Archive of Our Own ^beta

Була третя година ночі.  

Сьогодні (чи радше вже вчора) Чюя працював вдень, тож міг би зараз спати, але триклятий нічний графік роботи в останні кілька місяців. Його мозок настільки звик лягати після 8 ранку, що не давав заснути. Не те, щоб для Чюї це було проблемою — він нарешті мав час подивитися серіал, який відкладав доволі довго.  

Якраз почались титри третьої серії, коли раптом задзвонив телефон. Чюя з перших нот впізнав пісню, яку поставив на лише один конкретний номер.  

— Зараз середина ночі, чому ти не спиш? — запитав замість привітання. На тому кінці чулось тільки тихе шморгання. Не те, яке виникає після плачу, з полегшенням зауважив Чюя.  

— Можеш приїхати? — питає Дадзай, також не вітаючись. І тут Чюя чує це — цей хриплий вологий голос.   

Осаму захворів.  

Накахара вимикає телевізор і підводиться.  

— Мені привезти щось?  

Не дочекавшись відповіді, він йде на кухню й дістає аптечку. В Скумбрії точно не буде ліків.  

— Себе, — чує з телефона. Дивується. Дадзай не з тих, хто проявлятиме вразливість. Чюя менше б здивувався, якби він попросив смаколиків з іншої країни (які б були перед цим виродком до того, як він передумає), а не ...це. Він навіть не впевнений, як це назвати.  

— Добре, любий, я буду за 10 хвилин.  

Уявляє, як Осаму легко здригається від такого солодкого прізвиська. Не через огиду, а тому, що щоразу його збивала з пантелику ніжність, яку воно несе.  

Чюя запихає у велику сумку ліки, піжаму і кілька упаковок печива. Не витрачає час на перевдягання, взуває черевики і спускається вниз.  

— Ти хочеш, щоб я побув з тобою, чи щоб забрав до нас додому?  

Слова злітають з язика дуже легко. Не моя квартира, а наш дім. Щоб Дадзай пам’ятав, що його крихітне помешкання — не єдине місце, де він може бути.  

У відповідь звучить кашель. Тихий, наче його намагались стримати.   

— Ти зі мною, — прохрипів Осаму. Чюя не каже більше нічого і зривається з місця. Так навіть краще. Він буде у коханого швидше. Раптом що, вони завжди могли викликати таксі.   

Вітер скуйовджує волосся, не прикрите звичним капелюхом, та зараз Чюї байдуже. Він долає невелику відстань до квартири Дадзая. Не кладе слухавку, хоча вони б і не змогли говорити з таким швидким перемішенням, бо сигнал був би не стабільним. Просто щоб Осаму відчував, що він поруч, що він йде.  

А ось і потрібний будинок. У більшості вікон вже темно, але у вікні Осаму горить тьмяне світло. І відчинено, спеціально для нього. Чюя обережно залазить  усередину, не забув зняти взуття. Дадзай сидить у ліжку зі скляними очима і соплями під носом, і дивиться на нього. Кашляє замість привітання.   

Чюя кидає сумку на підлогу, взуття кудись у коридор, і підходить ближче. Тільки він опиняється зовсім поруч, з Дадзая ніби зрізають ниточки і він падає, спираючись на партнера. Чюя обнімає його й легенько чухає шкіру голови.   

— Все гаразд, Скумбріє, я вже тут.  

Осаму слабко обіймає його у відповідь. Його шмарклі витираються об Чюїну футболку, але Накахарі байдуже. Натомість він обережно перевіряє чоло коханого, насупившись від того, насклькм він гарячий.   

— Їв щось? — затитує. Осаму хитає головою, кашляючи. Чюя гладить його спину в спробах полегшити страждання, а потім відсувається. Легенько цілує Дадзая у скроню й скеровує у ліжко.  

— Давай, ось так. Я зроблю тобі теплий чай, — каже, вкриваючи коханого ковдрою. Осаму розслабляється на подушках, спостерігаючи, як Чюя розбирає сумку, як готує йому чай і викладає на тарілку його улюблене печиво. Чюя не треба перевіряти, аби знати, що він дивиться.  

Коли напій готовий, Чюя повертається і простягає його Осаму, обережно, аби той не ошпарився.   

— Пий маленькими ковточками і обов’язково з’їж хоч трохи печива, гаразд? Я дістану ліки.  

Осаму повільно сьорбав чай, що б дратувало Чюю у звичайний день, але не зараз. Зараз він перевіряє вміст аптечки і дістає необхідні ліки. Кладе їх на тумбочку, щоб дати Осаму, коли той перекусить.  

Коли все готово, Чюя залазить до нього у ліжко. Осаму, наче намагнічений, одразу притуляється до нього. Однією рукою Чюя обнімає його, а іншою вмикає далі свій серіал. Не турбується вмикати спочатку — Осаму все одно нічого не запам’ятає.   

Так вони і сидять. Чаю в чашці Осаму стає все менше, чого, на жаль, не скажеш про печиво, але Чюя все ж дає йому ліки. Аби подіяли. Так, у них завжди є Йосано, але Накахара все ж сподівався, що до цього не дійде.  

Поки коханий поступово засинає у нього в обіймах. Періодичні напади кашлю, падлюки, не дають йому поринути в сон одразу, але це поступово стається.   

— Дякую, що приїхав, — каже Осаму перед тим, як заснув.  

Чюя продовжує гладити його по спині й обережно цілує в маківку.  

— Завжди, любий. Завжди.