Chapter Text
Лондон, Перехрестя Грехем і Пенполл
Бургерна на розі
Третя година, сімнадцять хвилин
(Александр)
***
Пропасти з семового горизонту більш ніж на тиждень виявилось “завданням із зірочкою”. Той досить уїдливо допитувався, що відбувається, і навіть пропонував допомогу в разі чого. Це було приємно, але, звісно, довелось відмовитись.
Втім, Александр не оминув можливості вчергове присісти Семові на вуха щодо його поганої стратегії. Той передбачувано з'їхав, та в голосі вже чутно було відверте вагання.
У розумі Александр поставив собі галочку — розхитати тріснуте місце і натиснути сильніше згодом. Бо після засідки якоїсь дівчачої банди на ресепшені готелю, Сем вже був майже готовий зламатись, варто лише дочекатись слушної миті.
Не меншою “зірочкою” виявилось непомітно для семових мулів та постачальників зібрати по нитці з різних місць складові майбутньої вибухівки. Але найскладнішим було знайти шпаринку, щоб добратись безпосередньо до “тіла”. Довелось звертатись за допомогою до Хелен Вебб, а потім, проаналізувавши знайдені нею відеозаписи та свої попередні спостереження, влаштуватись на позмінну роботу у посередню забігайлівку на розі двох вузеньких вулиць.
Там регулярно зупинявся ягуар Кларка-старшого, який раз на пару днів навідувався у масажний салон. Було це насправді прикриття для елітного борделю чи ні, Александр волів не знати.
Сьогодні зміна починалась о третій.
Натягнувши на лице маску, які власник-іпохондрик змушував носити усіх працівників разом із шапочками та рукавичками, Александр став на своє місце за стійкою видачі замовлень. День проходив досить мляво, клієнтів було небагато, а кур'єри працювали ліниво. Та воно й не дивно, бо погода на вулиці була вітряна і холодна. О п'ятій, спакувавши чергове замовлення та видавши єдиному відвідувачу у залі його обід, Александр помітив нарешті вже знайомий ягуар. Той повільно підкотився до перехрестя і нахабно зупинився у недозволеному місці. Кларк вийшов з машини разом з охоронцем і направився до будівля навпроти, а водій тим часом перепаркувався на іншій стороні вулиці та вийшов з машини, присівши на капот.
Цього разу водієм був чорний хлопець, що завжди у будь-яку погоду палив, поки господар отримував сеанси масажу.
Александр вислизнув з-за стійки, накинув на плечі непримітну зелену парку, та вийшов із забігайлівки.
Він зупинився на ґанку, стягнув з обличчя маску і дістав з кишені пачку сигарет, сунувши одну до рота. Запальничка, яку він передбачливо випалив до цього, звичайно ж, не дала нічого, крім жалюгідної іскри. Чиркнувши нею кілька разів, він голосно матюкнувся, а потім подивився навколо.
Кларків водій очевидно помітив його маніпуляції, бо дивився з легким співчуттям, роблячи чергову затяжку. Александр сунув свою зламану запальничку в кишеню та рішуче направився в сторону водія.
- Вибачте, у вас не буде запальнички? - він ввічливо посміхнувся.
Водій теж посміхнувся у відповідь і поліз в кишеню.
- Звісно, - він простягнув Александру дешеву пластикову запальничку, той взяв її, зобразивши на обличчі найбільше полегшення, яке тільки міг.
- Боже, дякую.
- Важка зміна? - поцікавився водій, затягуючись.
- Є таке, і мені ще шість годин стояти, - Александр стиснув зубами фільтр цигарки і клацнув запальничкою, підпалюючи її.
Водій скривився, видихаючи хмарку диму вбік.
- Пиздець, оце так робота.
Александр затягнувся з насолодою, яку йому не довелось навіть грати. Давно забута звичка брала своє. Краєм ока кинув на авто, припарковане навпроти стіни без вікон.
Яка вдача.
- Дякую... - він простягнув запальничку назад, незграбно вивернувши руку, вона вислизнула з пальців і впала поруч з його черевиком. Одним швидким рухом він підштовхнув її вправо, - Ой, вибачте, я зараз дістану, - перелякано запевнив Александр водія, хоча злим той і не виглядав.
Він присів навпочіпки, зазирнув під машину і одразу побачив запальничку, яка лежала майже поруч. Зробивши вигляд, що заглядає пильніше, він встав на коліно і поліз рукою глибше. Запальничку він сховав у рукаві робочого худі і заодно помацав дно авто, дізнаючись рельєф. Трохи глибше до середини була невелика ніша, наскільки він знав конструкцію, вона мала пару з іншого боку.
Чудово.
- Дідько, - Александр тяжко зітхнув і виліз з-під машини. - Здається, вона закотилась у злив, мені так шкода, - гримаса на його обличчі виражала крайній ступінь винуватості. - Я куплю вам нову.
Він заозирався навколо у пошуках магазину, якого тут, звісно, і близько не було.
- Та годі тобі, хлопче, - водій привітно всміхнувся і махнув рукою. - Це шматок пластику за кілька пенсів, не парся.
Хороший хлопець, Александрові навіть стало його трохи шкода.
Він засмучено почухав потилицю і знову затягнувся.
- Слухайте, а хочете пирога з кавою? Усе свіже, щойно готувалось, - він вказав рукою з цигаркою на двері забігайлівки. - Компенсую вам запальничку.
Водій прослідкував за його жестом і здивовано підняв брови.
- Цілий ланч за маленьку запальничку? Це щедро.
Приклавши вільну руку до серця, Александр відчув, як запальничка у рукаві прослизнула до ліктя. Буде ганебно, якщо через невдалий рух вона випаде на очах водія.
- Я б убив когось, якби ви мені її не позичили.
Враховуючи його плани, це прозвучало до біса іронічно.
- О, - пирхнув насмішкувато водій, докурюючи свою цигарку. - То я ще й рятівник.
- Навіть не уявляєте, - наполовину щиро зізнався Александр.
Бо він міг натрапити на його похмурого напарника, який вів здоровий образ життя і ніколи не виходив з авто, поки чекав на господаря. План на той випадок включав у себе імітацію пограбування і був набагато ризикованішим.
Водій з сумнівом подивився на свій годинник, потім на Александра, а потім на цигарку, що вже майже дотліла.
- В мене є ще хвилин двадцять, - він кинув її на землю та придавив черевиком. - То хто я такий, щоб відмовлятись від безкоштовного пирога?
Його білозуба посмішка була такою щирою, що Александр мимоволі її віддзеркалив.
- Ще раз вибачте, - він зробив останню затяжку і теж кинув цигарку.
- Нічого... - водій ковзнув поглядом по Александру і зупинився на його бейджі. - Тоні. Все нормально, у всіх бувають погані дні. Я Кертіс, до речі.
- Приємно познайомитись, Кертісе, - Александр потис міцну руку. - На жаль, не всі розуміють концепцію поганих днів.
Кертіс невесело смикнув кутиком губ, кинувши косий погляд на машину.
- О, я добре розумію.
Крім того, що заправляв синдикатом, Кларк, вочевидь, був не найкращим працедавцем.
- Сюди, будь ласка, - широким, але обережним жестом Александр провів перед собою, запрошуючи йти вперед.
Коли вони зайшли всередину, він одразу натягнув маску, прослизнув за стійку та відвів напарника (лінивого, але тямущого товстуна на ім'я Раян) вбік. Той здивовано на нього глянув, та нічого не сказав.
- Дай йому шматок пирога, який він захоче, і каву, - Александр кивнув на Кертіса, що вмостився за стійкою та з цікавістю розглядав інтер'єр. - І грошей не бери.
- Але Бредлі буде...
- З Бредлі я сам розберусь.
Як пощастить, взагалі не доведеться ніколи більше мати справу з цим їбаним шмаркачем.
- А ти куди?
- В мене є справи в коморі, я ще не встиг перерахувати пакунки з м'ясом.
Це була, звісно, брехня.
- Ден мав це зробити вранці, - похмуро нагадав Раян.
Ден був схожим на волохату палку алкоголіком, що, по чутках, раз на пару місяців впадав у такий жахливий запій, що його вже тричі відкачували парамедики.
- Але не зробив.
Александр передбачливо постирав усі записи з камер за останні дні, а сьогодні взагалі їх вимкнув, зіславшись на програмний збій. Тож ніхто не зможе побачити, що алкоголік добросовісно виконав вранці всю роботу.
- От мудило, - пробурчав Раян. - Добре, добре, краще ти, ніж я. А хто цей хлопець? Твій друг?
- Я проїбав його річ і хочу якось відплатити, - Александр кинув Кертісу короткий погляд і кивнув. - Будь з ним ввічливим.
Він повільно відвів руку за спину і переклав запальничку у задню кишеню джинсів.
Раян закотив очі та злегка ляснув його долонею по плечу.
- Йди вже, тошнотік.
Вислизнути через чорний хід - справа техніки, головне було не спалитись біля машини, бо від вітрини її можна було побачити. Але Кертіс сидів у стійки в глибині залу, спиною до скла, тож у Александра було місце для маневра.
Довелось почекати, поки парочка перехожих минула вулицею, перш ніж вдалось під прикриттям стіни присісти навпочіпки біля машини. Закріпити липку основу вийшло не з першого разу, бо на холоді і у вологому середовищі руки мерзли і зісковзували, але все інше пройшло як по маслу, детонатор встав на місце, і Александр швидко відсмикнувся від машини, коли поруч почулись кроки. Він зробив вигляд, що зав'язує шнурок, а коли повз пройшов чоловік, піднявся та пішов у іншому напрямку, оминувши машину і перехрестя з протилежного боку.
Повернувшись до комори, Александр з полегшенням виявив, що його ніхто не шукав. А з'явившись у залі, побачив, що напарник про щось затято триндить з водієм, який вже доїдав величезний шматок вишневого пирога.
Раян був говірким, за ці кілька днів пару разів це врятувало Александра від особливо надокучливих клієнтів. Чи клієнтів від нього.
Тоді Раян сказав йому, що якби погляд міг вбивати, бабця зі скаргами на мафіни вже б поховала свого галасливого пуделя разів двадцять. І навіть не здогадувався, наскільки близьким був до істини.
Побачивши Александра, товстун посвітлішав і махнув рукою.
- А, ось ти де. Все підрахував?
Александр підійшов до них та сперся ліктями на стільницю, цілком щиро втомлено зітхнувши.
- Трохи не йобнувся, довелось усе перекладати, бо лежало в купі.
- Я подарую тобі денову голову завтра, - засміявся Раян і постукав Александра по спині.
Він скривився, хоча під маскою, мабуть, видно не було.
- Та забий, все вже розсортовано, хай живе, - Александр повернувся до Кертіса, який прикінчив пиріг. - Як вам?
Той широко посміхнувся.
- Найсмачніше, що я їв за останній місяць.
- Я передам компліменти пекару, - кивнув йому Александр.
У цей момент дзвіночок на дверях сповістив про відвідувача. Всередину увійшов чоловік років п'ятдесяти у помаранчевій куртці і з вражаючими темними вусами.
- В мене замовлення, - не вітаючись, він підійшов до стійки та дістав папірець з номером, кинувши його на стіл.
Александр, біля якого приземлився папірець, глянув на номер і швидко ввів його у лаптопі, що стояв з робочої сторони стійки.
- Доброго дня, сер, - рівно сказав він. - Бажаєте розігріти?
Замовлення було зроблено на фіксовану годину, а клієнт запізнився на чотири. Тож воно вже давно чекало внизу у контейнерах.
- Що розігріти? - вусатий чоловік грізно нахмурився. - Воно в вас що, не готується?
- Замовлення було на другу, сер, - Александр розвернув лаптоп і показав на екрані занотовані деталі. - Зараз майже шоста. Воно охололо.
Він винувато знизав плечима.
Поруч Раян грюкав чашками, перетираючи їх і, напевне, спостерігав краєм ока. Кертіс навпроти мовчки пив свою каву.
- То приготуйте нове, - чоловік поклав руку на стійку і побарабанив пальцями. - Мені треба свіже.
Уявивши обличчя кухарів після цих новин, зірвану чергу замовлень і вирахувані з чайових компенсації за продукти, Александр тільки зітхнув. У цьому місці були пекельні умови праці, ще і цей тут, як вишенька на торті.
- Сер, кухня працює за графіком, - терпляче пояснив він. - Ми зробили замовлення якісно і вчасно. Нема причин перероблювати.
Вусань просто відмахнувся.
- Мені плювати, я хочу свіжу їжу, а не холодні залишки. Ворушіть своїми лінивими дупами і робіть щось.
Раян перестав гриміти чашками і якось напружено застиг поруч.
- Сер, - спробував ще раз Александр звернутись до здорового глузду. - Страва просто кілька годин почекала вас в холодильнику, будь ласка...
- Хочеш, щоб я покликав твого менеджера? - рука, що лежала на стільниці стислась в кулак і досить важко по ній стукнула. - Через хвилину ти тут вже не працюватимеш.
Оце вже були майбутні неприємності.
Александр, відчуваючи, як всередині починає повільно клекотіти роздратування, на мить прикрив очі. Не вистачало ще влізти в бійку.
Та поки він розмірковував, як все чимшвидше розрулити, раптом втрутився Кертіс.
- Може трохи посунеш корону?
Вусань розгублено кліпнув очима та повернувся до нього.
- Вибачте?
- Кажу, корону посунь трохи, - Кертіс повільно відставив чашку. - Ти тут не господар.
- Я — клієнт, - наче виправдовуючись, сказав вусань.
- Я теж, - кивнув Кертіс, роздивляючись його байдужим поглядом. - І це не дає жодному з нас права вести себе, як довбойоб.
Під маскою Александр посміхнувся, дивлячись, як на обличчі вусатого чоловіка проступає якесь дитяче нерозуміння. Він знав таких людей, що обожнювали показувати свою значність тим, хто не міг їм відповісти. А коли отримували гідну відповідь, дивувались так, ніби небо впало на землю.
- Я лише хочу...
Та Кертіс не став слухати, він різко підвівся зі стільця, відсунувши його зі скрипом, і вусань інстинктивно шарахнувся назад.
- Завали їбало, - вагомо, але дуже спокійно порадив Кертіс. - Забери замовлення і вали звідси, поки я тобі нічого не поправив. Як клієнт клієнту.
У залі повисла гробова тиша, а потім Раян мухою кинувся на кухню і вже через дві хвилини приніс розігріту страву. Увесь цей час ніхто не проронив ані звуку. Вусань робив вигляд, що нічого не сталось, а Кертіс кинув Александру підбадьорюючий погляд. З усією ввічливістю, яка в ньому була, Александр передав пакунок, розрахував і побажав клієнтові гарного дня. Все ще у повній тиші.
Той навіть ніяково кивнув на прощання, перш ніж швиденько звалити.
- В нас тепер на одного клієнта менше, - сказав Раян, проводжаючи його поглядом. - Але я не засмучений.
Александр кивнув Кертісу.
- Дякую, це було не обов'язково. Але приємно.
Той знизав плечима і скривився.
- Ненавиджу, коли вони поводять себе так, наче всі навколо їхні слуги, - відчувалось, що він говорив з власного досвіду. Цікаво, це стосується усіх Кларків, чи тільки одного?
- В світі багато мудаків, - розвів руками Александр.
- Та іноді їх варто ставити на місце, Тоні, - посміхнувся йому Кертіс. - Ну, мені вже час. Дякую за пиріг і каву.
Він витяг з кишені десятку, а коли Александр спробував відмахнутись, засміявся:
- Купи собі запальничку, - і поклав її на стільницю, посунувши до нього.
Раян поруч відчутно штовхнув ліктем у ребра.
- Дякую, - знітився Александр. - І вибачте ще раз за... - він поворушив у повітрі пальцями.
- Забий, - Кертіс підморгнув йому. - Пиріг був того вартий. Гарного дня, хлопці.
Він знову широко всміхнувся та вийшов геть. Александр помахав йому рукою і проводив поглядом з легким жалем. Хороший хлопець.
- Бредлі нас зжере за того мудилу, - зітхнув Раян поруч.
- Якщо дізнається.
- Сподіваюсь, ти протримаєшся довше за попередника, - товстун гигикнув і пограв бровами. - На відміну від Дена, з тобою хоч можна співіснувати.
Александр розвернувся до нього, схопившись за серце.
- Невже ти мене похвалив? - коли той у відповідь лише показав йому середній палець, він картинно поплескав себе по кишенях. - Дідько, я телефон у куртці лишив.
- Менше палити треба, - презирливо пирхнув Раян.
- На твоє щастя, я загубив запальничку.
- Чудово, мене до кінця зміни не переслідуватиме запах табаку.
Александрові треба було здихатись напарника терміново. Він підійшов до куртки та дістав телефон.
- Спитай як справи на кухні, в нас ще три великих замовлення висять на вечір.
Раян зиркнув на нього невдоволено, але кивнув.
- Добре, містере начальнику, - і зник у дверному отворі.
Александру дійсно було шкода Кертіса, але це побічна втрата, уникнути якої не було жодної можливості. Він спостерігав, стоячи біля вітрини, як Кларк з охоронцем сідають в машину, а, коли вони від'їхали на десяток метрів, сховавшись із поля зору, прикрив обличчя рукою і натис на кнопку виклику.
Вибух був гучним, підлога аж підстрибнула, навколо зі дзвоном посипались шибки, а скло їх вітрини тріснуло посередині та вивалило шматок на вулицю, десь заорали сигналки і почали кричати люди. Сусідні вікна, напевне, взагалі внесло всередину разом із рамами, а стіну, повз яку проїздила машина, мабуть, вивалило вибуховою хвилею.
Окей, він трохи перебрав з кількістю. Розраховував так, щоб вже напевне.
Александр не став чекати на поліцію чи підкріплення, чи поки його стривожений напарник з'явиться. Він схопив куртку, вистрибнув у розбиту вітрину та якомога швидше зник у провулку поруч із кафе.
Дзвінок наздогнав його вже коли він вийшов з метро та позбувся робочого одягу. На екрані світився один із семових номерів.
Оце швидкість.
- Чув новини? - одразу по-діловому запитав Сем.
Александр не став зайвий раз вихляти.
- Я був якраз у центрі, вибух чув. Щось важливе?
- Кларка старшого накрили, - Сем з шипінням видихнув. - Впевнений, вони подумають, що це я.
- А це не ти? - обережно запитав Александр.
- Дуже, блядь, смішно, - роздратовано огризнувся Сем.
- Тоді хто? Аль-Каїда? Уряд?
Він майже відчував провину за свої дойоби.
З динаміку чувся шум вулиці.
Сем на фоні зітхнув, ніби відставив від обличчя телефон, а потім вже спокійно заговорив.
- Мабуть, якийсь переділ впливу, або помста. Вони заробляли шантажем, може, хтось у відчаї помстився. Чи конкуренти, - він страждальницьки застогнав у трубку. - Господи, вони тепер рогами землю ритимуть. Мені пиздець.
Александр перейшов на інший бік вулиці. Навколо було багато народу, усі кудись поспішали.
Він підтягнув вище комір та закопався носом у шарф. Сьогодні було холодніше, ніж зазвичай.
- Що робитимеш?
- Не знаю, - Сем звучав втомлено, навіть, виснажено. - Це все дуже ускладнює. Треба подумати.
- Над чим саме? - не стримався Александр. Він випадково штовхнув жінку, що несла велику сумку. - Вибачте.
Та кивнула і перейшла трохи лівіше, щоб звільнити йому дорогу.
Тим часом з динаміку невдоволено донеслось:
- Тільки не заводь знову цю шарманку.
- Бо я правий?
- Бо ти заїбав уже! - гиркнув Сем.
- Тому що правий, - продовжив гнути своє Александр.
Він поспішав.
Вони обидва поспішали, та Сем чомусь навідріз відмовлявся це визнавати.
- Що саме у фразі “мені треба подумати” ти не зрозумів? - холодно поцікавився той.
Після багатого на події ранку Александр теж не був взірцем спокою і рівноваги. Він зціпив зуби, відчуваючи, як всередині закипає гнів.
- Скільки саме ти будеш думати перед тим, як прийняти єдине вірне рішення?
- Скільки буде треба, - відрізав Сем.
Який же впертий баран.
Сам розуміє, що інакше не можна, але продовжує чіплятись... за що?
- Семе, послухай...
- Я наберу, коли будеш потрібен.
Сем швидко перервав розмову.
Александр аж зупинився, невіряче дивлячись на темний екран телефону.
Серйозно?
Впертий, самоправний, зациклений на своїй правильності гівнюк. Хотілось матюкнутись, розвернутись і піти туди, куди Сем його завуальовано послав. Щоб розбирався сам.
Аж раптом Александр помітив, що горить індикатор телефона. Він розблокував екран і побачив значок у кутку.
“Гарний початок” - висіло в непрочитаних повідомленнях з номера Хелен Вебб.
Ну, хоч хтось оцінив.
Прикривши на мить очі, він кілька разів вдихнув та видихнув. Потім вимкнув телефон і сховав його у кишеню куртки. В нього ще повно роботи. Емоції можна відставити і слідувати вже наміченому плану. Не дивлячись на те, як його бісили семові викрутаси, той мав ключове значення. Бо самотужки усе тягнути, всупереч тому, що думала про нього Хелен Вебб, Александр не збирався.
Він міцніше затягнув шарф, прикриваючись від пориву вітру, накинув на голову капюшон і швидко пішов далі.
Запальничку, що лежала в кишені джинсів, він чомусь так і не викинув.