Archive of Our Own ^beta

Chapter Text

----------------------------------------------

(Бібліотека, навчальна кімната №2, столик біля вікна)
-От чорт, нічо не розумію! Дурня якась! – втомлено зітхає Зої
-Хмммм, ану, дай гляну? - моментально реагує Мáрко
Дівчина закриває книгу «Практичні завдання з огляду і діагностики», знімає окуляри, і, потираючи переносицю заявляє:
-Тут і глядіти немає на що, як я можу призначити антибіотик широкого спектру, якшо вона вагітна, але як можу не призначити, якщо пацієнтка вже на порозі пародонтиту який дасть ускладнення на вагітність, бо у неї низький імунітет. Ідіотизм.
-Уф, ну, тут хіба що подорожник прикласти – сміється хлопець
-ОТ ВОНО, МАЙБУТНЄ ІСПАНСЬКОЇ СТОМАТОЛОГІЇ! Добренько, треба ще помізкувати, зганяю за напоями, ти шось будеш? – Зої, вставши з-за столу копошиться в торбинці. -Дідько, ще й бонусову карту забула, у мене був би чізкейк в подарунок …
-Нічого, купи собі, візьми мою карту – подає свій портфель, не відриваючись від ноута
-Шановний, Ви щось переплутали. За три роки разом ти не вивчив що я не їм молочні продукти? – обурення, - я ДЛЯ ТЕБЕ чізкейк хотіла.
-Ага, в передній кишеньці – вся увага Марко зосереджена на моніторі.
Закотивши очі, Зóря надягає навушники і йде преч.

(Бібліотека, навчальна кімната №2, столик біля дверей)
-Та нєєє…..завалю практичну частину! – Сем падає головою на стіл
-Я впевнений шо все не так і погано. – постукав друга по плечу Ґаон.
Семмі відриває голову зі столу, демонстративно відкриває документ «ДОВБАНІ ПРАКТИЧНІ З СІМЕЙНОГО ПРАВА ( 1сем.1 курс)», тикає пальцем в №6 -Читай!
-Нуууу, тут і читати нема чого, тут вас хотіли підловити, професор Еванс таке обожнює. Тут варто зважити, чи повинна розглядатись ця жіночка як така, що перебуває в шлюбі, коли вона як іноземна громадянка уклала шлюб з іноземним громадянином та території цієї держави відповідно до діючого в ній законодавства?
-Як на мене, варто зважити чи є у професора Еванса совість – роздратовано цокає язиком першокурсник
-Яй, за три роки навчання ЦЮ задачку я ще не вирішив! Окі, я за кавою, тобі як зазвичай? – Ґаон встає і розминає зімлілу шию.
-О, купи ще круасанчик– дістає гаманець
-Ні-ні, рідненький. Назвати ці недопиріжки круасанами дуже французофобно з твого боку.
-Тоді на, побільше грошей – і собі купи недопиріжочок, цілий день тут втикаємо. – посміхається Семюель.
-ПИРІЖООООЧОК??? – протягує Ґао, запихує купюру в кишеню піджака і нарешті виходить.
Погода на вулиці – от тільки для прогулянок… Сонячно, тепло, приємний вересневий вітерець. Ну просто пісня, як любить казати Марко. В навушниках ледь чутно «Ангела як я…. де ти знайдеш такого?»
Ця фраза була першою, яка прийшла на думку Зоряни, коли Марко вперше запросив її на побачення : «Де ж ще я знайду такого ангелика, ну мрія ж». Тоді, три роки тому, цей високий статний третьокурсник, в класичному чорному костюмі тримав всю аудиторію з затамованим подихом, коли презентував першокурсникам свої дослідження з впливу рослинної олії на зубну емаль. І хоча тема і цікава (напевно - бо ніхто й не слухав доповідь), презентатор здався новачкам куди більш інтригуючим. В коридорі після пари тільки і було чутно перешіптування: «а руки, руки ви бачили? це ж шедевр природи… а голос який, тільки б засинати під нього….а краватка як личить, а вилиці які…» І все б нічого, але от протокол на презентацію ніхто не відміняв, а конспект, як на зло, ніхто не писав. У Зорі була тільки завершальна частина – запізнилась на лекцію, треба було віднести заявку для навчання за обміном. Тому так і познайомились: вона знайшла його сторінку в інстаграм, попросила конспект, слово за слово, кава, вино, потім вечірні побачення, а через два з половиною роки заявку на обмін нарешті підтвердили, а Марко дуже зручно запросили в те ж місце на стажирування в стоматклініку, з якою співпрацює універ.
-От, усе по нотах, - казав він тоді, - я буду працювати, хоч за стажування і небагато платять, батько поможе якщо що, удвох квартиру знімати легше, будемо собі жити, а потім одружимось і поїдемо до мене, в Барселону, мій тато у себе в клініці нам місця притримує. І буде не життя – пісня!
Не сказати, що Зоря була в захваті від мотиву. У неї в плани не входила ні робота в Іспанії, ні, тим паче, одруження. ЇЇ тітка Катерина, ще давно запрошувала переїхати до себе в Канаду, успішна бізнесвумен, із купою друзів, одна з яких – стоматологиня з 20 річним досвідом, що особисто запрошувала панянку Зоряну Квітко зайняти місце ортодонта в її клініці (колишній іде на пенсію, якраз в рік випуску Зорі), побачивши її успіхи в цій області, а не просто по-блату. Для чого, власне, вона і сидить днями в бібліотеці, не хочеться нікого підвести (та й тато універ не спонсорує, як у Марко), тому і вчиться майже 24/7. Працювати у Канаді під своїм прізвищем, побудувати кар’єру своїми руками - ось що грало на її радіохвилях. Але попереду ще купа часу і не варто спішити. Зараз хочеться тільки прохолодний напій, як невеличку нагороду за старання. На цій думці дівчина заходить до вже улюбленого (читати: єдиного яке вона тут знає) кафешка, чує приємний звук дзвіночків на дверях, знімає навушники і стає в чергу. Зразу помічає її улюблену пісню, що грає з динаміка : «Boy I hear you.. In my dreams, I feel your whisper across the sea…» - тихенько наспівує собі під ніс.

Ґаон неспішно прогулюється вулицею. Від затхлого бібліотечного повітря аж в голові паморочилось, спати хочеться, а ще як мінімум дві години навчання і нічна зміна в барі. Мозок вимагає сну, тіло – кофеїну.
А Семмі він каву не купує ніколи – береже. Вони ж з дитинства – нерозлийвода. Їх мами – найкращі подруги. Пані Дюпре (тоді ще Бланшар) в студентстві провела рік по обміну в Південній Кореї, але жила вона у будинку сім’ї пані Кан (на той час ще Со), коли її старший брат був, власне, у Франції, в гостинній родині Бланшарів. Дівчата так прикипіли одна до одної, що розставання далось їм неймовірно болісно. Одна кричала, що не поїде нікуди, а інша, що полетить з нею. Тому, після років постійних візитів (заради яких довелось здати в ломбард не одну нитку перлів, ви бачили ціни на квитки!?) спільних зимових свят, проведених в скайп, сотень годин телефонних розмов і зо мільйон прощань (як мінімум 3 на день) пропозиція «Ой, а може ви з чоловіком до нас переїдете? У мого хлопця сім’я будинок продає за дешево. Може візьмемо для вас? 15 хвилин пішки до нашої садиби» - звучить як план дії. Коли народився Сем, дворічний Ґао був упевнений, що він його брат. Вони все робили разом, завжди були поруч.
Коли Ґаон, закінчивши старшу школу, вибрав університет в канаді, обидві мами благословили його і зібрали в дорогу. Коли школу закінчив Семюель, сумнівів щодо майбутньої професії не виникло, бо «Брат стільки цікавого мені про це розповідав» і «ну от хай вся канада бачить що у них навчаються юридичні генії Кан Ґаон і Самюель Дюпре!»
Тоді, за спиною у молодшого, Ґао домовлявся з батьками, щоб всі гроші вони посилали Сему, - бо він – новачок, треба освоїтись, а я вже навчений, буду працювати. На умову ніхто не погодився, але він все одно знайшов роботу, щоб свою 21річну малечу молочними коктейлями пригощати. Приємно на душі від цього.
Двері кафе відкриваються, під акомпанемент переливчастої скляної мелодії, хлопець робить глибокий вдих, поринаючи в шовковий аромат кавових зерен з першим кроком на поріг. Чемненько стає в чергу і подумки відмічає, що плейлист, як завжди на висоті. Посміхається про себе, коли чує серцю милий мотив і чарівливе «Do you hear me? I’m talking to you… across the water…»

Черга була величенька і меню над головами баристів видно було погано, Зоряна вирішила пройти вперед, щоб краще розгледіти позицію «coconut matcha» яка з’явилась на табло з позначкою «новинка». Більшість очікуючих звернули на неї увагу, хтось – подумав, що дівчина зухвало лізе без черги, а хтось подумки брав у неї номер телефону. А й справді, вона (як би кліше не звучало) – надзвичайно красива. Охайна максі спідниця, поєднана зі простим топом і кросівками, волосся заплетене в дрібні косички-метелики і золотисті аксесуари на руках, шиї і вухах – вона була схожа на лісову фею. А ще більшої магічності додавав легкий аромат жасмину і вишні (її бабуся змалечку привчила онуку до ароматичних масел, і ця комбінація найбільше полюбилась Зої). Проходячи повз людей в черзі, її довга косичка зачепилась за браслет якогось хлопця (і таке буває), той розгубився ї застиг, щоби не зробити дівчині боляче, коли Зоря розплутала прядку, вона ніяково випалила «вибачтесь, дякую»….і пройшла далі.

-Треба написати Сему, якась новиночка з’явилась – Ґаон розглядав список пропозицій, далі дістав телефон з кишені і зосередився на переписці. Раптом, хтось потягнув його за руку. Хлопець злякався, що з нього намагаються поцупити срібний браслет (йому і Семмі браслети подарував пан Кан на честь переїзду в Канаду). Парубок смикнувся і після тихенького «ауч», помітив локон каштанового волосся, що зачепився за ланцюжок. Ґаон завмер від розгублення, поки власниця зачіски, обережно притримуючи його зап’ястя, розплутувала зачіпку. Він не бачив її обличчя (його закривало тоді волосся), але він відмітив цікавий стиль, її аутфіт нагадував якусь добру чарівницю. А ще вона пахла одночасно як його мама і мама Сема, дуже цікаво… Він би ні з чим не сплутав їх «парні» парфуми – Lost cherry та Jasmin rouge від Тома Форда. Але вона пахла як комбінація двох.. незвичайно. Коли його рука звільнилася, Ґао нервово потиснув руку дівчини і ляпнув «вибачив, дякуйте» і дівчина зникла у натовпі.

Вже три дні та хвилинна зустріч не йшла у Ґао з голови. Зоряна все ще згорала від сорому кожен раз, коли заходила у те кафе, щиро сподіваючись, шо її ніхто зі свідків того видовища не впізнає. Завжди замовляла одне й те саме: матча на кокосовому молоці, біла і чорна тапіока навпіл. Ґаон ж навпаки, ходив у кав’ярню з надією побачити її знову. В містечку не часто видно цікавих людей, Ґао хотів би подружитись, йому була до вподоби її аура, як сказав би Сем – у неї гарний вайб. І по напою, який вона тоді взяла – ясно було.
-Треба їх з моєю малечею познайомити, вони б подружились, вона теж ці прикольні гульки у напій додає, - розмірковував він з подругою по телефону.

Тиждень по тому, коли все вже утихомирилось, Семмі, прокинувшись удосвіта, потягнув брата у бібліотеку. Сонний Ґао з напіввідкритими очима солов’я намагався переварити, чому стіл трясеться, чи це йому вже сниться? Аж от Сем з усієї сили лупиться колінкою об ніжку парти
-Рибко моя, а ти не прифігів? Я взагалі-то доспати своїх законних дві годинки збирався, а ти тут землетруси влаштовуєш – заявив старший з докором
Рибка тільки кліпнув на нього здивованими очицями і пробубнів: «Пардон, нерви».
-З такими темпами і у мене вже нерви почнуть здавати…. Ану вали звідси, он-о, столик біля вікна вільний – перенось манаточки.
-Фу, який ти сьогодні, і правда – перейду.
Зої насолоджувалась прогулянкою до бібліотеки, забігла у кофішоп, з напоєм у руках пританцьовувала під спокійну мелодію в навушниках. Вона любила компанію свого хлопця, але він не уміє вдихати ранок, як це любить Зої. Він ніколи не проводить зайвої секундочки у ліжку, зразу біжить в спортзал, без сніданку. Зоряна ж краще прокинеться раніше, щоб був час на РАНОК! Йде у навчальну кімнату після всіх ритуалів і відчуває – от тепер можна продовжувати день.
Одразу на вході помітила, що її улюблений столик біля віконечка окупований якимось супернервовим студентом з купою паперів. (НІ, БУКВАЛЬНО. Біля нього стоїть стопка паперів, які він піднімає, пробігає по них очима, і відкладає у інший стосик.) Тож дівчина запримітила вільне місце при дверях, склала речі на стільчик і чемно спитала: у Вас вільно? Хлопець на стільчику по той бік парти підняв голову з імпровізованої подушки із підручника з кримінального права, і напівсонно проговорив: Мгм, сідай осьо тут, тільки ногою не тряси, розбудичерезпівгодини, і його голова повільно опустилась на посібник. Зоря, як місс-відповідальність, поставила таймер на пів години і понурилась у навчання.
Ґаону снився Париж. Снилася їх поїздка з батьками, коли вони зняли величезний будинок і тоді три сім’ї (Дюпре, Кан, і сім’я парижан Арді) вечеряли разом кожен вечір протягом місяця. Клої Арді була першою закоханістю Ґао. (Цікаво, чи вона це знала?) У його сні зараз чергове приготування, мами замішують тісто для пирога, тати – підготовляють фрукти для начинки…Сем заварює жасминовий чай, а Клої підходить до Ґаона, що ніжиться на сонечку з собакою в обіймах, і пропонує тарілочку свіжих вишень, вона обережно кладе руку йому на волосся і тихо-тихо примовляє: вставайте, вже пора, ви просили вас покликати…. Собака виплутується з обіймів і біжить у дім, а дівчинка не відчіпляється, тримає тарілку з вишнями прямо біля обличчя, «пів години вже пройшло, агов»…
Хлопець насилу відкриває зажмурені від сонця очі і дивиться на…..бібліотеку… дівчина перед ним полегшено видихає: «нарешті». І сідає на місце навпроти.
-Вибач, а коли ти прийшла? – цікавиться Ґао.
-Тридцять сім хвилин тому – глянула на годинник панянка.
-Оу, дякую, що розбудила – хлопець тягнеться за сумкою, відпиває ковток води і робить глибокий вдих, щоб остаточно збадьоритися. На цьому моменті Ґаон усвідомлює, звідки і його сні такі реалістичні вишні і жасминовий чай… Дівчина з кафе сиділа прямо навпроти нього, пірнувши у якийсь медичний посібник. Він впізнав спочатку парфуми, потім побачив акуратно зібрані у хустку коси і золотисті аксесуари. Знову ж – стиляга. Хлопець вирішив не зізнаватись (добре, що вона його не впізнала) не розкривати карти, але запросити її на обід, або, хоча б спитати інстаграм. Тому, не розглядаючи незнайомку (поки що) він теж почав своє навчання.
-Нема за що, я теж люблю подрімати всюди де можу. – Спокійно відповіла Зоряна. Подумки вона повільно сповзала по стіні, затамувавши дихання, вона перечитувала сьомий абзац вп’яте, молилася, щоб там з’явилась порада на те, як звідси втекти. Хлопець з кафе сидів прямо навпроти неї, повільно прокидаючись і потягуючись. Коли він спав, то лежав на передпліччях, щоб було зручніше… Як тільки він підняв голову, Зої помітила знайомий чорний манікюр, потім злощасний браслет, і два рукава оригінальних татуювань. Хоч дівчина кричала всередині, виду вона не подала, і, на щастя, хлопець її не признав, тому вона тихенько повчиться і піде додому без пригод.

Три години навчання пройшли непомітно, Зої готувалась до тесту і зовсім відволіклась від нав’язливих думок про те, наскільки соромно їй було. Та й той факт, що хлопець її не впізнав дозволив розслабитись. До того моменту, як він не підняв на неї очі і з ненав’язливо спитав:
-Хей, до речі, а у тебе є якісь плани на обід?
Зоря розгубившись, вирішила обіграти опонента випередженням і з наміром відлякати небажану увагу, видала:
-Оу, я і мій хлопець йдемо в ресторанчик навпроти, я думала запросити тебе – ми ж вже майже сім’я, ти довірив мені одну з найважливіших речей – свій сон…
- Супер, я заплачу за вас сьогодні, як знак вдячності за врятований тобою навчальний процес. – відповів Ґао, і подумки похвалив себе за playing it cool..
Останніх пів години він планував запрошення, тільки для того, щоб почути що вони «вже майже сім’я»? Не так він собі це уявляв, але вона йому подобається тепер ще більше, приємна щира людина.
-Тоді почекай, я покличу брата, дам тобі час зібратись – хлопець встав з місця і поставив зібрану сумку на стіл, як знак «я ще не йду, постережи речі».
Через кілька хвилин він повернувся за речами:
-Знайомся, Сем – мій молодший брат
- Дуже приємно познайомитись Сем, я – Зої
- Ой, блін, точно, мене звати Ґаон, маю честь, Зої! – наспіх представився, перш ніж закинути сумку на плече і виштовхати Сема на вихід.
На порозі вони зустрілися з Марко, якому за пару хвилин до Зоря написала «буду з друзями, не дивуйся».
Кафе було недалеко, усівшись, Зоря зразу відкрила меню: «Уфф, я така голодна, з’їла б і слона», на що Марко з усмішкою відповів: «Не думаю, що такий обід добре б сказався на твоїй талії, котику»…
На цьому моменті Ґао і Сем, які сиділи навпроти пари переглянулись, з виразом «ти теж чув цього ідіота» на обличчях.
-Окей, що вам тут подобається? Бо я тут ніколи не був – почав Семмі
- Ти маєш спробувати їх булочки на парі, вони просто неймовірні, ще й з спеціальним соусом…. Ммммм…. Обожнюю їх! – з захватом розказувала Зої
- Особисто я візьму собі салат з куркою, я тільки з тренування, якраз випив протеїн… не голодний – відрізав Марко
-Нуууу, ці біцепси на салатах не будуються, я ж відкинусь сьогодні на тренуванні, якщо не наїмся, тому я буду стейк і смажений яєчний рис… - з насмішкою промовив Ґаон.
Коли офіціант прийшов збирати замовлення, Марко попросив два салати: «для мене і моєї дівчини» (так, ніби хтось цікавився, тошнотік), Ґао попросив свій стейк, Семюель за прикладом друга замовив м’ясо і рис, і ті самі булочки на парі.
Страви принесли, Сем глянув на свою їжу і майже крикнув: «Ааааа, йой, на булочках є кунжут, а у мене алергія, завжди наступаю на одні й ті ж граблі, от чого було не спитати! Хто-небудь хоче булочок?» Ґао зразу відмовився з: «я не люблю імбир, який в начинці», то ж вони запропонували тарілку Зорі, бо: «ну ти ж їх любиш, пригощайся», на що дівчина подякувала і, подивившись на свого хлопця з винуватим виглядом, від їжі, на щастя, не відмовилась.
Компанія провела прекрасний обід за спілкуванням і сміхом, обмінювались соцмережами і ділилися улюбленими місцями у місті. Усі (крім Марко) прекрасно провели час.
Після посиденьок пара мала повертатись до бібліотеки, а хлопці їхали додому перед тренуванням. Розпрощались.
-Семмі, ти молодчинка – постукав його по плечу Ґао, коли вони відійшли достатньо для приватних розмов
-Ага, чистл зіграно! А що, сидіти і дивитись як дівчина голодає і заздрісно задивляється до мене в тарілку, через якогось придурка… - з гордістю посміхнувся.
-Маєш рацію, малеча, тільки не забудь, що у тебе тепер «алергія на кунжут» - сміється старший.
-Це буде легко, я його все одно не люблю - підхоплює Сем, - до речі, вона крутезна, у неї кльовий вайб, ще й розумна до жуті. Треба частіше нам зависати. Тільки її типек всю малину попсував, сидів з кислою мордою.
-Еге ж….будемо подивитись, як там далі. – задумливо дістав сигарету з кишені Ґаон.

-Дуже приємні хлопці, треба частіше зустрічатись – завела розмову дорогою Зоряна
-Кому як, мені було екстремально некомфортно – пробубнів Марко
-Це все тому що ти ревнував, визнай…
-Може і не ревнував би, якщо б ти приділила трохи уваги мені, а не поринула у бесіду з головою!
-Що ж заважало тобі приєднатися до бесіди?
-Ой, все, я втомився, піду додому, йди сама до бібліотеки – заявив Марко, і тут же розвернувся в протилежному напрямку.
Зоря настільки звикла до подібних закидонів, за три роки і не таке побачиш, що спокійно пішла навчатися сама. Ввечері вони як завжди зроблять вигляд, що нічого не сталось.

Так закінчився жовтень, почався сезон проміжних екзаменів, Марко працював подобово, тому Зоря проводила більшість часу з новими знайомими в бібліотеці і поза нею. Разом ходили на обід, разом їздили в деканат… Їй було комфортно в їх компанії, Ґаон завжди купував їй її улюблений напій, коли запізнювався в навчальну кімнату, приємно, бо Зої ніколи і не згадувала про те, що матча – її улюблена.
Ґаон чомусь дуже прив’язався до нової приятельки, останнім часом вони бачились щоденно, хлопець дуже звик. Хоч часу на розмови було небагато, треба було вчитись для тестів, але тих пару годин в обідніх перервах вистачало, щоб пізнати один одного, обговорити найновіші плітки і поділитись фешн порадами. Кожен раз, коли Ґао заходив до тієї кав’ярні, купував напої на всіх…. Він пам’ятав хто що любить, це нескладно.
Весь листопад Зоря мерзла. Їй було страшенно холодно у її стосунках. Пристрасть згасла давно, але це її не турбувало, бути разом було так зручно, Марко був її опорою, підтримкою і безпечним місцем впродовж останніх трьох років, але проблема була у тому, що вони ніколи не були друзями. Для неї він був сексуальним і романтичним партнером, для нього – вона була майбутньою дружиною, але ніколи не ДРУГОМ. Після тієї ситуації у день зустрічі Ґао вона відчувала, що вони віддаляються. Вони не говорили, не спали в одному ліжку і ніколи не ділились новинами. Дивно, незвично, боляче.

Сем, як не дивно, прикипів до нової подруги навіть швидше. Вони ходили на шоппінг, дивилися діскавері документалки і планували літню відпустку разом. Він казав братові, що дівчина нагадує йому Клої, вони були найкращими друзями раніше, тому приємно знайти споріднену душу. «А ще вона пахне як наші мами – так рідно» - Ґаон на це тільки посміхався, йому було дуже радісно дивитись на щастя малого. В кінці кінців – цього він і хотів для нього.
-Вона останнім часом така сумна – почав колись в машині Ґаон.
-Так, я помітив, мені здається це все її Марк – підхопив Семмі.
-Та ще ж і всі ці екзамени, треба їй трохи відволіктись після сесії, може покличемо їх до Кріса на вечірку?
-Звісно, було б класно, якщо б вона пішла.
-Тоді сьогодні ввечері запропоную.

Chapter Text

Екзамени нарешті закінчились, за ними послідував ще місяць тортур навчання і почались зимові канікули. Ґао і Сем не могли цього року поїхати додому, тому вони планували провести новорічні свята з друзями. Вечірка Крістофера, яка була святкуванням успішно складених заліків, намічена на сьогоднішній вечір, Зої теж погодилась піти, не знала чи буде сама чи з Марко.
Ввечері Зоряна була при параді, в прекрасному настрої і з бажанням напитися і потанцювати.
Хлопці заїхали за нею в 20:00 як і обіцяли, і її макіяж майже не зіпсувався від сліз після сварки, в яку її втягнув Марко пів години тому з причини: «Там буде купа хлопців, які дивитимуться на тебе як на шматок м’яса» і «коли ми зустрілись, ти робила такий мейк тільки коли ми йшли на вечірку разом, це не занадто?», «роби що хочеш, але якщо будеш п’яна – додому не приходь, проспись спочатку».
Ґаон сильно переживав, чи сподобаються Зої їх друзі. Він представив їх, і постійно спостерігав за настроєм дівчини, все таки вона в новій компанії, треба звикнути. Але переживати не було за що, Зої обожнювала нових людей і у натовпі почувала себе як риба у воді. Ґао стояв в кухні зі склянкою віскі, поки Зоря вела бесіду з дівчиною Кріса (Стейсі дуже чекала цього дня, Ґаон їй всі вуха прогудів про його незнайомку з кафе), як дівчата виявили, вони обидві українки, і спеціальності у них схожі, тому їх спілкування було невимушеним і легким.
Крістофер, як хороший господар, робив свій обхід-перевірку усіх гостей, щоб ніхто не сумував і не нудився, черга дійшла до Ґао. Парубок стукнув друга по плечу, кивнув в сторону диванчика, де чатувалися дівчата і спитав:
-Це вона, та дівчинка з кафе?
-Мгм, вірно - кивнув Ґаон
-Тоді приводь її частіше, Анастейша собі ніби світ у віконці знайшла. Вона дуже за домом скучала останнім часом. Тому нам приємно зустріти частинку України в цьому домі.
-Вона і справді класна, дуже цікава, до чорта розумна, але через пів року їде.
-Оу, вона за програмою?
-Ага, вона мені тільки нещодавно призналась, не знаю як Сему сказати, це, напевно, перша людина після Клої, з якою він так зблизився.
-Ну, друже, я теж колись – на семестр приїхав… а застряг тут на 5 років, і поки нікуди не тікаю
-І то вірно, поживемо – побачимо.
Після хвилинки мовчання Ґао продовжив розмову:
-Я спитати хотів… а ви часто сваритесь зі Стейсі?
-Ні, як я можу з нею сваритись, ми розуміємо одне одного з півслова, якшо шось не подобається – ми просто говоримо. Як ви з Семом. Вона – моя сім’я, невід’ємна частинка мене, і я невід’ємна частина її, але тим не менш – ми живемо свої окремі життя – просто ми живемо їх разом. Ми цінуємо свій комфорт, простір і комфорт одне одного. Тому ми ніколи не сваримось.
-Дякую, хьон (Кріс – австралієць корейського походження, тому йому було зручно використовувати це звертання), завжди чую від тебе багато корисного, мудрагель.
-Ну, вже чверть століття живу на цій планеті, чогось та й набрався – сміється.
Після п’ятої чарки текіли (і трьох бокалів вина, нууу і двох коктейлів) дівчата перемістились на танцювальний майданчик *середину вітальні*, більшість гостей підхопили ініціативу і дискотека стала людною. Тим часом, поки Настуня відлучилася попити водички, Зоря і Ґао змагалися за звання найкращої хвилі всім тілом, і дівчина дуже серйозно відстоювала думку, що цей рух набагато краще виглядає зверху вниз, а не навпаки. Раптом, до них підбіг Сем зі словами «О боже, о боже, він тут! Шо робити?» Ґао, трошки загублений, не зрозумів, про кого йшла мова, а Зої, здається, навіть протверезіла від схвильованості тону :
-Стоп, ВІН який бариста? – нахилилась вона до Сема, щоб було краще чутно.
-ТАК, ЗОЇ, БАРИСТА.
-О, уауууу, іди поговори з ним, познайомся – нарешті включився в бесіду Ґаон.
-Ні, ні, я боюсь, а що якшо я все надумав, і я йому не подобаюсь?
-Ну тоді прийми відмову і рухайся далі! – піднявши вказівний палець вгору заявила Зої.
(Якщо вам цікаво хто ВІН – це симпатичний бариста з кафе в торговому центрі, Сем має на нього невеличкий краш, але не може зрозуміти, чи з ним фліртують, чи це проста ввічливість – як типово)
Після цих слів, вищезгаданий краш підходить зі словами: «Сем! (вони пишуть імена на стаканчиках, не дивуйтесь) Не очікував побачити тебе тут! Мене звати Девід. Ти не знаєш де тут знайти вино?»
Сем кричав всередині, але тільки сказав: «Звісно, проходь за мною». Обернувши голову він побачив «ФАЙТІНГ» від старшого брата і розправив плечі. Все буде добре.
Натанцювавшись, друзі перемістились на диван, Ґао приніс води, а Кріс зухвало вкрав Стейсі на повільний танець.
-Чесно, я їм заздрю, - видихнула Зої, опустила голову на плече Ґаона і прикрила очі
-Я теж – спокійно відповів хлопець – але мені можна, я ніколи не був у стосунках, але ти чого?
-Їх зв’язок – це зовсім інше, вони і без слів спілкуватись можуть, вони знають один про одного кожну дрібницю. Це боляче, постійно нагадувати своїй парі, що ти не їж молокопродукти, або що тобі не подобається, коли під час сексу тебе хапають за груди, бо пірсинг сосків дуже чутливий.
-Чому ти з ним? – приобіймає подругу
-Я не знаю, Ґао… я просто…. Він був милим до мене, я була без досвіду і мені було нудно, тому я сходила на пару побачень… Я справді вірила що я в нього закохалась, звісно були заскоки, та і стилі спілкування у нас зовсім різні, але подумала — протилежності притягуються, ну.... А потім, бум, і він планує весілля, а я…вона тихенько всхлипнула, хлопець обійняв її міцніше, і легко погладив по волоссю.
-Ми приймаємо любов, на яку віримо, що заслуговуємо. Я тебе розумію.
-Так, ти правий, тоді я думала що він це все на що я гідна, але я переросла цю симпатію, я переросла… закоханість, я стала більше цінувати себе, і зараз мене тільки сковує цей союз… але я не знаю, що буде завтра, якщо не буде його… я боюсь робити все одна...
-Хах, навіть терапія не треба, ти все знаєш сама… Боятися це нормально, Сонце, але я хочу, щоб ти зрозуміла, що ти більше не сама. У тебе тепер є Сем, Стейсі, Кріс, у тебе є ..я…
Дівчина зарилася у ямочку між плечем і шиєю і тихенько плакала. Ґаон відчував як її тіло здригається з кожним схлипом, як просочується теплими сльозами тканина його светра. Його це не турбувало, він спокійно водив долонею по її спині, стискаючи в обіймах так міцно як він міг, і тихо, ледве чутно казав:
-чшш, все гаразд, ми поруч, ти не одна, поплач, моя дівчинка…
Хотілося сказати більше…. Хотілось пояснити, що вона заслуговує цілий світ… неохопного щастя, двісті посмішок на день, беззаперечної дружби, безпідставної нетлінної любові і величезне гаряче кохання. Але далі вони мовчали.
Аж поки всі сльози були виплакані, а весь олівець для очей не всочився у блакитний светр. Тоді Зоря підняла голову, подякувала і попросила відвести її додому. Хотілося прогулятися на морозі.
Дійшли вони досить швидко, тільки от світло в квартирі не горіло. Зоря вирішила подзвонити в дзвінок, відповіді нема. «ОТ ЧОРТ!» - роздратовано вскрикнула. – «Цей придурок пішов кудись, ключі-то у нас одні (він свої загубив), так от що він мав на увазі, коли сказав, що п’яною додому мене не впустить…» - дівчина іронічно розсміялась, і у Ґаона від цього глухого сміху стисло серце: «Пішли, у мене заночуєш» - все що зміг він видати з себе.
В автобусі вони їхали мовчки. Ґао в СМС пояснив ситуацію Семові, на що той зразу запропонував приїхати. Старший відмовився, не хотілося загострювати ситуацію і робити з цього кінець світу.
Коли вони зайшли до помешкання Ґаона, Зої стало тепло. Якийсь неймовірний затишок відчувався у цій винайманій маленькій квартирці, Ґао зразу запропонував їй м’якенькі капці і пройшов на кухню ставити чайник. Натягнута нитка тиші була розірвана простим: «Додати тобі імбир чи лимон у чай?» «І те і те, будь ласка». Те, що сталось, вони не обговорювали. Кожен зробив свої висновки, і щось підказувало Ґаонові, що у рішеннях вони не зійдуться, тому він вирішив промовчати. Натомість вони вибрали якийсь плаксивий фільм, який вони постійно ставили на паузу, щоб обговорити кожен поворот подій і замовили доставку їжі. Ґаон поміняв свій бургер на холодну картоплю, бо Зоря, спробувавши його сказала «Оу, вав, він набагато смачніший ніж той, що я взяла, наступного разу, нагадай мені його назву!» І йому довелось дуже правдоподібно брехати, що холодна картопля набагато смачніша за теплу, і взагалі, хай Зоря їсть два бургера, він не такий вже й голодний, фрі вистачить.
Фільм, з горем пополам, додивилися, Зоря попросила у господаря піжаму, перевдягнулась, вийшла з ванної, щоб побачити наступне: на величезному королевському ліжку була постіль, три великих подушки і ковдра на одну людину, в кімнаті приємно пахло кондиціонером для прання, тож очевидно - білизна була чистозастеленою. На підлозі на килимку було розкладено надувний матрац, який був красномовно заклеєний ізострічкою, на ньому був скручений рушник в якості подушки і простирадло, для того, щоб вкритись. Піжама була досить теплою, тому, довго не роздумуючи, Зоря сіла на матрац, дістала з сумочки крем для рук, щоб нанести перед сном. Якраз у цей момент до кімнати з двома склянками води зайшов Ґао, поставив одну на тумбу біля ліжка, а другу збирався поставити на підлогу, як побачив Зорю, яка ретельно мастила руки кремом.
-Шановна, а шо ви тут забули? Можна лапки зволожувати на своїй території?
-Тобто? Я не тут буду спати?
-Ну звісно, не для тебе я приготував своє улюблене простирадло, цей комплект мені мама подарувала, ондо, тобі – ікеївські квіточки. Вибач, знаю, що ти любиш обіймати іграшку, коли спиш, але у мене нема ніякої, тому я тобі додаткову подушку поклав.
-Так, блін, ти ж собі навіть подушку не залишив… Давай тоді удвох на ліжку ляжемо? Я обіцяю, я сплю рівненько, заважати не буду.
-Зате я люблю спати з розкинутими руками, щоб м’язи не перенапрягались, так що спи сама там.
-Так нам вистачить місця, у тебе ліжко на пів кімнати, не потіснимось.
-Добре, вмовила, я вже так хочу спати, що закінчились сили сперечатись. – здався після пів години переговорів хлопець.
Вляглись, Зої вимкнулась за секунду і тихенько сопіла, обійнявши подушку всім тілом. Ґао ще трішки подумав про сьогоднішній день і про завтрашній… і теж провалився у сон. Десь під ранок хлопець прокинувся попити води і зрозумів, що його жорстоко обманули. Подушка для обіймів була на підлозі, права половина ліжка була повністю вільна, тому він майже звисав з краю постелі, а його рука була у мертвій хватці тієї хто «спить дуже рівненько»… посміявшись з безглуздості ситуації собі під ніс, Ґао знову заснув.
Встав він раніше за подругу, сьогодні у нього було ранкове тренування, тому треба було швиденько приготувати сніданок. Одягнув навушники, щоб не розбудити гостю музикою, і прийнявся варити курячий суп – найкраща їжа для лікування похмілля. Раптом, Ґао здригнувся від рук на своїх плечах. Обернувшись побачив стурбоване лице Зої, і зняв навушник: «Ой, вибач, не помітила, що ти в навушниках, кажу, що не дивно, що тобі легше спати з розкинутими руками, у тебе такі плечі забиті, просто як камінь. Я тобі поки помну, а ти можеш займатися своїми справами»
Після 15 довгих хвилин тортур, які були названі масажем і криків від болю, які вже не міг стримувати Ґао (і де в ній стільки сили взялося) друзі нарешті сіли їсти.
Далі Ґаон зібрався, взяв спорядження і пішов на тренування зі словами «Тримай в курсі (читати як: «Я дуже хвилююсь і сподіваюсь що ти кинеш цього ідіота прямо зараз, а я на це з задоволенням подивлюсь»), ключі тут на трюмо!, я побіг»; «Дякую, Ґао, ти найкращий!».
На тренуванні Ґаон помітив, що масаж плечей, насправді, дуже допоміг, подумки зробив собі помітку подякувати ще раз, і час від часу просити про такі розминки. Від Зорі повідомлень не було, тому з ціллю відволіктися, хлопець робив по три додаткові підходи кожної вправи. Цікава мотивація… Але працює, поки в навушниках на шафлі не починає грати «Do you hear me? I`m talking to you… across the water» якнайшвидше перемкнув, але краще не стало… boombox ще більше загнав у роздуми. Вирішив їй написати.
Зоря не спішила піти вранці, але вдень вона все ж зібралась і вийшла у місто. У неї не було жодного бажання зараз говорити з Марко, але ця розмова явно мала відбутись. Щоб відтягнути момент і підняти собі настрій, вона зайшла у ту саму кав’ярню навпроти бібліотеки за напоєм. Спокій довго не тривав, бо у кав’ярні вона зустріла Марко, який був на неї злий (akože WTF?) вона попросила піти додому, щоб не привертати уваги. В квартирі на неї з порога почали сипатись образи.
-Ну як, добре погуляла? Хоча б на один дзвінок мій могла відповісти?
-Для чого, щоб почути, що ти двері замкнув? Так це я і сама зрозуміла, дякую.
-А ти думала я пожартував. Я не потерплю такої зневаги від своєї нареченої. Ти йдеш розважатись, а я маю сидіти мовчки і тебе чекати? Ні, дякую.
-EXSCUSE YOU? Ти не хочеш згадати всі ті випадки, коли ти ходив на блядки по три дні? А де ж тоді, бляха, була я? Сиділа чекала тебе, написувала поеми, видзвонювала твоїх друзів, а потім МІЙ доктор лікував твій хламідіоз…. Бо ти ж мій наречений, ми ж сім’я! Правда?
-Слухай, вибач. – на його очах виступили сльози – Вибач, я приревнував тебе. До твоїх друзів, до нових знайомих…Вибач, я просто майже завжди на роботі, ти на навчанні, ми майже не бачимось, а коли вдвох дома, то навіть на поговорити сил нема… Я просто хотів побути з тобою…
-ТОМУ ТИ ПІШОВ З ДОМУ? Нас запрошували удвох, Марко, ти міг піти зі мною і теж гарно провести час… У тебе був би прекрасний вечір зі мною. Але ти вибрав бути ідіотом. І ти ще й дозволяєш собі розплакатись?
-Зоя, котику… - у дівчини від цього звертання пішли мурашки спиною – давай поїдемо звідси? Ми поїдемо до мене, ні, до нас, до нас додому, одружимось, закінчимо універ, будемо працювати разом…. Обіцяю, я ніколи більше так не ображу тебе, ніколи не зраджу нашим стосункам, будь ласка! – чоловік упав на коліна і схопив дівчину за руки, в розпачі кинувся їх цілувати.
-Як цікаво, я завжди тобі нагадую, що я ненавиджу, коли хтось називає мене Зоєю, а ти навіть цього не помітив… Але знаєш, що найцікавіше? Що ти цілуєш мені руки, а я нічого не відчуваю…. Що ти плачеш, а мені не хочеться тебе втішити.. що перекривлене ім’я мене не зачепило… що вчора ти виставив мене за двері, але мені не було боляче, просто смішно… і що ти робиш мені пропозицію, а серце б’ється рівно…що ти спиш з іншими, а мене це не тривожить… Марко, я не кохаю тебе вже давно… з недавніх пір я тебе навіть не люблю… але вчора я перестала тебе й поважати. Не знаю, скільки мені знадобиться часу на те, щоб відвикнути від тебе, але пропоную поки не роз’їжджатись, та й ти свою квартиру навряд потягнеш, я знаю, що твій батько урізав твої розходи. Тому залишимо все як є, я піду спати на дивані у вітальні. Будемо як і раніше жити одне життя нарізно.
Далі були вмовляння, зізнання в вічному коханні, майже насильні поцілунки… А потім прийшло повідомлення від Ґао.
\Агов, ти ще не пішла? Щось хочеш на вечерю?
Якраз збиралась написати, ходімо їсти парові булочки?
Звісно! Напишу Семмі :)
Чекатиму біля входу в ресторан о 7:20/

Chapter Text

Трійця насолоджувалась вечерею, Сем навіть не забув про свою алергію, і взяв собі смажений рис. Ґао ж наминав імбирні булочки без задньої мислі. Вони обговорювали побачення з тим баристом, на яке Сем домовся на вечірці.
-Я ще нічого не знаю, але він дуже милий і ми обговорювали флористику, може йому купити квіти? – роздумував Сем
-Прекрасна ідея, а які він любить квіти? У моєї тітки є знайомий флорист, ми можемо попросити зробити якесь закодоване повідомлення мовою квітів, це було б дуже круто! – у Зорі аж очі загорілись.
-Ну поки для повідомлень рано, це ж тільки перше побачення… - підхопив Ґао
-Ну, він сказав що любить такі квіти… як же вони називаються… такі, як ромашки..
-А, хризантеми? Це мої улюблені, вони дуже довго залишаються свіжими, а ще дуже часто продаються в горщиках, тому ти можеш подарувати згадку про себе на дуже довгий час - з захопленням розповідала Зої.
-От їх я і куплю!
Далі вони обговорювали вчорашню вечірку, і ту, що буде на новий рік, Ґао посварив брата за те, що той не повідомив коли повернувся додому, але коли дізнався, що вдома він і не був, а ночував у Девіда, зайвих питань не задавав, тільки здивувався послідовності розвитку подій.
Сем нагадав друзям, що його день народження через тиждень і торжественно вручив їм списки бажаних подарунків. Потім секунду подумав і з найсерйознішим виразом обличчя спитав: «Зої, а коли у тебе день народження?» на що дівчина відмахнулась: «12.12 красива дата» тоді вже зі здивуванням спитав Ґаон: «Тобто, у тебе сьогодні день народження і ти весь цей час мовчала?!» і потряс її за плечі.
-Окей, якщо у тебе нема ніяких планів, то пропоную піти до Ґао, дивитись мультики і грати в настільні ігри! – підхопився з місця Сем.
-Рибко моя, утамуй свій пил. Може дівчина захоче провести вечір зі своєю парою (боже скажіть що ні, скажіть що ні) – Ґаон зараз ходив по тонкому льоду, переживав, що образив подругу…
-О, ми розійшлись з Марко, тільки поки не роз’їхались, тому не думаю що мені сподобається сьогодні в його компанії. – абсолютно спокійно відповіла дівчина – тому ідею Семмі підтримую обома руками!
Хлопці були шоковані такою заявою, а одночасно були дуже раді за подругу, але сьогодні не час обговорювати деталі, тому вони попросили рахунок, а Ґао, як хазяїн квартири, в якій планувалось торжество, роздав всім вказівки. Так план був таким: іменинниця і рибка ідуть додому, поки менеджер сімейства зганяє за покупками і приїде згодом. Так і зробили.
Зої і Сем спокійно зайшли, перевдягнулись, взяли бокали, відкрили пляшку шампанського і сіли вибирати фільм, поки Сем тасував картки Уно. Пролунав дверний дзвінок, Семюель підірвався з місця і поспішив відкрити. В кімнату зайшло п’ятеро в святкових ковпачках: Сем з посмішкою на всі 32, і оберемком повітряних кульок, Ґаон з рожевими від морозу щоками, Стейсі і Кріс з криком СЮРПРИИИИЗЗЗ, і величезний плюшевий ведмідь, якого приобіймав за талію Кріс (насправді нести його однією рукою було дуже незручно). Зої була щиро шокована, встала з місця і не знала що робити першим: забрати ведмедя нарешті, щоб Крістофер не впав, кинутись обіймати всіх, сварити за те, що вклали стільки зайвих зусиль (ну треба було попередити, я хоч вечерю б приготувала) чи просто розплакатись від приємної несподіванки.
Тому вона зависла на секунду, поки компанія сама не почала обійматися, дарувати подарунки і говорити побажання. Семмі підійшов першим, і віддав дівчині маленьку коробочку, в якій були сережки які вона приміряла, коли вони ходили на шоппінг, але не купила – пожаліла грошей на себе. Потім підбігла парочка і нарешті здихавшись від плюшевого друга, вручила ще й милий кулон з натуральним камінням, бо у Насті був такий самий, і Зої напевно тричі відмітила, який він гарненький, стильний, і як добре він пасував під колір очей подружки.
Ґао підійшов останнім, з величезним букетом, він був неперевершеним [букет!]: хризантеми, блакитні жоржини, світло-рожеві гвоздики, помаранчеві і рожеві лілії, жовті троянди*. Абсолютно не поєднується між собою, але Зої прочитала все, що було сказано цим подарунком і була неймовірно розчулена. Але тут хлопець дістав з кишені ще один дарчик. Це був перстень з зеленим камінцем, а з внутрішньої сторони було вигравіювано «STAY» - Зоря підняла очі і побачила, що у всіх присутніх є своя візитна прикраса але в різних варіаціях. У Сема це золотиста сережка з білим камінням, Кріс носить масивну чорну обсидіанову печатку в срібній рамці, у Стейсі це золотистий кулон з блакитними підвісками і півмісяцем, а у Ґао срібний браслет з гранатовими вставками і продовгуватою табличкою посередині (він носив його разом з годинником, тому Зої не бачила його тоді в кав’ярні, вона зачепилась за іншу руку)…. Тепер вони і правда – сім’я, тепер вона і справді не одна.
Компанія сіла грати в уно, їли торт і пили шампанське, тоді було і висвітлено історію «сімейних реліквій». ОТЖЕ: друзі планували різдвяну вечірку разом, і якимось чудом, не зговорюючись, вони усі подарували один одному прикраси. Тому вирішили, що це буде фішкою їх групи друзів, а їх груповий чат тоді називався «Together for Christmas», а Кріс вирішив не повертатись до Австралії після універу, і написав в чат «yk, i`ll actually STAY» і через це назва еволюціонувала в «Staying together» і тоді вони зробили однакове гравіювання на своїй ювелірці. ОТ ТАК ОТ!

**Сорі, пукіз, я забула значення цього букету, поки писала, якшо буде цікаво, доведеться гуглити значення квітів в інтернеті

Святкування підійшло до кінця і гості розійшлись, хазяїн апартаментів наполіг на тому, що прибиратиме він сам.
-Але спочатку тебе відвезу, ти нічого не забула? – Ґао накинув куртку і огледівся по сторонах в коридорі.
-Ні, все є, але я на автобусі поїду, у тебе ще купа роботи тут.
-Незроз… ти зібралась вночі сама іхати? Хоч малого з собою візьми – кивнув в сторону Сема.
-Та все окей, - дівчині стало смішно з насуплених брів друга – не хмурся, я по телефону буду з тобою іти, щоб ти міг на спікер поставити і посуд мити, ой, тіко у мене інтернету нема.
-Так просто номер свій дай, я наберу, дивно що я його досі не знаю.
-Бо я його не люблю нікому давати – Зоря спокійно забрала з рук Ґаона його телефон і записала свій номер, - тримай, як вийду зразу тебе наберу.
-Ооо, так я особливий виходить тепер, коли знаю твій номер – усміхнувся – почекай А ВЕЛЕТНЯ ЦЬОГО РОЖЕВОГО ТИ КОЛИ ПЛАНУЄШ ЗАБРАТИ???
- а, - спокійно кивнула Зоря, - так хай у тебе буде, я коли ночувати буду, так не буду у тебе подушки красти
-агааа, окееей, добре добре… якось спантеличено відповів хлопець, (значить вона планує частіше ночувати???)
Дівчина вийшла, і подзвонила зразу як і обіцяла… Вона намагалась приховати свою усмішку в голосі за потоками вітру, коли друг спитав чи вона не забула одягти шапку… вау, так просто бути уважним – подумалося їй. Мило.
Хлопець закрив двері квартири, сподіваючись що подруга не помітила наскільки червоними були його щоки, прийняв дзвінок, в трубці чулося завивання вітра, - а вона ж в шапці?- перша думка…. До цього треба уважно, бо вуха це не жарти.

Відшумів і день народження Сема. Кріс і Стейсі були не в місті, у від’їзді по справах, тому замість хоумпаті Девід запросив всіх на каток. К’ют. Ґао набубнів на всіх за те, що не шнуровати ковзани, але допоміг тільки Зої, іменинника і ко заставив дивитись туторіал на ютубі. Потім це дві години всі вислузовувалт як правильно гальмувати, повертати і прискорюватись на ковзанах, падали, врізалися один в одного і отримали кріпатуру на завтра...
Всі були втомлені але щасливі. І дуууже голодні.
Офіціант в ресторані спитала їх, чи вони на подвійному побаченні. Ґао поперхнувся колою. Невже це і справді так виглядає зі сторони? Зоря просто по дружньому лежить у нього на плечі. Він просто по дружньому тримає її за руку. Платоніка. Ніякого підтексту. Боже, яка нахаба ця офіціантка.

Новорічна вечірка була такою як і всі інші паті у Кріса вдома. Настуня подарувала йому караоке машину, тому було оголошено вечір співів.
На екрані висвітилось “Lucky – Jason Mraz ft Colbie Caillat”, Зоря і Ґао одночасно піскочили з криком «ОП, НАРЕШТІ МОЯ» - здивовано переглянулись і знову синхронно видали «О, ти теж її знаєш! Прикол! Це моя улюблена!» (Всі присутні були залишені в безмовному шоці... бо ну, як взагалі можна сказати в один голос таку довжелезну фразу? Одна душа в двох тілах фр...) Тож, якшо вже це спільно-улюблена пісня, було вирішено співати дуетом. Сьогодні текст якось особливо резонував з серцем Ґао... чи це провина алкоголю чи посмішки найкращої подруги поруч, хтозна..хтозна...

Після цього вони часто зідзвонювались, хоча вже не настільки часто бачились, почалось навчання, а розклади ніяк не сходились, тому новою традицією стали телефонні розмови перед сном, так і засиналось легше.
-Як твій тест сьогодні? – спитав Ґао в одній з таких вечірніх бесід.
-Непогано, здала без проблем, тільки вчора, поки повторювала матеріал, Марко всі нерви витріпав, не міг знайти якусь сорочку і шурхав по квартирі весь вечір – зітхнула.
-Наступного разу я йому ніс розіб’ю за таке, їй-богу, невже він не пам’ятає свої тести і підготовку до них…професія ж у вас одна…не розумію… я Семмі навпаки допомагаю і конспекти свої дарую…ідіота кусок твій марко!
-Ти б краще мене похвалив, що здала – сміється Зої.
-Тююююю хвалити треба якшо б я сумнівався, а такого не було, ти мегамозок – звісно здала…
-І те вірно…. – притихла
-Сонце?... – почав обережно Ґао
-Ммм…?
-Я от думав, може ти до мене переїдеш, м? Все ж я майже завжди в школі чи спортзалі, Семмі або у себе або у хлопця свого зависає, до мене рідко заходить, ти можеш вчитись в комфорті, готую я на двох, спати лягаю пізно, тому тобі має бути зручніше… можу тебе машиною до уніка і назад підкидати…
-Ох, не все так просто, чого ж я буду тобі 24/7 труїти життя і змушувати тебе ходити навшпиньки просто для мого комфорту… і плюс ….Марко ще не знайшов де жити, але я так розумію, що його батько дав йому грошей, тому я збиралась з’їхати кудись щоб трохи дешевше було, а він хай тут залишається, бо одна я цю квартиру зараз не потягну, я ж на права подалась… - якомога тихіше говорила дівчина.
-А ми з Семмі тобі пропонували піти на курси до Крісового друга – ти відмовилась, хоча вони були б безкоштовні по-блату… - закотив очі Ґаон.
-Я дуже ціную, але ти ж знаєш, що я все стараюсь робити сама… я так вже звикла.
-Так відвикай! Бо ти тепер не сама і від нас ти нікуди не дінешся… тим паче ми ж не за хабаря отримуємо послуги… а по дружбі, по бартеру…тому навчись будь ласка використовувати легкі можливості, а не завжди вибирати найтяжчий підхід.
-Ну от. І тут знайшов за що побубніти… от куплю машину… і всіх буду підвозити окрім тебе і Кріса… бо ви нудотики…
-Ахаххаха, домовились. Але тобі з нами, нудотиками, ще як мінімум пів року жити… Давай тоді тобі хоч ключі від моєї хати зробимо, щоб ти могла приїжджати коли захочеш?
-Якщо я не придушу тебе раніше ніж поїду – Зоря залилась сміхом (може у Ґао і тьохнуло щось всередині, але зробимо вигляд, що це було від утоми) – а про ключі я подумаю, бібліотеку на реконструкцію закривають від 17 числа
-Добре, на цій ноті я піду спати, завтра в спортзал рано…
-Окі, не хочеш зустрітись після?
-Можемо, нарешті вихідний, спишемось
-Надобраніч, бейбі, чекатиму повідомлення
-Солодких снів.

Chapter Text

Ґао вийшов з душової кабінки спортзала і побачив повідомлення від Сема:
/Ідемо на побачення в італійському ресторані, завтра зранку все розкажу\
Сьогодні 14 лютого, всі парочки запланували побачення, а значить завтра доведеться вислуховувати який прекрасний вечір вони провели від усіх друзів по черзі.
Цікаво чи йому подарують хоч одну валентинку, так вже, по приколу чи що…. Він за традицією підготував валентинки для всіх; Зої у вигляді брелока на ключі. Їх хлопець зробив заздалегідь і віддав на наступний же день після розмови... це було 2 тижні тому; сподівався, що дівчині буде забезпечено тихе місце для навчання. У квартирі він її бачив лише двічі, але питань не задавав, він довіряв їй повністю, тому не боявся, якщо вона приходить без попередження, натомість слідкував, щоб вдома завжди було вдосталь їжі для гості.
Він [брелок] був у формі феєчки фіолетового кольору, і у її руках було зелене нефритове сердечко. Простенько але гарненько – з таким девізом його купував хлопець. Ця фігурка йому давно запала в душу, вона йому дуже нагадувала Зорю. Вони домовились про зустріч завтра, якраз буде нагода віддати презент. Ґаон заїхав в ту маленьку кав’ярню перед тим, як їхати додому, вибрав собі отой дивонапій, що завжди бере Зої, він останнім часом завжди бере його після тренування, кава відчувається надто агресивно ввечері, а ці гульки майже як снек у подарунок. Цього разу взяв два, подумав, що якшо один доп’є в машині, то залишиться ще один для вечері.
Іде додому з замороженою піцкою, в супермаркеті були тільки у вигляді сердечок, але так навіть цікавіше. Готувати сьогодні не хотілось, хотілось повалятись у ліжку з серіалом.
Зоряна сьогодні цілий день нудилась. Матеріал вивчений, всі знайомі і друзі на побаченнях, Стейсі з Крісом поїхали у сусіднє містечко, Ґао на тренуванні вже пів дня… Але напевно вона не буде чекати завтра щоб віддати подарунок.
Вона підготувала всім невеличкі валентинки; для Ґао вибрала брелок на ключі від нової машини. Це була маленька феєчка зеленого кольору і в руках тримала маленьке фіолетове аметистове сердечко. Колись вони проходили повз цього магазинчику і Ґаон казав, що ці феї (а там було багато і різних кольорів і розмірів) дуже йому подобаються, що вони відчуваються дуже тепло і затишно. Дівчина не вагаючись купувала подарунок. Вона вирішила, що поїде до друга додому, приготує вечерю і дочекається його з тренування.
У Ґао в квартирі вона почувалась вже як вдома, останніх два тижні, коли не хотілось їхати в бібліотеку, вона ходила сюди навчатись. Майже завжди йшла додому до приходу хазяїна квартири, не хотілось його обтяжувати своєю присутністю (хоча варто зауважити що він ніколи не виявляв якесь незадоволення, ніколи не зробив жодного зауваження про те, що дівчина не попередила про візит, а на холодильнику з’явилась записка «якщо ти Зоря, прошу, відчувай себе як вдома і не соромся, бери все що захочеться», вона висіла поруч з «Сем, не забувай, що ти у гостях, май совість, досить з’їдати всі сосиски!» - яка висіла там вже давно. Тому приїхавши, дівчина прийнялась готувати простеньку піцу, щоб зробити її особливою, зробила одну у формі серця а на іншій виклала сирні квіточки. Поставила запікатись і поприбиравши розглядала онлайн меню кав’ярні…може замовити бобу (бабл ті)?
Ґаон вийшов із ліфта і одразу почув приємний аромат їжі на поверсі. Яким було його здивування, коли з наближенням до його квартири, запах був все сильнішим. Цікаво, це витяжки так працюють дивно?

Зої почула як у замку провернувся ключ, а потім голосне «ВААААААААУУУУУ»
-Ого, так це ти куховариш! Я не очікував сьогодні тебе тут побачити! – обійняв подругу Ґао
-Вирішила зробити тобі сюрприз. День Валентина треба проводити з тим, кого любиш, тому у нас з тобою сьогодні романтична вечеря. – Зої потерла друга по плечах і машинально приклала руку до його носа - Бррр який ти холодний, іди перевдягайся у щось тепленьке і мий руки. Я от думала замовити напої з нашої кав’ярні, ти щось хочеш?
-Ха! Читаю твої думки, я якраз купив по дорозі твій отой улюблений чай, в коридорі стоїть, там один надпитий – кричить вже з ванної хлопець. – О, можеш ще там піцу з сумки дістати, треба її в морозилку кинути.
-Ха, тепер я вже читаю твої думки – Зоя розсміялась, закриваючи морозилку
- Чого? – Ґаон, вийшов з ванної з голим торсом, натягуючи на ходу худі (Зоря відмітила про себе що тренування не проходять дарма) – ВАВ!!! Ти приготувала валентинкову піцу!!! Я в шоках! Я тебе обожнюю.
-Оу, я тебе теж. Дякую за чай
Зої підготувала тарілки і попросила Ґао вибрати фільм, сама пішла змити макіяж і перевдягнутись у чистий без борошна одяг. Одягнула як завжди футболку друга, штани цього разу принесла свої улюблені з людиною-павуком.
-Аутфіт – супер, ти з ночівлею сьогодні? – Ґаон примостився на підлозі з тарілкою в руках і лептопом на колінах.
-Ага. Що дивимось? – дівчина присіла поруч і взяла комп’ютер в свої руки
А потім вони дивились «Сутінки» довго і нудно, піцу з’їли вже давно, встигли поплакати, зробити психологічний начерк кожного персонажа в тисячний раз, замерзнути і зігрітися в обіймах одне одного. Вони знайшли найзручнішу постановку при перегляді: екран стояв на маленькому столику біля ліжка, Ґао сидів, опершись спиною на подушку, а Зоря спиралась спиною на його груди, а третім в паровозику сидів рожевий плюшевий ведмідь. З боків них була фортеця з подушок, так тепліше. Коли Ґао було нудно він клав своє підборіддя на маківку Зої, і спостерігав за тим як вона перебирає браслети на його руках.
А все з цього браслета і почалось – подумав він і вдихнув жасминовий аромат її волосся, - тоді я б і подумати не міг, а зараз я настільки її люблю, що я не уявляю свого життя без ось таких кіновечорів, без її яскравої усмішки і відчуття доповненості в серці. Сидів би тут вічність, навіть якшо б довелось знову і знову передивлятись «сутінки». Він посміхнувся цій думці, міцніше стиснув її і обіймах і невагомо поцілував її в тім’я. – в душі було тепло (в животі лоскотали метелики але мозок їх все ще вперто ігнорував).
Зої рахувала ланки на браслеті і намагалась зрозуміти коли ж вони стали такими близькими, чи не забагато цього всього… якось дивно… і це все з простої незграбності, хто б подумав. А зараз і розставатись не хочеться, так тепло в цих обіймах, так комфортно. Не хотілось порівнювати, але мимовільно згадалось як вони постійно сварились з Марко через обійми. Ніби така проста річ, він постійно сидить в обнімку зі своїми друзями, але для Зої він міг виділити тільки колючі поцілунки, власницьку руку на стегні на публіці і, якшо зірки зійдуться – то вони можуть пройти під ручку, і він навіть погладить її волосся. У роті з’явився гіркуватий присмак, Зої зависла, намагаючись прогнати думки і заспокоїтись. Відчувши легкий дотик до її волосся, коли Ґао так цупко її тримав, дівчина видихнула, так ніби у неї з плечей впало сто тонн. По тілу розбіглося приємне тепло.
-Дякую – тихенько промовила вона
-Хм? За що? – напівсонний хлопець намагався ще відкрити очі
-А просто так. Не знаю. - одразу розгубилась
-Зрозумів. Я тобі теж за це дякую! Пішли вже спати, а? Сподіваюсь ці кровосісі не будуть снитись…
-Ахахаха, зразу видно, що ти не дивився сутінки раніше, в свою еру цей фільм тримав всіх на такому повідку, що всі МОЛИЛИСЬ щоб їм вони наснились. А десь в закутку кімнати знайшовся Едвард ахахах
-Слава богу, шо не дивився, один раз Семмі глянув Надприродне, так він не міг заснути тиждень без мене, якшо б він ще і цих побачив – ще б і заїкою залишився
-Та вже й прям… До речі, він тобі вже віддзвонився?
-Нєа, але написав що завтра о 15:30 Девід іде на роботу, тому Семмі сказав зразу сюди прикатить.
-Гуд, тоді пісяти і спати.
-Абсолютно згоден.
Вони довго ще лежали і обговорювали галактично важливі питання і теми, тісно притулившись один до одного, бо Зоря спить тільки з відкритим вікном, а на вулиці не травень-місяць. Вони закрили хвіртку тільки після того, як у Ґао почали стукотіти зуби.
-Не хвилюйся, зі мною ти швидко зігрієшся…особливо якшо знімеш одяг (*відсилка до сцени з сутінок 3) – посміялась Зоряна і обійняла друга, налягнувши всім тілом.
У відповідь на свій шикарний жарт вона отримала тільки дуже сонне: «мггггг» і, розчаровано закотивши очі, теж умостилась спати.
Ґао ж після своєї на диво реалістичної акторської гри подумки молився на те, щоб подруга не помітила того, як швидко зараз б’ється його серце…