його розкрив та почав читати, і чим довше читав, тим суворішим ставав вираз його обличчя. Дочитавши до кінця, Цзян Чен деякий час порожнім поглядом дивився на численні ієрогліфи, які разом складалися у жахливі слова.

— Главо Цзян, які будуть вказівки? — тихо спитав Ше.

Відповісти Цзян Чен не встиг, у двері тихо постукали.

— Ваньїню, час, — пролунав голос Міншена.

— Чекайте внизу, я зараз, — відповів він другу і повернувся до підлеглого. — Відомості точно правдиві? Ви добре все перевірили?

Ше тільки кивнув, Цзян Чен важко зітхнув і продовжив.

— Залишайся поки в Цінхе. Прослідкуй за діями глав після ради кланів. Мені цікаво, що вони зроблять. Відправ повідомлення Уґую, нехай буде наготові, можливо нам знадобиться більше людей.

— Буде виконано, — кивнув Ше.

— А це я поки заберу з собою, — Цзян Чен помахав сувоєм.

Ше знову кивнув і так само непомітно вислизнув через вікно. Цзян Чен поспішив одягнутись і спуститися вниз. Не можна запізнюватися. Ех, навряд чи тепер йому вдасться поспати на раді.

— Ваньїню, щось трапилося? — запитав Міншен, коли помітив вираз обличчя Цзян Чена.

Він у відповідь промовчав, але пильно подивився на Вень Ніна. Тепер Цзян Чен думав, що взяти його з собою було не такою гарною ідеєю. Втім, ця інформація рано чи пізно досягне його вух. І нехай краще той дізнається від нього, аніж від когось іншого.

— Вень Цюнліню, я знаю, що це жахливо, але, думаю, тобі варто дізнатися про це одному з перших. Пробач. І знай, що я цього так просто не залишу, — з цими словами Цзян Чен простягнув сувій Вень Ніну. Той здивовано на нього поглянув у відповідь і почав читати. Після мовчазної згоди до нього приєднався і Міншен. Сюлань свердлила його зацікавленим поглядом, але питати нічого не стала.

Вень Нін похмурнів з кожним прочитаним словом, а під кінець не стримався і тихо заплакав. І це різало Цзян Чена без ножа. Він справді помилився. Якщо братися за щось, то треба доводити це до кінця. На що він сподівався? На людяність? Доброту? Справедливість?

— За що вони так? — хлипнув Вень Нін. — Чому їх убили? За що?

— Я обов'язково з'ясую, — крізь зуби видавив Цзян Чен. — Я зроблю все, щоб покарати винних.

— Але ж мертвих це не врятує!

— Я знаю, пробач, — Цзян Чен зітхнув і притягнув Вень Ніна в міцні обійми, дозволяючи сховати сльози. — Пробач. Я мусив одразу за всім простежити.

— Ти не винен, — похитав головою Міншен і поплескав Вень Ніна по плечу. — Винні ті, хто вбивав чи наказував вбити.

Цзян Чен кивнув і трохи відсторонив від себе Вень Ніна.

— Я розумію твою скорботу, але зараз ти мені потрібний. Добре? Ми обов'язково помстимося і допоможемо решті.

Вень Нін витер сльози та кивнув.

— Я впораюся.

За п'ять хвилин вони вже покидали гостьовий дім і прямували у бік Нечистого володарства. Зовнішні ворота вони спокійно подолали, а у внутрішньому дворі їх вже зустрічав Хуайсан. Помітивши їхню появу, він полегшено зітхнув і склав віяло, яке до цього нервово крутив в руках.

— Цзян-сюне, я думав, ти вже не приїдеш! До початку лишилося менше пів години! Усі вже давно прибули та чекають всередині.

— І тобі привіт, Хуайсане, — криво усміхнувся Цзян Чен, ось тільки настрій був когось вбивати, а не розкланюватися зі знайомими. У повітрі навколо ледь помітно миготіли фіолетові блискавки. Хуайсан одразу це помітив.

— Щось трапилося?

— Твій брат теж всередині?

Нє Хуайсан лише кивнув.

— Веди.

Хуайсан знову кивнув і повів їх всередину. Майже одразу він примостився біля Міншена і пошепки поцікавився.

— Що трапилося? Я ще ніколи Цзян Чена таким злим не бачив.

— Ти не брав участі у війні, — всміхнувся друг, але все ж таки відповів. — Просто дорогою сюди глава отримав дуже неприємні новини. Боюся, його зараз ніщо не заспокоїть і він почне вбивати прямо під час засідання.

— Все настільки погано? — насторожився Хуайсан.

— Так, — замість Міншена відповів похмурий Вень Нін.

Цзян Чен, почувши цю розмову, лише хмикнув. Він справді хотів убивати, але чудово розумів, що нічого хорошого це не принесе. Розпочнеться ще одна війна, а вони до неї поки не готові. Втім, це не означає, що Цзян Чен сидітиме склавши руки.

— Це тут, — кивнув Хуайсан на великі двостулкові двері. — Але, Цзян-сюне, постарайся нікого не вбити.

Chapter Text

Цзян Чен штовхнув двері й першим увійшов до зали. Шум одразу вщух.

— Главо Цзян, ви ледве не запізнилися, — з порога сказав йому Цзінь Ґуаншань.

— Главо Цзян! — привітав його Нє Мінцзюе. — Ми тільки на вас і чекали.

Цзян Чен на це лише посміхнувся.

— Якщо я прибув останній, гадаю, ми можемо розпочати раду кланів?

Нє Мінцзюе лише кивнув, але уважно на нього поглянув і трохи насупився.

— Оскільки ми тут зібралися обговорювати справи кланів, то дозвольте мені почати першим. Думаю, те, про що я розповім, тією чи іншою мірою торкнеться всіх високоповажних глав.

— Главо Цзян, це прояв неповаги, — заявив глава Оуян. — Ми знаходимося в резиденції Цінхе Нє і перше слово має належати господареві.

Цзян Чен перевів на нього погляд, а в повітрі промайнуло кілька блискавок. Він швидко взяв під контроль свої емоції та повернувся до Нє Мінцзюе. Глава Оуян мав рацію і зараз він виявляв неповагу до господаря Нечистого володарства, але вважав, що тема розмови справді була того варта.

— Главо Цзян, ви можете продовжувати, — дав свій дозвіл Нє Мінцзюе. — Впевнений, що ви розповісте нам про важливі речі.

— Це справді так. Я вважаю, що порушення мирної угоди, підписаної всіма главами у Безнічному місті, дуже важлива тема, — промовив Цзян Чен і обвів усіх присутніх проникливим поглядом. Про себе він відзначив місце розташування головних винуватців його «чудового» настрою.

Присутні відразу почали тихо перемовлятися, а кілька людей різко зблідли.

— Що ви маєте на увазі? — тихо запитав Лань Січень. Він виглядав не на жарт стривоженим і уважно вдивлявся в обличчя Цзян Чена, ніби збирався прочитати його думки.

— Це стосується колишніх адептів ордену Цішань Вень, — продовжив він. — У Безнічному місті після численних засідань ми прийшли до єдиного рішення і заприсяглися його дотримуватися. То скажіть мені зараз, чому вбито майже сотню невинних і жорстоко закатовано ще дві сотні в'язнів? Знаєте, главо Лань, вони не пошкодували навіть дітей, що вже говорити про жінок і стареньких. Чи не так, главо Цзи? Наскільки я чув, ви особисто наказали розібратися з колишніми Венями, які були відправлені вам під опіку. На жаль, не ви один такий.

Цзян Чен знову обвів усіх присутніх пильним поглядом, зупинившись уже на іншому заклиначі.

— Главо Чжоу, вісімнадцять нещасних випадків за останні пів року. Чи не надто багато збігів? Не вважаєте це підозрілим? Главо Чень, голод, знущання, відсутність ліків так само не роблять вас кращим! Не сперечаюся, колишні адепти ордену Цішань Вень самі помирали, але тільки через нелюдські умови, які ви їм забезпечили!

Названі заклиначі різко зблідли, але сперечатися не стали.

— Хіба я не попереджав у Безнічному місті, що кров невинних більше не повинна проливатись?

— Та яка різниця! — глава Цзи не витримав і підскочив зі свого місця. — Вони всі мерзенні Веньські пси, хай радіють, що взагалі прожили так довго! Я навіть розбиратися б не став і ще під час останньої битви винищив усіх до одного!

— Якщо я займуся вашим орденом особисто, — тихо, але дуже загрозливо почав Цзян Чен, — ви закінчите так само як Вень Жохань. Я витягну на світ усі ваші злочини та брудні справи. На жаль, угоду порушили не лише ви, а воювати проти половини світу заклиначів Юньмен поки не може собі дозволити.

— Не хвилюйтеся, орден Ґусу Лань вас підтримає, — несподівано зло вимовив Лань Січень, дивлячись при цьому прямо на главу Цзи. Навіть у Цзян Чена волосся ледве дибки не встало від енергії, яку той зараз випромінював, що говорити про інших присутніх.

— Главо Лань, не поспішаймо з висновками, — втрутився Нє Мінцзюе. — Главо Цзян, я розумію ваші почуття зараз, але давайте трохи заспокоїмося та спробуємо знайти інше розв'язання проблеми. Пам'ятаєте, ви самі казали, що заклиначів після війни залишилося не так багато, якщо зараз розпочати другу війну, хто ж боротиметься з нечистю та захищатиме звичайних людей?

Ось і настав той день, коли Мінцзюе намагається утримати його від розправи над злочинцями, а не навпаки. Цзян Чен пирхнув і перекинув сувій з інформацією господареві Нечистого володарства.

— Винні мають бути покарані, — тихо промовив Міншен поруч із ним.

— Згоден, — кивнув Цзян Чен. — Главо Нє, гадаю, варто зачитати вголос імена всіх, хто порушив угоду. А також список загиблих.

— Звідки у вас взагалі ця інформація? — трохи істерично промовив глава Яо.

— Я не зобов'язаний розкривати свої джерела, — знизав плечима Цзян Чен. — І вам пощастило, главо Яо. Ви у списку лише за те, що поселили новоприбулих у непридатних для життя умовах та обмежували їх у контактах з людьми свого ордену. Але я все ж таки особисто перевірю ті два нещасні випадки, що сталися місяць тому.

— Ви не маєте таких повноважень, — несподівано заговорив Цзінь Ґуаншань.

— Це не проблема, — в один голос відповіли Нє Мінцзюе з Лань Січенем і відразу ж переглянулися. Глава Нє відклав сувій і продовжив. — Я вважаю, що слід розслідувати всі ці випадки й після цього винести справедливий вирок. Винні будуть покарані. Раз глава Цзян особисто вирішив розібратися з цією справою, ми маємо її підтримати.

— Багато хто буде упереджено ставитися до моїх дій, — хитнув головою Цзян Чен. — Я пропоную створити для розслідування команду, до якої входитимуть довірені заклиначі з поважних кланів. Але я особисто буду за всім стежити. Не хочу, щоб відразу після засідання багато шановних глав кланів поспішили приховати сліди своїх злочинів.

— Я підтримаю ініціативу та особисто приєднаюся до команди, — висловив свою думку глава Лань.

— Брате, дозволь мені теж приєднатися, — несподівано пролунав голос Нє Хуайсана, багато глав кланів на нього здивовано покосилися, але той дивився тільки на Нє Мінцзюе. Глава Нє кілька хвилин роздумував, після чого кивнув.

— Оскільки я керуватиму командою, представником ордену Юньмен Цзян буде Вень Нін, — промовив Цзян Чен і зиркнув на хлопця. Той кивнув і гордо підняв підборіддя, ось тільки почервонілі очі видавали справжні почуття. — Главо Цзінь, якщо дозволите, до розслідування я також хочу залучити Цзінь Цзисюаня.

Орден Цзінь також значився у списку. Але порушень було набагато менше. Спеціально для нього Цзян Ше зробив позначку, що за колишніх Венів в ордені спочатку справді відповідав Цзисюань, але потім раптово глава Цзінь передав цей обов'язок його двоюрідному братові — Цзінь Цзисюню. Цзян Чен знав, що це не просто так. Майбутній чоловік його сестри хай і надміру зарозумілий, але водночас добрий і справедливий. Та головне — Цзисюань досить сильний і незалежний, щоб цю справедливість відстоювати.

— У мого спадкоємця багато справ, — похитав головою Ґуаншань. — Але я можу доручити цю справу своєму племіннику Цзінь Цзисюню.

— Я не маю наміру працювати з підозрюваним, — відрізав він.

— Про що ви? — нахмурився глава Цзінь. — Невже мій орден також є у вашому списку?

— Винних та невинних об'єднали та змусили важко працювати на стежці Цюнці, — промовив Цзян Чен. Він ні на мить не повірив у неінформованість Ґуаншаня. Але жодних доказів не було. Поки. — Є загиблі, ще декілька заклиначів зникли безвісти.

— Не може бути!

Цзян Чен стиснув кулаки й прикликав до себе назад сувій.

— Загалом у списку є дев'ять орденів, — Цзян Чен зачитав прізвище кожного і в чому вони звинувачуються. А потім і списки загиблих у кожному ордені. Після кількох секунд тиші він продовжив. — І куди поділися добрі та справедливі заклиначі? Я бачу перед собою лише жорстоких убивць, які заслуговують на суворе покарання. Аж до страти всіх винних. Порушення мирної угоди я нікому з рук не спущу.

Половина заклиначів зблідла, Нє Мінцзюе збирався щось сказати, але потім передумав і тільки важко зітхнув. Цзян Чен знав, що поміняйся вони зараз місцями, глава Нє так само розніс би всіх і вся, закликаючи до покарання винних і навіть не обмежуючи себе у висловлюваннях. Лаятись Мінцзюе вмів красиво, а головне — довго.

— Підозрюю, що ордену Юньмен Цзян у списку немає, — несподівано промовив глава Цзінь.

— Правильно, — хмикнув на це Цзян Чен. — Як бачите, у моєму ордені лише двоє адептів носять прізвище Вень. Глава цілителів — Вень Цін і мій помічник — Вень Нін. Інші вже давно змінили прізвища за власним бажанням і живуть спокійним життям, чесно виконуючи обов'язки адептів ордену Юньмен Цзян і нічим не відрізняючись від інших.

— Невже вам не страшно, що вони зруйнують ваш орден зсередини? — спитав якийсь заклинач, імені якого Цзян Чен не зміг згадати.

— А навіщо їм це? Вони вже давно показали свою відданість. Я дав їм дім, захист та пообіцяв сите життя. Який сенс їм від цього відмовлятись? — Цзян Чен знизав плечима. — Наскільки мені відомо, орден Ґусу Лань зробив майже так само. Щоправда, новоприбулим було важко пристосуватися до численних правил, за якими живуть адепти їхнього ордену, тому вони вирішили залишитися жити в селі біля підніжжя гори. Але живуть вони там добре і спокійно.

Цзян Чен не говорив, чого було варто Лань Січеню домовитися зі старійшинами свого ордену. Все це йому розповів Вей Їн, коли повернувся зі своєї подорожі. Але через те, що Ґусу Лань дійсно не було у списках, він вирішив, що з колишніми адептами ордену Цішань Вень у Цайї все гаразд.

Лань Січень подивився на нього круглими очима, явно дивуючись його обізнаності, але все ж кивнув.

— Бачите, можна знайти проблемі інше рішення, — зітхнув Цзян Чен і махнув рукою Нє Мінцзюе, даючи зрозуміти, що він нарешті закінчив. Емоцій теж не залишилося, різко накотила втома, але він знав, що розслаблятися ще рано.

Нє Мінцзюе професійно перехопив на себе керівництво. До команди слідчих приєдналося ще п'ять заклиначів, але з тих орденів, які були непричетні до вбивств та знущань над Венями.

Тільки під кінець засідання Цзян Чен тихо промовив.

— Пропоную затримати підозрюваних поки в Цінхе. Я хвилююся, що після повернення «шановні глави» візьмуться знищувати докази своїх злочинів.

— Ви не можете! — одразу обурився глава Яо. — На всіх нас в ордені чекають важливі справи, і ще невідомо скільки часу займе ваше розслідування!

— Згоден, — кивнув Цзінь Ґуаншань, і до нього приєдналися інші заклиначі.

Цзян Чен важко зітхнув. Втім, іншого він і не чекав. Але розпустити їх усіх по домівках просто так? Навряд чи тоді розслідування принесе якісь плоди.

— Шановні заклиначі, прошу не перешкоджати розслідуванню. Я докопаюся до правди в будь-якому випадку, тож краще вам не вставляти палиці мені в колеса. Я зрозуміло висловлююсь? — несподівано за вікном загриміло, а небо розрізали фіолетові блискавки. Погода стрімко псувалася, як і настрій Цзян Чена. А він думав, що гірше вже не може бути. Зітхнувши, він повернувся до Нє Мінцзюе. — Главо Нє, чи можу я попросити вас про послугу?

— Звісно.

— Якщо ми не можемо попросити «шановних глав» залишитись в Цінхе, то чи не могли б ви виділити кілька десятків адептів, щоб вони наглядали за підозрюваними.

Нє Мінцзюе задумався. Глава Яо відкрив рот, щоб висловити свою думку щодо цього, але потім зустрівся поглядом з Цзян Ченом. За вікном знову промайнула блискавка і на мить відбилася на його долоні. І було незрозуміло, чи то Цзидянь пустує, чи то сама стихія природи ластилася до його рук. Глава Яо проковтнув слину і відвернувся, щось говорити він передумав. Правильно, так безпечніше.

Міншен обережно торкнувся його плеча. Цзян Чен струснув головою і скинув ці дивні емоції та жагу вбивства. За мить прийшло усвідомлення, що то прокинулася Тигрина печатка пекла і витягла назовні всі його негативні емоції. 

Тяжко зітхнувши, Цзян Чен вирішив, що після повернення в Юньмен обговорить з братом знищення цього артефакту. Або хоча б заклинання, яке нейтралізує всі його можливості.

— Думаю, я можу надати три десятки адептів, — кивнув Нє Мінцзюе, перериваючи невеселі думки Цзян Чена. — Чи є ще важливі питання, які б ви хотіли обговорити на цьому засіданні?

Але ніхто так і не відповів. Всі настільки боялися розслідування, що навіть забули причини, через які вони сюди приїхали.

— Тоді на цьому сьогодні й закінчимо, — вирішив глава Нє й підвівся на ноги. — Вас проводять у виділені вам покої, а за три години чекаю вас на урочистій вечері.

Заклиначі знову загомоніли й вирішили якнайшвидше забратися з зали засідань. Цзян Чен важко зітхнув, розуміючи, що багато хто вже зараз відправлятиме помічників і звістки до рідного ордену, щоб приховати свої злочини.

— Главо Цзян, — затримав його Нє Мінцзюе, хоча Цзян Чен і сам поки нікуди не поспішав. — З тобою все гаразд? — поцікавився глава Нє, коли в залі не залишилося нікого, крім його людей, Лань Січеня та Нє Хуайсана.

— Так, — хитнув він головою. — Просто цю інформацію я отримав за годину до початку ради. Пробачте, главо Нє, не встиг з вами порадитись щодо подальших дій.

— Я розумію, — кивнув Нє Мінцзюе. — Сам не чекав, що умови мирної угоди, підписаної після війни будуть порушені. Стільки загиблих...

— Тепер наша мета — не допустити ще більшої кількості смертей і показати, що за порушення угоди буде суворе покарання. Я не перебільшував, коли казав, що наполягатиму на смертній карі винних.

Нє Мінцзюе тяжко зітхнув, але знову кивнув.

— Ти маєш препоганий вигляд, думаю, тобі варто трохи відпочити, — тихо зауважив Лань Січень. — Коли ти востаннє спав?

Цзян Чен здивовано глянув на нього у відповідь, а потім зиркнув на Міншена. Він справді не пам'ятає, коли востаннє спав. Друг мовчки знизав плечима на його німе запитання, мабуть, теж не пам'ятав. Тож Цзян Чен просто повторив його рух.

— Судячи з ситуації, відпочинку найближчим часом не передбачається, — зітхнув Цзян Чен і знову повернувся до Міншена. — Сьогодні відпочинь у місті, а завтра повертайся до Юньмена. Я напишу кілька листів і скажу кому передати, так само тимчасово подбай про справи ордену і навантаж Вей Їна. Найближчі кілька тижнів я повернутися аж ніяк не зможу. І відправте когось до Цзисюаня, я думаю, він зможе переконати батька і приєднається до нашої компанії.

— Добре, тоді пиши зараз, — кивнув Міншен. — Я не чекатиму бенкету і відправлюсь вже зараз на мечі. Деякі справи краще не відкладати на потім.

Цзян Чен кивнув і, підійшовши до найближчого столика, почав писати листи. Один для Яньлі та Вей Їна з подальшими вказівками щодо відновлення ордену, прибуття додаткових матеріалів та фінансів. Поки набір нових учнів знову доведеться відкласти на невизначений термін

Другий лист був для Уґуя, де він описував все, що сталося, і повідомляв план своїх подальших дій. Поки Цзян Чен наводитиме галас і привертатиме до себе увагу, його підопічні повинні діяти з тіні та по крихтах збирати докази.

Ще один лист був для Цзисюаня. Разом з інформацією було й попередження. Все ж таки вони майже сім'я і якщо Ґуаншаня він вважав своїм ворогом, то майбутній зять був непоганою людиною. Передавши листи Міншену, він попрощався з другом.

— Тобі справді треба відпочити, — сказав Хуайсан і кивнув братові. — Я проведу їх до виділених кімнат.

— Добре, — кивнув Мінцзюе. — Продовжимо розмову пізніше.

Цзян Чен вклонився і направився до виходу. Інші пішли за ним. Як виявилося, йому і Лань Січеню виділили по окремій кімнаті, а ось їх підлеглих поселили разом. Відправивши своїх адептів до виділеної кімнати, Цзян Чен кивнув Вень Ніну на свою. Потім глянув на Лань Січеня і теж затягнув його до себе.

— Якщо ти хотів поговорити зі мною про справи, то не вийде, — похитав головою Лань Січень і впевнено попрямував до столика, де вже приготували чай для гостей. Спритні тут слуги, однак. — Спершу ти маєш поспати.

— А казку? — глузливо пирхнув Цзян Чен і з задоволенням простежив, як зніяковів та зашарівся Січень. — Взагалі-то я кілька місяців з тобою не бачився, думав поговорити про погоду за чаєм, але, мабуть, не доля.

Лань Січень на це тільки пирхнув і розлив чай в піали, жестом запрошуючи їх двох присісти. Цзян Чен біля столика буквально впав і відразу ж поклав голову на плече Першому Нефриту, який сидів поруч. Той здивовано покосився на нього, але Цзян Чен уже майже відключився. Тримався лише на чистій силі волі.

— Вень Ніне, ти впораєшся? Робота буде не з легких.

— Я впораюся, — впевнено відповів хлопець, але одразу позіхнув, зіпсувавши весь ефект своїх слів.

— Гаразд, допивай чай та йди спати, — Цзян Чен кивнув на своє ліжко. — Тобі не обов'язково бути присутнім на урочистості, тож добре відпочинь.

— А ви? — збентежився Вень Нін.

— А мені й тут непогано, — позіхнув Цзян Чен. — Все одно за дві години треба буде йти до святкової зали.

— Ти теж можеш пропустити бенкет, — хитнув головою Лань Січень. — Я поговорю з Мінцзюе.

— Я вірю, що Нє Мінцзюе не образиться на мою відсутність, але решта відразу запідозрить щось недобре, — важко зітхнув Цзян Чен і піднявся з теплого плеча. Теплий чай приємно зігрів зсередини, даруючи заспокоєння і вгамовуючи спрагу, яку він раніше навіть не помічав.

Вень Нін слухняно сопів у ліжку. Цзян Чен усміхнувся і прикинув, чи встигне він зганяти в місто, щоб зустрітися з Цзян Ше. Навряд чи. Отже, лишається сподіватися, що той десь поблизу.

Лань Січень важко зітхнув і схопив його за лікоть, потягнувши до виходу. Після чого затягнув до сусідньої кімнати, яку йому виділив Хуайсан. Не зупиняючись на досягнутому, Січень буквально заштовхав його до ліжка, і заспокоївся лише поправивши ковдру, коли він слухняно ліг.

— Сьогодні обійдешся без казки. Спи, я розбуджу тебе перед банкетом.

Цзян Чен подумав-подумав і не став сперечатися.

— Главо Лань, ти найкращий, — прошепотів він і провалився в сон.

Chapter Text

Пробудження було не з найприємніших. Точніше, Січень намагався розбудити його обережно, але півтори години сну після кількох діб неспання було замало навіть для такого заклинача, як він. В очі наче піску насипали, а рот не закривався від численних позіхань, які Цзян Чен так і не зміг придушити.

— Впевнений, що хочеш піти? — тихо спитав Лань Січень.

— Впевнений, що не хочу, але треба, — Цзян Чен підвівся з ліжка і потягнувся.

— У кутку холодна вода для вмивання, а я поки заварю чай.

Цзян Чен пирхнув.

— Не люблю повторюватися, але ти справді найкращий.

— Мовчи. Я і так опираюся палкому бажанню вкласти тебе назад спати, а для надійності ще й прив'язати до ліжка. На кілька днів, — пробурчав Лань Січень.

— О, які в тебе цікаві фантазії, главо Лань, — Цзян Чен просто не міг не сказати щось у відповідь на таке.

— Та йди ти вже!

— Слухаюся і підкоряюся, мій пане, пішов вмиватися, — грайлива суперечка з Січенем і холодна вода допомогли Цзян Чену продерти очі та стати хоч трохи схожим на нормальну людину. Хоча темні кола довкола очей ніяк не хотіли зникати. Та гаразд. Чим похмуріше він виглядає, тим більше вселяє страху. А для його нової роботи це дуже доречно.

Після чашечки чаю світ став ще кращим. Ще б поїсти, але цим він займеться на урочистому банкеті. Хоча настрій якраз був не святкувати, а поминати. Втім, навряд чи комусь окрім нього і Вень Ніна, може ще Лань Січеня, є якась справа до загиблих. Ніхто над убитими Венями тут явно плакати не збирається.

— Ти знову насупився, — помітив Лань Січень.

— Дуже багато думок у голові, — важко зітхнув Цзян Чен. — Знаєш, колись я вважав тебе дуже наївним у твоєму відношенні до людей. Ти намагаєшся бачити в них найкраще. Виявляється, я втік не так далеко. Чомусь повірив, що після війни все буде гаразд, заклиначі житимуть у мирі та спокої, відкинуть убік жорстокість, заздрість та злобу. Але я забув, що всі ми люди.

Лань Січень похитав головою.

— Згоден, ця ситуація з Венями справді жахлива, але не поспішай розчаровуватися в людях. Добре? У світі повно добрих та самовідданих людей.

— Ох, Січеню, здається, твою віру в людей ніщо не похитне, — зітхнув Цзян Чен. — Я навіть у чомусь заздрю.

Лань Січень тільки широко посміхнувся у відповідь, на душі стало легше. У світі справді багато добрих людей. Цзян Чен не повинен забувати, заради чого бореться. Просто іноді йому варто про це нагадувати.

— Дякую, — щиро видихнув він.

— За що? — здивовано підняв брови Лань Січень.

— За твою підтримку, віру, доброту. За те, що ти такий, який ти є. Ну, і, звісно, за те, що зараз поряд зі мною. Я дуже це ціную.

Цзян Чен усміхнувся, дивлячись, як витягується від здивування обличчя Січеня і той очманіло кліпає абсолютно круглими очима. Якийсь час знадобився, щоб Перший Нефрит повернув собі самовладання.

— Я ...

Перебив Січеня обережний стукіт у двері.

— Заходьте.

На порозі виявився Хуайсан, який здивовано округлив очі, коли помітив у кімнаті ще й Цзян Чена.

— О, Цзян-сюне, ти теж тут! Я хотів нагадати про вечерю та проводити вас до урочистої зали.

Цзян Чен важко зітхнув, але кивнув і підвівся на ноги, Січень повторив за ним.

— Ти ж до мене ще не заходив? — спитав він у Хуайсана.

— Ні. А що?

— Вень Нін спить, він дуже втомився після довгої дороги.

— Від Пристані Лотоса до Цінхе, звичайно, далеко, але ж не настільки! — знову здивувався Хуайсан.

Цзян Чен на це лише пирхнув.

— А хто сказав, що ми були в Юньмені?

— А де ж тоді? — не втримав цікавості Січень.

— Більше як тиждень у Жунань Лю, потім ще чотири дні у Люйлян Дун. І останні два дні божевільної гонитви, щоб дістатися до Цінхе вчасно.

— Наскільки я пам'ятаю, ці два клани не є твоїми васальними, — насупився Хуайсан.

— Я пов'язаний з ними скоріше дружніми відносинами. Кайцю та Сюлань довелося майже з нуля відновлювати свої клани, як і мені. Тож я вирішив трохи поділитися досвідом і допомогти, як колись допомогли мені представники їхніх орденів.

— Добрі наміри, — кивнув Січень. — Я навіть похвалив би, якби при цьому ти так себе не заганяв. Ти схуд і скоро твій клановий одяг буде на тобі висіти, а об вилиці взагалі порізатися можна.

Цзян Чен пирхнув.

— Взагалі-то Січень-ґе має рацію, — несподівано підтримав Ланя Хуайсан. — Мені теж не вистачає твоїх круглих щічок.

Цзян Чен потягнувся, щоб відважити хлопцеві профілактичний потиличник, але той спритно відскочив і сховався за спину Січеня.

Якийсь час вони йшли мовчки.

— Хуайсане, сподіваюся, ти розумієш, що робота, на яку ти підписався, буде нелегкою?

— Звісно, — озвався той. — Просто… Ти знаєш, що брат не дуже любить Венів, але з твоїми аргументами він погодився у Безнічному місті. Тому адаптацію колишніх Венів у нашому ордені він повісив на мене і я з багатьма спілкуюсь. Серед них виявилося досить багато непоганих людей. Ти знав, що зсередини готувалося повстання? Ось тільки наші війська не встигли вчасно, і за місяць до фінальної битви майже всі причетні були страчені особисто Вень Жоханем. Небагатьом, які максимально приховували свою причетність, вдалося уникнути страти. От такі справи.

— Гм, а ти подорослішав, — зауважив Цзян Чен. — І я радий, що працюватиму з тобою.

— Ох, Цзян-сюне, ти мене засоромив, — Хуайсан приховав половину обличчя за віялом, але він все ж зміг роздивитись задоволені іскорки у того в очах. Нехай Мінцзюе частіше хвалить свого молодшого брата, це допоможе їм ще більше налагодити відносини.

Відповісти Цзян Чен не встиг, вони нарешті дісталися урочистої зали. На щастя, його місце знаходилося саме між Лань Січенем і Хуайсаном, неподалік Нє Мінцзюе. На жаль, місце навпроти зайняв Ґуаншань зі своїми вірними собачками.

Атмосфера була досить напруженою, але після кількох чаш вина всі трохи розслабилися. Цзян Чен лише зрідка торкався своєї й більше для людських очей, аніж у бажанні напитися. Він не був впевнений, що алкоголь для його організму зараз хороша ідея. Хоча йому вже вдалося з'ясувати, що стійкість у нього дуже хороша. Краще ніж у Вей Усяня. Втім, він полюбляв випивати лише в хорошій компанії, де справді може дозволити собі розслабитися. Але тут і зараз, під пильними поглядами цих хижаків, Цзян Чен не міг дозволити вину туманити свій розум.

— Главо Цзян, які ваші подальші плани? — поцікавився Нє Мінцзюе. 

— Завтра вранці я зберу команду і ми прокладемо наш подальший маршрут, — відповів Цзян Чен.

Він дійсно повинен для початку порадитися зі своєю новою командою, але деякі думки у нього все ж таки були. І найпершим він планував відвідати орден «шановного» глави Цзи. Занадто той спокійно поводиться для людини, яку незабаром чекає смертна кара. Про це Цзян Чен подбає особисто.

Мінцзюе лише кивнув.

— Гадаю, ви розпочнете з нашого ордену.

Цзян Чен знизав плечима. Хуайсан вже давно розповів, де і як живуть колишні Вені в їхньому ордені, жодних недоліків у їхній системі він не бачив. Січеню теж все сподобалося. Тож витрачати дорогоцінний час на безглузді дії не хотілося. Втім, свою роботу вони мають робити добре і бути неупередженими, щоб результатам їхнього розслідування довіряли. Хоча навряд чи хтось справді зможе піти проти об'єднаної команди Цзян Чена, Лань Січеня та Нє Мінцзюе, нехай від імені останнього виступатиме його молодший брат.

Незабаром після смачної вечері, заклиначі почали переміщатися залом і збиватися в зграї за інтересами. Порушили багато питань, про які забули під час офіційної ради. І тепер вони вирішувалися у таких неформальних умовах. Цзян Чен особливо не вслухався в чужі чвари, але деякі події відзначав у пам'яті. Так, про всяк випадок.

Втім, довго побути в спокої йому не дали. Поки Січень відійшов, щоб обговорити якісь питання з главою Оуян, Цзян Чена обступили місцеві тітоньки, які почали розписувати всі принади своїх доньок і племінниць. Високоповажні пані не реагували навіть на незадоволені погляди свого глави, які той кидав на них час від часу. Хуайсан здалеку йому співчутливо усміхався, але підійти й допомогти не наважувався.

Цзян Чен стиснув кулаки та перевів погляд на дам, які повістю його оточили зі всіх сторін.

— Невже я незрозуміло висловлююсь? — тихо і погрозливо промовив він. — Мені не потрібна дружина.

— Рано чи пізно вам доведеться одружитися, главо Цзян, — промовила пані Сун. — То чому ж ви так опираєтеся?

— Я подумаю про одруження, коли сонце вставатиме на заході, — пирхнув Цзян Чен і, побачивши поблизу знайоме обличчя, поспішив попрощатися.

До Сюлань він дістався за лічені секунди й відразу за лікоть відвів убік.

— Глава Цзян?! — здивувалася дівчина. — Ваньїню? Щось трапилося? Ти так зблід.

— Що сказати кандидатці в наречені, щоб її образити, але водночас не спровокувати ворожнечу між кланами?

Сюлань певний час дивилася на нього абсолютно круглими очима, а потім не витримала і голосно засміялася.

— Припини. Я взагалі-то серйозно! — насупився Цзян Чен і склав руки на грудях. В цей момент за вікном знову гримнуло, а спалах блискавки висвітлив його обличчя. Сюлань завмерла і кілька секунд відверто його розглядала, після чого кілька разів кліпнула і важко зітхнула.

— Тепер зрозуміло, звідки взявся титул Шаньдянь-цзюнь, — прошепотіла собі під ніс дівчина. — Ох, Ваньїню, боюся жодні слова тут не допоможуть. Ти себе збоку не бачив, ти ж втілення сек… Кгм. Бажання всіх жінок. І, боюсь, не лише жінок.

— Маячня, — похитав головою Цзян Чен. Він знав, що в нього злегка приваблива зовнішність, але писаним красенем його точно ніхто назвати не може. Здається, і до списку молодих панів на п'яте місце він потрапив лише з поваги, все ж таки орден Юньмен Цзян досить впливовий і не внести спадкоємця до списку, це завдати серйозної образи всім юньменцям. Особливо коли Вей Усянь впевнено посідає четверте місце.

— О Небожителі, — похитала головою Сюлань. — Ти вражаєш всіх навколо не так своєю зовнішністю, як харизмою. Зізнаюся, в деякі моменти навіть у мене коліна тремтять від перебування поряд з тобою. Якби я не цінувала нашу дружбу більше миттєвих бажань, то вже давно очолювала б усі списки твоїх шанувальниць і яро намагалася б тебе спокусити.

Цзян Чен здивовано зиркнув на дівчину. Сюлань жодного разу не давала зрозуміти, що він якось її приваблює. Їхні стосунки були робочими й трохи дружніми. Втім, навіть добре, що не було жодних натяків. Цзян Чен знав, що хоче бачити її лише в ролі подруги, але й при цьому не хотів ображати.

— Ось про це я й говорю, — трохи сумно усміхнулася Сюлань. — Видихни. Я не претендую на твоє серце, мені вистачає і твоєї дружби. Кого б ти не обрав за коханого чи кохану, цій людині доведеться дуже постаратися, щоб хоч трохи тобі відповідати й бути рівнею. Вибач, але я до такого не готова.

Цзян Чен пирхнув і похитав головою. Після чого пригадав дивну фразу і вирішив перепитати.

— А що за Шаньдянь-цзюнь? Ти раніше згадувала.

— Серйозно? Ти навіть цього не чув? — здивувалася дівчина, але потім тільки важко зітхнула. — Я не маю бути здивована. Ти ж знаєш, що після війни кожен шановний заклинач отримав свій титул. Наприклад, главу Лань називають Цзеу-цзюнь, його молодшого брата — Ханьґуань-цзюнь. Главу Нє називають Чифен-цзюнь, а ось про тебе велися найзапекліші суперечки. Спочатку зійшлися на Саньду Шеншоу. Чи то натяк на те, що ти майстерно керуєш своїм мечем, чи то намагалися образити, приписуючи тобі три головні гріхи. Кожен мав на увазі щось своє при цьому зверненні. Але зовсім нещодавно з'явилася назва Шаньдянь-цзюнь і всім панночкам вона надзвичайно припала до душі. Погодься, останнім часом Цзидянем ти користуєшся частіше, ніж мечем. Ось і вийшов ти в нас «благородний чоловік, який сяє блискавками».

Цзян Чен ошелешено обдумував отриману інформацію. Йому на титули було начхати. Ось тільки в каноні його називали саме Саньду Шеншоу, звідки взялося це Шаньдянь-цзюнь?

— Мені, до речі, Шаньдянь-цзюнь також більше подобається, — поділилася Сюлань. — Цей титул дуже тобі личить. Ти ж чув про бога Дянь-фу, який своїми блискавками висвітлює серця грішників перед покаранням? Після сьогоднішніх подій на раді, думаю, цей титул дуже доречний, — після цього дівчина хитро посміхнулася і продовжила. — А ще блискавка — символ нового життя і… Того, що цьому передує.

Спочатку Цзян Чен не зрозумів, про що вона говорить, а коли дійшло.

— Безсоромниця!

Сюлань на це лише голосно розреготалася. Від розправи її врятувала лише поява Лань Січеня.

— Главо Цзян.

Цзян Чен важко зітхнув і кивнув на Сюлань.

— Дозволь познайомити тебе з панною Дун Сюлань, яка нині є главою ордену Люйлянь Дун.

— Радий знайомству, — кивнув Січень і чемно посміхнувся.

— Гей, а мені офіційно представити свого друга?! — насупилась дівчина, але Цзян Чен бачив, як тремтять її губи в спробі стримати сміх.

— Не заслужила, — пирхнув він у відповідь. — Безсоромниця!

— Я просто сказала правду, а на неї зазвичай не ображаються! — Сюлань уважно його оглянула, а потім перевела погляд на Лань Січеня і змовницьки поцікавилася стишивши голос. — Цзеу-цзюню, ви ж теж вважаєте, що глава Цзян дуже привабливий чоловік?

— Ґуй би тебе побрав, я більше не хочу нічого чути на цю тему! — невдоволено насупився Цзян Чен.

— Вважаю, — спокійно відповів Січень, ігноруючи його гнівливі слова, а ось Сюлань розпливлася в задоволеній усмішці. — Навіть готовий потіснитися та звільнити йому перше місце у списку молодих панів.

— О Небеса, Січеню, — простогнав Цзян Чен. — Припиняй, інакше...

— Інакше що? — усміхнувся цей хитрий Лань.

Втім, у цю гру можна було грати вдвох.

— Я буду мстити, і помста моя буде страшна.

— Ох, ви двоє просто приголомшливі, — мрійливо промовила Сюлань і відразу засміялася. — Спочатку я не дуже вірила у вашу дружбу, але зараз… Мабуть, я вас покину. Ваньїню, сподіваюся, наш орден ти відвідаєш в останню чергу. Я хоч встигну морально підготувати своїх підлеглих, щоб вони не розплакалися знову побачивши тебе на порозі. Це ж треба їх так залякати всього за чотири дні, неймовірно, — продовжуючи бурмотіти собі щось під ніс, Сюлань пішла до глави Юй. У них виникло кілька проблем на спільному кордоні, тож обговорити було що.

— Всі твої друзі такі? — за кілька хвилин спитав Січень.

— На себе подивись, — пирхнув Цзян Чен. — Сюлань весела та добра, але водночас дуже сильна. Коли зруйнували їхній орден, вона потрапила в полон до Вень Чао. На щастя, на той час цьому виродку не було до неї діла і її просто зробили служницею, а після вона добре маскувалася, щоб приховати свою красу. Після звільнення вона приєдналася до моєї армії та всюди йшла за братом. Думаю, ти пам'ятаєш Дун Сюйжена. Коли він загинув, я думав, що Сюлань зламається, але вона стійко витримала цей удар, а потім взагалі взяла на себе відновлення рідного ордену. Характером вона трохи нагадує мені Вей Їна, мабуть, це й допомогло нам порозумітися. У майбутньому з неї вийде чудова глава клану і вона доведе всім, що жінка теж може добре керувати.

— Мало про кого ти відгукуєшся з такою теплотою, — зауважив Січень.

— Можливо, я вважаю її кимось на зразок молодшої сестри, якої в мене ніколи не було.

Цзян Чен ще трохи поговорив із Січенем на різні теми, коли помітив біля виходу знайому постать у формі слуги ордену Цінхе Нє.

— Зачекай хвилину, мені треба з деким поговорити, — попередив він Січеня і попрямував до виходу. Як він і думав, Ше за кілька хвилин пішов за ним.

— Главо Цзян, — вклонився він, коли вони знайшли порожній коридор.

— Є новини?

— Я повідомив своїх братів про те, що відбувається. У семи орденах зі списку є наші люди, поза увагою залишилися лише Тунхе Цзи та Молін Су.

Цзян Чен кивнув головою.

— Добре. Я вирушу в Тунхе особисто, а ти простеж за главою Су.

— Добре, — кивнув Цзян Ше. — До речі, я отримав повідомлення від даґе. Він просив передати.

Цзян Чен взяв простягнутий лист і швидко пробіг поглядом по написаному.

Уґуй хоче особисто приєднатися до розслідування і просить дозволу. Крім того, Цівей знайшов Сюе Яна, але той був у дуже поганому стані й терміново потребував допомоги лікаря, тож підлеглий порушив наказ спостерігати здалеку і втрутився. Тепер просить покарання та бажає отримати подальші вказівки. До речі, Цзян Чен помилився, Сюе Яну цього року виповнилося лише дев'ять, але він уже зустрів главу Чан і втратив палець.

Так-так, і що тепер робити? Втім, не залишати ж дитину тепер одну. А зараз Сюе Ян для нього був саме дитиною, а не божевільним лиходієм з майбутнього. Ох, можливо він пошкодує про це рішення, але поки він писав відповідь про те, щоб хлопця забирали в орден, але з умовою, що той буде добре поводитися.

— Хай Уґуй вирушає одразу до Тунхе, — вирішив Цзян Чен.

— Я передам, — кивнув Ше і миттєво злився зі стіною, коли повз пройшло кілька адептів ордену Цінхе Нє. Вони ввічливо вклонилися Цзян Чену, але його співрозмовник залишився непоміченим.

— Можеш йти відпочивати, — тихо промовив він. — Побачимося вже в Моліні.

Відповіді він чекати не став і повернувся назад у залу, де його одразу підхопили брати Нє. Цзян Чен важко зітхнув і пошкодував, що не скористався шансом втекти якомога далі. Вирватися йому вдалося тільки після опівночі, і то за допомогою Січеня, який суворо заявив, що йому час спати.

— Глава Лань такий дбайливий, — усміхнувся Цзян Чен по дорозі до своїх кімнат.

— Ну, не тобі ж одному таким бути.

— Я не дбайливий, — пирхнув Цзян Чен.

Почувши це, Лань Січень різко зупинився і витріщився на нього круглими очима.

— Ти зараз серйозно? Та я ніколи в житті не бачив нікого дбайливішого!

— Ох, тільки не знову, — зітхнув Цзян Чен. Він терпіти не міг, коли його вважали кращим, ніж він є насправді. Ні, він ні краплі не принижував свої особисті якості, але останнім часом дуже часто зустрічав людей, які його надто ідеалізували та мало не обожнювали. Цзян Чену дуже не хотілося, щоб Січень став одним із таких людей.

— Гаразд. Добре, — промовив Лань Січень і знову рушив уперед, але Цзян Чен відчував, що той ще не раз повернеться до цієї розмови. — Ходімо спати.

Коли Січень знову затягнув його до своєї кімнати, Цзян Чен навіть не опирався. Здається, варто було зачинити двері за його спиною, як усі сили раптом кудись зникли. Він був готовий дозволити Ланю творити з собою все, що завгодно. На щастя, той лише допоміг йому стягнути верхній одяг, розпустив волосся та уклав в ліжко.

— Казку? — з посмішкою поцікавився Січень, влаштовуючись поряд.

— Я зараз казку від річного фінансового звіту не відрізню, — крізь дрімоту пробурмотів Цзян Чен. — Але твій голос приємно слухати.

І остаточно провалився у сон.

Chapter Text

Ранок почався надто рано, або так відчував Цзян Чен, бо було однозначно пізніше п'ятої години ранку. Лань Січень вже давно встав і навіть встиг привести себе до ладу. Крім того, попросив слуг принести для нього бочку з водою та сніданок. А сам тим часом вирушив на прохання Цзян Чена будити Вень Ніна, добре, що всі інші ще вчора вирішили повернутися в Юньмен з Міншеном.

— І за що мені дістався такий неймовірний друг? — поставив він собі риторичне запитання і занурився у бочку з гарячою ароматною водою. Хотілося зупинити час і посидіти так кілька годин, але, на жаль, справи не чекали. Тож він швидко вимився, натягнув свіжий одяг і скрутив ще вологе волосся в тугий пучок.

Виглянувши в коридор, він зіштовхнувся з Січенем і Вень Ніном, який вже теж встиг вмитися.

— Снідали?

Обидва похитали головою.

— Тоді пішли. Слуги чомусь вирішили, що треба прогодувати цілий загін, а не одного-єдиного главу.

— Главо Цзян, ви добре спали? — зніяковіло поцікавився Вень Нін. — Я ж зайняв ваше ліжко і…

— Чудово виспався, не хвилюйся. Сподіваюся, ти також, — жестом зупинив його Цзян Чен і ледь не накинувся на їжу. Вночі він справді добре виспався, а зараз прокинувся просто зі звірячим голодом. Організм прагнув відновити сили та запастися на майбутнє.

— Всю ніч йшов дощ, тож спалося справді добре, — кивнув Січень. — Я вже бачився з Мінцзюе. Багато глав планують сьогодні після обіду залишити орден. Десь за пів години зайде Хуайсан і проведе до зали, де зберуться інші члени команди. Потрібно обговорити наші подальші дії.

Хуайсан заглянув раніше і з радістю приєднався до сніданку. Виглядав він надзвичайно сонним, але був морально готовий до роботи. Але все одно трохи нервував, як і Вень Нін.

— Цзян-сюне, я навіть не уявляю, що ми робитимемо, — першим вимовив він, коли всі члени команди зібралися в залі.

Цзян Чен зміряв їх усіх пильним поглядом. Крім Хуайсана, Січеня і Вень Ніна тут також був присутній племінник глави Оуян — Оуян Дешен, представник ордену Мейшань Юй, вже знайомий йому з часів війни Юй Цзінсун і юний Сюй Фен, з невеликого, але досить знаменитого на півночі ордену Сінцзю Сюй. Загалом команда складалася із семи осіб, але Цзян Чен чекав, коли до них приєднається ще й Цзисюань. Але це буде згодом.

Питання Хуайсана мовчки всі підтримали. Цзян Чен зітхнув і поліз за мапою. На мить здалося, що він повернувся у часи війни.

— Ось наш маршрут на найближчі кілька днів, — Цзян Чен спочатку вказав на Тунхе, потім на Цунжень. — Після цього вирішимо, куди рухатися далі. Робота у нас буде складна, тому заздалегідь постарайтеся підготувати себе до загальної ненависті.

Лань Січень пирхнув, але промовчав.

— Якщо коротко, то на нас чекають допити, стеження та незліченна кількість безсонних ночей у спробах розкопати те, що від нас намагатимуться посилено приховати. Стандартного протоколу дій немає, тож орієнтуватимемося за ситуацією. Нам потрібно поспішати і йти гарячими слідами, інакше пізніше до правди буде набагато важче докопатися.

— Наша мета – перевірити правдивість ваших даних, главо Цзян. Чи не так? — тихо спитав Сюй Фен.

— Так. Але крім цього ми можемо виявити й щось нове, тому не зациклюватимемося на них, — кивнув Цзян Чен. — Як я вже згадував, у кількох кланах траплялися нещасні випадки, нам потрібно перевірити, наскільки вони справді випадкові та чи не замаскували вони так вбивства.

— Це буде важко, ми не знаємо, скільки Венів пішло з кожним орденом, — зітхнув Юй Цзінсун.

Цзян Чен хитро усміхнувся і поліз у цянькунь за копіями документів, які зробив ще у Безнічному місті одразу після кампанії Пострілу в Сонце. Там була точна кількість колишніх адептів Цішань Вень зі списками імен, а також хто куди відправляється після підписання угоди.

— Можете поки ознайомитися, а то й скопіювати ці записи для себе. Зайвим не буде.

— Звідки? — здивовано підняв брови Січень.

— Ну, після закінчення фінальної битви я не просто так штани на засіданнях і допитах протирав. Ти навіть не уявляєш, як багато всього цікавого я дізнався у ті часи, — Цзян Чен вдоволено примружив очі. — Списки невинних і засуджених до виправних робіт Венів це найменше, що є серед моїх записів.

Поки інші вивчали та копіювали його записи, Цзян Чен вирішив не гаяти часу і відправився підготувати все для подорожі. Інтуїція підказувала, що подальші кілька тижнів їх балувати комфортом не будуть, тож потрібно було придбати не лише запаси, а й інші необхідні в поході речі. Все більше майбутня робота нагадувала йому воєнні часи. Він лише сподівався, що цього разу обійдеться без смертей, ну, окрім страти винуватців.

Після повернення його зустрів стривожений Хуайсан, виявилося, що глава Цзи несподівано зібрався і покинув Нечисте володарство ще годину тому. Яка неповага, їх усіх запросив на прощальний обід особисто Нє Мінцзюе. Невже думав, що втеча його врятує? Наївний. 

Цзян Чен наказав команді теж збиратися, а сам вирушив до глави Нє. Потрібно було повідомити про свій від'їзд, крім того, він збирався обговорити допустимість дій їхньої команди.

— Ви вільні у своїх діях, — кивнув Нє Мінцзюе. — Знаю, що буде багато невдоволених, але, у разі потреби, посилайтеся на мене. Я розберуся.

— Дякую, — кивнув Цзян Чен. Підтримка глави Нє дорого коштувала.

— Ми позбулися Вень Жоханя, але цього виявилося недостатньо, — тяжко зітхнув Мінцзюе. — Щоб у світі остаточно запанував спокій, треба добре почистити наші ряди. Вірю, що ти чудово впораєшся з цим завданням, Цзян Ваньїню.

— Зроблю все, що в моїх силах.

Через пів години Цзян Чен та його команда покинули Цінхе. Ще через три години вони наздогнали главу Цзи та його провожатих. Він наказав команді сповільнитися та стежити здалеку, не привертаючи до себе зайвої уваги.

— Чому? — одразу поцікавився Оуян Дешен. Здається, йому не дуже подобалося спостерігати за кимось нишком.

— Глава Цзи поспішає додому, щоби встигнути щось приховати до нашого прибуття. І якщо він переконається, що його план спрацював, то перестане так нервувати й незабаром зробить помилку, — знизав плечима Цзян Чен. — До речі, окрім вас, я більше нікому не казав, що збираюся в Тунхе.

— Це було очевидно, — хитнув головою Січень. — В його ордені найбільше загиблих, на додаток, ми всі бачили, як його слова розлютили тебе під час ради. Очікувано, що ти спершу візьмешся саме за нього.

— Гм, взагалі-то в мене були інші причини так вчинити, та гаразд, — зітхнув Цзян Чен. — Далі треба бути більш непередбачуваними. Поки ви перебуваєте в команді, прошу, не розголошуйте нікому своє місцеперебування та подальший маршрут.

Команда лише закивала.

Ночувати довелося прямо в лісі, ось тоді й виявилося, що дехто до подорожі майже не підготувався. Прочитавши довгу нотацію, він поділився припасами й навіть першим вирішив приготувати вечерю.

— Не знав, що глава Цзян уміє готувати, — тихо здивувався Оуян Дешен.

— О, мені якось під час війни доводилося куштувати їжу глави Цзян, дуже смачно, — поділився Юй Цзінсун.

— У тебе багато талантів, главо Цзян, — усміхнувся Січень.

— Пахне і справді смачно, Цзян-сюне, — поряд присів Хуайсан. — А коли буде готово?

— Давай миску.

Вечеря пройшла в тиші. Відправивши Цзінсуна та Дешена мити посуд, він відкинувся на стовбур дерева і підняв голову. Небо сьогодні було надзвичайно зоряним.

— Про що думаєш? — поряд елегантно вмостився Січень.

— Як так вийшло, що я на це підписався, — посміхнувся Цзян Чен. — У тебе проблем в ордені не буде, через твою тривалу відсутність?

— Я вже написав дядькові та Ванцзі, вони подбають про справи ордену.

Цзян Чен на це лише кивнув. Він знав, що Січень давно веде справи ордену особисто, а Лань Ціжень воліє приділяти більше уваги навчанню адептів, але у разі необхідності, той легко брав управління на себе. У Цзян Чена теж багато помічників, та і Яньлі з Вей Їном рятували, але повністю передати управління було нікому. Це погано. Потрібно про всяк випадок вибрати собі наступника і почати його вводити в курс усіх справ. На випадок будь-яких непередбачених ситуацій.

Ось тільки кого? Міншен дуже відданий і любить Пристань Лотоса, але його прізвище все-таки Лю і він пов'язаний із двома орденами. Людям це може не сподобатися. Вей Їн? Деякі його особисті риси не дуже підходять для такої роботи. Брат більше дослідник і експериментатор, ніж керівник. Яньлі могла б спокійно впоратися, але незабаром вона стане дружиною Цзисюаня та частиною Ланьлін Цзінь. А жертвувати особистим щастям заради ордену Цзян Чен їй не дозволить. Він міг спробувати навчити Вень Ніна, той досить швидко вчиться. І нехай йому не вистачає впевненості, але колишні Вені вважають його лідером нарівні з Вень Цін. Ось тільки прізвище може негативно позначитися на репутації ордену. У Лун Сяошу занадто м'який характер, а Фей Шенлі не вистачає знань і бажання. Всі його помічники знаходилися рівно на своїх місцях.

Цзян Чен важко зітхнув. Почати когось готувати із молодого покоління? Мабуть, так він і зробить. Після повернення потрібно буде придивитися до юних талантів і наблизити до себе кількох найбільш обдарованих.

Раптом щось торкнулося його плеча. Цзян Чен повернув голову і тихо гмикнув. Поки він думи важкі думав, Січень заснув. Довелося сперти його на дерево та швиденько облаштувати спальне місце ближче до багаття, після чого Цзян Чен вже якось звично переніс того на спальник. Мабуть, Перший Нефрит сильно стомився, бо навіть не прокинувся, тільки в ковдру сильніше закутався.

— Не шуміть, — пошепки сказав Цзян Чен всім іншим. — А ще краще, теж відправляйтеся спати. Я поки захист поставлю.

— Я допоможу, — відразу підірвався на ноги Вень Нін.

Цзян Чен лише кивнув. Вони швидко розвішали навколо їхнього табору захисні та сигнальні талісмани, після чого зі спокійною душею вирушили спати.

Вранці Цзян Чен прокинувся від запаху горілого і одразу підірвався на ноги, але швидко заспокоївся, коли побачив біля вогнища Січеня, який дивився на нього щенячим поглядом, а потім взагалі винувато опустив голову. Найімовірніше, він збирався приготувати сніданок, але щось пішло не так. Він сумно поглянув на сіре небо, де сонце навіть не поспішало з'являтися, і пішов рятувати ситуацію. Довбана ґусуланська любов до п'ятої ранку.

— Ще ніколи раніше мені не хотілося так сильно підірвати вашу улюблену стіну з правилами, — чесно зізнався Цзян Чен і заглянув у казанок.

— Пробач, я не хотів тебе розбудити, — Січень свердлив поглядом землю і взагалі мав вигляд, ніби от-от заплаче. Цзян Чен навіть пошкодував про свої різкі слова. Злість різко вщухла. Здається, на главу Лань просто неможливо злитися. Довше кількох секунд так точно.

— Забули. Що це взагалі мало бути?

— Каша, — тихо зізнався Січень.

— Смажена? Ти воду додавав?

— Додавав, але, мабуть, надто мало, — тяжко зітхнув цей неможливий Лань. — Певне, я зовсім не створений для приготування їжі.

— Помітно, — кивнув Цзян Чен і зняв казанок. Каша пригоріла так, що відмити його було неможливо, добре, що він має запасний. — Так, бачив учора тут кількох фазанів, зловити зможеш?

Січень активно закивав і зник поміж дерев. Насамперед Цзян Чен перевірив, як там глава Цзи. Але той разом зі своїми людьми був на місці і, швидше за все, ще мирно спав.

За годину каша з м'ясом була готова, на запах почали прокидатися й інші члени команди. Коли всі посідали з тарілками, Цзян Чен про всяк випадок поцікавився.

— Хто з вас вміє готувати?

Несміливо підняли руку Вень Нін, Сюй Фен та Оуян Дешен.

— Але мені до глави Цзян ще далеко, — додав Дешен.

Цзян Чен кивнув і промовив.

— Разом ми маємо провести досить багато часу, тож пропоную відкинути убік офіціоз. У такій обстановці можете звертатися до мене просто на ім'я. Не проти, якщо до вас я звертатимуся так само?

Січень і Хуайсан просто кивнули, а решта виглядала невпевнено.

— Якщо хтось не пам'ятає, мене звуть Цзян Ваньїнь, але якщо назвете Цзян Ченом, злитися не буду.

— Це трохи незвично, — зніяковіло посміхнувся Юй Цзінсун.

— Звикнете, — пирхнув Цзян Чен і додав. — Якщо не помиляюся, у нашій компанії тільки Вень Нін, Сюй Фен і Нє Хуайсан за мене молодші. І то не набагато.

— О Небеса, ви змушуєте мене почуватися страшенно старим! — голосно зітхнув Січень, чим у багатьох викликав веселі посмішки.

— Глава Лань не старий, — усміхнувся Цзян Чен. — Хіба що трішки.

— Де твоя повага до старших, Ваньїню?! — одразу ж обурився Січень і кинув у нього гілочкою.

Цзян Чен від снаряда ухилився і засміявся. Інші, крім Хуайсана та Вень Ніна, виглядали здивованими. Нічого, незабаром звикнуть. Контролювати кожен свій крок і жест у такій компанії він вважав зайвим. І, якщо чесно, йому часто в Пристані Лотоса не вистачало цих жартівливих розмов із Січенем.

Втім, невдовзі стало не до жартів.

— Отже, шановні слідчі, що вам відомо про главу Цзи? — нахилився вперед Цзян Чен, коли всі закінчили зі сніданком. Сам глава Цзи, мабуть, такою ранньою пташкою не був, тому все ще мирно спав в оточенні своїх людей.

— Цзи Венбао став главою ордену після свого дядька майже дванадцять років тому, — почав Січень. — Особливо талановитим заклиначем його назвати не можна, але керує орденом досить непогано. Раніше особливо з іншими кланами не контактував, за що й поплатився незадовго до кампанії Пострілу в Сонце. Їхній орден потрапив під гарячу руку Вень Сюя і був майже повністю розграбований, а його молодшу дочку забрали як наложницю.

— І вони не противилися? — не повірив Оуян Дешен.

— Ні, — Січень на мить замовк і покосився на Цзян Чена. — На моїй пам'яті орден, який першим вирішив дати відсіч Веням — це Юньмен Цзян.

Цзян Чен хмикнув, але промовчав. Добре бути в чомусь першим, ось тільки він пам'ятав, чим це все обернулося. Втім, Пристань Лотоса не встояла б у будь-якому разі. Вони просто не були готові до війни.

— І що далі? — вирвав його з роздумів зацікавлений голос Дешена.

— Вони просто змирилися і жили далі, поки не розпочалася війна. Навіть після цього вони деякий час не ризикували приєднуватися до цієї війни, але потім все ж таки виступили під прапорами ордену Цінхе Нє. Після закінчення війни глава Цзи повернув собі всі вкрадені цінності, ось тільки дочка через кілька днів після повернення додому повісилася. Не змогла пережити те, що з нею зробив Вень Сюй. Можливо, саме тому він так розлютився і наказав стратити решту Венів.

— Виправдовуєш його? — посміхнувся Цзян Чен, але його думки в цей момент були не про те. Було кілька моментів, які викликали сумніви. — Я ось маю кілька запитань. І почнемо, мабуть, із найменш актуального. Чому він посів місце глави після свого дядька? В попереднього глави не було спадкоємців?

— Були. Син та дочка, — кивнув Січень. — Але наскільки я пам’ятаю, там сталася справжня трагедія. На нічному полюванні загинув увесь загін разом із главою та спадкоємцем. Дочка дуже важко пережила втрату і ледь не збожеволіла. Через кілька днів вона передала управління орденом до рук Цзи Венбао, а сама залишила рідний дім і вирушила мандрувати світом.

Цзян Чен не витримав і почав записувати свої думки. Потім обвів пильний погляд усіх присутніх.

— От скажіть мені, хіба вся ця ситуація не виглядає підозріло?

Дешен і Цзінсун тільки знизали плечима, а ось Сюй Фен виглядав задумливим. Але першим його думки зрозумів Хуайсан і з якимось дитячим захопленням випалив.

— Ти хочеш сказати, що він підлаштував вбивство свого дядька та двоюрідного брата, а потім шантажем та погрозами змусив сестру передати управління ордену йому?

— Не впевнений. Але й не відкидаю такої можливості. Щоправда,  нашої справи це особливо не стосується. Тож я перейду до другого питання. Вам не здається дивним, що дочка глави Цзи наклала на себе руки лише після повернення додому? Що заважало їй це зробити в полоні Вень Сюя або одразу після закінчення війни?

— Може після повернення вона зіткнулася з загальним осудом? Чи навпаки, жалістю? — почав будувати теорії Хуайсан, а Цзян Чен задоволено усміхнувся. Здається, робота слідчого досить непогано підходила молодшому Нє. — Знаєте, іноді жалість гірша за осуд. Ось вона й не витримала.

— Такий варіант також можливий. І якщо вже ти його запропонував — сам його достовірність і перевіриш, — кивнув Цзян Чен. — А Вень Нін тобі допоможе. Поки я, глава Лань і Сюй Фен займатимемось безпосередньо вбивствами Венів, ви двоє постараєтеся знайти всіх близьких його дочки і з'ясувати справжню причину, через яку вона вчинила самогубство.

— А ми? — розгубився Дешен і кивнув на Юй Цзінсуна.

— А вам дістанеться найскладніше, — багатообіцяюче усміхнувся Цзян Чен. — Ви спробуєте знайти тих, хто був досить близьким із попереднім главою та його рідними дітьми. Постарайтеся з'ясувати, куди відправилася сестра глави Цзи після того, як покинула Тунхе. Можливо, в ордені знайдуться її подруги, які можуть щось знати. Перевірте, чи справді все чисто зі смертю попереднього глави.

— Але це було так давно, — приречено застогнав Дешен. — Навіщо нам взагалі копатися в цьому?

— Правда гідна бути загальновідомою, — замість нього відповів Січень.

Цзян Чен кивнув головою.

— Я не сумніваюся, що глава Цзи винен у смерті колишніх Венів. Але якщо він виправдовуватиметься смертю дочки, багато хто пошкодує його і не підтримає рішення про страту. Нам потрібні додаткові важелі тиску. Що більше злочинів скоїв глава Цзи, то вагоміше буде покарання.

— А якщо він не винен? — несподівано спитав Сюй Фен. — Що як в нього справді були причини стратити Венів?

— Я зміню свою думку про главу Цзи, як тільки ти даси мені докази його невинності, — знизав плечима Цзян Чен і підвівся на ноги. — Гаразд, давайте згортатися, глава Цзи вже прокинувся, тож незабаром вирушить у дорогу. Хуайсане та Фене, на вас миття посуду. Інші допомагають мені збирати речі.

Сперечатися ніхто не став.

Chapter Text

Через пів години команда рушила в дорогу, опівдні вони вже прибули до Тунхе. Цзян Чен оцінив захист резиденції та пирхнув. Зламати такий не проблема. Відправивши всіх на заїжджий двір вмитися і перекусити, сам він попрямував на місцевий ринок і купив для всієї компанії клановий одяг Тунхе Цзи.

— Переодягайтеся, — кивнув Цзян Чен на коричневий одяг. Судячи з похмурих облич, не йому одному форма до душі не припала. Але сперечатися знову ніхто не став. — І зачіски зробіть простіші.

Цзян Чен сам збирався відправитися переодягатися, коли помітив Січеня, який нервово намотував на палець кінчик налобної стрічки. Якось його навіть шкода стало. Для Ланів цей предмет гардероба означав значно більше, ніж решта одягу разом узята.

— Гаразд, главо Лань, ти можеш не перевдягатися. Коли ми проберемося через пролом у захисті, за пів години прийдеш до головного входу. Відвертатимеш увагу глави Цзи на себе. Скажеш, щоб не гаяти часу, наша команда розділилася і вирушила до кількох орденів одночасно. Тож ти тут один.

Січень важко зітхнув. Мабуть, йому не хотілося порушувати правило про брехню, але він цінував можливість, надану Цзян Ченом.

— Добре, — з полегшенням видихнув Лань і вдячно посміхнувся.

Цзян Чен на це тільки кивнув і пішов перевдягатися. Щоб менше бути схожим на главу Цзян, він переплів волосся в легку косу і зробив чубчик. Не надто допомогло, все ж у нього дуже яскраві риси обличчя які легко запам'ятовуються, але для початку зійде. Зверху він накинув улюблений чорний плащ.

— Вирушаємо. Ми й так дали главі Цзи трохи часу.

Потрапити всередину резиденції не склало труднощів. Цзян Чен настільки довго розбирався з Вей Їном над побудовою та руйнуванням сильного захисту, що тепер легко міг назвати себе майстром зі злому.

— Ай-я-яй, Цзян-сюне, де ти цьому навчився?

— На війні, — легко збрехав Цзян Чен. — Я вважав за краще зламувати Веньський захист, ніж вести людей у лобову атаку.

— Навчиш мене так само? — пошепки спитав Хуайсан.

— Якщо будеш добре поводитися, то я подумаю.

Мінус був у тому, що вони не мали детального плану будівель. Хоча в принципі, розміщення у кожному ордені якщо й відрізнялося, то не надто. Усі звикли дотримуватись певних правил феншую.

— Прогуляйтеся, роздивіться все навколо, послухайте про що говорять інші. Намагайтеся не привертати зайву увагу старших адептів. Але якщо спитають, скажіть, що ви приїхали з главою Цзи із Цінхе. Вень Ніне, ти ідеш із Хуайсаном, Дешен із Цзінсуном, а Сюй Фен зі мною. Зустрічаємось на цьому ж місці після опівночі. Якщо щось піде не так, не приховуйте свої імена та говоріть прямо, що прибули разом із главою Лань для розслідування та у вас є для цього всі повноваження.

Команда на це лише кивнула. Довго непоміченими вони не залишаться, але за цей час можливо вдасться трохи огледітися.

— Якщо почуєте щось особливо важливе, одразу записуйте. Все це потім стане доказом.

— Добре.

— Бережіть себе, — Цзян Чен ще раз кивнув і першим відправився до центральних споруд, звідки долинало найбільше галасу. Сюй Фен тінню слідував за ним. Розумний і здібний хлопець, шкода, відданий лише своєму ордену, так би спробував переманити. Втім, співпраця це теж добре.

Главу Цзи шукати довго не довелося. Він голосно роздавав накази у головній залі. Цзян Чен примостився за сусідньою стіною і почав швидко записувати, слово в слово.

— Відішліть Чан Міна та його людей на північний кордон. Але щоб про їхній від'їзд ніхто й слова не промовив! Видайте Лу Мей грошей, нехай вирушає з подружками до міста за покупками. На кілька днів. Цзи Ши нехай візьме своїх шиді та вирушає на нічне полювання до Наньліна.

— Так, главо!

— Ви добре прибралися у казематах?

— Все готово, главо Цзи.

— Ми не знаємо, коли вони прибудуть, тож зберігайте спокій і…

— Главо Цзи, — новий голос звучав трохи злякано. — Там ... Там глава Лань прибув! Він чекає на зустріч з вами.

— Він один? — судячи з інтонації, глава Цзи серйозно насторожився.

— Так.

— Дивно… Гаразд, ведіть сюди. Я поки затримаю його тут, а ви швидко виконуйте наказ.

Цзян Чен усміхнувся і визирнув у коридор. Потім жестом покликав Сюй Фена.

— Дізнайся, хто така Лу Мей і прослідкуй за нею до міста. Хочу знати, де вона зупиниться.

Сюй Фен у відповідь тільки кивнув і тихо вислизнув за двері. Цзян Чен відправився слідом, але вже в інший бік. Йому не терпілося поспілкуватися із Цзи Ши, якщо він не помилявся, це рідний син Цзи Венбао. Втім, він написав коротку записку для Січеня і коли «випадково» зіткнувся з ним у коридорі, запхнув у долоню. Нехай візьме на себе розмову з Чан Міном.

Цзян Чен простежив за помічником і здалеку підслухав, як Цзи Ши передають наказ батька, той хмурився, але кивав. Варто було хлопцеві залишитися одному, як він почав нервово міряти кроками коридор. Більше Цзян Чен вирішив не ховатись і тихо вийшов з-за рогу.

— Хто тут? — хлопець завмер і насторожено на нього подивився.

— Думаю, ви знаєте моє ім'я, але особисто ми не знайомі, — привітно посміхнувся Цзян Чен, коли було потрібно, він умів бути привабливим. — Вибачте, ми можемо поговорити десь в іншому місці?

— Вибачте, але я зайнятий. У мене негайний наказ від батька, — похитав головою Цзи Ши й вже збирався піти, коли Цзян Чен тоном змія спокусника поцікавився.

— Хіба вам не цікаво, чому батько так несподівано вирішив відправити вас з резиденції якомога далі? Чи, може, чому він прибув із Цінхе так швидко і виглядав досить наляканим?

— Хто ви? — повторив Цзи Ши.

— Якщо я відповім на ваше запитання, ми зможемо поговорити наодинці?

— Добре.

— Мене звуть Ваньїнь, але ви про мене чули, як про главу ордену Юньмен Цзян, — усміхнувся Цзян Чен і дістав з рукава свій дзвіночок. Обличчя хлопця витягнулося від здивування. — То тепер ми можемо поговорити?

— Ох, так, звичайно, прошу, — Цзи Ши відчинив двері та запросив його до своїх покоїв. — Я накажу, щоб нам подали чаю та…

— Не варто нікому знати, що я вас відвідав, — похитав головою Цзян Чен. — Як ви могли помітити, я не з офіційним візитом.

Цзи Ши, здається, тільки зараз помітив, що Цзян Чен одягнений у їхній клановий одяг, а не у свій.

— То чому ви вирішили відвідати наш орден?

— Колишні адепти ордену Цішань Вень, які були відправлені сюди під нагляд, а також для виправних робіт. Як вони живуть?

— О, то ось чому ви тут, — покивав Цзи Ши, а Цзян Чен спробував приховати напругу в очікуванні відповіді. Від цього залежатиме доля ордену Тунхе Цзи. — Батько не хоче, щоб я з ними спілкувався, тож від мене ви не отримаєте багато інформації. Краще вам запитати пана Чана. Я тільки чув, що їх поселили у західних прибудовах, щоб вони допомагали відновлювати господарчі будівлі після пожежі.

Цзян Чен на мить заплющив очі. Ні голос, ні інтонація, ні жести, нічого, що свідчило б про брехню спадкоємця Цзи. Невже той справді нічого не знає?

— Я отримав відомості, де сказано, що всі Вені були страчені за наказом вашого батька, — чесно повідомив Цзян Чен і простежив, як Цзи Ши різко блідне.

— Цього не може бути! Навіщо це йому?

Цзян Чен дивився на хлопця, який був на межі істерики, і нічого не розумів. Як таке могло бути, що спадкоємець ордену нічого не знав?

— Якщо ви мені не вірите, то як щодо того, щоб прогулятися до західних будівель і особисто в усьому переконатися?

— Добре, — Цзи Ши охоче підірвався на ноги й попрямував до виходу, але майже відразу завмер, коли почув гучні кроки в коридорі.

— Цзи Ши, я вже зібрав шиді у дворі. Час в дорогу.

— Так, шисюне. Мені потрібно взяти ще декілька речей, я підійду за кілька хвилин!

— Добре, тільки швидко. Не змушуй інших на тебе чекати.

— Так, шисюне.

Як тільки кроки в коридорі стихли, Цзи Ши невпевнено на нього глянув і кивнув на вихід.

— Я проведу.

Цзян Чен кивнув.

Йшли вони досить швидко, але шлях все одно був неблизьким. Дорогою він вирішив розповісти про все, що трапилося на раді кланів. Цзи Ши слухав уважно, але відмовлявся вірити у винність свого батька і наполягав на тому, що, напевно, сталася якась помилка.

— Знаю, що ця тема для вас може бути дуже болісною, але я можу поставити запитання?

— Ви хочете запитати про Цзи Їн'ї?

Цзян Чен вирішив не питати, як він здогадався і лише кивнув.

— Їн'ї була дуже доброю і світлою до всіх цих подій, — почав хлопець з важким зітханням. — Полон у Венів її змінив до невпізнання. Вона більше ніколи не посміхалася і постійно лаялася з батьком. Причини були різні. Якось вона навіть сказала, що краще б її ніколи не повертали додому. Від цього батько остаточно розлютився і замкнув її у своїх покоях. А наступного дня вона повісилася. Я… я не зміг їй допомогти, вирішив залишити наодинці, щоб вона трохи охолола після розмови з батьком і…

— Це ти знайшов її? — тихо спитав Цзян Чен. Цзи Ши щосили намагався стримати сльози, але голос з головою видавав його хвилювання і страждання. Він справді дуже любив свою сестру.

— Так, я зайшов занести сніданок і вмовити помиритися з батьком, але... Сестра вже була мертва.

Цзян Чен важко зітхнув, але все ж таки запитав.

— Ти не помітив нічого дивного? Можливо була якась записка чи ще щось, що пояснило б вчинок твоєї сестри?

Цзи Ши похитав головою.

— Я був не в собі й не бачив нічого, крім її блідого обличчя. Вибачте, я… — Цзи Ши не стримав схлипу і відразу зніяковіло відвернувся.

Цзян Чен обережно стиснув його плече.

— Мені шкода, що тобі довелося таке пережити. Співчуваю твоїй втраті. Впевнений, що твоєї вини у цьому немає.

Цзи Ши похилив голову, а потім з деякою затримкою кивнув. Декілька хвилин вони йшли мовчки, після чого хлопець різко зупинився і зло на нього поглянув:

— Невже ви думаєте, що це батько міг вбити сестричку?

— Ні, я так не думаю. Просто, мені здається, у Цзи Їн'ї мала бути вагома причина залишити тебе і піти з життя. Але можливо я не правий. Пробач.

Цзи Ши не відповів. Далі вони йшли мовчки, поки нарешті не зупинилися. 

— Це тут, але…

— Занадто порожньо в місці, де мають жити люди, — зрозумів його Цзян Чен. Місце дійсно виглядало порожнім і занедбаним. Здається, тут ніхто не жив уже досить давно.

Залишивши Цзи Ши здивовано озиратися, Цзян Чен зазирнув у кілька будиночків. Товстий шар пилюки показував, що останні кілька місяців сюди навіть ніхто не заходив. Спочатку умови для життя були досить непогані, але чому все змінилося? Чому глава Цзи наказав їх стратити? Причому всіх разом. Оглянувши ще кілька будівель, Цзян Чен повернувся до Цзи Ши.

— Можливо адептів перемістили кудись ближче, але я не знаю куди, — невпевнено промовив хлопець.

— Каземати далеко звідси?

— Ні, вони трохи далі на північ, он за тими деревами, — Цзи Ши показав напрямок. — А навіщо вам?

— Хочу дещо перевірити.

— Д-д-добре.

Каземати були темними й холодними, не лише на вигляд, це відчувалося через енергетику цього місця. Й це було дивно. Таке темне місце у самісінькому серці заклинацького ордену. Невже ніяких очисних ритуалів тут не проводили? Чи тут творилися настільки жахливі речі, що жоден ритуал не впорався? Втім, Цзи Ши був абсолютно спокійний, можливо це в нього підвищена чутливість через тривале користування темним артефактом.

 У компанії Цзи Ши його пропустили безперешкодно, навіть не стали питати, що вони тут забули. Всередині не було жодного в'язня, що теж було трохи дивно. Навіщо тоді це місце так охороняти? Цзян Чен уважно все оглянув, але нічого знайти так і не зміг. Єдину зачіпку дала Тигрина печатка пекла, яка несподівано озвалася у дальній камері, почувши всередині кількох неймовірно сильних злих духів. Він міг би скористатися артефактом і влаштувати допит, але навряд чи ці відомості заклиначі приймуть як доказ.

— Спадкоємцю Цзи, я можу попросити вас про послугу?

— Т-так, звісно.

— Ви можете повернутися до головної зали та запросити сюди главу Лань? Швидше за все, він буде в компанії управителя Чана та вашого батька. Передайте, що я терміново потребую його професійних навичок гри на ґуціні.

— О, а ви?

— А я зачекаю тут, не хвилюйся.

Цзи Ши виглядав невпевненим, але після деяких роздумів кивнув і відправився виконувати доручення.

Цзян Чен швидко змінив одяг, якщо він все одно вирішив більше не ховатися, то навіщо радувати очі глави Цзи його клановим одягом? Після цього він запалив кілька свічок і почав писати перший звіт про свої спостереження, а також оформляв свідчення Цзи Ши. Пізніше він дасть хлопцеві їх прочитати та підписати, якщо той погоджується з тим, що все написане правда.

Як він і припускав, гості навідались лише за пів години. Все-таки шлях сюди не близький.

— Главо Цзян, що ви тут робите? — першим влетів у камеру глава Цзи. Його мало не трясло, але він намагався щосили тримати себе в руках. Цзи Ши злякано здригався в кутку.

— Як що? Проводжу розслідування, — знизав плечима Цзян Чен.

— О, бачу, ти зручно влаштувався, — пролунав знайомий голос. — Скучив за допитами?

Цзян Чен здивовано вигнув брову.

— Не сподівався, що ти так швидко відгукнешся на мій лист, Цзисюаню.

Спадкоємець Цзінь тільки пирхнув. Але судячи з його запорошеного одягу і трохи скуйовдженого волосся, той поспішав сюди на повній швидкості й навіть не робив зупинок, щоб привести себе до ладу.

Він кивнув Цзисюаню та обернувся до Січеня, який з подивом оглядався в камері. У своїх білих шатах він зараз був схожий на тужливу примару.

— Ти хочеш, щоб я зіграв Розпитування? — зрозумів він його задум.

— Так. Наскільки мені вдалося з'ясувати, саме тут стратили багатьох Венів. Я міг би спробувати все дізнатися сам, але тобі це не сподобається. Та й решті теж.

Січень пересмикнув плечима і дістав із цянькуня ґуцінь.

— Ви не маєте права! — втрутився глава Цзи.

— Наша команда має право розслідувати цю справу використовуючи всі можливі методи збирання доказів. Але якщо ви незадоволені нашими діями, звертайтеся зі своєю скаргою до глави Нє. Він особисто мені повідомив, що візьме на себе всю відповідальність.

Глава Цзи хотів щось заперечити, але, мабуть, не знайшов потрібних слів.

— Тоді я розпочну, — повідомив Січень, а камеру наповнили приємні переливи ґуціня.

Наступні чотири години Цзян Чен ставив запитання, а потім записував відповіді, які перекладав йому Лань Січень. Четверо із семи духів належали загиблим Веням. І ось тут полилося дуже багато бруду. Десь на другій годині розпитування він попросив Цзисюаня вивести Цзи Ши на свіже повітря. Нехай хлопець і був лише на два роки його молодшим, але виявився більш вразливим і невинним.

Вені пережили чимало тортур. Частково з них вибивали інформацію про секретні техніки, таємні знання та можливі схованки, але потім були просто звичайні знущання. Заради насолоди самих тюремників. Втім, Вені не змогли відповісти на питання про те, за які заслуги потрапили у ці застінки. На їхню думку, вони ніяк не провокували главу Цзи чи його підлеглих. Тож із цим доведеться розбиратися інакше.

— Як ми можемо бути впевнені, що всі відповіді правдиві? — знову почав глава Цзи. Він уже не виглядав таким рішучим, але здаватися і правдиво відповідати явно не мав наміру. — Ніхто тут, крім глави Лань, не володіє технікою Розпитування. Звідки мені знати, що він правильно переклав відповіді духів?

— Ви звинувачуєте мене у спотворенні свідчень? — обличчя Лань Січеня стало несподівано суворим. Відразу згадалося, що він є одним із найсильніших заклиначів цього часу і саме від його меча загинув Вень Жохань.

— Я не це мав на увазі, — одразу відступив глава Цзи. — Просто…

— Главо Лань, ви можете запросити на наступне засідання ради свого дядька? — перебив його Цзян Чен.

— Звичайно, — кивнув Січень і трохи заспокоївся. — Але навіщо?

Цзян Чен не відповів і дістав пастку душ, куди за допомогою печатки перемістив душі вбитих Венів.

— Перепрошую за свої дії, потім я зроблю все можливе, щоб допомогти вам спокійно піти, — промовив він духам, після чого повернувся до Січеня. — Главо Лань, я повністю вам довіряю, але думаю, якщо інформація отримає подвійну перевірку, то буде краще. Перед засіданням я видам вашому дядьку список питань і попрошу знову зіграти Розпитування. Він не знатиме відповідей, які ми отримали сьогодні, тож ми матимемо можливість порівняти інформацію. Всім відомо, що духи під час Розпитування не можуть збрехати або уникнути відповіді.

— Це розумне рішення, — кивнув Січень.

— Тоді домовилися, — посміхнувся Цзян Чен і обернувся до адептів ордену Цзи. — Будь ласка, можете запросити сюди Цзи Ши.

Поки адепти вирушили виконувати його прохання, Цзян Чен обернувся до чоловіка, який ховався за спиною глави Цзи.

— Гадаю, ви і є пан Чан Мін? — той тільки злякано кивнув у відповідь. — Нічого не хочете нам розповісти?

Чоловік глянув на главу Цзи й похитав головою.

— Шкода, ваша балакучість цілком може пом'якшити майбутній вирок, — знизав плечима Цзян Чен і неприємно усміхнувся. Він не випустить Чан Міна зі своїх лап. Але цілком зрозуміло, що поряд зі своїм главою той не посміє й слова сказати. — Главо Цзи, прошу приготувати для нас гостьові кімнати. Думаю, ми затримаємось у вас на кілька днів.

— У Чжоу, приготуй панам три кімнати, — наказав одному з адептів глава Цзи, тим самим показуючи, що залишати Цзян Чена наодинці зі своїм управителем і сином не збирається.

— Чому ви вирішили, що нас лише троє? — посміхнувся Цзян Чен і з задоволенням відмітив, як зблід Цзи Венбао. Чоловік не відповів на запитання і вилетів із камери. Чан Мін смикнувся слідом, але Цзисюань вчасно перегородив йому вихід. — Сподіваюся, хлопці встигли щось дізнатися за цей час.

— Главо Цзян, — на порозі невпевнено завмер Цзи Ши. — Ви хотіли мене бачити?

Цзян Чен кивнув і простягнув йому свої записи, де дослівно записав їхню розмову.

— Прочитай. Тут все, що ти сказав. Я ні в чому не помилився?

— Ні, — похитав головою хлопець після прочитання.

— Добре, тоді постав знизу свій підпис і напиши, що ти згоден з усім написаним і там немає жодного слова брехні.

Цзи Ши ще раз на нього здивовано глянув, але вказівку виконав. Цзян Чен кивнув Січеню та Цзисюаню.

— Ви також підпишіть, що свідчення було отримано добровільно. Після всіх підписів Цзян Чен поставив унизу свою кланову печатку.

— Поговоріть поки з паном Чан Міном, ми на хвилину, — кивнув Цзян Чен своїм колегам, а потім відвів Цзи Ши до сусідньої камери, переконавшись, що їх ніхто не підслуховує, він вирішив поставити ще кілька запитань.

— Скажи, ти випадково не знаєш, що сталося з твоєю тіткою дванадцять років тому? Можливо, є якась можливість її знайти? Вона не спілкується з твоїм батьком?

— Тітка Тан пішла з ордену після сварки з батьком. Скільки б я не питав, вона так жодного разу і не сказала, через що вони посварилися.

— Тобто ви спілкуєтесь?

— Так, але батько про це не знає. Тітка майже замінила нам з Їн'ї матір, тому ми важко сприйняли її поїздку з ордену. Але потім вона нас сама знайшла і ми потай спілкувалися з нею.

— Можеш сказати, де вона живе? Обіцяю, що не збираюся їй шкодити.

Цзи Ши кивнув. Цзян Чен ретельно все записав.

— Дякую за твою допомогу, можеш бути вільний.

Хлопець знову кивнув і вийшов із камери, але за кілька хвилин повернувся.

— Главо Цзян, — якось невпевнено почав він. — Що буде з моїм батьком?

— Якщо ми доведемо його провину, то на нього чекає страта чи вигнання з позбавленням усіх сил, — чесно відповів Цзян Чен, але не став додавати, що вина Цзи Венбао вже і так доведена.

Цзи Ши мовчки пішов. Цзян Чену було щиро шкода хлопця, але й помилувати Венбао не можна. Винні мають бути покарані. Дивно, що така людина як глава Цзи зміг виховати настільки доброго сина. 

Цзян Чен важко зітхнув і повернувся до попередньої камери. Цзисюань вже почав допит Чан Міна, а Січень ретельно записував кожне його слово. Втручатися він не став і просто спостерігав збоку. Цього разу він виступатиме як свідок, втім, кілька запитань його все ж цікавило.

— Скажіть, як довго ви є членом ордену Тунхе Цзи?

— Дванадцять років.

— Ви були знайомі з попереднім главою ордену?

— Ні, я прийшов через місяць після його смерті.

— Хто був попереднім управителем?

— Ян Доумін.

— Що з ним сталося?

— Він покинув резиденцію, я більше про нього нічого не чув. Вибачте, але як це стосується справи?

— Ніяк, — безтурботно обізвався Цзян Чен і знову передав ініціативу Цзисюаню. Варто визнати, діяв той досить професійно. Спочатку заклинач намагався ухилятися від питань, але пізніше спадкоємець Цзінь повідомив, що якщо той так і підтримуватиме главу Цзи, то буде страчений разом з ним. Але є ще більша ймовірність, що Венбао скине на нього всю провину, а сам вийде сухим із води.

Глава Цзи повернувся якраз у той момент, коли він ставив печатку на документі зі свідченнями Чан Міна. Так ось, страти та тортури справді почалися після того, як повісилася Цзи Їн'ї. Цзян Чену це не подобалося. Якщо Венбао наполягатиме на тому, що він був у розпачі після смерті доньки та діяв у стані афекту, то… Ні, його не виправдають, але покарання точно буде недостатньо суворим.

— Ваші кімнати готові, — майже виплюнув глава Цзи. Зважаючи на те, що він прийшов один, нікого з хлопців він так і не зміг знайти. Це весело. — Вже досить пізно, не хочете відпочити?

Звучало так, ніби глава Цзи мріє їх уві сні прирізати, ось тільки Цзян Чен знав, що той не ризикне. За таке його особисто, і весь орден на додачу, зітруть в порошок.

— Звичайно, дякую за сприяння розслідування, — Цзян Чен мило посміхнувся і помітив, як перекосило главу Цзи. — Сподіваюся, ви розумієте, що ми вже офіційно засвідчили усі показання. Якщо зі свідком щось трапиться, то це вже нічого не змінить.

Глава Цзи кинув на Чан Міна злий погляд, але кивнув.

— Утім, якщо пан Чан побоюється за своє життя, то цілком може попросити про захист. Ми можемо переправити вас до Цінхе чи Ґусу, де ви будете в повній безпеці.

— Не варто, — похитав головою Чан Мін і низько усім вклонившись, покинув камеру.

Глава Цзи пішов за ним, тільки юний адепт залишився і несміливо попросив їх пройти за ним. Їм покажуть виділені кімнати.

Chapter Text

Їхню команду поселили у великому просторому будиночку. Очевидно, глава Цзи так і не дізнався точної кількості присутніх, але постарався приготувати покоїв з запасом. Їх виявилося шість. Комусь все ж таки доведеться спати по двоє.

Поки Цзисюань і Січень домовлялися про вечерю, Цзян Чен пішов забирати решту, які вже чекали на них у визначеному місці.

— Цзян-сюне, ти не повіриш, що ми...

— Потім, — зупинив Цзян Чен. — Поговоримо після вечері.

— О, їжа, — мрійливо простягнув Хуайсан і замовк.

Йшли до будиночка вони мовчки, хоча кожному точно було що сказати.

— Оце компанія! — хмикнув Цзисюань і привітно махнув рукою.

— Слухай, а ти чого такий задоволений? Та й прибув ти якось підозріло швидко, — насупився Цзян Чен.

— Нічого від тебе не приховаєш, — буркнув спадкоємець Цзінь у відповідь. — Я був у Пристані Лотоса, тож саме тому швидко отримав твоє послання. Та й від твоєї резиденції дорога сюди займає не так багато часу.

— І як Вей Їн тебе не притопив у найближчому ставку з лотосами? — хмикнув він.

— Зайнятий був, на нього ж майже всі твої обов'язки звалилися. Ганявся по резиденції в паніці, навіть мою присутність не відразу помітив.

— Щось трапилося? — одразу ж насторожився Цзян Чен.

— Здається, не надто серйозне, щось там з постачанням, — Цзисюань дістав з рукава кілька згорнутих аркушів паперу і простягнув йому. — Тобі просили передати.

Цзян Чен відклав листи убік і подивився на всіх членів своєї команди.

— Гаразд, Хуайсане, що вам вдалося з'ясувати?

— Ха, ніхто не забирав Цзи Їн'ї з ордену насильно. У них з Вень Сюєм було кохання. Ходять чутки, що вона добровільно вирушила з ним до Безнічного міста. Глава Цзи не зміг змиритися з цим фактом і заявив, що його рідну донечку викрали.

Вень Нін простягнув Цзян Чену портрет досить симпатичної юної дівчини.

— Я дійсно бачив її в головній резиденції кілька разів поряд із Вень Сюєм, просто не знав імені.

— Я так розумію, незадоволеною вона не виглядала, — пирхнув Цзян Чен і отримав згодний кивок у відповідь. — Так, з цим ясно. Що сталося після того, як вона повернулася додому?

— Вона постійно з усіма сварилася, збиралася кудись поїхати, а потім замкнулася у своїй кімнаті й майже ні з ким не спілкувалася. Багато плакала. Ходили чутки, що перед самою смертю вона постійно гризлася з батьком. Але деталей нам з'ясувати не вдалося. Можливо щось знає подруга Цзи Їн'ї. Вона кілька разів відвідувала її перед смертю. Але ми так і не змогли знайти у резиденції Лу Мей.

Цзян Чен усміхнувся та обернувся до Сюй Фена.

— Вона з трьома своїми подругами та двома молодими адептами ордену Тунхе Цзи зупинилася на заїжджому дворі Канкай поблизу торгової вулиці. Завтра вони збираються вирушити за покупками.

— Добре. Дешен, що у вас?

— Знаєте, а в ордені чомусь залишилося не так багато заклиначів старшого покоління. Багато хто залишив резиденцію після смерті попереднього глави. Тож з'ясувати майже нічого не вдалося.

— Так, але ті, хто залишився, дуже незадоволені нинішнім главою і навіть зневажають його, — додав Цзінсун.

Цзян Чен постукав пальцями по столу і на мить заплющив очі. В принципі, тієї інформації, що вони отримали під час допиту духів і Чан Міна вже достатньо, щоб висунути звинувачення Цзи Венбао. Ось тільки на раді кланів він пригрозив, що перетрусить весь його орден, але розкопає всі злочини глави Цзи, а своїх слів він не звик кидати на вітер.

— Гаразд. Цзисюаню, ти завтра з Феном вирушиш вранці в місто і зустрінешся з Лу Мей. З'ясуєш всі деталі смерті Цзи Їн'ї. Якщо глава Цзи її відіслав після нашого прибуття, значить, щось вона знає.

— Чому я? — насупився той.

— Дівчата чомусь ведуться на твоє гарненьке личко, от і використай це — знизав Цзян Чен плечима.

— Я поскаржуся на тебе Яньлі.

Права брова сіпнулася вгору, але сперечатися він не став і повернувся до решти.

— Січеню, візьмеш із собою Хуайсана і навідаєшся до Цзи Тан, дочки попереднього глави. Постарайся в неї дізнатися деталі того, що сталося дванадцять років тому. До того ж вона весь цей час спілкувалася як з Цзи Ши, так і з Цзи Їн'ї, тож може щось знати. По можливості запроси її сюди. Дешен та Цзінсун, ваше завдання не змінюється. Спробуйте знайти когось, хто був свідком подій дванадцятирічної давності. Постарайтеся якщо не знайти, то хоча б щось дізнатися про попереднього управителя — Ян Доуміна. Тим часом ми з Вень Ніном займемося допитами підлеглих Чан Міна і відвернемо на себе увагу Цзи Венбао.

— Добре, — в один голос відповіли Цзінсун і Дешен.

— Навіщо так глибоко копати? — згодом поцікавився Цзисюань. Молодші вже вирушили спати й тільки вони втрьох із Січенем влаштувалися на веранді з чаєм. — Провину Цзи Венбао вже й так доведено.

— На це є кілька причин, — посміхнувся Цзян Чен. — По-перше, на раді кланів я пообіцяв, що якщо особисто займуся орденом Тунхе Цзи, то розкрию всі їхні гріхи. А по-друге… Мінцзюе сказав, що світ заклиначів треба почистити та викорінити всю гниль. Я хочу, щоб перед тим, як порушити закони та вчинити якесь злодіяння, заклиначі кілька разів подумали, а чи варто це робити. Тому що є я і ті, хто в будь-якому разі докопаються до правди й дізнаються про всі їхні брудні вчинки.

— Ти тепер кожен дивний випадок розслідуватимеш? — недовірливо посміхнувся Цзисюань.

— Якщо знадобиться. Але, сподіваюся, що я матиму підтримку з вашого боку.

— Тебе всі ненавидітимуть, — попередив… друг? Так, мабуть, Цзисюань вже заслужив на це звання.

— Думаєш, зараз мене особливо люблять?

— Люблять і підтримують, — втрутився в розмову Січень. — Невдовзі всі дізнаються, що ти караєш лише винних, а розслідуєш чесно і справедливо.

— Ось тільки зараз мало тих, хто не забруднив руки, — похитав головою Цзисюань.

— Робитиму ставку на молоде та юне покоління. Потрібно хоч їм показати приклад чесного і справедливого заклинача, — усміхнувся Цзян Чен. — Гаразд, час спати. Завтра на нас чекає чимало роботи.

Цзисюань кивнув, побажав їм доброї ночі та першим відправився відпочивати. Січень же крутив у руках піалу з чаєм, але мовчав. Цзян Чен вирішив не відривати його від думок і дістав листи, які передав Цзінь Цзисюань. Один від Яньлі та три від Вей Їна.

Сестра повідомляла, що поки все гаразд і вони справляються, а також поділилася, що Цзисюань запропонував їй одружитися. Вона відповіла, що має подумати та обговорити все з ним. Цзян Чен у своїй відповіді порадувався за сестру і повідомив, що займеться організацією її весілля відразу після повернення.

З Вей Їном було складніше. У першому листі було одне скиглення, що йому не подобається займатися справами ордену, а в другому короткий звіт про нічні полювання та податки.

У третьому, брат описував проблему з постачанням матеріалів для будівництва. Деревину привезли іншу, ніж вони замовляли, але за тією самою ціною. І що з цим робити він не знав. Цзян Чен зітхнув і відправив на консультацію до пана Сюя. Якщо порода дерева не відрізняється якістю від замовленої та справді має таку ж ціну, то все гаразд і цього разу можна спустити подібне. Якщо ж страждає якість або товар їм привезли дешевший, то варто повернути всі матеріали, розірвати договір і забрати гроші. Якщо договір буде розірвано, то нехай пан Сюй звернеться до торгової палати та допоможе знайти нового надійного постачальника.

Закінчивши писати листи з подальшими вказівками, Цзян Чен позіхнув та потер очі. Було вже далеко за опівніч і спати знову лишалося не так багато. Втім, він уже якось звик.

— Січень? Ти чого ще не спиш? — Цзян Чен здригнувся, помітивши на собі пильний погляд друга. Але швидко впорався з собою і відразу посміхнувся. — Так-так, прославлений глава Лань порушує правила свого ж власного ордену?

— Ти теж не спиш, — зауважив Січень.

— Так, але в нас і немає правила лягати спати о дев’ятій годині.

— Тобі треба більше відпочивати! — Лань Січень у цей момент мав дуже серйозний та невдоволений вигляд.

— Добре-добре, не буду з тобою сперечатися. Ходімо спати.

Січень дивився на нього так, ніби збирався довести його до ліжка й особисто переконатися, що він справді пішов спати. Натомість вони попрощалися в коридорі. Побажавши йому доброї ночі, Перший Нефрит ордену Ґусу Лань чинно відправився у свою кімнату далі коридором. Цзян Чен пирхнув і пішов спати. Відпочити справді не завадить.

Вранці всі вирушили виконувати свої завдання. Глава Цзи, помітивши, що в ордені залишилися тільки вони вдвох із Вень Ніном, знову насупився. Здається, Цзян Чен мав рацію, і крім розправи над Венями, є ще чимало злочинів, які від нього хочуть приховати.

Цілий день вони з Вень Ніном провели за допитами, надвечір у Цзян Чена майже відвалювалася рука, а почерк остаточно зіпсувався. Крім людей Чан Міна, вони взяли свідчення майже у всіх довірених людей глави Цзи. Деяких довелося залякувати, інші самі все чесно розповідали, а треті прикидалися дурниками й до останнього стверджували, що нічого не знають. Втім, свідчень і так вистачало. Щоб позбутися всіх свідків, главі Цзи довелося б прибрати половину адептів.

Ввечері Цзян Чен залишив Вень Ніна на Цзисюаня і вирвався до міста. Він блукав місцевими вуличками, спілкувався з торговцями, а потім засів у таверні та почав ненав'язливо розпитувати місцевих жителів. Про главу Цзи говорили не дуже охоче. Зі своїми обов'язками той наче справлявся, нечисті в цих краях не було, але податки були дуже високими. 

Як результат, глава Цзи був більше саме заклиначем, ніж повноцінним главою ордену. Цзян Чен записав усі свідчення і вже збирався повертатись, коли за його столик присів непримітний торговець. Ось тільки обличчя було дуже знайоме.

— Прошу вибачення за затримку.

— Все гаразд, я взагалі здивований, що ти захотів особисто приєднатися до розслідування, — усміхнувся Цзян Чен. — Учні не нудьгують?

— Ні, їх зараз Хоуцзи тренує.

— Добре, тобі вдалося щось дізнатися?

— Думаю, не більше, ніж ви вже встигли з'ясувати, — похитав головою Уґуй. — Чув, що ви зацікавилися подіями дванадцятирічної давнини?

Цзян Чен лише кивнув.

— Тоді вчитель відправив мене на рік в подорож, пізнавати життя мандрівного заклинача. Я якраз був неподалік місця полювання Цзи Сінлея та його спадкоємця, але не встиг вчасно втрутитися, їх роздерли монстри, — Уґуй на мить перервався і пригнічено похитав головою. — Втім, суть не в цьому, одразу після їхньої смерті з'явилося підкріплення на чолі з нинішнім главою Цзи. І його поява була надто вже вчасною, та й помітивши трупи своїх рідних він зовсім не здивувався. Тоді я не став втручатися, все ж це справи чужого ордену, але зараз розумію, що вся ситуація була досить дивною.

Цзян Чен дістав чистий аркуш і почав записувати все, що тільки-но почув.

— Підпишись. Можеш ще вказати ім'я свого вчителя.

Уґуй лише кивнув.

— Підеш зі мною, представлю тебе команді як свідка. Заодно допоможеш з допитом Цзи Венбао.

Вони повернулися якраз вчасно. Усі були у зборі.

— О, главо Цзян, а хто це? — Дешен з цікавістю розглядав Уґуя.

— Свідок. Потім розповім, що у вас?

Хуайсан покосився спочатку на Уґуя, а потім на Цзян Чена. Він усміхнувся і кивнув.

— Можете спокійно говорити.

— Добре, у нас є свідчення пані Цзи. Ви мали рацію. Вона підтвердила, що Цзи Венбао був разом із попереднім главою Цзи на нічному полюванні, але він повернувся цілим, а її батько та брат загинули. Вже тоді вона почала підозрювати кузена, але той почав погрожувати, що якщо вона почне копатися у цій справі, то незабаром приєднається до батька. Ще через кілька днів її змусили публічно зректися місця глави клану.

— На той час Цзи Венбао прибрав із клану всіх вірних і відданих людей попереднього глави, — додав Дешен.

— Так. Пані Цзи залишилася без підтримки, тому їй довелося погодитись і піти. Але навіть тоді кілька разів її намагалися вбити, — кивнув Хуайсан. — Якби не колишній управитель пан Ян, вона довго не протрималася б. Він кілька разів рятував пані, а потім вони просто інсценували її смерть. Тож глава Цзи думає, що його сестра мертва.

— А вона тим часом спокійно жила і навіть спілкувалася з племінниками, — кивнув Цзян Чен. — Пані Цзи не називала жодних імен спільників Цзи Венбао?

— Ні, то були невідомі їй люди. Ми перевірили всіх, хто підходив під опис, але в ордені вони не залишилися, — похитав головою Січень. — Підозрюю, що після вбивства свого дядька та брата глава Цзи або відіслав, або вбив цих людей.

— Добре, Уґуй теж може підтвердити, що Цзи Венбао був на нічному полюванні, де загинули його брат та дядько, — кивнув Цзян Чен. — Що по Лу Мей?

— О-о-о, — протягнув Цзисюань і задоволено усміхнувся. — Хочу сказати, що Цзи Їн'ї ненавиділа весь світ заклиначів і навіть збиралася вирушити в Цінхе Нє, щоб помститися главі Нє за вбивство коханого. Це одна з причин, чому Цзи Їн'ї тримали під замком і не давали ні з ким спілкуватися. Окрім Лу Мей. Вона, до речі, позашлюбна дочка Цзи Венбао і досить добре живе в клані.

— То Цзи Їн'ї справді сама повісилася? — насупився Хуайсан.

— Так. По-перше, вона не хотіла жити після смерті Вень Сюя, по-друге, у Безнічному місті вона дізналася, що Цзи Венбао отруїв її матір. Пані Цзи померла не через хворобу, а через отруєння. Ми пішли цим слідом і навіть зуміли дістати свідчення лікаря, який оглядав пані та встановив, що та отруєна. Навіть запропонував лікування, але його назвали шарлатаном та вигнали. Через зіпсовану репутацію він більше не міг працювати лікарем і зараз вирощує цілющі трави в селі неподалік.

Цзян Чен важко зітхнув і похитав головою. Він, звичайно, хотів витягнути на світ усі гріхи Цзи Венбао, але й сам не очікував, що їх буде так багато. Адже він ще підозрює фінансові махінації. Орден не виглядає надто багатим, але податки тут майже у півтора раза вищі, ніж в Юньмені. Куди ж тоді діваються гроші?

Усім цим він і поділився із присутнім.

— Треба ще раз допитати Чан Міна, — потер підборіддя Січень. — Сумніваюся, що він не знає, куди поділися гроші. Просто раніше ми ставили не ті запитання. Та й главу Цзи вже можна викликати на допит.

— Я хотів би допитати його прямо на раді кланів, — зітхнув Цзян Чен. — Боюся, якщо Цзи Венбао дізнається, що ми копались не тільки в історії з Венями, а й зайшли докази всіх інших його злочинів, він або втече, або накладе на себе руки.

— Ти маєш рацію, — кивнув Цзисюань. — Але гадаю, що він і так про все здогадається. Та ж Лу Мей точно розповість про зустріч зі мною.

— Ми можемо взяти його під арешт, — запропонував Хуайсан. — Відправимо в Цінхе з нашими адептами. Брат подбає, щоб той дожив до суду, а його провину ми й так уже довели.

Цзян Чен потер перенісся і задумався, після чого покосився на Уґуя.

— Думаю, це найкращий варіант, — кивнув його головний розвідник.

— Ви не привезли пані Цзи Тан до Тунхе? — спитав він у Січеня.

— Ні, а навіщо? Хочеш ще щось запитати чи перевірити її свідчення?

— Якщо ми проведемо арешт Цзи Венбао та всіх винних, ордену Тунхе Цзи доведеться важко. А я не хочу, щоб клан розпався через наші дії. Цзи Ши поки надто молодий, щоб обійняти посаду глави, але ось під керівництвом пані Цзи Тан, думаю, він впорається. До речі, що там із колишнім управителем Ян Доуміном? Він зможе повернутись?

— Думаю, він буде радий, — весело усміхнувся Хуайсан. — Крім того, він живе разом із пані Цзи Тан. І якщо та погодиться повернутися, то й пан Ян піде за нею.

— Добре, тоді ви двоє завтра знову вирушите до пані Цзи Тан, — Цзян Чен кивнув Хуайсану і Дешену. — Спробуйте переконати її повернутися. Посилайтеся на те, що Цзи Ши один не впорається, і йому потрібна підтримка. Ми залишимося тут і проведемо допит Чан Міна знову. А потім і глави Цзи. Думаю, Цзисюань і Січень візьмуть це на себе. Я тим часом проведу обшук в кабінеті глави.

І Уґуй йому в цьому допоможе, а ось решта нехай свідчить на допитах. Заодно молодші трохи повчаться.

Цзян Чен зібрав разом усі свідчення, відсортував, після чого поставив найпотужнішу захисну печать, на яку тільки був здатний. Хуайсан навіть присвиснув.

— Цзян-сюне, а це не занадто?

— Вважаю за краще тільки так і зберігати важливу інформацію, — знизав плечима Цзян Чен і сховав документи у цянькунь. Після чого поставив ще одну печатку, але вже іншу, винайдену нещодавно Вей Їном. Щоправда, той її ставить за допомогою темної енергії, але від цього захисні властивості не гірші. — Від цих паперів залежить чимало людських життів.

— Глава Цзян має рацію, — кивнув Січень. — Нам треба ретельно оберігати всі свідчення та докази.

— Гаразд, забудемо про справи. Що у нас на вечерю?

Варто було Цзян Чену це сказати, як на порозі з'явилося кілька слуг з повними тацями їжі. Вони вже збиралися розпочати вечерю, коли Вень Нін та Уґуй одночасно завмерли та принюхалися.

— Не рухайтеся, — серйозно заявив Уґуй.

— Їжа отруєна, — додав Вень Нін і потягнувся за цянькунем. Звідти він дістав якісь трави й посипав зверху їжу, та одразу ж почорніла.

— Смертельна доза утоу, — якось розгублено промовив Вень Нін.

Цзян Чен зітхнув.

— Боюся, сьогодні обійдемося без вечері. І без сну. Фен, Цзінсун і Цзюнлін – затримайте всіх слуг та кухарів. Відведіть їх на допит. Намагайтеся з'ясувати, де, хто і коли отруїв нашу їжу. Цзисюань і Січень, на вас Чан Мін та глава Цзи. Хуайсан і Дешен, вирушаєте за пані Цзи та управителем Яном. Перепросіть за пізній візит, але поясніть, що сталася надзвичайна ситуація.

— До ранку не зачекає? — з надією запитав Хуайсан і покосився у бік своєї спальні.

— Ні, інакше втратимо слід і не зможемо знайти наших необачних вбивць. Хуайсане, ти розумієш, що за наше вбивство покарання може бути набагато гірше, ніж страта? Цілком може дійти до того, що затаврують і знищать весь клан. Тож відкинь у бік жаль про втрачений відпочинок і за роботу!

Через кілька хвилин у будиночку залишився лише він та Уґуй.

— Які вказівки для мене?

— Ідемо до кабінету глави. Шукаємо щось, що може довести фінансові махінації Цзи Венбао.

Розслідування та пошуки тривали до самого ранку. Виявилося, що Венбао був колекціонером рідкісних предметів мистецтва, і спускав на них майже всі гроші ордену.

Результати в інших членів команди були не менш плідними. Цзи Венбао довго намагався ухилятися, але докази були в наявності. Виявилося, що Цзисюаню та Січеню непогано даються ролі поганого та хорошого слідчих. Разом вони змогли розколоти не лише управителя Міна, а й главу Цзи.

Невдачливого вбивцю, який спробував їх отруїти теж знайшли. Ним виявився один із помічників глави — У Чжоу. Виявилося, що це була особиста ініціатива хлопця, який просто злякався того, що вони можуть нашкодити його главі. Наївний хлопчик, який не до кінця усвідомлював наслідки своїх дій. Краще б попередив главу, той, можливо, зміг би вправити йому мізки.

З першим промінням сонця Цзян Чен наказав зібрати всіх адептів ордену Тунхе Цзи.

— Доброго ранку. Думаю, ви мене і так знаєте, але все ж назвуся. Мене звуть Цзян Ваньїнь, я глава ордену Юньмен Цзян. Але тут я перебуваю як лідер команди з розслідувань.

Адепти відразу почали тихо перешіптуватися, але швидко стихли під суворим поглядом Цзян Чена. Коли на подвір'ї знову стихло, він продовжив.

— Під наше розслідування потрапив ваш орден. Я зібрав вас тут для того, щоб ознайомитись з результатами. Глава Цзи звинувачується в страті тридцяти восьми невинних і тридцяти засуджених до виправних робіт адептів ордену Цішань Вень, які були відправлені сюди під його опіку. Але і це не все, так само глава Цзи звинувачується у вбивстві свого дядька, брата, а також в отруєнні дружини. Крім того, нам вдалося довести, що ваш лідер використовував гроші ордену у своїх особистих цілях. Усього з бюджету ордену було привласнено близько сотні тисяч золотих лянів.

Хтось голосно ахнув і одразу злякано затиснув собі рота. Інші відреагували не менш емоційно.

— Кожне звинувачення підкріплене неспростовними доказами та свідченнями. За бажанням ви можете ознайомитися з ними в індивідуальному порядку в мене чи будь-якого іншого члена нашої команди. Глава Цзи, а також ще вісім його підлеглих будуть взяті під варту і переправлені в Цінхе до наступної ради кланів, де відбудеться розгляд і буде винесено остаточний вирок.

— А що буде з нами? — подав голос якийсь адепт із перших рядів.

— Спадкоємець Цзи трохи пізніше обійме посаду свого батька, ми переконалися, що він не причетний до його злочинів. А поки його регентом та тимчасовим главою буде пані Цзи Тан, прошу.

Пані Цзи прибула в орден ще кілька годин тому і вже встигла ознайомитися з ситуацією. Цзян Чен мав непросту розмову з нею та Цзи Ши, але в результаті обидва погодилися з його рішенням. Колишній управитель Ян теж був не проти повернутися до своєї минулої роботи. Тож з орденом все буде гаразд. Особливо якщо розпродадуть усю колекцію Цзи Венбао.

Цзян Чен відступив убік і кивнув пані Цзи. Та трохи зніяковіло йому посміхнулася і вийшла вперед під руку з племінником. У подальші справи ордену Тунхе Цзи він втручатися не став, лише пізніше обговорить з новопризначеною главою транспортування злочинців до Цінхе.

— Добре попрацювали, — кивнув Цзян Чен членам команди й не стримав посмішки, коли у відповідь отримав лише кілька позіхань. — Гаразд, пошкодую. Сьогодні відсипаємось. Завтра на світанку вирушаємо до Цунженя. І так, я вже замовив нам обід із міста.

— Цзян-сюне, я тебе люблю, — зізнався Хуайсан і погладив живіт, який видав цілу серію завивальних звуків.

— Підлеглих потрібно не лише змушувати старанно працювати, а й винагороджувати за працю. Повірте, ви цього цілком заслужили. Втім, подібні ситуації можуть ще чекати на нас в майбутньому, тож розслаблятися не варто. Після хорошого відпочинку повернемося до роботи.  

— Ми вже зрозуміли, що просто не буде, — кивнув Дешен і не стримав позіхання. 

— Главо Цзян, обід готовий, — підійшов до них Уґуй.

— Чудово. Швидко всім поїсти та спати.

Хлопці закивали й поспішили до їхнього будиночка. Дорогою його під лікоть підхопив Січень і відвів убік.

— Слухай, цей чоловік, Уґуй, йому точно можна довіряти?

Цзян Чен широко посміхнувся і кивнув.

— Я без зайвих вагань довірю йому своє життя.

— Тоді добре, — заспокоївся Лань Січень і весело поцікавився. —  Його прізвище випадково не Цзян?

— Вгадав, — спокійно відповів Цзян Чен і ледь не посміхнувся, коли побачив, як витягнулося його обличчя. — Ходімо їсти. Їжа тут смачніша, ніж у Ґусу, треба цим користуватися.

Січень важко зітхнув.

— Хотів би я з тобою посперечатися, але, боюсь, тут ти маєш рацію. Знаєш, якщо одного разу втомишся бути главою ордену Юньмен Цзян, приходь в Ґусу. Влаштую тебе на місце головного кухаря.

— Дякую, главо Лань, я подумаю над вашою щедрою пропозицією, — посміхнувся Цзян Чен і поспішив приєднатися до решти членів команди.

Chapter Text

Як Цзян Чен і планував, орден Тунхе Цзи команда залишила наступного дня. Цзи Ши та Цзи Тан вийшли особисто їх провести. Вони з Січенем дали кілька рекомендацій, як привести до ладу справи ордену і пообіцяли допомогу, якщо вона знадобиться. Та й решта членів команди попрощалася з ними не менш тепло.

Надвечір вони вже прибули до Цунженя. Дивно, але глава ордену на них уже чекав і зустрічав особисто. Виглядав він цілком задоволеним і зовсім не хвилювався. Оце вже було цікаво. Невже так добре замів сліди своїх злочинів? Чи вважає себе невинним?

Як пізніше з'ясувалося за вечерею, яку організували спеціально для поважних гостей попри всі протести Цзян Чена, Чжоу Шан’юань справді вважав свій орден невинним у висунутих звинуваченнях.

— Главо Цзян, мене дуже здивувала ваша інформація на раді кланів. Після повернення я сам провів розслідування, але всі ці смерті — справді нещасні випадки.

— Я розумію, але ми самі повинні в цьому переконатися, — знизав плечима Цзян Чен.

Він був впевнений у тому, що вісімнадцять нещасних випадків — однозначно не просто невдалий збіг обставин. Хтось за всім цим стоїть. Ось тільки Цзян Чен не відчував, що глава Чжоу бреше. Це було справді дивно. Невже той не знає, що діється у його власному ордені?

— Так, звичайно, — закивав глава Чжоу. — Я попереджу завтра адептів, щоб вони у всьому вам сприяли. Ви можете спокійно розслідувати. Ми вже підготували вам гостьові будиночки, спочатку вам варто відпочити з дороги.

— Дякую за таку гостинність, але не могли б ви поселити нас усіх в одній будівлі, це значно нам допомагає під час розслідування, — ввічливо попрохав Січень.

Цзян Чен лише кивнув. Йому теж не хотілося, щоб команду розділяли, вони вже непогано спрацювалися і цілком могли жити по кілька людей у кімнаті.

— Добре, я підготую вам інші кімнати.

Цзян Чен вирішив розпочати розслідування вже завтра, але нараду все одно варто було б провести. Поселили їх у зручній та новій будівлі, мабуть, незабаром це місце мали використовувати як гуртожиток для учнів. Загалом йому сподобався і сам будиночок, і орден Цунжень Чжоу. Тут було дуже гарно і водночас вельми затишно. Дивно, що у такому хорошому місці відбуваються такі неприємні події.

— Отже, помітили якісь дивацтва за главою Чжоу? — спитав Цзян Чен, коли після вечері вони зібралися разом.

— Надто привітний і доброзичливий, — пересмикнув плечима Хуайсан. — Але я так і не зрозумів, він справді до нас так ставиться чи тільки вдає?

— Не думаю, що він вдає, — похитав головою Січень. — говорив він цілком щиро. Я кілька разів до цього зустрічався з главою Чжоу і можу сказати, що це у його характері.

— Чи не думаєте ви, главо Лань, що вісімнадцять нещасних випадків — це норма? — насупився Цзисюань.

— Не думаю, але звинувачувати главу Чжоу поки надто рано.

Цзян Чен кивнув. Він думав так само. Січень відчув його мовчазну підтримку і посміхнувся. Кілька хвилин у кімнаті було тихо, можна було почути, як зовні почав накрапати дощ, а потім хлинуло як з відра. Одразу захотілося піти лягти спати раніше.

Раптом тишу перервав гучний стукіт у двері. Вони здивовано переглянулись. Хто вирішив навідатись до них у такий час?

— Дешене… — почав Цзян Чен, але той уже підірвався на ноги й подався відчиняти.

— Хто ви й що… — договорити Дешен не встиг. Його трохи безцеремонно відсунули убік і пройшли всередину. Чоловік з ніг до голови був загорнутий у чорний плащ, який вже встиг наскрізь промокнути під зливою.

— Главо Цзян, — чоловік ввічливо вклонився. Цзян Чен із подивом впізнав цей голос і відразу кинувся до нього, на ходу дістаючи цянькунь.

— Роздягайся швидше. Дуже змок? — на світ з'явився запасний комплект одягу ордену Юньмен Цзян і шерстяне покривало. — Хуайсане, зроби чаю.

Соншу стягнув із себе плащ і одразу здригнувся. Цзян Чен впхнув у його руки сухий одяг і кивнув у бік своєї кімнати.

— Переодягайся, швидше.

— Хто це? — поцікавився Дешен, коли Соншу зник за дверима.

— Зараз він вийде і сам все розповість, — усміхнувся Цзян Чен. Мабуть, його підопічний відповідав за збирання інформації в ордені Цунжень Чжоу. Цікаво, що він зміг дізнатися? І чому розкрився? Втім, Цзян Чен був не проти. Йому вистачає й Уґуя, який таємно слідував за ними з Тунхе і зараз зупинився у місті.

— Главо Цзян, радий зустрічі, — знову вклонився Соншу, коли повернувся в сухому одязі. — Вибачте за такий пізній візит без попередження.

— Все гаразд, сідай, — Цзян Чен накинув на плечі підопічного теплу ковдру і кивнув на чашку чаю. — Грійся та розповідай.

Соншу зиркнув на решту членів команди та винувато поглянув на Цзян Чена. Довелося заспокійливо посміхнутися у відповідь і кивнути.

— Я був неподалік проїздом, але почав розслідування, як тільки отримав ваше розпорядження. І майже одразу натрапив на дещо дивне. Колишні адепти ордену Цішань Вень живуть тут досить непогано, відокремлені від інших, але нічого не потребують. Нещасні випадки почалися чотири місяці тому. Спочатку загинув Вень Бей. Зірвався зі скелі. Він був вже у віці, тож списали все на старечу незграбність. Ще через місяць загинув молодий хлопець Лу Ґаожун — впав у колодязь і потонув. Через два тижні в лісі вовки роздерли Вень Мінчжу. Після цього нещасні випадки траплялися все частіше. Але скільки б я не шукав, жодних свідків чи доказів. Я багатьох розпитував. І ось буквально вчора на мене мало не звалилося дерево. Сьогодні вранці в чаї я виявив отруту, а дві години тому хтось нацькував на мене зграю гончаків. Вибачте, главо Цзян, я провалив завдання.

Цзян Чен прикрив очі й потер перенісся.

— Я тебе не звинувачую. Ситуація і справді дивна. Але все це лише доводить, що ці вбивства справа рук звичайної людини, а не лихої долі, яка переслідує Венів.

— Я думаю, це справа рук не однієї людини, — несподівано промовив Хуайсан. У Цзян Чена сіпнулася брова і він уважно подивився на друга, вимагаючи подальших пояснень. — Надто складні схеми. Якщо навіть ми не можемо зрозуміти в чому справа, то спланували все дуже добре. Одна людина на таке не здатна, якою б розумною вона не була. Тому нам, швидше за все, потрібно шукати компанію. Не надто велику, але й не маленьку.

Цзян Чен задоволено усміхнувся і кивнув.

— Не помилився я, коли казав Нє Мінцзюе, що в тебе чудово працюють мізки, — після чого став серйозним і кивнув. — Думаю, ти маєш рацію. І компанія ця приблизно нашого віку, або трохи молодша. На старому Вень Беї вони вирішили випробувати свої сили. А коли зрозуміли, що це зійшло їм з рук, стали більш впевненими.

— І витонченими, — додав Соншу і дістав кілька аркушів, списаних дрібними ієрогліфами. — Щоразу вбивства ставали все жорстокішими та складнішими.

— Нам треба шукати тих, у кого вистачило б сміливості на такі дії, — задумливо промовив Хуайсан і повернувся до Соншу. — Пане, що ви встигли дізнатися про видатних адептів молодого покоління? Можливо є хтось недовірливий і мстивий, хтось, хто захоче таким чином самоствердитися.

— Називайте мене на ім'я. Мене звуть Соншу, — промовив підопічний і кинув на нього допитливий погляд. Після кивка Цзян Чена він уже впевненіше додав: — Цзян Соншу.

— Оу, — вражено видихнув Хуайсан і кинув на Цзян Чена хитрий погляд. — Мій брат не помилився. Я так розумію, що Соншу один із тих, хто допоміг нам перемогти у війні?

— Правильно розумієш, — Цзян Чен вирішив не приховувати причетність Соншу до Пострілу в Сонце. Він довіряв людям у цій кімнаті, а те, що в нього безліч розвідників — не здогадався лише лінивий чи дурень.

Підопічний зніяковіло відкашлявся.

— Повернемося до вашого запитання, пане Нє. Не впевнений, але до справи може бути причетний спадкоємець Чжоу. Або хтось із його оточення. Але, знову ж таки, я не маю жодних доказів, тільки здогадки.

— Спадкоємець Чжоу, — задумливо промовив Хуайсан. — Чому я його ніколи не зустрічав? Та й нічого особливого про нього теж не чув.

— Він не дуже сильний заклинач, тож рідко буває на спільних нічних полюваннях, — відповів Соншу. — Чжоу Юнсу — син від першої дружини, вона померла під час пологів, через що дитина народилася досить слабенькою. Цілителі говорили, що він може взагалі не вижити. На той час глава Чжоу розривався між хворим сином і мертвою дружиною, яку дуже любив. Але Юнсу вижив. Через десять років глава Чжоу одружився знову, у нього є ще один син — маленький Чжоу Лунвей. До речі, цілком здоровий і вже зараз показує чималий потенціал. Втім, спадкоємцем глава Чжоу все одно призначив старшого сина. Мріє виростити з нього хорошого управлінця, якщо у заклинанні він не надто сильний.

Цзян Чен кивнув. Чжоу Юнсу за описом підходить на роль того, хто бажає самоствердитися коштом слабших, але водночас піклується про свою репутацію.

— Дай здогадаюся, сини глави Чжоу не надто ладнають між собою?

— Вони майже не зустрічаються, Лунвей проводить весь час із матір'ю та вчителями, а Юнсу займається з адептами ордену і допомагає батькові зі справами.

— Але в злочинці спадкоємця Чжоу ще рано записувати, — похитав головою Січень.

— Так, але це не заважає нам до нього придивитися, — кивнув Цзисюань. — Чи є ще якісь думки?

Цзян Чен похитав головою і почав читати документи, які приніс Соншу. Списки загиблих та причина їхньої смерті. Так, якби не було вісімнадцяти випадків, він би й сам не здогадався, що тут саме вбивства. Хтось непогано постарався, щоб продумати все це, а потім ще й майстерно замести сліди.

— Так. Я, Цюнлін, Січень і Дешен завтра вирушимо перевірити й допитати колишніх представників Цішань Вень. Цзисюань і Фен прослідкуйте за спадкоємцем Чжоу. Соншу, допоможеш їм. Хуайсан та Цзінсун, ви підете в місто і послухаєте, про що говорять люди. Все, що стосується ордену Цунжень Чжоу.

— Знову копатимешся в брудних справах ордену? — насупився Цзисюань, мабуть, йому не подобалося прагнення Цзян Чена витягнути на поверхню всі злочини підозрюваних.

— Якщо будуть якісь зачіпки, то обов'язково потрібно перевірити, — кивнув Цзян Чен і посміхнувся. — Але наскільки я зрозумів, глава Чжоу досить чесна людина. Втім, ми не маємо права піддаватися емоціям і бути упередженими. Варто керуватися лише почуттям справедливості. І розумом.

Цзисюань кивнув, а потім усміхнувся.

— Вважаєш, що у мене добре виходить стежити?

— Точно ні. Стеженням більше займатиметься Сюй Фен, у нього це добре виходить, а ти швидше відвертатимеш від нього увагу.

— Оце було образливо, — насупився Цзисюань.

Цзян Чен знав, що це вдавано, але вирішив все-таки розщедритися і йому на похвалу.

— Натомість ти майстерно ведеш допити. Особливо в парі з Січенем. Ваш тандем доброго та злого слідчого може розколоти будь-кого.

— А я? — одразу подався вперед Хуайсан.

— Думаєш швидко, добре зіставляєш факти, маєш багату фантазію і можеш розговорити будь-кого, — відразу чесно перерахував Цзян Чен і з подивом помітив, як той зашарівся від задоволення. Помітивши цікавість інших, він вирішив нікого не обділяти й коротко висловився про кожного. — Дешене — у тебе багато ентузіазму і зацікавленості, а ще бажання докопатися до суті та скрупульозність. Цзінсуне — кмітливий, вмієш думати в критичних ситуаціях і маєш сильне почуття справедливості. Цюнліню — відповідальний, працьовитий та емоційний. Останнє, до речі, найчастіше допомагає тобі зрозуміти чужі мотиви. Ти можеш поставити себе на місце іншої людини та зрозуміти її. Січеню — мені подобається твоя відповідальність і доброта, це не дозволяє тобі звинуватити людину без вагомих доказів. До того ж ти чудово аналізуєш отриману інформацію. Втім, я працюю з вами всіма не так довго, тому впевнений, що у кожного з вас ще знайдеться чим мене здивувати.

На цьому їхнє засідання закінчилося, і вони розбрелися спати. Соншу він запросив до своєї кімнати, місця там вистачає, а завтра попросить главу Чжоу виділити їм ще одну.

Вранці всі розійшлися у своїх справах. Глава Чжоу не збрехав, всі адепти з радістю відповідали на їхні запитання та виконували прохання. Таким чином вони дісталися південного крила, де й жили нині Вені. Загалом в Цунжень їх було направлено чотири десятки. Нині залишилося трохи більше половини. І це було дивно. Невже вони самі нічого не запідозрили?

Виявилось, що ні. Точніше, вирішили, що їх переслідує лиха доля і таким чином вони розплачуються за гріхи свого ордену. Ще одна бабуся старанно намагалася переконати, що їхні душі забирають усі ті, хто загинув під час Пострілу в сонце. І вони вже змирилися зі своєю долею.

Це розлютило Цзян Чена найбільше. Приреченість. Вені не жили, вони існували в очікуванні своєї смерті. Варто було покинути південне крило, як він не витримав і з усього маху зарядив кулаком по найближчій колоні. На щастя, духовних сил він в удар зовсім не вкладав, тож обійшовся тільки подряпинами, а не обвалом будівлі.

— Я не знаю, як це виправити, — тихо зізнався він своїм супутникам. — Як їх переконати, що все вже в минулому і вони можуть жити спокійно, не здригаючись і не чекаючи дня своєї смерті?!

На плече опустилася тепла долоня.

— Ми знайдемо винуватця і покажемо всім цим людям, що вони ні в чому не винні. Думаю, після цього вони нарешті зможуть повернутися до звичайного життя.

— Дуже на це сподіваюся, Січеню. Дуже.

— Ми так нічого і не дізналися, — зітхнув Дешен. — Як так, що немає жодного свідка?

Цзян Чен зробив ще кілька кроків, а потім завмер на місці. Згадалася та бабуся, яка довго переконувала їх, що її переслідують душі загиблих. Спочатку він списав це все на старість і уяву, але…  Раптом це не так? Що якщо вона просто свідок?

— Вам не здається, що всі ці люди не самі дійшли таких думок? Що як хтось дуже майстерно підштовхнув їх до цього?

— Що ви хочете сказати, главо Цзян? — відразу підібрався Вень Нін. Після зустрічі зі своїми колишніми адептами він теж мав сумний та пригнічений вигляд, але зараз пожвавішав.

— Та старенька. Цілком можливо, що вона не марила, а є тим самим свідком, якого ми шукаємо. Але вона сама цього не усвідомлює. Мені потрібно дещо перевірити.

Цзян Чен різко розвернувся і відправився назад.

— Вибачте, пані, чи не могли б ви показати, де саме бачили примар і коли це було?

— Бабусі не складно, — покивала головою старенька і повела їх у бік гір. зупинилася вона тільки біля найближчої скелі та кивнула на вершину. — Я часто бачила їх поблизу. Востаннє було три тижні тому, он там. Тоді ще похмура погода була, дощ ось-ось мав початися. П'ятий день першого місяця літа.

— Главо Цзян, того дня саме тут знайшли тіло Сюань Мей, — тихо промовив Дешен поряд. — Тоді справді був дощ, всі вирішили, що дівчина послизнулася на камінні та впала сама. Її тіло було в жахливому стані. Ледве вдалося впізнати.

Цзян Чен насупився.

— І що забула Сюань Мей того дня на скелі?

Дешен на мить розгубився і поліз знову читати записи Соншу.

— Тут не сказано. Здається, нікого не зацікавило це питання.

— Ось перша зачіпка, — кивнув він. — Треба розпитати, з ким спілкувалася Сюань Мей і хто міг призначити їй зустріч у цьому місці.

— Потрібно перевірити, чим того дня займався спадкоємець Чжоу, — додав Січень. — Якщо в той момент він був зайнятий або на очах в інших адептів, тоді Чжоу Юнсу невинний.

Цзян Чен кивнув. Нехай Січень і сказав це в надії, що спадкоємець Чжоу виявиться невинним, але ідея була гарна.

— Дешене, Цюнліню, проведіть бабусю назад. І розпитайте решту, може вони теж бачили примар в інших місцях.

— А ви?

— А ми… — Цзян Чен хитро усміхнувся й покосився на Січеня. — Ми підкорюватимемо вершину.

Дешен розгублено зиркнув на Вень Ніна, той кивнув у бік скелі й відразу підхопив бабусю під лікоть.

Коли хлопці зі свідком пішли, Цзян Чен кількома точними ударами запечатав свої сили. Лань Січень глянув на нього круглими очима.

— Хочу перевірити одну теорію. Якщо я все ж не помиляюся, то моя духовна енергія може зіпсувати тло, — Цзян Чен жестом зупинив невгамовного Ланя від повторення його дій. — Мене одного достатньо. Страхуватимеш мене знизу. Спіймаєш, якщо я зірвусь.

— Ваньїню! — невдоволено промовив той, але Цзян Чен його вже не слухав і почав дертися вгору. Шанс на те, що він зможе там щось знайти дуже маленький. Сильний дощ точно змив усі сліди чужої присутності, але енергія… Він усміхнувся і потягнувся до Тигриної печатки пекла. Дивно, але відлуння темної енергії справді відчувалося. Не вистачало поряд Вей Їна, той краще на всьому цьому розуміється, ось тільки втягувати його в цю справу Цзян Чен не збирався.

Він ретельно все дослідив, але крім слабкого відбитка темної аури, нічого іншого не знайшов. Щоправда, слід запам'ятав, раптом по ньому вдасться вирахувати винуватця.

Висновки були невтішні. Вони повинні шукати заклинача, який пішов кривою доріжкою і використовує темну енергію, як і Вей Їн. Ще один наслідувач або « вірний послідовник » . І нехай брат тут ні до чого, але його репутація від цього однозначно постраждає.

Розблокувавши свої сили, він просто стрибнув униз, в останній момент викликавши меч і плавно опустившись на землю. Січень дивився на нього дуже невдоволено, але мовчав. Іноді Цзян Чен його не розумів. Що він цього разу зробив не так? Втім, ці думки швидко вилетіли з його голови. Не час із бджолами в чужій голові зараз розбиратися.

— Справи у нас не дуже, — чесно заявив він. — Найімовірніше, до вбивств причетний темний заклинач.

Лань Січень на мить завмер, а потім стривожено на нього поглянув.

— Я також не знаю, що з цим робити. Але Вей Їн використовує свої здібності на благо і тому, що він не має іншого вибору, але наш підозрюваний… Він навчається і розвивається, причому робить це через вбивства. Що може погано закінчитися не тільки для ордену Цунжень Чжоу, але і для всього світу заклинання.

— Молодий пан Вей, він… — почав Січень, мабуть, подумав про те, що і Цзян Чен кількома хвилинами раніше.

— Я нікому не дам його образити, — одразу ж насупився він і склав руки на грудях.

— Готовий надати будь-яку допомогу, — охоче відгукнувся Перший Нефрит.

— О, глава Лань не боїться розчарувати свого дядька? — посміхнувся Цзян Чен, ось тільки радості не відчував. Мозок швидко аналізував ситуацію та прораховував найкращі варіанти дій.

— Якщо ти чи молодий пан Вей будете в небезпеці, ні я, ні Ванцзі, осторонь не залишимося. Дядькові доведеться з цим змиритися, — несподівано твердо промовив Лань Січень.

Цзян Чен посміхнувся вже щиріше і поклав руку на його плече.

— Не поспішай з діями. І не сварися з дядьком, він — твоя родина. Ми з Вей Їном цілком здатні за себе постояти, особливо якщо починаємо діяти спільно. Але я ціную твою доброту та підтримку. Дякую.

Ввечері вони знову засіли за столом, цього разу, щоб поділитися спостереженнями.

— У нас нічого, — поділився першим Хуайсан. — В ордені Цунжень Чжоу нічого дивного не траплялося. Жодних вбивств, змов чи інших підозрілих подій. До глави Чжоу місцеві ставляться дуже добре. Жодних докорів чи завищених податків. І з нечистю справляються швидко та вчасно.

Цзян Чен кивнув і перевів погляд на Цзисюаня. Той сидів насупившись і майже не реагував на навколишніх. Посміхнувшись, він зиркнув на Сюй Фена.

— Ми стежили за Чжоу Юнсу цілий день і нічого підозрілого також не помітили. Звичайний старший адепт — навчається, тренується та спілкується з однолітками. По три години на день проводить разом із батьком, розбирається у справах ордену. Боюся, ми помилилися з припущенням, і він не наш злочинець.

— Значить, у нас глухо по всіх напрямках, — покивав Цзян Чен і помітив, наскільки засмутилася через це команда. — Втім, ми змогли виявити на одному із місць вбивства залишки темної аури. В той самий час, бабуся Вень бачила там примар.

— І не тільки вона, — додав Вень Нін і дістав кілька списаних аркушів. — Час від часу всі з Венів бачили примар чи темних істот. Але це списали на надмірну уяву. Адже як у захищеному ордені, повному сильних заклиначів, могли опинитися темні створіння?

— Темний заклинач! — Хуайсан дивився на нього абсолютно круглими очима. — Цзян-сюне, ти хочеш сказати, що за вбивствами тут стоїть темний заклинач?

— Припускаю. І він певне якраз навчається. Повільно, але впевнено, – кивнув він. — Тепер нам треба його вирахувати серед усіх адептів ордену та простежити. Мені здається, що ти не помилився з припущенням. Вбивця не один.

— Ти впевнений, що тут замішаний представник Темного Шляху? — насупився Цзисюань.

— Я живу під одним дахом із Вей Їном, кому як не мені в цьому розбиратися? — пирхнув Цзян Чен. — І я цілком можу відчути темного заклинача, але тільки якщо той буде використовувати свої сили.

— А використовувати їх він буде для вбивства… — задумливо простягнув Хуайсан.

— Або для захисту під час небезпеки, — додав Вень Нін.

— Правильно. Вбивати, поки ми тут, він явно не стане, — знову підхопив молодший Нє. — Тоді нам просто потрібно спровокувати небезпечну ситуацію та простежити, хто використовує темну енергію.

— Може вдамо, що покинули орден, а самі потай залишимося стежити? — вніс зустрічну пропозицію Цзінсун. — Дочекаємося, доки він не наважиться знову діяти та спіймаємо на гарячому.

— Ми не можемо так ризикувати, — в один голос промовили Січень і Вень Нін. Цзян Чен мовчки з ними погодився і поплескав Цзінсуна по плечу.

— Гарна ідея, але ми навіть не уявляємо, хто наш злочинець, тож це справді може бути дуже ризиковано, — промовив він. — План на завтра. Вень Нін із Хуайсаном розпитують Венів про загиблих, з ким дружили, спілкувалися, сварилися. Будь-які деталі. Я, Січень і Цзисюань покружляємо серед адептів, можливо вдасться щось відчути. Дешен і Цзінсун, підете до глави Чжоу. Нехай підготує місце для нічного полювання та відправить туди старших адептів на чолі із Чжоу Юнсу. Фен та Соншу, продовжуйте стежити за спадкоємцем Чжоу, поки рано його викреслювати зі списків підозрюваних.

— Думаєте, попередити главу Чжоу — хороша ідея? — насупився Дешен.

— Деталей можете не розкривати, скажете, що для слідчого експерименту. І треба попередити, щоб глава Чжоу нікому про вміст вашої розмови не розповідав. Ні помічникам, ні синові. Нехай все робить сам, решту ми проконтролюємо.

— Добре, — кивнув Цзінсун.

— Я не думаю, що наш підозрюваний використовуватиме темну енергію під час нічного полювання поряд з іншими адептами, — висловив сумніви Хуайсан.

— О, — Цзян Чен недобре усміхнувся. — Це буде їхнє найнезабутніше нічне полювання. Повір, я зроблю все, щоби наш підозрюваний запанікував і видав себе. Але не забувайте, що ми повинні не тільки впіймати винних, а й дістати докази.

— Так, главо Цзян, — в один голос відгукнулися інші члени команди.

Chapter Text

Весь наступний день Цзян Чен провів серед адептів ордену Цунжень Чжоу. З ранку вони домовилися з главою та провели для старших адептів тренування. Нібито, щоб показати відмінності кожного ордену та їх методи навчання. Говорив переважно Січень, той, виявляється, взяв від дядька все найкраще, в тому числі й талант вчителювання. Хоча як той зізнався пізніше, за навчання більше відповідає Лань Ванцзі, а він займається справами ордену.

Втім, ця причина дозволила їм безперешкодно розгулювати серед адептів та вивчати їх методи бою. Цзян Чен мало знав про управління темною енергією, точніше, трохи більше, ніж середньостатистичний заклинач, але набагато менше, ніж той самий Вей Їн. Брат використовує для управління Ченьцін, він сам Тигрину печатку пекла, але як інші підкоряють собі темряву? Потрібна духовна зброя чи артефакт. Навряд чи їхній підозрюваний використовує з цією метою меч, надто легко проколотися.

Відкликавши Січеня у бік, він поділився своїми думками.

— Підозрюю, що ця людина теж може використати якийсь музичний інструмент. Я знаю, що тобі неприємно це чути, але багато хто бере приклад з молодого пана Вея. Втім, я не виключаю, що наш підозрюваний може використати й ще якийсь артефакт.

Цзян Чен кивнув, поки адепти були зайняті Цзисюанем і Січенем, він зосередився на печатці та спробував відчути хоч якісь темні еманації серед цих хлопців. Даремно. Чи то занадто багато світлої енергії навколо, чи то підозрюваний занадто добре шифрується. Але є й невелика ймовірність того, що він помиляється. Що якщо в ордені немає темного заклинача? Чи його немає серед старших адептів?

Втім, це не заважало йому спостерігати й за спадкоємцем Чжоу. Спочатку здавалося, що той чудово спілкується з усіма учнями, але за кілька годин Цзян Чен помітив, що він особливо близький всього з двома іншими хлопцями. Найкращим учнем ордену — Лі Куанфаном, і найгіршим учнем — Ван Сеюном. Дивно, як ці троє змогли потоваришувати.

Напевно через цей контраст Цзян Чен і приділив їм більше уваги. Але було ще дещо. Діти явно намагалися приховувати свої близькі стосунки. Але чому? Потрібно буде потім розпитати Соншу, може він щось чув.

Ближче до вечора команда знову зібралася, щоб поділитися інформацією, яку вдалося роздобути за день. Після заходу сонця вони планували вирушити слідом за адептами на нічне полювання, на яке у Цзян Чена були величезні плани.

— Отже?

— За Венів відповідає старший адепт на ім'я Лі Куанфан, — почав Хуайсан. — Він часто їх відвідує, тому нікого це особливо не дивує. І в день своєї загибелі Сюань Мей цілком могла зустрічатися саме з ним, один дядечко підтвердив, що їх часто бачили разом.

— Тоді цей юнак навряд чи наш вбивця, — похитав головою Січень. — Він не став би так підставлятися, знаючи, що насамперед підозри впадуть на нього.

— Соншу, — Цзян Чен подивився на свого підопічного. — Чжоу Юнсу, Лі Куанфан і Ван Сеюн — як довго вони товаришують? І чому приховують це?

— На останнє запитання не можу відповісти, але ви забули про ще одного — Ван Фана, він молодший брат Ван Сеюна. І дружать вони досить давно. Їх часто бачать разом. Я, до речі, також часто з ними стикався, навіть не знаю, чому вони зараз приховують свої стосунки. Втім, вони й раніше їх особливо не афішували. Старший Ван — батько обох братів, був вигнаний з ордену понад п'ятнадцять років тому за вбивство іншого адепта, його дружину та дітей помилували, вони залишилися в Цунжень Чжоу, але репутація у них не найкраща.

Цзян Чен потер перенісся і на кілька хвилин прикрив очі, намагаючись згадати Ван Фана, але так і не зміг. Цілком ймовірно, що той просто не був присутній на ранковому тренуванні. Чомусь поведінка цих хлопців йому видавалася дивною. Потрібно буде придивитися до них під час полювання.

— Тобто, вони почали приховувати свою дружбу після того, як ми приїхали сюди? — задумливо промовив Дешен. — Навіть якщо вони не наші підозрювані, то совість у них може бути нечиста.

Інші члени команди мовчки погодилися.

— Ваньїню, ти не хочеш поділитися своїми планами на нічне полювання? — подався вперед Цзисюань.

— Нічого особливого. Просто нагнати на них якомога більше нечисті й нехай відбиваються на межі своїх можливостей. Наше завдання за цим простежити та спробувати вирахувати темного заклинача. Той, напевно, спробує використати свої сили, щоб перехопити контроль.

— І як ти збираєшся це все провернути? — насупився спадкоємець Цзінь. — Якщо хтось з адептів постраждає, а то й загине, глава Чжоу з нас шкіру живцем здере. І буде у своєму праві.

— Ніхто не постраждає, — пообіцяв Цзян Чен. — Я ретельно контролюватиму ситуацію. У разі справжньої небезпеки ми втрутимось.

— Але звідки… — почав Січень і замовк на півслові, просвердливши Цзян Чена похмурим поглядом. — Ні. Ти знаєш, що використовувати цей артефакт небезпечно. Та й тримати контроль надзвичайно складно. Згадай, що було в резиденції Вень Жоханя.

— Я впораюся, — впевнено відповів Цзян Чен. І на мить спіймав себе на думці, що в цей момент повторив слова брата. Виявилося, що надмірною самовпевненістю і його не обділили. Він кілька разів глибоко видихнув і прочистив мозок. Невже використання печатки викликає залежність? Потрібно буде пізніше обговорити це з Вей Їном. Цієї ночі без неї не обійтися, але доведеться бути дуже обережним. — Якщо щось піде не так, просто вируби мене. Добре?

Решта команди розгублено переводили погляд з Цзян Чена на Лань Січеня і назад. Здається, тільки Цзисюань розумів, про що була їхня розмова.

— Сподіватимемося, що до цього не дійде, — зауважив спадкоємець Цзінь. — Зізнаюся, мені теж не подобається цей задум, але через брак інших варіантів зійде. З нинішніми успіхами ми можемо витратити на розслідування кілька місяців, якщо не більше.

Решта згідно закивали.

— Добре, відпочиньте кілька годин. Ніч у нас буде дуже багатою на події, тому краще підготуватися і налаштуватися заздалегідь.

Команда розійшлася по кімнатах. Поруч залишилися лише Соншу та Січень.

— Соншу, ти залишишся в ордені та стежитимеш за ситуацією тут.

— Так, главо, — підопічний вклонився і поспішив залишити їх наодинці.

Деякий час Січень розглядав його мовчки, але потім все ж таки не втримався.

— Пробач.

Цзян Чен здивовано глянув на друга.

— За що?

— Я поставив під сумнів твої здібності. Вибач, якщо образив тебе своєю недовірою. Просто я був дуже схвильований і стривожений. Мені не подобається, коли ти використовуєш Тигрину печатку пекла, вона може нашкодити тобі. І якщо хтось дізнається, що вона завжди при тобі…

— На мене почнеться полювання, — кивнув Цзян Чен. — Можеш не продовжувати. І я зовсім не ображений, мені приємна твоя турбота. Боюся, ти мав рацію, мені дійсно потрібно бути обережнішим. Знаєш, колись я лаявся з Вей Їном на тему того, що він надміру зарозумілий і самовпевнений. Тепер і я не уникнув цієї долі. Тож це я повинен сказати тобі спасибі. Ти нагадуєш мені, що я звичайнісінька людина і маю такі ж недоліки, як інші. Дякую за це. Я не всесильний, що б інші не думали з цього приводу.

Січень розгублено дивився на нього у відповідь, потім подався трохи вперед, але одразу взяв себе в руки та повернувся на місце. Цзян Чен з цікавістю за ним спостерігав, чомусь старший Лань у відповідь зніяковів і трохи зашарівся.

— Ти не всесильний, — несподівано промовив той. — Але ти сильніший за багатьох інших. І я розумію, що це безглуздо, але все одно хвилююся за тебе.

Цзян Чен тепло посміхнувся у відповідь. Від такого своєрідного зізнання чомусь стало дуже приємно. Він звик бути старшим і захищати всіх дорогих йому людей, але дізнатися, що хтось так само ставиться і до тебе, дуже тішить.

— Я дуже ціную це, Лань Хуаню. Дякую.

Січень зніяковіло посміхнувся йому у відповідь.

Добре мати друга, який підтримує тебе у всьому, але ще краще мати друга, який м'яко вкаже тобі на твої помилки та допоможе їх виправити. Це справді неоціненно.

***

Ліс був темним та непривітним. Учні на чолі з Чжоу Юнсу ступали повільно та обережно, постійно оглядаючись на всі боки. Нечисті в цьому місці дійсно було чимало, Цзян Чен відчував це через печатку, яку міцно стискав у руці. Втім, діяти він не поспішав. Буде надто підозріло, якщо одразу після прибуття на місце адептів атакує полчище нечисті.

Тож Цзян Чен вирішив розважатися потроху. То кількох духів нацькує, то невеликий натовп ходячих мерців до них виведе. Втім, решті членів команди було не так весело, вони нудьгували. Хуайсан примостився поряд з Вень Ніном на поваленому дереві й постійно позіхав. Цзисюань про щось тихо розмовляв із Сюй Феном. І тільки Січень поруч намагався вдавати, що він уважно за всім спостерігає, але через три години і його терпіння закінчувалося.

Цзян Чен зітхнув і похитав головою.

— Почнемо, мабуть, поки ви тут не заснули.

Хуайсан різко стрепенувся і підірвався на ноги, найбільше він зараз нагадував скуйовджене совеня. Цзян Чен ледь стримав посмішку, коли Вень Нін підвівся слідом і відразу почав допомагати молодшому Нє пригладити розпатлане волосся.

Втім, відволікатися на членів своєї команди він не став і почав повільно підтягувати до цього місця всю нечисть в окрузі. І для старших адептів ордену Цунжень Чжоу почалося справжнісіньке пекло. Цзян Чен посилив контроль і трохи сповільнив нечисть, щоб ті ненароком нікого не поранили, але й так учням доводилося несолодко.

Хвилин з десять нічого не відбувалося. Адепти відбивалися, нечисть прибувала. Жодного іншого спалаху темної енергії він поки не зафіксував. Цзян Чен уже думав припиняти цю виставу, коли трохи осторонь пролунала тривожна мелодія. Піпу він впізнав одразу, та й мелодія була невловимо знайома. Ось тільки звідки?

— Він переманює нечисть до себе, — промовив Січень.

Цзян Чен і сам це зрозумів, бо нечисть раптово почала поводитись дивно. Він зосередив усі свої сили на контролі. Січень, помітивши його труднощі, одразу вихопив ґуцінь і вдарив по струнах.

— Цзисюань, Сюй Фен, Дешен — затримайте нашого підозрюваного, решта — допоможіть адептам, — сам він витрачав усі сили на те, щоб змусити нечисть завмерти й нікого більше не чіпати. Втім, допомога решти не знадобилася. Шалена мелодія ґуціня буквально рвала на частини всіх темних істот в окрузі, які через контроль печатки навіть втекти не могли. Якось за всіма цими посмішками Цзян Чен ледь не забув, наскільки сильним заклиначем є Лань Січень. Цікаво, якщо вони зіткнуться на полі бою, хто з них переможе?

Озирнувшись, Цзян Чен пирхнув. Непогано вони ліс почистили, а адептів, заляпаних кров'ю та нутрощами нечисті, йому навіть стало шкода.

За п'ять хвилин з усім було покінчено, а Дешен привів трохи побитого Ван Сеюна. Піпу в руках ніс Цзисюань і мав при цьому вкрай незадоволений вигляд. Невже хлопець не хотів здаватися без бою? Ймовірно.

— Це ви, — очі Ван Сеюна здивовано розширилися, коли він помітив Цзян Чена з печаткою в руках. — Це ви контролювали нечисть! Але навіщо?

— Думаєш, інакше ми зуміли б тебе виманити та змусити показати свої здібності? — посміхнувся він у відповідь. — Гаразд, повертаємось. Попереду на нас чекає цікава розмова. Як гадаєш, нам варто запросити твоїх спільників?

— Я діяв один! — злякано смикнувся Ван Сеюн і покосився в бік інших адептів, які все ще не розуміли, що щойно трапилося.

— Впевнений? — посміхнувся Цзисюань. — Я ось у цьому сумніваюся.

— Я все розповім, правда, — одразу ж заголосив хлопець. — Але інші ні в чому не винні.

Цзян Чен теж сумнівався в правдивості його слів, але спочатку справді варто було вислухати його версію подій. Після повернення адептів відправили спати, а вони вирішили влаштувати допит Ван Сеюну зараз.

Три години Сеюн розповідав свою історію. Виявилося, що хлопець в ордені справді найслабший, навіть слабший за Юнсу. На цьому вони, до речі, і зійшлися. Після війни тільки лінивий не згадував про Вей Усяня, це й надихнуло Сеюна. Він вирішив спробувати темну техніку. І нехай здібностей він мав не так багато, але кмітливості вистачало. Крок за кроком він пізнавав темну енергію і шукав методи її підпорядкування. Довго думати він не став і використав музичний інструмент, як той самий Вей Усянь.

Потім Сеюн вирішив випробувати свої здібності на інших. Але треба було діяти так, щоб ніхто не запідозрив, ось він і вирішив інсценувати нещасні випадки. Щоб не привертати зайвої уваги, хлопець вбивав Венів, до яких нікому й так не було діла.

— Зізнався у всьому, — Цзисюань нервово почав стукати пальцями по столу. — Ми всі були свідками того, що він використав темну енергію.

Попри те, що вони начебто розкрили справу — радості не було жодної. Швидше навпаки, всі були чомусь пригніченими та сумними.

— Вам не здається, що тут щось не так? — першим порушив тишу Хуайсан. — Не схожий цей хлопець на вбивцю.

— Я теж гадаю, що на цьому наше розслідування ще не завершене, — кивнув Цзян Чен.

— Але він розповів, як відбувалися вбивства у всіх деталях, — похитав головою Цзінсун. — Якщо Ван Сеюн не вбивця, то звідки він це знає?

— Він співучасник злочину, але не вбивця, — зробив висновок Січень. — Думаю, він просто намагається взяти на себе провину за того, хто йому дуже дорогий.

Цзян Чен подивився на Січеня і кивнув.

— Підозрюю, що ти маєш рацію. Викличемо на допит Ван Фана, Чжоу Юнсу та Лі Куанфана. Скажемо, що Сеюн розповів усе і від правосуддя їм не втекти. Але якщо зізнаються самі, це пом’якшить їхнє покарання. Допит проведемо одночасно і заявимо, що решта вже теж у всьому зізналася.

Хуайсан задоволено усміхнувся і потер долоні, іншим задум теж сподобалася. Окрім Січеня. Той виглядав похмурим та задумливим.

— Що не так?

— А якщо ніхто з них не винен і ми взагалі шукаємо не там?

— Перевіримо, якщо вони не винні, то ми їх просто відпустимо. Ніхто страчувати на місці їх не збирається.

— Гаразд, добре, — кивнув Січень.

— Січень і Дешен — на вас буде Ван Фан. Цзисюань і Хуайсан — допитайте Лі Куанфана. Я з Цзінсуном займуся спадкоємцем Чжоу. Решта разом із Соншу простежить за старшими адептами. Раптом ми про когось забули.

За кілька хвилин до допиту підійшов Соншу і вручив йому невеликий сувій. Почерк Уґуя він впізнав відразу. Виявилося, що весь цей час його помічник копав під родини Ван та Лі. І дещо цікаве все ж таки знайшов. Виявляється, три роки тому батьків найкращого учня вбили Вені у невеликій сутичці на кордоні. Через страх підставити орден, глава Чжоу вирішив не здіймати галасу і конфлікт був мирно влагоджений. Саме тоді Куанфан почав більше вчитися і невдовзі вибився у найкращі учні. А ще приєднався до компанії Ван-Чжоу.

Якщо Ван Сеюн не мав мотиву вбивати Венів, то він був у Куанфана — помста за смерть батьків. Тільки мстити він став не своїми руками, а руками так званих друзів. Не дарма у нього є алібі майже на всі вбивства.

Тепер залишилося все це перевірити.

Цзян Чен перехопив Цзисюаня та Хуайсана вже біля камери.

— Плани змінилися. Візьми на себе Чжоу Юнсу, а я займусь Лі Куанфаном. Маю підозру, що саме він був ініціатором усіх злочинів.

— Оу, — насупився Хуайсан, але потім кивнув і попрямував до сусідньої кімнати допитів. Цзисюань кинув на нього уважний погляд, але мовчки пішов за своїм напарником.

— Ходімо, Цзінсуне, — кивнув Цзян Чен на двері. — Гратимеш доброго слідчого. Посміхайся, висловлюй співчуття та намагайся вмовити його у всьому зізнатися. Якщо не вийде, тоді візьмуся я і діятиму жорсткіше. Тож будь готовий і не лякайся.

— Добре.

Наступні пів години Цзян Чен спостерігав за своїм напарником. Допит той вів м'яко і спокійно, Куанфан, який спочатку страшенно нервував, вже заспокоївся та впевнено розповідав свою версію подій. Наполягав він на тому, що ні в чому не винний. Так, він знав, що Сеюн і, о диво, Юнсу практикували темні техніки та навіть намагався їх від цього відмовити, але друзі його не послухали. Про те, що вони вбивають колишніх адептів ордену Цішань Вень, він не знав.

Цзян Чен уважно слухав та відстежував найменші зміни на обличчі Лі Куанфана. Насмішка в його очах була не надто явна, але її можна було розгледіти. Хлопець, мабуть, вирішив, що зможе вийти сухим із води, перекинувши всю провину на своїх «друзів». Дуже благородний вчинок, звісно.

— Досить верзти нісенітницю, — гаркнув Цзян Чен, гепнувши долонею по столу. Куанфан підстрибнув на місці й втупився в нього абсолютно круглими очима. Цзінсун теж смикнувся, але їхній підозрюваний, на щастя, цього навіть не помітив. — Думаєш, решта з радістю взяла на себе всю провину і промовчала про твою роль? Думаєш, мене просто так називають Саньду Шеншоу? Мені неможливо збрехати. Я бачу тебе наскрізь. Якщо не хочеш позбутися пальців, а то й чого важливішого, тобі краще говорити правду.

— Я… Я… Я говорю правду! — обличчя Куанфана було блідим, але він щосили намагався дотримуватися своєї версії подій.

— Я тобі не вірю, — тихо і спокійно промовив Цзян Чен, після чого активував Цзидянь. — Як думаєш, скільки ударів ти витримаєш? Мені доведеться добре себе контролювати, бо деякі не переживали й одного.

Батіг майнув фіолетовою блискавкою прямо перед обличчям Куанфана. Той здригнувся і швидко заголосив:

— Я скажу! Я все скажу!

— Мені потрібна тільки правда, інакше ти дуже скоро пошкодуєш, що з'явився на світ! — гаркнув Цзян Чен і приготувався слухати.

Ось тільки попри деякі зміни в історії, всієї правди хлопець, як і раніше, не говорив. Цзян Чен недобре усміхнувся і знову клацнув Цзидянем, цього разу трохи зачепивши Куанфана. Не надто сильний, але досить відчутний удар струмом.

— Думаєш, я не знаю про твою помсту? За дурня мене тримаєш?

— Я...

— Главо Цзян, я певен, він сам усе розповість, — м'яко почав Цзінсун. — Він розуміє, що інакше не покине стін цієї камери.

Цзян Чен ледве втримався, щоб не розсміятися, а він вважав Цзінсуна наївним і добрим малим. Втім, із такою роботою довго бути наївним не вийде. Певною мірою він навіть радий, що Цзінсун почав відрощувати зуби. Незабаром у допитах той буде анітрохи не гірший за Цзисюаня.

Щоб повністю розколоти Лі Куанфана їм знадобилося ще дві години. Довелося кілька разів налякати хлопця, та й інформація, яку зібрав Уґуй стала в пригоді. Насправді найкращий учень ордену не дарма мав своє звання. Він був розумним і хитрим, а ще глибоко в серці носив ненависть. У війні хлопцю взяти участь не дали, назвали надто маленьким і відправили допомагати цілителям. Там він надивився на скалічених і мертвих заклиначів, що не додало йому любові до Венів. Скоріше навпаки, підживило його ненависть.

Тому коли глава Чжоу повернувся з Безнічного міста разом із чотирма десятками ворожих заклиначів і сказав, що ті тепер спокійно житимуть у їхньому ордені, Куанфан неймовірно розлютився. Але він вміло приховав свої емоції, щоб не розчарувати наставника. Натомість із друзями поділився своїми думками та отримав підтримку. Але для рішучих дій у них не вистачало духу. Тому далі розмов у них справа не заходила.

Після війни Ван Сеюн загорівся ідеєю спробувати освоїти темну енергію, якщо йому не дається духовний розвиток. Юнсу його повністю підтримав, тому що і сам завжди вважав себе головним розчаруванням батька. Нехай той ніколи не говорив цього вголос.

Куанфан вирішив, що мати під боком темних заклиначів корисно і вже тоді почав продумувати план помсти. Саме він підлаштував усе так, що старий Вень став свідком того, як Сеюн показував Юнсу якусь темну техніку, довелося сильно постаратися, щоб підштовхнути їх до першого вбивства. Якщо вони не хочуть, щоб про їхні ганебні дії дізналися інші, то треба прибрати свідка. Сеюн тоді сказав, що краще здасться сам. Ось тільки Куанфан знав його слабке місце – молодший брат. Якщо вигнання та покарання хлопець міг винести сам, то допустити, щоб постраждав Ван Фан — ні.

Ось так усі четверо й опинилися в одному човні, який повільно, але впевнено йшов на дно стараннями Лі Куанфана.

До речі, молодший Ван виявився справді невинним. Він знав про злочини, але не брав участі в них. Мовчав тільки через те, що боявся нашкодити старшому братові. Неприємна історія. Дуже.

Далі Лі Куанфан та Чжоу Юнсу захопилися. Перший планував, другий вбивав. Брати Ван і хотіли б покинути гнилий гурт, але не могли. Через це часто виникали сварки. Особливо, коли глава Чжоу повернувся з Цінхе та почав проводити власне розслідування. Сеюн збирався здатися, але Куанфан його відмовив. Тому глава Чжоу так нічого й не знайшов.

Потім Юнсу помітив підозрілу поведінку Соншу і спробував його вбити. До речі, ані Сеюн, ані Куанфан про це не знали. Він злякався, що їх розкрили та діяв сам. Прибуття їх команди налякало хлопців не на жарт, тому вони й спробували приховати свої дружні стосунки, щоб було важче вийти на них.

Після допитів вся команда була дуже пригнічена. Вони розкрили справу, але якою ціною? Життя чотирьох молодих хлопців були зруйновані вщент. І якщо Ван Фана цілком можна було помилувати, то на інших чекало суворе покарання. 

Коли вони розповіли всю історію главі Чжоу, на нього було боляче дивитися. Він звинувачував себе в тому, що так і не зміг переконати сина у своїй любові незалежно від обдарованості. Та й Лі Куанфана він виховував сам після того, як батьків хлопчика було вбито. Під час війни Чжоу Шан'юань особисто вистежив убивць подружжя Лі та стратив їх, ось тільки хлопчику вирішив про це не розповідати. Мабуть, дарма.

— Яке покарання чекає на моїх адептів?

Цзян Чен переглянувся з рештою членів своєї команди. Зазвичай сплановане вбивство вісімнадцяти осіб каралося б смертною карою, але тут було чимало пом'якшувальних обставин, та й вік винуватців варто враховувати.

Втім, якщо братів Ван ще можна було помилувати й призначити їм інше покарання, то руки Куанфана та Юнсу справді були по лікоть у крові.

— Я не візьмуся судити поки, — похитав головою Цзян Чен. — Вирок для них буде ухвалено на наступній раді кланів. У вас буде шанс його оскаржити, але максимум, чого ви зможете досягти, це скасування страти. Далі буде або вигнання з позбавленням здібностей, або інше, не менш суворе покарання.

—  Я розумію, — Чжоу Шан'юань ніби разом на десяток років постарів. — Вибачте, ви не могли б мене залишити.

— Так, звичайно, — кивнув Цзян Чен, але вирішив додати: — Вибачте, але я не можу залишити їх в Цунжені. До ради кланів я переправлю їх у Цінхе.

— Думаю, краще буде відправити їх у Ґусу, — втрутився Січень. — Наступна рада кланів відбудеться в нашому ордені, тож краще їх одразу відправити туди.

— Я розумію, — знову кивнув глава Чжоу. — Я можу поговорити із сином перед вашим від'їздом?

— Звісно, — кивнув Цзян Чен.

Chapter Text

Цунжень вони залишили наступного дня й одразу попрямували до Ґусу. Вони вирішили доставити арештантів самостійно, заодно швидко написати звіт по ордену Січеня, а потім вирушити в Молін Су. Далі Цзян Чен планував відвідати главу Яо та заглянути додому. Соншу та Уґуя він відправив назад. Поки їхня допомога була непотрібна, вони розібралися з найскладнішими випадками, далі має бути простіше.

У Ґусу вони прибули після обіду і загальним рішенням було прийнято переночувати та відпочити тут, а потім із новими силами рушити до Моліна.

Вчитель Лань вийшов зустріти їх особисто. Позаду нього височіла постать Лань Ванцзі, Цзян Чен був не впевнений, але здається обидва були раді бачити їхню команду.

Поки Січень обговорював з дядьком питання облаштування тимчасових ув'язнених, Ванцзі супроводив їх у село біля підніжжя гори, де зараз проживали колишні адепти ордену Цішань Вень.

— Якщо хочеш щось запитати — питай, — усміхнувся Цзян Чен, дивлячись на ніби розгубленого Лань Ванцзі. — Якщо хотів запитати про Вей Їна, то він живий і з ним все гаразд. Зараз брат заміняє мене в Пристані Лотоса, тож по вуха у справах. Але я впевнений, він буде щасливий, якщо ти напишеш йому листа і запитаєш про його справи особисто. Усянь дуже сумує, коли довго з тобою не бачиться.

Обличчя Лань Ванцзі на мить здригнулося.

— Справді?

— Звісно. Тому я і відправляв його до вас в орден. Щоб брат не так нудився і добре провів з тобою час. Після ваших зустрічей Вей Їн стає набагато спокійнішим. 

Якийсь час Другий Нефрит мовчав. У ньому явно боролося бажання щось спитати та вже звична мовчазність.

— Я справді подобаюсь Вей Їну?

— О, — Цзян Чен на мить завмер, а потім продовжив іти вперед. — Думаю, це питання тобі варто поставити йому самому. Але я досить довго за вами спостерігав, тож можу сказати, що тобі однозначно сподобається відповідь.

Ванцзі на це лише кивнув. Більше він запитувати нічого не став. Здається, йому й так вистачало інформації для роздумів.

Наступні дві години вони блукали невеликим селом і розпитували мешканців. Колишні адепти Цишань Вень справді жили дуже добре під заступництвом Ґусу Лань. Вони нічого не потребували й ніхто не смів їх ображати. Крім того, староста села по секрету повідомив, що всіх маленьких дітей після досягнення потрібного віку приймуть до ордену як повноцінних адептів. Вони навіть змінять прізвище.

Незабаром вони зібрали достатньо інформації для звіту і повернулися до Хмарних глибин, хоча староста села добродушно запропонував їм залишитися у них. Не встиг Цзян Чен дійти до виділеного йому будиночка, як його зустрів Січень особисто.

— Главо Цзян, не вип'єте зі мною чаю?

Цзян Чен тихо пирхнув і кивнув. До ханьши вони йшли мовчки. Всередині вже все було готове до чаювання.

— Я думав ти справами ордену зайнятий, а ти тут ароматним чаєм насолоджуєшся. Добре, що мене запросив, інакше я образився б.

— Влаштовуйся, як тобі зручно, — махнув рукою Січень і заходився заварювати чай. — За моєї відсутності зі справами ордену розбирається дядько. У цьому мені легше. Він розуміє, яка відповідальність зараз лежить на наших плечах, тому не дозволив мені зайнятися звітами й відправив відпочивати.

Цзян Чен трохи заздрісно зітхнув, а потім усміхнувся і похитав головою. Йому не варто скаржитися. Нехай у нього немає старшого родича, який би прикрив йому спину, але Цзян Чену цілком достатньо тих людей, які його оточують.

— Давай сьогодні забудемо про тривоги і просто насолодимось чаєм, — через деякий час усміхнувся Січень і подав йому піалу з ароматним напоєм. — Чудовий вечір.

Цзян Чен прийняв піалу і трохи покрутив у руках, насолоджуючись букетом ароматів. Пити не надто хотілося, тому він просто насолоджувався запахом та спокійною атмосферою.

Раптом Січень тепло посміхнувся і почав тихим голосом цитувати якийсь вірш.

— Світло над горою враз падає на захід,

    а місяць над озером поступово пливе на схід,

    Розпускаю волосся, насолоджуюся вечірньою прохолодою, 

    широко відкриваю вікно, відпочиваю від всіх турбот.

Цзян Чен тихенько пирхнув. Він знав, що Січень людина мистецтва, але ще ніколи особисто не стикався з цією його стороною.

— У тебе дуже приємний голос, — посміхнувся у відповідь Цзян Чен. — Якщо коли-небудь тобі набридне бути главою ордену, зможеш зробити приголомшливу кар'єру мандрівного барда чи поета.

Січень зітхнув і кинув на нього якийсь сумний погляд. Невже так надихнувся віршем? Цзян Чену сподобалося, звичайно, але він чесно визнавав, що дуже далекий від такого. Ех, напевно, він просто черствий вояка і ніщо це вже не змінить.

Прокрутивши піалу з чаєм у руках ще кілька разів і усвідомивши, що той уже майже повністю остиг, Цзян Чен випив вміст одним ковтком і піднявся на ноги.

— Я міг би слухати твій прекрасний голос усю ніч, але, на жаль, завтра на нас чекають ранній підйом і важка дорога. Тобі теж не завадить лягти раніше і добре відпочити. Дякую за чай, главо Лань.

Лань Січень різко видихнув і з затримкою повільно кивнув. Цзян Чен трохи здивувався такій реакції, але вирішив, що попри свої слова, Перший Нефрит не такий і нефрит, а звичайнісінька людина, яка теж може втомлюватися.

Прогулявшись трохи перед сном, Цзян Чен чудово виспався і зміг прокинутися навіть із ґусуланьським дзвоном о п'ятій ранку. Спати більше не хотілося, тож він зайнявся вчорашнім звітом, який так і залишився недописаним. До восьмої ранку він уже був повністю готовий до подорожі в Молін. Втім, як і решта членів команди.

Дивно, але в Молін Су особливих порушень не знайшлося, крім не дуже хорошого відношення адептів і самого глави до Венів. Команда швидко допитала всіх винних, оформила протокол і того ж дня рушила далі.

А ось глава Яо наполегливо намагався зіпсувати їм настрій. Він не чинив опір безпосередньо, але й співпрацювати не збирався. Цзян Чен хотів скористатися можливістю і з'ясувати щось не лише про Венів, а й про найманців, які колись перехоплювали послання в Юньмені. Шкода, що він був тут не один, а його зайва старанність і зацікавленість майже відразу привернули увагу Січеня та Цзисюаня. Ділитись із ними своїми проблемами він поки не збирався.

Того ж вечора, коли вони прибули до Хуяна, його зустрів Няо і передав всю інформацію, що встиг накопати на главу Яо за ці кілька місяців. Крім того, що найманці проживали на території цього ордену, довести зв'язок між ними та Яо Дінсіном не вдалося. Або занадто добре заміли сліди, або той справді не причетний до цієї справи.

Що ж стосувалося Венів, то до прибуття команди їх уже переселили в більш сприятливі умови та перестали обмежувати права. Багато хто цілком непогано починав своє життя з нуля, нехай поки виконуючи ролі слуг або простих працівників. Особливих нарікань вони не мали. Але їхня команда все одно ретельно записала всі свідчення і почала копатися в тому нещасному випадку, що стався із двома юнаками майже два місяці тому.

Поки решта намагалася знайти докази, що це було саме вбивство, Цзян Чен намагався докопатися до інших гріхів глави Яо. Ось тільки той оточив себе вірними людьми, котрі відмовлялися йти з ним на контакт.

— Ваньїню, — якось увечері виловив його Січень. — Ми все перевірили ще раз, це справді нещасний випадок. Хлопці працювали після дощу і стався зсув, вони просто не встигли вибратися. Але… Ти ж тут не за цим. Ти маєш якісь особисті рахунки з главою Яо?

— Не зовсім, — зітхнув Цзян Чен. Ось чому в нього такий розумний друг? Втім, Січень вже давно заслуговував на його щирість.

— Кілька місяців тому ми мали неприємний випадок на кордоні, сліди привели в Хуян. Але більше нічого з'ясувати не змогли. Найманців вбили, а хто замовник ми так і не з'ясували.

— Навіть твої розвідники нічого не знайшли? — не повірив глава Лань.

— Майже нічого. Надто добре Яо Дінсін дбає про свою безпеку і нікого близько не підпускає. Єдине, що викликає у мене підозру — глава Яо надто часто буває у Ланьліні. І щось мені підказує, що мета його поїздки далеко не Вежа Золотого Коропа.

— Печатка?

— Не тільки. Я надто сильно насолив главі Яо, коли забрав землі навколо Жунаня. Та й моя репутація багатьом не дає спокою. Хуян Яо та Ланьлін Цзінь будуть лише у виграші, якщо Юньмен Цзян почне здавати позиції. Зараз я для них як кістка у горлі, особливо після того, як налагодив торгівлю з півднем.

Лань Січень важко зітхнув і поклав долоню йому на плече.

— Ти впораєшся. Незабаром вони зрозуміють, що нашкодити ордену Юньмен Цзян не вдасться і заспокояться.

Цзян Чен його оптимізму не поділяв, але все ж таки кивнув у відповідь.

На душі стало трохи спокійніше, Січень правий, він може з усім цим впоратися. У той чи інший спосіб, але він не дасть нашкодити своєму ордену та своїм близьким.

Наступного ранку він дав добро на поїздку до Юньмена. До глави Яо він і пізніше добереться. Няо, як і раніше, мав залишатися в Хуяні та пильно стежити за всіма його діями.

— Слухай, Цзян-сюне, — почав Хуайсан, — ми й так знаємо, що в тебе в ордені все добре, то навіщо нам в Юньмен?

— Я теж про це думав, може, краще в Ланьлін вирушимо? — підтримав його Цзисюань.

— Тобі хочеться засадити двоюрідного брата? — гмикнув у відповідь Цзян Чен, але потім важко зітхнув і вже серйозніше додав: — Я не був вдома майже цілий місяць, дайте мені переконатися, що мій орден все ще стоїть на місці цілий і неушкоджений.

— Ну так, там за головного Вей-сюн залишився, я теж хвилювався б, — співчутливо покивав Хуайсан. — Гаразд, але куди ми направимося після?

— Ланьлін, Ченцян, Жунань, Люйлян, Балін, Мейшань, а далі побачимо.

В Юньмен вони їхали, наче у відпустку.

Вень Нін пожвавішав і всю дорогу розповідав про те, як зараз чудово в Пристані Лотоса. Цзінсун і Січень були в резиденції ще за часів війни, тому з нетерпінням хотіли побачити її після відновлення. Інші там взагалі жодного разу не були, а ось Цзисюань голосно скаржився, як його змусили працювати у минулий візит.

— Дивись, договоришся до того, що я тебе знову до роботи приставлю, — пригрозив йому Цзян Чен. — А ще краще, на час твого візиту відправлю сестру до Шаяна.

— Мовчу-мовчу, — одразу ж притих його майбутній зять. От і на Цзисюаня управа знайшлася.

Що ближче вони під'їжджали до Пристані Лотоса, то легше ставало на серці Цзян Чена.

По дорозі вони двічі зупинялися у побудованих заклинательських пунктах і справи там йшли просто чудово. Місцеві жителі були задоволені, та й адепти зустрічали його радісними посмішками. Нечисті на його території тепер майже не було.

— Ти добре постарався, Цзян-сюне, — здивовано свиснув Хуайсан. — Коли встиг?

— Гроші вирішують все, а за ці півтора року пішло їх чимало, — усміхнувся Цзян Чен. — Втім, мир та спокій того варті.

— Я глибоко захоплююсь твоєю працьовитістю та силою характеру. Ти не тільки повернув собі Юньмен, але й зробив його ще кращим, — несподівано промовив Лань Січень. — Тут прекрасно.

Цзян Чен усміхнувся і відвернувся убік, не те щоб він зніяковів, але похвала розлилася всередині теплою хвилею. Він любив свою землю, і не було для нього кращої похвали ніж інші люди, які приходили в його дім і так само закохувалися в це місце. Юньмен гідний того, щоб його любили.

У місті Цзян Чена впізнавали здалеку, вітали поклонами, махали руками, раділи його поверненню і намагалися всунути кошики з різною їжею. Він відбивався як міг, але поки вони доїхали до Пристані Лотоса руки всієї його команди вже були зайняті.

— Сяо Бао, — гукнув він молодого адепта біля воріт.

Той здригнувся і витягнуся у повен зріст.

— З поверненням додому, главо Цзян!

— Дякую. Подбай про коней, — кивнув Цзян Чен і першим зістрибнув на землю. Інші члени команди взяли з нього приклад. — І передай Вей Їну, що я повернувся.

— Пан Вей зранку відбув до Шаяна, — одразу ж відізвався хлопець.

— Гаразд, тоді сам розберуся, — кивнув Цзян Чен.

Поки Сяо Бао заводив коней, Цзян Чен вирішив особисто провести екскурсію для своєї команди. А водночас оцінити роботу адептів за його відсутності. Та не встиг він переступити поріг, як щось з усього маху врізалося в його ноги. Опустивши погляд, він наткнувся на маленьке злякане личко і повні сліз очі.

— Ялін, маленька, що трапилося? — всунувши кошик з локвою в руки Вень Ніна, Цзян Чен відразу підхопив дівчинку на руки.

— Дядьку Цзян! — на мить зраділа Ялін і одразу розплакалася.

Цзян Чен перелякався не на жарт і почав утішати дівчинку. З досвіду спілкування з дітьми з минулого життя він знав, що доки вона не заспокоїться, дізнатися, що стало причиною сліз, не буде можливим.

— Все буде гаразд, не плач. Хоч би що трапилося, я з усім розберуся.

— І не покараєте? — запитала Ялін, крізь сльози пробивалася надія.

— Якщо ти в чомусь винна — обов'язково покараю, але спочатку ретельно у всьому розберуся. Віриш?

Ялін закивала і нарешті перестала плакати. Крізь схлипи вона розповіла, як тітка Мей попросила їх пограти у дворі самостійно, поки вона сходить до цілителів за ліками для бабусі. Вони спочатку справді грали там, а потім згадали, що тиждень тому кішка, яка мешкала біля кухні, привела кошенят. Ось і вирішили одним оком глянути. Поки А-Лін та А-Сін гралися з кошенятами, не помітили, як кудись зник А-Юань.

— Ви комусь сказали, що А-Юань загубився? — спокійно спитав Цзян Чен, хоча хотілося якнайшвидше кинутися вперед на пошуки малюка.

Ялін похитала головою.

— Ми думали, що він не міг піти сам далеко і хотіли самі його знайти. Але його ніде немає… — дівчинка знову схлипнула, готуючись розплакатися.

Цзян Чен заспокійливо погладив її по спині.

— Тож ти вирішила пошукати його за стінами резиденції? Не боялася сама загубитися?

— Я не пішла б далеко.

— Гаразд. Добре, не хвилюйся, ми швидко знайдемо А-Юаня. Разом.

Перехопивши дівчинку зручніше, Цзян Чен направився до найближчої торгової крамниці, яка розташовувалася прямо біля воріт резиденції.

— Доброго дня, пані Ван!

— Главо Цзян, добридень! З поверненням додому!

— Дякую, — посміхнувся він у відповідь. — Скажіть, будь ласка, ви випадково не бачили, з резиденції не вибігав маленький хлопчик? Йому лише два, але він дуже спритний.

— Не було такого, — похитала головою жінка. — Сьогодні людей мало, тож я точно помітила б, якби він пробігав повз.

— Дякую, пані Ван,— Цзян Чен ще раз усміхнувся жінці та повернувся до Ялін. — Ось бачиш, резиденцію А-Юань не покидав, отже, він ховається десь всередині.

Ялін кивнула і вони разом увійшли всередину, де на нього вже чекала стривожена команда.

— Главо Цзян, ми можемо допомогти з пошуками, — запропонував Січен.

— Все гаразд, А-Юань нехай і маленький, але досить тямущий. Впевнений, він не пішов далеко. До речі, Ялін, не хочеш розповісти дядькам, як тобі тут живеться? Вони якраз приїхали, щоб про це дізнатися.

— О, — здивовано видихнув Хуайсан. — Так вона ...

— Вони хочуть забрати нас? — Ялін у його руках злякано сіпнулася і з немалою силою обхопила Цзян Чена за шию. — Я не хочу! Дядьку Цзян, не віддавайте мене! Я більше так не буду!

Цзян Чен різко завмер і здивовано глянув на дівчинку, але та щосили намагалася сховати обличчя в його одязі. Він заспокійливо погладив її по спині.

— Маленьке лякливе зайченя, нікому я не збираюся тебе віддавати. Самому потрібна.

— Правда?

— Правда, — замість нього кивнув Січень і чарівно посміхнувся до дівчинки. — Ми друзі дядька Цзяна і просто хотіли з тобою познайомитися, а ще сподівалися, що така гарна юна панночка зможе нам тут все показати й розповісти.

Ялін одразу піддалася чарівності Лань Січеня, втім, той мав такий милий вигляд, що навіть Цзян Чен ледь не пав жертвою. Труснувши головою, він згадав про А-Юаня і продовжив шлях.

— Зараз знайдемо малюків, а потім я вас відправлю відпочивати.

— Не хвилюйся, знайти дітей набагато важливіше, — посміхнувся Січень. — До речі, маленька принцесо, як вас звуть?

— Цзян Ялін! — гордо представилася дівчинка, а Цзян Чен ледь стримав усмішку. Ялін вже заспокоїлася і зараз дуже була схожа на міні-версію Вень Цін.

Погляд Цзян Чена раптово зачепився за фіолетову пляму на найближчому дереві. Серце на мить завмерло, а потім впало кудись у п'яти. Він встиг тільки втиснути Ялін у руки Січеня і за долі секунди опинитися під деревом, щоб зловити маленьку грудочку, яка звалилася йому прямо в руки.

— А-Сін!

— Дядьку Цзян?! — розгублене і злякане личко одразу освітила радісна посмішка, яка майже миттєво зникла, поступившись місцем дуже винуватому виразу. — Я більше так не буду!

— А більше й не треба! — видихнув Цзян Чен і притиснув дитину до себе трохи міцніше. Серце поволі поверталося до свого звичного ритму. — Підозрюю, що ти не знайшов А-Юаня і вирішив спробувати його побачити, забравшись кудись повище.

— Ой, ви вже знаєте, — пискнув А-Сін і помітив Ялін, яка йому активно махала, сидячи на руках Січеня.

— Знаю, — кивнув Цзян Чен і додав собі під ніс: — Жодних нервів з вами не вистачить.

Поки Ялін розповідала А-Сіну про свої пригоди та знайомила того із Січенем, а потім й з іншими членами команди, Цзян Чен знайшов загубу. А-Юань був неподалік кухні. Він згорнувся калачиком на чиємусь плащі під найближчим кущем і мирно спав. Кішка з кошенятами тим часом перебралася до нього під бік. Картина так і просилася, щоби її перенесли на полотно.

Цзян Чен усміхнувся і жестами показав всім іншим бути тихішими. Погладивши кішку, яка щойно прокинулася, він обережно підхопив малюка на руки. Той трохи заворушився, але так і не прокинувся.

— Залиште їжу тут, А-Шу потім про неї подбає, — кивнув Цзян Чен на кошики з усілякими фруктами та закусками, які всі продовжували тягати за собою.

Ялін із задоволеною посмішкою продовжувала сидіти на руках Січеня, А-Сін перебрався до Вень Ніна, а А-Юань продовжував мирно спати в нього. Такою процесією вони й рушили до будівлі, де колись оселилися Вені. Зараз там залишилися лише бабуся з дітьми та ще кілька тітоньок. Вень Цін і Вень Нін перебралися ближче до павільйону цілителів, а решта роз'їхалися по всьому Юньмену і зараз жили в заклинательських пунктах, тільки зрідка повертаючись до головної резиденції.

Все це він і розповів команді по дорозі. Їх вітали адепти, слуги та робітники, але тільки пошепки, коли бачили на його руках сплячого А-Юаня. До дітей тут уже всі звикли. Нехай зазвичай за ними доглядала бабуся чи тітонька Мей, але свого часу побавитися з ними встиг майже кожен другий у Пристані Лотоса.

Особливо діти любили Вей Їна та Яньлі. Ну і його самого. Цзян Чен теж любив дітей і був не проти провести з ними трохи вільного від справ часу. Ось вони й звикли.

Спочатку тітонька Мей і Вень Цін намагалися привчити малечу звертатися до нього виключно «глава Цзян», але не мали успіху і незабаром змирилися з «дядьком» та «дядечком». Та й він сам був не проти.

Тітонька Мей їхньому візиту дуже здивувалася, але відразу зраділа, помітивши пропажу. Цзян Чен попередив, щоб жінка більше не залишала дітей самих, краще нехай ненадовго попросить когось з адептів наглянути за ними. Потім він трохи прочитав нотацій Ялін і Сін-Сіну, щоб ті більше не губилися і в разі неприємностей одразу зверталися до старших. Діти згідно покивали, ось тільки він знав, наскільки недовговічні такі обіцянки.

Ялін ледь не зі сльозами прощалася з Січенем, за ці пів години вони встигли міцно потоваришувати. Цзян Чен ледве стримував сміх. Він не знав, що Перший Нефрит настільки добре ладнає з дітьми.

— Я люблю дітей, — згодом зізнався Січень. — Іноді вибираюся до менших в ордені, часом проводжу заняття, коли дядько чи Ванцзі зайняті. Крім того, маю племінника. Кумедний малюк, до речі однолітка А-Юаня.

— Може в майбутньому вони порозуміються, — усміхнувся Цзян Чен, чомусь виникло відчуття, що Січень говорить про Лань Цзін'ї. У каноні його найкращим другом справді був А-Юань, але тоді він уже мав ім'я Лань Сичжуй. Цікаво, чи зможуть вони тепер потоваришувати, якщо хлопчик носитиме прізвище Цзян?

— Ваньїню! — від відбудованого навчального корпусу в його бік мчав Міншен. — Я думав, мені здалося. З поверненням!

— Привіт, я теж радий бачити тебе. Але я ненадовго. Багато справ накопичилося?

Міншен задоволено всміхнувся і закивав.

— Добре, тоді я відведу команду відпочивати, а потім навідаюсь до кабінету. До речі, ти коли Хепіна востаннє бачив? Де він зараз хоч?

— Три дні тому навідувався, привіз тобі звіт. Відіспався і назад у Дан'ян поїхав, він там кордони укріплює. Чесно, у мене самого до тих звітів руки ще не дійшли.

— Розберуся. Фан-Фан та Лі Хуан теж у Дан'яні?

— Фан-Фан був із Хепіном, а Лі Хуан зараз начебто займається будівництвом заклинательських пунктів біля Чуньяна.

Цзян Чен лише головою похитав.

— Ну, хоч Вень Цін тут?

— Поїхала ще вчора в Юньпін за новими ліками. Там у неї якийсь друг живе. Але сьогодні до вечора має вже повернутися.

Цзян Чен зітхнув і обернувся до Вень Ніна.

— Так, після відпочинку проведеш для решти екскурсію. Після повернення Вень Цін відведеш до неї. На жаль, крім дітей, бабусі, тітоньки Мей і тебе з сестрою, інших Венів в резиденції зараз немає. Всі зайняті.

— Дивно, що ти нас не примушуєш працювати одразу, — весело усміхнувся Цзисюань. — У тебе ж завжди всі при ділі.

— Зараз договоришся до того, що спеціально для тебе знайду якнайважчу роботу, — погрозив йому пальцем Цзян Чен. — До речі, де Яньлі? Чому вона нас не зустрічає?

— Вона в місті з пані Сюй, на зустрічі у торговельній палаті, — насупився Міншен. — Це з приводу постачання тих неякісних матеріалів.

— Мені треба втрутитися? — одразу насторожився Цзян Чен, але друг тільки похитав головою.

— Там уже майже все вирішилося. Не хвилюйся, панна Цзян упорається. І скоро вже має повернутися.

— Я її зустріну! — запропонував Цзисюань і не встиг Цзян Чен схаменутися, як той зник. Здається, спадкоємець Цзінь вже почувається у Пристані Лотоса як удома.

— От негідник, — прошипів Цзян Чен, але сперечатися не став. Розумів, що не тільки Цзисюань скучив, але й сестра явно буде рада зустрічі з ним. — Гаразд, Вень Ніне, потурбуйся про інших. Почувайтеся як удома, я завітаю до вас увечері.

Цзян Чен уже збирався йти, коли його обережно притримали за лікоть. Він здивовано глянув на Січеня.

— Я можу допомогти?

Цзян Чен думав недовго.

— Не хочеш відпочити?

— Ну, ти ж збираєшся працювати, — знизав плечима Січень і чарівно посміхнувся. — Що швидше ми закінчимо, то швидше зможемо відпочити. Разом.

Цзян Чен посміхнувся у відповідь і кивнув. Натяк він зрозумів. Старший Лань не дозволить йому перепрацювати і якщо буде потрібно, то стусанами зажене відпочивати.

— Ми також можемо допомогти! — одразу активізувався Дешен.

Цзінсун згідно закивав.

— А хто замість вас звіти писатиме? — насупився Цзян Чен. — Я не можу, Вень Нін теж. Гаразд, Січень і Цзисюань теж уникли цієї долі, а ось вам доведеться попрацювати за решту. Але спочатку відпочиньте.

— Навіщо нам треба писати звіти про Юньмен, Цзян-сюне? Всі й так знають, що тут все добре, — дивувався Хуайсан.

— А раптом я збрехав. Підмовив Вень Ніна, а решту Венів тримаю десь у підвалі? — підступно усміхнувся Цзян Чен. — Тож не соромтеся і проводьте тут повноцінне розслідування.

— Краще б у підвалі тримав, — тихо буркнув під ніс Вень Нін. — Хоч би відпочили нормально.

Цзян Чен почув і не стримав сміху, після чого співчутливо поплескав хлопця по плечу.

— Обіцяю, коли все це закінчиться, дам тобі кілька вихідних. Гаразд?

— Не вір йому, — голосно прошепотів Міншен, стримуючи усмішку, яка так і норовила з'явитися на обличчі. — Він мені вже скільки часу обіцяє вихідний і що? Як працював, так і працюю.

Цзян Чен гмикнув і похитав головою. Влаштували тут виставу. Молодші тепер на нього з острахом дивляться. Бояться, що він їх також змусить з ранку до ночі працювати без відпочинку.

— До призначеного мною терміну залишилося ще чотири місяці, — нагадав він Міншену. — Тож досить скиглити й за роботу!

— Слухаюсь, главо Цзян! Піду, підготую звіт про завершення будівництва.

Не встиг він щось сказати у відповідь, як Міншен втік. Та й Вень Нін потихеньку відводив решту команди у бік гостьових будиночків. Поруч залишився стояти лише Січень. Цзян Чен важко зітхнув і повів його до кабінету.

Побачивши всі стоси паперів, які нагромаджувалися не лише на столі, а й на підлозі поряд, він зрозумів, що взяти з собою Січеня — це найкраща ідея у світі. Та й від допомоги решти відмовлятися не варто було.

— Ох, — зітхнув він і потягнувся до найближчої стопки. — Я займуся фінансами, а ти почитай звіти Хепіна. Там на стіні мапа. Ставитимеш мітки, де будівництво вже повністю завершено і поряд число, на скільки заклиначів розрахований пункт. Ну, там є приклад.

— Зроблю.

Chapter Text

Наступні дві години вони працювали майже мовчки, час від часу Січень тихо щось запитував і вголос промовляв усі міста, де вже збудовані заклинательські пункти. Залишалося лише пізніше з Феєм та Жунем обговорити, куди скільки адептів відправляти та на який термін. Нехай складуть графік чергувань.

Невдовзі Цзян Чен закінчив підрахунки витрат і почав розподіляти фінанси на закупівлю продовольства, тканини та зброї. На щастя, з будівництвом і ремонтом Пристані Лотоса вже було покінчено, якщо і потрібно було ще щось докуповувати, то вже дрібниці.

Січень тим часом закінчив зі звітом Тань Хепіна і перейшов до кореспонденції, яку зачитував вголос і відразу під диктування писав відповідь. Нічого надто важливого не було, але багато глав орденів цікавилися результатами розслідування і коли на нього з командою чекати в гості. Дивні вони, знають же, що він зараз по всій країні їздить, то навіщо листи до Юньмена надсилати? Лань Січень теж дивувався.

— От багато хто здивується, що листи з Юньмена написані почерком глави Лань, —  посміхнувся Цзян Чен.

— Мене більше дивує, що ти мені настільки довіряєш, — відповів Січень.

— Ти надто благородний, щоб мені нашкодити. Крім того, у тебе немає мотиву. Ми майже сім'я і створювати неприємності мені — це те саме, що створювати неприємності собі.

Цзян Чен підняв голову від паперів і наткнувся на ошалілий погляд Січеня.

— Сім'я? — трохи хрипким голосом перепитав той.

— Ну так. Думаю, невдовзі Ванцзі та Вей Їн наберуться хоробрості та зізнаються один одному у своїх почуттях. А наскільки я встиг вивчити твого молодшого брата, той наполягатиме саме на шлюбі. Тож у майбутньому ми так чи інакше будемо сім'єю.

Січень згідно кивнув, він уже повернув собі звичне самовладання. Цзян Чен більше здивувався, що йому довелося роз'яснювати такі прості речі. Чи це на нього так знання канону впливає? Може, якби він не знав цієї історії, то теж би переживав за почуття брата? А так для нього це вже давно вирішене питання. Вей Їн та Лань Ванцзі, здається, створені один для одного, кожен з них одночасно врівноважує та доповнює свого партнера.

— Я здивований, що ти так просто до цього ставишся, — згодом промовив Січень, коли вони вже перейшли до звітів про нічні полювання.

— До чого? — не відразу зрозумів Цзян Чен.

— Ну, все ж таки наші брати — обидва чоловіки, а це означає, що не всі будуть раді такому партнерству.

— Наприклад, твій дядько, — криво усміхнувся Цзян Чен. — Для мене немає різниці кого кохати. Точніше, різниця є, це безперечно має бути хороша людина, яка приваблює мене своїми особистими якостями, але яка різниця, чоловік це чи жінка? Якщо мені добре з цією людиною, у мене до неї почуття, то мені не важлива стать. Так само і з Вей Їном. Я бачу, що йому добре з Ванцзі, твій брат може зробити його щасливим, тому однозначно не буду проти їхніх стосунків. Швидше навпаки, всіляко підтримаю. До речі, ти можеш так і передати своєму дядьку, якщо той не буде проти союзу Вей Їна та Лань Ванцзі, ми зможемо обговорити низку взаємовигідних домовленостей між нашими кланами.

Січень подивився на нього круглими очима, але потім все ж таки кивнув.

— Ти справді видатний глава ордену.

— Ти перебільшуєш. Тут залучені лише особисті інтереси — на кону стоїть щастя мого брата.

— Мене? — на порозі раптом з'явився Вей Усянь.

— Ні, звичайно, — серйозно відповів Цзян Чен. — У мене є ще один брат, про щастя якого я дуже дбаю. І взагалі, тебе стукати не вчили?

— Я як дізнався, що ти повернувся, так був на сьомому небі від щастя! — радісно посміхнувся брат і одразу ж застрибнув йому на спину.

— Якщо ти думаєш, що зможеш скинути на мої плечі всі справи й відправитися відпочивати, то ти глибоко помиляєшся. Я ненадовго.

— Гей, я взагалі-то справді скучив! — образився Вей Їн і відразу почав розминати йому закам'янілі плечі та шию. — Втомився?

— О Небеса, якби я знав, що моя тривала відсутність вплине на тебе таким сприятливим чином, виїжджав би частіше, — усміхнувся Цзян Чен у відповідь і одразу застогнав від болю, брат помстився й натиснув на больову точку.

— Колючка.

— Але ж ти сумував.

— Сумував, — важко зітхнув Вей Їн і відсторонився. — Зробіть перерву, незабаром вечеря. Яньлі пообіцяла приготувати наш улюблений суп із реберцями та коренем лотоса. Вона також дуже сумувала.

Цзян Чен кивнув і відклав звіти убік. Ті, на жаль, не втечуть, а ось можливість провести трохи часу в родинному колі випадає зараз не так часто. Що дивно, Усянь повів їх не на кухню, а у великий відкритий павільйон на березі. Той м'яко підсвічувався різнобарвними ліхтариками, і вже здалеку можна було побачити, що там зібралося чимало людей.

Він з подивом зиркнув на брата, але той тільки посміхнувся і знизав плечима.

Яньлі запросила на вечерю всю його команду, крім них і сестри також сиділа задоволена Вень Цін в обіймах з братом, Міншен під руку з Сяошу, і Фей Шенлі, який тихо про щось сперечався з Жунь Бао.

— А-Чене! — Яньлі одразу повисла на його шиї, після чого відсторонилася та уважно його оглянула. — Знову схуд. І судячи з мішків під очима, спати більше ти теж не став. Що ж мені з тобою робити?!

Поруч важко зітхнув Січень і згідно кивнув на слова Яньлі.

— Главо Лань! — радісно посміхнулася сестра і ввічливо поклонилася. — Вибачте мені мої манери.

— Все гаразд, панно Цзян, — усміхнувся Січень. — І я тут не з офіційним візитом, тож можете називати мене на ім'я.

— О, — здивувалася Яньлі, але відразу закивала і зиркнула на Цзян Чена. — Взаємно.

— З поверненням, главо Цзян, — в один голос гаркнули Фей та Жунь.

Цзян Чен усміхнувся.

— Ну що, відпочили за моєї відсутності?  Готові до мого повернення?

— Завжди! — так само в один голос відповіли чоловіки.

Цзян Чен засміявся і поплескав їх по плечу.

— Радий вас бачити. Прочитав ваші звіти та…

— А-Чене! — обурилася Яньлі. — Ні слова про роботу. Сьогодні ввечері ти відпочиваєш! Решти це теж стосується!

— Так, панно Цзян, — в один голос обізвалися ВСІ його підлеглі.

Цзян Чен переглянувся з Вей Їном, вони обоє весело усміхнулися.

Він взагалі почувався неймовірно добре. Цзян Чен сильно сумував за домом і не менше за своїми близькими. Він навіть не підозрював, наскільки останніми тижнями був напружений, поки повністю не розслабився у колі сім'ї та друзів.

Поки він рефлексував, сестра вже посадила його на почесне місце. Вей Їн сів праворуч, а сестра — ліворуч, поряд з нею одразу примостився гордий Цзисюань. Яньлі трохи зніяковіло посміхнулася, але сперечатися не стала.

— Я так зрозумів, що поки мене не було, ви вже встигли познайомитися, — кивнув Цзян Чен і покосився на Дешена, який виглядав трохи збентеженим. — Розслабтеся, тут усі свої, вам не обов'язково дотримуватись усіх цих правил. Особливо ти, Січеню, згадаєш про ґусуланьські правила чи режим, я тебе особисто в цьому озері скупаю. І повір мені, вода ще не настільки прогрілася, щоб ти отримав від цього насолоду.

Вей Їн відразу пирснув від сміху і жестами показав Цзян Чену, наскільки крутим його вважає.

— Цзян Чене, я б сказала, що це дуже неввічливо, — втрутилася сестра і співчутливо зиркнула на Січеня. — Але боюсь, тут я буду на твоєму боці.

Лань Січень засміявся.

— Здаюся, обіцяю сьогодні забути про всі правила свого ордена. Хай простить мене дядько.

— Це означає "так" алкоголю? — одразу ж пожвавішав Вей Їн.

Січень покосився на Цзян Чена, важко зітхнув, але похитав головою.

— Не цього разу.

— Не цього, значить, наступного, — покивав брат. — Запам'ятаю.

Цзян Чен усміхнувся. Ось що за пристрасне бажання споїти Ланів? Втім, він би теж з цікавістю подивився на  п'яного Січеня. На жаль, у каноні жодного разу не згадувалося, як саме той переносить алкоголь. Ось тільки він чув, що несприйняття алкоголю це у них сімейне, отже, реакція має бути дуже схожою з Лань Ванцзі.

Окрім Січеня, від алкоголю більше ніхто відмовлятися не став і незабаром усі справді розслабились. На столі знайшлися найулюбленіші страви Цзян Чена, який із задоволенням їх уплітав за обидві щоки. Він і сам непогано готував, але до сестри йому було далеко.

Втім, не він один насолоджувався домашньою їжею.

— Панно Цзян, ваша майстерність у кулінарії вище всіляких похвал! — захопився Хуайсан. — Цзян-сюне, ти певен, що хочеш віддати сестру в орден Ланьлін Цзінь? Подумай ще, орден Цінхе Нє нічим не гірше.

Цзисюань подавився і почав відкашлюватися, при цьому свердлячи Хуайсана незадоволеним поглядом. Цзян Чен ледь стримав усмішку і покивав із серйозним виразом обличчя.

— Знаєш, Хуайсане, думаю, ти маєш рацію.

Яньлі обережно поплескала Цзисюаня по спині й простягнула йому чашу з водою, після чого не стримуючи сил зарядила ліктем Цзян Чену в бік. Він тільки охнув і відразу потер місце удару. Але сперечатися не став. Заслужив.

Хуайсан сховав усмішку за віялом і кивнув Вей Їну. Значить, ці двоє змовилися, а отримувати має Цзян Чен? От негідники, він їм це ще пригадає.

Цзисюань нарешті відкашлявся, одним ковтком випив запропоновану воду і відразу піднявся на ноги, не зводячи з Цзян Чена серйозного погляду. Він відчув, що, мабуть, з жартом вони справді перестаралися. Відійшовши трохи вбік, спадкоємець Цзінь опустився на коліна і низько вклонився, подальші його слова шокували не тільки його, а й інших присутніх.

— Главо Цзян, прошу дозволу надіслати вам перший із трьох листів і офіційно висловити свої наміри одружитися з панною Цзян! Клянуся любити та захищати Яньлі все своє життя, прошу вашої поблажливості та благословення!

Цзян Чен важко зітхнув. Він знав, що все до цього йде, але сподівався до весілля Яньлі та Цзисюаня встигнути розібратися з Ґуаншанем. Не очікував, що спадкоємець Цзінь так зреагує на майже безневинний жарт. Він перевів погляд на сестру. Вона пашіла яскравим рум'янцем на щоках, але очі сяяли від щастя. На його запитальний погляд вона лише кивнула.

Він ще раз зітхнув і потер обличчя.

— Гаразд. Вважай, що ти отримав моє благословення. Інші деталі обговоримо пізніше.

— Дякую, — щасливо посміхнувся Цзисюань і, підвівшись на ноги, відразу переплів свої пальці з пальцями Яньлі. Сестра ніжно посміхнулася і підняла на нього сяючий погляд. Від кохання, яке витало між цими двома, стало навіть трохи ніяково. З іншого боку, сумно зітхнув Вей Їн.

Цзян Чен усміхнувся та обернувся до Хуайсана.

— Вибач, Цзисюань встиг перший, але ти не впадай у відчай, в Юньмені безліч талановитих красунь. Ось, зверни увагу, одна з них сидить поряд з тобою, — прийшла черга Вень Цін подавитися. Але вона швидко прийшла до тями та обурено подивилася на Цзян Чена. Йому на мить здалося, що він помітив блиск срібних голок.

— Хоча такий скарб і самим стане в пригоді.

Вей Їн спробував приховати смішок, але не дуже вийшло. 

Вечеря пройшла у веселій та теплій атмосфері, по кімнатах вони почали розходитися вже далеко за північ. Цзян Чен перехопив погляд Цзисюаня і кивнув убік, але не встиг він вийти, як почув тихий голос сестри.

— Січеню, можу я з вами поговорити наодинці?

— Так, звичайно, — відразу ж обізвався не менш здивований Перший Нефрит ордену Ґусу Лань.

Цзян Чен зиркнув у їхній бік, але натрапив на хитрий погляд сестри. Коли вона має такий настрій, розпитувати не має сенсу, все одно не відповість. Гаразд, він потім у Січеня запитає, про що таке важливе з ним хотіла поговорити Яньлі.

Разом з Цзисюанем вони відійшли на досить велику відстань. Тільки переконавшись, що поряд нікого немає, Цзян Чен повернувся до свого супутника. Той виглядав схвильованим, але намагався це приховати.

— Не хвилюйся, я не збираюся забирати свої слова назад. Хочу попередити, що просто не буде. Ти вже зрозумів, що ми з твоїм батьком не особливо ладнаємо, — це ще м'яко сказано, але Цзян Чен вирішив не поспішати, вводитиме Цзисюаня в курс справ поступово. — Для нього Яньлі може стати серйозним важелем тиску на мене та мій орден.

— Батько так не вчинить, — миттєво відізвався спадкоємець Цзінь, хоча особливої впевненості у його словах не було. Той не ідеалізує Ґуаншаня і знає, що таке цілком можливо. — Гаразд, що я маю зробити?

— Після Юньмена ми вирушимо до Ланьліна. Ти поговориш із батьком, наполягатимеш на тому, що хочеш укласти цей шлюб, але ініціатива лише з твого боку. Я водночас поговорю з пані Цзінь. Вона має достатньо впливу на Ґуаншаня, якщо вона перейде на наш бік, то буде набагато простіше. І я попереджаю одразу, що разом з Яньлі відправлю своїх людей. Але і ти маєш подбати про її безпеку, вас повинні оточувати лише твої довірені люди.

— Я зрозумів, — кивнув Цзисюань.

— Знаю, що іноді можу здатися страшенним параноїком, але, на жаль, на те є свої причини. У мене чимало ворогів, і щодня їх стає все більше. Я сподівався, що до вашого весілля встигну з усім розібратися, але це розслідування сплутало всі мої плани.

Цзисюань кивнув.

— І найголовніше, Яньлі не повинна дізнатися про цю розмову. Ні вона, ні Вей Усянь.

— Вони не знають про твою ситуацію? — здивувався Цзисюань.

— Ні, і не повинні дізнатися без крайньої на те потреби. Вони й так забагато звалили на свої плечі, я не хочу турбувати їх через дрібниці. З цим я розберуся сам.

— Якщо Яньлі дізнається, то дуже розлютиться.

— Тому вона й не повинна дізнатися, — зітхнув Цзян Чен. — Скажу чесно, мені не подобається твій батько і на його місці я хочу бачити тебе. Повір, якщо я почну копати в Ланьліні так само як і в Тунхе, ми дізнаємося багато неприємних речей. Але, гадаю, це не потрібно ні мені, ні тобі. Після того, як ти станеш главою, впевнений ти зможеш почистити орден тихо та непомітно. Це не завдасть шкоди репутації Ланьліна чи Юньмена.

Цзисюань насупився.

— Ти впевнений?

— Поговоримо про це після закінчення розслідування.

— Добре. Але я не забуду про цю розмову.

Цзян Чен кивнув і відправився назад. Там на нього чекали сестра, брат і Січень. Інші, мабуть, вже пішли спати. Судячи з розгубленого обличчя Першого Нефриту, розмова з Яньлі далася йому нелегко. Вей Їн насмішкувато косився на обох, але Цзян Чен зрозумів, що той теж не знає про суть розмови.

— Повернув твого майбутнього чоловіка цілим та навіть неушкодженим, — усміхнувся сестрі Цзян Чен.

— Я теж повернула, — кивнула Яньлі й, після невеликої затримки, чомусь уточнила: — Січеня.

Вей Їн поряд спробував приховати сміх за кашлем, але не дуже успішно.

— Про що розмовляли? — Цзян Чен спробував поставити це питання байдужим тоном, але сестра все одно його розкусила.

— А ви про що? — запитанням на запитання відповіла вона. Цзян Чен усміхнувся і зрозумів, що не розповість. Втім, у цю гру можна було грати удвох.

— Спочатку ти.

— Поступлюсь молодшому братику, — хитро посміхнулася Яньлі.

Вони обидва чомусь повернулися до Вей Їна. Той підняв руки вгору.

— Нічого не знаю, я піду, мабуть, спати. І вам того ж бажаю, — і брат поспішив втікти.

— Я теж піду, — кивнула Яньлі. — І проведу Цзисюаня.

Не встиг Цзян Чен хоч слово сказати, як залишився наодинці з Січенем.

— Я так розумію, ти теж мені не скажеш, про що ви говорили з Яньлі?

— А про що ви говорили із Цзисюанем? — Січень явно вчиться поганому в його сім'ї.

Цзян Чен зітхнув.

— На жаль, про те, як їхнє з Яньлі весілля вплине на стосунки між нашими кланами. Ти ж знаєш, що у мене не найпростіші взаємини із Ґуаншанем. Якби не дружба з Цзисюанем, я дійсно ще кілька разів подумав би, чи видавати сестру заміж в орден Ланьлін Цзінь.

Січень співчутливо на нього покосився і кивнув.

— То про що ви говорили з Яньлі?

Несподівано Перший Нефрит яскраво посміхнувся і хитро подивився на Цзян Чена.

— Ну, я ж не обіцяв, що сам розповім у відповідь.

І після цього Січень просто розвернувся і пішов. Цзян Чен деякий час стояв і розгублено дивився йому вслід, навіть не моргав. Це точно зараз був Лань Січень? Той самий глава ордену Ґусу Лань? Ні, він, звичайно, знав, що за правилами ховається цікава та загадкова натура, але сьогодні Перший Нефрит його вразив у самісіньке серце.

Ще трохи подихавши прохолодним нічним повітрям, Цзян Чен відправився спати. Потрібно добре відпочити. На жаль, проблеми самі себе не вирішать. Втім, снився йому все одно чомусь Січень зі своєю доброю посмішкою та хитрим блиском в очах.

Chapter Text

Вранці Цзян Чен скликав раду, вислухав усі нові звіти й почав роздавати вказівки. Судячи з прокладеного маршруту, наступні тижні три він точно не показуватиметься в Юньмені. Вей Їн переглянувся з Міншеном і обидва синхронно зітхнули. Нехай ремонт та будівництво було повністю завершено, але вистачало й інших справ. Цзян Чен вирішив, що вже можна починати готуватися до майбутньої урочистості — весілля Яньлі. Він планував провести його спочатку у Юньмені, а потім у Ланьліні. Можливо так справді піде більше грошей і часу, але сестра на це заслуговує, та і юньменцям потрібне грандіозне свято.

Ще одне він планував влаштувати пізніше, коли вони відновлять захисний купол і наберуть перших учнів. Але тоді це буде свято лише адептів ордену, а от весілля Яньлі святкуватиме весь Юньмен. У цьому він впевнений.

Відразу після засідання він зустрівся з Уґуєм. Той таємно прибув до Пристані Лотоса і відзвітував про успіхи своїх підопічних. Після чого повідомив, що половина його учнів готова розпочати роботу.

Цзян Чен важко зітхнув і попередив Міншена про свою відсутність. Той навіть питати не став, тільки кивнув і попросив повернутися до заходу сонця. Вей Їн збирався йому сьогодні розповісти про дослідження захисного купола, а Фей підготував список адептів і графік їх відряджень у заклинательські пункти по всьому Юньмену.

У Ціншані він зібрав всіх адептів, що були на місці, а також учнів. З подивом він глянув на веселого хлопчика з яскравою посмішкою.

— Я прийняв Сюе Яна в учні під свою відповідальність, — відразу відповів Уґуй на його мовчазне запитання. — Розумний та талановитий хлопчина, якщо спрямувати його енергію та ентузіазм у правильне русло.

Цзян Чен ще раз подивився на майбутнього лиходія і посміхнувся. Сюе Ян дуже хитрий малий, але навряд чи йому вдалося б обвести Уґуя навколо пальця. Значить, і він дасть йому шанс. Цілком можливо, що своєчасне втручання та підтримка впливового ордену зможуть зробити з хлопця гарну людину.

— Вітаю, — привітався Цзян Чен, коли всі адепти та учні стали в стрій. — Думаю, представлятися мені не потрібно. Всі ви знаєте хто я. Хочу привітати перших учнів спеціального підрозділу ордену Юньмен Цзян. Сьогодні ви офіційно вступаєте до наших лав. Вам уже, напевно, пояснили, що бути адептом мого ордену непросто, але дуже почесно. Я багато вимагаю від своїх підлеглих, але у відповідь ви можете отримати сите і комфортне життя, — він кинув погляд на Сюе Яна і додав, — а також місце, яке сміливо можете назвати своїм домом. Орден Юньмен Цзян є одним із найсильніших, і ви повинні відповідати цьому званню, але у відповідь ви завжди можете розраховувати на допомогу та підтримку. Вам уже говорили, яку якість я ціную у людях найбільше?

— Відданість, — в один голос озвалися учні.

Цзян Чен задоволено посміхнувся і кивнув.

— А ще вміння дотримуватися гасла ордену.

— «Прагни досягти неможливого»! — знову синхронно відгукнулися тепер не лише учні, а й старші адепти.

— Не забувайте про ці слова, відсьогодні для вас немає нічого неможливого! — впевнено промовив Цзян Чен. — Зараз я вручу кожному з вас символ ордену, носіть його з гордістю та гідністю!

Церемонія вручення дзвіночка пройшла швидко. Останнім учнем був Сюе Ян.

— Сподіваюся, ми зможемо стати твоїм домом та сім'єю, — тихо промовив йому Цзян Чен, вручаючи дзвіночок. — Я не закликаю тебе відмовлятися від помсти, але нагадую, що натомість це може зробити твоя сім'я, твій орден, я. А поки забудь про все і старанно вчись, повір, тобі випав чудовий шанс змінити своє життя.

Цзян Чен не втримався і до дзвоника додав ще й кілька цукерок. У голові чомусь промайнула фраза: «переходь на темний бік — у нас є печивко», тепер він робив із точністю навпаки. Переманював Сюе Яна солодощами на світлий бік.

Хлопчик глянув на нього круглими очима й активно закивав. Цзян Чен посміхнувся й трохи скуйовдив його волосся. Він наглядатиме за цим малим і не дасть, щоб той остаточно озлобився на весь світ. Отже, треба трохи дізнатися про орден Чан і як поживає їхній колишній глава. Але це може зачекати. Наскільки він зрозумів характер Сюе Яна, той зараз справді вчитиметься і набиратиметься сил.

Ще трохи поспілкувавшись з учнями та відправивши кількох із них на практику під наглядом досвідчених наставників, Цзян Чен поспішив повернутися додому. Дорогою до кабінету його перехопив Дешен і радісно повідомив:

— Главо Цзян, ми закінчили розслідування у вашому ордені.

— Вже? — він важко зітхнув. — Ще день потягнути не могли?

— Вибач, Ваньїню, але тут нічого більше розслідувати, — підійшов до них Цзінсун. — Ми й так тягли зі звітами, як могли. Спадкоємець Цзінь коли прочитав, був дуже вражений і сказав, що після завершення розслідування ми цілком можемо зробити кар'єру письменників. Особливо постарався Хуайсан.

Цзян Чен гмикнув. Потрібно буде потім почитати, що ці працьовиті бджілки там вигадали.

— Гаразд, тоді готуйтеся і попередьте інших, завтра вирушаємо до Ланьліна.

— Вже зібралися, — посміхнувся Дешен. — І решту теж попередили. Панна Цзян просила передати, що чекає на всіх сьогодні на прощальній вечері.

Цзян Чен прикинув скільки в нього часу і поспішив знайти Вей Їна.

Звіти та графіки Фея з Міншеном він зможе прочитати завтра в дорозі, а ось із захисним куполом потрібно розібратися вже зараз та по можливості встановити найближчим часом.

— Вей Їна не бачили? 

— Він із Січенем був на полігоні, — кивнув Цзінсун.

— Добре, тоді побачимося на вечері.

Брата він знайшов швидко, той справді насів на Січеня, ось тільки розпитував не про роботу, а про уподобання Лань Ванцзі. Цзян Чен важко зітхнув і схопив Вей Їна за вухо.

— Після розслідування відправлю тебе в Ґусу і ти особисто про все розпитаєш Ванцзі, а зараз треба працювати. Навряд чи Яньлі цього разу дозволить нам говорити про роботу під час вечері. Вибач, Січеню, потім поговоримо, — Цзян Чен помахав Ланю на прощання і потягнув брата до кабінету.

— Гей, стій, у мене всі записи та заготовки в кімнаті!

Цзян Чен поміняв вухо на лікоть і трохи скоригував маршрут. По дорозі він махнув Міншену і повідомив, що прочитає його звіти пізніше, нехай лишить їх поки на столі. І попросив передати Сяошу, щоб та знайшла його за кілька годин. Він сподівався, що до тієї пори зі всім впорається і повернеться до кабінету, але не точно.

Друг усміхнувся і махнув рукою у відповідь.

— Ти забагато на себе береш, — похитав головою Вей Їн.

— Знаєш, я з жахом думаю про той день, коли не матиму роботи, — зізнався Цзян Чен. — Навіть не уявляю, що робитиму, коли розберуся з усіма справами.

— Знаючи твій ентузіазм, у тебе завжди буде чим зайнятися, — гмикнув брат. — Ти й інших зробив на себе схожими. Я ось теж не уявляю часу, коли ледарюватиму. Страшна ти людина, А-Чене.

— Чому це?

— Та ти ж у нас абсолютно безшабашний, а якщо твій характер підкріпити ще й гаслом нашого ордену, то все — ховайтеся в жито всі, хто може.

— А хто не може? — пирхнув Цзян Чен, він вважав, що брат перебільшує його бажання зробити світ кращим.

— А їм лишається тільки поспівчувати, наприклад, мені, — усміхнувся брат і одразу ухилився від лікувального потиличника. — Віриш, я з тобою таку реакцію натренував, жодна нечисть не дотягнеться.

Цзян Чен не витримав і засміявся. Втім, вся його веселість зникла, варто було лише переступити поріг кімнати Вей Їна. Усі горизонтальні поверхні були завалені різними списаними пергаментами, дерев'яними та металевими заготовками артефактів, талісманами та іншими «потрібними» речами. Він важко зітхнув і звільнив собі трохи місця біля столу.

— Не забудь по закінченню роботи все це зібрати та віднести до архіву, там знають, що з усім цим робити. Заодно приберешся трохи.

— Зате я знаю, де що лежить, — знизав плечима Вей Їн. — Ось воно, дивись.

Наступну годину Цзян Чен вникав у задум брата і повинен був визнати, що той справжнісінький геній. Захист складався з чотирьох шарів. Перший — базовий, звичайна сигнальна система, яка не пропускатиме дрібну нечисть, цей купол буде активним постійно. Другий шар під час активації повного захисту був обманкою для ворогів, щойно той зламувався, запускалися інші два і поглинали всю вивільнену енергію, спрямовуючи її на своє посилення. Чим більше сил вкладали в те, щоб зламати купол, тим міцніше він ставав. Безперешкодно через бар'єр могли проходити лише адепти із дзвіночками, а зняти захист міг лише Цзидянь.

Захисний купол був справжнім витвором мистецтва, тільки встановити його було не так і просто. Потрібно було влити чимало енергії та водночас постійно читати заклинання. Вей Їн запропонував один внутрішній шар встановити за допомогою світлої енергії, а другий з темної. Так бар'єр витримає будь-яку атаку незалежно від спрямованості. Нападуть світлі заклиначі або темні, захист триматиметься у будь-якому випадку.

Конструкт купола вони збиралися встановити вже сьогодні, але щоб усе функціонувало як треба, доведеться підживлювати його енергією не менше трьох-чотирьох місяців. Чим більше енергії, тим сильнішим буде захист. Вей Їн запропонував для одного з шарів скористатися Тигриною печаткою пекла. Викачати її повністю, а потім знищити.

— Чи тобі вона ще потрібна? — одразу схаменувся брат.

— Я думаю, що ти маєш рацію. Цю річ треба знищити, попри її користь. При тривалому контакті помітив безліч негативних наслідків не лише для тіла, а й для психіки. Під час ради я мало не втратив контроль, а це недобре. Не хочу більше ризикувати. І тобі не дозволю.

Вей Їн насупився і кивнув головою.

— Я давно хотів її позбутися, але вирішив залишити на випадок, якщо хтось спробує натиснути на нас.

Цзян Чен усміхнувся і поплескав брата по плечу.

— Ти ж знаєш, що кількість адептів у нашому ордені майже втричі перевищує чисельність адептів в інших орденах? Просто це не так помітно через те, що багато заклиначів зараз знаходяться в інших містах Юньмена або залучені в будівництві заклинательських пунктів. І я старанно приховую точну кількість усіх наших адептів, а їх рівно шістсот вісімдесят три особи. Повір, щойно закінчиться будівництво, всі ці люди будуть завантажені тренуваннями.

— Ти готуєшся до війни? — глянув на нього круглими очима Вей Їн 

— Чи хочу я воювати? Однозначно ні. Чи зроблю я це, якщо хтось спробує знищити мій дім або нашкодити моїм рідним? Звісно. Хочеш миру — готуйся до війни. Особливо з такими сусідами, — недобре усміхнувся Цзян Чен. — Нападок на свій орден я не терпітиму. Незабаром решта кланів зрозуміє, що з нами краще дружити, а не сваритися. З братами Лань та Нє нас і так пов'язує дружба. Сестра незабаром стане молодою пані Цзінь, як тільки Цзисюань обійме посаду свого батька, з боку Ланьліна нам нічого не загрожуватиме. Ордени Лю, Дун, Ян, Цзе, Хуан та Шень нехай і є повністю незалежними, але у разі потреби готові підтримати Юньмен Цзян чи хоча б зберегти нейтралітет. Залишається близько трьох десятків дрібних орденів, але навіть якщо вони об'єднаються, то сильної шкоди завдати не зможуть, більше самі постраждають. Особливо якщо на наш бік стане хтось із великих кланів.

Вей Їн продовжував дивитися на нього величезними очима, після чого зітхнув і похитав головою.

— Я завжди був поряд, але навіть не помітив, коли ти все це організував.

— Не думай надто багато, — пирхнув Цзян Чен і підвівся на ноги. — Ходімо, у нас мало часу. Потрібно встигнути встановити конструкт до вечері, підживлюватимемо пізніше. І, до речі, про нашу розмову Яньлі жодного слова. Нехай не турбується і краще готується до весілля.

— Зрозумів.

Наступні дві години вони бігали по всій Пристані Лотоса. Вей Їн користувався тигриною печаткою, а Цзян Чен — Цзидянем, з улюбленого батога вийшов непоганий провідник енергії. Адепти спочатку розгублено на них косилися, а потім певне вирішили, що глава з братом влаштували тренувальний спаринг, щоб трохи розім'ятися. Здалеку так і виглядало, а переконувати в іншому вони нікого не стали.

На вечерю вони ледве не запізнилися й обидва одразу ж накинулися на їжу. Цзян Чен поглинав страви зі швидкістю світла і лише краєм вуха прислухався до розмов за столом. Поки до павільйону не влетіла страшенно розлючена Сяошу.

— Ваньїню, я тебе ненавиджу! — з порогу заявила вона і відразу впала біля Вень Ніна, який одразу згорбився від страху. Дівчата в Юньмені славилися своїми лагідними характерами та працьовитістю, але в гніві вони були страшні. — Я чекала на тебе біля кабінету, потім мені сказали, що бачили тебе на полігоні. Коли я прийшла туди — ти вже відправився до південних корпусів, а потім до нових учнівських гуртожитків. Я годину за тобою по всій резиденції ганялася. У тебе є совість?

— Нема, — одразу озвався Цзян Чен, але поспішив наповнити тарілку перед Сяошу усілякими делікатесами. — Вибач. Замотався і забув. Хотів попросити тебе відкласти всі справи на кілька днів і поїхати зі мною завтра в Ланьлін.

— Це ще навіщо? — в один голос поцікавилися Сяошу та Міншен.

Цзян Чен ледь стримав усмішку.

— Хочу доручити тобі одне завдання, але про подробиці ти дізнаєшся в Ланьліні.

— Я можу відмовитись? — приречено промовила дівчина. Цзян Чен у відповідь скорчив слізний вираз обличчя. А-Шу важко зітхнула та кивнула. — Добре. Але ти будеш мені винен.

— Без проблем.

— Гаразд, думаю, що ти прощений, — посміхнулася А-Шу та узялася до їжі.

— Ех, я навіть сумуватиму за Пристанню Лотоса, — зітхнув Хуайсан. — А особливо за чудовими стравами панни Цзян.

— Запам'ятайте, — звернувся Цзян Чен до решти членів команди. — Відсьогодні Хуайсан сам собі готує.

— Гей, Цзян-сюне! Я ж не говорив, що ти погано готуєш, — обурився друг. — До того ж ти сам постійно хвалиш їжу своєї сестри!

Яньлі засміялася.

— А-Чене, не будь таким жорстоким, і, Хуайсане, я покладу вам із собою трохи закусок. Не хвилюйся.

— Ех, Цзисюаню, я заздрю, — замріяно посміхнувся молодший Нє.

— Навіть не думай, ця дівчина без п'яти хвилин моя дружина і я її нікому не віддам, — насупився спадкоємець Цзінь і підсунувся до Яньлі ще ближче. Хоча куди ближче.

Яньлі задоволено посміхнулася та обвела їх усіх теплим поглядом.

— Я сумуватиму за всіма вами. Повертайтеся швидше, в Юньмені вам завжди будуть раді.

— Сестра має рацію, — кивнув Цзян Чен. — Я радий називати вас не лише своїми соратниками, а й друзями.

— Оу, Ваньїню, — в один голос промовили Цзінсун і Дешен, а Хуайсан показово шморгнув носом і втер уявні сльози.

— Цзян-сюне, не можна бути таким милим.

Цзян Чен одразу спохмурнів і навіть Цзидянь на пальці заіскрив.

— Ох, так ти ще миліше, — усміхнувся Хуайсан, а решта згідно закивали, після чого розсміялися.

Раптом Цзян Чен зрозумів, що й сам сумуватиме за такими приємними вечорами. Він не збрехав, тепер перед ним були не колеги чи підлеглі, а справжні друзі.

— Не дарма Юньмен називають теплим, — широко посміхнувся Січень. — Думаю, багато хто говорив зовсім не про погоду

— Я рада, що вам дуже подобається в Юньмені, Січеню, — ласкаво промовила Яньлі й знову кинула хитрий погляд на Цзян Чена. І в цей момент він почав підозрювати, що навколо нього плететься якась змова. Сестра наполегливо намагається на щось йому натякнути, але…

Цзян Чен перевів погляд на Січеня і до нього почало повільно доходити. Всі ці листи, посмішки, випадкові зустрічі та дотики. Спроби його нагодувати та укласти спати раніше. Чай із віршами, нарешті. Чи може таке бути, що Січень не тільки заради брата цікавився його, Цзян Чена, думкою про стосунки двох чоловіків?

Здається, потім їм потрібно буде серйозно поговорити. Але тільки коли вони залишаться наодинці, а доти потрібно розібратися у своїх власних почуттях та емоціях. Одне він знав точно — до Першого Нефриту ордену Ґусу Лань він відчував стійку симпатію. Чи зможе це в майбутньому перерости у щось більше? Та чи справді це потрібно Січеню? Розмова має все прояснити.

На цей раз вечеря закінчилася набагато раніше, все ж таки завтра їх команду чекав ранній підйом і довга дорога, тому треба було добре відпочити. Цзян Чен кивнув Цзисюаню, щоб той провів сестру. Решту супроводжував Вень Нін, а ось Вень Цін він жестом попросив залишитися. Дівчина кинула на них з Вей Їном підозрілий погляд і одразу важко зітхнула.

— Ваньїню, щось трапилося? — поруч зупинився Січень і уважно на нього поглянув.

Цзян Чен не стримав веселої усмішки.

— Чи можу я тебе попросити про дещо?

— Звичайно, — миттєво відізвався Лань Січень.

— Розбуди мене завтра на світанку. Якщо знадобиться, використовуй будь-які методи, але не пізніше сьомої ранку я повинен прийняти вертикальне положення.

Вей Їн поруч хрюкнув зі сміху, але коментувати його слова не став.

— Ти знову збираєшся працювати? — насупився Січень. — Я можу допомогти.

— Не цього разу, — похитав головою Цзян Чен. — Це не та робота, яку може зробити хоч хтось, крім мене. Просто подбай про мене завтра. Добре?

Лань Січень деякий час мовчав, але потім все ж таки кивнув.

— Не знаю, що ти маєш зробити, але, будь ласка, попіклуйся про себе.

— Не хвилюйтеся, главо Лань, ми з Вень-цзе наглянемо, щоб він не перепрацьовував надто багато, — посміхнувся Вей Усянь.

Ось тільки Січеня це анітрохи не заспокоїло.

— Все буде гаразд, — тепло посміхнувся Цзян Чен і легенько поплескав по плечу. — На добраніч, гарненько відпочинь.

Цзян Чен з Вей Їном попрямували до центральної будівлі, на даху якої вони закріпили захисний конструкт. Вень Цін мовчки йшла за ними.

— Слухай, а які в тебе стосунки з Лань Січенем? — тихо поцікавився Вей Їн.

— А які в тебе стосунки з Лань Ванцзі? — скопіював його інтонацію Цзян Чен.

— О, так у вас все серйозно? — брат здивовано вигнув брову.

— О, так у вас все серйозно? — якщо чесно, то Цзян Чену справді було цікаво знати, наскільки Вей Усянь та Лань Ванцзі просунулися у своїй закоханості.

— О Небеса, ти нестерпний! — тяжко зітхнув брат, але відстав зі своїми запитаннями.

— Не вигадуй, ти ж мене обожнюєш, — усміхнувся Цзян Чен у відповідь, і цього разу йому самому довелося ухилятися від братського потиличника.

— Кгм, на випадок, якщо ви забули про мою присутність, — промовила в них за спинами Вень Цін. — І може вже хтось пояснить мені, навіщо я переслідую вас уночі в нашому ж ордені?

Цзян Чен посміхнувся на "нашому ордені", але поспішив відповісти.

— Нас з Вей Їном чекає дуже трудомістке заклинання, просто хочу, щоб ти проконтролювала процес і ніхто з нас під час цього не двинув коні.

— Вночі? Після важкого робочого дня? Здається, вам дійсно потрібна моя допомога, але лікувати ви будете голову!

Цзян Чен зітхнув. Вень Цін мала рацію, перед використанням такого енерговитратного заклинання було б добре відпочити кілька днів, відіспатися, але, на жаль, такої можливості у них зараз просто не було. Відкласти розслідування ще на кілька днів неможливо.

— Іноді обставини вищі за нас, — зітхнув Цзян Чен і повернувся до Вей Усяня, перекинувши йому печатку.

— Починаємо.

Плетіння було складним, а енергію треба було вливати дуже філігранно. Цзян Чен постійно звірявся з кресленням. Будь-яка, найменша помилка – і все тут злетить в повітря. Занадто багато енергії різної направленості і якщо вона вступить у конфлікт, то погано буде не лише йому з братом, а й усьому ордену.

Не хотілося б знову повертатися до відбудовування Пристані Лотоса, коли вони тільки-но закінчили з ремонтом.

Ближче до середини процесу енергія ніби в прірву полилася, судячи з блідого обличчя Вей Їна, у нього справи були не кращі. Але перериватися зараз було б самогубством. Вони переглянулись і мовчки продовжили вливати залишки сил.

Поруч тихо вилаялася Вень Цін, але під руку лізти не стала.

Перед очима почало темніти, а золоте ядро вже неприємно пульсувало, та Цзян Чен встиг докреслити лінії енергетичної печатки й активував її. Наступної миті він піймав Вей Їна, який різко похитнувся і почав падати, ось тільки не розрахував своїх сил і звалилися на землю вони разом.

Останнє, що почув Цзян Чен перед відключкою — мелодійний голос Вень Цін, яка голосно на них лаялася. 

Chapter Text

Цзян Чен прокинувся від яскравого сонячного проміння та обережного дотику до плеча. Він розплющив очі, але відразу ж заплющив їх назад. Просив він Вень Цін повісити в лікарняному павільйоні штори та додати кілька темних атрибутів, а то все навколо буквально засліплює.

— Прокинувся? — пролунав поряд тихий голос Січеня.

Цзян Чен згадав вчорашній вечір і відразу підскочив з ліжка.

— Тільки спробуй зараз встати і я прив'яжу тебе  до ліжка на цілий місяць! — у полі зору з'явилася Вень Цін і задумливо покрутила срібну голку між пальцями.

— Вей Їн в порядку? — одразу поцікавився Цзян Чен.

— Спить поки що, не хвилюйся, йому нічого не загрожує. Але цей ваш артефакт… — Вень Цін явно хотіла висловити свою думку щодо Тигриної печатки пекла, але зиркнула на Січеня і промовчала. Цзян Чен не спішив радіти, знав, що ще наслухається нотацій від своєї найкращої цілительки.

— А ти як тут опинився? — Цзян Чен перевів погляд з Вень Цін на Лань Січеня.

— Ти просив розбудити тебе вранці. Ось тільки ні у твоїй кімнаті, ні в кабінеті тебе не було. Вень Нін повідомив, що вночі тебе принесли сюди, — голос Січеня звучав спокійно і навіть байдуже. І якби не смішок Вень Цін, він нічого б навіть не запідозрив.

— Він вирішив, що ти при смерті, — здала його цілителька. — Думала, доведеться і його голками заспокоювати. Хоча знаєш, глава Лань був недалеко від істини. Ти молодець, ледве самостійно не зруйнував своє ядро.

— Якби ми зупинилися, був би величезний бадабум, — криво усміхнувся Цзян Чен і покосився на збентеженого Січеня, який впевнено дивився кудись у дальній куток. Він не втримався та обережно стиснув його долоню. — Зі мною справді все гаразд. Було складно, але ми з Вей Їном добре все розрахували. А Вень Цін нас страхувала про всяк випадок.

— Отже, ти знав, що все це погано скінчиться, — пирхнула Вень Цін. — Гаразд, піду принесу тобі відновлювального відвару. Главо Лань, будьте ласкаві, нагляньте за ним, якщо спробує встати — дозволяю прив'язати до ліжка.

— Нам треба сьогодні ж відправитися до Ланьліна, — похитав головою Цзян Чен.

Вень Цін важко зітхнула.

— Відправишся. Тільки прийди до тями трохи та випий відновлювального відвару. Крім того, постарайся найближчий тиждень поберегти себе та своє золоте ядро, воно може бути трохи нестабільним.

— Дякую, А-Цін, — щиро посміхнувся Цзян Чен у відповідь.

— Ох, Цзян Чене, зі своїм режимом ти до старості точно не доживеш, — цілителька знову зітхнула і покинула кімнату.

Незабаром він залишився наодинці з похмурим Лань Січенем. Той уже впорався зі своїми емоціями й тепер знову несхвально поглядав у його бік.

— Коли ти вчора попросив мене потурбуватися про тебе вранці, я явно очікував не цього.

Цзян Чен на це не відповів. Не казати ж йому, що він і сам не очікував, що доведеться викластися навіть більше, ніж на повну.

— У цьому твоя проблема, Ваньїню, — важко зітхнув Січень. — Навчися довіряти людям, будь ласка. Гаразд, я лідер чужого клану, і ти не міг звернутися до мене, але в тебе тут повно вірних і відданих тобі людей. Навіщо треба було робити все самому?

— Бо ми так і не вирахували шпигуна, — зі свого ліжка прокряхтів Вей Їн і спробував сісти. — Ні я, ні А-Чен більше не дозволимо, щоб Пристань Лотоса була знищена. Питання не в недовірі.

— Живий? — пирхнув Цзян Чен.

— Твоїми молитвами, брате, — посміхнувся Вей Їн і послав йому у відповідь повітряний поцілунок. Цзян Чен засміявся.

— Судячи з твого сміху, ти теж найближчим часом помирати не збираєшся.

— Раніше твого весілля точно не помру.

— О, то ти зібрався жити вічно?

— Побачим-побачим, — усміхнувся Цзян Чен і кинув хитрий погляд на Лань Січеня. Але той вочевидь був не тут, а десь далеко у своїх думках. — Гей, прийом! Глава Цзян викликає главу Лань! Січеню! Щоб тобі добре жилося, Лань Хуаню!

— А? Що? — відразу стрепенувся Січень, Вей Їн тихо булькав у своєму ліжку, намагаючись стримати сміх.

— Про що ти таке думав, що навіть на своє ім'я не одразу відреагував?

Цзян Чен у цей момент пильно дивився на Лань Січеня, тому помітив, як у того на мить розширилися очі й майже одразу щоки спалахнули рум'янцем.

— Ого. А тепер мені вдвічі цікавіше, про що ти там думав.

— Мені теж, — озвався братик зі свого ліжка, вони з усмішками спостерігали, як Січень зашарівся ще більше.

— Нічого такого, просто дурниці, — у цей момент глава Лань відвернувся, тому зчитати його вираз обличчя не вийшло.

Зате інтонація була дуже виразна, як і трохи тремтячий голос. Ох, Січень явно розгубив усю свою витримку.

— Ох вже ці Лані, — зітхнув Вей Їн. — Щось собі в голові нафантазують, але вголос жодного слова не скажуть. Навіть під тортурами. Невже щоб правило яке випадково не порушити?

— Це не порушує правила! — одразу обернувся Січень, забувши про своє збентеження.

— Справді? Як на мене, дивитися на мого брата і не думати про щось непристойне просто неможливо, — глузливо промовив Вей Їн. Цзян Чен не втримався і кинув у брата подушку. Той ухилився з веселим реготом.

Січень різко підвівся на ноги й стрілою вилетів із кімнати. Але Цзян Чен встиг помітити його почервоніле обличчя і не зміг не посміхнутися. Вей Усянь поруч не стримувався і реготав у весь голос.

Незабаром до кімнати повернулася Вень Цін, і вигляд у неї був дуже здивований. Оглянувши двох дуже задоволених братів, вона тільки важко зітхнула.

— Навіть не хочу знати, що ви сказали главі Лань, щоб довести його до такого стану.

— Як тільки Лані гублять самоконтроль, вони виглядають такими чарівними, — крізь сміх видавив Вей Їн. Цзян Чен лише згідно покивав.

Вень Цін ще раз важко зітхнула і простягнула Цзян Чену піалу з ароматною золотистою рідиною. Яка виявилася просто неймовірно огидною на смак. Він ледве стримався, щоб не виплюнути ліки й тільки під суворим поглядом цілительки проковтнув все до останньої краплі.

— Не знаю, що це було, але я таке пити не буду, — відразу промовив Вей Усянь, подивившись на гримасу Цзян Чена.

— Захочеш встати з ліжка і не таке вип'єш! — гаркнула на нього Вень Цін, а потім обернулася до Цзян Чена.

— Вільний! Про решту подбає глава Лань, я видала йому трави й написала інструкцію, на тебе все одно жодної надії немає. Але тільки спробуй його не слухатись, і після повернення ти в мене звідси не вийдеш.

— Так, цілителько Вень! Слухаюсь і виконую, цілителько Вень! — скоромовкою промовив Цзян Чен і підірвався з ліжка. Махнувши на прощання братові, він поспішив залишити лікарню.

— Повертайся якнайшвидше, я хочу відпочити! — прокричав йому вслід Вей Усянь.

Цзян Чен усміхнувся і прямо на порозі зіштовхнувся із Січенем. За цей час він уже встиг взяти себе в руки та виглядав вельми спокійним, тільки в очі йому не поспішав дивитися.

— Нам треба якось серйозно поговорити, — кивнув йому Цзян Чен. — На жаль, не зараз. Ти нашу команду не бачив, вони вже готові до від'їзду?

— Я попередив їх. Цюнлінь пообіцяв за всім простежити, за годину всі будуть готові виїжджати.

— Дякую, — посміхнувся Цзян Чен. — І вибач, якщо ми з Вей Їном перейшли межу у своїх жартах.

— Все гаразд, — спокійно відповів Січень, але в очі йому так і не глянув.

Цзян Чен зупинився і притримав його за плече. Після чого повернув до себе та обережно підняв підборіддя пальцями, поглянувши прямо у вічі. Лань Січень явно розгубився, але вириватися чи опиратися не став.

— Я ні в якому разі не хотів тебе образити. Пожартувати? Подразнити? Цілком можливо. Але точно не образити. І я не хочу, щоби ти щось від мене приховував. Якщо я справді перейшов усі межі й тобі неприємно, просто скажи мені про це. Гаразд?

Якийсь час Січень мовчав, але погляду не відводив.

— Мені не було неприємно. Просто я був трохи збентежений. 

— О, ти виглядав просто чарівно, — не стримав задоволеної усмішки Цзян Чен. — Тож навіть не обіцятиму стримуватись надалі.

— Це можна вважати за комплімент? — цього разу Січень не розгубився. Скоріше навпаки, сонячно посміхнувся і блиснув веселими іскорками в очах. Ніхто з них досі не відсторонився. Цзян Чен раптово відчув, що починає втрачати контроль над ситуацією.

Тепер йому самому хотілося відвести очі убік під цим відвертим поглядом. Силою волі він змусив себе залишитися на місці та посміхнутися не менш сліпуче.

— М-м-м, відколи глава Лань напрошується на додаткові компліменти?

— Відтоді, як погодився поступитися главі Цзян першим місцем у списку найкрасивіших молодих панів. І це таки був комплімент.

Якось непомітно серйозна розмова перетворилася на відвертий флірт. Але Цзян Чен упіймав себе на думці, що йому це подобається. Якби зараз на них не чекала команда і важке розслідування, він би ще багато чого міг сказати Січеню, намагаючись його схвилювати або спровокувати на якісь активні дії.

Цзян Чен відчув як йому стає гаряче від одних думок.

— Знаєш, главо Лань, як тільки закінчимо зі справами, на нас чекає дуже серйозна розмова.

— Мені починати боятися? — підняв брову Січень і хитро посміхнувся.

— Гм. Схоже, боятися треба буде мені, — Цзян Чен наостанок лагідно погладив кінчиками пальців підборіддя Січеня і відсторонився.

Лань Січень задоволено посміхнувся, але майже одразу завмер на місці та знову зашарівся. Цзян Чен здивовано обернувся і пирхнув. Він забув, що Пристань Лотоса досить людне місце. У його невеликої провокації з'явилися свідки. Помітивши, що глави двох відомих кланів нарешті відірвалися один від одного і звернули увагу на них, адепти одразу ж вдали, що просто проходили повз і взагалі нічого такого не бачили.

— Здається, через мене у тебе будуть неприємності, — тихо зауважив Січень.

Цзян Чен кинув на нього здивований погляд.

— Боюся, твої підопічні тепер думатимуть, що…

— Нехай думають, — перебив його Цзян Чен і знизав плечима. — Я вдома і можу поводитися так, як хочу. Повір, їм плювати, які у мене з ким стосунки, головне — щоб це не загрожувало ордену. Тож видихни та розслабся. Я не ховатимусь з тобою по закутках. Ні з ким не буду. Бо мені нема чого приховувати.

Січень важко зітхнув.

— Здається, молодий пан Вей мав рацію, — наткнувшись на здивований погляд Цзян Чена, він пояснив: — Іноді, дивлячись на тебе, справді виникають лише непристойні думки.

— О, поділишся цими думками якось на дозвіллі? — Цзян Чен подався вперед і голосно прошепотів Січеню прямо на вухо.

— Та йди ти!

— Піду, але тільки з тобою.

Так, продовжуючи фліртувати та жартувати один над одним, вони дісталися кабінету Цзян Чена. Швидко прихопивши всі потрібні документи й спакувавши їх у похідний цянькунь, який останнім часом носив із собою постійно навіть удома, він повів Січеня до полігону, де їх уже чекала решта членів команди разом із Яньлі та Міншеном. Вей Їна, мабуть, Вень Цін все ще не випустила з лікарняного крила.

— Чого ви так довго? — одразу ж насупився Цзисюань і оглянув їх двох пильним поглядом. — Хоча ні, не хочу знати.

— Правильна відповідь, — кивнув Цзян Чен і міцно обійняв сестру, тихо прошепотівши їй на вухо. — І за що ти любиш цього засранця?

— Ох, А-Чене! — зніяковіла Яньлі й стукнула його в бік, але одразу ж посерйознішала. — Будь ласка, бережи себе і повертайся якнайшвидше. І пиши частіше. Гаразд?

— Не хвилюйся. Що зі мною може статися, га? Окрім того, я не один. Це ви з Вей Їном бережіть себе. Якщо щось трапиться, відразу пишіть, я приїду так швидко, як тільки зможу.

Ще раз обійнявши сестру, він повернувся до Міншена і поплескав його по плечу.

— Подбай тут про все, але не бери на себе надто багато. Вирішуй лише все те, що вимагає термінового втручання, решту залиш мені.

— Якщо я так робитиму, то наступного разу документи завалять тебе з головою, — пирхнув Міншен. — Їдь і ні про що не турбуйся. І постарайся не перевтомлюватися. Не знаю, що ви з Вей Їном робили цієї ночі, але захист я вже перевірив. Жодних слабких місць.

Цзян Чен посміхнувся, він навіть не сумнівався у своєму заступнику.

— Чудово. Тримай мене в курсі всіх справ. Ти знаєш, що робити, якщо з'явиться якась проблема.

Друг у відповідь лише кивнув. Якщо щось станеться, то він повинен одразу надіслати листа Уґую, а той знайде спосіб переправити його Цзян Чену, де б він не був.

— До речі, де Сяошу?

— Тут я, — озвалась дівчина. Вона вилетіла з-за повороту, але відразу спіткнулася і ледь не впала, але вони з Міншеном у чотири руки її зловили.

— О Небеса, А-Шу, ти в Ланьліні жити зібралася? — не втримався від запитання Цзян Чен, як тільки помітив, скільки всього із собою набрала дівчина.

— Ти ж сам мені нічого не пояснив, тож я приготувалася до всього, — одразу ж спохмурніла Сяошу, а Цзян Чен засміявся. — Хочеш сказати, це все мені не знадобиться?

— Ні. Ти просто потрібна мені під час переговорів. От і все.

— Я?

— Потім поясню. Ми й так трохи затримуємось.

— І через кого? — не зміг не зачепити його Цзисюань.

Цзян Чен вирішив більше не слухати його бурчання і забрався на коня. Помахавши на прощання рідним та адептам, які вийшли провести свого главу, вони нарешті покинули Пристань Лотоса.

— Ех, добре в тебе, — зітхнув Хуайсан постійно обертаючись.

— Будеш вільний — приїзди у гості, — знизав плечима Цзян Чен. — Решти це також стосується.

Увечері вони знову вирішили зупинитися в одному із заклинательських пунктів. Адепти з радістю зустріли свого главу і відразу почали звітувати про виконану роботу. Метод виявився дієвим, довкола на п'ятдесят лі нечисті тепер не водилося, тому іноді заклиначі навіть нудьгували та просто надавали допомогу місцевим жителям у різних дрібницях.

— Нема чим зайнятися — тренуйтеся, — усміхнувся Цзян Чен у відповідь. — Але ви молодці, що допомагаєте місцевим і підтримуєте хорошу репутацію ордену.

— Главо Цзян, а ми тепер будемо постійно прикріплені до цього пункту? — поцікавився Лі Шеншень, старший адепт у загоні.

— Ні. Я збираюся найближчим часом розглянути графік чергувань у різних регіонах, — помітивши, як зажурився від цієї інформації Шеншень, Цзян Чен здивовано підняв брови. — Є бажання залишитися?

Старший адепт трохи зніяковів, а його напарник засміявся і пояснив:

— Наречену він тут знайшов. Вона не заклинателька і переїжджати не хоче, Шеншень уже питав у неї.

— Якщо хочеш залишитись — не проблема, — знизав плечима Цзян Чен. — Зроблю тебе головним у цьому пункті й житимеш тут на постійній основі, піклуватимешся про надісланих на чергування адептів.

— Дякую, главо Цзян! — щасливо посміхнувся Шеншень.

На честь їхнього візиту адепти приготували для них святкову вечерю, а Лі Шеншень навіть представив йому свою майбутню дружину. Виявляється, вона тут допомагала на кухні. Так і познайомилися, але в найближчому селі у неї старенькі батьки, тому покинути їх і поїхати вона не може. Хороша дівчина, Цзян Чен покивав, дав своє благословення і зробив подарунок у вигляді кількох срібних лянів та відрізу червоного шовку на весільне вбрання.

Після вечері Цзян Чен знову зібрав усю команду.

— Отже, на нас чекає Ланьлін, — він поглянув на Цзисюаня. — Як так сталося, що за адептів ордену Цішань Вень почав відповідати Цзисюнь?

Спадкоємець Цзінь важко зітхнув.

— Прямий наказ глави. Я підкорився, бо навіть уявити не міг, що Цзисюнь таке вчинить. Ваньїню, ти ж розумієш, що він це через дурість?

Цзян Чен пирхнув. З одного боку він розумів переживання Цзисюаня за кузена, але з іншого...

— На жаль, дурість його вину не спокутує.

— Ти не пробачиш його? — нахмурився Цзисюань.

— Я не виноситиму йому вирок, доки не проведу розслідування, — похитав він головою.

— Але…

— Цзян-сюн правий, — втрутився Хуайсан. — Пробач, Цзисюаню, я розумію, що він твій брат і ти хотів би йому допомогти, але він має заплатити за свої вчинки. Ти повинен бути об'єктивним. Не забувай, заради чого ми почали це розслідування.

Цзисюань ще раз зітхнув.

— Я проведу чесне розслідування, але намагатимусь пом'якшити вирок.

Цзян Чен кивнув. Насправді це дуже складно, розриватися між почуттям справедливості та рідною людиною. Якби він був на місці спадкоємця Цзінь, то так само обрав би сім'ю. Втім, ніхто з його родини й не схожий на Цзисюня, а цей щур малий точно заслуговує на деяку прочуханку.

— Добре, з цим розібралися. Але ж ти розумієш, що цим я не обмежуся. Я не вірю, що твій батько настільки безвідповідальний глава.

Цзисюань простогнав і впустив голову на стіл.

— Ваньїню, гадаю, глава Цзінь справді міг не знати. Ти по собі знаєш, як багато обов'язків у лідера клану і не завжди за всім можна вчасно встежити, — Січень вирішив пошкодувати спадкоємця Цзінь.

Цзян Чен пирхнув. Вони з Цзисюанем перезирнулись і кивнули один одному. Розслідування, звичайно, проведуть, ось тільки решту поки у справи посвячувати не будуть. Якщо Ґуаншань погодиться добровільно передати свою посаду до рук сина, тоді він не проти приховати усі докази. Ось тільки поки ховати не було чого і це проблема.

— Гаразд, обговоримо все інше вже в Ланьліні. Цього разу орієнтуватимемося за ситуацією.

— Тоді добраніч, — озвалася решта і всі розповзлися спати. У кімнаті за звичкою залишився він, Цзисюань та Січень.

Останній хмурився і переводив підозрілий погляд з нього на спадкоємця Цзінь і назад.

— Я чогось не знаю? Ваньїню, у тебе ворожнеча з главою Цзінь?

— Це важко назвати ворожнечею, — зітхнув Цзян Чен. — У мене є деякі підозри щодо нього, але поки  жодних доказів. Як і з главою Яо. Просто через шлюб Цзисюаня та Яньлі деяку інформацію не хочеться розголошувати. Розберемося по-родинному.

Цзисюань пирхнув.

— Знаєш, раніше я тебе справді терпіти не міг.

— Можу повторити подвиг Вей Їна та зламати тобі ніс. Хочеш?

Спадкоємець Цзінь засміявся і підвівся на ноги.

— Ти ж знаєш, що Яньлі тобі цього не пробачить?

— Так до весілля заживе, — знизав плечима Цзян Чен.

— Дякую, не треба. Піду я, мабуть, також спати, — махнув на прощання Цзисюань і пішов.

Цзян Чен вирішив не гаяти часу і дістав документи, які йому залишив Міншен і Шенлі. В принципі йому подобався графік чергування.

Всього в Пристані Лотоса постійно буде трохи більше сотні заклиначів, а ось інші будуть ретельно розкидані по всьому Юньмену. Він був впевнений, що будуть ті, хто захоче залишитися в пунктах на постійній основі, як той же Лі Шеншень. А ось решта нехай подорожують.

Потрібно потім буде влаштувати загальний збір та поцікавитись думкою адептів, але поки ця система йому подобалася.

Він збирався писати відповідь Міншену, коли перед носом з'явилася піала зі знайомою золотистою рідиною. Цзян Чен підняв погляд на Січеня і скорчив найнещасніший вираз обличчя.

— А може не треба?

— Пий. Це для твого ж здоров'я, — Лань Січень був невблаганний.

— Гаразд, — зітхнув Цзян Чен і одним ковтком проковтнув вміст, але все одно не міг не скривитися від гіркоти. Раптом перед обличчям майнула обгортка. Січень простягнув йому цукерку! Він не витримав і засміявся. — Небеса, і це мене ти називав дбайливим.

— Панна Вень попередила, що ліки гіркі. З'їж і перестань кривитися.

Цзян Чен розмотав цукерку і повільно засунув у рот, при цьому уважно дивлячись Січеню прямо в очі. Той ковтнув слину і відвернувся.

— Мабуть, мені теж час спати. На добраніч, Ваньїню.

Цзян Чен засміявся. Чомусь йому дуже подобалося провокувати Січеня.

Він все ще планував серйозно з ним сісти та прямо обговорити їхні стосунки, але водночас хотілося перевірити, наскільки вистачить витримки Першого Нефриту, наміри якого Цзян Чен вже розкусив.

Посміявшись услід Лань Січеню, він теж вирішив вирушити спати.

Краще виїхати завтра раніше і можливо через два дні вони вже дістануться Ланьліна.

Chapter Text

За сніданком Січень знову приніс йому ліки. Цзян Чен важко зітхнув і покрутив у руках піалу.

— О, це що? — зацікавлено повів носом Хуайсан.

— Не тре… — почали вони в один голос із Січенем, але було вже пізно. Молодший Нє вихопив з його рук піалу та одним ковтком випив вміст.

Цзян Чен встиг вчасно відсторонитися і відтягнув з собою Лань Січеня, тому всі ліки було виплюнуто на Цзисюаня, який у цей момент підійшов до Цзян Чена зі спини.

— Фу, яка гидота, що це? — скривився Хуайсан і, діставши хустинку, почав витирати Цзисюаня. — Пробач, пахло і справді божественно. Хто ж міг подумати, що на смак це рідкісна погань.

— Це ліки, — зітхнув Січень. — Піду, приготую ще одну порцію.

— Може не треба? Ця порція зіпсована і…

— Не хвилюйся, Ваньїню, панна Вень дала мені ліків із запасом, — і пішов.

— Цзян-сюне, ти хворий? — нахмурився Хуайсан.

— А по мені не видно, що я здоровий? — пирхнув Цзян Чен. — Просто Вень Цін трохи параноїк. Або за щось мені так витончено мстить. Ти сам щойно скуштував її ліки.

— Сестра не мстить, — насупився Вень Нін. — Це справді дуже корисний відвар, він допомагає відновлювати сили.

— Тоді чому відвар готуєш не ти, а Лань Січень? — підступно усміхнувся Цзисюань і покосився на Цзян Чена.

— Ох, ну ... — Вень Нін зніяковів і відвів погляд убік. Це зацікавило й Цзян Чена, він чомусь подібне питання собі навіть не ставив. Ось що означає призвичаїтися до піклування Січеня. — Востаннє, коли я допомагав сестрі готувати ліки, я випадково переплутав інгредієнти й натомість зварив дуже швидкодійну отруту. На щастя, сестра вчасно це помітила, але з того часу вона мене до павільйону цілителів не підпускає.

Хуайсан засміявся і поплескав Вень Ніна по плечу.

— Ого, не знав, що ти в нас, виявляється, відомий отруйник, — усміхнувся Цзян Чен. — Але ти не хвилюйся, ворогів у нас багато, буде на кому практикуватися.

— Главо Цзян! — обурився Вень Нін і ще більше почервонів.

— Гаразд. Нехай цілительство – це не твоє, але є багато інших речей, у яких ти дуже здібний. Тож не переймайся.

Після цієї жартівливої розмови вони нарешті спокійно поснідали та рушили в дорогу. Січень в нього ліки все ж таки влив, але знову дав цукерку.

Тож життя все одно було на диво чудовим.

Гарний настрій миттю зник, варто було їм переступити поріг Вежі Золотого Коропа. Почати з того, що Цзисюаня відразу оточили адепти ордену Ланьлін Цзінь і повідомили, що його до себе викликає глава Цзінь. І доставити його наказано майже під конвоєм.

Цзян Чен зробив крок вперед і активував Цзидянь.

— Можливо, вам невідомо, але зараз перед вами не спадкоємець Цзінь, а один зі слідчих, який прибув сюди для розгляду справи про вбивства переданих під вашу опіку колишніх адептів ордену Цішань Вень. Оскільки я керівник команди з розслідувань, то особисто відповідаю за всіх її членів. У вас є до мене якісь претензії?

— Главо Цзян, вам не варто втручатися у справи чужого ордену, — попередив його один з адептів, судячи з його зарозумілого виразу, він був лідером групи.

Та не встиг чоловік договорити, як у повітрі промайнула фіолетова блискавка і пронизала його груди.

Той злякано схопився за серце і зробив кілька кроків назад. Члени команди здивовано на нього зиркнули, але потім задоволено усміхнулися. Втім, навіть Цзян Чен трохи здивувався, він міг впевнено сказати, що жодних наказів Цзидяню не віддавав і навіть не ділився енергією. Але ситуація змусила його тримати кам'яний вираз обличчя, ніби він так і планував.

— Все гаразд, Ваньїню, — поклав йому руку на плече Цзисюань. — Мені все одно треба було поговорити із батьком. Я скоро повернусь. А поки розмістіть наших гостей і пришліть до них Цзінь Чживеня, нехай введе їх у курс справи, поки мене не буде, — звернувся він до адептів свого ордену.

— Так, спадкоємцю Цзінь, — обізвалось кілька людей, але, що дивно, не всі.

Цзян Чен важко зітхнув. Прибрати одного Ґуаншаня буде мало, потрібно добре почистити весь орден. Втім, це вже не його проблеми, хай Цзисюань особисто мається з цим головним болем.

Адепти в Ланьліні виглядали зарозумілими та надміру пихатими, і Цзян Чену дуже не подобалися ті погляди, які вони кидали на його команду та на нього самого. Здається, варто було насамперед навідатися в Ланьлін, а не в Тунхе. Втім, він і сам здогадувався, що розслідування тут може затягнутися на невизначений термін. Навіть з допомогою Цзисюаня.

— Ех, тепер мені ще більше хочеться повернутися до Юньмена, — зітхнув Хуайсан.

Інші промовчали, але їхні погляди були промовистішими за всілякі слова.

Втім, невдовзі атмосфера змінилася. Не встигли вони дійти до виділених кімнат, як їх наздогнав усміхнений молодий адепт, який представився Цзінь Чживенем. Він був другом дитинства, а також вірним помічником Цзінь Цзисюаня.

— Поки Цзисюань відсутній, я введу вас у курс справ, — посміхнувся Чживень і запропонував їм присісти. — Скоро подадуть чай, певен, ви втомилися з дороги.

— З Цзисюанем точно все буде добре? — вирішив про всяк випадок уточнити Цзян Чен.

— Не хвилюйтеся, я вже повідомив про це мадам Цзінь. Вона в курсі ситуації з розслідуванням та повністю підтримує свого сина. До речі, вона також чекає на вас в себе за дві години.

Цзян Чен тільки кивнув у відповідь. Добре, що мадам Цзінь втрутилася, проти неї Ґуаншань не піде. Крім Цзисюаня інших визнаних синів зараз немає, тож інших претендентів на звання спадкоємця поки не передбачається. Втім, цілком імовірно, що невдовзі глава Цзінь захоче перестрахуватися і приведе сюди кількох бастардів. Потрібно попередити друга, нехай б'є на випередження і спробує знайти своїх братів-сестер першим, заручившись їхньою підтримкою. Спадкоємець Цзінь повинен зміцнити своє становище.

У крайньому разі Цзян Чен особисто готовий надати йому підтримку. Втім, Лань Січень і Нє Мінцзюе, напевно, теж втрутяться. Цзисюань гідний обійняти посаду глави. На відміну від решти нащадків Ґуаншаня. До речі, треба буде не забути згадати про Мо Сюаньюя. Без Мен Яо хлопцю тут буде комфортно. Не вірив Цзян Чен у його божевілля, а те, що він обрізаний рукав, не проблема, незабаром це навряд чи когось здивує.

— Добре. Що в нас по цій справі? Як поводиться Цзінь Цзисюнь?

— Біситься, — коротко відповів Чживень і весело усміхнувся, мабуть, теж не любив кузена свого друга. — Насправді, після повернення з ради кланів в Цінхе, глава Цзінь досить часто викликав його до себе. Той бувало роз'їжджав у справах ордену по всьому Ланьліну. Мені сказали, що після втечі Цзисюаня заради розслідування, Цзисюнь взяв на себе його обов'язки, але я дуже сумніваюся в цьому.

— Чому? — насупився Січень.

— О, просто ці обов'язки виконую я. І за час відсутності Цзінь Цзисюня їх кількість чомусь анітрохи не зменшилася.

— Отже, замітали сліди, — насупився Дешен.

— Швидше за все, — кивнув Чживень. — На жаль, я не мав можливості простежити за ним особисто. Але кілька вірних адептів слідували за ним по п'ятах і я маю його приблизний маршрут, — хлопець передав Цзян Чену сувій.

Він уважно його переглянув і передав Січеню. Незабаром решта теж ознайомилася з інформацією. Деякі зачіпки для них були.

— Що зараз із колишніми адептами ордену Цішань Вень?

— Глава Цзінь хотів їх перемістити в Вежу Золотого Коропа, але втрутилися адепти ордену Цінхе Нє зі супроводження. Вони отримали наказ особисто від Нє Мінцзюе, щоб ніхто не наважувався псувати місце злочину. Вони все ще живуть у горах, але поки всі роботи призупинені. Їх охороняють адепти Цінхе Нє та люди Цзисюаня. Поки їм нічого не загрожує, але навряд чи Цзисюнь залишив якісь докази, а сам він до останнього заперечуватиме свою провину.

Цзян Чен важко зітхнув і кивнув.

— Добре. Тоді не відтягуватимемо. Січень і Цюнлінь, вирушаєте в гори, поспілкуєтеся з Венями. Дешен і Цзінсун — пройдете маршрутом Цзисюня і спробуєте дізнатися, чим він займався. Хуайсане — розвідаєш ситуацію в ордені та в місті, послухай про що говорять люди. Сюй Фене — тобі безпосереднє стеження за Цзисюнем. Чживеню, у тебе випадково не знайдеться для нього запасного комплекту вашої форми?

— Знайду, — кивнув хлопець.

— А ти чим займешся? — насупився Січень.

Цзян Чен важко зітхнув.

— Долатиму свої страхи.

Команда здивовано на нього зиркнула, тільки Чживень зрозумів його слова і голосно розсміявся.

— Не хвилюйтеся, главо Цзян, мадам Цзінь відгукується про вас дуже добре.

— Якщо ти думаєш, що зараз мене цим заспокоїв, то дозволь тебе засмутити. І так, забудь про «главу Цзян», у мене взагалі є ім'я.

— Ох, тепер зрозуміло, чому Цзисюань так любить бувати в Юньмені, — широко посміхнувся Чживень. — Я дуже ціную, Ваньїню.

— Коли все це закінчиться, теж заглядай у гості, — посміхнувся у відповідь Цзян Чен. Помічник Цзисюаня йому подобався, чимось він нагадував поведінкою канонного Мен Яо, ось тільки не було тут гри чи фальші. Чживень був щирий і дуже оптимістичний, це підкуповувало.

— Цзян-сюне, ти зі своєю гостинністю незабаром зманиш до себе всіх заклиначів, — весело усміхнувся Хуайсан. — Не можна було робити Пристань Лотоса такою затишною.

— Усіх не зманю, не зацікавлений, а ось видатних особистостей — цілком, — знизав плечима Цзян Чен. — Гаразд, жарти в бік. Час братися за роботу, чекаю ввечері на всіх зі звітами.

— Так, главо Цзян! — дружно відгукнулися члени команди, навіть не намагаючись приховати задоволених, але водночас жорстких усмішок. Ох, здається, Цзян Чен справді перетворив їх на гончаків, які йдуть слідом злочинців попри всі складнощі. Але що найцікавіше, їм самим це дуже подобалося.

— Я віддам кілька розпоряджень, а потім супроводжу вас до мадам Цзінь. Решті потрібна допомога? Можу виділити кількох адептів для супроводу? — поцікавився Чживень.

Цзян Чен задумливо потер перенісся.

— Якщо ці люди віддані Цзисюаню, а не главі Цзінь, то я не проти. Не хочу, щоб сторонні знали про хід розслідування.

— О, про це можете не турбуватися, після війни у Цзисюаня з'явилися власні підлеглі. Вони в принципі повинні підкорятися і главі, але проти прямого наказу спадкоємця все одно не підуть.

Цзян Чен усміхнувся. Здається, йому треба буде поговорити з Чживенем якось наодинці. У того цілком може знайтися кілька цікавих ідей, як безболісно змінити владу у Ланьліні.

Поки команда вирушила виконувати завдання, Цзян Чен залишився в кімнаті з Сяошу, яка весь цей час тихенько сиділа в куточку. Якби не обставини, вона могла б стати однією з підлеглих Уґуя, і ціни їй не було б у спецпідрозділі.

— То ти для цього привіз мене з собою в Ланьлін? — порушила тишу дівчина. — Хочеш, щоб я допомогла тобі з мадам Цзінь?

— Саме так. Іноді мені здається, що з владною жінкою може домовитися тільки така ж сама жінка, — констатував Цзян Чен.

— Серйозно? — підняла брови А-Шу.

— Так, і я страшенно боюся зустрічатися з нею наодинці, — визнав Цзян Чен, він і сам дивувався такій реакції, але, мабуть, це було щось із відчуттів попереднього власника тіла. Ходили чутки, що мадам Юй та мадам Цзінь були дуже близькими подругами. А потоваришували вони саме через схожість характерів.

— Що я чую? — весело усміхнулась Сяошу. — Наш безстрашний глава не такий безстрашний?

— Ех, тобі не зрозуміти, — зітхнув Цзян Чен, анітрохи не ображаючись на її насмішки.

— Ходімо, я вас проведу, — на порозі з'явився Чживень.

Мадам Цзінь вирішила зустріти їх в саду біля маленького ставка з лотосами, на який Цзян Чен подивився з деяким подивом. Він звик бачити тут скрізь півонії, але лотоси? Дивно.

Помітивши його погляд, жінка засміялася.

— Мій син готує твоїй сестрі сюрприз, — промовила мадам Цзінь після того, як відсміялася. — Рада бачити тебе, Цзян Чене. Минулого разу нам так і не вдалося нормально поспілкуватися, сподіваюся, цього разу ти приділиш старій жінці трохи більше свого часу.

— У будь-кого, хто назве вас старою — відсохне язик, — широко посміхнувся Цзян Чен і схилився у ввічливому поклоні. — Я теж дуже радий зустрічі з вами, пані Цзінь.

— Ех, а колись ти не соромився називати мене тітонькою, — зітхнула жінка і хитро усміхнулася. — Бачу, ти виріс, навчився робити компліменти.

— Жодних компліментів — лише констатація факту, — впевнено промовив Цзян Чен і обернувся до А-Шу. — До речі, дозвольте познайомити вас з Лун Сяошу. Вона моя помічниця та відповідає в ордені за вирішення всіх господарських питань.

— О, — здивувалася жінка і стримано відповіла на вітання Сяошу. — Я дивлюся, цього разу ти приїхав із серйозними намірами.

— Не ходитиму довкола й скажу все як є, я хочу поговорити з вами про весілля Цзисюаня та Яньлі.

— Чому зі мною? — спитала мадам Цзінь, але Цзян Чен помітив хитрий блиск у її очах.

Він важко зітхнув, але вирішив, що в цій ситуації краще говорити чесно, особливо якщо надалі хоче бачити її на своєму боці.

— Ви були присутні під час розмови Цзисюаня та свого чоловіка. Тож маєте бути в курсі подій. Розумієте, нас із главою Цзінь складно назвати союзниками, скоріше навпаки. І будь на місці Цзисюаня будь-хто інший, я б нізащо не віддав сестру в орден Ланьлін Цзінь.

Мадам Цзінь розгубила весь свій гумор і насупилась.

— Все настільки серйозно?

— Скажімо так, на місці вашого чоловіка я б з радістю бачив вашого сина, — знизав плечима Цзян Чен і кивнув на увиту квітами альтанку. — Розмова буде довгою, можливо, нам варто присісти.

Жінка у відповідь тільки кивнула і жестом покликала слугу.

— Подай нам чаю. Чживеню, проведи панні Лун екскурсію садом.

Як тільки сторонні пішли, пані Цзінь трохи розслабилася.

— Саме з цієї причини з Ґуаншанем говорив лише Цзисюань, а не ти?

— Так, — кивнув Цзян Чен. — Я боюся, що глава Цзінь може використати Яньлі як важіль тиску на мене та мій орден. Повірте, якщо сестрі загрожуватиме небезпека, я піду на все, щоб її врятувати. І ваш чоловік про це знає.

— Не хвилюйся про дівчинку, після весілля я особисто подбаю про її безпеку, — тепло посміхнулася мадам Цзінь. — Ох, ось і настала моя черга заздрити Цзиюань. Нехай вона й покинула вас так рано, але ви виросли гідними молодими людьми. Пам'ятаю, як вона вихвалялася, коли ти тільки народився. Такий маленький, а вже такий активний. Якою гордою вона була, коли ти першим ухопив не іграшку, а Цзидянь. Причому голими руками, анітрохи не лякаючись блискавок.

Цзян Чен слухав, широко розплющивши очі. Він навіть спочатку якось забув, що вона говорить про того, іншого Цзян Чена. Але слухати все одно чомусь було цікаво і дуже приємно. Помітивши його вираз обличчя, мадам Цзінь засміялася.

— Ми з Цзиюань були немов сестри. Вона спочатку дуже заздрила, що в мене першим народився син, але й А-Лі вона дуже любила. Та ти пам'ятаєш свою матір, вона була справжнім воїном, і їй дуже не вистачало того, кому вона могла б передати свої знання та вміння, свою улюблену зброю. А потім народився ти, і з дитинства майже не випускав Цзидянь з маленьких долонь, ти був в захваті від блискавок. Коли тобі було три, ти стягнув у Їньчжу кинджал, а ще за рік замахнувся на меч Цзян Феньмяня. Крику було! А ось А-Юань була неймовірно задоволеною. Всю ніч летіла до Ланьліна аби поділитися зі мною цією грандіозною новиною.

— Я ніколи не чув про це, — зітхнув Цзян Чен, як мало він, виявляється, знав про матір.

Мадам Цзінь гірко усміхнулася.

— Це проблема всіх жінок сім'ї Юй, вони дуже люблять своїх дітей, але не вміють вчасно цього показати. Звикли ростити своїх дітей у строгості, щоб ті були надзвичайно сильними й могли протистояти будь-якій біді. І дивлячись на тебе, я розумію, що в чомусь вона мала рацію.

Цзян Чен не знав, що на це відповісти. Він не пам'ятав свою матір. Раніше він думав, що це на краще, але тепер дуже в цьому сумнівався. Юй Цзиюань любила сина, нехай не вміла цього показати, але любила.

І він хотів би пам'ятати хоча б її обличчя.

— Знаєш, чому я тобі про це розповіла? — надзвичайно тепло посміхнулася йому пані Цзінь. — Я ставлюся до тебе, якщо не як до сина, то як до племінника. І звісно, я готова тебе підтримати. Раніше Ґуаншань поводився досить прийнятно, а я заплющувала очі на його зради, але тепер… Більше я терпіти не стану і не дам в образу ні Цзисюаня, ні Яньлі, ні тебе. Не хвилюйся, незабаром він сам звернеться до тебе щодо весільної пропозиції.

— Дякую, тітонько Цзінь, — щиро посміхнувся Цзян Чен цій неймовірній жінці.

— Тобі нема за що мені дякувати, А-Чене. Це швидше я маю сказати тобі спасибі, що ти товаришуєш із моїм сином і довірив йому А-Лі. Я рада, що наше з Цзиюань бажання скоро здійсниться, і ми нарешті станемо родиною. Жаль тільки, що вона цього не побачить.

Цзян Чен не знав, що є людина, яка настільки сумує за його матір'ю. Але він чудово її розумів. Вони були такими ж близькими, як він з Вей Їном, втратити когось настільки дорогого дуже важко та боляче.

— До речі, щодо весілля, — Цзян Чен покосився в ту сторону, куди пішла Сяошу. — Я хочу, щоб весілля було не лише у Ланьліні, а й у Юньмені. Але ось тут і виникає проблема, я зовсім у цьому не розуміюся.

Мадам Цзінь засміялася.

— Хочеш перекласти всі проблеми на тендітні жіночі плечі?

— Це так очевидно? — посміхнувся Цзян Чен.

— Ех, — важко зітхнула жінка, але її очі продовжували посміхатися. — Йди вже. Знаю, що ти людина зараз дуже зайнята, а я залишуся тут і ще трохи поспілкуюся з тією чарівною юною панною, обговоримо всі деталі.

— Дякую, — усміхнувся Цзян Чен і вклонився на прощання.

Він уже покинув альтанку, коли йому тихо долинуло слідом.

— Якщо Ґуаншань доставлятиме проблеми, не соромся звертатися до мене. Я не дуже розуміюся на справах ордену, але й не зовсім безсила.

— Мені вистачає того, що ви підтримуєте Цзисюаня, — обернувся Цзян Чен. — З рештою я цілком можу впоратися сам.

— Ех, як шкода, що, на відміну від Цзиюань, у мене немає дочок.

Ось цьому Цзян Чен був тільки радий. Пощастило, що Цзисюань і Яньлі дійсно люблять один одного, але ось у його випадку шлюб за домовленістю швидше за все став би тягарем.

— Ми й так станемо сім'єю, — знизав плечима Цзян Чен. — Вам нема про що турбуватися.

Жінка махнула йому рукою на прощання, Цзян Чен посміхнувся до неї та кивнув Сяошу, яка якраз вийшла з Чживенем назад до альтанки. Він був впевнений, що ці двоє порозуміються і весілля сестри пройде якнайкраще. А поки він приділить весь свій вільний час розслідуванню.

Потрібно швидко з усім розібратися і повернутися зі спокійною душею в Юньмен. Немає в нього часу роз'їжджати по численних орденах, потрібно в Пристані Лотоса учнів набирати та готуватися до весілля. Втім, попри поспіх, він не збирався проводити розслідування абияк. Нехай Ґуаншань на це навіть не сподівається.

Chapter Text

Цзян Чен не встиг повернутися до головної зали, як поряд пролунав якийсь шум, в нього з усього маху врізався адепт ордену Ланьлін Цзінь. Протараторивши вибачення, хлопець поспішив зникнути з його очей. Він і не звернув би на цю подію жодної уваги, якби не стискав тепер у руках досить великий сувій зі знайомою червоною міткою.

Цзян Чен вдав, що максимально незадоволений ситуацією, і поправив одяг, непомітно сховавши отриманий предмет у цянькунь. Якщо його розвідник передає інформацію у такий цікавий спосіб, це означає лише одне — за кожним його кроком хтось стежить.

Вивчати інформацію на ходу він не ризикнув, тож насамперед відправився до своєї кімнати. Ретельно все перевіривши, Цзян Чен переконався, що там безпечно. Потрібно буде нагадати команді, щоб теж були насторожі та переконалися, що їхні кімнати не прослуховують. Він, звичайно, знав, що Ґуаншань так просто сидіти на місці не буде, але не сподівався, що той опуститься до стеження за кожним його кроком. Втім, на війні як на війні, треба використовувати всі методи. Цзян Чен чудово це розумів.

Отже, всього в ордені Ланьлін Цзінь було вбито десять адептів, троє невинних і сім прибулих для виправних робіт. Але почалося все це з іншого. Вісім колишніх Венів зі списку виправданих просто пропали безвісти. За словами Цзисюня, вони втекли. Щоб вийти на їхній слід, він почав допитувати тих, хто спілкувався з втікачами найбільше. Саме та загибла десятка. За даними розвідника, вбили їх одразу наступного дня після допиту. Ось тільки Цзисюнь заявив, що його підлеглі випадково перестаралися під час взяття свідчень.

Далі був список імен адептів ордену Ланьлін Цзінь, які брали у цьому участь. Після повернення з Цінхе Ґуаншань заявив, що особисто покарає своїх людей. З того часу про них нічого не чути, скільки б розвідники не шукали, але так і не змогли вийти на їхній слід.

Цзян Чен гмикнув. Скоріш за все, просто замітали сліди. Викликає підозри, але доказів жодних.

— Ох, старий лис! Здається, нам доведеться затриматись у Ланьліні на невизначений термін. Але так просто я не здамся.

Внизу був підпис, що Ґуаншань виділив три десятки адептів, щоб ті стежили за кожним їхнім кроком. Цзян Чен ледь не присвиснув, це більше, ніж по три особи на кожного з членів команди. Потрібно буде поговорити з Цзисюанем і Чживенем, нехай вживуть якихось заходів.

Варто було згадати цих двох, як пролунав стукіт у двері.

— Заходьте.

— Ти ще тут? — усміхнувся Цзисюань і впав поряд. — Я думав, батько виїсть мені весь мозок.

— Співчуваю, — кивнув Цзян Чен. — Мені тут пташка на хвості принесла, що за нами влаштували тотальне стеження. Тридцять пар очей — то не забагато?

Обличчя Цзисюаня витягнулося, а потім він голосно вилаявся. Цзян Чен здивовано підняв брову.

Спадкоємець Цзінь завжди поводився надзвичайно виховано, тож він сумнівався, що той взагалі такі слова знає. Виявилося, що не тільки знає, а й не нехтує їх використанням.

— Що? Я не знав. Відправлю Чживеня, хай розбереться, — зітхнув Цзисюань. — Що тобі ще пташка на хвості принесла?

— Нічого доброго, — похитав головою Цзян Чен. — Твій кузен заготовив непогану легенду. Деякі моменти викликають підозри, але без доказів нам нічого не світить. А всіх свідків уже встигли прибрати.

— І що будемо робити? — зітхнув Цзисюань.

— Відправляємося до Венів. Я підозрюю, що головних свідків вже прибрали, але можливо ми зможемо знайти якусь зачіпку. Подивимося, що вдасться знайти іншим. До речі, попроси свого друга, нехай пошукає цих адептів по своїм каналам. Ґуаншань прибрав їх з ордену, але, можливо, у них тут залишилися якісь друзі або родичі.

Цзисюань швидко продивився список із дванадцяти імен та кивнув.

— Зроблю. Думаєш, батько справді їх покарав?

— Просто прибрав свідків, аби ті випадково нічого не розпатякали. Навряд чи вбили, скоріше десь сховали. Якби їх справді хотіли покарати, знаючи твого батька, він зробив би це максимально публічно.

— Тут ти маєш рацію, — кивнув Цзисюань і, зітхнувши, знову підвівся на ноги. — Гаразд, годі ледарювати, час в дорогу.

Чживеня вони зустріли на виході з резиденції. Одразу навантаживши його новими завданнями, вони встали на мечі та рушили у бік стежки Цюнці. Цзян Чен жестами показав Цзисюаню трохи пригальмувати й піднятися вище, щоб загубитись у хмарах. За кілька хвилин, під ними промчало семеро адептів у золотому одязі.

Цзисюань знову не стримав лайки.

Цзян Чен заспокійливо поплескав його по плечу. Він розумів, наскільки погано почувається зараз Цзисюань. Як у спадкоємця ордену в нього повинна бути досить велика влада, але поки всім заправляє Ґуаншань, реальної політичної сили в нього не буде. Слово батька завжди стоятиме вище його власного.

 Цзян Чен все більше розумів, що рішення прибрати Цзінь Ґуаншаня справді єдино вірне. Тряхнувши головою, він кивнув Цзисюаню вперед. Вони розберуться з усіма проблемами в міру їхнього надходження, а зараз краще зосередитися на розслідуванні.

Незабаром вони дісталися до невеликого поселення в горах, де їх зустріли Вень Нін та Лань Січень. Адептів ордену Ланьлін Цзінь не було видно, але Цзян Чен відчував, як спину свердлять кілька поглядів.

— За нами стежать, — тихо повідомив він решті членів команди. — Не смикайтеся і поводьтеся природно.

Очі Січеня трохи розширилися, але він втримав безпристрасний вираз обличчя. Вень Нін трохи зблід, але тільки кивнув на його слова.

— Що вам вдалося з'ясувати?

— Не тут, — похитав Січень головою і повів їх в один із будиночків на відшибі. Судячи з невеликого шару пилу, він уже якийсь час пустував. — Тут жили Вень Цінжун, Юнь Фан та маленький Вень Ханґуй. Дитину забрала до себе бабуся, а от батьки…

— Вень Цінжун нібито втік, а Юнь Фан — його дружина, померла під час допитів, — видихнув Вень Нін.

Цзян Чен насупився. Щоб батько сімейства втік, покинувши дружину з дитиною? Та ще знаючи, що за його вчинок їх чекає покарання, якщо не страта? Він дуже сумнівався у цьому.

Помітивши вираз його обличчя, Вень Нін кивнув і продовжив.

— Цінжун наш далекий родич, я був добре з ним знайомий. Він ніколи й нізащо не покинув би дружину та сина. Він тільки заради них і жив. Він і у фінальній битві не брав участі через те, що Юнь Фан народжувала.

— Не лише у Вень Цінжуна тут родичі. У Вень Яочуна залишилася хвора мати, він єдиний, хто піклувався про неї, — важко зітхнув Січень.

— Отже, ці чоловіки точно не могли втекти, — зробив висновок Цзисюань. — Отже, їх або вбили, або змусили піти.

Цзян Чен насупився і потер перенісся.

— Або їх викрали. Для якоїсь мети. І я дуже сумніваюся, що Цзисюнь ніяк до цього не причетний. Інакше навіщо було вбивати всіх можливих свідків? До речі, щодо сина Цінжуна, скільки йому років?

— Малюкові Ханґую лише рік, — похитав головою Вень Нін. — Він ще навіть свого першого слова не сказав.

Цзян Чен зітхнув. Залишитися круглим сиротою в такому віці це жахливо. Втім, бути сиротою у будь-якому віці погано. Він стиснув кулаки й різко видихнув. Що б не сталося, але він докопається до правди та з'ясує, що трапилося з Вень Цінжуном та іншими.

— Коли Цзисюнь заявив про втечу?

— Два місяці тому. Він не надто акцентував на цьому. Ніби нічого надзвичайного не сталося.

— Що на це сказала решта?

— Ще ввечері їх бачили під час вечері, а на ранок наглядачі сказали, що вночі вони втекли, і забрали до себе на допити рідних та близьких цих людей, — сказав Вень Нін.

Цзян Чен зітхнув і обернувся до Цзисюаня.

— Ти добре знаєш цю місцевість? Поблизу немає жодних поселень?

Спадкоємець Цзінь мовчки дістав мапу і постукав по ній пальцем.

— Ми тут. Якщо виключити політ на мечі, а якщо їх справді викрали, то навряд чи вони використовували цей метод переміщення, отже, залишається лише два шляхи. Ось цей веде до Вежі Золотого Коропа і на ньому часто можна зустріти когось, крім того, там регулярно бувають патрулі.

— Тоді навряд чи вони скористалися цією дорогою, — кивнув Січень.

— Так, — усміхнувся Цзисюань. — Залишається другий варіант. Стежка там досить вузька, навіть двом коням важко розминутися, тому вона майже не використовується.

Дорога дуже звивиста, але відразу при виході з гірської ущелини є невелике село. Якщо хтось там проїжджав, то місцеві мали щось помітити. Далі є ще одне поселення, але наші можливі викрадачі на той час вже могли звернути з дороги. Тож я не впевнений.

— Все одно треба відвідати ці місця та ретельно розпитати мешканців, — вирішив Цзян Чен. — Січень і Цюнлінь, залишайтеся поки тут, продовжуйте розпитування. Спробуйте знайти будь-які докази того, що ця вісімка не втекла, а була викрадена.

— Якщо ми зможемо довести, що їх викрали, тоді виявиться, що дії Цзінь Цзисюня були неправомірні й вони стратили справді невинних, — зрозумів хід його думок Лань Січень. — Добре, ми зробимо все можливе і ретельно запишемо свідчення.

— Не забудьте додати інформацію про порушення норм проживання. Не забувайте, що сюди заслали не лише тих, хто прибув на виправні роботи, але й усіх виправданих, яких мали влаштувати якщо не в головній резиденції, то десь у місті.

— Гаразд, — в один голос промовили Лань Січень і Вень Нін.

— Тоді ми вирушимо до села, — кивнув Цзисюань і підвівся на ноги.

— Не поспішай так, — пирхнув Цзян Чен і дістав із цянькуня свій улюблений чорний плащ із капюшоном. — Для початку нам треба позбутися спостереження. Ти знаєш, скільки тут твоїх людей?

— Шістнадцять адептів, — охоче відповів Цзисюань.

— Добре, тоді вийдеш першим і збереш їх всіх біля себе, а я подбаю про решту, — при цих словах по руках Цзян Чена пробігли фіолетові блискавки.

— Постарайся не сильно їм шкодити, все ж вони адепти мого ордену, тож не можуть ігнорувати накази батька.

— Не турбуйся. Вень Ніне, у тебе випадково сонного порошку не знайдеться? — недобре усміхнувся Цзян Чен.

— Є, — кивнув хлопець і одразу заходився ритися у своєму цянькуні. — Ось. Цей порошок досить сильний. Забезпечить майже дві доби сну.

— Підходить, — кивнув Цзян Чен і, прихопивши мішечок із сонним порошком, вислизнув непоміченим через вікно.

На вулиці він дістав звичайнісіньку хустку і висипав на неї трохи порошку. Дочекавшись, поки Цзисюань збере біля себе своїх людей, Цзян Чен попрямував до фігури в золотистому вбранні, що час від часу виднілася між скелями. Підібратися непоміченим зі спини з його здібностями та вміннями було не важко.

Вень Нін не збрехав, порошок був сильним, адепти засинали вже через десять секунд, як він притискав хустинку до їхніх облич.

Цзян Чен пирхнув і вклав чергового адепта. Ґуаншань на людей не поскупився і це був вже одинадцятий за рахунком.

— Ех, якщо вирішили за нами стежити, то хоч би клановий одяг змінили на щось простіше, — пробурмотів він собі під ніс і відтягнув молодого хлопця до невеликої печери. На випадок негоди, або щоб ніхто випадково не спіткнувся об непритомне тіло.

За пів години Цзян Чен повернувся до будинку зі свого полювання.

— От тепер можна й вирушати.

— Ти дуже задоволений, — зітхнув Цзисюань.

Цзян Чен весело усміхнувся.

— Трохи розім'явся. Через ці турботи вже й не пам'ятаю, коли востаннє нормально тренувався. Скоро заржавію.

— Якщо буде час, увечері влаштуємо спаринг, я теж не проти, — запропонував Цзисюань.

Цзян Чен на це тільки пирхнув і махнув на прощання Січеню з Вень Ніном. Вже за кілька хвилин вони летіли у бік села. Летіли повільно і досить низько, щоб була можливість ретельно розглянути всю стежку. На жаль, нічого виявити так і не вдалося. Чи то викрадачі були надто обережні, чи надто багато часу вже минуло відтоді.

За годину вони опинилися біля села. Спочатку люди поставилися до них досить насторожено, але дізнавшись, що перед ними глава та спадкоємець відомих орденів, одразу змінили своє ставлення. Втім, результати допитів були не дуже втішні. З усього села лише четверо людей змогли згадати, що чули щось тієї ночі й тільки один дідусь тоді вийшов на вулицю подивитися. Але й він деталей розгледіти не зміг. Шестеро вершників, до двох останніх коней були прив'язані люди. Всі вони були з накидками на головах, тому розгледіти їх було неможливо. Але так, їх було восьмеро.

Єдине, що дідусь міг підказати, це напрям, куди ця процесія попрямувала. Ретельно записавши всі свідчення, Цзян Чен із Цзисюанем рушили далі. У наступних трьох селах на своєму шляху вони отримували таку саму інформацію.

Один хлопчина правда з упевненістю заявляв, що в одного з вершників з-під чорного плаща проглядався сірий одяг, як у якогось панича. Але на вулиці було темно, тож інші свідки не змогли підтвердити його слова.

Щось в цьому всьому було дивне, але Цзян Чен ніяк не міг зрозуміти, що саме. Щось крутилося в голові, але схопити думку за хвіст ніяк не вдавалося.

Ще кілька годин вони як гончаки йшли слідом, поки остаточно не втратили його на роздоріжжі. Одна дорога звідси вела до Ланьліна, друга в Хуян.

— Невже до цього якось причетний глава Яо? — насупився Цзисюань.

— Ми не можемо бути впевнені, — зітхнув Цзян Чен. — Потрібно повертатися, познач це місце на мапі. Відправимо потім більше людей, нехай навідаються у всі довколишні села та селища, а може й зовсім нехай прочешуть всю цю територію. Часу це займе багато, але ми не можемо покинути цих людей. Самі ми з такою територією не впораємось.

— Піднімемося вище? Можливо щось побачимо зверху, — запропонував Цзисюань, мабуть, також незадоволений тим, що пошуки не мали успіху.

Цзян Чен тільки кивнув і знову скочив на меч. Вони облетіли досить велику територію, але нічого не змогли знайти.

— Повертаємось, — зітхнув Цзян Чен.

Вони повернулися на стежку Цюнці, де прихопили Січеня з Вень Ніном та повернулися у Вежу Золотого Коропа. У залі на них уже чекали решта членів команди.

Chapter Text

Команда виглядала похмурою і напруженою, але варто було їм помітити появу Цзян Чена, як трохи розслабилися.

— За нами стежать, — випалили в один голос Хуайсан і Сюй Фен.

Цзян Чен на це лише кивнув.

— Скількох нарахували?

— У мене двоє, — видихнув Хуайсан. — Нетовариські якісь попалися, але я все одно дізнався, що їх послав глава Цзінь. Більше нічого розповідати не захотіли.

Цзисюань на це голосно пирхнув.

— Троє, — кивнув Сюй Фен. — Досить приставучі, важко було скинути хвіст. На щастя, вони перестали звертати на мене увагу, як тільки я змінив колір одягу на золотий.

Цзінсун перезирнувся з Дешеном, обидва сумно зітхнули.

— Ми ніякого стеження не помітили.

— Влаштую вам пізніше тренування, — багатообіцяльно усміхнувся Цзян Чен. — Гаразд, ми все одно всіх переплюнули. Ми мали одинадцять. За нами з Цзисюанем відправили сімох, ще четверо наглядали за Лань Січенем і Вень Ніном. До речі, не забудьте ретельно перевірити свої кімнати перед сном.

— Вже, — кивнув Сюй Фен. — Тут безпечно.

— Так, я тут теж перевіряв, — кивнув Цзян Чен. — Гаразд, давайте ділитися результатами. Вень Ніне, почнемо з тебе. Введи команду у курс справ.

Поки Вень Нін розповідав історію з викраденням і ділився результатами розпитувань, Цзян Чен думав, яким чином найкраще зв'язатися зі своїми розвідниками. Не встиг він додумати, як пролунав тихий стукіт.

— Так?

До зали просочився непримітний слуга з тацею в руках.

— Главо Цзян, для вас прибув лист із Юньмена.

Він здивовано вигнув брову і прийняв листа, підписаного рукою Міншена. Ось тільки під ним виявилася коротка записка.

«Шень Мей. Кухня. Опівночі»

Ледве помітно кивнувши, Цзян Чен, як ні в чому не бувало, повернувся на своє місце.

Тепер він знав, через кого може зв'язатися зі своїми підопічними. Але лист з Юньмена справді застав його зненацька. Не минуло й тижня, як він покинув Пристань Лотоса, невже щось встигло трапитися?

Виявилось, що встигло. Три заклинательські пункти виявилися спалені невідомими, у тому числі той, в якому вони зупинялися перед тим, як залишити територію Юньмена. Декілька адептів загинуло. Багато хто отримав значні опіки. Напад трапився пізно вночі та одночасно у трьох місцях.

— Цзян Чене? — плеча обережно торкнулась прохолодна рука Січеня.

Він зрозумів, що під час прочитання списку загиблих мимоволі вхопився за край столу, який під його рукою почав кришитися та обвуглюватись від іскор, які випускав Цзидянь. Першим поривом було рвонути в Юньмен і особисто розслідувати, щоб знищити будь-кого, хто до цього причетний. Але потім він трохи заспокоївся і видихнув крізь зуби.

Скоріш за все, цього від нього й хочуть.

Це була погроза і водночас спроба виманити його з Ланьліна. Якщо до цього непричетний Ґуаншань, Цзян Чен готовий згризти свій Цзидянь.

— Все гаразд, — видихнув він.

Цзян Чен повільно прибрав руку, але столу й того було достатньо, він просто розламався навпіл.

— Не схоже, — пирхнув Цзисюань, але за його похмурим виразом обличчя було видно, що він стривожився не на жарт.

— Знаєш, якби не наші дружні стосунки, я б вже оголосив Ланьліну війну, — тихо, але від цього не менш загрозливо промовив Цзян Чен і підняв на нього погляд. — Пів року. Я даю тобі рівно пів року, щоб розібратися у власному ордені та обійняти посаду глави. Якщо не вийде, тоді цим займуся я особисто.

— Цзян-сюне, що… — почав розгублено Хуайсан, але замовк, коли почув черговий стукіт у двері. Команда насторожилася. Якщо попередні вісті мали такий ефект, то чого чекати далі?

На порозі з'явився ще один слуга і низько вклонився.

— Глава Цзінь запрошує шановних заклиначів приєднатися до святкової вечері на їхню честь.

Цзян Чен стиснув щелепу, але кивнув, жестом відпускаючи слугу. Після чого повернувся до Січеня.

— Можеш надіслати магічний вісник братові? Нехай ненадовго відправиться у Пристань Лотоса, боюся Вей Їн може натворити дурниць за моєї відсутності. Тільки Ванцзі може його трохи вгамувати. Передай, що це моє особисте прохання.

— Звісно, — кивнув Січень і одразу узявся за створення вісника.

Цзян Чен вирішив від нього не відставати. Він не любив відправляти магічні вісники, бо для цього потрібно було вкласти чимало енергії, але зараз ситуація була критичною.

Він коротко попросив Міншена, щоб він посилив оборону Пристані Лотоса та інших заклинательських пунктів, попередивши, що розслідуванням цих випадків займуться інші люди. З таким завданням справиться лише Уґуй.

Відправивши вісника, він підняв погляд на решту членів команди, які виглядали стривоженими та наляканими.

— Натягнули на обличчя посмішки й вдали, що у нас все чудово. Цзисюаню, веди нас до урочистої зали.

Спадкоємець Цзінь тільки кивнув. Нехай він і не був у курсі того, що сталося, але вже зрозумів, що його батько встиг десь добряче насолити Цзян Чену.

Січень обережно торкнувся його плеча, і по тілу розлилася заспокійлива прохолодна хвиля чужої енергії. Цзян Чен зупинився і здивовано глянув на нього.

— Найменше ти зараз нагадуєш спокійну і задоволену життям людину. Я не знаю, що сталося, але ти зовсім не вмієш приховувати свої емоції.

Цзян Чен гмикнув і постарався взяти себе в руки.

— Так краще, — кивнув Січень.

Швидким кроком їхня команда під керівництвом Цзисюаня попрямувала до урочистої зали. Цзян Чен підозрював, що це своєрідна перевірка для нього від Ґуаншаня. Той хоче перевірити, наскільки вдалася його провокація. Але нехай обломиться, він не дасть керувати собою, наче якоюсь маріонеткою. Як би йому не хотілося бути зараз вдома, щоб розібратися з проблемами, але Цзян Чен не дозволить ворогові маніпулювати.

— Главо Цзян, радий вітати вас і вашу команду, — Ґуаншань підвівся на ноги під час їхнього прибуття. — У вас все добре?

Під цим пильним і співчутливим поглядом Цзян Чену навіть вдалося видавити криву усмішку.

— Просто чудово, а у вас, главо Цзінь?

Цзян Чен ще раз усміхнувся і зайняв місце біля вікна. Хто б знав, як йому в цей момент хотілося вчепитися в Ґуаншаня та розірвати його на дрібні шматочки. Але він стримав свою злісну енергію. Здається, раніше він поспішив, списуючи все на Тигрину печатку пекла. Виявляється і в ньому самому живе жорстокий монстр, який прямо зараз хоче гарячої свіжої крові глави Цзінь.

Раптом за вікном прогриміло, а темне небо розсікла фіолетова блискавка. Відразу після цього піднявся жахливий вітер і почалася злива, наче хто з відра воду лив.

— Буря, — здивовано видихнув Хуайсан. — А всього лише годину тому на небі не було жодної хмаринки.

Зауваження про погоду трохи розрядило напружену атмосферу.

Цзян Чен про себе пирхнув. Попри весь зовнішній спокій, всередині нього вирувала не менша буря, ніж за вікном. Хоч погода тепер була на його боці.

Глава Цзінь, як і раніше, зберігав на обличчі доброзичливий вираз і не зводив з Цзян Чена пильного погляду.

— Як просувається розслідування? Думаю, ви вже ознайомилися із ситуацією та розумієте, що всі дії мого племінника були вимушеними. Усіх винних я вже покарав, вам немає сенсу надовго затримуватись у Ланьліні.

— О, але ми все одно повинні ретельно все перевірити ще раз. Не могли б ви повернути адептів, які брали участь у допитах родичів втікачів. У нас є кілька запитань до них.

Цзян Чен помітив, як Ґуаншань ледь помітно скривився, але відразу повернув на обличчя добродушний вираз.

— Вибачте, главо Цзян, але в покарання за свої дії адепти були позбавлені сил і вигнані з ордену. Тож я навіть уявити не можу, де можуть бути ці люди зараз, — голос глави Цзінь був сповнений жалю.

— Думаю, нам не важко буде їх знайти, — знизав плечима Цзян Чен і краєм ока помітив задоволений блиск в очах Ґуаншаня. Невже той настільки впевнений, що добре сховав співучасників Цзисюня? Якщо знадобиться, він кожен камінчик у Ланьліні переверне, але знайде їх.

На щастя, в подальшу розмову втрутився Січень і перетягнув увагу Ґуаншаня на себе.

Цзян Чен ретельно вивчав адептів, які стояли біля глави Цзінь. При погляді на одного юнака щось всередині нього неприємно засвербіло. Якесь незрозуміле відчуття.

Він придивився уважніше і ледве втримав спокійний вираз обличчя. Цей хлопець за спиною Ґуаншаня безперечно практикує темні техніки.

Нехай у нього не було при собі тигриної печатки, але після тривалої взаємодії з нею та Вей Їном він непогано відчував такі речі на відстані. Підопічний глави Цзінь остаточно відмовився від світлої енергії та використовував Темний Шлях самовдосконалення.

Цзян Чен вчасно відвів погляд і не дав стороннім помітити його інтерес. Але те, що сталося, все ж таки змусило його замислитися над своїми подальшими діями. Мабуть, треба повідомити своїх розвідників, щоб придивилися до цього хлопця. Але своїй команді він поки вирішив нічого не повідомляти. Швидше за все, до їхнього розслідування це не має жодного відношення, а от у нього буде вагомий козир проти Ґуаншаня в особистій боротьбі.

Їхня вдавано святкова вечеря тривала близько двох годин. Цзян Чен вважав за краще мовчати, крім тих випадків, коли до нього зверталися безпосередньо. Подумки він формував план дій проти Ґуаншаня.

Якщо раніше він був готовий просто усунути главу Цзінь з посади, то зараз його внутрішній звір вимагав крові. Цзян Чен позбавить Ґуаншаня всього, що той любить та цінує. І, мабуть, помилує він лише Цзисюаня та мадам Цзінь.

Коли вечеря нарешті закінчилася, вся команда зітхнула з полегшенням.

— Що за жахлива атмосфера, мені навіть шматок у горло не ліз, — драматично видихнув Хуайсан і покосився на Цзян Чена. — Цзян-сюне, що ми робитимемо далі? Здається, глава Цзінь добре замів усі сліди.

— Поговоримо в кімнаті, — видихнув Цзян Чен. Він відчував на собі пильні погляди з кількох темних закутків коридору і був цілком впевнений, що зараз їх підслуховують.

Члени команди одночасно закивали.

Варто було перетнути поріг, як Цзисюань спитав прямо в лоб.

— Що було у повідомленні з Юньмена?

Цзян Чен пирхнув і передав йому листа. Він вирішив не приховувати ситуацію від членів команди, а перед вечерею вирішив не повідомляти, щоб ті трималися якомога природніше.

— Якщо до цього справді причетні адепти мого ордену, я знайду всіх винних і передам їх до ордену Юньмен Цзян, — серйозно заявив Цзисюань після прочитання. — І я виконаю твою вимогу.

Цзян Чен на це лише кивнув.

— Я вимагатиму виру і страту. Хоча підозрюю, що тут скористалися послугами найманців. Це вже не перший випадок.

— Згоден, — зітхнув Цзисюань.

— Гаразд, повернемось до розслідування, — змінив тему Цзян Чен. — У нас не так багато зачіпок. Єдине, що нам вдалося дізнатися — вісім колишніх адептів ордену Цішань Вень було викрадено невідомими. Було помічено шістьох вершників. Ось тільки цього мало.

— Нам необхідно знайти підлеглих Цзінь Цзисюня за будь-яку ціну, — похитав головою Лань Січень. — Без їхніх свідчень ми мало що зможемо вдіяти.

— Чживень збирає про них усю можливу інформацію, але йому потрібно трохи більше часу, — насупився Цзисюань. — Завтра я залучу до розслідування ще більше людей.

— Глава Цзінь впевнений, що ми їх не знайдемо, — зітхнув Цзінсун.

— У крайньому разі нам залишається лише допит Цзисюня, — вирішив Цзян Чен. — Ми зможемо довести, що адепти були викрадені, отже, його дії були неправомірними. Ось тільки з гарним захистом йому не важко буде уникнути покарання.

Деякий час члени команди мовчки переглядалися між собою та сумно зітхали. Ґуаншань не той, кого легко обіграти. Особливо на його ж території.

— До речі, Цзінсун і Дешен, вам щось вдалося з'ясувати? Де бував Цзисюнь і що робив?

Подальша інформація змусила Цзян Чена та Цзисюаня не стримуватися в словах і голосно вилаятися. Хлопці повільно перераховували всі села, які вони сьогодні відвідали та де їм говорили про групу із шести вершників. Ось тільки якщо Дешен із Цзінсуном нічого так і не зрозуміли, то Цзян Чен зі спадкоємцем Цзінь одразу допетрали.

— Виродки! — Цзисюань підірвався на ноги й почав нервово міряти кроками кімнату. — Вони підкупили людей, щоб ті дали неправдиві свідчення!

Цзян Чен стиснув кулаки та силою волі втихомирив блискавки, що миготіли на руках. Його теж не на жарт розлютила думка, що весь сьогоднішній день вони витратили даремно. Та й саме розслідування пішло не в той бік.

— Їх підкупили? — здивувався Хуайсан. — Може, тоді ми просто запропонуємо більше?

Цзян Чен похитав головою.

— Ми на території Ланьліна, для цих людей ми чужинці, а під заступництвом Ґуаншаня їм тут все життя жити.

— Крім того, якщо хтось дізнається, що ми заплатили за інформацію, то її вже не можна буде використати в суді, — важко зітхнув Лань Січень.

— Чому? — розгубився Дешен.

— А хто знає, ми заплатили, щоб нам сказали правду чи навпаки? Раптом ми заплатили, щоб люди спеціально дали свідчення проти ордену Ланьлін Цзінь? Навіть якщо це не так, глава Цзінь має досить великий вплив у світі заклиначів і зможе викликати недовіру до наших свідчень.

Як би решті членів команди не важко було це визнати, але слова Січеня звучали логічно.

— Та не може бути, щоб ми були безсилі! — гримнув рукою по стіні Хуайсан. Решта мовчки погодилася і зиркнула на Цзян Чена.

Він тяжко зітхнув.

— Хуайсан правий. Нехай ми пішли хибним шляхом, але ми досить швидко це з'ясували. Так, половина свідчень про викрадення виявилася хибною, та це не означає, що наша теорія невірна. Думаю, мешканців села попередили лише про членів нашої команди, але якщо ми зуміємо підіслати сторонню людину, вона зможе вивідати потрібну нам інформацію. Нехай ми не зможемо додати її як докази, але коли ми знайдемо викрадених людей, то це буде вже не так важливо.

Всі погодилися і тільки Січень із Цзисюанем похмуро переглянулися між собою.

— Ваньїню, ти ж розумієш, що минуло занадто багато часу. Навряд чи ми знайдемо їх живими.

— Ми не знаємо, з якою метою їх викрали, — похитав головою Цзян Чен і обернувся до Вень Ніна. — Що спільного між усіма викраденими?

— Чоловіки, у розквіті сил, не лише фізично розвинені, а й енергетично, — відразу почав перераховувати підопічний. — Крім того, всі були досить добрими людьми. Дуже товариські, вони ніколи нікому не відмовляли в допомозі. Я не знаю, навіщо їх могли викрасти.

Цзян Чен зітхнув. Щось крутилося в голові, але він ніяк не міг упіймати думку за хвіст.

— Якщо вони фізично сильні, можливо, їх вирішили використовувати як рабів? — припустив Хуайсан.

— Чому саме виправдані? — несподівано запитав Сюй Фен. — Я сумніваюся, що серед тих, хто був присланий сюди для виправних робіт, не знайдеться фізично сильних чоловіків. Якщо хтось захотів би придбати раба, він міг би просто зробити запит Цзисюню. Навряд чи той відмовив би й не знадобилися всі ці труднощі з викраденням.

Цзян Чен здивовано зиркнув на хлопця, але кивнув. Дуже правильні думки. Навіщо такі складнощі? Раптом у голові прозвучала фраза, сказана голосом Вей Їна: «Чим добріша людина була за життя, тим імовірніше, що після смерті він стане сильним лютим мерцем». Ця думка змусила його збліднути. Після виявлення у свиті глави Цзінь темного заклинача, це цілком можливо. Невже цих людей могли забрати на експерименти?

— Ваньїню? — Січень обережно торкнувся його плеча. — Щось зрозумів?

— Це треба перевірити, — піднявся на ноги Цзян Чен. — Ідіть спати, завтра продовжимо.

Не чекаючи відповіді, він вийшов у коридор і одразу ж злився з тінню, загортаючись у чорний плащ. Повз промчав Цзисюань, а потім ще четверо адептів ордену Ланьлін Цзінь. Переконавшись, що коридор остаточно спорожнів, Цзян Чен рушив у бік кухні.

До півночі залишалося не більше пів години, але він сподівався, що ця Шень Мей вже на місці.

Chapter Text

Де саме в ордені Ланьлін Цзінь була кухня, Цзян Чен не знав, але підозрював, що вона у господарських прибудовах з північного боку від центрального павільйону. Проскочивши повз патрулі, він нарешті дістався потрібного місця. І на нього вже чекали.

— Янь Чже? — здивувався він, розглядаючи мініатюрну дівчину, якій зовсім нещодавно вручав дзвіночок у Ціншані. Раніше вона була учасницею мандрівної театральної трупи, але кілька місяців тому стала ученицею Уґуя.

— Доброї ночі, главо Цзян, — радісно посміхнулася дівчина і низько вклонилася. — Зараз мене звуть Шень Мей — я помічниця кухаря.

Цзян Чен задоволено пирхнув і кивнув. Гарне прикриття.

Чомусь заклиначі звикли чекати каверз лише від інших заклиначів і ігнорували прислугу, яка не мала ніяких здібностей. А оскільки в Ланьліні слуг було багато, загубитися серед них було не складно. Особливо, якщо ти не маєш золотого ядра.

— У тебе є для мене якась інформація?

— Про стеження ви вже напевно знаєте, — зітхнула дівчина. — Крім тих відомостей, що ви отримали раніше, поки нічого знайти не вдалося. Інші запитували, на що саме їм потрібно звернути увагу насамперед під час розслідування.

— Скільки людей зараз у Ланьліні?

— Крім мене, Хань Му та Сяо Юна ще шестеро старших братів і сестер.

Цзян Чен усміхнувся.

Значить троє учнів та шестеро старших адептів. Є де розігнатися. Він дістав письмове приладдя і почав писати листа. Наскільки він пам'ятав, Хань Му досить здібний заклинач, який непогано тримається на мечі.

— Лист для вашого наставника. Намагайтеся передати його якнайшвидше. Далі, мені потрібно, щоб хтось зі старших простежив за одним адептом, який постійно поряд з Ґуаншанем. Високий, худий, з довгим темним чубом, який майже постійно прикриває його обличчя. У мене є підозри, що він темний заклинач, тож нехай під час спостереження будуть обережні.

— Під опис підходить лише Лу Хан, — кивнула дівчина. — Він запрошений учень особисто глави Цзінь.

— Добре. Далі мені потрібно, щоб хтось постійно спостерігав за діями Ґуаншаня. Можливо, до вас ще не дійшли чутки про те, що на три заклинательські пункти в Юньмені були здійснені напади з підпалом. Мені потрібні докази того, що до цього причетний глава Цзінь або його підлеглі. Крім того, незабаром розпочнеться зміна влади. Мені потрібні важелі тиску, щоб у майбутньому допомогти Цзисюаню безболісно обійняти пост глави ордену.

На словах про заклинательські пункти Янь Чже стиснула руки в кулаки, а її очі недобре блиснули. Нехай вона і не була заклинателькою, але Юньмен став їй домом. Дослухавши вказівки Цзян Чена, вона закивала головою. Побачивши такий запал, він тільки зітхнув.

— Насамперед ви повинні подбати про себе. Гаразд, це ще не все. Відправте когось під прикриттям до села Шаньлу, нехай з'ясують, чи не бачили вони на околицях підозрілих людей. Ми були там сьогодні, але нам повідомили неправдиву інформацію. Тож будьте максимально обережними. І наостанок, — Цзян Чен дістав список підопічних Цзисюня, які вели допит Венів. — Мені потрібні ці люди. Ґуаншань десь їх сховав, але я сумніваюся, що вбив.

Янь Чже взяла список та кивнула.

— Ми сьогодні ж розпочнемо виконання завдань. Вдруге зустрічатися тут буде небезпечно, тож завтра Сяо Юн передасть вам записку про місце зустрічі. Але якщо з'явиться термінова інформація, ми самі знайдемо вас, — дівчина посміхнулася і простягнула йому кошик з їжею. — А сьогодні ви просто зголодніли та вирішили навідатися на кухню. Крім того, гадаю, після вечері з главою Цзінь вам справді не завадило б перекусити.

Цзян Чен засміявся і прийняв кошик із їжею.

— Дякую за доброту, панно Шень.

Під тихий сміх Цзян Чен покинув кухню і відправився назад. Нарешті його внутрішній монстр трохи заспокоївся. Як там кажуть, помста — це страва, яку краще подавати холодною? Так він і зробить. Хай поки Ґуаншань думає, що злочин проти Юньмена зійшов йому з рук. Але більше він не дасть торкнутися своєї землі та своїх людей.

— Ваньїню?

Цзян Чен так і завмер на порозі. Він сподівався, що всі члени команди вже розійшлися спати. Не думав, що його чекатимуть. Втім, у вітальні виявився лише Січень.

— М-м-м, як щодо нічного перекусу?

Січень здивовано глянув на нього у відповідь, а потім помітив кошик у його руках і посміхнувся.

— Невже зголоднів?

— Не одному Хуайсанові під час вечері шматок у горло не ліз, — знизав плечима Цзян Чен.

Лань Січень хитро посміхнувся і вдав, що повірив.

Вони зручно влаштувалися довкола столу, який за короткий час вже встигли замінити.

Помітивши, з яким апетитом Січень поглинає їжу, Цзян Чен посміхнувся і посунув кошик вперед.

— Січеню, може, все ж таки скажеш те, що хотів у Пристані Лотоса? Що тебе так збентежило у павільйоні цілителів?

Лань Січень закашлявся і відклав баоцзи убік, дивлячись на Цзян Чена круглими очима.

— А ти наполегливий, знаєш?

Цзян Чен підступно посміхнувся і підсунувся ще ближче. Після чого зробив максимально безневинний вираз обличчя і трохи скопіював інтонацію Вей Усяня.

— Хуань-ґеґе, ти ж мені скажеш?

Вираз обличчя Лань Січеня потішив. Очі здивовано розширилися, а погляд розфокусувався. Щоки почали повільно заливатися рум'янцем. Цзян Чен задоволено усміхнувся, він обожнював, коли Перший Нефрит втрачав свій контроль. Досягти цього було дуже складно, але нагорода була надто цінною.

— Цзян Чене, ти ж спеціально мене провокуєш? — за кілька хвилин прийшов до тями Січень і пильно подивився на Цзян Чена, який був надзвичайно задоволений своєю витівкою.

— Хуань-ґеґе не подобається? Я можу припинити.

Січень на мить заплющив очі й важко зітхнув, але коли він знову їх розплющив, Цзян Чен зміг помітити в них якийсь недобрий вогник.

— Гм, якщо ти хочеш знати, то я розповім, — почав Лань Січень і вже сам нахилився ближче. — Я планував твоє викрадення.

Цзян Чен широко розплющеними очима дивився у відповідь. Викрадення? Коли ця інформація досягла мозку, він не витримав і тихо засміявся.

Січень здивувався такій реакції.

— Я серйозно. Тоді я вперше усвідомив, наскільки багато у тебе труднощів, з якими ти справляєшся щодня. Мені захотілося викрасти тебе з Юньмена і відвезти в Ґусу. Поселити в якомусь віддаленому будиночку і дати тобі відпочити від усіх турбот хоча б кілька тижнів.

Сміх Цзян Чена вщух, він з невимовною ніжністю подивився на людину, яка сиділа прямо перед ним. Його сім'я та друзі часто говорили, що йому варто відпочити, але вперше хтось серйозно обмірковував його викрадення. Для відпочинку.

— Знаєш, Лань Хуаню, ти неймовірний, — зітхнув Цзян Чен і похитав головою.

— Ти просто не розумієш, наскільки я на той момент був серйозний, — важко зітхнув Січень і опустив погляд у підлогу. — Я вже подумки продумав увесь план, врахував час патрулів і навіть знайшов варіант, як ненадовго приспати твого брата.

— Якщо ти думав, що мене ця інформація налякає, то даремно, — пирхнув Цзян Чен і легенько штовхнув його плечем, та так і залишився сидіти зовсім поряд. — Якщо чесно, у мене іноді теж виникало бажання викрасти тебе з Ґусу і закрити в Юньмені, щоб показати, як це жити без правил і обмежень. Нехай мої наміри й не були настільки серйозними, це не означає, що їх не було зовсім.

Лань Січень тихо пирхнув.

— Невже тобі не подобається орден Ґусу Лань?

— Гм, я визнаю, що ваші учні одні з найсильніших, та й виховання у них на найвищому рівні, але… Від цього ваші адепти щасливішими не стають. Невже тобі ніколи самому не хотілося втекти? Вдихнути більше свободи? Бігати, голосно сміятися, випити алкоголю? І робити ще купу цікавих речей, які забороняє ваш орден.

Січень важко зітхнув і зізнався.

— Звісно, хотілося, особливо коли мене почали готувати до ролі глави клану, але… У мене була підтримка Мінцзюе. В ордені Цінхе Нє я міг відпочити від усіх своїх обов'язків. Саме там я бігав, сміявся і… Кгм, вперше скуштував алкоголь.

Цзян Чен насмішкувато пирхнув.

— Але, попри мої маленькі бунти, я завжди чудово розумів, до якого ордену я належу. І ким мені доведеться стати в майбутньому. Мені подобається мій орден, нехай у порівнянні з іншими він здається нуднішим, але це не завжди так. Мій дядько не дарма має звання найкращого вчителя, він чудово розуміє, що дітям потрібно не лише вчитися, а й відпочивати. Для адептів інших орденів наше життя здається дуже нудним, але ми вже до нього звикли. Не заперечую, іноді хочеться зробити ковток свіжого повітря, побачити щось нове, поспілкуватися з людьми, але така можливість з'являється під час нічних полювань чи інших мандрівок. Я знаю, що надто розмірене життя наших адептів для бурхливого ордену Юньмен Цзян здається чимось поганим, але це не так.

— Якщо ти всім задоволений, тоді гаразд. Я в жодному разі не хотів образити твій орден. Але ти маєш рацію, звичаї Ґусу Лань для нас, юньменців, іноді занадто дикі, — Цзян Чен раптово посміхнувся. — Знаєш, мені подобаються такі розмови з тобою. Якщо я попрошу надалі чесно все зі мною обговорювати, чи не вважатиметься це надмірним нахабством?

Лань Січень тихо засміявся.

— Ти забув, що правило № 623 забороняє нам брехати?

— Так, але немає правила, яке б забороняло вам про щось замовчувати, — знизав плечима Цзян Чен і пильно подивився на Січеня. — Повір, я зрозумію все, про що б ти не хотів мені сказати. Мені подобаються наші стосунки та навряд чи знайдеться хоч щось, що зможе їх зіпсувати.

— Ти так у цьому певен? — якось гірко посміхнувся Лань Січень.

Цзян Чен якийсь час думав, як краще відповісти на це запитання. Він усміхнувся і знову трохи подався вперед.

— Хуань-ґеґе в мені сумнівається?

— Ох, Цзян Чене, — видихнув Січень. — Якось ти точно зведеш мене в могилу.

Цзян Чен засміявся і торкнувся двома пальцями його скроні.

— Ось у цьому проблема. Через свою звичку до правил, ти тепер сам створюєш собі обмеження скрізь і всюди.

Лань Січень на мить округлив очі, а потім трохи повернув голову і злегка потерся об пальці Цзян Чена, які досі торкалися його скроні. Помітивши, що він не відсмикнув руку, а тільки посміхнувся, Перший Нефрит ордену Ґусу Лань вирішив нарешті ризикнути.

Після стількох провокацій зі свого боку, Цзян Чен анітрохи не здивувався обережному поцілунку. Спочатку це був легкий дотик, здавалося, що Січень тільки й чекає, що його відштовхнуть. У відповідь він ледь посміхнувся і перехопив всю ініціативу на себе. Закопавшись у волосся Лань Січеня однією рукою, другою Цзян Чен обхопив його за пояс і притягнув до себе ще ближче.

Остаточно переконавшись, що його не тільки не збираються відштовхувати, але й схвалюють його дії, Лань Січень розслабився і дозволив Цзян Чену поглибити поцілунок. З кожною миттю їх дії ставали дедалі сміливішими. Цзян Чен відчув, як, не відриваючись від його губ, Січень спочатку витяг шпильку, а потім і зовсім розпустив його волосся, зариваючись у них рукою і злегка масажуючи шкіру. Здається, він навіть видав тихий стогін.

— Кгм-кгм, Цзян-сюне, Січень-ґе, якщо що, то я нічого не бачив, — пролунав поряд голос Хуайсана.

Цзян Чен трохи відсторонився і дуже невдоволено глянув на молодшого Нє, який нібито прикривав очі рукою.

— Правда, нічого, — з цими словами Хуайсан бочком підібрався до столу, підхопив кошик з їжею і швидко втік. Тільки махнув їм на прощання. — Не буду більше відволікати, можете продовжувати.

Щойно зачинилися двері, Цзян Чен не втримався і тихо розсміявся, вткнувшись чолом Січеню в плече. Здається, йому справді треба відпочити. Інакше як пояснити те, що вони цілувалися прямо у вітальні. Навіть забракло розуму дійти до спальні. Нехай він нічого не соромився, але інші могли відчувати деякий дискомфорт, натрапивши на них двох у такому вигляді.

Відхилившись, Цзян Чен знову глузливо пирхнув. Волосся Січеня було розпатлане, а ще він зовсім не пам'ятає, як встиг наполовину стягнути його верхній одяг. Хоча й сам, мабуть, виглядав не краще.

— Здається, ми трохи захопилися, — тихо помітив він і поглянув на розгубленого Лань Січеня. — Гей, відімри. Все гаразд, це просто Хуайсан.

Січень похитав головою.

— Якщо знає Хуайсан, то невдовзі дізнаються й всі інші.

— М-м-м, з нашої команди — точно, а щодо інших… Хуайсан вміє тримати язика за зубами. Не те щоб я планував ховатися чи щось в цьому роді, але, боюся, зараз стосунки зі мною можуть тобі лише нашкодити, — зітхнув Цзян Чен. — Знаєш, я збирався все це обговорити з тобою після розслідування, але не думав, що витримка мене підведе. Ти надто приголомшливий, щоб я міг тримати себе в руках. Ех, прекрасний Перший Нефрит Ґусу Лань так просто спокусив бідного главу Юньмен Цзян.

Лань Січень пирхнув і обережно прибрав пасмо з його обличчя.

— Це ще хто кого спокусив.

Цзян Чен зацікавлено підняв брову, але потім тяжко зітхнув.

— Як би не було приємно проговорити з тобою всю ніч, боюся, нам все ж таки треба трохи поспати. Завтра на нас чекає важкий день. Але не думай, що я забуду про нашу розмову.

— Я вже зрозумів, що ти маєш гарну пам'ять, — усміхнувся Січень. — Але я можу лишитися з тобою на ніч.

Цзян Чен мимоволі проковтнув слину і видихнув застрягле у легенях повітря. Якось раптово згадалося, що в цьому житті в нього ще нікого не було...

— Не знаю, про що ти подумав, але я пропонував просто спати, — підступно посміхнувся Лань Січень, і цього разу прийшла черга Цзян Чена трохи зашарітися.

— Здається, хтось дуже дріб'язково мені мститься, — похитав головою Цзян Чен і підвівся на ноги. — Гаразд, ходімо спати. Нам потрібні сили, щоб нарешті обіграти цього старого лиса.

Цзян Чен краєм свідомості відзначив, що він якось дуже легко звик до того, що Лань Січень спить поруч. Та і йому самому спокійніше. Здається, тільки тепер він почав розуміти, що глава Лань з самого початку був для нього особливою людиною, якій він безмежно довіряв майже з першого дня знайомства. Для Цзян Чена це дуже незвичайно.

Ще раз зітхнувши, Цзян Чен міцно обійняв Лань Січеня і нарешті заснув.

Але не надовго.

В обличчя пихнуло жаром. Навколо панував хаос, чулися крики та стогони болю. Гучно тріщав вогонь, довкола обвалювалися будівлі. Не якісь там будинки, це був його дім. Пристань Лотоса. Яскраво в небі горів червоний символ у вигляді сонця, а на язику чітко відчувався металічний присмак крові.

Несподівано звідкись почулася легка мелодія. Вона ніби кликала його кудись. Звала туди, де немає вогню, де є життєдайна прохолода і спокій. І Цзян Чен піддався цій мелодії, невдовзі звуки битви стихли, а його свідомість огорнула м'яка і затишна пітьма.

Вже остаточно занурюючись у сон без сновидінь, Цзян Чен встиг подумати, що вперше за весь час йому наснився кошмар про те, як горіла Пристань Лотоса під час нападу Венів. Невже таким чином почала повертатися до нього пам'ять?

Chapter Text

Ранок зустрів Цзян Чена тихим копошінням під боком. Він навіть не одразу згадав про події минулої ночі. Розплющивши очі, він зіткнувся з сяючим поглядом навпроти.

— Доброго ранку, — трохи хрипким від сну голосом привітався Цзян Чен.

— Добрий, — збентежено-задоволений вираз з'явився на обличчі Січеня.

— М-м-м, — Цзян Чен помітив Лебін, що лежала поруч, і посміхнувся. — Дякую, що боронив від кошмарів. До речі, чому ти останнім часом частіше користуєшся ґуцінем, а не сяо?

Січень посміхнувся і лагідним рухом поправив волосся Цзян Чена.

— Після війни я намагаюся більше не використовувати Лебін на полі бою. Знаєш, — Лань Січень трохи насупився, а потім махнув рукою, — я волію використовувати її з добрими намірами. До того ж Розпитування можна зіграти тільки на ґуціні.

Цзян Чен на це лише кивнув. Він розумів, наскільки близьким стає такий інструмент і, знаючи натуру Січеня, розумів його рішення. Усміхнувшись, Цзян Чен потягнувся і хитро подивився на главу ордену Ґусу Лань, який продовжував лежати в його ліжку і при цьому виглядав як справжнісінька досконалість. Навіть із легким рум'янцем на щоках та яскравим блиском в очах.

— М-м-м, здається, настав час серйозних розмов, — після цих слів Січень трохи насторожився і навіть спробував прийняти більш пристойну позу. Безрезультатно. — Почну з головного питання, яке мене зараз найбільше турбує. Чи дозволяють мені наші стосунки на цьому етапі красти твої ранкові поцілунки?

Січень на мить завмер, ніби не усвідомлюючи сенсу поставленого питання, а потім почервонів і кивнув.

— Мгм.

Цзян Чен усміхнувся і коротко поцілував Лань Січеня. Занадто коротко, але він боявся захопитися і тоді вони з ліжка й до обіду не виберуться. На жаль, команда та розслідування не чекатимуть.

— Добре, питання друге, ти усвідомлюєш, що означає бути зі мною у стосунках? — це питання було значно серйознішим за перше, але Цзян Чен мав прояснити для себе кілька моментів. Знаючи Ланів, для Січеня це навряд чи просте захоплення. Швидше за все, його почуття набагато глибші, і це може принести главі ордену Ґусу Лань значні незручності. — По-перше, ти зіткнешся з осудом не лише навколишніх, а й свого дядька. По-друге, на тебе можуть натиснути мої опоненти та завдати чимало неприємностей. По-третє, я досить складна людина, зі мною буде дуже непросто.

— Ти хочеш, щоб я відмовився від тебе? — насупився Січень.

— В жодному разі. Я просто хочу знати, чи готовий ти до наслідків.

— Якщо я скажу «ні», ми спробуємо й надалі бути друзями? — з незрозумілим сумом у голосі промовив Лань Січень.

Цзян Чен уважно подивився на нього і широко посміхнувся.

Нещодавно він ставив подібне питання собі. Чи готовий він відмовитися від Січеня у романтичному плані та продовжувати бути просто друзями? Він розумів, що його почуття знаходяться нехай не на ранній стадії, але шанс зупинитися і все припинити ще був. Ось тільки…

— Якщо ти скажеш "ні", я дочекаюся закінчення розслідування, розберуся з проблемами в ордені, а потім поїду з дружнім візитом в Ґусу, де почну активно тебе спокушати. І продовжу доти, доки ти не будеш готовий ризикнути вступити зі мною у серйозні стосунки.

Лань Січень виглядав таким розгубленим після його слів, що Цзян Чен не втримався і знову його поцілував.

— Ох, Цзян Чене, — зітхнув Перший Нефрит і трохи несміливо посміхнувся.

— Я щиро зізнаюся, що ти мені подобаєшся. Дуже подобаєшся, — знизав він плечима у відповідь і серйозно додав: — Я не впевнений, що це закоханість чи тим більше кохання. Не буду тобі брехати, я лише нещодавно усвідомив твої почуття до мене і ще не до кінця розібрався у своїх. Але я хочу спробувати стати тобі кимось ближчим.

Січень на мить завмер, а потім кивнув.

— Я розумію, — після чого трохи сумно посміхнувся. — Думаю, тут я мав певну перевагу в часі.

— Так? — Цзян Чен трохи подався вперед. — Розкажеш?

Відповісти Січень не встиг, пролунав обережний стукіт у двері й знову почувся голос Хуайсана.

— Цзян-сюне, ти вже прокинувся?

Цзян Чен тихо вилаявся собі під ніс. Останнім часом молодший Нє з'являвся вже надто "вчасно", настільки, що він починає підозрювати якусь змову.

— Добре, останнє питання на сьогодні, — зітхнув Цзян Чен і повернувся до Січеня. — Це означає "так"?

— Це означає "побачимо", — несподівано широко посміхнувся Лань Січень і тепер вже сам потягнувся за поцілунком. Цього разу набагато довшим і палкішим.

Перервав їх черговий стукіт і незадоволене бурчання.

— Цзян-сюне, там сніданок холоне. Вставай швидше!

Цзян Чен пирхнув і крикнув у відповідь:

— Хіба ти вночі не наївся?

— Кгм. Загалом, ми на тебе чекаємо! — кинув Хуайсан і нарешті пішов.

Цзян Чен підвівся з ліжка і почав швидко одягатися. Застібаючи наручні, він обернувся до Січеня.

— Як тільки розслідування закінчиться, ми продовжимо нашу сьогоднішню розмову.

Лань Січень тільки кивнув і поспішив теж привести свій одяг до ладу. На відміну від Цзян Чена, вночі він посоромився зняти з себе верхнє вбрання. Дивно, але на ньому навіть складок не залишилося. Напевно, весь секрет у вишитих заклинаннях.

Коли вони удвох з'явилися на сніданок, Хуайсан зустрів їх тямущою усмішкою, а інші почали невпевнено переглядатися. Цікаво, що за столом був присутній і Цзінь Чживень.

— Якщо є запитання, можете поставити вголос. Можливо, я навіть відповім, — пирхнув Цзян Чен і опустився на вільне місце.

— Знаєш, Цзян-сюне, тобі частіше треба з Січень-ґе спати, ти тоді добрішим стаєш.

Січень поруч закашлявся та обурено глянув на Хуайсана.

— Мені нагадати, хто вночі поцупив мою вечерю? — Цзян Чен підвівся і просвердлив молодшого Нє пильним поглядом.

— Гей, я просто вийшов на запах їжі, хто ж знав, що я побачу те, чого не варто було бачити.

Цзян Чен зітхнув. В принципі, Хуайсан мав рацію. Це в нього мізки кудись у теплі краї полетіли, чого інших звинувачувати?

— Гаразд, наступного разу намагатимусь поберегти твій зір.

— Ось бачите! — Хуайсан раптом підскочив зі свого місця і звинувачувально тицьнув у нього пальцем. — Він сказав наступного разу! Все, моє серце розбите!

Цзян Чен спокійно проковтнув рис і підняв брову, чекаючи на пояснення. Цзінсун і Дешен несподівано протягнули Вень Ніну гроші. Цзисюань тихо гмикнув.

— Добре, що я утримався від ставки.

— Ви на нас ще й ставки робили? Зовсім береги поплутали?! — здивувався Цзян Чен. — Вень Ніне, а ти як виявився в цьому замішаний?

— Главо Цзян, ви самі казали, що кожен адепт повинен приносити в орден прибуток, — промовив трохи зніяковіло Вень Нін і віддав йому половину отриманої суми. — Ось.

— Чому тільки половину? — Цзян Чен раптово зрозумів всю абсурдність ситуації та навіть злитися перестав.

— Друга моя, — посміхнувся Хуайсан. — Нове віяло куплю.

Цзян Чен не витримав і засміявся.

— На що хоч ставили?

— Хуайсан стверджував, що у вас з главою Лань романтичні стосунки, — вирішив відповісти Вень Нін. — Я погодився з його словами. Дешен та Цзінсун не повірили. Спадкоємець Цзінь та Сюй Фен утрималися від ставки.

Цзян Чен глянув на Січеня і хитро посміхнувся.

— А хто сказав, що ми перебуваємо у стосунках?

 Вень Нін раптом спохмурнів і неохоче простягнув гроші Дешену і Цзінсуну назад.

— Не поспішай, Вень Ніне. Я не казав, що ми перебуваємо у стосунках, але й протилежного не стверджував.

Січень, дивлячись на розгублені обличчя, розсміявся та обернувся до Цзян Чена.

— Гаразд, я скажу "так".

Цзян Чен широко усміхнувся і кивнув Вень Ніну.

— Молодець. Тепер можеш грошей не повертати.

Деякий час у кімнаті панувала цілковита тиша, Цзисюань не витримав перший і голосно засміявся.

— О Небеса, юньменці страшні люди. Вони завжди досягають того, чого хочуть. Або кого.

Спадкоємець Цзінь співчутливо покосився на Лань Січеня. Але той несподівано у відповідь на всі погляди лише широко посміхнувся.

— Невідомо, хто залишився у більшому виграші.

Попри смішки, Цзян Чен уважно оглянув усіх членів команди, але відвертого неприйняття ні в кого не помітив. З цими людьми він майже постійно знаходився поряд останні декілька тижнів, і ще невідомо, скільки проведе в майбутньому. Не те щоб негативна позиція когось із членів команди якось вплинула на його стосунки з Січенем, але на їхній роботі це могло погано позначитися. Він звик їм довіряти.

Помітивши його погляд, Цзінсун лише знизав плечима.

— Здивований, але не шокований.

— Так, я теж, — трохи зніяковів Дешен, але додав. — Ви дуже гарна пара.

Цзян Чен пирхнув і перевів погляд на Цзисюаня.

— Яньлі вже кілька років переконана, що ви — ідеальна пара.

Ось ця інформація здивувала Цзян Чена. Нехай минулий візит до Юньмена. Там уже й він почав помічати натяки Січеня, але кілька років? А ось Лань Хуань поруч виглядав цілком спокійним. Так, здається, він чогось не знає. Добре, із цим він розбереться пізніше. Настав час закінчувати з жартами та повертатися до роботи.

Цзян Чен перевів погляд на мовчазного Цзінь Чживеня. Той, здається, навіть не вдавався у їхню розмову і час від часу позіхав. Мабуть, комусь не завадило б відпочити.

— У тебе є щось для нас?

— Я знайшов кількох родичів вигнаних з ордену підлеглих Цзисюня. Тут їхні адреси.

Цзян Чен кивнув і перехопив сувій.

— Ти добре попрацював, тепер тобі краще піти трохи відпочити. Залиш решту на нас.

— Ваньїнь правий, — кивнув Цзисюань. — Йди відпочивай.

Чживень сперечатися не став і швидко відійшов, насамкінець щось прошепотівши Цзисюаню на вухо. Той у відповідь лише кивнув. Очевидно, справа стосувалася якихось внутрішніх справ. Цзян Чен вирішив не цікавитись і тим часом вивчити отриману інформацію.

У списку лише чотири прізвища. Інші посіпаки Цзисюня виявилися сиротами, яких виховував орден. Отже, треба зосередитись на цих чотирьох. Це їхній останній шанс щось дізнатися. Ось тільки Цзян Чен чудово розумів, що просто не буде. Навряд чи хтось захоче зрадити свого сина, брата, чоловіка. Але спробувати варто, якщо ні, то…

Їм доведеться дуже тяжко.

— Отже, сьогодні зосередимося на допитах сімей із цього списку. Ми з Січенем займемося цим особисто. Сюй Фен і Цзінсун, спостерігатимете збоку. Не показуйтесь. Ваше завдання простежити за членами сім'ї після того, як ми від них підемо. Навряд чи вони знають точне місце розташування відісланих адептів, але я намагатимусь їх залякати, щоб вони зв'язалися з довіреною людиною. Ну, це про всяк випадок. Цзисюань і Хуайсан, ваше завдання — нашуміти й відвернути увагу глави Цзінь та шпигунів на себе. Є ідеї?

Цзисюань раптом дуже підступно посміхнувся й кивнув.

— Про це можеш не турбуватися. Батьку точно буде не до ваших дій.

Цзян Чен у відповідь лише кивнув.

— А ми? — Дешен переглянувся з Вень Ніном і обидва пильно у нього втупилися.

— Займетесь Цзисюнем. Викличте його на допит. Навряд чи він відхилиться від легенди хоч у чомусь, але приділяйте увагу будь-яким дрібницям. Яка тоді була погода? У що були одягнені втікачі? Які методи допитів застосовувалися? І багато іншого. Вень Ніне, дозволяю тобі повністю на ньому відігратися. Можете залякувати, але занадто не тисніть. Після того, як ми дістанемо докази, знову викличемо його на допит. Тоді він від нас нікуди не дінеться. Але зараз ви повинні знайти хоч якусь зачіпку. І так, не забувайте про протокол.

— Так! — в один голос відгукнулися хлопці й знову перезирнулися, але вже більш задоволено. Цзян Чен з подивом помітив злісний вогник в очах Вень Ніна. На цей раз його підопічного не на жарт розлютили, якщо це пробивається навіть через маску "хорошого хлопчика". Особливо Цюнліня потішив його дозвіл відігратися. Раніше Цзисюнь знущався з Венів, тепер настав час поміняти їх місцями. Але що найцікавіше, у Вень Ніна були для цього всі повноваження.

Цзян Чен похитав головою. Розслідування триває вже кілька тижнів, за цей час члени команди стали трохи дорослішими, мудрішими та впевненішими в собі. Особливо це можна було помітити на наймолодших: Вень Ніні, Хуайсані та Сюй Фені. Хоча й інші змін не уникли. Здається, навіть Січень трохи розгубив свою наївність і нескінченну віру в людей. Став мислити ширше.

— Гаразд, коли все зрозуміло, нумо працювати!

— Так, главо Цзян! — із задоволеними усмішками відгукнулися решта членів команди.

Chapter Text

Окрім Сюй Фена та Юй Цзінсуна до їх невеликої компанії приєдналося ще кілька відданих Цзисюаню адептів ордену Ланьлін Цзінь. Усіх їх Цзян Чен залишив чекати у тіні, а сам впевнено попрямував до невеликого будинку на околиці міста. Там жила Янь Хуа, мати одного із вигнаних адептів.

Чоловік помер ще кілька років тому, і єдиною її опорою був син, який зумів стати заклиначем, як і його батько. Сама Янь Хуа була звичайнісінькою людиною.

Пів години розпитувань та пояснень нічого не дали. Жінка була безмежно впертою і до кінця трималася версії Ґуаншаня. З одного боку Цзян Чен її повністю розумів, вона йшла на все, щоб захистити сина, але з іншого вже втрачав терпіння. Тільки спокійне обличчя Січеня утримувало його від рішучих дій. Зрештою він не витримав і тихо зашипів.

— Ви ж розумієте, що своїм мовчанням не зробите краще? Глава Цзінь уже зрозумів, що ми вийшли на слід. Незабаром він усвідомить, що набагато безпечніше буде повністю позбутися учасників тих подій, і вб'є не лише вашого сина, а й інших. Якщо ми дістанемося до них першими, то гарантую, що збережу їм усім життя. Так, вони винні, але діяли за наказом Цзінь Цзисюня, тож покарання не буде надто суворим. Подумайте про це. Ланьлін Цзінь сильний орден, не сперечаюся, але і він не в змозі вистояти проти об'єднаної сили інших кланів.

Жінка під час його монологу значно зблідла, але як і раніше, вперто стискала губи. Зрозуміло, що говорити вона все одно не збиралася. Цзян Чен гірко посміхнувся і підвівся на ноги.

— Якщо ви передумаєте, просто зверніться до спадкоємця Цзінь або знайдіть мене особисто. Всього найкращого.

Січень кинув на нього здивований погляд, але теж підвівся на ноги та ввічливо вклонився Янь Хуа на прощання. Цзян Чен зітхнув та повторив його дії. Попри те, що вони так нічого і не досягли у плані розслідування, він не міг не поважати сильну волю і хоробрість цієї жінки, яка продовжувала заради сина мовчати навіть у присутності лідерів двох відомих кланів.

— Чому ми так швидко пішли? — вже на вулиці тихо поцікавився Лань Січень.

— Вона нічого не скаже, — зітхнув Цзян Чен. — Навіть під тортурами мати захищатиме свого сина. Але я вже посіяв зерна сумнівів у її серці. Тепер треба лише почекати й подивитися, що вона зробить далі.

— Ти справді думаєш, що глава Цзінь може вбити цих адептів?

— Боюся, що це справді так. Якщо він відчує, що ми підібралися надто близько, він скине всі кінці у воду. Тоді нам доведеться серйозно попрацювати, щоб знайти хоч одну зачіпку.

Цзян Чен повернувся до компанії, яка їх чекала, і вказав на двох адептів Ланьлін Цзінь.

— Залишайтеся тут і простежте за діями цієї жінки. Якщо помітите щось підозріле, один залишиться стежити, а другий повинен вирушити за мною або спадкоємцем Цзінь. Зрозуміло?

— Так, главо Цзян! — адепти закивали й одразу ж поспішили зайняти вигідні місця для спостереження.

Цзян Чен кивнув і попрямував у бік будинку другої родини. Вони всі були заклиначами, але чомусь воліли жити не на території резиденції, а в місті. Поки він думав про подальші дії, Січень попереду вводив Сюй Фена і Цзінсуна в курс справ.

Раптом Цзян Чен завмер на місці. Чужий погляд ледь не пропалював шкіру між лопатками.

Обернувшись, Цзян Чен зустрівся поглядом з незнайомкою, яка пильно його розглядала і звабливо посміхалася. Красива жінка в дуже дорогому на вигляд вбранні та з піпою в руках анітрохи не зніяковіла від його уваги й навіть привітно помахала рукою. Її дії змусили його насупитися.

Вони знайомі? Хто ця жінка і чому інтуїція наполегливо підказувала, що вона зовсім не заклинателька?

Не встиг Цзян Чен кліпнути, як незнайомка опинилася прямо перед ним, хоча до цього їх розділяло не менше двох чжанів ¹. Як?.. Жінка ще раз посміхнулася і ласкаво провела пальцями по його щоці, після чого нахилилася ще ближче і прошепотіла на вухо:

— Я ж попереджала, — дзвінкий і мелодійний голос зараз був сповнений гнівом і роздратуванням. — Ти не мусиш втручатися! Через твої дії рівновагу сил вже було порушено, мені довелося особисто втрутитися і навчити цих хлопчаків кільком темним технікам. Перестань підкидати мені роботу! Ти маєш залишатися осторонь і тільки тоді зможеш повернутись. Тож припиняй опиратися волі Небес!

Не встиг Цзян Чен хоч якось відреагувати, а незнайомка вже зникла так само миттєво як і з'явилася. Він продовжував стояти посеред жвавої вулиці, намагаючись зрозуміти зміст сказаних йому слів.

Ця жінка безперечно не проста людина, і з якоїсь причини знає його. Можливо це знайома попереднього власника тіла? Просто він нічого не пам'ятає. Чи вона просто обізналася?

Подальші думки перервав обережний дотик до плеча.

— Ваньїню, все гаразд? — Січень поруч виглядав трохи схвильованим.

— Вибач, одна людина здалася мені знайомою, але я обізнався. Ходімо, сьогодні нам потрібно з'ясувати місце розташування висланих адептів, поки Ґуаншань не вирішив їх ліквідувати, — похитав головою Цзян Чен. Про цю дивну жінку він подумає пізніше, коли матиме час. А зараз краще зосередитись на розслідуванні.

— Добре, ходімо, — кивнув Лань Січень і, трохи зніяковіло посміхнувшись, лагідно провів пальцями по його долоні. Цзян Чен усміхнувся і подався трохи ближче, щоб вони торкалися плечима один одного. Наскільки він уже встиг помітити, Перший Нефрит виявився дуже жадібним до дотиків, нехай і намагався всіляко стримувати себе.

Сам Цзян Чен жодної проблеми в цьому не бачив, тож вирішив частіше проявляти ініціативу. Саме час дізнатися межі дозволеного один одного і переконатися, що їм і далі буде комфортно разом.

Поруч зупинився Цзінсун і голосно прокашлявся.

— Я, звичайно, нічого не маю проти, але у вас якісь надто задоволені обличчя. Не забувайте, що на вас чекає допит, а не побачення.

Цзян Чен насмішкувато пирхнув у відповідь, тоді як Січень трохи зніяковів.

— Сумніваєшся у моєму професіоналізмі? — суворо запитав він, а в повітрі майнуло кілька фіолетових іскор.

— Ні, главо Цзян, — усміхнувся у відповідь Цзінсун. — Просто хотів повернути робочий настрій.

Цзян Чен кивнув і попрямував до потрібного будинку. Як би йому не хотілося зараз справді відправитися на побачення з Січенем, робота сама себе не зробить. Крім того, він все ще не міг дочекатися моменту, коли зможе назбирати достатню кількість доказів проти Ґуаншаня.

Вмовити сім'ю Фен виявилося нітрохи не простіше, ніж Янь Хуа. Втім, на них хоча б трохи вплинув статус двох глав Великих орденів. Зрештою глава сімейства пригнічено похитав головою.

— Вибачте, главо Цзян, але ми справді нічого не знаємо. Коли син востаннє повернувся додому, він повідомив, що має на кілька років покинути орден Ланьлін Цзінь. Коли ми запитали куди він вирушає, то так і не отримали зрозумілої відповіді. А-Хей тільки сказав, що їде за прямою вказівкою глави ордену.

— І ви навіть не намагалися зустрітися з главою Цзінь, щоб дізнатися, куди відправили вашого сина? — здивувався Січень.

Цзян Чен пирхнув.

— Звісно, намагалися. Ось тільки чимала сума та запевнення, що з Фен Хеєм все буде гаразд, змусили їх замовкнути та забути про існування сина на кілька років.

Він тицьнув пальцем у небо, але судячи зі збентежених облич подружжя Фен, вгадав. Так, методи Ґуаншаня не змінюються. Гроші у цьому світі вирішують все. Ну, майже.

Ретельно записавши все, що тільки-но почув, Цзян Чен навіть точну суму оплати за сина вивідав, і передав документ на підпис Січеню і батькам Фен Хея. Ті спочатку нічого не хотіли підписувати, але під суворим поглядом швидко здалися.

Відразу після цього вони поспішили залишити будинок родини Фен.

— Якщо так продовжиться і далі, нам не вдасться нічого дізнатися, — сумно зітхнув Лань Січень. — Ми вже відвідали дві родини, лишилося ще дві.

Цзян Чен насупився. Він був згоден із Січенем. Здається, він недооцінив вплив Ґуаншаня на своїй території. А оскільки він ніколи не думав про підкуп сам, то зіткнувшись із цим вперше, трохи розгубився. Втім, впадати у відчай він навіть не думав. Якщо не спрацює цей план, придумається інший. 

Не встигли вони далеко відійти від будинку подружжя Фен, як на плече Цзян Чена приземлився вже знайомий сокіл. Скривившись від відчуття гострих пазурів, він поспішив відв'язати послання і відпустити птаха. Цікаво, що такого трапилося в Хуяні, що Няо вирішив прислати свого вихованця.

В міру того, як Цзян Чен вчитувався в слова послання, на його обличчі розпливалася задоволена і зловісна усмішка.

Його розвідувальний підрозділ працює з приголомшливою швидкістю. Він тільки вночі передав список імен, а на ранок про нього вже дізналися всі адепти. І виявилося, що кілька юнаків зі списку зараз перебувають в ордені Хуян Яо як запрошені адепти.

Цзян Чен засміявся.

— Треба ж додумався сховати своїх людей у чужому ордені ще й під іншим прізвищем.

— Вдалося щось знайти? — одразу подався вперед Січень.

— Наша пропажа виявилася в ордені глави Яо. Їх уже затримали, тож чекають тільки нашого прибуття, — Цзян Чен жестом покликав адептів, які чекали на них, разом з Цзінсуном і Сюй Феном.

— Ви швидко літаєте на мечах?

Адепти здивовано переглянулися між собою і кивнули. Юй Цзінсун та Сюй Фен навіть відповідати не стали, Цзян Чен і так знав.

— Друге питання, чи хтось із вас може летіти з додатковим вантажем у вигляді людини?

Члени його команди кивнули, а от з адептів Ланьлін Цзінь погодилися лише двоє. Цзян Чен задоволено усміхнувся та обернувся до тих, хто не відповідав його вимогам.

— Повертайтеся в резиденцію, повідомте спадкоємцю Цзінь, що ми змушені ненадовго покинути орден. Повернемося не пізніше завтрашнього ранку. Під час нашої відсутності він головою відповідає за решту членів команди. І нехай прикриє нашу відсутність перед главою Цзінь.

— Так, главо Цзян, — кивнули адепти й відразу поспішили повернутися до резиденції ордену, інші з цікавістю дивилися на Цзян Чена.

— Слідуйте за мною.

Цзян Чен першим став на меч і піднявся в повітря. Від Ланьліна до Хуяна летіти було не більше двох годин, а якщо поквапитися, то можна і швидше. Впевнившись, що ніхто з його підопічних не відстає і за ними немає хвоста, він остаточно розслабився і дозволив задоволеній усмішці з'явитися на його обличчі.

Політ зайняв у них півтори години. Няо повідомив, що затримав трьох потрібних їм адептів в одному з сіл поблизу резиденції ордена Хуян Яо. Щоб не привертати зайвої уваги, Цзян Чен дав вказівку знижуватися над лісом за кілька лі ² від резиденції. Решту шляху вони подолали пішки.

Цзян Чен попрямував до покинутого будинку на самому краю села і з подивом покосився на свою маленьку команду із шістьох людей. За весь цей час ніхто з них не поставив жодного питання. Дивовижне терпіння та відсутність цікавості.

— Ти сам все розкажеш, коли ми прибудемо на місце, — усміхнувся Січень у відповідь на його здивований погляд. — Просто так би ти нас сюди не привів.

Цзян Чен на це лише головою похитав. Така довіра іноді навіть лякає.

Біля будинку він помітив знайому постать.

— Главо Цзян! — Няо підскочив на ноги та шанобливо вклонився.

— Теж радий тебе бачити, — посміхнувся Цзян Чен у відповідь. — Що там з адептами? Впевнений, що це вони?

— Так, нехай після прибуття до ордену Хуян Яо вони й змінили прізвища, але між собою вони продовжували звертатися за справжніми іменами. Це їх видало. Виманити їх з резиденції й привести сюди було не складно. Ніхто нічого не запідозрить. Для всіх вони відправилися розслідувати випадок зникнення кількох мешканців села у лісі. Заклиначі досить часто не повертаються з нічних полювань, — Няо тільки плечима знизав і повів їх до будиночка.

У кутку єдиної кімнати сиділо троє зв'язаних хлопців. На вигляд вони були не набагато старші за самого Цзян Чена. І, здається, одного з них він бачив у свиті Цзисюня під час полювання на горі Байфен, він тоді ще щось там говорив про Вей Їна. Судячи з того, як хлопець здригнувся, побачивши його, той теж добре запам'ятав їхню останню зустріч.

Цзян Чен кивнув Сюй Фену.

— Поки виведіть цих двох, я спочатку поговорю з одним своїм знайомим, а потім займуся рештою, — ласкава усмішка в комплекті з іскристим Цзидянем чомусь різко довела всіх трьох до істерики.

— Я скажу, я все скажу, — відразу заголосив адепт, залишившись без підтримки своїх друзів.

Цзян Чен повернувся до Лань Січеня.

— Записуватимеш, поки ми тут дружньо розмовляємо?

Січень тільки важко зітхнув і кивнув.

— Отже, ти знаєш, навіщо ми прийшли. Розповідай.

Хлопець, до речі це був той самий Фен Хей, справді все розповів. І про те, як уночі прийшли шестеро людей, закутаних у чорні плащі, і про те, як ті забрали вісьмох Венів. Хлопець нікого впізнати не зміг, а розмовляв із ними виключно Цзінь Цзисюнь. На жаль, їм не вдалося уникнути свідків. Тож вони поспішили затримати всіх того ж ранку, щоб інформація не встигла поширитися. Тоді ж і була вигадана історія про втечу. До речі, свідків не катували, а просто одразу вбили. Щоб уникнути проблем.

Цзян Чен слухав і все більше хмурився. Добре, що тут не було Вень Ніна. Якщо його самого ледь не трусило від того байдужого тону, яким Фен Хей говорив про вбивство Венів, то невідомо, що можна було б очікувати від його підопічного.

— Невже ти нічого не чув від Цзисюня про викрадачів?

— Старший тільки згадував, що то страшні заклиначі й з ними краще не зв'язуватися, — похитав головою хлопець. — Здається, він і сам не надто багато про них знав.

Цзян Чен важко зітхнув і розпочав допит двох інших. Але ті нічого нового не розповіли. Оскільки допит проводив він особисто і кожного окремо, то зміг переконатися, що ніхто з них не бреше. Один з адептів з деяким сумнівом додав, що в одного з викрадачів був чорний широкий меч із поганою аурою, а другий, здається, трохи шкутильгав на ліву ногу. Цзян Чен кивнув і запам'ятав ці дрібні деталі.

До речі, вислали їх лише після того, як Цзінь Ґуаншань повернувся з Цінхе після ради кланів. Хоча він і раніше знав про подію. Цього, звісно, було мало, але хоч щось.

Решту спільників Цзисюня відправили в інше місце, але вони не знали куди саме.

Цзян Чен зітхнув і попросив Няо наглянути за ув'язненими, після чого відправився на вулицю радитися з рештою членів команди.

— Я думаю, трьох свідків проти Цзисюня нам поки вистачить, немає часу й далі грати у хованки, якщо не хочемо застрягти у Ланьліні на невизначений термін.

— Згоден. Але ми не можемо зараз відвести цих адептів із собою в Ланьлін, боюся, якщо глава Цзінь дізнається, то намагатиметься вирвати їх із наших рук, — кивнув Січень.

— Тому я й хотів запропонувати, щоб ви доставили їх в Ґусу. На мечах з вантажем шлях туди займе щонайменше чотири години. Трохи відпочиньте і вранці повернетесь до Ланьліна, — поділився своїми думками Цзян Чен.

— Це найкраще рішення, — погодився Цзінсун, Сюй Фен тільки кивнув.

— Ми? Ти з нами не збираєшся? — насупився Січень.

— Я маю кілька невідкладних справ, які треба терміново вирішити, — недобра усмішка з'явилася на обличчі Цзян Чен, коли він згадав про свої плани. Краєм ока помітив, як решту пересмикнуло від його тону.

— Я можу… — почав Січень, але наткнувся на погляд Цзян Чена і тільки зітхнув. — Гаразд. Добре. Але будь обережним.

— Повір, зі мною нічого не станеться, — натяк Цзян Чена був очевидним.

Січень знову зітхнув і похитав головою. Швидше за все, він уже здогадався, чим Цзян Чен збирається зайнятися, але розумів, що зупинити його не зможе. Втім, Лань Січень навіть не намагався і за це він був безмежно вдячний.

— Няо! — покликав він підопічного. Коли той з'явився на порозі, Цзян Чен задоволено усміхнувся і перекинув йому невеличкий мішечок із винагородою. — Ти добре попрацював. Повертайся.

— Так, главо Цзян.

Коли Няо зник, Сюй Фен тільки зітхнув.

— Мені навіть страшно питати, скільки в тебе в підпорядкуванні людей. Особливо таких людей.

— Менше знаєш — краще спиш, — знизав плечима Цзян Чен, після чого з лукавою усмішкою додав. — Але якщо зараз Юньмену доведеться воювати, ти дуже здивуєшся.

Цзінсун знову пересмикнув плечима.

— Ні, давайте краще обійдемося без кровопролиття.

— Згоден, — кивнув Цзян Чен. — Я, до речі, більше віддаю перевагу інформаційним війнам.

— Ми помітили, — посміхнувся Сюй Фен. — Я радий, що наш орден не переходив дорогу Юньмен Цзян.

Цзян Чен вирішив нічого на це не відповідати й кивнув їм на прощання.

— Будьте обережні на шляху. Я повернуся завтра, тож не хвилюйтеся.

Він уже збирався стати на меч, але передумав і попрямував у бік Січеня.

— Відверніться, — порадив він решті членів команди, після чого сміливо поцілував Лань Січеня. Той якось здивовано видихнув, але одразу вчепився в плечі Цзян Чена, коли він уже збирався відсторонитися, і поглибив поцілунок. Цзян Чен насилу відірвався від Січеня і поспішив прийти до тями. Легкий поцілунок на прощання якось сам по собі переріс у цілковите неподобство. Здається, з цим неперевершеним Першим Нефритом він втрачає всякий контроль.

— Ех, здається, я надто багато заборгував твоєму дядьку, — глузливо прошепотів Цзян Чен у губи Січеня і кілька секунд милувався яскравим рум'янцем на його щоках. — До зустрічі.

Chapter Text

Цзян Чен скочив на меч і швидко набравши висоту, полетів у бік Юньмена. Силою волі він змусив себе не обертатися, подумки насміхаючись над своїми рішеннями у минулому. Він збирався триматися від Січеня якомога далі до закінчення розслідування? Забудьте. Тепер Цзян Чен краще розумів тих людей, які відвели главі Лань перший рядок у списку молодих панів. Цей чоловік як наркотик, варто тільки спробувати й відірватися вже неможливо.

Він зітхнув та прискорився. Всі думки про Січеня відступили на задній план, як тільки він перетнув кордон своїх земель. Цзян Чен вирішив спочатку відвідати спалені пункти, а потім вирушити до Ціншаня.

Спустившись на знайомій галявині, він зітхнув з полегшенням, коли побачив Лі Шеншеня, який швидко прямував до нього.

— Главо Цзян! — схвильовано вигукнув чоловік.

— Радий бачити тебе цілим і неушкодженим — кивнув у відповідь Цзян Чен. — Як решта? Наскільки все погано?

Обличчя Шеншеня потемніло, а руки самі стиснулись у кулаки.

— Му Чжань загинув, інші зуміли вибратися, але заробили опіки, — він зітхнув і винувато опустив голову. — Тієї ночі я залишився в селі, тому не зміг допомогти вчасно. Пробачте, главо Цзян. Готовий отримати будь-яке покарання.

— Навряд чи тобі вдалося б щось вдіяти з такою раптовою атакою, тож забудь про покарання. Я радий, що ти не постраждав. Протягом двох днів я надішлю сюди більше людей для будівництва нового пункту та посилення охорони кордону. Боюся, що подібний випадок може повторитися. Тож усім краще бути насторожі.

— Не хвилюйтеся, главо, заступник Лю вже надіслав сюди два загони для захисту, — кивнув Шеншень. — Ми разом із жителями села вже почали відновлювати будівлі.

— Оперативно, — похвалив Цзян Чен. — Не хвилюйтеся, я швидко знайду винуватців і нізащо не спущу їм цього з рук.

— Ми віримо в главу, — посміхнувся Шеншень.

Ще трохи побродивши по згарищу і дізнавшись про всі деталі нападу, Цзян Чен попрямував до наступного пункту. Там ситуація майже нічим не відрізнялася

Крім того, що загиблих було більше. Трохи поговоривши з вцілілими адептами й підмогою, яку прислав Міншен, він так само пообіцяв зі всім розібратися. У третьому пункті Цзян Чен несподівано зіштовхнувся з Вей Їном та Лань Ванцзі.

— А-Чене! — Вей Їн налетів на нього ніби ураган і одразу поліз обійматися.

— Так, я теж скучив, а тепер відлипни від мене, — пробурчав Цзян Чен і привітно махнув Ванцзі. — Дякую, що озвався на моє прохання.

— То це ти покликав Лань Чжаня? — Вей Їн здивовано подивився на нього.

— Ти ж казав, що нудьгував. Ось і насолоджуйся його компанією, — посміхнувся Цзян Чен, але одразу ж посерйознішав. — Вам щось вдалося з'ясувати?

— Ми тільки самі прибули, — похитав головою Вей Їн. — Ти написав, щоб ми не лізли у розслідування і лише зміцнили захист. Але ти так і не прибув, ось я й…

— Ти ще не зрозумів?

— Що зрозумів? — насупився брат.

— Ці напади мали мене спровокувати, щоб я кинув розслідування й одразу помчав в Юньмен. Вважай, що це було своєрідним попередженням.

— Ти знаєш, хто це… Стривай, орден Ланьлін Цзінь? — Вей Їн швидко склав два плюс два. Його очі спалахнули червоним, а навколо з'явилася темна аура.

— Заспокойся, нам не варто діяти на емоціях. По-перше, у нас поки немає жодних доказів. По-друге, я вже дав Цзисюаню пів року для того, щоб вичистити орден. Якщо в нього не вийде, я особисто цим займусь, і тоді полетять голови.

Вей Їн видихнув і пітьма відразу втягнулася назад у його тіло. Цзян Чен помітив стривожений погляд Ванцзі та печально усміхнувся. Йому теж не подобалося, що брат настільки занурився у темряву, але до призначеного терміну залишалося ще понад три місяці. На той час він має максимально посилити Юньмен Цзян і показати решті орденів, що до них краще не лізти.

На щастя, Вей Їн про його думки навіть не здогадувався.

— Що ти зараз маєш намір робити?

Цзян Чен усміхнувся.

— Облиш це на мене. Повертайтеся в орден і направте більше людей для відновлення заклинательських пунктів. Я вже чув, що захист посилено. Пізніше можливо вдасться заскочити в Пристань Лотоса, щоб зміцнити купол.

Вей Їн посміхнувся.

— Про це можеш не перейматися. Останні три дні купол постійно живиться енергією всіх мешканців резиденції. Він готовий навіть до війни.

Цзян Чен полегшено зітхнув і грайливо розкуйовдив волосся Вей Усяня.

— Мій братик нарешті виріс.

Вей Їн пирхнув і відразу повис на плечі Ванцзі, щось активно шепочучи йому на вухо. Той зберігав кам'яний вираз обличчя, але Цзян Чен помітив, як почервоніли його вуха. Він не міг не посміхнутися, спостерігаючи за цією сценою.

Зітхнувши, він вирішив не відривати цих двох одне він одного і піднявся на меч. Шлях його лежав у Ціншань. З Вей Їном він і пізніше може поговорити.

У таємній резиденції було напрочуд жваво. Зустріли його лише задоволені Хмаринка, Квіточка та Лотос. Коротко погладивши шерстку значно підрослих цуценят, він перехопив адепта, який пробігав повз нього, на його подив це  виявився Сюе Ян.

— Що… Ох, главо Цзян!

— Привіт, бачу, що ви всі дуже зайняті. Де я можу знайти Цзян Уґуя?

— О… Він зараз у в'язниці, проводить допити, — озвався хлопчик. — Я... Я можу провести.

Цзян Чен знав дорогу, але не став відмовлятися і тільки кивнув. Сюе Ян засяяв задоволеною посмішкою і повів його в потрібну сторону.

— Як тобі живеться в Ціншані? Все добре? Ніхто не кривдить?

— Тут добре, у мене з'явилося багато братів та сестер, — широка посмішка зійшла з його обличчя, і він обережно почав: — Шисюн Цівей сказав, що ви особисто відправили його наглядати за мною...

Цзян Чен підозрював, про що хлопець думає, і похитав головою.

— На жаль, я не тобі родич. Просто одного разу почув про твою історію і вирішив подбати. Але я буду дуже радий, якщо орден Юньмен Цзян справді зможе стати тобі сім'єю. Впевнений, на тебе чекає велике майбутнє.

— Дякую, главо Цзян.

— Гм, малеча може сміливо називати мене дядьком.

— Я не маленький, — одразу насупився хлопчик.

Цзян Чен не міг не посміхнутися і відразу дістав з цянькуня кілька цукерок.

— М-м-м, якщо зміниш прізвище на Цзян, я цілком можу стати твоїм дядьком. Тож подумай над цим!

Залишивши розгубленого Сюе Яна на порозі з цукерками в руках, Цзян Чен відправився до найближчої камери, звідки чув голос Уґуя.

— Главо Цзян! — одразу помітив його чоловік і поспішив привітати.

Цзян Чен кивнув у відповідь і перевів погляд на другу людину в цій камері. Старший чоловік був ланцюгом прикутий до стіни, його чорний одяг, завдяки діям Уґуя вже майже перетворився на ганчірку. Крізь дрантя можна було помітити кілька синців. Та попри плачевний зовнішній вигляд, вираз його обличчя був досить впертим.

Побачивши в камері Цзян Чена, ув'язнений якось дивно смикнувся і відразу опустив погляд.

— Отже?

— Ми пішли слідом, як тільки отримали повідомлення, — почав розповідати Уґуй. — Нам знадобилася майже доба, щоб наздогнати групу найманців. На жаль, троє з них встигли втекти, ще двоє прийняли отруту. У результаті нам вдалося затримати лише трьох. Але попри всі наші методи, вони продовжують мовчати. Це їх лідер.

Цзян Чен пильно подивився на в'язня і жорстко посміхнувся. Темряву камери розрізали фіолетові блискавки. Чоловік біля стіни здригнувся і зі страхом на нього зиркнув, але вперто продовжував мовчати.

— Ти ж розумієш, що розповіси мені все рано чи пізно? — з усмішкою промовив Цзян Чен. Навіть Уґуй поруч пересмикнув плечима від його лагідного тону, який не обіцяв нічого доброго. — Тільки від тебе залежить, скільки болю ти отримаєш, перш ніж почати говорити. Повір, твоє мовчання для мене нічого не означає. Я вмію завдавати болю обережно. Скоро ти битимешся в агонії та благатимеш про смерть, але вона буде дуже далекою.

Під його поглядом чоловік здригнувся, але все ж таки відвернувся убік, продовжуючи зберігати мовчання. Цзян Чен на це лише усміхнувся. Нехай він не любив тортур, але й милосердною людиною назвати його було важко. Через цих найманців загинуло шестеро адептів ордену Юньмен Цзян. Ще десяток отримало серйозні опіки, а заклинательські пункти були спалені вщент.

Нарешті монстр, який останнім часом сидів замкненим всередині, вирвався назовні.

— Залиш мені це, — посміхнувся Цзян Чен Уґую і наблизився до чоловіка. На його пальцях затанцювали фіолетові блискавки, які щоразу входили в тіло ув'язненого. Судячи зі стогонів, біль був чималим. Незабаром шкіра на його плечі почала чорніти й обвуглюватись.

— Скоро твоя рука повністю оніміє та її паралізує. Якщо я продовжу, ти більше ніколи не зможеш нею скористатися, – спокійним тоном описав свої дії Цзян Чен. Наступна блискавка потрапила в живіт. — М-м-м, а знаєш, що буде з твоїми внутрішніми органами? Вони просто підсмажаться. Але я не чіпатиму нічого життєво важливого. Ми ж не хочемо, щоб ти швидко помер.

— Будь ти проклятий, главо Цзян! — прошипів ув'язнений, але одразу болісно застогнав від чергового удару блискавки.

— Це не те, що я хотів почути, — похитав головою Цзян Чен. — Як довго ти зможеш протриматися? Зараз перевіримо.

Витримки Фань Шана, як звали ватажка групи найманців, вистачило на цілих дві години. Після цього Цзян Чен нарешті отримав необхідну йому інформацію. Найманці були з невеликого міста на півночі. Якось двоє, молодик у чорному і старець у фіолетовому, найняли їх. Платили щедро, тому вони вирішили не відмовляти, попри довгий шлях. Що цікаво, замовлення надійшло ще коли Цзян Чен тільки прибув до Юньмена.

Їх попередили про те, що потрібно максимально швидко забратися після підпалу і в жодному разі не давати себе зловити живцем. Інакше смерть видасться їм найбажанішою річчю на світі. Цзян Чен пирхнув, але коментувати це не став.

Найбільше його зацікавили імена замовників та опис їхньої зовнішності. Цзян Чен знав, що Ґуаншань нізащо не займатиметься таким особисто. Цілком імовірно, що молодим хлопцем міг бути Цзисюнь, але Фань Шан головою похитав. Кузен Цзисюаня не підходив під опис.

Поки Цзян Чен слухав слова найманця, усмішка на його обличчі ставала все ширшою. Здається, раніше він вже зустрічав людей, які ідеально підходили під опис. Цікаво, як ці двоє спромоглися зійтися. Мабуть, досі не змирилися з його відмовою і таким чином вирішили додати проблем. І не знайшли нічого кращого, ніж приєднатися до Ґуаншаня.

Він стиснув кулаки й видихнув крізь зуби. Цзян Чен анітрохи не шкодував, що вигнав тих стариганів, але навіть він не очікував, що ті підуть на таке заради своєї помсти. Юньмен був для них домом протягом довгих десятиліть, невже це нічого для них не означає? Певне ні.

Цзян Чен залишив камеру та вдихнув прохолодного повітря. Він сам не помітив, як настала ніч. Часу залишалося дедалі менше.

Навряд чи вдасться потрапити в Пристань Лотоса цього разу. Доведеться просто відправити Вей Їну листа. Він сподівався, що той заспокоївся і вже не прагне помститися особисто Ґуаншаню. Іноді він хвилювався через імпульсивність брата. Але там Ванцзі та Яньлі, разом вони мають його втримати на місці.

— Главо Цзян, — Уґуй вирішив тихо нагадати про свою присутність.

— Швидше за все, замовниками є Лу Хан, запрошений учень ордену Ланьлін Цзінь, та пан Чжен, один із тих, хто в минулому претендували на посаду старійшини у нашому ордені. Тоді я просто прогнав їх, але, певне, вони з цим не змирилися. Я вже сказав наглядати за Лу Ханом, але відправ ще більше людей, у мене є підозри, що він із темних заклиначів. Нехай стежать за кожним його кроком, але поки не втручаються. Потрібно поспостерігати за навколишніми, маю передчуття, що не він один такий особливий учень у Ґуаншаня. Також відправте когось знайти пана Чжена, підозрюю, що він також діяв не один. Тож спочатку з'ясуйте з ким він контактував. Ми не повинні нікого упустити. Усі винні отримають покарання.

— Так, главо Цзян. Що робити з найманцями?

— Тримайте тут, не дайте померти. На випадок, якщо я вирішу діяти офіційно, вони знадобляться мені як свідки. Тож добре подбайте про них. До речі, де решта двоє?

— У камерах далі коридором. Ви хочете їх відвідати?

— Треба впевнитись, що Фань Шан ні в чому не збрехав. Сумніваюсь, що вони довго мовчатимуть.

Уґуй лише кивнув і провів його до наступної камери.

Ціншань Цзян Чен залишив вже на світанку. Він стомився, але часу відпочивати не було. Потрібно було повернутися в Ланьлін і дізнатися про результати у Вень Ніна з Дешеном, ті вчора мали провести допит Цзисюня.

Сьогодні можна провести повторне, якщо враховувати, що тепер у них на руках є свідчення свідків. Потрібно дізнатися, хто, куди та з якою метою забрав вісьмох чоловіків.

Ще раз погладивши Хмаринку, Квіточку і Лотос, Цзян Чен піднявся на меч і полетів до Ланьліна. Прибувши в Вежу Золотого Коропа, він одразу попрямував до покоїв.

Адепти, які зустрічалися на шляху, побачивши його чогось здригалися і поспішали відійти вбік. Він вирішив не зациклюватися на їх дивній поведінці та просто ігнорувати налякані погляди.

— Цзян-сюне, ти нарешті повернувся, — першим зустрів його Хуайсан.

Інші члени команди вже теж зібралися у вітальні й справді зітхнули з полегшенням, коли помітили його на порозі.

— Ми хвилювалися, — лагідно посміхнувся Січень, але одразу нахмурився.

— Фу, чим це від тебе смердить? — скривився молодший Нє і затулив носа.

— Пахне паленою плоттю… — почав Вень Нін, його очі широко розплющилися. — І кров'ю.

— Тобі б помитися й одяг змінити, — зауважив Цзисюань. — В тебе лівий рукав у крові.

Цзян Чен здивовано оглянув свій одяг і справді помітив кілька плям крові на одязі. Останній найманець вирішив спробувати удачу та перерізати собі вени об гострий камінь на стіні камери. Але не досяг успіху. Тільки настрій Цзян Чену зіпсував. І одяг.

Тепер зрозуміло, чому всі адепти ордену Ланьлін Цзінь на шляху від нього так шарахалися.

Цзян Чен трохи розгублено усміхнувся і знизав плечима.

— У мене видалася важка нічка. Піду, приведу себе до ладу. Ви вже снідали?

Члени команди багатозначно переглянулися між собою, але ставити запитань не стали. Січень підвівся на ноги.